Колектив історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка поширив відкрите зверненя з приводу статті міністра освіти і науки України Дмитра Табачника «Каким должен быть учебник истории», обнародуваній на офіційному сайті Партії регіонів. «Під нібито зрозумілим і прийнятним для кожної людини (нефахівця в історії) гаслом пошуку «історичної правди», міністр освіти і науки України нав’язує суспільству ідеї, які провокують протистояння, є прямою загрозою для майбутнього України як єдиної держави Прикладом цього є намагання п.Д.Табачника утвердити неприйнятну для більшості мешканців Західної України концепцію Другої світової війни», – наголошується у зверненні львівських істориків.
Про це ZAXID.NET повідомили у Центрі громадських зв'язків Львівського національного університету імені Івана Франка.
Також у зверненні наголошується: «Трактуючи Українську РСР як єдину тоді українську державу, Дмитро Табачник намагається утвердити образ «ворогів народу» щодо всіх українців, які з такою формою українського державотворення не погоджувалися. Не заперечуємо, що Українська РСР є частиною історії України, однак вона не сприймалась як форма української держави, була продовженням періоду перебування українських земель у складі Російської імперії. Згідно з традиціями та ідеологією українського національного руху, в якому гасло самостійної соборної України було сформоване ще на зламі ХІХ—ХХ століть, після утворення Української РСР і драматичних подій у ній (колективізації, голодомору, масових репресій) західноукраїнська громадськість продовжувала пов’язувати надії на державність з визволенням усіх частин України від іноземного поневолення. У Другій світовій війні ілюзії про українську державність в рамках Радянського Союзу розвіялися повністю. У концтаборах зникли навіть ті, хто до останнього цю ідею захищав.
Міністр Д.Табачник не хоче брати до уваги, що попри усю контроверсійність постатей Степана Бандери і Романа Шухевича, вони є символами національно-визвольної боротьби мешканців Західної України за свою землю і волю. У такій ситуації Міністерство освіти й науки України мало б займатися не нав’язуванням ярликів і узагальнень, не поширенням недостовірних і вихоплених з контексту «фактів», а подбати про комплексну програму вивчення українського руху ХХ століття.
Тільки численні наукові праці, представлення й обговорення результатів досліджень на міжнародних наукових форумах здатні примирити історичну пам’ять українців із сусідніми народами. Навряд чи цього можна досягти у спосіб, коли мешканцям Західної України пропонують «покаятися» за діяльність ОУН і УПА, при цьому замовчуючи численні жертви серед мирного населення, завдані нацистським і радянським режимами, а також під час українсько-польського протистояння.
Українська держава в особі Міністерства освіти і науки мала би бути першою в тому зацікавлена.
Відсутність належної та аргументованої реакції з її боку на звинувачення «українських націоналістів» у всіх гріхах суттєво шкодить репутації України у світі, створює ґрунт для появи в різних країнах публікацій, в яких роль українців у Другій світовій війні подекуди навіть перевершує роль німецьких нацистів. Міністр підігрує цим настроям, пропонує зробити сучасну Україну заручником системи цінностей і поділів, нав’язаних світу великими державами після закінчення Другої світової війни».
статті про українську політику і не тільки
