Володимир Даниленко – відомий сучасний український прозаїк, автор книжок «Місто Тіровиван», «Сон із дзьоба стрижа», «Лісоруб у пустелі», «Газелі бідного Ремзі», «Кохання в стилі бароко», «Капелюх Сікорського». Його книжки неодноразово одержували літературні нагороди та лідирували у національних книжкових рейтингах. У багатьох своїх творах письменник торкається духовної кризи людини і кризи суспільства. Сьогоднішня розмова з письменником - про кризу церкви.
статті про українську політику і не тільки
Показ дописів із міткою ФСБ. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою ФСБ. Показати всі дописи
22.07.11
18.04.11
Хто в Росії хоче усунути від влади Януковича?
Спецслужби Росії розробляють сценарій зміни влади в Україні. Про це у своєму відеоблозі заявив колишній глава секретаріату президента України Олег Рибачук, посилаючись на інформацію власних джерел, передає ТСН.
18.09.10
Україна "подарувала" шпигуна Росії?
Полковник військової контррозвідки ФСБ РФ Володимир Носков екстрадований до Росії ще влітку цього року.
Про це повідомило агентству "Інтерфакс-Україна" у п'ятницю інформоване джерело.
За інформацією співрозмовника агентства, він був засуджений українським судом влітку 2010 року і переданий правоохоронним органам Росії в рамках міжнародних угод.
Раніше газета "Дзеркало тижня" з посиланням на власні джерела повідомила, що Носков, заарештований на місці злочину на території України та перебував під вартою в ізоляторі СБУ, був як жест доброї волі переданий російській стороні.
Іноземний громадянин, який вчинив злочин на території України, зазначає видання, був відпущений без суду і розголосу.
Група з п'яти офіцерів ФСБ РФ під керівництвом Носкова була заарештована на території України 27 січня 2010 року при отриманні відомостей, що містять державну таємницю, від громадянина Україна.
Тоді співробітники СБУ встановили всіх учасників зустрічі і зафіксували передачу секретних матеріалів.
Про це повідомило агентству "Інтерфакс-Україна" у п'ятницю інформоване джерело.
За інформацією співрозмовника агентства, він був засуджений українським судом влітку 2010 року і переданий правоохоронним органам Росії в рамках міжнародних угод.
Раніше газета "Дзеркало тижня" з посиланням на власні джерела повідомила, що Носков, заарештований на місці злочину на території України та перебував під вартою в ізоляторі СБУ, був як жест доброї волі переданий російській стороні.
Іноземний громадянин, який вчинив злочин на території України, зазначає видання, був відпущений без суду і розголосу.
Група з п'яти офіцерів ФСБ РФ під керівництвом Носкова була заарештована на території України 27 січня 2010 року при отриманні відомостей, що містять державну таємницю, від громадянина Україна.
Тоді співробітники СБУ встановили всіх учасників зустрічі і зафіксували передачу секретних матеріалів.
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
15.09.10
Чому Хорошковський оберігає від народу архіви НКВС?
Служба безпеки, крім як знищувати документи, підслуховувати й підглядати за істориками, ні нащо не здатна… СБУ обслуговує інтереси ФСБ… З Януковичем може трапитися те саме, що й з Кучмою…
Нещодавно Служба безпеки України знову відзначилася. Ні, не викриттям супернебезпечних злочинців, не порятунком країни від якогось зовнішнього ворога. СБУ затримала й порушила кримінальну справу проти науковця, директора Національного музею меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” Руслана Забілого. Начебто цей громадянин «здійснював підготовку до розсекречення державної таємниці», яка стосується діяльності ОУН-УПА. Крім того, СБУ провела обшук у самому музеї і вилучила відеосвідчення дисидентів, які там зберігалися.
Дивно якось виходить… Команда, що прийшла до влади, як може, старається охаяти діяльність УПА, але розсекретити архіви, щоб підкріпити свої звинувачення фактами й документами, не хоче.
А може, серед тих документів є щось таке, що зовсім не свідчить про міфічні злодіяння УПА?
Ми запитали експертів, чому Служба безпеки України не зацікавлена в знятті грифу «Секретно» з архівів про діяльність ОУН-УПА та НКВД-КГБ?
Ганна Герман, заступник глави Адміністрації президента України:
БУДЕ ПОГАНО, ЯКЩО СБУ НЕ ДОТРИМУВАТИМЕТЬСЯ СВОЇХ ІНСТРУКЦІЙ
Вважаю, це питання до минулих керівників СБУ, до політиків і до влади, яка не зробила всього для того, аби питання, які мають вивчати історики, а не СБУ, були відокремлені від Служби безпеки, виділені в якусь окрему інституцію. Усі ці матеріали помаранчева влада мала передати в Інститут національної пам’яті, щоб ними займалися історики. Мене дивує, чому вона цього не зробила.
Це все питання історії. І сьогодні їх треба розглядати саме так.
Працівник Служби безпеки (музей, очолюваний істориком Забілим, перебуває у структурі СБУ) пробував винести інформацію, яка, за їхніми інструкціями, є закрита, тому СБУ й вирішила з цим розбиратися. Треба відділити зерно від полови...
Бо, знаєте, є службові інструкції, є закон (про державну таємницю)… Проти закону та інструкцій іти не можна. Гадаю, буде погано, якщо Служба безпеки не дотримуватиметься своїх інструкцій і не каратиме своїх працівників за їх порушення.
Єдине, на що спромоглася помаранчева влада, – засудити Сталіна за Голодомор і тих сталінських поплічників, які вже померли. (Сміється. – Авт.).
Наскільки важливо для суспільства знати суть розсекречених архівів? Ну, це риторичне питання.
Суспільство має знати свою історію, але держава повинна створити всі необхідні для цього передумови.
Дмитро Корчинський, публіцист:
ЗНАЮ НИЗКУ ЖИВИХ КАГЕБІСТІВ, ЯКІ ПИШАЮТЬСЯ СВОЇМИ «ПОДВИГАМИ» І КІЛЬКІСТЮ РОЗСТРІЛЯНИХ
Зараз СБУ дуже тісно співпрацює зі своїми колегами з Федеральної служби безпеки Росії і системно робить реверанси в бік ФСБ чи виконує прямі прохання з боку російських колег. Росія дуже серйозно ставиться до ревізії радянської версії історії. А СБУ обслуговує інтереси ФСБ.
Загалом це небезпечна тенденція. Справа в тім, що знищення архівних матеріалів – явище традиційне в Україні. Ми пам’ятаємо пожежі 60-их років, коли згорів Київський архів… Це була централізована кампанія. Знищення й вивезення документів почалося у XVIII столітті й не припинялася досі. Цілком можливо, що велика кількість українських архівів, особливо центрального апарату та місцевих управлінь КГБ опинилися в Москві. І ми не знаємо, які там відбуваються з ними маніпуляції. Гадаю, низка документів і нині передається в Москву.
Кагебісти дуже живучі. Я знаю цілий ряд людей, дуже бадьорих старичків – по 80-90 років – які й не збираються помирати. Вони досі пишаються своїми «подвигами» й кількістю розстріляних.
Також рештки корпоративної етики в спецслужбах примушують саме до такої поведінки. Тобто вважається недопустимим розкриття секретних співробітників: стукачів, агентури та офіцерів, які були задіяні в різних спецопераціях, репресіях.
