Розвиток відносин між Україною та НАТО, який сьогодні спостерігається, був очікуваний і «запрограмований» для України Росією ще відтоді, як Київ подав заявку на приєднання до Плану дій щодо членства в альянсі. Про це заявив в інтерв'ю «Німецькій хвилі» директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак. При цьому він висловив впевненість, що Україна надалі продовжить співробітництво з Північноатлантичним альянсом.
«Прагматична співпраця з НАТО буде продовжуватися, а, можливо, й прогресуватиме. Але для України найближчі 10 років неможливо буде заявити про готовність вступити до альянсу», - зазначив В.Бадрак.
Він вважає, що прагматичні відносини між Україною та альянсом будуть відбуватися через стандартизацію української армії за правилами НАТО, через спільні розробки високотехнічного озброєння та спільні військові навчання. Але все це, на думку експерта, буде другорядним без політичної підтримки.
статті про українську політику і не тільки
28.05.10
У США пропонують бойкотувати Олімпіаду в Сочі
Екс-посол США в НАТО Курт Уолкер вважає, що Абхазію можна буде повернути до складу Грузії за допомогою Олімпіади-2014. Для цього Уолкер пропонує влаштувати бойкот Олімпіади - спочатку дипломатичний, а вже потім спортивний.
Уолкер вважає, що Росія зацікавлена в успішному проведенні Ігор більше, ніж в незалежності Абхазії і Південної Осетії, а значить, її можна змусити переглянути свою позицію в цьому питанні, повідомляє Washington Post.
Нагадаємо, що зимова Олімпіада 2014-го року за рішенням МОК пройде в російському місті Сочі. Раніше американський Конгрес закликав змінити місце проведення Олімпіади після російсько-грузинського конфлікту в 2008-му році.
Уолкер вважає, що Росія зацікавлена в успішному проведенні Ігор більше, ніж в незалежності Абхазії і Південної Осетії, а значить, її можна змусити переглянути свою позицію в цьому питанні, повідомляє Washington Post.
Нагадаємо, що зимова Олімпіада 2014-го року за рішенням МОК пройде в російському місті Сочі. Раніше американський Конгрес закликав змінити місце проведення Олімпіади після російсько-грузинського конфлікту в 2008-му році.
Наша Україна вимагає скасувати присвоєння російській мові статусу регіональної в Криму
Партія Наша Україна закликає Верховну Раду Криму скасувати присвоєння російській мові статусу регіональної.
Про це йдеться в повідомленні прес-служби партії.
Партія вважає, що таке рішення Ради порушує Конституцію.
"У випадку, якщо Верховна Рада Криму не скасує своє рішення, парламентська фракція Нашої України виступить з ініціативою про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим відповідно з 84 статтею Конституції України у зв'язку з грубим порушенням норм чинної Конституції", - йдеться в повідомленні .
НУ категорично засуджує практику оголошення певних територій України зонами, в яких російська мова вважається регіональною на підставі Європейської хартії регіональних мов або мов меншин від 5 листопада 1992 року.
Партія зазначає, що жодне положення хартії не дає підстав для визнання за певною мовою того чи іншого статусу, а також у ній чітко визначено, що захисту підлягають лише ті мови, які зникають, а інші мови, зокрема російська, не потребують захисту .
Як повідомлялося, 26 травня Рада Криму присвоїла російській мові статус регіональної.
Також своїм рішенням Рада встановила, що 6 червня - день народження великого російського письменника Олександра Пушкіна - відзначатиметься в Криму як День російської мови.
Про це йдеться в повідомленні прес-служби партії.
Партія вважає, що таке рішення Ради порушує Конституцію.
"У випадку, якщо Верховна Рада Криму не скасує своє рішення, парламентська фракція Нашої України виступить з ініціативою про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим відповідно з 84 статтею Конституції України у зв'язку з грубим порушенням норм чинної Конституції", - йдеться в повідомленні .
НУ категорично засуджує практику оголошення певних територій України зонами, в яких російська мова вважається регіональною на підставі Європейської хартії регіональних мов або мов меншин від 5 листопада 1992 року.
Партія зазначає, що жодне положення хартії не дає підстав для визнання за певною мовою того чи іншого статусу, а також у ній чітко визначено, що захисту підлягають лише ті мови, які зникають, а інші мови, зокрема російська, не потребують захисту .
Як повідомлялося, 26 травня Рада Криму присвоїла російській мові статус регіональної.
Також своїм рішенням Рада встановила, що 6 червня - день народження великого російського письменника Олександра Пушкіна - відзначатиметься в Криму як День російської мови.
На 21 день стояння Сталіна у Запоріжжі його облили білою фарбою
Ввечері, 26 травня, в Запоріжжі пенсіонер облив білою фарбою недавно встановлений пам’ятник Сталіну. «Вандалом» виявився 60-річний житель Запоріжжя, якого затримали правоохоронці й доставили у Жовтневий райвідділ міліції.
Причиною свого вчинку чоловік назвав особистий мотив. За попередніми даними, його батьки постраждали від сталінських репресій, – передає «Обком».
Питання про можливе порушення кримінальної справи доки не вирішене. Сьогодні у місті на пам’ятнику вже немає ні єдиної плями фарби.
Довідка.
Бюст Сталіну в Запоріжжі відкрили 5 травня. Прокуратура Запорізької області проводить перевірку законності встановлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі. Встановлення пам’ятника Сталіну підтримали Блок Литвина і КПУ.
Причиною свого вчинку чоловік назвав особистий мотив. За попередніми даними, його батьки постраждали від сталінських репресій, – передає «Обком».
Питання про можливе порушення кримінальної справи доки не вирішене. Сьогодні у місті на пам’ятнику вже немає ні єдиної плями фарби.
Довідка.
Бюст Сталіну в Запоріжжі відкрили 5 травня. Прокуратура Запорізької області проводить перевірку законності встановлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі. Встановлення пам’ятника Сталіну підтримали Блок Литвина і КПУ.
У Космачі вшанували героїв бою УПА з НКВД
25 травня поблизу с.Космач на Прикарпатті до Дня Героїв пройшли урочисті заходи, присвячені відзначенню 65-ї річниці одного з найбільших боїв УПА з НКВД, що відбувся 17 січня 1945 року, – повідомили 27 травня ЗІКу у прес-центрі ЦДВР.
У бою сотня повстанців під керівництвом командира «Кривоноса», 22-річного Мирослава Симчича, влаштувавши засідку на межі сіл Люча і Космач (присілок Рушір), майже повністю знищила військову автоколону з 12 студебекерів. На полі бою загинули близько 370 НКВДистів, 50 замерзло і 50 померло від важких ран у шпиталях.
Фактично, операція сотні Симчича зупинила депортацію населення с. Космач та мешканців інших сіл Івано-Франківщини на Сибір.
Цьогорічні урочисті заходи, які відбулися на місці бою, проведені за ініціативи громадськості краю і активної підтримки Косівської РДА та Космацької сільської ради. У святкуваннях взяли участь і члени делегацій зі Львова, Івано-Франківська та Рівного. Представники влади нагородили Мирослава Симчича, який поплатився за цей бій 32 роками ув’язнення, та інших його бойових побратимів, спеціально виготовленими пам’ятними відзнаками «Рушір 1945-2010». Такі ж пам’ятки отримали громадська наукова організація Центр досліджень визвольного руху, видавництво «Літопис УПА» і часопис «Однострій» – за значний вклад у дослідження і популяризацію історії ОУН і УПА.
В. о. директора ЦДВР Василь Стефанів передав до місцевих бібліотек Косова та Космача друковані видання Центру. Коментуючи подію, він зазначив: «ХХ століття стало часом значних випробувань для українського народу, пов’язаних з воєнними лихоліттями, голодоморами, репресіями і депортаціями. Тим не менше, у пам’яті українців закарбувались і ті героїчні моменти, що стали символами незламності національного духу. Одним з них є переможний бій під Космачем, який перервав низку каральних акцій тоталітарного режиму проти українського народу».
У бою сотня повстанців під керівництвом командира «Кривоноса», 22-річного Мирослава Симчича, влаштувавши засідку на межі сіл Люча і Космач (присілок Рушір), майже повністю знищила військову автоколону з 12 студебекерів. На полі бою загинули близько 370 НКВДистів, 50 замерзло і 50 померло від важких ран у шпиталях.
Фактично, операція сотні Симчича зупинила депортацію населення с. Космач та мешканців інших сіл Івано-Франківщини на Сибір.
