Ніякої підготовки у російських агентів не було, це діти якихось начальників, яких відправили за рубіж під прикриттям «успішних бізнесменів». До них і батьки мали виїхати, коли Росія посиплеться...
Віктор Суворов – розвідник-утікач ГРУ, який більше тридцяти років живе у Великобританії. Він також найрезонансніший військовий історик на території колишнього СРСР. Ми вже зверталися до нього напередодні 65-річчя Перемоги за інтерв`ю. Тема нашої сьогоднішньої розмови – недавній шпигунський скандал у Росії.
РОСІЯНИ НІКОЛИ В АМЕРИЦІ ПІД КАНАДЦЯ НЕ ПРАЦЮВАЛИ
Володимире Богдановичу, тема шпигунського скандалу, коли росіяни вислали до Америки чотирьох людей, звинувачених у шпигунстві на користь США, а американці – десятьох росіян, здавалася вичерпаною. Але вчора прем`єр-міністр Росії Володимир Путін, відповідаючи на запитання журналістів, чому стався такий гучний провал, сказав, що винен зрадник. Як ви бачите ситуацію з провалом десятьох російських агентів? Чому обмін був таким кількісно асиметричним?
Справа не в тому, що російських розвідників видав якийсь “мальчиш-плохиш”. Головна причина в повній деградації розвідувальної діяльності в Російській Федерації. У держбезпеці існує так звана служба зовнішньої розвідки. Хоча сама назва жахлива і дика. Є ще так звана внутрішня розвідка, яка покликана боротися з власним народом, і зовнішня – щоб боротися із зовнішнім ворогом. Ця зовнішня розвідка абсолютно прогнила. Були допущені дикі прорахунки.
Як це все працювало в ГРУ? Готувалися звичайні розвідники під прикриттям. Я теж працював під прикриттям. Розвідники під прикриттям – це більшість, а крім того, є еліта, яка працює під глибоким прикриттям. Це так звані «розвідники – нелегали». Було чітке правило. Організація розвідників-нелегалів – це двоє-троє людей, які працюють разом . Тільки-но їх стає четверо, резидентура ділиться навпіл, і прагнуть зробити так, щоб зв`язок між ними був втрачений. А тут раптом знаходяться десятеро людей, які один одного знають, – це повна відсутність професіоналізму. Далі, розвідники-нелегали не повинні мати ніяких контактів з офіційними представництвами країни. Ні з посольствами, ні з консульствами, ні навіть з національною авіакомпанією нелегали в контакт не входять. Перші можуть вкладати якісь гроші в тайники, паспорти тощо, але в них існує прямий канал зв`язку з Москвою. А тут ці хлопці один одного знають, до посольства ходять, свої фото в Інтернеті виставляють.
Далі. Розвідники збирають і опрацьовують дані про противника. Які дані? Для нас було головне – технології. Тому що коли ми говоримо про плани підступного супостата, то ніхто в Москві не вірить, що на нас нападуть. Військові плани нас (ГРУ і Кремль. – Авт.) ніколи особливо не цікавили. Нас не цікавили плани ймовірного противника, оскільки ми були умовно нападаючою стороною, і плани противника залежали від наших планів. Кількість військ ймовірного противника ніколи не була секретом. Я досі знаю напам`ять, скільки у Великобританії і Америці було танків і дивізій. Ніхто не робив таємниць, скільки їх і де вони. Завдання полягало в тому, щоб дізнатися, як вони зробили отаку маленьку штуковину в цьому літаку. Або як вони зробили таку штуку в цьому танку.
Росії зараз не потрібна технологія. Військово-промисловий комплекс занедбаний, він весь розвалився, гроші розкрадені. І цим хлопцям там просто нічого робити. Вони збирали відомості і плітки. Але ж усі ці плітки можна було збирати, сидячи в Москві і працюючи в Інтернеті.
Абсолютно очевидно, що ніякої підготовки у них не було, що це діти якихось начальників, яких відправили за рубіж під прикриттям. А прикриття таке: ви будете успішними бізнесменами. А звідки гроші? З бюджету Росії, від Газпрому. Ось вони там сидять по десять років.
Головне завдання для розвідників – агентурне проникнення. Потрібно вербувати джерела інформації, потрібно знайти того, у кого є ключ від сейфа. Той, хто відкриє сейф і покаже необхідні таємниці, ми їх сфотографуємо, перешлемо, одержимо орден Червоної Зірки. Тут же ніякого вербування за десять років. Одинадцять осіб працюють десять років. Ніяких вербувань немає. Це люди, які не тямили нічого в розвідці.
