Український чиновник із Кабміну демонструє або верх наївності, або верх дурості. Митний союз – етап для поглинання НАК Нафтогаз... У відносинах з Росією немає правил...
статті про українську політику і не тільки
Показ дописів із міткою Кремль. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Кремль. Показати всі дописи
10.02.11
The New York Times: тактика тиску Януковича схожа на тактику Кремля
Тактика, яку застосовує українська влада, дуже нагадує дії Кремля.
Про це пише американська газета The New York Times.
"Через рік після приходу Віктора Януковича до влади й обіцянок близьких відносин з Росією, український президент проводить масштабний наступ на прозахідну опозицію, що дуже схоже на тактику тиску, яку застосовують його союзники в Кремлі", - говориться в статті.
"Прокурори, призначені Януковичем, проводять безліч розслідувань по справах лідерів опозиції, у тому числі й екс-прем'єра Юлії Тимошенко", - відзначає газета.
Також у статті зазначається, що "США і ЄС все частіше висловлюють заклопотаність із приводу дій уряду Януковича".
"Янукович думає, що якщо посадить мене за ґрати, то зможе прийти до наступної виборчої кампанії без суперників", - приводить газета слова Тимошенко.
"Він опиниться в такій же ситуації, що існує в інших пострадянських країнах, де немає опозиції", - додала екс-прем'єр.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
06.09.10
Про роль і завдання Табачника на нинішньому етапі українського державотворення
Допитливі українці давно ставлять запитання: ну навіщо Януковичу такий міністр освіти і науки, як Табачник Д.В. Адже в освіті він мало що тямить, у науці – тим більше (у доктора історичних наук Табачника немає жодної праці, на яку б посилалася серйозна наука). Невже нинішній владі так потрібні його антиукраїнські замашки?
Для чого, питається? Щоб підкидати кістку голодному донецькому електорату? Дрібнувато якось… Адже Табачник викликає значно більше роздратування й антивладний супротив, ніж приносить задоволення проросійськими злидарям.
Може, він такий цінний кадр для Росії, з якою спільний освітній простір створює і під чию дудку історію переписує? Це начебто ближче до істини, але й тут щось не клеїться до купи. Якщо для Москви переписування історії і боротьба з українством такі важливі, то могли б когось більш авторитетного й солідного на цю відповідальну роботу делегувати. Або навпаки – когось маловідомого, щоб не викликав у суспільстві такого неприйняття чи навіть гидування. Переписував би собі тихенько історію, прибирав би години української мови у вузах, пропихав би російську – і тихо все було б, спокійно… Он працює в міністерстві культури якийсь Кулиняк – хто про нього що каже?..
Але ж ні, подавай Кремлю Табачника – і все, наче на ньому світ клином зійшовся. Кажуть, його активно пробивали на віце-прем’єра, але Янукович уперся. Так само, як опирається призначенню Медведчука В.В. на посаду глави Адміністрації президента.
З Медведчуком начебто все зрозуміло, але навіщо Москві Табачник? Хіба там не розуміють, що він тільки збурює освітянсько-студентську сферу? Що його ініціативи й антиукраїнські випади налаштовують проти нього українство?
Мої знайомі з-поміж аналітиків, котрі обслуговують кремлівських керманичів, пояснили, що добре це розуміють, саме тому його й пролобіювали на високу чиновницьку посаду. Важливими є не проросійські досягнення Табачника на освітянській ниві, які можуть виявитися досить скромними, а сама його присутність та активність у гуманітарній сфері. Ця присутність покликана розпалювати ксенофобські настрої серед українців, що ми часто й спостерігаємо в коментарях до публікацій про Табачника – тих, які від імені українських «націоналістів» залишають спеціально посаджені для цього «полюцери» (забруднювачі Інтернет-середовища).
Про свою незавидну роль пан Табачник, очевидно, й не здогадується. Він, як може, старається, Бандеру ганить, російську літературу запроваджує, а його закордонні покровителі, напевне, регочуть з нього у своїх кабінетах. Старайся, мовляв, Дімо, надривай попу, дратуй і провокуй хохлів…
Українці в очах світової спільноти мають постати дикими ксенофобами, яких не те що в Європу пускати не можна – з ними краще й за один стіл не сідати. На їхньому тлі корумпована Російська держава має здаватися взірцем цивілізованості та європейськості.
Пам’ятаєте, як зі Сталіним вийшло? Весь світ дивувався, що ця особа в Росії ледве не стала національним героєм. І ось на тобі – «проєвропейські» хохли поставили йому пам’ятник. А Медведєв в той момент мудро заявив, що в Росії йому пам’ятників ніколи не буде.
Мабуть, зайве пояснювати, хто реально стояв за операцією «пам’ятник Сталіну в Запоріжжі»?
Табачник покликаний стимулювати своєю одіозністю активізацію національно-етнічної проблеми в Україні, до якої цивілізований світ ставиться дуже болісно. Тим більше що в цьому плані Табачник мав деякі «успіхи». Колись, як він ще був главою Адміністрації президента Кучми, про його родовід активно писала одна з наймасовіших газет «Сільські вісті» (яку, до речі, звинувачували в антисемітизмі, щоправда, не через Табачника).
Та, як бачимо, вийшла осічка в кремлівських ляльководів. Українці не піддаються на провокації, з ксенофобськими, зокрема антисемітськими, заявами не виступають.
І взагалі проблеми всіляких «меншин», з якими асоціюється ще пара одіозних фігур (навіть прізвищ не хочеться називати) і яких теж активно розкручують кремлівські ідеологи, – українців не проймають. Для більшості співгромадян українофоб є українофобом, а не якоюсь національною «мордою» чи педерастом, і всі ті ярлики, яких цурається європейське співтовариство, не приживаються на українському ґрунті, як не стараються всілякі специ.
Оксана Охрімчук, Москва – Київ
Для чого, питається? Щоб підкидати кістку голодному донецькому електорату? Дрібнувато якось… Адже Табачник викликає значно більше роздратування й антивладний супротив, ніж приносить задоволення проросійськими злидарям.
Може, він такий цінний кадр для Росії, з якою спільний освітній простір створює і під чию дудку історію переписує? Це начебто ближче до істини, але й тут щось не клеїться до купи. Якщо для Москви переписування історії і боротьба з українством такі важливі, то могли б когось більш авторитетного й солідного на цю відповідальну роботу делегувати. Або навпаки – когось маловідомого, щоб не викликав у суспільстві такого неприйняття чи навіть гидування. Переписував би собі тихенько історію, прибирав би години української мови у вузах, пропихав би російську – і тихо все було б, спокійно… Он працює в міністерстві культури якийсь Кулиняк – хто про нього що каже?..
