У вересні цього року почнеться навчання на першому і другому курсах тилового факультету Військового інституту при Одеському Національному політехнічному університеті.
Як передає кореспондент УНІАН, таку заяву обнародував сьогодні голова Одеської облдержадміністрації Едуард МАТВІЙЧУК після зустрічі із заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України Григорієм САКОВСЬКИМ.
За словами губернатора, саме з метою інспекції стану справ у Військовому інституті прибула до Одеси комісія Міноборони на чолі з Г.САКОВСЬКИМ. Досвідченим офіцерам належить визначити «можливості початку з вересня 2010 року навчання в інституті».
Голова обласної держадміністрації також запевнив журналістів, що з боку керівництва Одеської ОДА «буде вжито всіх заходів для повернення до Одеси факультетів підготовки десантних і розвідувальних підрозділів - оскільки це відповідає позиції керівництва країни».
Як повідомлялося, Е.МАТВІЙЧУК раніше вже заявляв, що до вересня буде відновлено навчання в Одеському інституті Сухопутних військ, хоча бюджетних коштів на це в поточному році не передбачено. Щоб зібрати необхідний мінімум - 10 млн. грн. – Е.МАТВІЙЧУК навіть пообіцяв 20 травня «ініціювати створення добродійного фонду, в який кожен одесит, бажаючий повернути виш до Одеси, зможе пожертвувати кошти».
У свою чергу під час візиту до Львова 27 травня Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ заявив, що поки що «не розглядав питання про повернення вишу до Одеси», не вважаючи його першочерговим.
Проте глава держави зазначив, що переведення інституту на захід України було «політичним рішенням». У Львівську академію Сухопутних військ «вкладено величезні гроші», а в Одесі «вже багато що відновити неможливо».
Разом з тим Президент висловив думку, що «правильно буде використовувати існуючі підготовчі бази на півдні України, і частина вишу має бути саме там».
Довідка УНІАН. У 2005 році Кабінет міністрів України вирішив перевести навчальний процес і майно Одеського інституту Сухопутних військ до Львова. А в серпні 2006 року Кабмін на чолі з Віктором ЯНУКОВИЧЕМ прийняв рішення реорганізувати виш, створивши Військовий інститут при Одеському Національному політехнічному університеті. Пізніше ряд приміщень Військового інституту було передано Державній судовій адміністрації України, Південноукраїнському педагогічному університету та іншим установам.
статті про українську політику і не тільки
01.06.10
УПА проти гітлерівців: брехня чи політичні маніпуляції?
Російські спецслужби «розкопали» у своїх фондах «суперсекретний» документ, ще й вивісили його на своєму сайті… Звідки їм знати, що в Україні цей документ давно розсекречено й відкрито…
У вітчизняній історії чимало сторінок, які сприймаються українцями неоднозначно. На жаль, до них належить і боротьба Української повстанської армії за незалежність. Останнім часом ця тема стала надто політизованою, в результаті чого одні вважають вояків УПА героями, інша – «колабораціоністами», «фашистськими союзниками», «зрадниками». Особливо це загострилося напередодні святкування річниці створення Повстанської армії. У ці дні політики лівого спрямування виливають масу бруду на упівців, звинувачуючи їх у різних гріхах. Найпоширеніші серед них – мирне співіснування з гітлерівцями й підписання договору про співпрацю з Вермахтом.
Але ті, хто так каже, не читають архівних документів…
Спробуємо розглянути кожне зі звинувачень окремо, спираючись виключно на документи, а не політичну пропаганду чи «найщиріші» радянські дослідження. Комуністи не втомлюються повторювати, що вояки УПА не вбили жодного німецького солдата. Як докази використовують листи, отримані від Дослідницького інституту історії в Потсдамі й науково-дослідницького інституту в Мюнхені, де йдеться про відсутність у їхньому розпорядженні літератури, яка б підтвердила втрати німецької армії від повстанців. Маючи у своєму розпорядженні такі «незаперечні» докази, вони оголосили на всю країну, що УПА ніколи не воювала проти окупантів і досі активно пропагують цей міф.
Не полініться, панове політики, і сходіть до архіву
Очевидно, починати пошук таких матеріалів потрібно було не в німецьких наукових установах, а у вітчизняних архівосховищах, адже тут відповідних документів удосталь. Я свідомо не використовую націоналістичні джерела, через їх непереконливість, а тільки звіти німецького СД і партизанських з’єднань. Думаю в неправдивості цих документів годі сумніватися. Ці дані можна отримати в Центральному архіві вищих органів влади та управління України, що на Солом’янській площі в Києві, та в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (вул. Кутузова, 8). У першому, у фонді 4628, містяться німецькі документи, котрі проливають світло на цю проблему. У другому – потрібні дані знайдете у фонді 1, опис 22, де зберігаються звіти радянських партизанів перед Українським штабом партизанського руху (далі – УШПР).
Невже радянські партизани «брешуть»?
Отже, розпочнемо з партизанських звітів, адже партизанів як представників радянської влади лідерові КПУ Петру Симоненку, представникам Партії регіонів та їхнім прихильникам важче буде звинувачувати в брехні.
Про бойові дії українських повстанців проти Вермахту в УШПР повідомляв 1 червня 1943 року штаб партизанських загонів Житомирської області: «20.5.43 року націоналісти напали на німецький гарнізон с. Чудель, що в 20 км на Південний Схід від Сарн, у результаті було вбито 30 німців». Командир Рівненського партизанського з’єднання №1 Василь Бегма у своєму черговому звіті писав: «26.6.43р. в с. Хараїмівка Деражнянського району німці вели бій з націоналістами. Убито 4 німці й 19 націоналістів. При виїзді з Хараїмівки націоналісти влаштували засідку та вбили 7 німців».
Українсько-німецьке протистояння підтверджує у власному щоденнику відомий комісар Сумського партизанського з’єднання Семен Руднєв: «Наконец мы попали в район действия так называемых «бульбовцев», это одна разновидность украинских националистов, которые дерутся против немцев и партизан. Здесь же в этих районах находятся «бандеровцы», тоже националисты, которые дерутся против немцев, «бульбовцев» и партизан». У наступному записі від 24 червня 1943 року він ще раз наголошує на збройній боротьбі УПА з німцями: «За эти дни… нервы настолько напряжены, что я вторые сутки почти ничего не кушаю. Так как здесь такое политическое переплетение, что надо крепко думать, убить – это очень простая вещь… Националисты – наши враги, но они бьют немцев. Вот здесь и лавируй, и думай».
Свідчення німецьких документів
А ось що з цього приводу пишеться в німецьких документах. У звіті СД за 19 березня 1943 року йдеться: «У генеральному окрузі Волинь-Поділля націоналістично-українська… банда розвиває власну активність. Численні напади на територію східніше від шосе Рівне – Луцьк проводять переважно члени цієї банди». В липні 1943 року занепокоєність ситуацією з УПА висловив керівник генерального округу Волинь – Поділля Шене в записці на ім’я А.Розенберга: «На Волині немає жодної області не зараженої націоналістичними бандами. Особливо в західних областях – Любомль, Володимир-Волинський, Горохів, Дубно, Крем’янець – діяльність банд прийняла такі форми, що вже декілька тижнів можна говорити про збройне повстання».
Шеф СД в Галичині телеграфував 22 квітня 1944 року керівникові СС Г.Мюллеру: « УПА виступає в регіоні як переконлива дестабілізуюча сила, вона має намір посилити цю діяльність надалі й намагається захопити всю українську молодь так званою «лісовою ідеєю»… Окремі групи, особливо в південній частині регіону, не бояться навіть нападати на підрозділи німецького». У свою чергу, керівник охоронної поліції і СД в Тернополі у звіті за 22 травня 1944 року писав: «10 травня 1944 р. УПА знищила обоз жандармського пост Бучача, коли він перебував у Річиці, округ Дрогобуж».
Колківська республіка
У результаті боротьби УПА з німцями в Західній Україні виникали цілі повстанські партизанські краї, де гітлерівці боялися навіть з’являтися. Один із таких було створено в травні 1943 року на територіях Колківського, Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів, у його межах проголосили так звану Колківську республіку. Як відомо, вона проіснувала до жовтня 1943 року й була знищена саме німецькими військами.
До речі, аналогічні утворення виникали на звільнених від окупантів землях радянськими партизанами. Командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. Ковпака П.Вершигора, описуючи це явище, зазначав: «Усе Полісся, за винятком великих комунікацій Сарни – Ковель, Ковель – Брест і Сарни – Лунинець, було повністю вільне від німців, величезна територія від Сарн до Буга було поділена між УПА і з’єднаннями радянських партизанів, виштовхнутих з-за Горині… Західний берег р. Горинь, райони Стиндень, Степань, Домбровиця, район Колки – Рафалівка були в руках УПА, за ними до Стохода – радянські партизани, і від річки Стоход на Захід – повністю націоналістичні райони УПА, партизанами навіть не розвідані, – якась біла пляма на карті Полісся».
«Суперсекретний» документ російських спецслужб
Зовсім інша ситуація щодо співпраці УПА з Вермахтом. Справа в тому, що в архівах є безліч документів, котрі підтверджують наявність відповідних договорів, на них і спираються відповідні політичні сили. Однак вони свідчать про підписання з кінця 1943 року лише локальних домовленостей, на окремо взятих територіях, але не було загальної угоди між вищим керівництвом Рейху та ОУН (б), про що говорять комуністи й окремі представники партії регіонів, явно маніпулюючи даними.
