Коли брав участь у фотовиставці "Під PRESSом", організатори загадали дати вислів, початкову літеру якого тримав би в руці. Вислів закінчувався словами "Геть цензуру".
Організатори вважали, що цій фразі потрібний знак оклику. Я погодився – організатори, вони ж, у цьому випадку, редактори – бачать цілий захід (випуск видання, програму), а тому краще знають, що і як доречніше для загальної мети.
Але в заголовку цієї публікації знаку оклику не буде.
Можливо, це вияв бажання побачити той час у нашій країні, коли про цензуру чи загрозу цензури не потрібно буде вести мову з аж таким наголосом, щоби позначати його знаком оклику.
Можливо, це вияв небажання писати про цензуру взагалі, бо є бажання, щоб не було потреби вести мову про цензуру, бо не буде самої цензури, ані загрози цензури.
Та доки така загроза є, доводиться вести мову і про загрозу, і про цензуру.
Проте робімо це без знаків оклику, з меншою кількістю закликів, натомість з більшою кількістю професійних дій кожного під час виконання професійних обов’язків.
А до наших професійних обов’язків не входить сприяння цензурі чи покора цензурі. Насправді наші професійні обов’язки – суцільна протилежність цензурі. І що з вищим рівнем професійності ми їх виконуємо, то менше шансів у цензури влізти до наших матеріалів під машкарою редагування, покликаного усунути неточності чи стильові невідповідності.
А якщо зловживати знаками оклику, можна витратити забагато сил на ці та інші емоційні знаки. І тоді буде менше сил на щоденне, часом виснажливе протистояння загрозам цензури. А сили на це потрібні.
Ті, хто намагається впровадити цензуру, намагаються позбавити нас змоги вести чесну і виважену розмову.
Тим самим вони і себе позбавляють змоги почути багато такого, чого зазвичай не чують. І позбавляють знання не лише нас, а й себе. І в такий спосіб стають слабшими, бо сила – у знанні.
Ми знаємо, що цензура послаблює журналістику. Ми знаємо, що цензура послаблює суспільство. Ми знаємо, що цензура послаблює державу.
Бо без знання ми блукаємо у пітьмі, навіть не знаючи – на кого наштовхнулися; не знаючи, хто болісно зойкнув, коли їм влучили пальцем витягнутої руки в око чи наступили на пальця важким черевиком.
Колись військові цензори зафарбовували недозволені слова і вислови в листах з фронту – аби не можна було дізнатися про те, що насправді коїться на війні. Нинішня цензура прагне зафарбувати на чорно цілі галузі життя – і годі буде дізнатися, що ж насправді коїться у житті.
І хіба то життя, коли навіть не знаєш, яке воно?
Закінчувати публікацію знаком запитання не варто.
Тому без емоцій, а з усвідомленням потреби, у відповідь на запитання: геть цензуру.
Андрій Куликов
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Немає коментарів:
Дописати коментар