Цьогорічні урочисті заходи, які відбулися на місці бою, проведені за ініціативи громадськості краю і активної підтримки Косівської РДА та Космацької сільської ради. У святкуваннях взяли участь і члени делегацій зі Львова, Івано-Франківська та Рівного. Представники влади нагородили Мирослава Симчича, який поплатився за цей бій 32 роками ув’язнення, та інших його бойових побратимів, спеціально виготовленими пам’ятними відзнаками «Рушір 1945-2010». Такі ж пам’ятки отримали громадська наукова організація Центр досліджень визвольного руху, видавництво «Літопис УПА» і часопис «Однострій» – за значний вклад у дослідження і популяризацію історії ОУН і УПА.
В. о. директора ЦДВР Василь Стефанів передав до місцевих бібліотек Косова та Космача друковані видання Центру. Коментуючи подію, він зазначив: «ХХ століття стало часом значних випробувань для українського народу, пов’язаних з воєнними лихоліттями, голодоморами, репресіями і депортаціями. Тим не менше, у пам’яті українців закарбувались і ті героїчні моменти, що стали символами незламності національного духу. Одним з них є переможний бій під Космачем, який перервав низку каральних акцій тоталітарного режиму проти українського народу».
РПЦ дала зрозуміти, що приїзд Папи Римського до Львова не піде на користь відносинам церков
Московський патріархат дав зрозуміти, що можливий візит Папи Римського Бенедикта XVI в Україну з нагоди 600-ліття перенесення столиці католицьких митрополитів з Галича до Львова не піде на користь відносинам Російської православної церкви та Ватикану.
«Святкування 600-ліття перенесення кафедри галицьких католицьких митрополитів до Львова – не найкращий привід для приїзду Понтифіка в межі канонічної території Російської православної церкви», – заявив в.о. секретаря відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату(ВЗЦЗ МП) з міжхристиянських стосунків священик Дмитро Сизоненко.
Як повідомляв напередодні архієпископ РПЦ Мечислав Мокшицький, Бенедикта XVI запросили відвідати Україну в 2012 році, коли пройдуть згадані торжества. За його словами, Святий Престол прийняв запрошення, і тепер встановлюється конкретна дата.
Тим часом отець Дмитро зазначив, що наразі в Московський патріархат такої інформації з Ватикану не надходило. «Озвучувати думку Московського патріархату про відвідини України Папою Римським Бенедиктом XVI у 2012 році має сенс тільки після того, як цей візит буде офіційно анонсований прес-службою Святого Престолу», – підкреслив співрозмовник.
Він вказав на те, що за останні роки стосунки між Московським патріархатом і Римо-католицькою церквою «значно покращилися». Це відбувається завдяки «більш ясному усвідомленню того, що сьогодні православні і католики – не суперники, а союзники в справі відстоювання традиційно християнського розуміння соціальних та етичних проблем сучасності».
За словами священика, успішно розвивається спільне співробітництво двох Церков у міжнародних організаціях: в Раді Європи, ОБСЄ, ЮНЕСКО, активно розвивається культурний обмін, наприклад, кілька днів тому «з великим успіхом» у Ватикані проходили Дні російської духовної культури, у святкуванні яких взяв участь Бенедикт XVI.
«Проте очевидний прогрес у православно-католицькому діалозі не знімає гостроти неврегульованою ситуації в західних областях України. Це найболючіший момент у наших відносинах. Але є всі підстави сподіватися на те, що ці проблеми отримають своє вирішення, оскільки сьогодні Святий Престол з великим розумінням ставиться до позиції Московського патріархату», – підсумував отець Димитрій, – повідомляє РІСУ з посиланням на «Інтерфакс-релігія».
«Святкування 600-ліття перенесення кафедри галицьких католицьких митрополитів до Львова – не найкращий привід для приїзду Понтифіка в межі канонічної території Російської православної церкви», – заявив в.о. секретаря відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату(ВЗЦЗ МП) з міжхристиянських стосунків священик Дмитро Сизоненко.
Як повідомляв напередодні архієпископ РПЦ Мечислав Мокшицький, Бенедикта XVI запросили відвідати Україну в 2012 році, коли пройдуть згадані торжества. За його словами, Святий Престол прийняв запрошення, і тепер встановлюється конкретна дата.
Тим часом отець Дмитро зазначив, що наразі в Московський патріархат такої інформації з Ватикану не надходило. «Озвучувати думку Московського патріархату про відвідини України Папою Римським Бенедиктом XVI у 2012 році має сенс тільки після того, як цей візит буде офіційно анонсований прес-службою Святого Престолу», – підкреслив співрозмовник.