Але ж ні, подавай Кремлю Табачника – і все, наче на ньому світ клином зійшовся. Кажуть, його активно пробивали на віце-прем’єра, але Янукович уперся. Так само, як опирається призначенню Медведчука В.В. на посаду глави Адміністрації президента.
З Медведчуком начебто все зрозуміло, але навіщо Москві Табачник? Хіба там не розуміють, що він тільки збурює освітянсько-студентську сферу? Що його ініціативи й антиукраїнські випади налаштовують проти нього українство?
Мої знайомі з-поміж аналітиків, котрі обслуговують кремлівських керманичів, пояснили, що добре це розуміють, саме тому його й пролобіювали на високу чиновницьку посаду. Важливими є не проросійські досягнення Табачника на освітянській ниві, які можуть виявитися досить скромними, а сама його присутність та активність у гуманітарній сфері. Ця присутність покликана розпалювати ксенофобські настрої серед українців, що ми часто й спостерігаємо в коментарях до публікацій про Табачника – тих, які від імені українських «націоналістів» залишають спеціально посаджені для цього «полюцери» (забруднювачі Інтернет-середовища).
Про свою незавидну роль пан Табачник, очевидно, й не здогадується. Він, як може, старається, Бандеру ганить, російську літературу запроваджує, а його закордонні покровителі, напевне, регочуть з нього у своїх кабінетах. Старайся, мовляв, Дімо, надривай попу, дратуй і провокуй хохлів…
Українці в очах світової спільноти мають постати дикими ксенофобами, яких не те що в Європу пускати не можна – з ними краще й за один стіл не сідати. На їхньому тлі корумпована Російська держава має здаватися взірцем цивілізованості та європейськості.
Пам’ятаєте, як зі Сталіним вийшло? Весь світ дивувався, що ця особа в Росії ледве не стала національним героєм. І ось на тобі – «проєвропейські» хохли поставили йому пам’ятник. А Медведєв в той момент мудро заявив, що в Росії йому пам’ятників ніколи не буде.
Мабуть, зайве пояснювати, хто реально стояв за операцією «пам’ятник Сталіну в Запоріжжі»?
Табачник покликаний стимулювати своєю одіозністю активізацію національно-етнічної проблеми в Україні, до якої цивілізований світ ставиться дуже болісно. Тим більше що в цьому плані Табачник мав деякі «успіхи». Колись, як він ще був главою Адміністрації президента Кучми, про його родовід активно писала одна з наймасовіших газет «Сільські вісті» (яку, до речі, звинувачували в антисемітизмі, щоправда, не через Табачника).
Та, як бачимо, вийшла осічка в кремлівських ляльководів. Українці не піддаються на провокації, з ксенофобськими, зокрема антисемітськими, заявами не виступають.
І взагалі проблеми всіляких «меншин», з якими асоціюється ще пара одіозних фігур (навіть прізвищ не хочеться називати) і яких теж активно розкручують кремлівські ідеологи, – українців не проймають. Для більшості співгромадян українофоб є українофобом, а не якоюсь національною «мордою» чи педерастом, і всі ті ярлики, яких цурається європейське співтовариство, не приживаються на українському ґрунті, як не стараються всілякі специ.
Оксана Охрімчук, Москва – Київ
| Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
13.08.10
Пропаганда Кремля не змінилася з часів Чорнобиля
Катастрофа, що сталася в 1986 році, на Чорнобильській АЕС, в результаті якої радіоактивний пил осів у російських лісах, через згубні лісові пожежі раптом знов знайшла актуальність, пише Die Welt.
Історія повторюється і в іншому. Тоді, під час чорнобильської аварії, інформаційна політика радянського керівництва з його брехнею і приховуванням від громадськості дійсного стану справ, незважаючи на всі потуги до гласності, була катастрофічною. Така вона й сьогодні. Стан справ прикрашають, факти підтасовують, неаводить текст статті Deutsche Welle.
Сьогодні росіяни вимушені вислуховувати говорильню дрібних чиновників, які стверджують, що атомні об`єкти поза небезпекою - тоді як ліс навколо них палає. Коли пізніше збиток стане явним, довіра до керівництва в Москві ще різкіше впаде. Росія, що претендує на статус провідної держави, вкладає мільярди в боротьбу за поліпшення свого іміджу. Ці кошти можуть виявитися викинутими на вітер.
Історія повторюється і в іншому. Тоді, під час чорнобильської аварії, інформаційна політика радянського керівництва з його брехнею і приховуванням від громадськості дійсного стану справ, незважаючи на всі потуги до гласності, була катастрофічною. Така вона й сьогодні. Стан справ прикрашають, факти підтасовують, неаводить текст статті Deutsche Welle.
Сьогодні росіяни вимушені вислуховувати говорильню дрібних чиновників, які стверджують, що атомні об`єкти поза небезпекою - тоді як ліс навколо них палає. Коли пізніше збиток стане явним, довіра до керівництва в Москві ще різкіше впаде. Росія, що претендує на статус провідної держави, вкладає мільярди в боротьбу за поліпшення свого іміджу. Ці кошти можуть виявитися викинутими на вітер.
06.08.10
Нова стратегія Кремля: Росії – Захід, Україні – Росію
12 липня президент Росії Дмитрій Медведєв виступив з промовою перед російськими послами. Не помічена в Україні промова стала подією для російських дипломатичних та інтелектуальних кіл.
Звернення стало черговим потужним сигналом, який підтверджує нову стратегію демократизації Росії. Ідеологія окремої цивілізації "суверенної демократії", яка протягом 4 років фактично кидала виклик Заходу, остаточно відправлена на звалище історії.
Через рік після програмної статті "Росія, вперед!", яку аналізував автор, російські ідеологи фактично м'яко підтвердили: альтернативи створення спільного з Заходом світу не існує.
В класичній російській суперечці між західниками та слов'янофілами (євразійцями), перемагають західники.
Якщо мислити глобально і поглянути на десятиліття вперед, можна побачити, що і Україна і Росія будуть в спільній цивілізації з Західним світом. Україна має усвідомити, що ми йдемо до спільного світу вже сьогодні, щоб бути серед його успішних гравців завтра.
В історичних масштабах в Україні відбувається не зіткнення цивілізацій, а скоріше, інерційне перенавантаження через нове прискорення.
Отже, Дмитро Медведєв назвав такі зовнішні пріоритети: "Нам нужны, я уже об этом говорил, специальные модернизационные альянсы с нашими основными международными партнёрами. С кем? Прежде всего с такими странами, как Германия, Франция, Италия, с Евросоюзом в целом, с Соединёнными Штатами Америки".
"Русский мир" хочет Запада. Виходить, "прозахідна" та "проросійська" позиція в Україні нарешті можуть об'єднатися: та разом йти переймати досвід у Заходу.