До цього питання варто підходи не з позицій сьогодення, а тогочасної ситуації, яка склалася в західноукраїнських землях. Наступ Червоної Армії поставив українських повстанців перед необхідністю вести боротьбу на два фронти. Розуміючи її безперспективність, націоналісти шукають контактів із Вермахтом. І справа не в прихильності до нацистського режиму – командири окремих загонів УПА намагалися в такий спосіб убезпечити себе від повного розгрому радянськими військами, адже розуміли, що в недалекому майбутньому саме з цією силою доведеться вести боротьбу за незалежність, тому й прагли отримати від німців зброю, звільнити своїх бійців із в’язниць та захистити місцеве населення від свавілля німецьких солдатів. Відповідні угоди підписувалися на тих територіях, де повстанці не мали змоги вести боротьбу з переважаючими силами противника. У свою чергу, радянські партизани, що перебували в таких районах, робили суперечливі звіти щодо діяльності УПА.
Наприклад, у змісті одного з договорів, укладеного з німецьким керівництвом Володимирського округу 5 грудня 1943 року, ішлося про те, що нацисти зобов’язуються не нападати на українські села з боку залізничних доріг (окупанти проводили каральні акції як відплату за диверсії червоних партизан на залізниці. – Авт.), відпускати полонених, відмовитися від практики переслідування сімей повстанців, вести спільні військові дії проти радянських партизан. У свою чергу, українці, мали проводити диверсійну та розвідувальну роботу в тилу радянських військ. З такою ж метою використовував УПА в районах Постойно, Кременець, Верба, Кохін, Бережанце, Подкамень, Деражне керівник відділу розвідки бойової групи «Прюцман» штурбанфюрер СС Шмітц.
Варто визнати, що була спроба підписати загальну угоду щодо спільних дій. Такі переговори велися з січня 1944 року, проте безрезультатно. Обидві сторони зрозуміли, що не в змозі виконати вимог один одного. Упівці – не нападати на німецькі частини, не вести пропагандистську роботу серед поліції та солдат дивізії СС «Галичина», припинити терор проти польського населення. Німці – не проводити продуктові та каральні операції, не відправляти українців на роботи до Німеччини. Уже в ході цих перемовин нацисти дійшли висновку, що українські повстанці їх використовують.
«Незважаючи на те, що контакти з Герасимівським (уповноважений для проведення переговорів зі сторони ОУН(б). – Авт.) і командирами УПА більш низького рангу підтримуються доволі довго, видається, що всі ці старання охоронної поліції залишаються безрезультатними, – писалося в одному зі звітів СД. – Хоча Герасимівський запевняє, що будуть негайно віддані накази про заборону завдання збитків німецьким інтересам… За діями загонів УПА в регіоні Галичина не помітно, що вони отримали від свого керівництва накази, що виходять із домовленостей… І надалі… українська сторона знищує німецьких поліційних чинів…Дезертири й перебіжчики з дивізії СС «Галичина» приймаються в загони, посилюється терор української сторони проти польських населених пунктів. Ці факти підтверджують припущення, що для бандерівської групи неважливо дотримуватися вимог німецької сторони та зміцнення співпраці. Поставши перед необхідністю боротьби на два фронти, вона, використовуючи тактику затримок та обіцянок, намагається опертися на німецьку сторону й дочекатися, доки остаточно проясниться військова ситуація».
До речі, саме цей документ наводять противники УПА, говорячи про підписання договору як про доконаний факт. А російські спецслужби, після того як у СБУ почали розсекречувати документи тих часів, навіть вивісили його на своєму сайті, «відкопавши» його у своїх фондах, і піднесли як суперсекретний. Звідки ж їм знати, що в Україні кожен дослідник може безперешкодно ознайомитися з його змістом у Центральному архіві вищих органів влади.
Німецькі документи доводять, що для окупантів ці переговори були вигідні з декількох причин: по-перше, зменшувалися напади українців на тилові продуктові склади; по-друге, з’являлася можливість у ймовірному збройному конфлікті з поляками отримати в особі повстанців якщо не союзників, то принаймні помічників для забезпечення порядку в тилу; по-третє, давали можливість отримати розвіддані про ворогів Вермахту від УПА, що полегшувало роботу німецьких спецслужб; по-четверте, зустрічі з представниками різних течій українського націоналістичного руху сприяли поглибленню розколу в ОУН; по-п’яте, знайомство з ватажками повстанської армії давало змогу ретельно її контролювати, а в майбутньому, за необхідності, ліквідувати.
Співпраця УПА і партизанів
Варто зазначити, що аналогічні угоди в 1943 році підрозділи УПА укладали з радянськими партизанськими з’єднаннями. Щоправда, умови в них відрізнялися: як правило, партизани прохали повстанців пропустити їх через свою територію, націоналісти – не розповсюджувати більшовицьку пропаганду. Нерідко і ті, й інші відзначали, що роблять спільну справу – б’ють гітлерівців.
Коли партизани тільки з’явилися в західноукраїнських землях, то воліли не конфліктувати з націоналістами через слабкість своїх позицій у регіоні, відсутність підтримки населення та утримування повстанцями кращих вогневих рубежів, що могло призвести до непотрібних втрат серед особового складу. Причому підписання угоди про ненапад у одній області не убезпечувало від бойових дій в іншій.
Деталі одного з таких договорів описав у своєму щоденнику вже згадуваний Руднєв: «Нам сегодня предстоит задача форсировать Горынь, переправ нет, за исключением Яновой Долины, но там немецкий гарнизон… Решили делать наплавной мост через Горынь между селами Крчин – Здвиждже, но националисты, человек 500, заняли Здвиждже и заявили, что переправу строить не дадут. Ковпак решил раз так, то дать бой и смести это село, чему я решительно воспротивился; это просто не требуется большого ума, но жертвы с одной и другой стороны, жертвы мирного населения, детей и женщин. Я решил пойти на дипломатические переговоры… Договорились не трогать друг друга. Наша бескровная дипломатическая победа является блестящим маневром… Оказывается, здесь надо быть не только хорошо грамотным в военном и политическом отношении, но и применять «дипломатию». Бойцы смеются, что придется писать 3-й том дипломатии» (напередодні війни було написано тільки два томи. – Авт.).
Аналогічний договір уклали «народні месники» Григорія Балицького. Під час переговорів з повстанцями під командуванням Карпенка в листі до нього вони писали: «Шановний Карпенку! Одержавши Вашого листа, повідомляємо Вас і Ваших друзів у тім, що ми загін Червоних Українських партизан: наше головне завдання, як нам відомо, і Ваше, вести боротьбу з німецькими загарбниками. А тому зрозумійте Ви, що ми не ведемо боротьби проти Вас і мирного населення, а навпаки разом з Вами воліємо знищувати спільного ворога – німця». Після підписання договору партизани Балицького безперешкодно пройшли необхідною їм територією.
Утім, партизанські ватажки не завжди притримувалися визначеної тактики.
Невдоволення з цього приводу висловлював в своєму звіті секретар Рівненського підпільного обкому Василь Бегма: «Отдельные командиры партизанских отрядов стали на путь переговоров с полевыми командирами УПА и даже заключали с ними договоры о нейтралитете».
Балицький у своєму щоденнику за 1 серпня 1943 року з цього приводу зробив ще більш гнівний запис: «Вечером приехал полковник Медведев со своей свитой. Поставил мне несколько вопросов, обвиняя меня в том, что я беспощадно бью националистическую сволочь. Я ему ответил, дипломатически: «Пошел ты к х-м, ты можешь вести дипломатические переговоры с этой сволочью, но я буду вести разъяснительную работу из автоматов и пулеметов». І це незважаючи на те, його з’єднання також підписувало мирні домовленості.
З наближенням до регіону Радянської армії дипломатія партизан змінилася, вони відмовилися від підписання будь-яких домовленостей і розпочали активні воєнні дії проти УПА, чим, власне, і підштовхнули упівців до пошуку союзника в особі німецького Вермахту. Неабияку роль у цьому відіграв і той факт, що радянська влада засуджувала й не сприймала дії українських націоналістів, спрямовані на відновлення української державності.
…Як бачимо, у той час договори про неведення військових дій з УПА укладали не тільки німці, а й радянські партизани. Причому кожен із партизанських загонів чи німецьких військових гарнізонів переслідував власні цілі – у конкретний момент і в окремо взятому регіоні. Тому говорити в такій ситуації про співпрацю УПА з Вермахтом одночасно на всій території Західної України, на нашу думку, є абсурдним і некоректним. Мову можна вести про підписання локальних домовленостей, при цьому не варто забувати, що аналогічні угоди укладалися між українськими повстанцями й радянськими партизанами.
У вітчизняній історії чимало сторінок, які сприймаються українцями неоднозначно. На жаль, до них належить і боротьба Української повстанської армії за незалежність. Останнім часом ця тема стала надто політизованою, в результаті чого одні вважають вояків УПА героями, інша – «колабораціоністами», «фашистськими союзниками», «зрадниками». Особливо це загострилося напередодні святкування річниці створення Повстанської армії. У ці дні політики лівого спрямування виливають масу бруду на упівців, звинувачуючи їх у різних гріхах. Найпоширеніші серед них – мирне співіснування з гітлерівцями й підписання договору про співпрацю з Вермахтом.
Але ті, хто так каже, не читають архівних документів…
Спробуємо розглянути кожне зі звинувачень окремо, спираючись виключно на документи, а не політичну пропаганду чи «найщиріші» радянські дослідження. Комуністи не втомлюються повторювати, що вояки УПА не вбили жодного німецького солдата. Як докази використовують листи, отримані від Дослідницького інституту історії в Потсдамі й науково-дослідницького інституту в Мюнхені, де йдеться про відсутність у їхньому розпорядженні літератури, яка б підтвердила втрати німецької армії від повстанців. Маючи у своєму розпорядженні такі «незаперечні» докази, вони оголосили на всю країну, що УПА ніколи не воювала проти окупантів і досі активно пропагують цей міф.
