Уряд Росії передав документи по Катині уряду Польщі.
Проте комуністична партія збунтувалася: документи фальшиві. Комуністи вимагають знайти винних і суворо їх покарати.
Поки йде розгляд, ми звернемося до історії питання.
Правителі Радянського Союзу рішення шукали давно. У 1943 році німці знайшли і розкопали могили. Вони запросили експертів з нейтральних країн і комісію Польського Червоного Хреста. Висновок експертів був однозначним: трупи лежать давно, ніяк не менше трьох років. Отже, це злочин НКВС.
Перша реакція Москви була просто ідіотською: німці розкопали стародавні поховання. Після цього була безліч інших пояснень. Кремлівські правителі наполегливо шукали радикальне рішення для проблеми Катині. І вони його знайшли: Хатинь!
Після війни підбили підсумки. І раптом у списку знищених окупантами населених пунктів промайнула така красива назва: Хатинь!
І було вирішено роздути культ села Хатинь. На це були кинуті величезні кошти. Район знищеного села був оголошений державним заповідником. На місці Хатині був побудований меморіальний комплекс площею 26 гектарів, згодом розширений до 50 гектарів. Граніт поставляла Україна, білий мармур – Сибір. Було споруджено грандіозні монументи і бронзові статуї, запалили вічний вогонь, відкрили музей, кожні 30 секунд дзвонять дзвони. До Хатині почали возити школярів і ветеранів, там почали складати присягу молоді солдати, туди везли туристів зі всього світу, на святі могили женихи приводили наречених і тут присягалися у вірності, священики творили молитви, помахуючи кадилами.
Про Хатинь писали статті і книги. Про Хатинь знімали фільми. Хатинь! Хатинь! Хатинь!
Тому що будь-яка згадка про Хатинь завжди заохочувалася за найвищою шкалою. Труп шоколадного хлопчика, мабуть, слід було з`їсти під час весілля.
Сіл на окупованих територіях Радянського Союзу спалено тисячі. Але нас примушували пам`ятати тільки одну – Хатинь.
Якщо ви сьогодні запитаєте будь-якого російського школяра про Катинь, то він вам швидко і чітко відповість: Хатинь? Як же, як же. Знаю. Це село. Німці її спалили. Але запитаєте його: а чи можеш назвати ім`я хоч ще одного спаленого німцями села?
Цього він зробити не може.
Запитайте будь-яку дорослу російську людину: назвіть села, які спалили німці. Вона непомильно назве Хатинь і... І це все.
Мій комп`ютер працює на російських програмах. Я пишу "Катинь", а він мені відповідає: допущено граматичну помилку, такого слова немає. Питаю: а як треба писати? Розумна машина відповідає: "Хатинь".
У "Радянській військовій енциклопедії" не згадано про Катинь, але є стаття про Хатинь.
Постривайте! Адже це Військова енциклопедія. Чому в ній згадано тільки одне спалене село, якщо їх спалили тисячі? Давайте або всі перерахуємо, або жодне на ймення згадувати не будемо. Чому велика шана одному селу, якщо їх було багато? Навіщо витрачати гроші на зведення монументів саме в Хатині, а не на місці спаленого села Іванівки або Петрівки? Навіщо ліпити шоколадні трупи саме цього села, але не сусіднього?
У народу на це є відповідь: НА ЗЛОДІЄВІ ШАПКА ГОРИТЬ.
Той, хто скоїв злочин, своїми діями видає себе. Навіщо створено культ села Хатинь? Щоб затьмарити і затулити злочин у Катині. Це прийом карткових шулерів – перекрутити карту. Ми ставимо питання про одне, а нам дають відповідь про щось зовсім інше.
Цікаво прослідкувати в часі процес заміщення Катині Хатинню.
У 1954 році Велика Радянська Енциклопедія на карті в районі Мінська не показує ніякої Хатині.
У 1956 Велика Радянська Енциклопедія дісталася літери "С", на карті Смоленської області показана Катинь.
У 1969 році Головне управління геодезії і картографії при Раді Міністрів СРСР видало грандіозний "Атлас СРСР". У цьому дуже докладному атласі вже немає ніякої Катині. Правда, ще не з`явилася і Хатинь.
З 1971 року Хатинь міцно займає місце на картах.
Витрати на будівництво колосального комплексу в Хатині себе виправдовували. У 1974 році Президент США Річард Ніксон під час офіційного візиту в СРСР відвідав Хатинь у повній впевненості, що вічний вогонь горить на могилі польських офіцерів. Ніхто з радянських офіційних осіб не намагався вивести високого гостя з цієї так бажаної Кремлю помилки.
У той же самий час низка польських організацій у Лондоні намагалися пробити дозвіл на спорудження скромного обеліска жертвам Катині. Відмова влади Лондона була мотивована просто й переконливо: навіщо скромний монумент у Лондоні, якщо є грандіозний у Хатині!
Але впав Радянський Союз, і деякі таємниці прочинилися. І останній президент Радянського Союзу Горбачов, і перший президент Росії Єльцин повністю визнали провину Сталіна, комуністичної партії і НКВС у знищенні польських офіцерів.
