Працівники української прокуратури нерідко грають із громадянами в наперстки, замість того щоб діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кулькою в руках прокурора-наперсточника виступає повідомлення будь-якого громадянина України про злочин, вчинений відносно нього. І три наперстки, як аксесуари гри.
У контексті кримінально-процесуального законодавства України, перший наперсток символізує постанову про порушеннякримінальної справи.
Другий – постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. І третій наперсток, назвемо його класичним реченням – "прокуратура не вбачає підстав для реагування". Це речення носить магічний характер, недоступний простим смертним, адже "вбачати підстави для реагування" може лише сакральна українська прокуратура.
І жоден громадянин, який ще дивом сумнівається в тому, що Україна за рівнем корупції посідає "почесне" 134 місце серед 178 країн світу, ніколи не вгадає: під яким наперстком опиниться його повідомлення про злочин.
Тисячі громадян України за роки незалежності опинялися й продовжують опинятися в такій ситуації, коли вони, звернувшись до прокуратури з повідомленням про скоєні відносно них злочини, отримували відповідь: "Прокуратура не вбачає підстав для реагування".
Універсальне рішення – три в одному. В одному реченні із шести слів, "прокуратура не вбачає підстав для реагування", пересічний прокурор поєднує й досудове слідство, і нагляд прокурора, і судовий розгляд.
За такої відповіді прокуратури наступає кінець українського правосуддя.
А проста людина, яка нещодавно сміливо погрожувала маленькими кулачками своєму кривднику, насильнику чи здирнику, що "напише прокурору" – за якийсь час опиняється придавленою та заживо похованою під багатотонною кам'яною брилою з викарбуваними на ній словами: "Прокуратура не вбачає підстав".
Колега Ігор Головань, керуючий партнер адвокатської компанії "Головань і партнери", в одній зі своїх робіт "Судовий експеримент" професійно пропонує витягування людей з-під такої брили – шляхом визнання в суді незаконною бездіяльність прокурора.
Солідно, знімаю капелюха. Але це боротьба з наслідком антилюдської системи, яка десятиліттями успішно функціонує в Україні, і яку важко перехитрити.
Нобелівський лауреат Йосиф Бродський у своєму творі "Менше одиниці" писав про подібну перспективу боротьби із системою: "Людина з головою, ясна річ, намагається перехитрити систему – винаходячи різні обхідні маневри, укладаючи сумнівні угоди з начальством, нагромаджуючи брехню на брехню … На це повністю йде все життя. Але ти зрозумієш, що сплетене тобою павутиння – павутиння брехні, … і ти будеш зневажати себе.
Це остаточне торжество системи: перехитриш ти її чи примкнеш до неї, совість твоя однаково нечиста".
Наведена цитата жодним чином не стосується згаданого колеги, його сміливої та професійної позиції. Це лише преамбула до пропонованої нижче альтернативи судовому оскарженню протиправної бездіяльності прокуратури при вирішенні повідомлень громадян про злочини. Адже таке оскарження абсолютно безпечне для прокурорів, воно може затягнуться на довгі роки, залишаючи без руху вирішення первинне звернення людини про розслідування злочину над ним.
Але якщо вже залишати без належного розслідування злочини відносно громадян – то, принаймні для того, щоб назвати таке не-розслідування саме злочином.
Боротись із системою марно. Набагато ефективніше заставити різні ланки та складові частини єдиної корумпованої системи органів українського судочинства – не плодити собі подібних, а боротися одне з одним. Якщо не до повного знищення, то до істотного знесилення.
Система, яка перестане боротися із зовнішніми подразниками, якими виступають спрагнені правосуддя громадяни, така корумпована система змушена буде поїдати сама себе, щоб мати засоби для свого звиклого небідного існування. Ніцца й Баден-Баден – недешеві міста.
Нічого нового пропонована альтернатива не передбачає.
Суть її лежить на поверхні та доступна кожному. Потрібно лише набратися сміливості і назвати прокурорський вердикт "прокуратура не вбачає..." – наслідком зловживання службовим становищем, вчиненим працівником правоохоронного органу. Тобто злочином, передбаченим частиною третьою 364-ї статті Кримінального кодексу України.
Отримавши повідомлення про злочин, прокурор чи слідчий повинні максимально в десятиденний строк прийняти одне з рішень, строго передбачене діючим кримінально-процесуальним законодавством України – порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи, чи відправити її належному адресату.
Перелік – вичерпний.