Не полініться, панове політики, і сходіть до архіву
Очевидно, починати пошук таких матеріалів потрібно було не в німецьких наукових установах, а у вітчизняних архівосховищах, адже тут відповідних документів удосталь. Я свідомо не використовую націоналістичні джерела, через їх непереконливість, а тільки звіти німецького СД і партизанських з’єднань. Думаю в неправдивості цих документів годі сумніватися. Ці дані можна отримати в Центральному архіві вищих органів влади та управління України, що на Солом’янській площі в Києві, та в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (вул. Кутузова, 8). У першому, у фонді 4628, містяться німецькі документи, котрі проливають світло на цю проблему. У другому – потрібні дані знайдете у фонді 1, опис 22, де зберігаються звіти радянських партизанів перед Українським штабом партизанського руху (далі – УШПР).
Невже радянські партизани «брешуть»?
Отже, розпочнемо з партизанських звітів, адже партизанів як представників радянської влади лідерові КПУ Петру Симоненку, представникам Партії регіонів та їхнім прихильникам важче буде звинувачувати в брехні.
Про бойові дії українських повстанців проти Вермахту в УШПР повідомляв 1 червня 1943 року штаб партизанських загонів Житомирської області: «20.5.43 року націоналісти напали на німецький гарнізон с. Чудель, що в 20 км на Південний Схід від Сарн, у результаті було вбито 30 німців». Командир Рівненського партизанського з’єднання №1 Василь Бегма у своєму черговому звіті писав: «26.6.43р. в с. Хараїмівка Деражнянського району німці вели бій з націоналістами. Убито 4 німці й 19 націоналістів. При виїзді з Хараїмівки націоналісти влаштували засідку та вбили 7 німців».
Українсько-німецьке протистояння підтверджує у власному щоденнику відомий комісар Сумського партизанського з’єднання Семен Руднєв: «Наконец мы попали в район действия так называемых «бульбовцев», это одна разновидность украинских националистов, которые дерутся против немцев и партизан. Здесь же в этих районах находятся «бандеровцы», тоже националисты, которые дерутся против немцев, «бульбовцев» и партизан». У наступному записі від 24 червня 1943 року він ще раз наголошує на збройній боротьбі УПА з німцями: «За эти дни… нервы настолько напряжены, что я вторые сутки почти ничего не кушаю. Так как здесь такое политическое переплетение, что надо крепко думать, убить – это очень простая вещь… Националисты – наши враги, но они бьют немцев. Вот здесь и лавируй, и думай».
Свідчення німецьких документів
А ось що з цього приводу пишеться в німецьких документах. У звіті СД за 19 березня 1943 року йдеться: «У генеральному окрузі Волинь-Поділля націоналістично-українська… банда розвиває власну активність. Численні напади на територію східніше від шосе Рівне – Луцьк проводять переважно члени цієї банди». В липні 1943 року занепокоєність ситуацією з УПА висловив керівник генерального округу Волинь – Поділля Шене в записці на ім’я А.Розенберга: «На Волині немає жодної області не зараженої націоналістичними бандами. Особливо в західних областях – Любомль, Володимир-Волинський, Горохів, Дубно, Крем’янець – діяльність банд прийняла такі форми, що вже декілька тижнів можна говорити про збройне повстання».
Шеф СД в Галичині телеграфував 22 квітня 1944 року керівникові СС Г.Мюллеру: « УПА виступає в регіоні як переконлива дестабілізуюча сила, вона має намір посилити цю діяльність надалі й намагається захопити всю українську молодь так званою «лісовою ідеєю»… Окремі групи, особливо в південній частині регіону, не бояться навіть нападати на підрозділи німецького». У свою чергу, керівник охоронної поліції і СД в Тернополі у звіті за 22 травня 1944 року писав: «10 травня 1944 р. УПА знищила обоз жандармського пост Бучача, коли він перебував у Річиці, округ Дрогобуж».
Колківська республіка
У результаті боротьби УПА з німцями в Західній Україні виникали цілі повстанські партизанські краї, де гітлерівці боялися навіть з’являтися. Один із таких було створено в травні 1943 року на територіях Колківського, Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів, у його межах проголосили так звану Колківську республіку. Як відомо, вона проіснувала до жовтня 1943 року й була знищена саме німецькими військами.
До речі, аналогічні утворення виникали на звільнених від окупантів землях радянськими партизанами. Командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. Ковпака П.Вершигора, описуючи це явище, зазначав: «Усе Полісся, за винятком великих комунікацій Сарни – Ковель, Ковель – Брест і Сарни – Лунинець, було повністю вільне від німців, величезна територія від Сарн до Буга було поділена між УПА і з’єднаннями радянських партизанів, виштовхнутих з-за Горині… Західний берег р. Горинь, райони Стиндень, Степань, Домбровиця, район Колки – Рафалівка були в руках УПА, за ними до Стохода – радянські партизани, і від річки Стоход на Захід – повністю націоналістичні райони УПА, партизанами навіть не розвідані, – якась біла пляма на карті Полісся».
«Суперсекретний» документ російських спецслужб
Зовсім інша ситуація щодо співпраці УПА з Вермахтом. Справа в тому, що в архівах є безліч документів, котрі підтверджують наявність відповідних договорів, на них і спираються відповідні політичні сили. Однак вони свідчать про підписання з кінця 1943 року лише локальних домовленостей, на окремо взятих територіях, але не було загальної угоди між вищим керівництвом Рейху та ОУН (б), про що говорять комуністи й окремі представники партії регіонів, явно маніпулюючи даними.
До цього питання варто підходи не з позицій сьогодення, а тогочасної ситуації, яка склалася в західноукраїнських землях. Наступ Червоної Армії поставив українських повстанців перед необхідністю вести боротьбу на два фронти. Розуміючи її безперспективність, націоналісти шукають контактів із Вермахтом. І справа не в прихильності до нацистського режиму – командири окремих загонів УПА намагалися в такий спосіб убезпечити себе від повного розгрому радянськими військами, адже розуміли, що в недалекому майбутньому саме з цією силою доведеться вести боротьбу за незалежність, тому й прагли отримати від німців зброю, звільнити своїх бійців із в’язниць та захистити місцеве населення від свавілля німецьких солдатів. Відповідні угоди підписувалися на тих територіях, де повстанці не мали змоги вести боротьбу з переважаючими силами противника. У свою чергу, радянські партизани, що перебували в таких районах, робили суперечливі звіти щодо діяльності УПА.
Наприклад, у змісті одного з договорів, укладеного з німецьким керівництвом Володимирського округу 5 грудня 1943 року, ішлося про те, що нацисти зобов’язуються не нападати на українські села з боку залізничних доріг (окупанти проводили каральні акції як відплату за диверсії червоних партизан на залізниці. – Авт.), відпускати полонених, відмовитися від практики переслідування сімей повстанців, вести спільні військові дії проти радянських партизан. У свою чергу, українці, мали проводити диверсійну та розвідувальну роботу в тилу радянських військ. З такою ж метою використовував УПА в районах Постойно, Кременець, Верба, Кохін, Бережанце, Подкамень, Деражне керівник відділу розвідки бойової групи «Прюцман» штурбанфюрер СС Шмітц.
Варто визнати, що була спроба підписати загальну угоду щодо спільних дій. Такі переговори велися з січня 1944 року, проте безрезультатно. Обидві сторони зрозуміли, що не в змозі виконати вимог один одного. Упівці – не нападати на німецькі частини, не вести пропагандистську роботу серед поліції та солдат дивізії СС «Галичина», припинити терор проти польського населення. Німці – не проводити продуктові та каральні операції, не відправляти українців на роботи до Німеччини. Уже в ході цих перемовин нацисти дійшли висновку, що українські повстанці їх використовують.
«Незважаючи на те, що контакти з Герасимівським (уповноважений для проведення переговорів зі сторони ОУН(б). – Авт.) і командирами УПА більш низького рангу підтримуються доволі довго, видається, що всі ці старання охоронної поліції залишаються безрезультатними, – писалося в одному зі звітів СД. – Хоча Герасимівський запевняє, що будуть негайно віддані накази про заборону завдання збитків німецьким інтересам… За діями загонів УПА в регіоні Галичина не помітно, що вони отримали від свого керівництва накази, що виходять із домовленостей… І надалі… українська сторона знищує німецьких поліційних чинів…Дезертири й перебіжчики з дивізії СС «Галичина» приймаються в загони, посилюється терор української сторони проти польських населених пунктів. Ці факти підтверджують припущення, що для бандерівської групи неважливо дотримуватися вимог німецької сторони та зміцнення співпраці. Поставши перед необхідністю боротьби на два фронти, вона, використовуючи тактику затримок та обіцянок, намагається опертися на німецьку сторону й дочекатися, доки остаточно проясниться військова ситуація».
До речі, саме цей документ наводять противники УПА, говорячи про підписання договору як про доконаний факт. А російські спецслужби, після того як у СБУ почали розсекречувати документи тих часів, навіть вивісили його на своєму сайті, «відкопавши» його у своїх фондах, і піднесли як суперсекретний. Звідки ж їм знати, що в Україні кожен дослідник може безперешкодно ознайомитися з його змістом у Центральному архіві вищих органів влади.
Німецькі документи доводять, що для окупантів ці переговори були вигідні з декількох причин: по-перше, зменшувалися напади українців на тилові продуктові склади; по-друге, з’являлася можливість у ймовірному збройному конфлікті з поляками отримати в особі повстанців якщо не союзників, то принаймні помічників для забезпечення порядку в тилу; по-третє, давали можливість отримати розвіддані про ворогів Вермахту від УПА, що полегшувало роботу німецьких спецслужб; по-четверте, зустрічі з представниками різних течій українського націоналістичного руху сприяли поглибленню розколу в ОУН; по-п’яте, знайомство з ватажками повстанської армії давало змогу ретельно її контролювати, а в майбутньому, за необхідності, ліквідувати.
Співпраця УПА і партизанів
Варто зазначити, що аналогічні угоди в 1943 році підрозділи УПА укладали з радянськими партизанськими з’єднаннями. Щоправда, умови в них відрізнялися: як правило, партизани прохали повстанців пропустити їх через свою територію, націоналісти – не розповсюджувати більшовицьку пропаганду. Нерідко і ті, й інші відзначали, що роблять спільну справу – б’ють гітлерівців.
Коли партизани тільки з’явилися в західноукраїнських землях, то воліли не конфліктувати з націоналістами через слабкість своїх позицій у регіоні, відсутність підтримки населення та утримування повстанцями кращих вогневих рубежів, що могло призвести до непотрібних втрат серед особового складу. Причому підписання угоди про ненапад у одній області не убезпечувало від бойових дій в іншій.
Деталі одного з таких договорів описав у своєму щоденнику вже згадуваний Руднєв: «Нам сегодня предстоит задача форсировать Горынь, переправ нет, за исключением Яновой Долины, но там немецкий гарнизон… Решили делать наплавной мост через Горынь между селами Крчин – Здвиждже, но националисты, человек 500, заняли Здвиждже и заявили, что переправу строить не дадут. Ковпак решил раз так, то дать бой и смести это село, чему я решительно воспротивился; это просто не требуется большого ума, но жертвы с одной и другой стороны, жертвы мирного населения, детей и женщин. Я решил пойти на дипломатические переговоры… Договорились не трогать друг друга. Наша бескровная дипломатическая победа является блестящим маневром… Оказывается, здесь надо быть не только хорошо грамотным в военном и политическом отношении, но и применять «дипломатию». Бойцы смеются, что придется писать 3-й том дипломатии» (напередодні війни було написано тільки два томи. – Авт.).
Аналогічний договір уклали «народні месники» Григорія Балицького. Під час переговорів з повстанцями під командуванням Карпенка в листі до нього вони писали: «Шановний Карпенку! Одержавши Вашого листа, повідомляємо Вас і Ваших друзів у тім, що ми загін Червоних Українських партизан: наше головне завдання, як нам відомо, і Ваше, вести боротьбу з німецькими загарбниками. А тому зрозумійте Ви, що ми не ведемо боротьби проти Вас і мирного населення, а навпаки разом з Вами воліємо знищувати спільного ворога – німця». Після підписання договору партизани Балицького безперешкодно пройшли необхідною їм територією.
Утім, партизанські ватажки не завжди притримувалися визначеної тактики.
Невдоволення з цього приводу висловлював в своєму звіті секретар Рівненського підпільного обкому Василь Бегма: «Отдельные командиры партизанских отрядов стали на путь переговоров с полевыми командирами УПА и даже заключали с ними договоры о нейтралитете».
Балицький у своєму щоденнику за 1 серпня 1943 року з цього приводу зробив ще більш гнівний запис: «Вечером приехал полковник Медведев со своей свитой. Поставил мне несколько вопросов, обвиняя меня в том, что я беспощадно бью националистическую сволочь. Я ему ответил, дипломатически: «Пошел ты к х-м, ты можешь вести дипломатические переговоры с этой сволочью, но я буду вести разъяснительную работу из автоматов и пулеметов». І це незважаючи на те, його з’єднання також підписувало мирні домовленості.
З наближенням до регіону Радянської армії дипломатія партизан змінилася, вони відмовилися від підписання будь-яких домовленостей і розпочали активні воєнні дії проти УПА, чим, власне, і підштовхнули упівців до пошуку союзника в особі німецького Вермахту. Неабияку роль у цьому відіграв і той факт, що радянська влада засуджувала й не сприймала дії українських націоналістів, спрямовані на відновлення української державності.
…Як бачимо, у той час договори про неведення військових дій з УПА укладали не тільки німці, а й радянські партизани. Причому кожен із партизанських загонів чи німецьких військових гарнізонів переслідував власні цілі – у конкретний момент і в окремо взятому регіоні. Тому говорити в такій ситуації про співпрацю УПА з Вермахтом одночасно на всій території Західної України, на нашу думку, є абсурдним і некоректним. Мову можна вести про підписання локальних домовленостей, при цьому не варто забувати, що аналогічні угоди укладалися між українськими повстанцями й радянськими партизанами.
Битва за харківський парк: у хід пішли ланцюги і альпіністи
Близько двохсот осіб оточили частину лісу в центрі харківського парку імені Горького. Люди прикували себе ланцюгами до дерев, на декількох деревах сидять альпіністи. Внаслідок зіткнень у парку постраждала жінка. Пенсіонерку з травмами забрала "швидка".
31.05.10
Тягнибок отримав Золотий хрест від ветеранів дивізії СС Галичина
Лідер Всеукраїнського об'єднання Свобода Олег Тягнибок отримав Золотий хрест від ветеранів дивізії СС Галичина.
"Українські ветерани, які в середині минулого століття боролися з московсько-більшовицькими окупантами у лавах дивізії Галичина, під час зустрічі вручили Тягнибоку Золотий Хрест за заслуги перед Україною", - йдеться в повідомленні прес-служби партії.
"Українців чекає безкомпромісна і важка боротьба з режимом, але наші попередники гідно протистояли куди більш страшним окупантам. Ціною їх життів Україна здобула незалежність у 1991 році. Наше завдання цю незалежність утримати, захистити українців і повести їх на боротьбу за Велику Україну", - заявив сам Тягнибок.
Як повідомлялося, 28 квітня у Львові відбувся марш пам'яті воїнів дивізії СС Галичина. За різними даними, участь у марші взяли від тисячі до двох тисяч осіб.
Тягнибок вважає, що в Україні спостерігається передреволюційна ситуація.
"Українські ветерани, які в середині минулого століття боролися з московсько-більшовицькими окупантами у лавах дивізії Галичина, під час зустрічі вручили Тягнибоку Золотий Хрест за заслуги перед Україною", - йдеться в повідомленні прес-служби партії.
"Українців чекає безкомпромісна і важка боротьба з режимом, але наші попередники гідно протистояли куди більш страшним окупантам. Ціною їх життів Україна здобула незалежність у 1991 році. Наше завдання цю незалежність утримати, захистити українців і повести їх на боротьбу за Велику Україну", - заявив сам Тягнибок.
Як повідомлялося, 28 квітня у Львові відбувся марш пам'яті воїнів дивізії СС Галичина. За різними даними, участь у марші взяли від тисячі до двох тисяч осіб.
Тягнибок вважає, що в Україні спостерігається передреволюційна ситуація.
Нова ініціатива від Табачника: щоб автора вивчали у школі, він повинен бути… мертвим
Після ініціатив щодо «змін» у шкільній програмі із зарубіжної літератури та української історії, міністр освіти і науки вирішив змінити програму з української літератури. Відтепер, щоб автора вивчали у школі, він повиненен бути… мертвим. Про це ЗІК повідомили у Центрі правових та політичних досліджень «СІМ».
На «гарячій лінії» «Комсомольської правди в Україні» міністр Дмитро Табачник повідомив: «Ми повинні розвантажити шкільну програму, тому що вона надто ускладнена. Вивчати все неможливо. Приміром, програма з української літератури. Існують європейська, французька традиції: там у школах не вивчають нині живих письменників, оскільки не устоялися ще естетичні критерії».
«Отже, відтепер школярі не зможуть пізнавати секрети сучасної української літератури, адже сучасні автори не відповідають новому «естетичному» критерію – живі», – зазначено у повідомленні.
Нагадаємо, що йтиметься про творіння Ліни Костенко, що вже стали класикою, не збагатить своєї фантазії творами Ю. Андруховича, В. Неборака, О. Ірванця, Г. Пагутяк, не пізнають філософії «Казки про калинову сопілку» Оксани Забужко.
На «гарячій лінії» «Комсомольської правди в Україні» міністр Дмитро Табачник повідомив: «Ми повинні розвантажити шкільну програму, тому що вона надто ускладнена. Вивчати все неможливо. Приміром, програма з української літератури. Існують європейська, французька традиції: там у школах не вивчають нині живих письменників, оскільки не устоялися ще естетичні критерії».
«Отже, відтепер школярі не зможуть пізнавати секрети сучасної української літератури, адже сучасні автори не відповідають новому «естетичному» критерію – живі», – зазначено у повідомленні.
Нагадаємо, що йтиметься про творіння Ліни Костенко, що вже стали класикою, не збагатить своєї фантазії творами Ю. Андруховича, В. Неборака, О. Ірванця, Г. Пагутяк, не пізнають філософії «Казки про калинову сопілку» Оксани Забужко.
Експерт дивується, чому комуністам не прийшла в голову думка про мандарини
З точки зору охорони здоров’я і наповнення держбюджету заборона на подорожчання сигарет не має жодного сенсу.
Таку думку в коментарі УНІАН висловив завідувач відділу контролю над тютюном Українського інституту стратегічних досліджень Міністерства охорони здоров`я України Костянтин КРАСОВСЬКИЙ. Нагадаємо, 20 травня 2010 р. Верховна Рада України прийняла закон №6337 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо оподаткування)», який передбачає підвищення акцизів на пиво, тютюнову продукцію, алкогольні напої та бензин. Під час голосування до законопроекту було внесено поправку народного депутата Петра СИМОНЕНКА (фракція Комуністичної партії України), що запровадження вищих ставок акцизу на тютюнові вироби відбувається виключно за умови збереження діючих роздрібних цін на сигарети.
К.КРАСОВСЬКИЙ, зокрема, зазначив: «Головна мета зростання акцизу – це зниження рівня куріння. Але курці реагують не на рівень акцизу, а на рівень цін. Чим вищі ціни – тим менше людей курить, тим менше людей починає курити, тим більше людей кидає курити. Тому стримувати зростання цін на сигарети – не має жодного сенсу».
На думку К.КРАСОВСЬКОГО, немає сенсу «заморожувати» ціни на сигарети і з точки зору доходів бюджету, оскільки, чим вищою є ціна пачки, тим вищою є і відсоткова частина акцизу. «Тому заборона на зростання цін на сигарети була доволі популістським кроком. Причому, авторам цієї поправки чомусь не прийшло в голову, що сигарети – це не яблука, не мандарини, які в Україні чомусь дорожчі, ніж у Польщі, хоча в Польщі зарплати суттєво вищі. Виходить, корисні продукти там дешевші, а шкідливі - суттєво дорожчі, ніж в Україні. Тобто обмежувати зростання цін на сигарети немає ніякого сенсу», - впевнений К.КРАСОВСЬКИЙ.
«Ця поправка комуністів була відверто популістською. Я не розумію, чому профільний комітет підтримав цю пропозицію – абсолютно непрофесійну по багатьох параметрах», - дивується К.КРАСОВСЬКИЙ.
Таку думку в коментарі УНІАН висловив завідувач відділу контролю над тютюном Українського інституту стратегічних досліджень Міністерства охорони здоров`я України Костянтин КРАСОВСЬКИЙ. Нагадаємо, 20 травня 2010 р. Верховна Рада України прийняла закон №6337 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо оподаткування)», який передбачає підвищення акцизів на пиво, тютюнову продукцію, алкогольні напої та бензин. Під час голосування до законопроекту було внесено поправку народного депутата Петра СИМОНЕНКА (фракція Комуністичної партії України), що запровадження вищих ставок акцизу на тютюнові вироби відбувається виключно за умови збереження діючих роздрібних цін на сигарети.
К.КРАСОВСЬКИЙ, зокрема, зазначив: «Головна мета зростання акцизу – це зниження рівня куріння. Але курці реагують не на рівень акцизу, а на рівень цін. Чим вищі ціни – тим менше людей курить, тим менше людей починає курити, тим більше людей кидає курити. Тому стримувати зростання цін на сигарети – не має жодного сенсу».
На думку К.КРАСОВСЬКОГО, немає сенсу «заморожувати» ціни на сигарети і з точки зору доходів бюджету, оскільки, чим вищою є ціна пачки, тим вищою є і відсоткова частина акцизу. «Тому заборона на зростання цін на сигарети була доволі популістським кроком. Причому, авторам цієї поправки чомусь не прийшло в голову, що сигарети – це не яблука, не мандарини, які в Україні чомусь дорожчі, ніж у Польщі, хоча в Польщі зарплати суттєво вищі. Виходить, корисні продукти там дешевші, а шкідливі - суттєво дорожчі, ніж в Україні. Тобто обмежувати зростання цін на сигарети немає ніякого сенсу», - впевнений К.КРАСОВСЬКИЙ.
«Ця поправка комуністів була відверто популістською. Я не розумію, чому профільний комітет підтримав цю пропозицію – абсолютно непрофесійну по багатьох параметрах», - дивується К.КРАСОВСЬКИЙ.
Ректор Католицького університету: Спроби СБУ тиснути на нас свідчать про страх влади
Мої західні колеги були вражені: такі наступи на університетську автономію немислимі в Європі...
Українці їдуть на заробітки, щоб оплачувати хабарі у вузах, які можуть повернутися за Табачника...
Днями ректор Українського католицького університету у Львові отець Борис Ґудзяк заявив про спроби працівників Служби безпеки України “схилити його до співпраці”. У своєму меморандумі-зверненні ректор УКУ розповів про зустріч з працівником СБУ, під час якої йому запропонували підписати відповідного листа. Коли ж виявилося, що лист у нього не залишиться, а стане власністю спецслужб, ректор відмовився його навіть читати. Такий “лист” він розцінив як згоду на співпрацю, або простіше – “вербування”. Водночас речниця СБУ Марина Остапенко підтвердила факт зустрічі працівника СБУ з ректором католицького університету, зазначивши, що все відбувалося в рамках чинного законодавства. Чому служба безпеки зацікавилася отцем Борисом і Католицьким університетом? чи з іншими ректорами теж “працюють”? Якою була реакція СБУ після оприлюднення меморандуму ректора? І чому спецслужби взялися за студентів і освітян? Ці питання ми поставили отцеві Борису Ґудзяку.
БАТЬКИ БОЯТЬСЯ, ЩО ТЕПЕР В УКУ ВІДБЕРУТЬ ЛІЦЕНЗІЮ
Отче, чи вперше вами зацікавилася Служба безпеки, чи вам і раніше вже доводилося бувати на “очній ставці” з представниками спецслужб?
Я мав подібну зустріч у 2001 році. Тоді було побоїще студентів під час Шевченківських днів у Києві 9 березня – після убивства Гонгадзе. Саме розпочиналася хвиля протестних акцій у зв’язку з загрозою авторитаризму в державі. У Києві застосували силу до студентів, у тому чисті й до львівських. Це була п’ятниця. У понеділок зранку студенти у Львові оголосили страйк – на підтримку арештованих і побитих колег.
Під Львівським університетом було багато студентів з нашого закладу. І пополудні прийшли до нашого університету двоє працівників СБУ. Ми з Мирославом Мариновичем (перший проректор УКУ, відомий правозахисник. – Авт.) і ще однією співробітницею, яка тоді очолювала навчальну частину, мали з ними зустріч. Вони просили нас інформувати їх про те, як студенти організувалися. Ми відповіли: “Це справа студентів, це питання їхньої свободи, ми в це не втручаємося”. Тоді працівники СБУ попросили: “Добре, ви не пояснили, як вони сьогодні організували свою акцію, але якщо знатимете, що студенти планують робити завтра, чи можете подзвонити й поінформувати нас?” На що Мирослав Маринович відповів: “Панове, ви прийшли слабо підготовлені. Ви не знаєте, у якому ви закладі і не розумієте, з ким говорите. Мене було позбавлено волі на 10 років у радянські часи за те, що я відмовився бути сексотом у Радянському Союзі. У незалежній Україні я не збираюся ним стати”.
На другий день звучали щодо нас якісь погрози на одному з телеканалів. Потім до нас приїхав тодішній віце-прем’єр з гуманітарних питань Микола Жулинський, щоб заспокоювати студентів. Варто згадати цю жінку, нашу співробітницю (я не хочу її називати, щоб не чинити їй зараз зайвого клопоту), яка організовувала студентську роботу. Їй потім більш як рік телефонували з СБУ. На Різдво, на Пасху о 9.00 ранку її вітали зі святами, натякали на співробітництво.
То було ще за часів президента Кучми. За президентства Ющенка такого не траплялося. Було якесь спілкування з СБУ, коли Ющенко до нас приїжджав в університет, але воно стосувалося організаційних моментів і безпеки приїзду президента.
Якою була реакція СБУ на оприлюднення вашого меморандуму?
Останніми днями було кілька дзвінків до наших працівників. Днями одного викладача випитували – яка його думка про меморандум ректора... Наші працівники молоді. Дуже переживають. Деякі студенти діляться між собою: “Ми не оприлюднюємо на блогах нашу позицію, бо хвилюємося, щоб наші батьки не втратили роботу, якщо служби відстежать, хто це писав”. Один батько прийшов з донькою-студенткою, бо родина боїться, що в УКУ відберуть ліцензію. З’являється страх... Ми просили, щоб наші працівники й студенти повідомляли, якщо з ними контактують із СБУ. Але я не маю повної інформації. У нас немає контррозвідки (сміється).
ГЕРМАН НАЗВАЛА ГАНЕБНИМ ТЕ, ЩО СТАЛОСЯ
А до вас особисто були якісь дзвінки чи звернення вже після меморандуму?
Від СБУ не було. Але днями мені зателефонувала пані Ганна Герман. Вона назвала ганебним те, що сталося. Сказала, що це дике непорозуміння, що ніхто не давав такого розпорядження займатися Католицьким університетом. Мовляв, невідомо, що вони там роблять у Львові. І вона повідомила, що голова СБУ пан Хорошковський готовий прилетіти на зустріч зі мною. Але я був поза Львовом, у монастирі. І сказав, що мене не буде. Вона відповіла, що зідзвонимося. Але зв’язку не було.
Тут важливими є дві речі. Перше – те, що пані Герман називає ганебним і недопустимим, речник СБУ вважає нормальним, рутинною профілактикою. Це взаємовиключні позиції офіційних осіб владних структур. Котра позиція офіційна? Друге – відповідальність спихається на місцеві структури. Я не можу сказати, що команда пішла з найвищого рівня. Але в країні створена така атмосфера, яка спонукає служби чинити в недемократичний спосіб. Це застрашує населення, повертає відчуття радянщини. Це не є відповідальність і провина того молодого працівника, який приходив до мене.
А як він з вам поводився?
Він був коректний. Дещо збентежений моєю реакцію. Ми вирішили ректоратом, якщо робитимуть його винним і будуть якісь репресії щодо нього, бо пішла така широка реакція, – то ми почнемо кампанію захисту цього молодого співпрацівника СБУ. Адже він робив те, що йому наказали “згори”.
А під час розмови він попереджав, що чекає на студентів, які братимуть участь у акціях протесту?
Він казав, що студенти, котрі братимуть участь у акціях, що можуть супроводжуватися провокаціями, як наприклад, блокуваннями входу до приміщень, – будуть за це відповідати перед законом.
Ви так і не прочитали того листа?
Не прочитав.
Але ви встигли побачити, що там були підписи. Що вам ще запам’яталося? Як виглядав цей лист?
Лист був надрукований на бланку. Виглядало так, що під ним стояло два підписи. Я побачив жирним шрифтом звернення до мене: ректору Борису Ґудзяку... Але, передаючи мені цей лист, працівник висловив умову (прочитати, підписати й віддати), і я відразу відмовився його дивитися. Тоді молодий співробітник СБУ подзвонив до начальства і спитав, чи можу я залишити собі копію чи оригінал листа. Відповідь була негативна. Тому я й відмовився читати, попросивши поставитися до цього з розумінням. Він не перечив, що лист, адресований мені, логічно мав би бути моїм.