Він вказав на те, що за останні роки стосунки між Московським патріархатом і Римо-католицькою церквою «значно покращилися». Це відбувається завдяки «більш ясному усвідомленню того, що сьогодні православні і католики – не суперники, а союзники в справі відстоювання традиційно християнського розуміння соціальних та етичних проблем сучасності».
За словами священика, успішно розвивається спільне співробітництво двох Церков у міжнародних організаціях: в Раді Європи, ОБСЄ, ЮНЕСКО, активно розвивається культурний обмін, наприклад, кілька днів тому «з великим успіхом» у Ватикані проходили Дні російської духовної культури, у святкуванні яких взяв участь Бенедикт XVI.
«Проте очевидний прогрес у православно-католицькому діалозі не знімає гостроти неврегульованою ситуації в західних областях України. Це найболючіший момент у наших відносинах. Але є всі підстави сподіватися на те, що ці проблеми отримають своє вирішення, оскільки сьогодні Святий Престол з великим розумінням ставиться до позиції Московського патріархату», – підсумував отець Димитрій, – повідомляє РІСУ з посиланням на «Інтерфакс-релігія».
31 жовтня побачимо міжусобиці олігархів?
Суттєву опозицію планам нового режиму можуть скласти українські мільярдери... Посилення Януковича аж ніяк не потрібне Ахметову... У всіх перед очима поганий приклад путінської Росії...
Після заяв Януковича 23 травня в інтерв’ю трьом провідним телеканалам українській людності стало зрозуміло: вибори до місцевих органів влади таки будуть 31 жовтня поточного року. У селах і селищах – мажоритарні, у районах, містах та областях – скоріш за все, змішані, з висуванням кандидатів-мажоритарників та відкритих списків від партій (не блоків!) Голоси у ВР «регіонали» можуть набрати і без союзників з коаліції з блоку Литвина та КПУ. «Тушки» та морально нестійкі депутати з опозиційних фракцій допоможуть.
«Литвини» та «комі», як свідчать джерела в їхніх штабах, воліли б відтягнути місцеві вибори на 27 березня 2011 року, оскільки на осінь елементарно не готові. Ні в матеріальному, ні в організаційному плані. До того ж, після зими, яка обіцяє бути важкою для населення, обидві сили могли б поліпшити свій результат за рахунок нестійкої електоральної периферії ПР. Але все йде до того, що їхні протести особливої ролі в розвитку подій не відіграють.
Тим паче що БЮТ, незважаючи на значну рейтингову «яму», може бути зацікавленим у якнайскоріших виборах, щоб «почистити» свої регіональні організації від «зрадників». Існує велика імовірність того, що «за» проголосують ті 7–8 членів фракції НУ–НС, які симпатизують Арсенію Яценюку: зрештою, є сенс якнайскоріше конвертувати у щось реальне його 4–5% рейтингу. Бозна, що буде з тим рейтингом далі.
А ще соціологи оцінюють як цілком реальні шанси створити фракції в радах Західної України партії «За Україну» В’ячеслава Кириленка. А на нього орієнтується 12 депутатів фракції НУ–НС.
Та й Сергій Тігіпко, якому пророкують на місцевих виборах неабиякі успіхи в Східній та Центральній Україні, а особливо в Києві та Дніпропетровську, має в парламенті ще кількох прихильників, крім позафракційного Тараса Чорновола. Тігіпкові теж вигідно якомога швидше взяти участь у виборах, оскільки входження у владу на його електоральних показниках може відбитися в перспективі не найкращим чином.
Звичайно, Партія регіонів має вельми оптимістичні плани на осінні вибори: за рахунок адмінресурсу та «мажоритарного елементу» (що пов’язані між собою) не лише посилити домінування в Східній та Південній Україні, а й узяти під адміністративний контроль Центральну Україну. Вона значно менше ідеологізована, ніж Західна. Утім, і в цьому традиційно нацдемівському регіоні облради вже зараз не змогли висловити недовіру призначеним Банковою губернаторам.
ПР взяла під контроль виконавчу гілку влади, тепер їй потрібно «підкорити» органи місцевого самоврядування (і підготувати плацдарм для отримання у 2012 році конституційної більшості в парламенті).
На перший погляд, завдання, поставлене Януковичем на місцеві вибори, є цілком реальним. Опозиція до осені явно не підніметься. Тимошенко не вдається консолідувати опозиціонерів, серед яких з’явилося чимало меншеньких «тимошенчиків» як радикального, так і поміркованого націонал-орієнтованого штибу. Перед Юлією Володимирівною стоїть дуже складне завдання зберегти структури й кадри деморалізованого БЮТ для подальших політичних боїв.
Хто протистоятиме «бульдозеру»?
Як не дивно, суттєву опозицію планам нового режиму можуть скласти українські олігархи. Для багатьох із них надмірне посилення – аж до всевладдя – нового моноцентричного владного режиму є просто небезпечним. Від влади, яка впевнилася у своїй безкарності та неконтрольованості, можна чекати чого завгодно. У всіх перед очима приклад путінської Росії: ще добре, якщо за відповідну данину відпустять, як Абрамовича, до Британії. А можна ж розділити долю Березовського, а то й Ходорковського.
Крім того, зараз вплив на Януковича стрімко монополізує Дмитро Фірташ, який вклав великі кошти у вибори-2010, діючи за принципом «пан або пропав». Тепер час відбивати вкладене. І повернення 11 мільярдів кубів газу, відібраних Тимошенко, скоріш за все, буде лише «квіточками». «Ягідки» ще попереду, за останні 5–6 років уродженець Чернівців устиг проявити неабиякі апетити. А поряд з «великим шефом» є Льовочкін, Бойко, Хорошковський, які завжди підсоблять…
Схоже, небезпеку відчувають не лише орієнтовані на БЮТ олігархи (Богдан Губський мусив «здати» коаліції контрольовану ним фракцію БЮТ у Київській облраді, на черзі, як кажуть, і Костянтин Жеваго). І не лише просто «чужі» для “регіоналів” олігархи (Ігор Коломойський веде запеклі юридичні бої за свою власність, у тій же ролі може опинитися невдовзі й Віктор Пінчук).
Не секрет, що надмірне посилення Януковича аж ніяк не потрібне Рінату Ахметову. Відносини між найбагатшим і найвладнішим українцями давно не є безхмарними. Уже під час свого другого прем’єрства Віктор Федорович, який довгий час вважався креатурою Ріната Леонідовича, що називається, «показував зубки». Стверджують, що тодішній глава уряду в доволі грубій формі відмовив мільярдеру-земляку в проханні надати преференції в бізнесі деяким своїм іноземним партнерам. Були й інші негарні сцени.
Чи не тому Ахметов став однією з головних рушійних сил наведення мостів з Тимошенко і створення ПРіБЮТу? Чи не тому Рінат Леонідович дуже скупо фінансував президентську кампанію Януковича? (Натомість і отримав від «роздачі слонів» порівняно небагато, фактично лише «Євро-2012»). Чи не тому зараз у «святая святих», у Донецьку, намітилося серйозне протистояння між «ахметовським» головою облради і «януковичівським» губернатором?
У таких політиків, як Арсеній Яценюк, В’ячеслав Кириленко, Анатолій Гриценко, Олег Тягнибок є молодість (хай і відносна), енергія, харизма. Усе необхідне для успіху на виборах, особливо місцевих, де можна сконцентруватися на певних «точках». Недостає лише грошей. Та й Сергій Тігіпко навряд чи горить бажанням знову проводити вибори за свої кревні. А в нього найвищі шанси «попастися» якраз на електораті ПР.
Натомість гроші є в олігархів. І не буде нічого несподіваного, якщо навіть ті з них, хто є членами Партії регіонів, вкладатимуть кошти не так у кампанію ПР, як у зовсім інші сили та лідерів. Свою «багатовекторність» вони вже не раз демонстрували. Серед тих, хто фінансував на останніх виборах Тігіпка, Яценюка й Тягнибока, були дуже несподівані особи.
Чим більші будуть фракції в місцевих органах влади в інших політичних сил, тим меншим буде там вплив Януковича і тим ширшим буде простір для маневру в олігархів. Адже саме ці органи вирішують питання доступу до приватизації майна й землі, «розрулююють» серйозні грошові потоки. А то доведеться за всім цим іти на поклон на Банкову. Не накланяєшся…
А тому 31 жовтня 2010 року ми цілком можемо стати свідками не так битви між владою та опозицією, як політичних міжусобиць українських олігархів. А динамічна конкурентність завжди (і в цьому випадку теж) однозначно краща, ніж закостеніла монополія.
