зафолловити у Твіттеріпідписатися на RSS

Cтатті про українську політику і не тільки

04.08.10

Олесь Доній: «В українській владі засіли російські націоналісти»

Домовляючись про інтерв’ю з народним депутатом, членом «Самооборони» Олесем Донієм, ми, в першу чергу, розраховували дізнатися справжні мотиви переходу депутатів «Самооборони» у коаліцію.
Сам Доній, називаючи шалені суми коштів, які запропонували перебіжчикам, своє політичне майбутнє поки не асоціює з жодним із опозиційних лідерів.

Поступово в нашій розмові ми перейшли до засилля російських націоналістів в українській владі, несамостійності Януковича та причин напруги, котра існує всередині опозиції. Докладніше про це читайте в інтерв’ю Олеся Донія «Главреду».

- «Місцевий бізнес стає в чергу до Партії регіонів»

Президент підписав Закон про місцеві вибори. У що може вилитися зміна правил гри для країни?

Після прийняття провладною більшістю та підписання Президентом Януковичем закону про місцеві вибори можна ставити хрест на місцевому самоврядуванні і вільному волевиявленні громадян.

По-перше, це дискримінація усіх громадян України, які не входять до політичних партій. Згідно з цим законом право висування кандидатів до місцевих рад і в мери мають лише партії. В партії об’єднано менше 3% наших громадян, відповідно 97% - не матимуть права бути представленими у місцевих органах влади, що суперечить Конституції.

По-друге, це дискримінація нових політичних сил, адже згідно з нормами цього закону депутатів мають право висувати тільки ті партії, які зареєстровані в конкретному районі не пізніше ніж за 365 днів до виборів. А чим гірша партія, яка зареєстрована за півроку? В багатьох районах взагалі можуть бути однопартійні вибори, де не буде зареєстровано нікого, крім Партії регіонів.

По-третє, це дискримінація парламентської опозиції. Згідно з законом всі територіальні комісії формуються партіями, що створили фракції у парламенті. Територіальні комісії створюють дільничні, таким чином, усі інші партії не мають права брати участь у підрахунку і контролі виборів.

Але якщо раніше комісії створювалися при приблизному паритеті влади та опозиції, то тепер в усіх територіальних комісіях завжди буде більшість від провладної коаліції.

Чому?

Всі комісії створюються за одним алгоритмом: від кожної парламентської фракції делегується по три людини, всього 15 членів. Якщо провладних фракцій лише три (Партія регіонів, Блок Литвина і КПУ), то опозиційних – дві (НУНС, БЮТ). І в кожній територіальній комісії буде дев’ять людей від влади і лише шість від опозиції. Ані про який паритет не йдеться, усі комісії будуть контрольовані владою.

Заборона самовисування кандидатів у мери і депутати на місцевих виборах вдарить не лише по громадянах і нових політичних силах, яким фактично буде закритий шлях до місцевої влади. Це може спровокувати конфлікт Партії регіонів й з місцевими елітами, чи не так?

Місцевий бізнес стає в чергу до Партії регіонів і навіть, наскільки мені відомо, йдеться про дозвіл від «біло-синіх» чиновників на співпрацю із тими чи іншими проектами. І ви побачите, що деякі політичні партії зараз швидко перейменуються. Це буде означати, що вони під контролем влади, адже Міністерство юстиції може як загальмувати цей процес, так і прискорити.

Хоча в партії «Батьківщина» все гаразд з місцевими осередками, але розіграти «карту Януковича» 2004 року Юлії Тимошенко досі не вдалося. Незважаючи на опозиційний статус і все ще потужні ресурси, зібрання ображених під прапором БЮТ не спостерігається. Чому?

Місцевий бізнес хоче мати політичний захист. А його може надати влада, а не опозиція. Або йдуть до «Сильної України» Тігіпка як до ПР-«лайт». Не забуваймо, помаранчеві сили, які прийшли до влади у 2005 році, за сутністю були більш демократичні, а відповідно шансів, що бізнес, який не підкориться й не увійде у їх орбіту існуватиме, було більше. Та все одно значна частина бізнесменів тоді захиталася і почала співпрацювати з «помаранчевими».

Тепер Партія регіонів демонструє, що ніякої демократії в перспективі не буде і враховувати інтереси опозиції в парламенті, зокрема у законі про місцеві вибори, ніхто не буде. Говорити про існування бізнесу поза владою й поза політикою не доводиться.

Де, як ви думаєте, Тимошенко візьме ресурс на боротьбу з теперішньою владою?

Це - проблема. Спрямування політики на бізнес було помилковим, але воно обумовлене тим, що населення було доведено до зубожіння і не могло за свої внески утримувати політичні партії й громадські організації. Ще на початку 90-х стратегія комуністичної, а потім посткомуністичної номенклатури зводилася до того, аби зосередити всі фінансові ресурси в руках бізнесу, так званого олігархату. А потім розпочався процес купівлі політичних проектів.

