зафолловити у Твіттеріпідписатися на RSS

Cтатті про українську політику і не тільки

17.02.11

Хто замовлятиме музику в Україні?


Минув тиждень із моменту схвалення парламентською "більшістю" законопроекту №6342 депутатки Бондаренко, про скасування квот на українську музику, і інформаційне поле навколо нього почало потроху вщухати.

Днями його авторці вже здалось, що "оружие отгремело, заговорили музы". Мабуть, відтепер пані Бондаренко слід упізнавати передусім як відому шанувальницю джазу, знавця класики та культурного гуру нації. І лише потім як парламентаря – "за сумісництвом".

Однак, в "музи" публіка чомусь не повірила. Якось не резонують "музи" з коротеньким текстом законопроекту, який викинув із базового закону "Про телебачення й радіомовлення" навіть згадку про українську музику в радіоефірі.

При цьому, більшість опонентів не відходять від формули "поєднання "руського міру" та шоу-бізнесу ідентичного ґатунку". За цієї логіки, українські митці стали такими собі раптовими непорочними жертвами новоявленого двоголового хижака. Наразі саме такий мейнстрім спостерігається в публічних коментарях до законопроекту.

Власне, це є успішним продовженням застарілих українських політичних дискурсів – але як же зручно для годування свого "базового електорату" на заході й сході України!

Однак така "концепція двоголового монстра" виглядає надто вже спрощеною. Поза увагою залишаються інші фактори, що тісно пов'язані з функціонуванням вітчизняної музичної радіосфери. Та й українську державу й митців така "концепція" заздалегідь визначає статистами – начебто не існувало дотепер в Україні власної структури музичного ринку.

Критичний погляд на "мейнстрімові" дискусії викликає й те, що базові постулати таких дискусій мали б виглядати приблизно так: "Існуючі часові, мовні чи форматні бар'єри для радіостанцій щодо просування на українській території", чи то "наявний альтернативний і досить затребуваний український продукт – є реальною перешкодою для російського продукту в радіо сфері". Або, зі стратегічної точки зору, "рівень присутності російського продукту в Україні є настільки низьким, що негайно слід виносити його на порядок денний разом із газом, флотом і авіаційними проектами"…
Будь-який об'єктивний спостерігач визнає, що наразі в Україні не спостерігається жодних схожих з описаними вище станів.

Російський продукт і так переважає в багатьох сферах. Та й не варто вважати, що українських митців відразу "вимкнуть" – усе ж, і з політичної, і з бізнесової точок зору, якщо в Україні є попит на українське, то для радіостанцій було б елементарно нерозумно враз відмовитись від українського музичного продукту, як такого, і цим викликати образу слухачів.

Тоді, можливо, депутат Бондаренко все ж грає за іншою партитурою? І, чи йдеться лише про культурні або ідеологічні вподобання?

Насправді, за ідеологічним "білим шумом" повністю повз увагу української публіки проходить той факт, що в той же день, тією самою парламентською "більшістю" був підтриманий у першому читанні ще один законопроект №6523 регіонала Луцького.

Цей законопроект щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав є нічим іншим, як рімейком раніше існуючого законопроекту пана Табачника №4073 із додаванням ще більш ранніх ініціатив, промотованих депутатом Шуфричем.

Які ж новели так мобілізували депутатів?

Незважаючи на громіздкий текст законопроекту й красиві гасла захисту авторських прав, основним його завданням є закріплення ефективної монополії на збирання грошей за всі види публічного сповіщення й виконання музики/фонограм в Україні, тобто за всіма відповідними грошовими потоками в публічній виконавській сфері, а не тільки з радіотрансляцій – для організації, яка представляє інтереси власників прав на музику, яка має максимальні в Україні... радіорейтинги (!).

Спеціально підкреслимо – власників прав, а не самих музикантів.

Номінально, програми мовлення – це справа радіостанцій. Втім, тандем продюсерів і радіо існує вже десятиліттями, є відлагодженою бізнес-схемою. Чим потужніші продюсери – так звані "правовласники" – і чим більше якісного музичного контенту вони контролюють, тим кращі бонуси очікують радіостанції, які будуть такий контент просувати – ставити в ротацію. Тим самим створюється вже згаданий радіорейтинг.

Якісь радіостанції напряму належать право власникам, інші розкручені радіо – з ними активно співпрацюють. Бо ж "щедрий клієнт завжди бажаний". "Нішеві" радіостанції не враховуємо.

Тобто, по-суті, модель, що базується на законопроекті №6523, втілює в життя досить просту й ефективну бізнес-схему:

1) інвестувати в радіорейтинги стає чимдалі вигіднішим для обох сторін. Радіо заробляє гроші, правовласник отримує рейтинг.

2) контрольована таким "суперрейтиновим правовласником" організація автоматично отримує монопольні права збирати всі "публічні" гроші в Україні за фонограми.

Здавалось, усе "канонічно": гроші роблять більші гроші.

Але є ще й нюанси.