Український філіал КГБ не був розігнаний, не було сформовано нову спецслужбу. Працівники сиділи в тих самих кабінетах... А потрібно було створити нову спецслужбу, з нуля. Цього зроблено не було, і сьогодні ми маємо Службу безпеки, яка, крім як знищувати документи, підслуховувати й підглядати за істориками, ні нащо не здатна.
Для суспільства вкрай важливо знати, хто розстрілював, хто репресував. Бо всі наші твердження, ґрунтовані на спогадах наших батьків і дідів щодо масових репресій, часто не мають належного документального підтвердження. А тепер уже й не можуть мати, бо багато всього було знищено.
Часто ми навіть не уявляємо масштаби того, що відбувалося. Вважається, що тільки в Биківнянському лісі закопано 120 тисяч людей, розстріляних у Жовтневому палаці в 30-і роки. Їх туди трамваєм вивозили.
Таких місць поховання у Києві ще кілька: у районі ВДНХ, у Бабиному Яру, який був наповнений трупами ще задовго до німців. Уся Україна вкрита масовими похованнями вбитих людей у 20-і, 30-і, 40-і й на початку 50-их років. Звісно, що робити ексгумацію цих мільйонів убитих не варто, проте знати, скільки їх було – треба. Також важко визначити ким вони були вбиті. Наприклад, у Биківні – більш-менш ясно, бо в більшості черепів є невеличкі овтри від куль, випущених з пістолета ТК – маленької генеральської зброї, щоб мізки не забризкували приміщення…
Історія – зброя в політичній полеміці. Без документів наші супротивники можуть стверджувати, що взагалі жодних репресій не було. І ми й надалі програватимемо в ідеологічній війні, яка ведеться за участю Росії.
Мирослав Попович, академік, директор Інституту філософії НАНУ:
СБУ ЗАЙМАЄТЬСЯ ПРАКТИКОЮ, ЩО ВЛАСТИВА ТОТАЛІТАРНИМ РЕЖИМАМ
За міжнародною практикою, секрети найвищого державного рівня перестають бути секретами через тридцять років. У будь-якому разі ті таємниці, що пов’язані з війною, мають бути звільнені від грифу «секретно» вже давно.
Мені важко сказати, якими міркуваннями керувалася СБУ, коли затримувала історика зі Львова.
Мабуть, це була лише спроба нагадати, що існує такий орган і, мовляв, дивіться уважно. Тобто що є така серйозна організація, яка дивиться і все фіксує. По-іншому я не можу пояснити такі дії.
Це ж несерйозно з їхнього боку…
Усі розуміють, що йдеться про ідеологічні речі. Але це абсолютно неприйнятно, у демократичному суспільстві так не робиться. Такі жести СБУ є загрозою для свободи, яка ще не зміцніла.
Те, чим займається сьогодні СБУ, – практика, властива тоталітарним режимам.
Безумовно, це небезпечно, бо ми ж, крім усього іншого, рухаємося в бік однопартійної системи, за якої всі непровладні політичні партії будуть гарніром, а Партія регіонів буде чимось на зразок Єдиної Росії чи КПСС.
Я противник так званої люстрації: але вина кожного має бути встановлена. Не йдеться про тих, хто носив партійні квитки – багато хто їх носив, - але ж одні залишалися порядними людьми, а інші робили підлоту. І цих осіб, зусиллями яких, хтось потрапив у в’язницю з політичних міркувань, відсидів термін, суспільство має знати. Про покарання не йдеться, бо закон зворотної сили не має.
Леонід Кравчук, перший президент України:
З ЯНУКОВИЧЕМ МОЖЕ ТРАПИТИСЯ ТЕ САМЕ, ЩО Й З КУЧМОЮ
Головне турбота СБУ в тому, щоб не розсекретили дуже багато прізвищ. Бо, можливо, ці прізвища знаходяться в активному політичному житті: є родичами, батьками сучасних політиків, бізнесменів, публічних людей.
Усі документи мають бути розсекречені, бо якщо ми країна цивілізована, то не можемо не розсекречувати історичних фактів. А якщо лише порціями видаватимемо історичні факти, які вигідні СБУ чи тим господарям, котрі стоять за СБУ, то матимемо однобоку історію.
Як це якась партія може визначати, що з історичних фактів подавати людям, а що приховувати?! Це непристойно, недемократично і нецивілізовано.
Якщо нинішні комуністи кажуть, що були злочини ОУН-УПА, то і я хочу про це дізнатися. Тоді для чого ці злочини УПА приховувати?!
Тримаючи архіви в секреті, СБУ виконує політичну волю своїх вождів. А документи треба розсекретити без будь-яких купюр і обмежень. Тоді суспільство зрозуміє сучасну картину, побачивши її в минулому. Тут не можна бути наполовину демократом, наполовину сучасною людиною, а наполовину – керуватися позицією партії. Не можна перебувати фізично в Україні, а в голові мати сталінські ідеї.
Сьогодні вже не повинно бути таємницею, хто кого й за що розстрілював.
Мені поки що важко казати, у що перетворилася СБУ, але в країні має місце тенденція до запровадження недемократичних форм управління, коли СБУ переслідує людину (директора історичного музею «Тюрма на Лоцького»), бере його під варту чи дозволяє собі якісь натяки, комусь телефонує, когось попереджає, погрожує, натякає. Це означає, що спецслужбам дозволено те, що не повинно бути дозволено.
Я був у багатьох країнах світу. Там здійснюється дуже сильний контроль за службами безпеки. Не тому що вони такі погані, а тому, що в них така робота. Їм може бути цікаво стежити за людьми. І якщо їм це дозволити, то вони робитимуть це навіть щодо тих осіб, хто їх це дозволив.
Наведу приклад. Коли мене обрали президентом, мені визначили робоче місце в приміщенні колишнього ЦК Компартії України в кабінеті Щербицького (нині там адміністрація президента). Коли ми відкрили дерев’яні панелі, то за тими панелями знайшли стільки проводів, підслуховуючих інструментів!.. Я жахнувся! Тобто члена політбюро ЦК КПРС, першого секретаря ЦК Компартії України, одну з найвищих посадових осіб у Радянському Союзі слухали в Москві.
Хочу сказати, що з Януковичем може трапитися те саме, що й з Кучмою (ідеться про записи майора Мельничекна. - Авт.).
Тут не має бути якихось слизьких доручень. СБУ, як будь-який правоохоронний орган, не може отримувати недемократичних доручень від влади. Бо одне незаконне доручення дає їй право робити десять незаконних.
Я мав бесіду з Леонідом Кучмою, та й з іншими високо посадовцями, – усі в один голос сказали, що найбільше, кого вони всі остерігаються, – це наша Служба безпеки.
Опитала Оксана Климончук
Нещодавно Служба безпеки України знову відзначилася. Ні, не викриттям супернебезпечних злочинців, не порятунком країни від якогось зовнішнього ворога. СБУ затримала й порушила кримінальну справу проти науковця, директора Національного музею меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” Руслана Забілого. Начебто цей громадянин «здійснював підготовку до розсекречення державної таємниці», яка стосується діяльності ОУН-УПА. Крім того, СБУ провела обшук у самому музеї і вилучила відеосвідчення дисидентів, які там зберігалися.
Дивно якось виходить… Команда, що прийшла до влади, як може, старається охаяти діяльність УПА, але розсекретити архіви, щоб підкріпити свої звинувачення фактами й документами, не хоче.
А може, серед тих документів є щось таке, що зовсім не свідчить про міфічні злодіяння УПА?
Ми запитали експертів, чому Служба безпеки України не зацікавлена в знятті грифу «Секретно» з архівів про діяльність ОУН-УПА та НКВД-КГБ?
Ганна Герман, заступник глави Адміністрації президента України:
БУДЕ ПОГАНО, ЯКЩО СБУ НЕ ДОТРИМУВАТИМЕТЬСЯ СВОЇХ ІНСТРУКЦІЙ
Вважаю, це питання до минулих керівників СБУ, до політиків і до влади, яка не зробила всього для того, аби питання, які мають вивчати історики, а не СБУ, були відокремлені від Служби безпеки, виділені в якусь окрему інституцію. Усі ці матеріали помаранчева влада мала передати в Інститут національної пам’яті, щоб ними займалися історики. Мене дивує, чому вона цього не зробила.
Це все питання історії. І сьогодні їх треба розглядати саме так.
Працівник Служби безпеки (музей, очолюваний істориком Забілим, перебуває у структурі СБУ) пробував винести інформацію, яка, за їхніми інструкціями, є закрита, тому СБУ й вирішила з цим розбиратися. Треба відділити зерно від полови...
Бо, знаєте, є службові інструкції, є закон (про державну таємницю)… Проти закону та інструкцій іти не можна. Гадаю, буде погано, якщо Служба безпеки не дотримуватиметься своїх інструкцій і не каратиме своїх працівників за їх порушення.
Єдине, на що спромоглася помаранчева влада, – засудити Сталіна за Голодомор і тих сталінських поплічників, які вже померли. (Сміється. – Авт.).
Наскільки важливо для суспільства знати суть розсекречених архівів? Ну, це риторичне питання.
Суспільство має знати свою історію, але держава повинна створити всі необхідні для цього передумови.
Дмитро Корчинський, публіцист:
ЗНАЮ НИЗКУ ЖИВИХ КАГЕБІСТІВ, ЯКІ ПИШАЮТЬСЯ СВОЇМИ «ПОДВИГАМИ» І КІЛЬКІСТЮ РОЗСТРІЛЯНИХ
Зараз СБУ дуже тісно співпрацює зі своїми колегами з Федеральної служби безпеки Росії і системно робить реверанси в бік ФСБ чи виконує прямі прохання з боку російських колег. Росія дуже серйозно ставиться до ревізії радянської версії історії. А СБУ обслуговує інтереси ФСБ.
Загалом це небезпечна тенденція. Справа в тім, що знищення архівних матеріалів – явище традиційне в Україні. Ми пам’ятаємо пожежі 60-их років, коли згорів Київський архів… Це була централізована кампанія. Знищення й вивезення документів почалося у XVIII столітті й не припинялася досі. Цілком можливо, що велика кількість українських архівів, особливо центрального апарату та місцевих управлінь КГБ опинилися в Москві. І ми не знаємо, які там відбуваються з ними маніпуляції. Гадаю, низка документів і нині передається в Москву.
Кагебісти дуже живучі. Я знаю цілий ряд людей, дуже бадьорих старичків – по 80-90 років – які й не збираються помирати. Вони досі пишаються своїми «подвигами» й кількістю розстріляних.
Також рештки корпоративної етики в спецслужбах примушують саме до такої поведінки. Тобто вважається недопустимим розкриття секретних співробітників: стукачів, агентури та офіцерів, які були задіяні в різних спецопераціях, репресіях.
Український філіал КГБ не був розігнаний, не було сформовано нову спецслужбу. Працівники сиділи в тих самих кабінетах... А потрібно було створити нову спецслужбу, з нуля. Цього зроблено не було, і сьогодні ми маємо Службу безпеки, яка, крім як знищувати документи, підслуховувати й підглядати за істориками, ні нащо не здатна.
Для суспільства вкрай важливо знати, хто розстрілював, хто репресував. Бо всі наші твердження, ґрунтовані на спогадах наших батьків і дідів щодо масових репресій, часто не мають належного документального підтвердження. А тепер уже й не можуть мати, бо багато всього було знищено.
Часто ми навіть не уявляємо масштаби того, що відбувалося. Вважається, що тільки в Биківнянському лісі закопано 120 тисяч людей, розстріляних у Жовтневому палаці в 30-і роки. Їх туди трамваєм вивозили.
Таких місць поховання у Києві ще кілька: у районі ВДНХ, у Бабиному Яру, який був наповнений трупами ще задовго до німців. Уся Україна вкрита масовими похованнями вбитих людей у 20-і, 30-і, 40-і й на початку 50-их років. Звісно, що робити ексгумацію цих мільйонів убитих не варто, проте знати, скільки їх було – треба. Також важко визначити ким вони були вбиті. Наприклад, у Биківні – більш-менш ясно, бо в більшості черепів є невеличкі овтри від куль, випущених з пістолета ТК – маленької генеральської зброї, щоб мізки не забризкували приміщення…
Історія – зброя в політичній полеміці. Без документів наші супротивники можуть стверджувати, що взагалі жодних репресій не було. І ми й надалі програватимемо в ідеологічній війні, яка ведеться за участю Росії.
Мирослав Попович, академік, директор Інституту філософії НАНУ:
СБУ ЗАЙМАЄТЬСЯ ПРАКТИКОЮ, ЩО ВЛАСТИВА ТОТАЛІТАРНИМ РЕЖИМАМ
За міжнародною практикою, секрети найвищого державного рівня перестають бути секретами через тридцять років. У будь-якому разі ті таємниці, що пов’язані з війною, мають бути звільнені від грифу «секретно» вже давно.
Мені важко сказати, якими міркуваннями керувалася СБУ, коли затримувала історика зі Львова.
Мабуть, це була лише спроба нагадати, що існує такий орган і, мовляв, дивіться уважно. Тобто що є така серйозна організація, яка дивиться і все фіксує. По-іншому я не можу пояснити такі дії.
Це ж несерйозно з їхнього боку…
Усі розуміють, що йдеться про ідеологічні речі. Але це абсолютно неприйнятно, у демократичному суспільстві так не робиться. Такі жести СБУ є загрозою для свободи, яка ще не зміцніла.
Те, чим займається сьогодні СБУ, – практика, властива тоталітарним режимам.
Безумовно, це небезпечно, бо ми ж, крім усього іншого, рухаємося в бік однопартійної системи, за якої всі непровладні політичні партії будуть гарніром, а Партія регіонів буде чимось на зразок Єдиної Росії чи КПСС.
Я противник так званої люстрації: але вина кожного має бути встановлена. Не йдеться про тих, хто носив партійні квитки – багато хто їх носив, - але ж одні залишалися порядними людьми, а інші робили підлоту. І цих осіб, зусиллями яких, хтось потрапив у в’язницю з політичних міркувань, відсидів термін, суспільство має знати. Про покарання не йдеться, бо закон зворотної сили не має.
Леонід Кравчук, перший президент України:
З ЯНУКОВИЧЕМ МОЖЕ ТРАПИТИСЯ ТЕ САМЕ, ЩО Й З КУЧМОЮ
Головне турбота СБУ в тому, щоб не розсекретили дуже багато прізвищ. Бо, можливо, ці прізвища знаходяться в активному політичному житті: є родичами, батьками сучасних політиків, бізнесменів, публічних людей.
Усі документи мають бути розсекречені, бо якщо ми країна цивілізована, то не можемо не розсекречувати історичних фактів. А якщо лише порціями видаватимемо історичні факти, які вигідні СБУ чи тим господарям, котрі стоять за СБУ, то матимемо однобоку історію.
Як це якась партія може визначати, що з історичних фактів подавати людям, а що приховувати?! Це непристойно, недемократично і нецивілізовано.
Якщо нинішні комуністи кажуть, що були злочини ОУН-УПА, то і я хочу про це дізнатися. Тоді для чого ці злочини УПА приховувати?!
Тримаючи архіви в секреті, СБУ виконує політичну волю своїх вождів. А документи треба розсекретити без будь-яких купюр і обмежень. Тоді суспільство зрозуміє сучасну картину, побачивши її в минулому. Тут не можна бути наполовину демократом, наполовину сучасною людиною, а наполовину – керуватися позицією партії. Не можна перебувати фізично в Україні, а в голові мати сталінські ідеї.
Сьогодні вже не повинно бути таємницею, хто кого й за що розстрілював.
Мені поки що важко казати, у що перетворилася СБУ, але в країні має місце тенденція до запровадження недемократичних форм управління, коли СБУ переслідує людину (директора історичного музею «Тюрма на Лоцького»), бере його під варту чи дозволяє собі якісь натяки, комусь телефонує, когось попереджає, погрожує, натякає. Це означає, що спецслужбам дозволено те, що не повинно бути дозволено.
Я був у багатьох країнах світу. Там здійснюється дуже сильний контроль за службами безпеки. Не тому що вони такі погані, а тому, що в них така робота. Їм може бути цікаво стежити за людьми. І якщо їм це дозволити, то вони робитимуть це навіть щодо тих осіб, хто їх це дозволив.
Наведу приклад. Коли мене обрали президентом, мені визначили робоче місце в приміщенні колишнього ЦК Компартії України в кабінеті Щербицького (нині там адміністрація президента). Коли ми відкрили дерев’яні панелі, то за тими панелями знайшли стільки проводів, підслуховуючих інструментів!.. Я жахнувся! Тобто члена політбюро ЦК КПРС, першого секретаря ЦК Компартії України, одну з найвищих посадових осіб у Радянському Союзі слухали в Москві.
Хочу сказати, що з Януковичем може трапитися те саме, що й з Кучмою (ідеться про записи майора Мельничекна. - Авт.).
Тут не має бути якихось слизьких доручень. СБУ, як будь-який правоохоронний орган, не може отримувати недемократичних доручень від влади. Бо одне незаконне доручення дає їй право робити десять незаконних.
Я мав бесіду з Леонідом Кучмою, та й з іншими високо посадовцями, – усі в один голос сказали, що найбільше, кого вони всі остерігаються, – це наша Служба безпеки.
Опитала Оксана Климончук
| Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
09.09.10
СБУ “порадила” історику, який вивчає діяльність УПА, подумати про сім’ю
СБУ вилучив документи про те, що КГБ розробляв легенду щодо участі Шухевича в єврейських погромах… СБУ синхронно з російським ФСБ розбудовує гуманітарний простір?..
Учора о сьомій тридцять ранку, коли один з головних дослідників УПА, директор львівського Національного музею меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” (який було створено за президента Ющенка і який перебував у структурі СБУ) Руслан Забілий вийшов з львівського потягу на київську платформу, і його оточили співробітники СБУ. Пана Забілого запросили в автомобіль, відвезли в офіс, де протримали 14 годин, “опитуючи” на історичні теми.
Співробітники спецслужб примусово, без дозволу історика вилучили в нього всі електронні носії, де зберігалися документи щодо діяльності УПА, які він накопичував протягом кількох років, та порушили проти нього кримінальну справу.
Музей, очолюваний Русланом Забілим, було створено за президента Ющенка, і він перебуває в структурі СБУ.
Ми поставили панові Забілому, а також колишньому голові архіву СБУ Володимиру В’ятровичу, яким теж цікавилися його колишні колеги, кілька запитань.
Пане Забілий, ваші колеги з СБУ стверджують, що ви розсекретили державну таємницю...
Я є директором львівського Національного музею меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”, який перебуває в структурі СБУ. Тож коли моє київське керівництво мало до мене питання, то могло мене викликати. Але зробило це якось дивно. Коли я приїхав до Києва, мене зустріли прямо на вокзалі. Хоча я і без того збирався до центрального офісу СБУ, щоб вирішити питання з музеєм.
З собою я мав у комп’ютері документи про діяльність УПА, які публікуються в ЗМІ вже протягом кількох років.
Що ж до таємниці, то не знаю про що йдеться. Я – історик і директор музею, я маю доступ лише до розсекречених історичних документів.
Як з вами розмовляли столичні есбеушники?
Вони заявили, що мають інформацію, буцімто несанкціоновано було знято цілком таємну, не розсекречену документацію і їм необхідно перевірити цю інформацію. У колі підозрюваних опинився і я.
Я дав пояснення, але цього виявилося недостатньо. Мені поставили умову: щоб переконатися, що я кажу правду, в мене затребували (щоб я віддав добровільно) мої свої особисті речі – два жорстких диски й ноутбук. Там містилися давно розсекречені документи, з якими я працював. А також мої особисті дослідження, статті, які готувалися до друку, матеріали, які я збирав протягом десяти років, досліджуючи тематику визвольного руху. І коли я вимагав підтвердження правомірності дій щодо вилучення, зокрема постанови суду, мені нічого не надали.
Під час розмови я спочатку не міг збагнути, про що йдеться. Мені ж конкретно ніхто не пояснив, чому мене затримали. Вони розпитували про мою діяльність як науковця, історика, уточнювали, з якими я працюю матеріалами.
Після того, як я не дав згоди на вилучення жорстких дисків та ноутбука, на мене почали тиснути, казали, щоб я подумав про сім’ю, про те, що мені може загрожувати п’ять років в’язниці. О дев’ятій ранку були запрошені поняті, де без моєї згоди ці речі вилучили, оскільки я не погодився на добровільне їх надання.
Мені не дозволяли телефонувати, забрали телефон. Лише дали можливість зв’язатися з дружиною.
Напевне, хотіли, аби ви в чомусь зізналися. У чому саме?
Вони просили дати мої речі на догляд. Потім почалися запитання, чим я займаюся, яку тематику досліджую, яка сфера моїх зацікавлень, чи маю я контакти з істориками з-за кордону, з ким із них контактую. Просили розповісти, чим я займався раніше, що робив у Інституті українознавства. Коли я просив поставити чітке запитання, щоб я дав чітку відповідь, вони казали, що це оперативна інформація і що все розкривати вони не мають права, а “мусять мене обережно підвести до того, з чого я сам зробив би висновок”.
Вас запитували про УПА?
Так, запитували, для чого мені ця тематика, може, краще б я пішов працювати в школу вчителем історії, що не так погано. Питали, для чого я обрав кар’єру історика. Запитували мої думки щодо національної пам’яті, як я ставлюся до процесу люстрації.