А як ви гадаєте, який був зміст цього листа?
Думаю, що там були такі самі попередження. Не відомо, як висловлені, можливо, у каверзний спосіб. Могло бути, що підписавши його, я б узяв на себе моральне, а може і юридичне зобов’язання. За певних умов такий лист міг би легко стати предметом морального торгу, а то й шантажу.
Відомо, що в Польщі упродовж останніх кількох років гостро критикували духовних осіб, котрі підписали документи про співпрацю з органами. Чотири роки тому був призначений архієпископ Варшави – Станіслав Вельґус, дуже поважаний професор Католицького університету в Любліні, який був ректором три терміни. Він свого часу підписав якийсь документ на вимогу служб безпеки. Про це дізналася преса. Врешті він мусив подати у відставку. Це був гучний скандал міжнародного масштабу. Багато священиків зазнали гострої критики в суспільстві за те, що підписували якісь документи від служби безпеки.
СХОЖЕ, В УНІВЕРСИТЕТАХ Є СЕКРЕТНІ СПІВРОБІТНИКИ СПЕЦСЛУЖБ
Деякі впливові європейські видання цитували ваш меморандум. У який спосіб ви оприлюднили інформацію про цей інцидент?
Сьогодні Інтернет відкриває багато можливостей. Наш університет активно підтримує міжнародні відносини. У ці дні в нас якраз відбувалася генеральна асамблея федерації католицьких університетів Європи. Візит представника СБУ мав місце у вівторок. До середи вечора я написав свій меморандум англійською мовою, щоб мати змогу поділитися цією інформацією з ректорами, які з четверга розпочинали свою працю у Львові. У середу вже ректори приїздили, і деякі були аж до понеділка. Тоді ж меморандум почав швидко поширюватися поза Україною. Щойно після завершення асамблеї я зміг взятися за українську версію.
І яка була перша реакція західного освітянського духовенства на ваші заяви?
Вони були вражені. Такі наступи на університетську автономію немислимі у європейських країнах.
У квітні студенти провели акцію під СБУ в Києві проти присутності їхніх працівників у вузах і збору ними інформації. В університетах справді працюють агенти спецслужб?
Я думаю, що йде збір інформації. Така практика була загальною в Радянському Союзі. Схоже, що сьогодні в університетах є секретні співробітники спецслужб. Але я особисто стараюся не надто звертати увагу на такі питання. По-перше, нам нема, що ховати. По-друге, нездорово думати й гадати, хто є агентом спецслужб. Так можна легко створити атмосферу параної.
ХАБАРНИЦТВО ПРИ ВСТУПІ ДО УНІВЕРСИТЕТУ МАЄ КОЛОСАЛЬНІ СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ
А ви не пов’язуєте підвищення до вас уваги з боку спецслужб зі своєю відкритою критикою призначення Табачника міністром освіти?
Важко це не пов’язувати. Ми виступали не лише у справі Табачника. Для нас прикро, що відбувся відступ щодо зовнішнього незалежного оцінювання. Два роки вступники практично не платили хабарів. І зараз можливе повернення до цього. Отже, якщо щороку сотні тисяч молодих людей стають студентами (я не кажу, що кожен платить хабар у кожному вузі), то можемо говорити про десятки мільйонів доларів, які обертаються у цій тіньовій системі.
Населення в Україні за останні 20 років зменшилося приблизно на 6 мільйонів. Є дві основні причини, чому мільйони українців, батьків, виїхали закордон на заробітки, зокрема, із Західної України. Заробітчани хочуть купити житло й заплатити за навчання дітей, думаючи не лише про кошти для оплати, а й про хабарі. Хабарництво при вступі до університету має колосальні соціальні наслідки. Люди залишають малих дітей, щоб заробити на той хабар і відкрити їм дорогу до вищої освіти.
ЗНО не було досконале. Але крок екс-міністра освіти Вакарчука відрубав медузі голову. Тепер вона відросла. ЗНО було ліками проти недуги, якої в нашому університеті не було. Ми створили свою систему тестування вступників. І за 16 років не було нарікань на непрозорий вступ чи хабарі. І все ж таки ми підтримували ЗНО, бо талановита, але бідна молодь отримувала шанс у житті.
В УКРАЇНУ ПОВЕРНУВСЯ СТРАХ
А чому так сталося, що тільки ви і ректор Києво-Могилянської академії Сергій Квіт висловилися проти призначення Табачника. Решта керівників вузів на останніх зборах у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка всіляко засвідчували новому керівництву свою підтримку? Ректори так печуться про свої портфелі?
Я не знаю. Важко сказати. Мені здається, в Україну повернувся страх. Мені кажуть про це студенти. І реакція ректорів є свідченням цього. Я бачу, як деякі особи не можуть уявити себе поза владою, байдуже якого кольору, міняють для цього партію. Люди або дуже бояться або хочуть триматися доходів, які пов’язані з посадою чи владою, або і одне, і друге. Я не думаю, що за такими кроками стоять щирі глибокі ідейні переконання чи зміни політичної ідеології.
Як гадаєте, СБУ зацікавилося тільки вашим університетом чи з іншими ректорами теж “працюють”?
СБУ – дуже велика структура. Ми ж дуже малі. Не думаю, що до нашого університету прикута ексклюзивна увага. Певно, що є така зацікавленість іншими університетами. І очевидною є зацікавленість нової Львівської облдержадміністрації студентською активністю. Секретарка з ОДА телефонувала й запитувала наших секретарів: скільки наших студентів 11 травня брали участь у демонстрації у Львові й Києві. Якщо вони дзвонили до нас, то я переконаний, дзвонили й до інших вузів.
Отче, а як ви ставитеся до студентських акцій протесту? Вільно відпускаєте своїх вихованців?
Студенти – вільні люди. Вони організовують свої акції. Ми не стежимо за їхньою діяльністю поза університетом. Ми не розвідка. Наші студенти традиційно гідно поводяться в кризових ситуаціях. Вони спонукають людей до спільної молитви, говорять про етичні принципи й закликають людей бути вільними – вільними від страху. Я пишаюся студентами УКУ. І вони знають, що репресій проти них у цьому університеті ніколи не буде.
БІЗНЕС-ПЛАН ІСУСА З НАЗАРЕТА БУВ СЛАБЕНЬКИЙ
А чи здатен студентський рух щось змінити?
Невідомо. Ми покликані працювати, жити, свідчити, не лише сподіваючись на результат. Якби результат був єдиним критерієм, можна було б багато речей навіть не пробувати. Християнин покликаний бути свідком. Якщо дивитися суто світськими очима, то що змінив Ісус Христос? Дуже мало, практично нічого. Якщо так подивитися, то бізнес-план Ісуса з Назарета був слабенький. Після Його праці навіть найближчі повтікали від нього. Але Він усе одно за них віддав своє життя. Христос свідчив до кінця, до хресної смерті. Християнство й правдива етика ніколи не міняє свою поставу через складність чи неперспективність результату.
Мирославу Мариновичу було 27 років, коли йому КДБ казав: “Ви вже покінчіть зі своїм захопленням людськими правами або сядете. Ви або з нами – або проти нас”. Він сказав: “У такому разі я проти вас”. І сів. Його заарештували. Він не був певний, чи залишиться живим, але все одно діяв, свідчив. Я заохочую всіх людей в Україні, які змагаються за правову, вільну, горду, щасливу, багату Українську державу, щоб вони не падали у відчай, щоб не знеохочувалися, а щоб свідчили, сповідували правдиві ідеали, щоб вони єднали людей, а не ділили їх.
ВЛАДА БОЇТЬСЯ СВОГО НАРОДУ
Отче, а взагалі що це за сигнал, що Служба безпеки взялася за студентів і освітян?
Це свідчить про страх влади. Подібні прийоми – це є прийоми людей, які бояться свого народу. Прикро, що у влади немає довіри до народу.
А чи можна протистояти шпигунству?
Треба про це говорити. Боротися відкритістю. Тому я написав цей меморандум.
До Львова приїжджав президент Янукович. Його зустрічали акціями протесту. Ваші студенти брали в них участь?
Я про це не знаю.
Ви навчалися в Гарварді й Римі, мали безліч можливостей зробити собі кар’єру на Заході. Чому ви все таки вирішили повернутися в Україну?
Я українець. Мої предки віддали своє життя за волю України. Я вважав, що служити Україні, яка в той час виходила з дуже складних тоталітарних обставин та історичних травм, – велика честь і великий привілей. Я ні про що не жалкую. А дуже тішуся, що з нашого університету вже вийшло 700 випускників, які є не тільки добрими спеціалістами, моральними людьми. Вони особистості, щасливі й хочуть служити Богові та Україні. Це мене надихає.
Українці їдуть на заробітки, щоб оплачувати хабарі у вузах, які можуть повернутися за Табачника...
Днями ректор Українського католицького університету у Львові отець Борис Ґудзяк заявив про спроби працівників Служби безпеки України “схилити його до співпраці”. У своєму меморандумі-зверненні ректор УКУ розповів про зустріч з працівником СБУ, під час якої йому запропонували підписати відповідного листа. Коли ж виявилося, що лист у нього не залишиться, а стане власністю спецслужб, ректор відмовився його навіть читати. Такий “лист” він розцінив як згоду на співпрацю, або простіше – “вербування”. Водночас речниця СБУ Марина Остапенко підтвердила факт зустрічі працівника СБУ з ректором католицького університету, зазначивши, що все відбувалося в рамках чинного законодавства. Чому служба безпеки зацікавилася отцем Борисом і Католицьким університетом? чи з іншими ректорами теж “працюють”? Якою була реакція СБУ після оприлюднення меморандуму ректора? І чому спецслужби взялися за студентів і освітян? Ці питання ми поставили отцеві Борису Ґудзяку.