Магнітні та оптичні носії йдуть в історію. Інтернет усе більше стає інструментом глобального публічного ринку. За сучасних реалій, той хто "контролює ситуацію", а саме – монопольну організацію в публічній сфері – той і отримує багато "креативних" можливостей забезпечити свою перевагу на перспективних ринках.

І не тільки на ринках музичних.

Вплив "правовласників" вже призводить на практиці до того, що навіть рутинний розподіл грошей здійснюється не стільки "порівну", скільки "по-братськи" – тобто, теж згідно радіорейтингів.

Обґрунтування такого підходу "кульгає": бо гроші отримуватиме не той, кого більше хочуть і слухають, а той, хто більше в ротації на заздалегідь "правильних" станціях.

Погодьтесь, але це "дві великі різниці". Втім, "переможець забирає все"...

Публічні зобов'язання таких монопольних організацій щодо "чесного й прозорого розподілу" грошей серед інших суб'єктів ринку, передусім національних авторів та виконавців, теж на практиці є суто формальними.

Так, чинне українське законодавство не передбачає, але буде передбачати в разі прийняття законопроекту №6523, що "правовласникам" має розподілятись винагорода за публічне використання фонограм. Проте, за мовчазної згоди українського регуляторного органу – Державного департаменту інтелектуальної власності, уже зараз саме "правовласники" в Україні в 99% випадків отримують зібрані "для виконавців" гроші.

Але, повернімося до основного запитання "про ягнят": як усі ці монопольні організації та розподіли стосуються скасування квот на українську музику в радіоефірі за законопроектом Бондаренко?

Відповідь дуже проста.

За чинних квот, байдуже що вони сьогодні не працюють, 50% радіо ротацій, тобто цього самого рейтингу, мають генеруватись в Україні місцевими авторами й виконавцями. Тобто, будь-який гравець ринку просто приречений зараз працювати з українськими музикантами.

Зрозуміло, що така залежність від "аборигенів" дуже засмучує більш глобальних гравців музичної сфери. Особливо з огляду на потенційні бізнес-перспективи "суперрейтингерів", які несе законопроект №6523.

І тут просто під ноги "грандам" "раптово" падає золотий ключик від українського музичного ринку у вигляді законопроекту пані Бондаренко.

Внаслідок скасування квот вимушеної необхідності зважати на локальних авторів і виконавців в Україні – більш не існує! Тим паче, нащо інвестувати в них гроші та забезпечувати ті самі ротації.

Бо, справді, з якої це радості глобальному шоу-бізнесу продюсувати "аборигенів"? Якщо гроші вже давно вкладені, приміром, в Beyonce або Баскова, ротації забезпечені? Залишається просто зайти до "своїх" "уповноважених" організацій і подивитись, скільки чого вони там назбирали…

Справді, only business, жодної політики!

Браво маестро Бондаренко – це "чистий джаз"! Сінкопу зараховано.

Так, є й ще один нюанс: визначати та контролювати вищезазначеного "музичного монополіста" в публічній сфері згідно законопроекту № 6523 Луцького, Самойлик, та Зарубінського має державний орган, підпорядкований на сьогодні... пану Табачнику – Держслужба інтелектуальної власності України.

Коментарі зайві. Bellisimo!

Мабуть, варто таки підвестись й аплодувати стоячи. У тандемі зазначених законопроектів ми спостерігаємо бенефіс "зіркового" регіонального джаз-банду, який зриває оплески й призи від усіх режисерів і спонсорів.

У майбутньому вектори руху грошей, що зібрані в Україні за "музику", будуть мати як російський, так і "західний" напрямки. Уже сьогодні в нас запроваджена монополія організацій у сфері публічного використання фонограм, які контролюються західними "мейджорами".

За існуючих реалій не доводиться сумніватись, що вказані організації знайдуть баланс інтересів з "прийдешніми" російськими "правовласниками" або іншими "правильними" новоствореними структурами в сфері авторських та суміжних прав.

От тільки для українців у цих координатах місця точно не залишиться. Хіба що традиційно ходити на уклін до "панів"…

P.S. Втім, дотепер публічно висловились лише Марія Бурмака, Олександр Пономарьов та Ігор Кондратюк. А де ж усі інші "брендові" митці, які можуть похвалитись належністю до національного "пантеону"?

Чому їх не чутно саме зараз? Ми вже бачили яскраві та креативні соціальні проекти. Але за тиждень – жодного артикульованого протесту.

Соціальна та політична апатія? Бажання не ризикувати іміджем?

Але ж нововведення безпосередньо спустошать їхні кишені. На жаль, поки що переважає тиша…

На даному етапі запобігти прийняттю законопроектів №6342 та №6523 можливо тільки через публічне об'єднання всіх, кого в Україні впізнають і шанують, чітке артикулювання своєї позиції, і звернення за суспільною підтримкою.

Інакше, у результаті ініціатив Табачника-Бондаренко, саме український музикант насправді виявиться у власній країні найбіднішим і пригнобленим. У практичному сенсі цього слова.

І не в останню чергу, якщо сам дозволить зробити із себе "дурня".

Дмитро Гузій, юрист

реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |

Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

Немає коментарів: