Тиск на вченого, котрий займається історією визвольного руху

21.02.11

Тиск на вченого, котрий займається історією визвольного руху

Історик Забілий знову приїхав у Київ на допит СБУ… “Для мене як для історика цікаво зрозуміти умови та обставини, за яких люди потрапляли в агентурно-бойові групи”...

Львівський історик Руслан Забілий, що займається дослідженням діяльності ОУН-УПА, якого п’ять місяців тому раптово затримала СБУ, вилучила комп’ютер та документи, звинувативши в розголошенні держтаємниці, знову приїхав у столицю на допит в СБУ.

Нагадаємо, що і суспільство, і політики однозначно тлумачили це затримання – як тиск на вченого, котрий займається історією визвольного руху. Ми поставив Русланові кілька запитань.

Руслане, після вашого затримання п’ять місяців тому голова СБУ Валерій Хорошковський казав, що ви мали доступ до секретної інформації, зокрема, володіли списком сексотів, котрі працювали на КДБ (проти УПА). Чи справді ви мали ви такий доступ? І чи втрималися від спокуси зняти копію списку “стукачів”?

Я працював виключно з тими документами, які були в архіві СБУ. З іншими таємними документами, зокрема з тими, про які ви кажете, я не мав можливості працювати. На жаль, в Україні багато документів залишається недоступними для науковців...

Сфера моїх наукових інтересів – історія УПА, визвольного руху. Я переглянув дуже багато матеріалів, пов’язаних з ОУН та УПА, у тому числі щодо карально-репресивної системи, спрямованої проти визвольного руху. Але агентурою я не займався. Тим більше що в кожного історика є розуміння професійної етики. Історик, який публікує інформацію, бере на себе відповідальність за її оприлюднення. Я цього не робив.

Невже вам не цікаво, хто особисто “зливав” УПА?

Самі списки людей не кажуть ні про що. Для мене як для історика було б цікавішим зрозуміти умови та обставини, за яких люди потрапляли в лабети НКВД-КГБ. Цікаво було б дослідити, що робили ці агентурно-бойові групи. Чесно кажучи, ще до того, як я займався музеєм “Тюрма на Лонцького”, я мав можливість спілкуватися з деякими реальними агентами. Це були люди похилого віку, котрі хотіли розповісти, що з ними сталося та як ламалося їхнє життя. Я таку інформацію не оприлюднював... Це життєві історії, про які краще не говорити. Це ламання доль, розбивання сімей, зрештою, по-людськи мені було школа цих людей.

Тобто агенти КДБ приходили до вас зі своїми історичними сповідями?

Я б не сказав, що це була в класичному розумінні агентура. Це були звичайні селяни, колишні підпільники або ті, хто допомагали підпіллю. Бажаючи розгромити підпілля, органи НКВС не гребували жодними засобами і, відповідно, ламали людей. Хоча від такої сільської агентури користі для карально-репресивної системи було дуже мало. Але життя людей було зіпсоване назавжди.

Обставини складалися так, що під загрозою було життя не лише цих людей, а й членів їхніх родин, малолітніх дітей. І не кожна людина могла витримати. Ця тематика дуже складна й драматична, й історикам слід ставитися до неї надзвичайно виважено. І просте оприлюднення списку, без будь-яких інтерпретацій, аналізу, не розкриває істину, фактичного стану речей.

Руслане, вас би не взяли в дивізію “Галичина”. Ви маєте занадто м’яке серце...

Я намагаюся до цих питань підходити з професійної точки зору й не керуватися якимось емоціями, симпатіями чи антипатіями. Вважаю, аби ми успішно подолали наслідки тоталітаризму, мусимо вивчити минуле – як героїчне, так і трагічне.

Знаєте, я часто запитую шанованих мною людей: чи варто було Україні проводити люстрацію. І навіть найбільш помірковані патріоти вважають, що в цьому разі ми мали б іншу Україну. Ми б не мучилися питаннями: чим керуються високопосадовці, коли приймають різні державні рішення на користь Росії, а не України...

Люстрація не зашкодила Чехії, Польщі, Словаччині, Литві, Латвії. Але щоб провести цей процес, суспільство має бути до нього готове. Мають бути вивчені всі документи, які стосуються діяльності тоталітарних режимів. Необхідна відповідна законодавча база... Тільки коли б ми розставили історичні крапки над “і”, можна було би починати такий процес. А сьогодні в нас не сформовано національну пам’ять, відбувається, так би мовити, її роздвоєння. В умовах сучасної України нам нав’язуються зовсім інші цінності... Питаннями історії зловживають політики. І в такій ситуації питання люстрації є недоречним.

СБУ начебто має до вас претензії за те, що ви скачали “таємні документи” з Інтернету – із сайту KGB documents online про діяльність радянських спецслужб у Прибалтиці... Це правда?

Так, це були різні радянські документи НКВД 40-х років, які мали загальносоюзний характер. Тому стосувалися й України. Ці матеріали ще не доступні в наших органах, проте оприлюднені науковими установами країн Балтії. Як історик вважаю, що маю повне право користуватися тими матеріалами, які є в Інтернеті у вільному доступі.

І що ж такого розсекретили прибалти, чого не можемо розсекретити ми?

Вони пішли набагато далі, ніж українська влада... Матеріали, що стосуються карально-репресивної системи на території їхніх держав, давно розсекречені. Мене цікавили тільки документи, які мали керівний характер та стосувалися діяльності НКВД не лише в Литві й Латвії, а й на території України.

Що то були за документи, які розсекретили країни Балтії, а ми не можемо?

Зізнатися, відколи в мене забрали комп’ютер, я давно їх не бачив, тож добре не пам’ятаю деталей. Вони стосується боротьби з визвольними рухами на території цих держав. Засоби та методи були такі самі, як і в Україні.

Як цього разу з вами бесідували в СБУ?

Цього разу тиску не було. Усе відбувалося в діловій атмосфері.

Чим співробітники СБУ мотивували, що не віддають вам комп’ютер?

Поки не завершено експертизу матеріалів, його не повернуть.

Як вам здалося, СБУ хоче згорнути справу й вийти з цієї ситуації більш-менш пристойно чи має намір і далі тиснути на вас як історика?

Важко сказати. Я не готовий відповісти за на це запитання, бо не хочу здаватися упередженим.
Ви не боїтеся?

Ні.

Розмовляла Маша Міщенко