Мої західні колеги були вражені: такі наступи на університетську автономію немислимі в Європі...
Українці їдуть на заробітки, щоб оплачувати хабарі у вузах, які можуть повернутися за Табачника...
Днями ректор Українського католицького університету у Львові отець Борис Ґудзяк заявив про спроби працівників Служби безпеки України “схилити його до співпраці”. У своєму меморандумі-зверненні ректор УКУ розповів про зустріч з працівником СБУ, під час якої йому запропонували підписати відповідного листа. Коли ж виявилося, що лист у нього не залишиться, а стане власністю спецслужб, ректор відмовився його навіть читати. Такий “лист” він розцінив як згоду на співпрацю, або простіше – “вербування”. Водночас речниця СБУ Марина Остапенко підтвердила факт зустрічі працівника СБУ з ректором католицького університету, зазначивши, що все відбувалося в рамках чинного законодавства. Чому служба безпеки зацікавилася отцем Борисом і Католицьким університетом? чи з іншими ректорами теж “працюють”? Якою була реакція СБУ після оприлюднення меморандуму ректора? І чому спецслужби взялися за студентів і освітян? Ці питання ми поставили отцеві Борису Ґудзяку.
БАТЬКИ БОЯТЬСЯ, ЩО ТЕПЕР В УКУ ВІДБЕРУТЬ ЛІЦЕНЗІЮ
Отче, чи вперше вами зацікавилася Служба безпеки, чи вам і раніше вже доводилося бувати на “очній ставці” з представниками спецслужб?
Я мав подібну зустріч у 2001 році. Тоді було побоїще студентів під час Шевченківських днів у Києві 9 березня – після убивства Гонгадзе. Саме розпочиналася хвиля протестних акцій у зв’язку з загрозою авторитаризму в державі. У Києві застосували силу до студентів, у тому чисті й до львівських. Це була п’ятниця. У понеділок зранку студенти у Львові оголосили страйк – на підтримку арештованих і побитих колег.
Під Львівським університетом було багато студентів з нашого закладу. І пополудні прийшли до нашого університету двоє працівників СБУ. Ми з Мирославом Мариновичем (перший проректор УКУ, відомий правозахисник. – Авт.) і ще однією співробітницею, яка тоді очолювала навчальну частину, мали з ними зустріч. Вони просили нас інформувати їх про те, як студенти організувалися. Ми відповіли: “Це справа студентів, це питання їхньої свободи, ми в це не втручаємося”. Тоді працівники СБУ попросили: “Добре, ви не пояснили, як вони сьогодні організували свою акцію, але якщо знатимете, що студенти планують робити завтра, чи можете подзвонити й поінформувати нас?” На що Мирослав Маринович відповів: “Панове, ви прийшли слабо підготовлені. Ви не знаєте, у якому ви закладі і не розумієте, з ким говорите. Мене було позбавлено волі на 10 років у радянські часи за те, що я відмовився бути сексотом у Радянському Союзі. У незалежній Україні я не збираюся ним стати”.
На другий день звучали щодо нас якісь погрози на одному з телеканалів. Потім до нас приїхав тодішній віце-прем’єр з гуманітарних питань Микола Жулинський, щоб заспокоювати студентів. Варто згадати цю жінку, нашу співробітницю (я не хочу її називати, щоб не чинити їй зараз зайвого клопоту), яка організовувала студентську роботу. Їй потім більш як рік телефонували з СБУ. На Різдво, на Пасху о 9.00 ранку її вітали зі святами, натякали на співробітництво.
То було ще за часів президента Кучми. За президентства Ющенка такого не траплялося. Було якесь спілкування з СБУ, коли Ющенко до нас приїжджав в університет, але воно стосувалося організаційних моментів і безпеки приїзду президента.
Якою була реакція СБУ на оприлюднення вашого меморандуму?