Після заяв Януковича 23 травня в інтерв’ю трьом провідним телеканалам українській людності стало зрозуміло: вибори до місцевих органів влади таки будуть 31 жовтня поточного року. У селах і селищах – мажоритарні, у районах, містах та областях – скоріш за все, змішані, з висуванням кандидатів-мажоритарників та відкритих списків від партій (не блоків!) Голоси у ВР «регіонали» можуть набрати і без союзників з коаліції з блоку Литвина та КПУ. «Тушки» та морально нестійкі депутати з опозиційних фракцій допоможуть.
«Литвини» та «комі», як свідчать джерела в їхніх штабах, воліли б відтягнути місцеві вибори на 27 березня 2011 року, оскільки на осінь елементарно не готові. Ні в матеріальному, ні в організаційному плані. До того ж, після зими, яка обіцяє бути важкою для населення, обидві сили могли б поліпшити свій результат за рахунок нестійкої електоральної периферії ПР. Але все йде до того, що їхні протести особливої ролі в розвитку подій не відіграють.
Тим паче що БЮТ, незважаючи на значну рейтингову «яму», може бути зацікавленим у якнайскоріших виборах, щоб «почистити» свої регіональні організації від «зрадників». Існує велика імовірність того, що «за» проголосують ті 7–8 членів фракції НУ–НС, які симпатизують Арсенію Яценюку: зрештою, є сенс якнайскоріше конвертувати у щось реальне його 4–5% рейтингу. Бозна, що буде з тим рейтингом далі.
А ще соціологи оцінюють як цілком реальні шанси створити фракції в радах Західної України партії «За Україну» В’ячеслава Кириленка. А на нього орієнтується 12 депутатів фракції НУ–НС.
Та й Сергій Тігіпко, якому пророкують на місцевих виборах неабиякі успіхи в Східній та Центральній Україні, а особливо в Києві та Дніпропетровську, має в парламенті ще кількох прихильників, крім позафракційного Тараса Чорновола. Тігіпкові теж вигідно якомога швидше взяти участь у виборах, оскільки входження у владу на його електоральних показниках може відбитися в перспективі не найкращим чином.
Звичайно, Партія регіонів має вельми оптимістичні плани на осінні вибори: за рахунок адмінресурсу та «мажоритарного елементу» (що пов’язані між собою) не лише посилити домінування в Східній та Південній Україні, а й узяти під адміністративний контроль Центральну Україну. Вона значно менше ідеологізована, ніж Західна. Утім, і в цьому традиційно нацдемівському регіоні облради вже зараз не змогли висловити недовіру призначеним Банковою губернаторам.
ПР взяла під контроль виконавчу гілку влади, тепер їй потрібно «підкорити» органи місцевого самоврядування (і підготувати плацдарм для отримання у 2012 році конституційної більшості в парламенті).
На перший погляд, завдання, поставлене Януковичем на місцеві вибори, є цілком реальним. Опозиція до осені явно не підніметься. Тимошенко не вдається консолідувати опозиціонерів, серед яких з’явилося чимало меншеньких «тимошенчиків» як радикального, так і поміркованого націонал-орієнтованого штибу. Перед Юлією Володимирівною стоїть дуже складне завдання зберегти структури й кадри деморалізованого БЮТ для подальших політичних боїв.
Хто протистоятиме «бульдозеру»?
Як не дивно, суттєву опозицію планам нового режиму можуть скласти українські олігархи. Для багатьох із них надмірне посилення – аж до всевладдя – нового моноцентричного владного режиму є просто небезпечним. Від влади, яка впевнилася у своїй безкарності та неконтрольованості, можна чекати чого завгодно. У всіх перед очима приклад путінської Росії: ще добре, якщо за відповідну данину відпустять, як Абрамовича, до Британії. А можна ж розділити долю Березовського, а то й Ходорковського.