БАТЬКИ БОЯТЬСЯ, ЩО ТЕПЕР В УКУ ВІДБЕРУТЬ ЛІЦЕНЗІЮ
Отче, чи вперше вами зацікавилася Служба безпеки, чи вам і раніше вже доводилося бувати на “очній ставці” з представниками спецслужб?
Я мав подібну зустріч у 2001 році. Тоді було побоїще студентів під час Шевченківських днів у Києві 9 березня – після убивства Гонгадзе. Саме розпочиналася хвиля протестних акцій у зв’язку з загрозою авторитаризму в державі. У Києві застосували силу до студентів, у тому чисті й до львівських. Це була п’ятниця. У понеділок зранку студенти у Львові оголосили страйк – на підтримку арештованих і побитих колег.
Під Львівським університетом було багато студентів з нашого закладу. І пополудні прийшли до нашого університету двоє працівників СБУ. Ми з Мирославом Мариновичем (перший проректор УКУ, відомий правозахисник. – Авт.) і ще однією співробітницею, яка тоді очолювала навчальну частину, мали з ними зустріч. Вони просили нас інформувати їх про те, як студенти організувалися. Ми відповіли: “Це справа студентів, це питання їхньої свободи, ми в це не втручаємося”. Тоді працівники СБУ попросили: “Добре, ви не пояснили, як вони сьогодні організували свою акцію, але якщо знатимете, що студенти планують робити завтра, чи можете подзвонити й поінформувати нас?” На що Мирослав Маринович відповів: “Панове, ви прийшли слабо підготовлені. Ви не знаєте, у якому ви закладі і не розумієте, з ким говорите. Мене було позбавлено волі на 10 років у радянські часи за те, що я відмовився бути сексотом у Радянському Союзі. У незалежній Україні я не збираюся ним стати”.
На другий день звучали щодо нас якісь погрози на одному з телеканалів. Потім до нас приїхав тодішній віце-прем’єр з гуманітарних питань Микола Жулинський, щоб заспокоювати студентів. Варто згадати цю жінку, нашу співробітницю (я не хочу її називати, щоб не чинити їй зараз зайвого клопоту), яка організовувала студентську роботу. Їй потім більш як рік телефонували з СБУ. На Різдво, на Пасху о 9.00 ранку її вітали зі святами, натякали на співробітництво.
То було ще за часів президента Кучми. За президентства Ющенка такого не траплялося. Було якесь спілкування з СБУ, коли Ющенко до нас приїжджав в університет, але воно стосувалося організаційних моментів і безпеки приїзду президента.
Якою була реакція СБУ на оприлюднення вашого меморандуму?
Останніми днями було кілька дзвінків до наших працівників. Днями одного викладача випитували – яка його думка про меморандум ректора... Наші працівники молоді. Дуже переживають. Деякі студенти діляться між собою: “Ми не оприлюднюємо на блогах нашу позицію, бо хвилюємося, щоб наші батьки не втратили роботу, якщо служби відстежать, хто це писав”. Один батько прийшов з донькою-студенткою, бо родина боїться, що в УКУ відберуть ліцензію. З’являється страх... Ми просили, щоб наші працівники й студенти повідомляли, якщо з ними контактують із СБУ. Але я не маю повної інформації. У нас немає контррозвідки (сміється).
ГЕРМАН НАЗВАЛА ГАНЕБНИМ ТЕ, ЩО СТАЛОСЯ
А до вас особисто були якісь дзвінки чи звернення вже після меморандуму?
Від СБУ не було. Але днями мені зателефонувала пані Ганна Герман. Вона назвала ганебним те, що сталося. Сказала, що це дике непорозуміння, що ніхто не давав такого розпорядження займатися Католицьким університетом. Мовляв, невідомо, що вони там роблять у Львові. І вона повідомила, що голова СБУ пан Хорошковський готовий прилетіти на зустріч зі мною. Але я був поза Львовом, у монастирі. І сказав, що мене не буде. Вона відповіла, що зідзвонимося. Але зв’язку не було.
Тут важливими є дві речі. Перше – те, що пані Герман називає ганебним і недопустимим, речник СБУ вважає нормальним, рутинною профілактикою. Це взаємовиключні позиції офіційних осіб владних структур. Котра позиція офіційна? Друге – відповідальність спихається на місцеві структури. Я не можу сказати, що команда пішла з найвищого рівня. Але в країні створена така атмосфера, яка спонукає служби чинити в недемократичний спосіб. Це застрашує населення, повертає відчуття радянщини. Це не є відповідальність і провина того молодого працівника, який приходив до мене.
А як він з вам поводився?
Він був коректний. Дещо збентежений моєю реакцію. Ми вирішили ректоратом, якщо робитимуть його винним і будуть якісь репресії щодо нього, бо пішла така широка реакція, – то ми почнемо кампанію захисту цього молодого співпрацівника СБУ. Адже він робив те, що йому наказали “згори”.
А під час розмови він попереджав, що чекає на студентів, які братимуть участь у акціях протесту?
Він казав, що студенти, котрі братимуть участь у акціях, що можуть супроводжуватися провокаціями, як наприклад, блокуваннями входу до приміщень, – будуть за це відповідати перед законом.
Ви так і не прочитали того листа?
Не прочитав.
Але ви встигли побачити, що там були підписи. Що вам ще запам’яталося? Як виглядав цей лист?
Лист був надрукований на бланку. Виглядало так, що під ним стояло два підписи. Я побачив жирним шрифтом звернення до мене: ректору Борису Ґудзяку... Але, передаючи мені цей лист, працівник висловив умову (прочитати, підписати й віддати), і я відразу відмовився його дивитися. Тоді молодий співробітник СБУ подзвонив до начальства і спитав, чи можу я залишити собі копію чи оригінал листа. Відповідь була негативна. Тому я й відмовився читати, попросивши поставитися до цього з розумінням. Він не перечив, що лист, адресований мені, логічно мав би бути моїм.
А як ви гадаєте, який був зміст цього листа?
Думаю, що там були такі самі попередження. Не відомо, як висловлені, можливо, у каверзний спосіб. Могло бути, що підписавши його, я б узяв на себе моральне, а може і юридичне зобов’язання. За певних умов такий лист міг би легко стати предметом морального торгу, а то й шантажу.
Відомо, що в Польщі упродовж останніх кількох років гостро критикували духовних осіб, котрі підписали документи про співпрацю з органами. Чотири роки тому був призначений архієпископ Варшави – Станіслав Вельґус, дуже поважаний професор Католицького університету в Любліні, який був ректором три терміни. Він свого часу підписав якийсь документ на вимогу служб безпеки. Про це дізналася преса. Врешті він мусив подати у відставку. Це був гучний скандал міжнародного масштабу. Багато священиків зазнали гострої критики в суспільстві за те, що підписували якісь документи від служби безпеки.
СХОЖЕ, В УНІВЕРСИТЕТАХ Є СЕКРЕТНІ СПІВРОБІТНИКИ СПЕЦСЛУЖБ
Деякі впливові європейські видання цитували ваш меморандум. У який спосіб ви оприлюднили інформацію про цей інцидент?
Сьогодні Інтернет відкриває багато можливостей. Наш університет активно підтримує міжнародні відносини. У ці дні в нас якраз відбувалася генеральна асамблея федерації католицьких університетів Європи. Візит представника СБУ мав місце у вівторок. До середи вечора я написав свій меморандум англійською мовою, щоб мати змогу поділитися цією інформацією з ректорами, які з четверга розпочинали свою працю у Львові. У середу вже ректори приїздили, і деякі були аж до понеділка. Тоді ж меморандум почав швидко поширюватися поза Україною. Щойно після завершення асамблеї я зміг взятися за українську версію.
І яка була перша реакція західного освітянського духовенства на ваші заяви?
Вони були вражені. Такі наступи на університетську автономію немислимі у європейських країнах.
У квітні студенти провели акцію під СБУ в Києві проти присутності їхніх працівників у вузах і збору ними інформації. В університетах справді працюють агенти спецслужб?
Я думаю, що йде збір інформації. Така практика була загальною в Радянському Союзі. Схоже, що сьогодні в університетах є секретні співробітники спецслужб. Але я особисто стараюся не надто звертати увагу на такі питання. По-перше, нам нема, що ховати. По-друге, нездорово думати й гадати, хто є агентом спецслужб. Так можна легко створити атмосферу параної.
ХАБАРНИЦТВО ПРИ ВСТУПІ ДО УНІВЕРСИТЕТУ МАЄ КОЛОСАЛЬНІ СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ
А ви не пов’язуєте підвищення до вас уваги з боку спецслужб зі своєю відкритою критикою призначення Табачника міністром освіти?
Важко це не пов’язувати. Ми виступали не лише у справі Табачника. Для нас прикро, що відбувся відступ щодо зовнішнього незалежного оцінювання. Два роки вступники практично не платили хабарів. І зараз можливе повернення до цього. Отже, якщо щороку сотні тисяч молодих людей стають студентами (я не кажу, що кожен платить хабар у кожному вузі), то можемо говорити про десятки мільйонів доларів, які обертаються у цій тіньовій системі.
Населення в Україні за останні 20 років зменшилося приблизно на 6 мільйонів. Є дві основні причини, чому мільйони українців, батьків, виїхали закордон на заробітки, зокрема, із Західної України. Заробітчани хочуть купити житло й заплатити за навчання дітей, думаючи не лише про кошти для оплати, а й про хабарі. Хабарництво при вступі до університету має колосальні соціальні наслідки. Люди залишають малих дітей, щоб заробити на той хабар і відкрити їм дорогу до вищої освіти.
ЗНО не було досконале. Але крок екс-міністра освіти Вакарчука відрубав медузі голову. Тепер вона відросла. ЗНО було ліками проти недуги, якої в нашому університеті не було. Ми створили свою систему тестування вступників. І за 16 років не було нарікань на непрозорий вступ чи хабарі. І все ж таки ми підтримували ЗНО, бо талановита, але бідна молодь отримувала шанс у житті.