Показово, що журнал російських інтелектуалів "Русский журнал" розпочав цикл статей про "російську демократію". А в матеріалі "Драма російської демократії" Сергій Мітрофанов висловлює характерну ліберальну думку:
"Просто удивительно: если мы прем оттуда все - от джинсов до айфонов, то чего бы ни спереть заодно и их управление".
Загалом в промові дипломатам повідомили про 3 головні напрямки Росії: модернізацію, демократизацію та гуманізацію, і боротьбу зі злочинністю.
А ось що пан Медведєв говорить про "близьке зарубіжжя": "При всей значимости Запада, Азиатско-Тихоокеанского региона как внешних источников нашей модернизации крайне важным и приоритетным остаётся наше сотрудничество с партнерами по СНГ.
Перед нами стоит задача формирования обширных и взаимодополняющих инновационных пространств, которые должны, кстати, совмещаться с европейскими. Здесь не надо противопоставлять нашу работу с СНГ тем процессам, которые идут на европейском треке, американском треке и азиатско-тихоокеанском. (виділення - Д.С.) Создание стимулов для интеграции идёт на основе общности модернизационных императивов".
І ще про Україну: "Новое качество приобретают наши отношения с Украиной, и это особенно отрадно.
Курс на конструктивное сотрудничество здесь является реальным достижением последнего времени, и на него работают как общие исторические традиции, так и осознание того, что мы должны заниматься очень близкими вещами сейчас, а именно модернизировать производство нашей экономики.
В целом наши дипломатические миссии в государствах, с которыми нас объединяет целая историческая эпоха и связывают тысячи самых разных нитей, должны содействовать эффективному обмену новаторским опытом и информацией. Нужно учитывать и уважать интересы друг друга".
Отже, ідеологи Кремля нарешті збагнули програшність антизахідної, а в сучасному світі, антисвітової позиції." Патріоти-антизахідники" Росії - у розпачі.
Чому Росія шукає нового натхнення? Сергій Мітрофанов пише: "Мудрое правление Владимира Путина сначала стабилизировало ситуацию, разогретую в правление «царя Бориса», но потом привело к торможению всей социальной динамики, спячке, безынициативности всех клеточек подчиненной ему вертикали госслужбы"
Звичайно, поки ми бачимо фактично лише бажання певних інтелектуальних груп, які змогли провести своє бачення демократизації через Кремль як офіційну позицію. Але що з цього вийде? До речі, самі російські дипломати, судячи з цього матеріалу, досить прохолодно сприйняли звернення.
Але нова "гуманізація" Росії може не торкатися України навіть теоретично, адже як відомо, демократія в Росії закінчується там, де починається українське питання.
"Мы должны способствовать гуманизации социальных систем повсюду в мире и прежде всего у себя дома, естественно, не поступаясь при этом нашими национальными интересами, и где необходимо, очень жёстко их отстаивая".
Судячи з розвитку подій ось це "очень жестко" - це про Україну.
Отже, Україна стратегічно була повністю права, коли наголошувала на необхідності інтеграції з Заходом. З іншого боку антизахідна істерика Росії допомогла їй зупинити входження України в НАТО. Але Росія втомилася і пропонує сьогодні "мир" Заходу.
Безумовно реваншистська спроба Росії вести "другу холодну війну" залишила неприємний "осад" в душах у багатьох людей, які могли б бути щирими симпатиками Росії. І є враження, що таких людей найбільше саме в Україні, а дехто ще не до кінця усвідомлює, з якою силою постійні брудні провокації проти українського народу відштовхують людей від Росії.
А що Захід? Мабуть, "осад" так само залишиться. Цікавим є поява голівудського бойовика "Солт", який щойно вийшов у прокат у світі та в Україні.
Такого різкого антиросійського фільму автор на своїй пам'яті не пам'ятає.
За його сценарієм, за часів СРСР в Росії існував таємний орден працівників спецслужб, вони звозили дітей у віддалений монастир, де ледь не зомбуючи прищеплювали їм бажання "служити Батьківщині". Діти вивчали мови, а потім засилалися шпигунами в увесь світ. В результаті сучасна Америка нашпигована російськими агентами. Вони хочуть вбити президента Росії, щоб спровокувати кризу, на тлі якої повстане Справжня Велика Росія, захоплюють ядерну зброю, щоб зруйнувати Мекку та налаштувати мусульман проти американців.
Цікаво, що в фільмі майже як факт приводиться інформація про те, що це "росіяни" вбили Кеннеді, пояснена реальним фактом того, що вбивця Лі Харві Освальд певний час жив в СРСР.
Додамо, що фільм вийшов в акурат відразу після висилки російських шпигунів з Америки. Чи не був фільм частиною PR-кампанії з метою засвідчити, що так вільно діяти в себе вдома США не дозволять?
Який висновок можна зробити? Україна має і далі будувати свою суб'єктність. Мати свій погляд, та будувати свій, український світ.
Процес появи нової політичної нації українців, яка включить в себе україномовних, російськомовних, людей всіх національностей, які хочуть бути українцями, має бути продовжений.
Це вірний шлях за будь-яких умов. Бо у України є чітка місія. На колишньому радянському просторі не має бути монополії на правду. Відомо, що рух вперед можливий лише, коли є конкуренція.
До речі, можливо, саме потужна енергія прагнення до демократі, свободи, стандартів життя розвинутого світу, яка була продемонстрована народом України на Майдані, підштовхнула і Росію не пасти задніх у питаннях демократії, принаймні, на словах .
Звернення стало черговим потужним сигналом, який підтверджує нову стратегію демократизації Росії. Ідеологія окремої цивілізації "суверенної демократії", яка протягом 4 років фактично кидала виклик Заходу, остаточно відправлена на звалище історії.
Через рік після програмної статті "Росія, вперед!", яку аналізував автор, російські ідеологи фактично м'яко підтвердили: альтернативи створення спільного з Заходом світу не існує.
В класичній російській суперечці між західниками та слов'янофілами (євразійцями), перемагають західники.
Якщо мислити глобально і поглянути на десятиліття вперед, можна побачити, що і Україна і Росія будуть в спільній цивілізації з Західним світом. Україна має усвідомити, що ми йдемо до спільного світу вже сьогодні, щоб бути серед його успішних гравців завтра.
В історичних масштабах в Україні відбувається не зіткнення цивілізацій, а скоріше, інерційне перенавантаження через нове прискорення.
Отже, Дмитро Медведєв назвав такі зовнішні пріоритети: "Нам нужны, я уже об этом говорил, специальные модернизационные альянсы с нашими основными международными партнёрами. С кем? Прежде всего с такими странами, как Германия, Франция, Италия, с Евросоюзом в целом, с Соединёнными Штатами Америки".
"Русский мир" хочет Запада. Виходить, "прозахідна" та "проросійська" позиція в Україні нарешті можуть об'єднатися: та разом йти переймати досвід у Заходу.
