В результаті технологічної та культурологічної цивілізаційної динаміки на авансцені з'являються цивілізаційні осередки, які в силу тих чи інших факторів починають домінувати над оточуючими етнокультурними системами.
Поступово знищуючи і асимілюючі навколишні племена і народи, ці осередки зміцнюються з середини ідеологічною догматикою обраності і унікальності своєї цивілізаторської місії.
В світовій історії яскравими прикладами подібних процесів були: Римська імперія в Середземномор'ї, Арабський Халіфат на Близькому Сході, Іспанія в Латинській Америці, Англія в Північній Америці і Австралії, Франція в Північно-Західній Африці, Японія в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Проте до рівня офіційної державної ідеології цивілізаторські устремління були зведені в ХХ столітті. Це спричинило найбільш кровопролитні конфлікти в історії людства.
З крахом таких ідеологій як фашизм і комунізм, з усвідомленням безальтернативності ліберальної демократії, яка рухає загальнопланетарний соціум в бік ненасильницького розмивання культурних, національних, релігійних особливостей, здавалося б, подібні цивілізаторські пориви зійшли нанівець. А люди будуть долучатись до загальносвітових комунікаційних схем, добровільно керуючись власною інтеграційною самомотивацією.
Проте ми маємо можливість спостерігати подібний архаїчний цивілізаторській порив в сучасній РФ.
Проаналізуємо внутрішні і зовнішні мотиви цього явища.
По-перше, це вкорінення в масовій свідомості російського етносу уявлення про виняткову роль і цивілізаторську місію російської культури (Третій Рим). Ця догма підкріплюється яскравою творчою спадщиною класичної російської літератури (Достоєвський, Толстой).
По-друге, почуття поразки після краху комуністичної системи, яка позиціонувалась як загальносвітова альтернатива розвитку і головним провідником якої була саме російська мова і культура.
По-третє, негативні економічні умови в РФ, технологічна деградація, що створює сприятливий ґрунт для пошуку зовнішніх ворогів.
По-четверте, наявність великої кількості етнічних росіян в країнах колишнього СРСР, які не хочуть змиритись зі статусом національної меншини і з домінуванням інших культур.
Якщо намагатися знайти історичну аналогію цьому процесу, відразу постає приклад Німеччини 30-40 років ХХ століття.
Німеччина після поразки в першій світовій булла дезорганізована економічно, велика кількість етнічних німців залишилась поза межами країни, масова свідомість людей була сповнена реваншистськими і експансійними устремліннями, які мотивувались збільшенням матеріального благополуччя шляхом надбання нових територій.
В німецькій культурі також були течії, які проголошували вищість і обраність німецького культурологічного і економічного поступу (Ніцше, Вагнер).
Проте слід звернути увагу і на суттєві відмінності в російській і німецькій геополітичних стратегіях: Німеччина в той час потребувала більше економічних ресурсів сусідніх країн, натомість сучасна РФ, завдяки спробам зовнішньої експансії, намагається консолідувати свій соціум з середини.
Міфологія обраності і унікальності, на думку російського правлячого класу, має модернізувати країну як економіко-технологічно так і соціально-демографічно.
Враховуючи що світове співтовариство дає РФ карт-бланш на такі дії, сусіднім країнам залишається лишень сподіватися, що цей процес не міститиме в собі елемент відкритого кровопролиття, хоча прецедент 2008 року ставить це під сумнів.
Євген Нікітін випускник НТУУ"КПІ"
статті про українську політику і не тільки