Навіть ви, як журналіст, ставите запитання: «А що буде з політичною партією, якщо не буде підтримки якогось бізнесу?» По ідеї підтримки людей повинно бути достатньо. А в нас для участі в політичному процесі, для ведення політичної агітації, окрім підтримки громадян, потрібні ще й кошти від олігархів.

Якщо БЮТ програє місцеві вибори, це загрожуватиме занепадом цій політичній силі?

Тимошенко у будь-якому разі залишиться найпотужнішим з опозиційних лідерів, вона матиме перспективи і на неї ще орієнтуватиметься значна частина політиків.

Потрібно розуміти, що випробування опозицією – це не стільки перспектива одного політика, хай навіть найяскравішого, це випробування на співпрацю між опозиціонерами. Влада зацікавлена у тому, щоб розтрощити опозицію, і поки що їй це вдається. Зрозуміло, що заборона участі блоків в місцевих виборах була спрямована саме на це.

І прикро, що опозиція не може узгодити кандидатів на рівні мажоритарних округів, щоб висування й агітація йшли від єдиного патріотичного блоку. Мені здається, що це настільки очевидно.

У чому принципові розбіжності між лідерами опозиції: Тимошенко, Кириленком, Яценюком та, можливо, Ющенком? Усі хочуть бути лідерами?

Я намагався на цю тему говорити з лідерами кількох політичних сил, зокрема, із Юрієм Луценком, В’ячеславом Кириленком, Анатолієм Гриценком, Миколою Катеринчуком та Павлом Жебрівським. Навіть на рівні партій другого ешелону особисті амбіції переважають стратегічне мислення спільного опозиційного майбутнього.

Які умови висуває, наприклад, Луценко?

Я не буду говорити про персоналії, щоб не посилювати розбрат. Мені здається, що можна говорити про колегіальне керівництво процесом – лінійку лідерів. Мені здавалося, що це перевага над персоніфікованими проектами, що різні лідери можуть домовлятися на рівних. Але на рівних не всі хочуть. Багато хто хоче тільки із собою на чолі.

Вуличні мітинги – це ніша, де Тимошенко до останнього часу добре працювала. Якщо Олег Тягнибок перехопить у неї ініціативу, які перспективи у «Батьківщини» на місцевих виборах?

У них різні електорати. У Тягнибока не просто патріотичний, у нього більш радикальний виборець. Але патріотичний спектр повинен бути із різними відтінками. Треба навчитися співпрацювати, але не давати себе загнати в глухий кут.

Партія регіонів намагається поставити знак рівності між українським націоналізмом, нацизмом і фашизмом. Регіони намагаються представити все українське радикальним. Вони неодноразово ці мантри повторюють. У той час як головною ідеологію Партії регіонів є російський націоналізм, хоча вони це заперечують.

Чи похитнуться позиції БЮТ на виборах у райради Києва? На який відсоток може розраховувати блок у столиці?

«Батьківщині» треба вдало провести реорганізацію – і структурну, і персональну. Чого гріха таїти, у блоці були різні люди, які похитнулися і вже перейшли. Там багато неідеологічних людей. Бютівцям треба чіткіше вибудовувати ідеологію і не орієнтуватися на одного лідера. А ще треба навчитися співпрацювати із союзниками, навіть якщо в них менший рейтинг.

Так хто головний конкурент Тимошенко в Києві?

На рівні районних рад в Києві її головний конкурент – це місцеві еліти, які зараз будуть орієнтуватися на партію влади. Альтернатива партії влади – спільна патріотична платформа. Буде помилкою, якщо «Батьківщина» й кожна з партій патріотичних сил буде висувати кандидатів окремо. Мені здавалося, що помилка Тимошенко на президентських виборах, коли їй не вистачило декількох відсотків для перемоги внаслідок недостатньої уваги до імовірних союзників, повинна була навчити її співпрацювати.

Які варіанти на місцевих виборів у Сергія Тігіпка, враховуючи, що 785 осередків партії «Сильна Украина» не зможуть взяти участь у виборах?

Тігіпко належить до провладної коаліції, отже, він вже співпрацює з нею. А орієнтується на нього конформістське населення, яке хоче бачити захист від влади і готове голосувати за нього як за ПР-«лайт». Це варіант влади, тільки пом’якшений, без одіозного ореолу як у Януковича і його кримінального оточення.

Чи є у Сергія Леонідовича можливість включати в список на місцеві вибори опозиціонерів до місцевої влади, чи йому нав’яжуть представників «донецьких»?

Безперечно, списки складатиме він, але голосувати будуть так, як потрібно Партії регіонів. На рівні обласних і міських рад люди, які прийдуть від «Сильної України» чи Соцпартії, не будуть в опозиції до Партії регіонів і увійдуть в усі провладні коаліції з нею.

- «Влада в Україні не є самодостатньою, а виступає маріонеткою в руках Кремля»

Якщо Партія регіонів повернеться до попередньої версії Конституції, то і посилення місцевого самоврядування – обіцяне продовження політреформи – ми не дочекаємося?