Крім того, зараз вплив на Януковича стрімко монополізує Дмитро Фірташ, який вклав великі кошти у вибори-2010, діючи за принципом «пан або пропав». Тепер час відбивати вкладене. І повернення 11 мільярдів кубів газу, відібраних Тимошенко, скоріш за все, буде лише «квіточками». «Ягідки» ще попереду, за останні 5–6 років уродженець Чернівців устиг проявити неабиякі апетити. А поряд з «великим шефом» є Льовочкін, Бойко, Хорошковський, які завжди підсоблять…
Схоже, небезпеку відчувають не лише орієнтовані на БЮТ олігархи (Богдан Губський мусив «здати» коаліції контрольовану ним фракцію БЮТ у Київській облраді, на черзі, як кажуть, і Костянтин Жеваго). І не лише просто «чужі» для “регіоналів” олігархи (Ігор Коломойський веде запеклі юридичні бої за свою власність, у тій же ролі може опинитися невдовзі й Віктор Пінчук).
Не секрет, що надмірне посилення Януковича аж ніяк не потрібне Рінату Ахметову. Відносини між найбагатшим і найвладнішим українцями давно не є безхмарними. Уже під час свого другого прем’єрства Віктор Федорович, який довгий час вважався креатурою Ріната Леонідовича, що називається, «показував зубки». Стверджують, що тодішній глава уряду в доволі грубій формі відмовив мільярдеру-земляку в проханні надати преференції в бізнесі деяким своїм іноземним партнерам. Були й інші негарні сцени.
Чи не тому Ахметов став однією з головних рушійних сил наведення мостів з Тимошенко і створення ПРіБЮТу? Чи не тому Рінат Леонідович дуже скупо фінансував президентську кампанію Януковича? (Натомість і отримав від «роздачі слонів» порівняно небагато, фактично лише «Євро-2012»). Чи не тому зараз у «святая святих», у Донецьку, намітилося серйозне протистояння між «ахметовським» головою облради і «януковичівським» губернатором?
У таких політиків, як Арсеній Яценюк, В’ячеслав Кириленко, Анатолій Гриценко, Олег Тягнибок є молодість (хай і відносна), енергія, харизма. Усе необхідне для успіху на виборах, особливо місцевих, де можна сконцентруватися на певних «точках». Недостає лише грошей. Та й Сергій Тігіпко навряд чи горить бажанням знову проводити вибори за свої кревні. А в нього найвищі шанси «попастися» якраз на електораті ПР.
Натомість гроші є в олігархів. І не буде нічого несподіваного, якщо навіть ті з них, хто є членами Партії регіонів, вкладатимуть кошти не так у кампанію ПР, як у зовсім інші сили та лідерів. Свою «багатовекторність» вони вже не раз демонстрували. Серед тих, хто фінансував на останніх виборах Тігіпка, Яценюка й Тягнибока, були дуже несподівані особи.
Чим більші будуть фракції в місцевих органах влади в інших політичних сил, тим меншим буде там вплив Януковича і тим ширшим буде простір для маневру в олігархів. Адже саме ці органи вирішують питання доступу до приватизації майна й землі, «розрулююють» серйозні грошові потоки. А то доведеться за всім цим іти на поклон на Банкову. Не накланяєшся…
А тому 31 жовтня 2010 року ми цілком можемо стати свідками не так битви між владою та опозицією, як політичних міжусобиць українських олігархів. А динамічна конкурентність завжди (і в цьому випадку теж) однозначно краща, ніж закостеніла монополія.
Огризко бачить, що влада відмовляється від європейських цінностей
Колишній міністр закордонних справ України Володимир ОГРИЗКО вважає, що заява глави МЗС Костянтина ГРИЩЕНКА про зняття з порядку денного питання вступу України до НАТО свідчить про відмову влади від європейських цінностей.
Про це В.ОГРИЗКО сказав в коментарі УНІАН.
На його думку, нова влада не розуміє, що інтеграція України до НАТО є приєднанням до європейської системи цінностей. “І відповідно відмова від вступу, означає, що ми не хочемо навіть наближатися до цих цінностей, а вибрали собі якусь таку непривабливу роль мавпування російської позиції”, - зауважив В.ОГРИЗКО.
За його словами, для Росії така позиція нашої держави є привабливою, але не для України.
Крім того, В.ОГРИЗКО зауважив, що така позиція не узгоджується із законом про засади внутрішньої та зовнішньої політики. За його словами, за цей закон свого часу голосували й представники Партії регіонів.
Водночас, В.ОГРИЗКО зауважив, що його не здивувала сьогоднішня заява К.ГРИЩЕНКА. “В цій заяві нічого нового я не побачив, такі заяви робились й раніше, одразу після зміни керівництва нашої держави, тому говорити про сенсацію не потрібно”, - зауважив він.