Останніми днями було кілька дзвінків до наших працівників. Днями одного викладача випитували – яка його думка про меморандум ректора... Наші працівники молоді. Дуже переживають. Деякі студенти діляться між собою: “Ми не оприлюднюємо на блогах нашу позицію, бо хвилюємося, щоб наші батьки не втратили роботу, якщо служби відстежать, хто це писав”. Один батько прийшов з донькою-студенткою, бо родина боїться, що в УКУ відберуть ліцензію. З’являється страх... Ми просили, щоб наші працівники й студенти повідомляли, якщо з ними контактують із СБУ. Але я не маю повної інформації. У нас немає контррозвідки (сміється).
ГЕРМАН НАЗВАЛА ГАНЕБНИМ ТЕ, ЩО СТАЛОСЯ
А до вас особисто були якісь дзвінки чи звернення вже після меморандуму?
Від СБУ не було. Але днями мені зателефонувала пані Ганна Герман. Вона назвала ганебним те, що сталося. Сказала, що це дике непорозуміння, що ніхто не давав такого розпорядження займатися Католицьким університетом. Мовляв, невідомо, що вони там роблять у Львові. І вона повідомила, що голова СБУ пан Хорошковський готовий прилетіти на зустріч зі мною. Але я був поза Львовом, у монастирі. І сказав, що мене не буде. Вона відповіла, що зідзвонимося. Але зв’язку не було.
Тут важливими є дві речі. Перше – те, що пані Герман називає ганебним і недопустимим, речник СБУ вважає нормальним, рутинною профілактикою. Це взаємовиключні позиції офіційних осіб владних структур. Котра позиція офіційна? Друге – відповідальність спихається на місцеві структури. Я не можу сказати, що команда пішла з найвищого рівня. Але в країні створена така атмосфера, яка спонукає служби чинити в недемократичний спосіб. Це застрашує населення, повертає відчуття радянщини. Це не є відповідальність і провина того молодого працівника, який приходив до мене.
А як він з вам поводився?
Він був коректний. Дещо збентежений моєю реакцію. Ми вирішили ректоратом, якщо робитимуть його винним і будуть якісь репресії щодо нього, бо пішла така широка реакція, – то ми почнемо кампанію захисту цього молодого співпрацівника СБУ. Адже він робив те, що йому наказали “згори”.
А під час розмови він попереджав, що чекає на студентів, які братимуть участь у акціях протесту?
Він казав, що студенти, котрі братимуть участь у акціях, що можуть супроводжуватися провокаціями, як наприклад, блокуваннями входу до приміщень, – будуть за це відповідати перед законом.
Ви так і не прочитали того листа?
Не прочитав.
Але ви встигли побачити, що там були підписи. Що вам ще запам’яталося? Як виглядав цей лист?
Лист був надрукований на бланку. Виглядало так, що під ним стояло два підписи. Я побачив жирним шрифтом звернення до мене: ректору Борису Ґудзяку... Але, передаючи мені цей лист, працівник висловив умову (прочитати, підписати й віддати), і я відразу відмовився його дивитися. Тоді молодий співробітник СБУ подзвонив до начальства і спитав, чи можу я залишити собі копію чи оригінал листа. Відповідь була негативна. Тому я й відмовився читати, попросивши поставитися до цього з розумінням. Він не перечив, що лист, адресований мені, логічно мав би бути моїм.
А як ви гадаєте, який був зміст цього листа?
Думаю, що там були такі самі попередження. Не відомо, як висловлені, можливо, у каверзний спосіб. Могло бути, що підписавши його, я б узяв на себе моральне, а може і юридичне зобов’язання. За певних умов такий лист міг би легко стати предметом морального торгу, а то й шантажу.
Відомо, що в Польщі упродовж останніх кількох років гостро критикували духовних осіб, котрі підписали документи про співпрацю з органами. Чотири роки тому був призначений архієпископ Варшави – Станіслав Вельґус, дуже поважаний професор Католицького університету в Любліні, який був ректором три терміни. Він свого часу підписав якийсь документ на вимогу служб безпеки. Про це дізналася преса. Врешті він мусив подати у відставку. Це був гучний скандал міжнародного масштабу. Багато священиків зазнали гострої критики в суспільстві за те, що підписували якісь документи від служби безпеки.