Я відповідав, що історією мають займатися історики, а не політики. Потім запитували, як я ставлюся до Голодомору. Я відповів, що до Голодомору ставлюся як до геноциду, і він є геноцидом, і про це повинні говорити історики, які працюють з документами, що є у вільному доступі.
Яка нині доля очолюваного вами музею?
З сьогоднішнього ранку його зачинено, і туди не допускають співробітників музею. Але мені казали, що голова служби начебто піклується про долю музею, і він докладе всіх зусиль, аби він існував.
Ви продовжите займатися темою УПА?
Обов’язково.
Аби краще зрозуміти, що, власне відбулося, ми поставили кілька запитань Володимиру В’ятрович, який також досліджує діяльність УПА. Саме він, працюючи директором архіву СБУ, відкрив історичні архіви для громадськості.
Пане Володимире, чи могло бути таке, що в руки дослідників потрапила ще не розсекречена інформація?
Ні. Процедура була така. Документи спочатку розсекречувалися, потім копіювалася, а потім вносилися в електронну базу. Але якщо електронні копії документів були потрібні якомусь дослідникові, то, незважаючи на те, що вони не були внесені в базу електронного архіву, ми могли надавати їх для дослідження. Ми також дозволяли розсекречені документи копіювати безпосередньо в читальному залі електронними засобами самим дослідниками, за умови, що копії їхніх копій залишаються в нас. Ми таким чином давали документи десяткам дослідників з різних країн, у тому числі з Росії. Саме безпрецедентна відкритість наших архівів привернула увагу істориків до теми УПА.
Руслан Забілий як історик, директор музею в структурі СБУ мав значно більше документів, ніж містив на той час архів. Але це, підкреслюю були розсекречені документи. Гадаю, що випадок з Русланом – це спецоперація кремлівського керівництва. Вони хочуть закрити тему УПА. Приховати роль Москви.
Що мав із собою Руслан Забілий?
У нього були вилучені історичні документи, які розповідають про функціонування в Україні радянського тоталітарного режиму. Це розсекречені документи з архівів СБУ, зокрема щодо радянської карально-репресивної системи... Це електронні копії документів УПА. Це накази командування УПА, інструкції, звіти про виконання операцій, величезна кількість листівок.
Чи були в Руслана документи, які стосувалися дискредитації УПА радянською владою?
Так. Там був масив документів, який стосувався творення легенди про Нахтігаль, про нібито участь Романа Шухевича у єврейських погромах. Це були інструкції КДБ, як саме готувати свідків до процесу проти Нахтігалю, чіткі вказівки, що свідки мають говорити. Був такий цікавий момент, коли один зі свідків виявився настільки нахабним, що вирішив поторгуватися з КДБ, казав, що готовий сказати все, що треба, але за це попросив путівку до Східної Німеччини.
Ще там були документи про Голодомор. 1983 року КДБ інформувало керівництво партії, що на Європі розгортається кампанія проти Голодомору і слід чинити спротив. Одне слово, ці документи історичні і не містять якоїсь державної таємниці.
Ці документи були лише в базі Забілого?
Очевидно, що ні. Більшість із них є доступними через той електронний архів, які створював я. Це цілий масив документів, які показують, як формувалася та структурувалася армія УПА. Це накази головного командування УПА за оригінальними підписами Романа Шухевича. Там є цікаві матеріали про тренінги та підготовку вояків УПА. Вони вивчали історію, географію, та політологію. Це крім рукопашної боротьби та інших військових наук. Там було кілька тисяч фотографій вояків УПА.
Що таке музей “Тюрма на Лонцького”, який очолює Руслан Забілий?
“Тюрма на Лонцького” як музей була відкрита у червні минулого року. Там була тюрма під час польської окупації міжвоєнного періоду. І з 1939 по 1941 рік, за першого приходу радянської влади там теж була тюрма. У 1941 році там було одне з наймасштабніших знищень в’язнів: коли відступала радянська влада, вона знищила двадцять тисяч в’язанів. У 1941-1944 роках там було гестапо, далі - у 1944-1991-му - тюрма КДБ. Через тюрму пройшли всі українські дисиденти.
До кінця року там мала відкритися експозиція, присвячена дисидентам.
Від автора. Сьогодні проти Руслана Забілого СБУ порушила кримінальну справу. Символічно, що саме у вересневі дні сорок п’ять років тому Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус виступили з протестом проти репресій. Чорновіл потім опинився в тюрмі на Лонцького, саме тій, що стала музеєм, яким керує Руслан Забілий.
Очевидно, ті співробітники департаменту СБУ, які раніше займалися російськими спецслужбами (він припинив свою роботу) тепер взялися за українських істориків. Не виключено, що вони синхронно з російськими спецслужбами розбудовують новий гуманітарний простір і ловлять тих, хто заважає.
Ніко Ланге, Руслана Забілого... Хто наступний? Можливо, тим панам із органів дали завдання – будувати неагресивний образ Росії? Ми ж не проти, це я запевняю як етнічна напівросіянка. Але чому ціною брехні, а не спільних переговорів та узгодження позицій? Чому ціною свободи українських істориків?
В одній зі своїх колонок я запитала: невже в Україні живуть лише нащадки тих, хто стояв у загороджувальних загонах. Тоді мені передзвонив Володимир В’ятрович і сказав, що в Україні живуть і нащадки тих, хто сидів у криївках та виборював незалежність, і вони кращі за перших. Не знаю, чи кращі... Але вони люблять країну й нікого не бояться.
Лана Самохвалова
Р.S. А загалом усе це гидко й принизливо для працівників спецслужб. Країну розтягують по шматках, а їх змушують істориками займатися.
Учора о сьомій тридцять ранку, коли один з головних дослідників УПА, директор львівського Національного музею меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” (який було створено за президента Ющенка і який перебував у структурі СБУ) Руслан Забілий вийшов з львівського потягу на київську платформу, і його оточили співробітники СБУ. Пана Забілого запросили в автомобіль, відвезли в офіс, де протримали 14 годин, “опитуючи” на історичні теми.
Співробітники спецслужб примусово, без дозволу історика вилучили в нього всі електронні носії, де зберігалися документи щодо діяльності УПА, які він накопичував протягом кількох років, та порушили проти нього кримінальну справу.
Музей, очолюваний Русланом Забілим, було створено за президента Ющенка, і він перебуває в структурі СБУ.
Ми поставили панові Забілому, а також колишньому голові архіву СБУ Володимиру В’ятровичу, яким теж цікавилися його колишні колеги, кілька запитань.
Пане Забілий, ваші колеги з СБУ стверджують, що ви розсекретили державну таємницю...
Я є директором львівського Національного музею меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”, який перебуває в структурі СБУ. Тож коли моє київське керівництво мало до мене питання, то могло мене викликати. Але зробило це якось дивно. Коли я приїхав до Києва, мене зустріли прямо на вокзалі. Хоча я і без того збирався до центрального офісу СБУ, щоб вирішити питання з музеєм.
З собою я мав у комп’ютері документи про діяльність УПА, які публікуються в ЗМІ вже протягом кількох років.
Що ж до таємниці, то не знаю про що йдеться. Я – історик і директор музею, я маю доступ лише до розсекречених історичних документів.
Як з вами розмовляли столичні есбеушники?
Вони заявили, що мають інформацію, буцімто несанкціоновано було знято цілком таємну, не розсекречену документацію і їм необхідно перевірити цю інформацію. У колі підозрюваних опинився і я.
Я дав пояснення, але цього виявилося недостатньо. Мені поставили умову: щоб переконатися, що я кажу правду, в мене затребували (щоб я віддав добровільно) мої свої особисті речі – два жорстких диски й ноутбук. Там містилися давно розсекречені документи, з якими я працював. А також мої особисті дослідження, статті, які готувалися до друку, матеріали, які я збирав протягом десяти років, досліджуючи тематику визвольного руху. І коли я вимагав підтвердження правомірності дій щодо вилучення, зокрема постанови суду, мені нічого не надали.
Під час розмови я спочатку не міг збагнути, про що йдеться. Мені ж конкретно ніхто не пояснив, чому мене затримали. Вони розпитували про мою діяльність як науковця, історика, уточнювали, з якими я працюю матеріалами.
Після того, як я не дав згоди на вилучення жорстких дисків та ноутбука, на мене почали тиснути, казали, щоб я подумав про сім’ю, про те, що мені може загрожувати п’ять років в’язниці. О дев’ятій ранку були запрошені поняті, де без моєї згоди ці речі вилучили, оскільки я не погодився на добровільне їх надання.
Мені не дозволяли телефонувати, забрали телефон. Лише дали можливість зв’язатися з дружиною.
Напевне, хотіли, аби ви в чомусь зізналися. У чому саме?
Вони просили дати мої речі на догляд. Потім почалися запитання, чим я займаюся, яку тематику досліджую, яка сфера моїх зацікавлень, чи маю я контакти з істориками з-за кордону, з ким із них контактую. Просили розповісти, чим я займався раніше, що робив у Інституті українознавства. Коли я просив поставити чітке запитання, щоб я дав чітку відповідь, вони казали, що це оперативна інформація і що все розкривати вони не мають права, а “мусять мене обережно підвести до того, з чого я сам зробив би висновок”.
Вас запитували про УПА?
Так, запитували, для чого мені ця тематика, може, краще б я пішов працювати в школу вчителем історії, що не так погано. Питали, для чого я обрав кар’єру історика. Запитували мої думки щодо національної пам’яті, як я ставлюся до процесу люстрації.
Я відповідав, що історією мають займатися історики, а не політики. Потім запитували, як я ставлюся до Голодомору. Я відповів, що до Голодомору ставлюся як до геноциду, і він є геноцидом, і про це повинні говорити історики, які працюють з документами, що є у вільному доступі.
Яка нині доля очолюваного вами музею?
З сьогоднішнього ранку його зачинено, і туди не допускають співробітників музею. Але мені казали, що голова служби начебто піклується про долю музею, і він докладе всіх зусиль, аби він існував.
Ви продовжите займатися темою УПА?
Обов’язково.
Аби краще зрозуміти, що, власне відбулося, ми поставили кілька запитань Володимиру В’ятрович, який також досліджує діяльність УПА. Саме він, працюючи директором архіву СБУ, відкрив історичні архіви для громадськості.
Пане Володимире, чи могло бути таке, що в руки дослідників потрапила ще не розсекречена інформація?
Ні. Процедура була така. Документи спочатку розсекречувалися, потім копіювалася, а потім вносилися в електронну базу. Але якщо електронні копії документів були потрібні якомусь дослідникові, то, незважаючи на те, що вони не були внесені в базу електронного архіву, ми могли надавати їх для дослідження. Ми також дозволяли розсекречені документи копіювати безпосередньо в читальному залі електронними засобами самим дослідниками, за умови, що копії їхніх копій залишаються в нас. Ми таким чином давали документи десяткам дослідників з різних країн, у тому числі з Росії. Саме безпрецедентна відкритість наших архівів привернула увагу істориків до теми УПА.
Руслан Забілий як історик, директор музею в структурі СБУ мав значно більше документів, ніж містив на той час архів. Але це, підкреслюю були розсекречені документи. Гадаю, що випадок з Русланом – це спецоперація кремлівського керівництва. Вони хочуть закрити тему УПА. Приховати роль Москви.
Що мав із собою Руслан Забілий?
У нього були вилучені історичні документи, які розповідають про функціонування в Україні радянського тоталітарного режиму. Це розсекречені документи з архівів СБУ, зокрема щодо радянської карально-репресивної системи... Це електронні копії документів УПА. Це накази командування УПА, інструкції, звіти про виконання операцій, величезна кількість листівок.
Чи були в Руслана документи, які стосувалися дискредитації УПА радянською владою?
Так. Там був масив документів, який стосувався творення легенди про Нахтігаль, про нібито участь Романа Шухевича у єврейських погромах. Це були інструкції КДБ, як саме готувати свідків до процесу проти Нахтігалю, чіткі вказівки, що свідки мають говорити. Був такий цікавий момент, коли один зі свідків виявився настільки нахабним, що вирішив поторгуватися з КДБ, казав, що готовий сказати все, що треба, але за це попросив путівку до Східної Німеччини.
Ще там були документи про Голодомор. 1983 року КДБ інформувало керівництво партії, що на Європі розгортається кампанія проти Голодомору і слід чинити спротив. Одне слово, ці документи історичні і не містять якоїсь державної таємниці.
Ці документи були лише в базі Забілого?
Очевидно, що ні. Більшість із них є доступними через той електронний архів, які створював я. Це цілий масив документів, які показують, як формувалася та структурувалася армія УПА. Це накази головного командування УПА за оригінальними підписами Романа Шухевича. Там є цікаві матеріали про тренінги та підготовку вояків УПА. Вони вивчали історію, географію, та політологію. Це крім рукопашної боротьби та інших військових наук. Там було кілька тисяч фотографій вояків УПА.
Що таке музей “Тюрма на Лонцького”, який очолює Руслан Забілий?
“Тюрма на Лонцького” як музей була відкрита у червні минулого року. Там була тюрма під час польської окупації міжвоєнного періоду. І з 1939 по 1941 рік, за першого приходу радянської влади там теж була тюрма. У 1941 році там було одне з наймасштабніших знищень в’язнів: коли відступала радянська влада, вона знищила двадцять тисяч в’язанів. У 1941-1944 роках там було гестапо, далі - у 1944-1991-му - тюрма КДБ. Через тюрму пройшли всі українські дисиденти.
До кінця року там мала відкритися експозиція, присвячена дисидентам.
Від автора. Сьогодні проти Руслана Забілого СБУ порушила кримінальну справу. Символічно, що саме у вересневі дні сорок п’ять років тому Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус виступили з протестом проти репресій. Чорновіл потім опинився в тюрмі на Лонцького, саме тій, що стала музеєм, яким керує Руслан Забілий.
Очевидно, ті співробітники департаменту СБУ, які раніше займалися російськими спецслужбами (він припинив свою роботу) тепер взялися за українських істориків. Не виключено, що вони синхронно з російськими спецслужбами розбудовують новий гуманітарний простір і ловлять тих, хто заважає.
Ніко Ланге, Руслана Забілого... Хто наступний? Можливо, тим панам із органів дали завдання – будувати неагресивний образ Росії? Ми ж не проти, це я запевняю як етнічна напівросіянка. Але чому ціною брехні, а не спільних переговорів та узгодження позицій? Чому ціною свободи українських істориків?
В одній зі своїх колонок я запитала: невже в Україні живуть лише нащадки тих, хто стояв у загороджувальних загонах. Тоді мені передзвонив Володимир В’ятрович і сказав, що в Україні живуть і нащадки тих, хто сидів у криївках та виборював незалежність, і вони кращі за перших. Не знаю, чи кращі... Але вони люблять країну й нікого не бояться.
Лана Самохвалова
Р.S. А загалом усе це гидко й принизливо для працівників спецслужб. Країну розтягують по шматках, а їх змушують істориками займатися.
Слідкувати за новими дописами
| Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
12.08.10
Голова ФСБ виступив на захист закону, що дозволяє його підлеглим виносити попередження росіянам
11 серпня, директор ФСБ РФ Олександр Бортніков заявив, що поправки до закону Про Федеральну службу безпеки не спричинять обмеження прав і свобод громадян.
За словами голови Служби, право оголосити офіційне застереження фізичній особі про неприпустимість дій, які створюють умови для вчинення злочинів надали ФСБ для того, щоб "попередити громадянина на стадії його підготовки до злочину".
Бортніков зазначив, що в законі чітко прописано механізм контролю за правомірністю дій посадових осіб, які будуть виносити офіційне застереження.
Крім того, він додав, що будь-який громадянин РФ має право через суд оскаржити рішення ФСБ про оголошення застереження, якщо він вважає його необґрунтованим.
За словами голови ФСБ, незабаром в його службі затвердять інструкцію про порядок реалізації прийнятого закону. При цьому проект інструкції буде розміщено на сайті відомства для публічного обговорення.
Нагадаємо, 29 липня президент Росії Дмитро Медведєв схвалив слідом за парламентом урядовий законопроект, який розширює повноваження ФСБ.
Згідно з ним, ФСБ наділяється правом оголошувати людині офіційне застереження протягом десяти днів після отримання відомостей про скоєння ним дій, які створюють умови для вчинення злочинів.
Крім того, у разі невиконання приписів або створення перешкод для виконання ФСБ своїх службових обов'язків громадяни тепер можуть затримуватися на термін до 15 діб.
Закон вводить адміністративну відповідальність за непокору законній вимозі або розпорядженню працівника ФСБ і перешкоджання виконанню ним службових обов'язків. Таке правопорушення тягне за собою стягнення штрафу з громадян у розмірі від 500 до 1 тисячі рублів або адміністративний арешт на строк до 15 діб.
За непокору вимозі або розпорядженню працівника ФСБ і перешкоджання виконанню ним службових обов'язків штраф для посадових осіб передбачено в розмірі від 1 тисячі до 3 тисяч рублів, для юридичних - від 10 тисяч до 50 тисяч рублів. Ці положення не поширюються на громадян у разі застосування щодо них заходів профілактики.
За словами голови Служби, право оголосити офіційне застереження фізичній особі про неприпустимість дій, які створюють умови для вчинення злочинів надали ФСБ для того, щоб "попередити громадянина на стадії його підготовки до злочину".
Бортніков зазначив, що в законі чітко прописано механізм контролю за правомірністю дій посадових осіб, які будуть виносити офіційне застереження.
Крім того, він додав, що будь-який громадянин РФ має право через суд оскаржити рішення ФСБ про оголошення застереження, якщо він вважає його необґрунтованим.
За словами голови ФСБ, незабаром в його службі затвердять інструкцію про порядок реалізації прийнятого закону. При цьому проект інструкції буде розміщено на сайті відомства для публічного обговорення.
Нагадаємо, 29 липня президент Росії Дмитро Медведєв схвалив слідом за парламентом урядовий законопроект, який розширює повноваження ФСБ.
Згідно з ним, ФСБ наділяється правом оголошувати людині офіційне застереження протягом десяти днів після отримання відомостей про скоєння ним дій, які створюють умови для вчинення злочинів.
Крім того, у разі невиконання приписів або створення перешкод для виконання ФСБ своїх службових обов'язків громадяни тепер можуть затримуватися на термін до 15 діб.
Закон вводить адміністративну відповідальність за непокору законній вимозі або розпорядженню працівника ФСБ і перешкоджання виконанню ним службових обов'язків. Таке правопорушення тягне за собою стягнення штрафу з громадян у розмірі від 500 до 1 тисячі рублів або адміністративний арешт на строк до 15 діб.
За непокору вимозі або розпорядженню працівника ФСБ і перешкоджання виконанню ним службових обов'язків штраф для посадових осіб передбачено в розмірі від 1 тисячі до 3 тисяч рублів, для юридичних - від 10 тисяч до 50 тисяч рублів. Ці положення не поширюються на громадян у разі застосування щодо них заходів профілактики.
Хорошковський працює за калькою ФСБ
Депутат Анатолій Гриценко вважає, що керівництво України, керівництво уряду - це люди з радянською свідомістю.
"Подивіться на керівництво країни і уряду. Це по суті своїй совєтскіє, рускіє люді. Для них Росія ближча", - сказав він в ефірі телеканалу ТВі, повідомляє прес-служба каналу.
"Хорошковський - теж "советский человек", - зазначив Гриценко.
"Він керував крупним, багатомільярдним російським бізнесом, а зараз керівник української спецслужби. Тому калька для нього - це ФСБ, а не спецслужби розвинутих європейських держав", - заявив голова комітету з питань нацбезпеки й оборони Верховної Ради.
"Так само міністр палива і енергетики Бойко. Він буває в Москві більше і частіше, ніж у Києві. І для нього природно будувати вертикаль таку, як там - олігархічну, монопольну. Нічого іншого не буде", - вважає Гриценко.
"Подивіться на керівництво країни і уряду. Це по суті своїй совєтскіє, рускіє люді. Для них Росія ближча", - сказав він в ефірі телеканалу ТВі, повідомляє прес-служба каналу.
"Хорошковський - теж "советский человек", - зазначив Гриценко.
"Він керував крупним, багатомільярдним російським бізнесом, а зараз керівник української спецслужби. Тому калька для нього - це ФСБ, а не спецслужби розвинутих європейських держав", - заявив голова комітету з питань нацбезпеки й оборони Верховної Ради.
"Так само міністр палива і енергетики Бойко. Він буває в Москві більше і частіше, ніж у Києві. І для нього природно будувати вертикаль таку, як там - олігархічну, монопольну. Нічого іншого не буде", - вважає Гриценко.
29.07.10
ФСБ посилює вплив на росіян
Росія розширила повноваження Федеральної Служби Безпеки у спосіб, що викликав тривогу правозахисників.
ФСБ відтепер, як і радянський КДБ, зможе офіційно "попереджати" громадян щодо "створення умов" для злочину.
Будь-яка особа, яка перешкоджає роботі офіцера ФСБ або відмовляється дотримуватись застережень чи виконувати вимоги співробітника ФСБ, може бути покарана штрафом або до 15 діб утримання під вартою.
Групи правозахисників побоюються, що ФСБ у такий спосіб опиняється поза обмеженнями закону, тобто всемогутньою.
Президент Росії Дмитро Медведєв підписав суперечливі поправки до закону "Про Федеральну службу безпеки" (ФСБ) після того, як обидві палати загалом проурядового парламенту жваво його обговорили і затвердили.
Сергєй Міронов, спікер верхньої палати - Ради Федерації – однак заявив, що Служба Федеральної Безпеки має достатньо владних повноважень і без нового законодавства.
Влада ФСБ "давно вийшла за розумні межі"
Російські правозахисні організації закликали президента Медведєва не підписувати законопроект, заявивши, що його формулювання є занадто розпливчасті і надають можливості для зловживань.
Особливе занепокоєння викликає розділ нового закону про надання ФСБ права "офіційно попереджати громадянина про неприпустимість дій, які створюють умови для вчинення злочину".
Президента Медведєва закликали накласти вето на законопроект. Правозахисна організація "Меморіал" заявила, що влада ФСБ "давно вийшла за розумні межі", і що нові повноваження більш властиві прокуратурі, ніж спецслужбі.
"Меморіал" звинуватив ФСБ у намірах запровадити "профілактичні" заходи, якими користувалися в часи КДБ для переслідування дисидентів.
Після розпаду СРСР у 1990-ті роки, ФСБ поступово нарощувала силу, особливо при Володимирі Путіні, який її очолював у 1998-99 роках, перш ніж стати прем'єр-міністром, а потім президентом.
Офіційно наголос у роботі ФСБ робиться на боротьбі з внутрішнім тероризмом, який поширюється з Чечні та з інших регіонів Північного Кавказу.
Проте критики вважають, що розширення повноважень ФСБ було використане, щоб залякати легальну опозицію до Кремля.
ФСБ відтепер, як і радянський КДБ, зможе офіційно "попереджати" громадян щодо "створення умов" для злочину.
Будь-яка особа, яка перешкоджає роботі офіцера ФСБ або відмовляється дотримуватись застережень чи виконувати вимоги співробітника ФСБ, може бути покарана штрафом або до 15 діб утримання під вартою.
Групи правозахисників побоюються, що ФСБ у такий спосіб опиняється поза обмеженнями закону, тобто всемогутньою.
Президент Росії Дмитро Медведєв підписав суперечливі поправки до закону "Про Федеральну службу безпеки" (ФСБ) після того, як обидві палати загалом проурядового парламенту жваво його обговорили і затвердили.
Сергєй Міронов, спікер верхньої палати - Ради Федерації – однак заявив, що Служба Федеральної Безпеки має достатньо владних повноважень і без нового законодавства.
Влада ФСБ "давно вийшла за розумні межі"
Російські правозахисні організації закликали президента Медведєва не підписувати законопроект, заявивши, що його формулювання є занадто розпливчасті і надають можливості для зловживань.
Особливе занепокоєння викликає розділ нового закону про надання ФСБ права "офіційно попереджати громадянина про неприпустимість дій, які створюють умови для вчинення злочину".
Президента Медведєва закликали накласти вето на законопроект. Правозахисна організація "Меморіал" заявила, що влада ФСБ "давно вийшла за розумні межі", і що нові повноваження більш властиві прокуратурі, ніж спецслужбі.
"Меморіал" звинуватив ФСБ у намірах запровадити "профілактичні" заходи, якими користувалися в часи КДБ для переслідування дисидентів.
Після розпаду СРСР у 1990-ті роки, ФСБ поступово нарощувала силу, особливо при Володимирі Путіні, який її очолював у 1998-99 роках, перш ніж стати прем'єр-міністром, а потім президентом.
Офіційно наголос у роботі ФСБ робиться на боротьбі з внутрішнім тероризмом, який поширюється з Чечні та з інших регіонів Північного Кавказу.
Проте критики вважають, що розширення повноважень ФСБ було використане, щоб залякати легальну опозицію до Кремля.
27.07.10
Московський патріархат – філія ФСБ, - з пікету у Львові
27 липня у Львові представники міського осередку ВО «Свобода» пікетували Генеральне консульство РФ у Львові на знак протесту щодо приїзду до України патріарха РПЦ Кирила (в миру - Володимир Гундяєв).
Понад 30 осіб з прапорами ВО "Свободи" та плакатами "Московський патріархат – філія ФСБ", "Стоп духовній агресії Москви!", "Агента Гундяєва геть!", вигукували лозунги з плакатів, а також "Слава Україні – Героям слава!", "Слава Україні - смерть ворогам!", "Бандера прийде – порядок наведе!".
"Мета цієї акції – наголосити, що українська нація не буде мовчки споглядати, як веде політику Московський патріархат проти Української греко-католицької церкви та Української православної церкви (КП). Московський патріархат – філія ФСБ на території України", - зазначив заступник голови ЛМО ВО "Свобода" Андрій Хомицький.
За його словами, подібні пікетування проходять в інших містах України – в Києві, Дніпропетровську та Харкові, і боротьба буде продовжуватися.
Понад 30 осіб з прапорами ВО "Свободи" та плакатами "Московський патріархат – філія ФСБ", "Стоп духовній агресії Москви!", "Агента Гундяєва геть!", вигукували лозунги з плакатів, а також "Слава Україні – Героям слава!", "Слава Україні - смерть ворогам!", "Бандера прийде – порядок наведе!".
"Мета цієї акції – наголосити, що українська нація не буде мовчки споглядати, як веде політику Московський патріархат проти Української греко-католицької церкви та Української православної церкви (КП). Московський патріархат – філія ФСБ на території України", - зазначив заступник голови ЛМО ВО "Свобода" Андрій Хомицький.
За його словами, подібні пікетування проходять в інших містах України – в Києві, Дніпропетровську та Харкові, і боротьба буде продовжуватися.
19.07.10
Держдума розширила повноваження ФСБ
Держдума РФ у п'ятницю, 16 липня, ухвалила в третьому читанні поправки до закону Про Федеральну службу безпеки і Кодекс про адміністративні правопорушення, що розширюють повноваження служби у сфері профілактики правопорушень.
Як повідомили у ФСБ, зміни в законодавстві дозволять спецслужбам ефективніше діяти при проведенні контртерористичних операцій.
Зокрема, документ вводить адміністративну відповідальність за непокору законній вимозі або розпорядженню працівника ФСБ і перешкоджання виконанню ним службових обов'язків.
Таке правопорушення тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від 500 до 1 тисячі рублів або адміністративний арешт на термін до 15 діб. Раніше проти норми про адміністративний арешт активно виступали російські правозахисники.
За непокору вимозі або розпорядженню працівника ФСБ і перешкоджання виконанню ним службових обов'язків штраф для посадових осіб передбачено у розмірі від 1 тисячі до 3 тисяч рублів, для юридичних - від 10 тисяч до 50 тисяч рублів.
Напередодні на підтримку поправок до закону про ФСБ висловився президент РФ Дмитро Медведєв.
Як повідомили у ФСБ, зміни в законодавстві дозволять спецслужбам ефективніше діяти при проведенні контртерористичних операцій.
Зокрема, документ вводить адміністративну відповідальність за непокору законній вимозі або розпорядженню працівника ФСБ і перешкоджання виконанню ним службових обов'язків.
Таке правопорушення тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від 500 до 1 тисячі рублів або адміністративний арешт на термін до 15 діб. Раніше проти норми про адміністративний арешт активно виступали російські правозахисники.
За непокору вимозі або розпорядженню працівника ФСБ і перешкоджання виконанню ним службових обов'язків штраф для посадових осіб передбачено у розмірі від 1 тисячі до 3 тисяч рублів, для юридичних - від 10 тисяч до 50 тисяч рублів.
Напередодні на підтримку поправок до закону про ФСБ висловився президент РФ Дмитро Медведєв.
Підписатися на:
Дописи (Atom)