Показово, що журнал російських інтелектуалів "Русский журнал" розпочав цикл статей про "російську демократію". А в матеріалі "Драма російської демократії" Сергій Мітрофанов висловлює характерну ліберальну думку:
"Просто удивительно: если мы прем оттуда все - от джинсов до айфонов, то чего бы ни спереть заодно и их управление".
Загалом в промові дипломатам повідомили про 3 головні напрямки Росії: модернізацію, демократизацію та гуманізацію, і боротьбу зі злочинністю.
А ось що пан Медведєв говорить про "близьке зарубіжжя": "При всей значимости Запада, Азиатско-Тихоокеанского региона как внешних источников нашей модернизации крайне важным и приоритетным остаётся наше сотрудничество с партнерами по СНГ.
Перед нами стоит задача формирования обширных и взаимодополняющих инновационных пространств, которые должны, кстати, совмещаться с европейскими. Здесь не надо противопоставлять нашу работу с СНГ тем процессам, которые идут на европейском треке, американском треке и азиатско-тихоокеанском. (виділення - Д.С.) Создание стимулов для интеграции идёт на основе общности модернизационных императивов".
І ще про Україну: "Новое качество приобретают наши отношения с Украиной, и это особенно отрадно.
Курс на конструктивное сотрудничество здесь является реальным достижением последнего времени, и на него работают как общие исторические традиции, так и осознание того, что мы должны заниматься очень близкими вещами сейчас, а именно модернизировать производство нашей экономики.
В целом наши дипломатические миссии в государствах, с которыми нас объединяет целая историческая эпоха и связывают тысячи самых разных нитей, должны содействовать эффективному обмену новаторским опытом и информацией. Нужно учитывать и уважать интересы друг друга".
Отже, ідеологи Кремля нарешті збагнули програшність антизахідної, а в сучасному світі, антисвітової позиції." Патріоти-антизахідники" Росії - у розпачі.
Чому Росія шукає нового натхнення? Сергій Мітрофанов пише: "Мудрое правление Владимира Путина сначала стабилизировало ситуацию, разогретую в правление «царя Бориса», но потом привело к торможению всей социальной динамики, спячке, безынициативности всех клеточек подчиненной ему вертикали госслужбы"
Звичайно, поки ми бачимо фактично лише бажання певних інтелектуальних груп, які змогли провести своє бачення демократизації через Кремль як офіційну позицію. Але що з цього вийде? До речі, самі російські дипломати, судячи з цього матеріалу, досить прохолодно сприйняли звернення.
Але нова "гуманізація" Росії може не торкатися України навіть теоретично, адже як відомо, демократія в Росії закінчується там, де починається українське питання.
"Мы должны способствовать гуманизации социальных систем повсюду в мире и прежде всего у себя дома, естественно, не поступаясь при этом нашими национальными интересами, и где необходимо, очень жёстко их отстаивая".
Судячи з розвитку подій ось це "очень жестко" - це про Україну.
Отже, Україна стратегічно була повністю права, коли наголошувала на необхідності інтеграції з Заходом. З іншого боку антизахідна істерика Росії допомогла їй зупинити входження України в НАТО. Але Росія втомилася і пропонує сьогодні "мир" Заходу.
Безумовно реваншистська спроба Росії вести "другу холодну війну" залишила неприємний "осад" в душах у багатьох людей, які могли б бути щирими симпатиками Росії. І є враження, що таких людей найбільше саме в Україні, а дехто ще не до кінця усвідомлює, з якою силою постійні брудні провокації проти українського народу відштовхують людей від Росії.
А що Захід? Мабуть, "осад" так само залишиться. Цікавим є поява голівудського бойовика "Солт", який щойно вийшов у прокат у світі та в Україні.
Такого різкого антиросійського фільму автор на своїй пам'яті не пам'ятає.
За його сценарієм, за часів СРСР в Росії існував таємний орден працівників спецслужб, вони звозили дітей у віддалений монастир, де ледь не зомбуючи прищеплювали їм бажання "служити Батьківщині". Діти вивчали мови, а потім засилалися шпигунами в увесь світ. В результаті сучасна Америка нашпигована російськими агентами. Вони хочуть вбити президента Росії, щоб спровокувати кризу, на тлі якої повстане Справжня Велика Росія, захоплюють ядерну зброю, щоб зруйнувати Мекку та налаштувати мусульман проти американців.
Цікаво, що в фільмі майже як факт приводиться інформація про те, що це "росіяни" вбили Кеннеді, пояснена реальним фактом того, що вбивця Лі Харві Освальд певний час жив в СРСР.
Додамо, що фільм вийшов в акурат відразу після висилки російських шпигунів з Америки. Чи не був фільм частиною PR-кампанії з метою засвідчити, що так вільно діяти в себе вдома США не дозволять?
Який висновок можна зробити? Україна має і далі будувати свою суб'єктність. Мати свій погляд, та будувати свій, український світ.
Процес появи нової політичної нації українців, яка включить в себе україномовних, російськомовних, людей всіх національностей, які хочуть бути українцями, має бути продовжений.
Це вірний шлях за будь-яких умов. Бо у України є чітка місія. На колишньому радянському просторі не має бути монополії на правду. Відомо, що рух вперед можливий лише, коли є конкуренція.
До речі, можливо, саме потужна енергія прагнення до демократі, свободи, стандартів життя розвинутого світу, яка була продемонстрована народом України на Майдані, підштовхнула і Росію не пасти задніх у питаннях демократії, принаймні, на словах .
25.06.10
Газовою війною Кремль почав реалізацію плану щодо усунення Лукашенка
Газпром-шоу почалося нетрадиційно: з театрального доручення Медведєва... Лукашенко думав, що пільги будуть вічно... Спочатку була Україна, потім Білорусь, потім знову Україна?..
Російсько-білоруський конфлікт, що стосується заборгованості Білорусі перед Росією, став публічним із середини червня. 15 червня Президент Росії Дмитро Медведєв поставив вимогу, щоб Білорусь розплатилася за поставлений газ у п`ятиденний термін, а білоруський президент заявив, що ніякого боргу в Білорусі немає.
Впродовж останніх чотирьох днів Росія, нагадуючи, що труба Белтрнасгазу належить їй, послідовно скорочувала поставки газу Білорусі, обмеживши його до 60% добової норми. У відповідь Лукашенко розпорядився перекрити транзит російського газу до Європи.
Вранці 24 червня Газпром нібито відновив поставки газу до Білорусі в повному об`ємі. Як заявили в Кремлі, глава Газпрому Олексій Міллер у телефонній розмові доповів президентові Росії Дмитру Медведєву про оплату поставок газу білоруською стороною і відновлення подачі газу в повному об`ємі. Правда, про борг Росії за транзит промовчали.
