Ним користувалися наші предки півтори тисячі років. Ним успішно підтримували лад на ще більших просторах своєї країни, аніж маємо нині.
Нині бачимо, що і народ, який на папері є головним виразником влади, і його представники в радах різних рівнів, по суті, безправні.
Вирішують нашу долю, долю наших дітей та онуків, долю 46-мільйонної нації - купка злодіїв.
Вирішують уже не в площині Конституції. Навіщо вона їм, коли питання швидше вирішити залякуванням, підкупом, а то й фізичним усуненням неугодного?
Чи так вже важко президентській канцелярії натиснути на МВС чи Генпрокуратуру, щоб попрацювали з незговірливими? Або, чи багато втратить якийсь мільярдер, якщо кине кілька сотень мільйонів доларів на підкуп кількох десятків нардепів?
Тим не менш, від провладного Литвина до опозиціонера Яценюка, усі в один голос твердять про необхідність внесення змін до Конституції. Але якщо вона вже не діє, що це дасть?
Необхідна кардинально нова концепція управління державою.
Конституція потрібна народу, в один голос заявляють політики. Але чомусь уперто не допускають народ до її створення.
Тарас Шевченко писав: "Псалом новий Господові І новую славу Воспоєм чесним собором, Серцем нелукавим". Саме чесний собор, чесні люди, мають писати нову Конституцію. Причому не за чиїмось розпорядженням і замовленням, і ні в якому разі не на оплачуваній основі.
Ідеї нашого головного документу повинні бути такі, щоб кожна людина сприйняла їх як власні - усім серцем, всією душею. Цього не можуть зробити ті, хто вважає за свій обов'язок лише відпрацювати призначену зарплату.
Конституцію повинні творити люди, які мають у своїй душі, думках цінності, вищі за гроші: Україну та її гідне майбутнє.
А розпорядження... Воно може бути одне, з декількох пунктів, наприклад:
1) з такого-то числа протягом місяця проводиться реєстрація ініціативних груп по підготовці нової редакції Конституції;
2) ініціативні групи в складі приблизно 10 осіб до такого-то числа мають зареєструватися в канцеляріях ВР, президента й кабміну, та в Конституційній раді (КР). До останньої входять авторитетні представники влади й громадськості;
3) у цих же інстанціях, протягом 2 місяців і не більш, мають бути зареєстровані пропоновані проекти, після чого - дозволені до друку й обговорення в ЗМІ, яке повинне тривати щонайбільше три місяці, нема чого зволікати. Відстоюють свої проекти перед громадськістю самі ініціативні групи та їхні представники.
Скажете, небагато бажаючих знайдеться задаром працювати над таким важливим документом? - А їх і не треба багато. Дві-три групи знайдеться.
ЗМІ зобов'язані надавати час і місце для обговорення безкоштовно, а ініціативна група задовольняється тим, що увійде в історію як творці справді народної Конституції.
Кращий за рейтингом проект, визначений засобами масової інформації та Конституційною радою, знову затверджуються головою ВР, президентом, прем'єром та КР. Але вже в якості такого, що може бути винесений для обговорення та прийняття на Конституційному Віче.
Приймати Конституцію на всеукраїнському референдумі, як це пропонують деякі політики, у жодному разі не можна. Справедливо зауважував ще до свого президентства Віктор Ющенко: "Ми проти референдумів, зокрема референдумів прямої дії, коли, "звертаючись до народу", хтось збирається вносити прямі зміни до Конституції!". Очевидно, що весь народ не прочитає проекту. Й тим більш не варто дурити, що хтось почує його думку. Усе одне, останнє слово - за редакторами документа.
Остаточне рішення по Основному закону повинне дати Конституційне Віче в складі голів рад АРК, областей, районів, сіл, селищ та міст, лідерів політичних сил, громадських і творчих спілок та авторитетних старійшин з усіх регіонів країни.
Конституція вважається прийнятою, якщо за неї проголосує не менш як три чверті членів Віче.
За приклад маємо брати не Конституції країн так званих розвинутих демократій, і не рекомендації Венеціанської комісії, як це звикли в нас робити.
Ми маємо багатотисячолітній досвід розвитку власної держави. Тож учитися мистецтву управління необхідно перш за все в наших предків. Опертися на традиції та звичаї власного народу.
Отже:
Має бути сильна центральна, сильна регіональна влади та потужна народна противага у вигляді Віче. Виконавчу владу представляє президент із відповідним кабміном і віце-президентом на чолі. Президент обирається на всенародних виборах на сім років, і не більше як на два терміни.
Так було ще в дохристиянській Русі.
Влескнига каже: "У той давній час багато родів зібрали отці. Вони мали старших і Віче. Інші мали князів, яких обирали по сьомому колу од Коляди до Коляди". Або "від Овсени до Овсени" - "їм платили данину з полюддя й підкорялися".
"І так правили п'ятнадцять віків через Віче. А збиратися на нього і судити всякі відносини належало чесно. Так правили наші отці: всяк міг слово сказати, і те було благом".
Ось яка була стійка й надійна система правління - цілих п'ятнадцять віків протрималася! І трималась вона, до речі, на тому, що "всяк міг сказати слово" - себто на демократії, якої чомусь так сильно боїться нинішня влада України.