СХОЖЕ, В УНІВЕРСИТЕТАХ Є СЕКРЕТНІ СПІВРОБІТНИКИ СПЕЦСЛУЖБ
Деякі впливові європейські видання цитували ваш меморандум. У який спосіб ви оприлюднили інформацію про цей інцидент?
Сьогодні Інтернет відкриває багато можливостей. Наш університет активно підтримує міжнародні відносини. У ці дні в нас якраз відбувалася генеральна асамблея федерації католицьких університетів Європи. Візит представника СБУ мав місце у вівторок. До середи вечора я написав свій меморандум англійською мовою, щоб мати змогу поділитися цією інформацією з ректорами, які з четверга розпочинали свою працю у Львові. У середу вже ректори приїздили, і деякі були аж до понеділка. Тоді ж меморандум почав швидко поширюватися поза Україною. Щойно після завершення асамблеї я зміг взятися за українську версію.
І яка була перша реакція західного освітянського духовенства на ваші заяви?
Вони були вражені. Такі наступи на університетську автономію немислимі у європейських країнах.
У квітні студенти провели акцію під СБУ в Києві проти присутності їхніх працівників у вузах і збору ними інформації. В університетах справді працюють агенти спецслужб?
Я думаю, що йде збір інформації. Така практика була загальною в Радянському Союзі. Схоже, що сьогодні в університетах є секретні співробітники спецслужб. Але я особисто стараюся не надто звертати увагу на такі питання. По-перше, нам нема, що ховати. По-друге, нездорово думати й гадати, хто є агентом спецслужб. Так можна легко створити атмосферу параної.
ХАБАРНИЦТВО ПРИ ВСТУПІ ДО УНІВЕРСИТЕТУ МАЄ КОЛОСАЛЬНІ СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ
А ви не пов’язуєте підвищення до вас уваги з боку спецслужб зі своєю відкритою критикою призначення Табачника міністром освіти?
Важко це не пов’язувати. Ми виступали не лише у справі Табачника. Для нас прикро, що відбувся відступ щодо зовнішнього незалежного оцінювання. Два роки вступники практично не платили хабарів. І зараз можливе повернення до цього. Отже, якщо щороку сотні тисяч молодих людей стають студентами (я не кажу, що кожен платить хабар у кожному вузі), то можемо говорити про десятки мільйонів доларів, які обертаються у цій тіньовій системі.
Населення в Україні за останні 20 років зменшилося приблизно на 6 мільйонів. Є дві основні причини, чому мільйони українців, батьків, виїхали закордон на заробітки, зокрема, із Західної України. Заробітчани хочуть купити житло й заплатити за навчання дітей, думаючи не лише про кошти для оплати, а й про хабарі. Хабарництво при вступі до університету має колосальні соціальні наслідки. Люди залишають малих дітей, щоб заробити на той хабар і відкрити їм дорогу до вищої освіти.
ЗНО не було досконале. Але крок екс-міністра освіти Вакарчука відрубав медузі голову. Тепер вона відросла. ЗНО було ліками проти недуги, якої в нашому університеті не було. Ми створили свою систему тестування вступників. І за 16 років не було нарікань на непрозорий вступ чи хабарі. І все ж таки ми підтримували ЗНО, бо талановита, але бідна молодь отримувала шанс у житті.
В УКРАЇНУ ПОВЕРНУВСЯ СТРАХ
А чому так сталося, що тільки ви і ректор Києво-Могилянської академії Сергій Квіт висловилися проти призначення Табачника. Решта керівників вузів на останніх зборах у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка всіляко засвідчували новому керівництву свою підтримку? Ректори так печуться про свої портфелі?
Я не знаю. Важко сказати. Мені здається, в Україну повернувся страх. Мені кажуть про це студенти. І реакція ректорів є свідченням цього. Я бачу, як деякі особи не можуть уявити себе поза владою, байдуже якого кольору, міняють для цього партію. Люди або дуже бояться або хочуть триматися доходів, які пов’язані з посадою чи владою, або і одне, і друге. Я не думаю, що за такими кроками стоять щирі глибокі ідейні переконання чи зміни політичної ідеології.