В УКРАЇНУ ПОВЕРНУВСЯ СТРАХ
А чому так сталося, що тільки ви і ректор Києво-Могилянської академії Сергій Квіт висловилися проти призначення Табачника. Решта керівників вузів на останніх зборах у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка всіляко засвідчували новому керівництву свою підтримку? Ректори так печуться про свої портфелі?
Я не знаю. Важко сказати. Мені здається, в Україну повернувся страх. Мені кажуть про це студенти. І реакція ректорів є свідченням цього. Я бачу, як деякі особи не можуть уявити себе поза владою, байдуже якого кольору, міняють для цього партію. Люди або дуже бояться або хочуть триматися доходів, які пов’язані з посадою чи владою, або і одне, і друге. Я не думаю, що за такими кроками стоять щирі глибокі ідейні переконання чи зміни політичної ідеології.
Як гадаєте, СБУ зацікавилося тільки вашим університетом чи з іншими ректорами теж “працюють”?
СБУ – дуже велика структура. Ми ж дуже малі. Не думаю, що до нашого університету прикута ексклюзивна увага. Певно, що є така зацікавленість іншими університетами. І очевидною є зацікавленість нової Львівської облдержадміністрації студентською активністю. Секретарка з ОДА телефонувала й запитувала наших секретарів: скільки наших студентів 11 травня брали участь у демонстрації у Львові й Києві. Якщо вони дзвонили до нас, то я переконаний, дзвонили й до інших вузів.
Отче, а як ви ставитеся до студентських акцій протесту? Вільно відпускаєте своїх вихованців?
Студенти – вільні люди. Вони організовують свої акції. Ми не стежимо за їхньою діяльністю поза університетом. Ми не розвідка. Наші студенти традиційно гідно поводяться в кризових ситуаціях. Вони спонукають людей до спільної молитви, говорять про етичні принципи й закликають людей бути вільними – вільними від страху. Я пишаюся студентами УКУ. І вони знають, що репресій проти них у цьому університеті ніколи не буде.
БІЗНЕС-ПЛАН ІСУСА З НАЗАРЕТА БУВ СЛАБЕНЬКИЙ
А чи здатен студентський рух щось змінити?
Невідомо. Ми покликані працювати, жити, свідчити, не лише сподіваючись на результат. Якби результат був єдиним критерієм, можна було б багато речей навіть не пробувати. Християнин покликаний бути свідком. Якщо дивитися суто світськими очима, то що змінив Ісус Христос? Дуже мало, практично нічого. Якщо так подивитися, то бізнес-план Ісуса з Назарета був слабенький. Після Його праці навіть найближчі повтікали від нього. Але Він усе одно за них віддав своє життя. Христос свідчив до кінця, до хресної смерті. Християнство й правдива етика ніколи не міняє свою поставу через складність чи неперспективність результату.
Мирославу Мариновичу було 27 років, коли йому КДБ казав: “Ви вже покінчіть зі своїм захопленням людськими правами або сядете. Ви або з нами – або проти нас”. Він сказав: “У такому разі я проти вас”. І сів. Його заарештували. Він не був певний, чи залишиться живим, але все одно діяв, свідчив. Я заохочую всіх людей в Україні, які змагаються за правову, вільну, горду, щасливу, багату Українську державу, щоб вони не падали у відчай, щоб не знеохочувалися, а щоб свідчили, сповідували правдиві ідеали, щоб вони єднали людей, а не ділили їх.
ВЛАДА БОЇТЬСЯ СВОГО НАРОДУ
Отче, а взагалі що це за сигнал, що Служба безпеки взялася за студентів і освітян?
Це свідчить про страх влади. Подібні прийоми – це є прийоми людей, які бояться свого народу. Прикро, що у влади немає довіри до народу.
А чи можна протистояти шпигунству?
Треба про це говорити. Боротися відкритістю. Тому я написав цей меморандум.
До Львова приїжджав президент Янукович. Його зустрічали акціями протесту. Ваші студенти брали в них участь?
Я про це не знаю.
Ви навчалися в Гарварді й Римі, мали безліч можливостей зробити собі кар’єру на Заході. Чому ви все таки вирішили повернутися в Україну?
Я українець. Мої предки віддали своє життя за волю України. Я вважав, що служити Україні, яка в той час виходила з дуже складних тоталітарних обставин та історичних травм, – велика честь і великий привілей. Я ні про що не жалкую. А дуже тішуся, що з нашого університету вже вийшло 700 випускників, які є не тільки добрими спеціалістами, моральними людьми. Вони особистості, щасливі й хочуть служити Богові та Україні. Це мене надихає.
СБУ як бізнес і каральний меч
У матеріалі під назвою Клацнути "СБУ: так кується "каральний меч Януковича" автор Юрій Бутусов розглядає роль, яку СБУ виконує за керівника Валерія Хорошковського та президента Віктора Януковича.
Попри гучні заяви про неупереджене розслідування зловживань попереднього уряду з боку як влади так і силових органів, пише пан Бутусов, сумнівно, що хоча би одну справу буде доведено до кінця. Автор пояснює це вибірковістю правоохоронних органів України.
Оцінюючи кадрові призначення пана Хорошковського, автор статті припускає, що новий голова СБУ будує вертикаль, яка б забезпечила виконання двох завдань: "захисту економічних інтересів... і володіння політичним інструментом впливу".
Окрему увагу автор статті присвячує контррозвідувальній діяльності СБУ, зазначаючи, що тут в Україні цілковита невідповідність дій та заяв.
Йдеться про те, що на тлі заяви пана Хорошковського про контррозвідку як пріоритет, укладається домовленість із Росією про повернення співробітників ФСБ до Криму та ухвалюється рішення про те, що "всю роботу департаменту контррозвідки з питань російських спецслужб в Україні повністю припинено". Це, як наголошує автор статті, суперечить і шкодить державній безпеці України, захищати яку покликана СБУ.
Більше того, цей крок зводить нанівець усю багатолітню роботу СБУ із протидії "найактивнішій іноземній спецслужбі України", а також є показником слабкості зовнішньої політики та спецслужб України.
Пан Бутусов наводить приклади інших країн, наголошуючи, що ефективна робота контррозвідки не є перешкодою для налагодження міждержавних відносин, вона, натомість, свідчить про потугу держави.
Пояснюючи причини не завжди ефективної роботи СБУ, автор статті говорить про низькі зарплати у фахівців, які мають протидіяти злочинцям із прибутками на кілька порядків більше, а також про непродуманий розподіл коштів всередині організації. Зокрема, керівництво Служби планує відправити в Африку загін "Альфи" для боротьби із піратами, тоді як підготовка спеціалістів для нелегальної роботи профінансовано за останні 4 роки лише на 3%. Тоді як саме нелегальна робота є "становим хребтом кожної серйозної спецслужби, яка націлена на добування важливої і таємної інформації".
Оцінюючи роботу СБУ в історичному розрізі, пан Бутусов доходить висновку, що найефективніше Служба працювала за часів президентства Леоніда Кучми, оскільки тоді в основі її роботи було дотримання закону.
Тепер же, як вважає автор, Служба безпеки України "працює як бізнес-підприємство". Та і саме поняття "державної безпеки", на його думку, перетворилося на абстракцію і перестало бути пріоритетом, причому розвал системи держбезпеки в Україні розпочався ще за часів попереднього президента.
Попри гучні заяви про неупереджене розслідування зловживань попереднього уряду з боку як влади так і силових органів, пише пан Бутусов, сумнівно, що хоча би одну справу буде доведено до кінця. Автор пояснює це вибірковістю правоохоронних органів України.
Оцінюючи кадрові призначення пана Хорошковського, автор статті припускає, що новий голова СБУ будує вертикаль, яка б забезпечила виконання двох завдань: "захисту економічних інтересів... і володіння політичним інструментом впливу".
Окрему увагу автор статті присвячує контррозвідувальній діяльності СБУ, зазначаючи, що тут в Україні цілковита невідповідність дій та заяв.
Йдеться про те, що на тлі заяви пана Хорошковського про контррозвідку як пріоритет, укладається домовленість із Росією про повернення співробітників ФСБ до Криму та ухвалюється рішення про те, що "всю роботу департаменту контррозвідки з питань російських спецслужб в Україні повністю припинено". Це, як наголошує автор статті, суперечить і шкодить державній безпеці України, захищати яку покликана СБУ.
Більше того, цей крок зводить нанівець усю багатолітню роботу СБУ із протидії "найактивнішій іноземній спецслужбі України", а також є показником слабкості зовнішньої політики та спецслужб України.
Пан Бутусов наводить приклади інших країн, наголошуючи, що ефективна робота контррозвідки не є перешкодою для налагодження міждержавних відносин, вона, натомість, свідчить про потугу держави.
Пояснюючи причини не завжди ефективної роботи СБУ, автор статті говорить про низькі зарплати у фахівців, які мають протидіяти злочинцям із прибутками на кілька порядків більше, а також про непродуманий розподіл коштів всередині організації. Зокрема, керівництво Служби планує відправити в Африку загін "Альфи" для боротьби із піратами, тоді як підготовка спеціалістів для нелегальної роботи профінансовано за останні 4 роки лише на 3%. Тоді як саме нелегальна робота є "становим хребтом кожної серйозної спецслужби, яка націлена на добування важливої і таємної інформації".
Оцінюючи роботу СБУ в історичному розрізі, пан Бутусов доходить висновку, що найефективніше Служба працювала за часів президентства Леоніда Кучми, оскільки тоді в основі її роботи було дотримання закону.
Тепер же, як вважає автор, Служба безпеки України "працює як бізнес-підприємство". Та і саме поняття "державної безпеки", на його думку, перетворилося на абстракцію і перестало бути пріоритетом, причому розвал системи держбезпеки в Україні розпочався ще за часів попереднього президента.
Підписатися на:
Дописи (Atom)