"Вибирали князів від усього полюддя", а над ними були старотці. "Так Віче рішило вслід за отцями", зазначає 33-я дощечка Влескниги. Тобто, спершу питання розглядалося на раді старійшин, а потім виносилося на Віче.
Це була досить справедлива й мудра форма організації влади.
Можемо порівняти: "В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців, а князі особливі і всякі після князювання на Вічі оголошувалися простими мужами і ставали землю доглядати. А князі, які були орчені (отримували символ влади, знак батька Орія - булаву), дбали про людей і достатки, одержували їжу, і всенький пожиток од людей своїх".
Лише князь, який на даний момент був при владі, мав право на пільги. Втрачав владу - ставав простим мужем.
Натомість, про те, які привілеї мають у наш час не лише "князі" - президенти й прем'єри, а й так звані народні слуги-депутати, навіть колишні, - нам добре відомо.
Очевидно, що наші пращури використовували владу, щоб бути в ладу з народом, з усталеними традиціями, визначеними людськими та Божими законами. А не як інструмент задоволення власних амбіцій.
Віче повинне складатися з керівників областей, районів, сіл, міст, обраних громадами на прямій основі, а також лідерів провідних політичних сил, громадських і творчих спілок та авторитетних старійшин.
Саме через Віче до керівництва державою й контролю за найвищими посадовцями залучаються всі регіони - починаючи від села, закінчуючи столицею.
Віче збирається раз на рік, пізньої осені, для вирішення доленосних питань, як от: внесення змін до Конституції чи роз'яснення її положень, приватизація й реприватизація держмайна, продаж землі, призначення позачергових виборів президента і ВР, затвердження структури секретаріату президента, кабміну, оборонної доктрини тощо.
На альтернативній основі - один кандидат від ВР і один від президента - Віче затверджує генпрокурора й Верховного судді, та має право вже наступного року, якщо вони не впораються зі своїми обов'язками, звільнити з посади. А не чекати завершення чотирирічної каденції.
Віче також має повне право винести питання про відповідність посаді президента.
Перелік питань на Віче готують ВР, президент і Рада старійшин.
Рада старійшин - це така собі верхня палата законодавчого органу. До неї делегуються від кожної області по три представника, у тому числі її керівник.
Тобто, як це було в давнину: спочатку вирішували отці, а тоді виносили питання на Віче: "і так Віче рішило вслід за отцями", як стверджує 32-а дощечка Влескниги.
Бути членом Віче - почесна місія. Діяльність у ньому оплачується лише під час проведення засідань. Обслуговує Віче постійно діючий орган - секретаріат чи адміністрація. Головують на ньому керівники областей по черзі один рік.
Президент не може бути членом Віче.
А що ж маємо сьогодні?
Голови облрад, які представляють інтереси цілих регіонів і мільйонів людей, мають нижчий статус ніж якийсь пронира, що вліз у партійні списки й став народним депутатом.
Так само й на місцевому рівні - чому голова райради усунутий від вирішення проблем області? - Він має автоматично ставати депутатом облради, крім обраних народом. Обраний на прямих виборах голова села чи селища, якому підпорядковуються тисячі людей, теж не впливає на рішення райради. І він автоматично має ставати депутатом райради.
А всі вони разом - голови сіл, селищ, міст - повинні бути членами Віче.
Скажете - забагато... Та й де знайти зал для зібрань? Є палаци спорту...
Врешті можна обмежити таким чином: один рік членами Віче є одна половина сільських голів, наступного інша...
Зате якомусь мільярдеру вже набагато важче буде підкупити півтори-дві тисячі членів Віче, що є конкретними господарями на місцях, аніж 226 народних депутатів.
Що ще дає така форма правління?
1. Віче матиме пропорційне представництво від усіх регіонів, а не так як нині у ВР. Люди отримують можливість запитати безпосередньо у свого голови села чи міста, яких вони бачать кожен день, чому він голосував на Віче не так, як вимагають регіональні чи державні інтереси?
2. Зростає роль та авторитет місцевих рад і їх керівників, а також відповідальність виборців до вибору голови села, міста, району. Бо відтепер він ще й член Віче.
3. Виключається необхідність утримання численної ВР. Її склад можна обмежити 200-250 депутатами. Додається 75 членів Ради старійшин - і маємо лише 275-325 осіб, а не 450.
4. Ліквідовується Конституційний суд - його функції виконує Верховний суд та власне Віче. Ліквідуються районні й обласні держадміністрації, замість них створюються виконавчі комітети. Президент може мати на місцях лише представників - юрист і діловод, місія яких здійснювати нагляд за дотриманням законності в регіоні, і не більше.
5. Зі зменшенням державного апарату та установ, ліквідовується цілий ряд корупційних схем, які вони кришували. Правоохоронні органи змушені будуть працювати по закону, а не по поняттях. Бо тепер жодна зі структур, державна чи тіньова, окрім Віче, не матиме впливу на генпрокуратуру чи ВС.
6. Вивільнені й врятовані від корупційних дій кошти направляються на покриття бюджетних витрат, на розвиток медицини, освіти, культури, соціальний захист населення тощо. Суми ці можуть вирости не в рази, а в десятки разів. А отже, не потрібно буде знущатися з наших жінок-матерів, додаючи їм роки до пенсії...
Згадаймо ж собі своє давнє громадство!
Сергій Піддубний, перекладач і коментатор Влескниги
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