Газпром-шоу почалося нетрадиційно: не з театрального виступу Міллера, а з доручення Медведєва
Аналізуючи події чергового газового конфлікту, складається враження, що газовий борг це лише привід для війни.
Адже перш ніж починати махати газовою дубиною, питання могли вирішувати в судовому порядку.
Стандартний контракт припускає наявність статті про врегулювання суперечок. Там передбачається можливість звернення в арбітраж. Цього етапу вирішення суперечки – через судову інстанцію – не спостерігалося. Перескакування через етап і задіювання газової зброї говорить про юридичну слабкість Росії у цій суперечці. А те, що Газпром замовчував борг за транзит – ще одне підтвердження цього.
Та й газо-бойові дії з боку Росії почалися з найвищого рівня. Зазвичай Газпром-шоу починається з того, що на телевізійну передову, випускають главу Газпрому, який робить заяву про борг країни-транзитера і картинно дає команду на скорочення поставок. Цього разу Міллер вийшов на екран уже після того, як прозвучав ультиматум із найвищого рівня, тобто після того, як президент РФ Медведєв дав йому доручення розібратися з білоруською заборгованістю. Те, що Газпром-шоу залишається на другому плані, поступаючись першим планом президентові Медведєву, свідчить: конфлікт від початку не вписувався в рамки суто газових відносин.
Розв`язавши чергову газову війну, Росія переслідує декілька цілей. Нагадаємо, що залишилося не до кінця врегульованим питання, пов`язане з експортом із Білорусі нафтопродуктів, одержаних із російської нафти. Сторони так і не прийшли до взаєморозуміння. Російська сторона залишилася на своїй позиції. (6,3 мільйона тонн можуть поставляти до Білорусі на колишній основі, а інше – приблизно 15 мільйонів тонн – за ринковими цінами). Ця ціна питання на порядок вища, ніж ціна газу – близько двох мільярдів доларів. У цьому сенсі Росія намагається привести відносини з Білоруссю до російського знаменника.
Другий аспект – політичний, і він пов`язаний з тим, що Росія, враховуючи прийдешні президентські вибори в Білорусі, націлилася в них узяти участь. У Москві подумали, що, добившись успіху в Україні, слід зачистити режим Лукашенка від головної політичної особи. Зробити це і політично, й економічно складно, але в Москві вирішили, що можливо. Вони порахували, що, скоротивши субсидування білорускої економіки, тим самим посилять економічний стан у країні. Народ обуриться і забажає когось іншого. І настане кінець ери Лукашенка. Тому РФ постійно шукає приводи для тих чи інших енерговійськових дій у Білорусі. Газовий привід ідеальний, час вибраний вдало. У літній період резонанс від газової кризи буде мінімальний. Україна з її потужною ГТС спокійно пропустить білоруські об`єми для Польщі й Німеччини. ЄС занурений у свої проблеми, у нього специфічне ставлення до білоруського президента, і Брюссель, якщо й не закриє на це очі, то говоритиме про те, що це двостороння суперечка.
Чим Лукашенко не догодив Москві?
До Лукашенка можна ставитися по-різному, але йому важко відмовити в логіці. Раз Білорусь має спеціальні відносини з РФ, в рамках так званої союзної держави, в рамках Митного союзу, який формується, ЄврАзЕс, ОДКБ та інших інтеграційних утворень економічного й військово-політичного характеру, то очевидно, що Білорусь розраховує на певні преференції в системі відносин такого субординованого партнерства. І так було до 2007 року.
А Росія вважає інакше. У Москві вважають, що позиція Мінська в солідарності й підтримці Росії, зовнішньої політики, яку вона веде, – це вибір Білорусі. Тому логіка нинішнього кремлівського режиму така: ми вам за це вдячні, але не більш того, ціни ж за енергоресурси мають бути ринкові.
Росія хоче розрубати складний вузол взаємозалежностей, який склався у нафтогазовій сфері з Білоруссю. Ставка на безлімітний у часі режим преференцій, за яким Лукашенко працював з Росією з часів Єльцина, була системним прорахунком Лукашенка. Він вважав, що так буде завжди. Але преференції можуть бути великими й тривалими, але вони ніколи не будуть нескінченно великими і нескінченно тривалими. Лукашенко на пострадянському просторі – серед рекордсменів за тривалістю безперервного перебування у владі (після Назарбаєва й Карімова) – майже 16 років. Він не тільки зберіг вплив у країні, але й забезпечив її розвиток. Цього не скажеш про сучасний правлячий дуумвірат Росії, основний успіх якого – розвиток олігархономіки, яка паразитує в нафто- і газодоларових потоках, працює на добробут олігархату й правлячого політичного режиму. Режим Лукашенка небезпечний для політичного майбутнього Кремля, тому що він самим фактом свого існування демонструє альтернативу розвитку – соціально направлену, а не олігархоорієнтовану.
Лукашенко в Мінську – це своєрідний біловезький партизан, який небезпечніший, ніж партизани в Примор`ї. Тому, за логікою Кремля, підлягає зачистці.
І зараз ми бачимо, як Лукашенко переграє газових гоблінів із Москви. Заплативши за поставки за газпромівськими рахункахми, Мінськ висунув ультиматум Газпрому щодо оплати за транзит. Бумеранг повертається назад.
Спочатку була Україна, потім Білорусь, потім знову Україна?
Белтрансгаз, як відомо, на 50 відсотків належить Газпрому. Але з урахуванням специфіки Білорусі, неважливо, хто є фактичним акціонером труби. Все те, що знаходиться на території Білорусі, чітко і жорстко працює за директивами президента і білоруського уряду. Якщо провести екстраполяцію на Україну і припустити, що 50% відсотками НАК «Нафтогаз» розпоряджається Газпром, то в нас ситуація була б абсолютно іншою. Досить пригадати прецедент, коли президент України Ющенко не міг витребувати у НАКу підписаної газової допугоди. Голова правління Нафтогазу письмово повідомляв главу держави, що без згоди Газпрому не може він цього зробити. Це говорить про те, що українська держава при ста відсотках контролю практично не мала суверенітету в нафтогазовому секторі.
У Білорусі ситуація інша: іноземний акціонер має 50 відсотків, але він може лише задовольнятися лише часткою дивідендів, що належить йому, і не більш того.
Як поводиться Україна в особі нинішньої влади? Заявили свою нейтральну позицію в конфлікті, проте, послужливо обіцяють Газпрому прокачувати до Європи додаткові білоруські об`єми, нівелюючи таким чином свій нейтралітет. МЗС не слід було б забувати, що у нас з Білоруссю є чутливе питання, пов`язане із завершенням процесу демаркації кордону, пов`язане в пакет із боргом. А незавершеність процесу з держкордоном із Білоруссю може мати наслідком чергове затягування на переговорах із ЄС щодо безвізового режиму.