Федеральна служба безпеки Російської Федерації (ФСБ РФ, в дівоцтві – КДБ СРСР) опублікувала збірку документів "Органи державної безпеки СРСР у Великій вітчизняній війні" (Москва, 1995).
Редакційну колегію очолив директор ФСБ генерал-лейтенант Степашин. У складі редакційної комісії – все тодішнє керівництво ФСБ: генерал-полковники Биков і Зорін, віце-адмірал Дубровін, генерал-лейтенанти Краюшкін, Тимофєєв, Степанов, Кравцов, генерал-майор Мануїльський та інші відповідальні товариші.
У збірці документів крім іншого вміщено виписку з протоколу засідання Політбюро ЦК Комуністичної партії від 5 березня 1940 року (стор. 156).
Це офіційне рішення Сталіна і його підручних про знищення польських офіцерів. На наступній сторінці – Наказ НКВС №886/Б начальникові управління у справах військовополонених П.К. Супруненку про складення точних списків польських офіцерів, яких утримують у радянських таборах.
Після цього – доповідь голови КДБ Шелепіна Микиті Хрущову від 3 березня 1959 року: розстріляно в Катині 4431, в Старобельському таборі – 3820, в Осташковському таборі – 6311, в інших таборах і в`язницях – 7305.
Публікація цих документів – офіційне визнання провини вищим керівництвом радянської таємної поліції. Ніхто зі всіх названих товаришів за такі одкровення не був покараний і не був названий фальсифікатором. Навпаки, автори збірки піднялися високо. Голова редакційної комісії С.В.Степашин став міністром юстиції, потім – міністром внутрішніх справ, далі прем`єр-міністром Росії.
Але все змінилося. Розсекречені документи знову стали секретними. Правителі Росії заявили: раз поляки нас не люблять, ми не співпрацюватимемо в справі розслідування злочину в Катині та інших місцях масового знищення полонених офіцерів.
Де логіка?
Якщо поляки вас чомусь не люблять, то навпаки треба терміново відкрити всі свої схованки і показати: ми ні в чому не винні! Або навпаки: так, це провина кривавого режиму! Ви можете нас не любити, але ми нічого не приховуємо, злочини сталінського режиму засуджуємо.
Але все йде прямо навпаки. Центральна газета Міністерства оборони "Красная Звезда" (15 квітня 2006) публікує статтю про те, що в усьому винні німці, а поляки використовують цей злочин, щоб "влаштовувати вакханалії на кістках власних громадян". Так прямо і написано: вакханалії на кістках власних громадян!
Вийшла книга якогось Мухіна про те, що Катинь – це провокація проти Росії. Сталін ні в чому не винен. Це злочин Гітлера, а поляки використовують злочин, щоб дошкулити Москві.
І ось після такої ідеологічної підготовки 22 травня 2008 Головна військова прокуратура відмовилася передавати матеріали по Катині польській стороні. Обгрунтування: більшість із 183 томів мають гриф "Таємно" і "Цілком таємно".
От і все. І це визнання. Офіційне і остаточне.
Давайте на секунду повіримо, що поляків розстріляли німці. Що ж виходить? Злочин скоєно сім десятків років тому. Гітлерівської Німеччини давно немає. Радянського Союзу немає вже два десятки років. Немає ані Гестапо, ані СС, ані НКВС. Але сучасна демократична Росія чомусь зберігає документи про злочини гітлерівців, як велику державну таємницю Росії.
Як відомо, Головна військова прокуратура Росії укомплектована не найрозумнішими людьми. Ви тільки послухайте: злочин скоїли гітлерівці, але ми про це нікому не скажемо, ми навіки це збережемо під грифом "Таємно" і Цілком таємно".
Поясніть же мені, навіщо оберігати секрети гітлерівських злочинців усією міццю Держави Російської?
Закон Росії вимагає відкривати архіви через 30 років. Чому всупереч законам "злочин гітлерівців" не можна розсекретити через 70 років?
Заява про те, що "злочини СС" розкривати не можна, свідчить тільки про те, що Головна військова прокуратура укомплектована прихованими гітлерівцями, які, проте, свого нацистського нутра навіть і не приховують. Головна військова прокуратура готова порушувати закони Росії, лише б світ не дізнався про подробиці кривавих злочинів Гітлера, лише б навіть і через сім десятків років світ не дізнався імена фашистських катів. Але якщо так, то вся Головна військова прокуратура повинна давно сидіти в Лефортові.
І якщо генеральний прокурор Росії покриває підлеглих йому військових прокурорів, то і йому місце на нарах.
Громадяни прокурори, гасіть шапки!
Але все знову змінилося. Документи передають Польщі, але Інтернет вибухнув обуренням: як же можна! Це злочин гітлерівців. Я ж відповідаю: а чому документи до цього дня були секретними? І навіщо Катинь затуляли Хатинню?
Віктор Суворов, з Лондона
реклама: | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Немає коментарів:
Дописати коментар