Влада в Україні не є самодостатньою, а виступає маріонеткою в руках Кремля. Тому в будь якому разі рішення приймає не особисто Янукович. Якщо в Москві вважатимуть, що для утримання влади російських націоналістів парламентська республіка не потрібна, а простіше раз на п’ять років переламувати Україну і в будь-який спосіб обирати президента, то вони, безперечно, знайдуть можливості для проведення змін через парламент і зосередження всієї влади у Януковича.

Янукович спирається на Кремль у боротьбі із українськими олігархами?

Ні, Янукович не спирається на Кремль. У владі в Україні засіли російські націоналісти. Вони орієнтуються на свого «зверхника» в Кремлі – яка буде вказівка звідти, так вони й будуть діяти.

А чи буде вказівка «згори» провести референдум в Україні, наприклад, для скасування політреформи?

Якщо Кремль поставить завдання перед Януковичем, що треба зосередити владу в одних руках, вони будуть шукати можливості провести це через парламент чи референдум. Якщо буде ухвалене рішення провести через референдум – вони можуть це зробити одночасно із достроковими виборами навесні.

Але це може спровокувати посилення розколу між сходом та заходом…

Вони не думають такими категоріями. Якби влада думала про поглиблення розколу, то не займалася б деукраїнізацією і нищенням української культури. Її цілеспрямована політика – це суцільна русифікація, все решта – засоби.

Сьогодні деякі соратники Юлії Володимирівни опинилися за ґратами – Анатолій Макаренко, Ігор Діденко, Тарас Шептицький та інші. Якими ви бачите перспективи реанімації кримінальної справи проти самої Тимошенко? Вона може опинитися за ґратами?

Не думаю, що в інтересах Партії регіонів на цей момент створювати їй ореол мучениці. Вони діють шляхом відсікання від неї різних прихильників і намагаються зіпсувати імідж – затримати когось, щоб поставити знак рівності між опозиціонером і корупціонером в її оточенні. Спочатку знищать її реноме, а потім вже будуть думати, що робити з нею особисто.

Влада успішно відсікла від БЮТ Володимира Стретовича, хоча той раніше від імені Християнсько-демократичного союзу підписав з Тимошенко угоду про створення об’єднання опозиційних парламентських сил. Для вас його поведінка була несподіванкою?

Для мене це не було несподіванкою.

Чим спокусили його та членів «Самооборони» – Катерину Лук’янову, Олега Новикова?

Щодо мотивів Стретовича, питання треба поставити йому. Про причини переходу до коаліції Лук’янової та Новикова Юрій Луценко вже неодноразово говорив, переповідаючи з їх слів суми, за які були здійснені переходи.

Я казав одразу після парламентських виборів, що Юрію Віталійовичу не варто йти міністром внутрішніх справ. У нього були всі шанси стати головою фракції. Він був потрібен й Ющенкові, й Тимошенко. Він міг будувати своє політичне майбутнє, навіть очолити парламент. Він обрав МВС, що мені здавалося помилкою, бо туди треба було ставити людину, яка є членом команди, того ж самого Геннадія Москаля. Таким чином Луценко втратив зв’язок з депутатської групою. З менш ідеологічними членами «Самоборони» почали тісну співпрацю, й значну частину вдалося вмовити перейти до провладної коаліції.

Ви особисто відчуваєте тиск від влади? Не пропонують перейти до коаліції?

Я намагаюся працювати з усіма патріотичними силами, які є. Це не принципово, з ким бути. Принципово – навчитися співпрацювати.

Незважаючи на всі пропозиції, в коаліцію я не увійшов. Якщо потрібно, щоб було чітко сказано, – я ні за яких умов туди не піду. Поки ідеологією коаліції є російський націоналізм, моє входження туди є абсолютно нереалістичним. Для мене матеріальні пропозиції не мають основного значення.

Як просуваються справи із збором 37 підписів у фракції НУНС за входження до коаліції, щоб витіснити звідти незручних для регіоналів комуністів?

У «Нашій Україні» ведеться велика робота по перетягуванню неідеологічних людей у коаліцію, але вони всі входять на пташиних правах, без можливості мінімального впливу на ідеологію. Ідеологію формують російські націоналісти. Для чого навіть обговорювати умови входження в коаліцію, основною умовою якої є нищення української державності, мови і культури? Поки що більшість НУНС тримається, але є люди, які формально не в коаліції, але з нею співпрацюють. Наприклад, Микола Мартиненко та Володимир Стретович.

Які результати розгляду вашої заяви до Генеральної прокуратури про визнання постраждалим під час подій у сесійній залі парламенту, коли відбувалася ратифікація «харківських» угод? Генпрокурор Олександр Медведько заявив, що ви не з’являєтеся на допити. Це відповідає дійсності?

Я написав відкритий лист. Медведько просто не в курсі азів юриспруденції. Йому треба було відправити слідчого в лікарню, щоб той здійснив виїмку документів. Медведьку це не пояснили. Мене й досі не визнали потерпілим, і я буду звертатися до суду.