Як гадаєте, СБУ зацікавилося тільки вашим університетом чи з іншими ректорами теж “працюють”?
СБУ – дуже велика структура. Ми ж дуже малі. Не думаю, що до нашого університету прикута ексклюзивна увага. Певно, що є така зацікавленість іншими університетами. І очевидною є зацікавленість нової Львівської облдержадміністрації студентською активністю. Секретарка з ОДА телефонувала й запитувала наших секретарів: скільки наших студентів 11 травня брали участь у демонстрації у Львові й Києві. Якщо вони дзвонили до нас, то я переконаний, дзвонили й до інших вузів.
Отче, а як ви ставитеся до студентських акцій протесту? Вільно відпускаєте своїх вихованців?
Студенти – вільні люди. Вони організовують свої акції. Ми не стежимо за їхньою діяльністю поза університетом. Ми не розвідка. Наші студенти традиційно гідно поводяться в кризових ситуаціях. Вони спонукають людей до спільної молитви, говорять про етичні принципи й закликають людей бути вільними – вільними від страху. Я пишаюся студентами УКУ. І вони знають, що репресій проти них у цьому університеті ніколи не буде.
БІЗНЕС-ПЛАН ІСУСА З НАЗАРЕТА БУВ СЛАБЕНЬКИЙ
А чи здатен студентський рух щось змінити?
Невідомо. Ми покликані працювати, жити, свідчити, не лише сподіваючись на результат. Якби результат був єдиним критерієм, можна було б багато речей навіть не пробувати. Християнин покликаний бути свідком. Якщо дивитися суто світськими очима, то що змінив Ісус Христос? Дуже мало, практично нічого. Якщо так подивитися, то бізнес-план Ісуса з Назарета був слабенький. Після Його праці навіть найближчі повтікали від нього. Але Він усе одно за них віддав своє життя. Христос свідчив до кінця, до хресної смерті. Християнство й правдива етика ніколи не міняє свою поставу через складність чи неперспективність результату.
Мирославу Мариновичу було 27 років, коли йому КДБ казав: “Ви вже покінчіть зі своїм захопленням людськими правами або сядете. Ви або з нами – або проти нас”. Він сказав: “У такому разі я проти вас”. І сів. Його заарештували. Він не був певний, чи залишиться живим, але все одно діяв, свідчив. Я заохочую всіх людей в Україні, які змагаються за правову, вільну, горду, щасливу, багату Українську державу, щоб вони не падали у відчай, щоб не знеохочувалися, а щоб свідчили, сповідували правдиві ідеали, щоб вони єднали людей, а не ділили їх.
ВЛАДА БОЇТЬСЯ СВОГО НАРОДУ
Отче, а взагалі що це за сигнал, що Служба безпеки взялася за студентів і освітян?
Це свідчить про страх влади. Подібні прийоми – це є прийоми людей, які бояться свого народу. Прикро, що у влади немає довіри до народу.
А чи можна протистояти шпигунству?
Треба про це говорити. Боротися відкритістю. Тому я написав цей меморандум.
До Львова приїжджав президент Янукович. Його зустрічали акціями протесту. Ваші студенти брали в них участь?
Я про це не знаю.
Ви навчалися в Гарварді й Римі, мали безліч можливостей зробити собі кар’єру на Заході. Чому ви все таки вирішили повернутися в Україну?
Я українець. Мої предки віддали своє життя за волю України. Я вважав, що служити Україні, яка в той час виходила з дуже складних тоталітарних обставин та історичних травм, – велика честь і великий привілей. Я ні про що не жалкую. А дуже тішуся, що з нашого університету вже вийшло 700 випускників, які є не тільки добрими спеціалістами, моральними людьми. Вони особистості, щасливі й хочуть служити Богові та Україні. Це мене надихає.
статті про українську політику і не тільки