Учора в Ялті пан Путін, змальовуючи труднощі розвідницької роботи, запитував: ви тільки подумайте, як це важко – опанувати мову «на рівні рідної». Але дві сімейні пари горе-розвідників потрапили під підозру в Штатах, зокрема тому, що говорили про своє канадське походження, але розмовляли з російським акцентом.
Це дико. Це абсолютно жахлива деградація. Справді мовою потрібно володіти, як рідною, проте коли посилали нелегалів туди, то ніколи в Америці ніхто з росіян під канадця не працював.
У Новій Зеландії можна було прикидатися шведом, данцем або норвежцем. Українця можна було видавати за поляка. Але тільки там, де українців мало. Можна було видати, людину, наприклад, за албанця. Хто розмовляє албанською, скажімо, в штаті Айова? Але щоб посилати до Америки людину, яка прикидається канадцем, – це довершена дурість. Не менш жахливою дурістю було надсилати інструкції з Москви такого змісту: ми вас послали для того, щоб ви збирали інформацію. Навіщо прописувати такі само собою зрозумілі речі в секретних шифровках? Це якби ми послали чемпіона світу з шахів до Америки і шлемо секретну інструкцію такого змісту.
ТРОЄ АМЕРИКАНСЬКИХ РОЗВІДНИКІВ – НАСТІЛЬКИ ЦІННІ ЛЮДИ, ЩО ЗА НИХ ВІДДАЮТЬ ДЕСЯТОК ДРІБНИХ
Стійте, дайте, я сама спробую сформулювати цю секретну шифровку. Перший хід: e2 – e4?
Навіть не так. Ми висилаємо секретну інструкцію чемпіонові: ти посланий для того, щоб грати в шахи і перемагати!
Не смійтеся – це розвал держави Російської. Чому вийшло, що з цього боку віддають десять, а з того - чотирьох. Адже це не стадо баранів. Троє американських розвідників настільки цінні люди, що за них віддають десяток такої дрібноти.
Чому шпигунський скандал так швидко загас? Це позитивний ефект тісного російсько-американського «перезавантаження»?
Справа в іншому. Ці люди, російські розвідники, не становили для держави ніякої загрози. Припустімо, коли подружжя Розенбергів продавало ядерні секрети Радянському Союзу, їх обох стратили на електричному стільці. Вони проникли в самісіньке серце і продали товаришеві Сталіну найголовніший секрет. А ці люди нікуди не проникали. Це необізнані нероби, які нікому не потрібні. І тут перед американською контррозвідкою постає така складна дилема. Чи варта овчинка вичинки. Ну, посадимо ми їх на лаву підсудних, а американські суди зажадають доказів (американські суди – не радянські суди), і американська контррозвідка муситиме розкривати методи роботи, якісь моменти, до яких адвокати можуть прискіпатися (а отут ви поставили прослушку, на що не мали права відповідно до статті такої-то). Чим вплутуватися в казуїстику, американській контррозвідці легше було позбутися їх. Але просто відпустити – все-таки недобре. Тому була розіграна така гра. У вас там є хтось, кого ви вважаєте шпигунами, а у нас є десяток цих... Заберіть їх, щоб не зв`язуватися з судом.
Бідні люди ці розвідники насправді. Розвідниця Ганна Чапман, яка має британське підданство, після депортації до Росії хотіла переїхати до Лондона. Їй не дали, позбавили британського підданства.
Повторю: ніякі це не розвідники. Це блатні, яких відправили сюди на гарне життя. Тата цих блатних знають, що в Росії щось станеться, що все посиплеться. Вони відправили дітей, щоб діти були успішними бізнесменами, щоб і тато міг потім переїхати ближче до дітей.
Хочу такі символічні порівняння навести. У царя Миколи були чотири дочки і хворий син, з них одна дочка була малолітня. А три доньки працювали сестрами милосердя в солдатському госпіталі. У товариша Сталіна один син літав на літаку – винищувачі. Добре чи погано, але це все-таки щось – літати на літаку під час війни, коли їх тисячами збивали, – а другим був командиром батареї. У Хрущова син загинув, льотчиком був, у Мікояна син загинув.