Розширеному тлумаченню він не підлягає, і не дозволяє прокурору в кримінальному процесі "вбачати", чи "не вбачати підстави для прокурорського реагування". Неприйняття одного з указаних рішень об'єктивно свідчить про використання працівником прокуратури свого службового становища всупереч інтересам служби.
Шкода, заподіяна свідомим уникненням прокуратурою адекватної відповіді на повідомлення про злочин, за самим змістом та статусом порушених прав не може бути "неістотною". Адже відсутність процесуального рішення унеможливлює його оскарження в судовому порядку. А громадянин, тим самим, позбавляється права на справедливий судовий розгляд.
А право на справедливий суд, у контексті Загальної Декларації прав людини, є "невід'ємним правом людини", "основою свободи та справедливості", "зневажання й нехтування яким призводить до варварських актів".
Користуючись лексикою Декларації прав людини – порушення права на справедливий судовий розгляд, внаслідок неприйняття за наслідками розгляду повідомлення громадян про злочини одного з рішень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, кваліфікує прокурорське "не вбачаю підстав" – як варварський акт.
Тож слід визнати, що, на перший, погляд безневинне, банальне, кожен день тисячу раз повторюване в різних куточках держави, уже таке по-українські рідне "не вбачаю підстав для прокурорського реагування" – є нічим іншим, як результатом кримінально-карного зловживання службовим становищем.
Слід додати, що неналежне виконання прокурором своїх службових обов'язків не може бути наслідком несумлінного ставлення до них, та кваліфікуватися як менш карна Кримінальним кодексом "службова недбалість". Адже прокурорське "не вбачаю підстав" може бути наслідком тільки прямого умислу, спрямованого на неприйняття одного з рішень, конкретно передбаченого законом.
Висновки
Про злочини слід повідомляти прокуратуру. Навіть коли ці злочини скоєні самою прокуратурою.
І сьогодні легко спрогнозувати, як розвиватимуться події, коли громадяни України масово вимагатимуть притягнення до кримінальної відповідальності прокурорів, які своїм "невбачанням підстав для реагування", перешкоджають швидкому й повному розкриттю злочинів та викриттю винних у їх скоєнні осіб.
Нажаль, також існує впевненість у тому, що звинувачення громадянами України прокурорів у кримінально-карному "зловживанні службовим становищем" – не призведе до повального порушення кримінальних справ відносно тих, хто у відповідь на повідомлення про злочини, свавільно "не вбачає підстави для прокурорського реагування".
Скоріш за все, це закінчиться таким же: "Прокуратура не вбачає підстав для реагування".
Але така відмова української прокуратури – розслідувати вчинені нею ж злочини, пов'язані з відмовою швидко, ефективно та адекватно розслідувати повідомлення громадян про злочини, скоєні відносно них, – прикметно свідчитиме про відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту громадян України.
Очевидна відсутність ефективних засобів юридичного захисту суттєво пришвидшить реєстрацію та розгляд скарги громадян проти України – у Європейському Суді із прав людини, оминаючи пекельні круги українського правосуддя. Останнє нерідко триває довше за саме земне життя людини.
У нашій Вітчизні, як відомо, немає не тільки свого пророка, а й суду.
А Європейський Суді із прав людини, принаймні сьогодні, спроможний вилікувати очні захворювання українських прокурорів, які свавільно "не вбачають підстав для реагування", та примусить їх до "верховенства права".
Треба називати речі своїми іменами.
Адже правильний медичний діагноз – це наполовину вилікувана хвороба й прямий шлях до її успішного подолання. І правильно назвати злочином неприйняття прокурором визначених законом рішень, за наслідками повідомлень громадян про злочини – це прямий шлях до того, що українська прокуратура рано чи пізно припинить грати в наперстки зі своїми громадянами.
Принаймні, перестане грати третім наперстком "невбачанням підстав для прокурорського реагування".
Так буде чесно: відразу ж назвати злочинця – злочинцем, а не переслідувати антинародну антисистему. Переслідувач завжди набуває якостей переслідуваного. Стає – наслідувачем.
Не треба наслідувати поганих звичок, бо це також варварство.
P.S. Не виключено, а на це сподіваються мільйони простих українців, – президент України, її генпрокурор, вникнувши в прості правила гру в одні ворота, припинять "гру в наперстки" українських прокурорів.
Це справа честі. І не тільки.
Як ствердив нещодавно прем'єр Азаров, загальна сума позовів до України в
Європейському Суді із прав людини складає суму, яка перевищує державний бюджет України.
Це, зокрема, наслідок "гри в наперстки" розважливих українських прокурорів.
Андрій Ільків, адвокат, Львів
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