Радіти кільком мільйонам зайвих транзитних доларів - передчасно. Нескладно уявити, що аналогічна нейтрально-послужлива модель поведінки Мінська чекатиме Київ у разі включення для нього білоруського сценарію.
Ще один важливий урок – технологічний.
При великому скороченні подачі газу з боку Росії, Белтрансгаз не зможе підтримувати високий тиск у трубопроводах. Існує певна межа, при якій система, знаходячись у нормальному технічному стані, не буде здатна виконувати транзитну функцію передачі газу під високим тиском через нестачу газу, що подається на вхід до системи. Це має важливе значення для України і Європи, але не в контексті російсько-білоруської кризи, а в контексті реалізації Росією проектів будівництва додаткових газопроводів в обхід територій транзитних країн. Росія в цьому випадку дістане необмежені можливості маніпулювання об`ємами і напрямами транзиту. І для України буде критичним те, які мінімальні об`єми транзиту забезпечуватимуться при подачі газу з Росії до Європи через територію України. Якщо ці об`єми транзиту будуть менші критичного рівня, то об`єктивно українська ГТС, у нормальному технічному стані, буде не здатна виконувати транзитну функцію.
Газу, що подається, буде недостатньо для підтримки високого тиску на виході з системи, і Укртрансгазу нічого не залишиться, як переводити ГТС в автономний режим роботи. Те, як було під час газової кризи в 2009 році.
Росія, маючи диверсифіковану систему подачі газу, отримає ідеальну інфраструктуру для ведення енергетичних воєн. Можна, наприклад, знайти привід мінімізувати транзит через Україну і при цьому звинуватити Україну в тому, що вона не забезпечує його. Хоча забезпечувати транзит буде неможливо при такому зниженні подачі газу на вхід до системи. Скоротивши об`єм, РФ зв`язала руки Білорусі. Завтра на її місці може опинитися Україна.
Нинішня українська влада вважає, що газових криз більше не буде, що вони були можливі тільки з помаранчевою владою. Але й Лукашенко думав, що він пов`язаний із Росією назавжди і вона йому буде довіку вдячна. А вийшло зовсім інакше. Якщо припустити, що Україна перешкоджатиме російській моделі поглинання НАКу Газпромом, то не виключено, що Росія знайде привід для війни, і використає модель, яку вона відпрацювала минулого року на Україні, цього року – на Білорусі.
Європа, декларуючи позицію невтручання, уподібнюється страусові, який ховає голову в пісок. ЄС намагається не втручатися в газові кризи на сході, вважаючи, що вони носять двосторонній характер. І така оцінка Брюсселя просто робить нормою газовійськову модель поведінки Росії.
Адекватнішу оцінку висловлюють у НАТО. Зокрема, варто подивитися на рекомендації стратегічної групи, яка готує пропозиції щодо нової концепції НАТО.
«Поліпшення співпраці (між НАТО і ЄС. – Авт.) також може бути корисним при вирішенні нетрадиційних загроз, таких як тероризм, кібер-атаки і вразливість енергопоставок. ЄС накопичив більший відповідний досвід, ніж НАТО в боротьбі з невоєнними аспектами такої небезпеки, хоча межа між воєнними і невоєнними погрозами стирається».
Для відповіді на ці загрози потрібні не тільки солідарна позиція ЄС і НАТО, але й базис для солідарних дій країн транзитерів. У 2006 році після газової кризи з такою ініціативою виступив покійний Лех Качинський після газової кризи 2006 року, запропонувавши об`єднати зусилля Литві, Польщі, Грузії, Україні. Білорусь уже тоді, до речі, була дуже не проти.
Гостра інформаційна недостатність
Ще один важливий аспект – інформаційний. Учора Єврокомісія повідомила про скорочення надходження газу. Це підтвердив глава Європарламенту Єжи Бузек, який заявив про скорочення поставок російського газу до Литви, Східної Німеччини й Польщі. Глава російського Міністерства енергетики Сергій Шматко спростував слова голови Європарламенту. Цілком конкретна й дуже серйозна проблема інформаційної недостатності. Варто пригадати, що, за висновками Єврокомісії, під час газової кризи 2009 року дуже бракувало об`єктивної інформації: «На рівні ЄС, – йдеться в робочих документах Комісії, – основна складність в оцінці того, як найкращим чином відреагувати на кризу, полягала в обмеженому доступі до важливої технічної інформації, яка стосується системи газопостачання і газових потоків на національному рівні та на рівні ЄС. Бракувало достовірної інформації про газові потоки, скільки газу було в системі і яка структура попиту. Ця ситуація відображала той факт, що в усіх державах-членах існують якісно різні системи, з нерівним доступом до інформації учасників ринку й інших сторін, зокрема органів державної влади. Розвиток ринку стримується через недостатність інформації про трансграничні потоки газу і прозорості інформації про надходження газу в ЄС».
У зв`язку з цим залишається актуальним запропонована минулого року групою українських неурядових організацій ініціатива прозорості у сфері транспортування енергоресурсів.
Ефективним механізмом посилення енергетичної безпеки на Європейському континенті могло стати проголошення і імплементація Режиму прозорості в енергетичній сфері (Energy Transparency Regime, ETR), яка має охоплювати весь технологічний ланцюг, – від видобутку до споживання енергоносіїв. Ця ініціатива має базуватися на фундаментальному праві – знати. Споживачі в усіх державах (Росія, Україна, країни-члени ЄС) мають право знати параметри постачання енергоносіїв, оскільки саме вони їх оплачують.
Має бути інстальована відповідна он-лайн система моніторингу телеметричних даних, які би надходили з відповідних газовимірювальних станцій (ГВС) за взаємним погодженням сторін. Вона б фіксувала в щодобовому режимі параметри, які стосуються лише кількісних показників фізичного переміщення газових потоків. У переліку не фігурують комерційні або фінансові показники. Вказані параметри повинні бути доступними для всіх сторін технологічного ланцюжка видобуток – транспортування – споживання» (РФ – Україна – ЄС). Зіставлення параметрів надаватиме можливість виявлення проблемних зон на всьому шляху переміщення газових потоків від свердловини до споживача і чітко встановити відповідального у разі порушення трафіку.
Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»
Російсько-білоруський конфлікт, що стосується заборгованості Білорусі перед Росією, став публічним із середини червня. 15 червня Президент Росії Дмитро Медведєв поставив вимогу, щоб Білорусь розплатилася за поставлений газ у п`ятиденний термін, а білоруський президент заявив, що ніякого боргу в Білорусі немає.
Впродовж останніх чотирьох днів Росія, нагадуючи, що труба Белтрнасгазу належить їй, послідовно скорочувала поставки газу Білорусі, обмеживши його до 60% добової норми. У відповідь Лукашенко розпорядився перекрити транзит російського газу до Європи.