Ви можете уявити дочок Путіна, які працюють у госпіталі? Це все стосується нашої розвідки. Це скоморохи, блазні, люди, які ніде і ніколи не вчилися, це повний розвал держави.
Чи справді в СРСР існували якісь американські села, де готувалися розвідники для англомовних країн?
Я не знаю, як у КДБ. У ГРУ було трохи інакше. Сіл не було. Навіщо... В селах всі один одного знають. Були дачі для підготовки нелегалів. Там радіо працювало цілодобово. Припустімо, готуємо людину до Франції. Вона спить, не спить, їсть або сидить на уроці англійської, але без зупину працює французьке радіо. Так було в ГРУ. Туди приїжджає вчитель, який їх не бачить, а водій, який возить, не знає кого і навіщо. У нього завдання – загнати машину до цього гаража, а за п`ять хвилин сісти і їхати в інший гараж і вийти.
Володимире Богдановичу, у нас в Україні теж є Служба безпеки. Крім того, що її голова допомагає відновити справедливість і повернути за рахунок держбюджету 11 мільярдів кубометрів газу великому підприємцеві Дмитрові Фірташу, він ще і справою займається. Наприклад, робота департаменту контррозвідки по російських спецслужбах в Україні повністю припинена. Як ви це прокоментуєте, дивлячись на Україну з Лондона?
За радянських часів була така програма на ВВС «Дивлячись з Лондона». А ми в ГРУ називали її «Дивися з Лондона». І я б не хотів коментувати події в Україні в такій делікатній сфері, дивлячись з Лондона.
Ви – джентльмен щодо своєї етнічної батьківщини...
Цю програму вів знаменитий диктор Анатолій Гольдберг. Його слухав весь СРСР. Він, коли приїхав до Москви і зайшов в ГУМ купити шкарпетки, продавщиця повернулася до нього і сказала, а ви Анатолій Максимович Гольдберг. Його голос знали, як голос Левітана. Весь СРСР слухав «ворожий голос» і його впізнавав. Так от не мені, дивлячись з Лондона, коментувати все, що у вас відбувається. Але з погляду розвідувального і державного зрозуміло: держчиновник не має права ні на який зв`язок з приватним бізнесом. Тому що завжди інтерес держави вступає в конфлікт з інтересом бізнесу. Ніякий держчиновник, генерал, розвідник не має права йти на контакти з приватним бізнесом.
ЗА ЯКУ ТАКУ ВІТЧИЗНУ МИ ВОЮВАЛИ НА ТЕРИТОРІЇ МАНЬЧЖУРІЇ?
Росіяни тепер відзначатимуть 2 вересня як День закінчення Другої світової війни. Це, по-вашому, історично зважене розуміння дати?
Вони зовсім заплуталися. Японія на Радянський Союз не напала. А ми на Японію напали, і ми при цьому говоримо, що це Велика Вітчизняна війна. 9 травня – ось у нас День перемоги. Але тоді що таке – Друга світова? Вона ж Велика Вітчизняна чи ні? І за яку таку Вітчизну ми воювали на території Маньчжурії? Мій батько воював там. Там його потім залишили, там я і народився.
Нагадаю, що це ми раптово напали на них. А оголошення війни було геть «чудовим». Адже там різниця в часі сім годин. Наші напали, воюють, розгромили всі аеродроми, а в Москві ще вчорашній день. Минуло сім годин, і, нарешті, викликають японського посла і кажуть: ми оголошуємо війну. Там війна почалася опівночі і тут – північ. Але тут те північ через сім годин після їх півночі. А вважається, що тільки-но завдали удару, то одразу оголосили війну. Ми абсолютно підло зробили, ну давайте святкувати Велику Вітчизняну.
Чому впарювання Україні радянської версії історії є настільки принциповим для путінської Росії?
Це принцип. Існують режими, які стоять на брехні. І як тільки ця брехня починає танути, мов крижинка на пательні, падає режим. Тільки-но стрижень під назвою «радянський», «ленінський» режим почав розпадатися, то все – ніхто ні в що не вірить. Режим, який стоїть на брехні, повинен підтримувати брехню будь-якими силами. Ми кращі, ми найдобріші, всі, хто воював проти Сталіна, – вороги і фашисти, це принципово. Це боротьба за існування режиму. Тому що ідеологія – основа і фундамент будь-якого режиму.
Розмовляла Лана Самохвалова
статті про українську політику і не тільки