В.ОГРИЗКО погодився з тим, що такі коливання у зовнішньополітичному курсі України негативно впливають на ставлення до нашої країни не лише членів Альянсу, а й інших міжнародних структур. “Для багатьох європейців найголовнішим є питання, чи не означає це докорінного перегляду стратегічних засад зовнішньої політики. Якщо такі питання виникають, то вони тягнуть за собою весь наступний ланцюжок, – є сумніви, припиняється співпраця в інших питаннях, в тому числі й економічного характеру... Тому такі різкі повороти лише створюють проблеми, а не розв’язують існуючі”, - наголосив він.
Разом із тим колишній глава МЗС переконаний, що це не остаточне рішення. “Нічого немає вічного в цьому світі... Прийде нова влада, і ми повернемося до питання вступу до НАТО. Тим більше, що двері в цій структурі для нас залишаються відкритими. Так що будемо оптимістами”, - наголосив він.
Як повідомляв УНІАН, сьогодні, 27 травня, на ХІ Міжвідомчій нараді з питань координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх відносин міністр закордонних справ України К.ГРИЩЕНКО заявив, що Україна продовжуватиме розвивати відносини з НАТО, але питання про членство в цій організації знімається з порядку денного.
К.ГРИЩЕНКО нагадав, що ідея членства України в Альянсі не користується підтримкою більшості українців і деструктивно впливає на ефективність зовнішньої політики України. Враховуючи це, сказав К.ГРИЩЕНКО, Україна продовжуватиме розвивати свої відносини з Альянсом, але питання про членство наразі знімається з порядку денного. За словами міністра, саме такий підхід найбільше відповідає сучасному стану речей.
Про це В.ОГРИЗКО сказав в коментарі УНІАН.
На його думку, нова влада не розуміє, що інтеграція України до НАТО є приєднанням до європейської системи цінностей. “І відповідно відмова від вступу, означає, що ми не хочемо навіть наближатися до цих цінностей, а вибрали собі якусь таку непривабливу роль мавпування російської позиції”, - зауважив В.ОГРИЗКО.
За його словами, для Росії така позиція нашої держави є привабливою, але не для України.
Крім того, В.ОГРИЗКО зауважив, що така позиція не узгоджується із законом про засади внутрішньої та зовнішньої політики. За його словами, за цей закон свого часу голосували й представники Партії регіонів.
Водночас, В.ОГРИЗКО зауважив, що його не здивувала сьогоднішня заява К.ГРИЩЕНКА. “В цій заяві нічого нового я не побачив, такі заяви робились й раніше, одразу після зміни керівництва нашої держави, тому говорити про сенсацію не потрібно”, - зауважив він.
В.ОГРИЗКО погодився з тим, що такі коливання у зовнішньополітичному курсі України негативно впливають на ставлення до нашої країни не лише членів Альянсу, а й інших міжнародних структур. “Для багатьох європейців найголовнішим є питання, чи не означає це докорінного перегляду стратегічних засад зовнішньої політики. Якщо такі питання виникають, то вони тягнуть за собою весь наступний ланцюжок, – є сумніви, припиняється співпраця в інших питаннях, в тому числі й економічного характеру... Тому такі різкі повороти лише створюють проблеми, а не розв’язують існуючі”, - наголосив він.
Разом із тим колишній глава МЗС переконаний, що це не остаточне рішення. “Нічого немає вічного в цьому світі... Прийде нова влада, і ми повернемося до питання вступу до НАТО. Тим більше, що двері в цій структурі для нас залишаються відкритими. Так що будемо оптимістами”, - наголосив він.
Як повідомляв УНІАН, сьогодні, 27 травня, на ХІ Міжвідомчій нараді з питань координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх відносин міністр закордонних справ України К.ГРИЩЕНКО заявив, що Україна продовжуватиме розвивати відносини з НАТО, але питання про членство в цій організації знімається з порядку денного.
К.ГРИЩЕНКО нагадав, що ідея членства України в Альянсі не користується підтримкою більшості українців і деструктивно впливає на ефективність зовнішньої політики України. Враховуючи це, сказав К.ГРИЩЕНКО, Україна продовжуватиме розвивати свої відносини з Альянсом, але питання про членство наразі знімається з порядку денного. За словами міністра, саме такий підхід найбільше відповідає сучасному стану речей.
Підписатися на:
Дописи (Atom)