Вранці 24 червня Газпром нібито відновив поставки газу до Білорусі в повному об`ємі. Як заявили в Кремлі, глава Газпрому Олексій Міллер у телефонній розмові доповів президентові Росії Дмитру Медведєву про оплату поставок газу білоруською стороною і відновлення подачі газу в повному об`ємі. Правда, про борг Росії за транзит промовчали.
Газпром-шоу почалося нетрадиційно: не з театрального виступу Міллера, а з доручення Медведєва
Аналізуючи події чергового газового конфлікту, складається враження, що газовий борг це лише привід для війни.
Адже перш ніж починати махати газовою дубиною, питання могли вирішувати в судовому порядку.
Стандартний контракт припускає наявність статті про врегулювання суперечок. Там передбачається можливість звернення в арбітраж. Цього етапу вирішення суперечки – через судову інстанцію – не спостерігалося. Перескакування через етап і задіювання газової зброї говорить про юридичну слабкість Росії у цій суперечці. А те, що Газпром замовчував борг за транзит – ще одне підтвердження цього.
Та й газо-бойові дії з боку Росії почалися з найвищого рівня. Зазвичай Газпром-шоу починається з того, що на телевізійну передову, випускають главу Газпрому, який робить заяву про борг країни-транзитера і картинно дає команду на скорочення поставок. Цього разу Міллер вийшов на екран уже після того, як прозвучав ультиматум із найвищого рівня, тобто після того, як президент РФ Медведєв дав йому доручення розібратися з білоруською заборгованістю. Те, що Газпром-шоу залишається на другому плані, поступаючись першим планом президентові Медведєву, свідчить: конфлікт від початку не вписувався в рамки суто газових відносин.
Розв`язавши чергову газову війну, Росія переслідує декілька цілей. Нагадаємо, що залишилося не до кінця врегульованим питання, пов`язане з експортом із Білорусі нафтопродуктів, одержаних із російської нафти. Сторони так і не прийшли до взаєморозуміння. Російська сторона залишилася на своїй позиції. (6,3 мільйона тонн можуть поставляти до Білорусі на колишній основі, а інше – приблизно 15 мільйонів тонн – за ринковими цінами). Ця ціна питання на порядок вища, ніж ціна газу – близько двох мільярдів доларів. У цьому сенсі Росія намагається привести відносини з Білоруссю до російського знаменника.
Другий аспект – політичний, і він пов`язаний з тим, що Росія, враховуючи прийдешні президентські вибори в Білорусі, націлилася в них узяти участь. У Москві подумали, що, добившись успіху в Україні, слід зачистити режим Лукашенка від головної політичної особи. Зробити це і політично, й економічно складно, але в Москві вирішили, що можливо. Вони порахували, що, скоротивши субсидування білорускої економіки, тим самим посилять економічний стан у країні. Народ обуриться і забажає когось іншого. І настане кінець ери Лукашенка. Тому РФ постійно шукає приводи для тих чи інших енерговійськових дій у Білорусі. Газовий привід ідеальний, час вибраний вдало. У літній період резонанс від газової кризи буде мінімальний. Україна з її потужною ГТС спокійно пропустить білоруські об`єми для Польщі й Німеччини. ЄС занурений у свої проблеми, у нього специфічне ставлення до білоруського президента, і Брюссель, якщо й не закриє на це очі, то говоритиме про те, що це двостороння суперечка.
Чим Лукашенко не догодив Москві?
До Лукашенка можна ставитися по-різному, але йому важко відмовити в логіці. Раз Білорусь має спеціальні відносини з РФ, в рамках так званої союзної держави, в рамках Митного союзу, який формується, ЄврАзЕс, ОДКБ та інших інтеграційних утворень економічного й військово-політичного характеру, то очевидно, що Білорусь розраховує на певні преференції в системі відносин такого субординованого партнерства. І так було до 2007 року.
А Росія вважає інакше. У Москві вважають, що позиція Мінська в солідарності й підтримці Росії, зовнішньої політики, яку вона веде, – це вибір Білорусі. Тому логіка нинішнього кремлівського режиму така: ми вам за це вдячні, але не більш того, ціни ж за енергоресурси мають бути ринкові.
Росія хоче розрубати складний вузол взаємозалежностей, який склався у нафтогазовій сфері з Білоруссю. Ставка на безлімітний у часі режим преференцій, за яким Лукашенко працював з Росією з часів Єльцина, була системним прорахунком Лукашенка. Він вважав, що так буде завжди. Але преференції можуть бути великими й тривалими, але вони ніколи не будуть нескінченно великими і нескінченно тривалими. Лукашенко на пострадянському просторі – серед рекордсменів за тривалістю безперервного перебування у владі (після Назарбаєва й Карімова) – майже 16 років. Він не тільки зберіг вплив у країні, але й забезпечив її розвиток. Цього не скажеш про сучасний правлячий дуумвірат Росії, основний успіх якого – розвиток олігархономіки, яка паразитує в нафто- і газодоларових потоках, працює на добробут олігархату й правлячого політичного режиму. Режим Лукашенка небезпечний для політичного майбутнього Кремля, тому що він самим фактом свого існування демонструє альтернативу розвитку – соціально направлену, а не олігархоорієнтовану.
Лукашенко в Мінську – це своєрідний біловезький партизан, який небезпечніший, ніж партизани в Примор`ї. Тому, за логікою Кремля, підлягає зачистці.
І зараз ми бачимо, як Лукашенко переграє газових гоблінів із Москви. Заплативши за поставки за газпромівськими рахункахми, Мінськ висунув ультиматум Газпрому щодо оплати за транзит. Бумеранг повертається назад.
Спочатку була Україна, потім Білорусь, потім знову Україна?
Белтрансгаз, як відомо, на 50 відсотків належить Газпрому. Але з урахуванням специфіки Білорусі, неважливо, хто є фактичним акціонером труби. Все те, що знаходиться на території Білорусі, чітко і жорстко працює за директивами президента і білоруського уряду. Якщо провести екстраполяцію на Україну і припустити, що 50% відсотками НАК «Нафтогаз» розпоряджається Газпром, то в нас ситуація була б абсолютно іншою. Досить пригадати прецедент, коли президент України Ющенко не міг витребувати у НАКу підписаної газової допугоди. Голова правління Нафтогазу письмово повідомляв главу держави, що без згоди Газпрому не може він цього зробити. Це говорить про те, що українська держава при ста відсотках контролю практично не мала суверенітету в нафтогазовому секторі.
У Білорусі ситуація інша: іноземний акціонер має 50 відсотків, але він може лише задовольнятися лише часткою дивідендів, що належить йому, і не більш того.
Як поводиться Україна в особі нинішньої влади? Заявили свою нейтральну позицію в конфлікті, проте, послужливо обіцяють Газпрому прокачувати до Європи додаткові білоруські об`єми, нівелюючи таким чином свій нейтралітет. МЗС не слід було б забувати, що у нас з Білоруссю є чутливе питання, пов`язане із завершенням процесу демаркації кордону, пов`язане в пакет із боргом. А незавершеність процесу з держкордоном із Білоруссю може мати наслідком чергове затягування на переговорах із ЄС щодо безвізового режиму.
Радіти кільком мільйонам зайвих транзитних доларів - передчасно. Нескладно уявити, що аналогічна нейтрально-послужлива модель поведінки Мінська чекатиме Київ у разі включення для нього білоруського сценарію.
Ще один важливий урок – технологічний.
При великому скороченні подачі газу з боку Росії, Белтрансгаз не зможе підтримувати високий тиск у трубопроводах. Існує певна межа, при якій система, знаходячись у нормальному технічному стані, не буде здатна виконувати транзитну функцію передачі газу під високим тиском через нестачу газу, що подається на вхід до системи. Це має важливе значення для України і Європи, але не в контексті російсько-білоруської кризи, а в контексті реалізації Росією проектів будівництва додаткових газопроводів в обхід територій транзитних країн. Росія в цьому випадку дістане необмежені можливості маніпулювання об`ємами і напрямами транзиту. І для України буде критичним те, які мінімальні об`єми транзиту забезпечуватимуться при подачі газу з Росії до Європи через територію України. Якщо ці об`єми транзиту будуть менші критичного рівня, то об`єктивно українська ГТС, у нормальному технічному стані, буде не здатна виконувати транзитну функцію.
Газу, що подається, буде недостатньо для підтримки високого тиску на виході з системи, і Укртрансгазу нічого не залишиться, як переводити ГТС в автономний режим роботи. Те, як було під час газової кризи в 2009 році.
Росія, маючи диверсифіковану систему подачі газу, отримає ідеальну інфраструктуру для ведення енергетичних воєн. Можна, наприклад, знайти привід мінімізувати транзит через Україну і при цьому звинуватити Україну в тому, що вона не забезпечує його. Хоча забезпечувати транзит буде неможливо при такому зниженні подачі газу на вхід до системи. Скоротивши об`єм, РФ зв`язала руки Білорусі. Завтра на її місці може опинитися Україна.
Нинішня українська влада вважає, що газових криз більше не буде, що вони були можливі тільки з помаранчевою владою. Але й Лукашенко думав, що він пов`язаний із Росією назавжди і вона йому буде довіку вдячна. А вийшло зовсім інакше. Якщо припустити, що Україна перешкоджатиме російській моделі поглинання НАКу Газпромом, то не виключено, що Росія знайде привід для війни, і використає модель, яку вона відпрацювала минулого року на Україні, цього року – на Білорусі.
Європа, декларуючи позицію невтручання, уподібнюється страусові, який ховає голову в пісок. ЄС намагається не втручатися в газові кризи на сході, вважаючи, що вони носять двосторонній характер. І така оцінка Брюсселя просто робить нормою газовійськову модель поведінки Росії.
Адекватнішу оцінку висловлюють у НАТО. Зокрема, варто подивитися на рекомендації стратегічної групи, яка готує пропозиції щодо нової концепції НАТО.
«Поліпшення співпраці (між НАТО і ЄС. – Авт.) також може бути корисним при вирішенні нетрадиційних загроз, таких як тероризм, кібер-атаки і вразливість енергопоставок. ЄС накопичив більший відповідний досвід, ніж НАТО в боротьбі з невоєнними аспектами такої небезпеки, хоча межа між воєнними і невоєнними погрозами стирається».
Для відповіді на ці загрози потрібні не тільки солідарна позиція ЄС і НАТО, але й базис для солідарних дій країн транзитерів. У 2006 році після газової кризи з такою ініціативою виступив покійний Лех Качинський після газової кризи 2006 року, запропонувавши об`єднати зусилля Литві, Польщі, Грузії, Україні. Білорусь уже тоді, до речі, була дуже не проти.
Гостра інформаційна недостатність
Ще один важливий аспект – інформаційний. Учора Єврокомісія повідомила про скорочення надходження газу. Це підтвердив глава Європарламенту Єжи Бузек, який заявив про скорочення поставок російського газу до Литви, Східної Німеччини й Польщі. Глава російського Міністерства енергетики Сергій Шматко спростував слова голови Європарламенту. Цілком конкретна й дуже серйозна проблема інформаційної недостатності. Варто пригадати, що, за висновками Єврокомісії, під час газової кризи 2009 року дуже бракувало об`єктивної інформації: «На рівні ЄС, – йдеться в робочих документах Комісії, – основна складність в оцінці того, як найкращим чином відреагувати на кризу, полягала в обмеженому доступі до важливої технічної інформації, яка стосується системи газопостачання і газових потоків на національному рівні та на рівні ЄС. Бракувало достовірної інформації про газові потоки, скільки газу було в системі і яка структура попиту. Ця ситуація відображала той факт, що в усіх державах-членах існують якісно різні системи, з нерівним доступом до інформації учасників ринку й інших сторін, зокрема органів державної влади. Розвиток ринку стримується через недостатність інформації про трансграничні потоки газу і прозорості інформації про надходження газу в ЄС».
У зв`язку з цим залишається актуальним запропонована минулого року групою українських неурядових організацій ініціатива прозорості у сфері транспортування енергоресурсів.
Ефективним механізмом посилення енергетичної безпеки на Європейському континенті могло стати проголошення і імплементація Режиму прозорості в енергетичній сфері (Energy Transparency Regime, ETR), яка має охоплювати весь технологічний ланцюг, – від видобутку до споживання енергоносіїв. Ця ініціатива має базуватися на фундаментальному праві – знати. Споживачі в усіх державах (Росія, Україна, країни-члени ЄС) мають право знати параметри постачання енергоносіїв, оскільки саме вони їх оплачують.
Має бути інстальована відповідна он-лайн система моніторингу телеметричних даних, які би надходили з відповідних газовимірювальних станцій (ГВС) за взаємним погодженням сторін. Вона б фіксувала в щодобовому режимі параметри, які стосуються лише кількісних показників фізичного переміщення газових потоків. У переліку не фігурують комерційні або фінансові показники. Вказані параметри повинні бути доступними для всіх сторін технологічного ланцюжка видобуток – транспортування – споживання» (РФ – Україна – ЄС). Зіставлення параметрів надаватиме можливість виявлення проблемних зон на всьому шляху переміщення газових потоків від свердловини до споживача і чітко встановити відповідального у разі порушення трафіку.
Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»
Підписатися на:
Дописи (Atom)