Днями його авторці вже здалось, що "оружие отгремело, заговорили музы". Мабуть, відтепер пані Бондаренко слід упізнавати передусім як відому шанувальницю джазу, знавця класики та культурного гуру нації. І лише потім як парламентаря – "за сумісництвом".
Однак, в "музи" публіка чомусь не повірила. Якось не резонують "музи" з коротеньким текстом законопроекту, який викинув із базового закону "Про телебачення й радіомовлення" навіть згадку про українську музику в радіоефірі.
При цьому, більшість опонентів не відходять від формули "поєднання "руського міру" та шоу-бізнесу ідентичного ґатунку". За цієї логіки, українські митці стали такими собі раптовими непорочними жертвами новоявленого двоголового хижака. Наразі саме такий мейнстрім спостерігається в публічних коментарях до законопроекту.
Власне, це є успішним продовженням застарілих українських політичних дискурсів – але як же зручно для годування свого "базового електорату" на заході й сході України!
Однак така "концепція двоголового монстра" виглядає надто вже спрощеною. Поза увагою залишаються інші фактори, що тісно пов'язані з функціонуванням вітчизняної музичної радіосфери. Та й українську державу й митців така "концепція" заздалегідь визначає статистами – начебто не існувало дотепер в Україні власної структури музичного ринку.
Критичний погляд на "мейнстрімові" дискусії викликає й те, що базові постулати таких дискусій мали б виглядати приблизно так: "Існуючі часові, мовні чи форматні бар'єри для радіостанцій щодо просування на українській території", чи то "наявний альтернативний і досить затребуваний український продукт – є реальною перешкодою для російського продукту в радіо сфері". Або, зі стратегічної точки зору, "рівень присутності російського продукту в Україні є настільки низьким, що негайно слід виносити його на порядок денний разом із газом, флотом і авіаційними проектами"…
Будь-який об'єктивний спостерігач визнає, що наразі в Україні не спостерігається жодних схожих з описаними вище станів.
Російський продукт і так переважає в багатьох сферах. Та й не варто вважати, що українських митців відразу "вимкнуть" – усе ж, і з політичної, і з бізнесової точок зору, якщо в Україні є попит на українське, то для радіостанцій було б елементарно нерозумно враз відмовитись від українського музичного продукту, як такого, і цим викликати образу слухачів.
Тоді, можливо, депутат Бондаренко все ж грає за іншою партитурою? І, чи йдеться лише про культурні або ідеологічні вподобання?
Насправді, за ідеологічним "білим шумом" повністю повз увагу української публіки проходить той факт, що в той же день, тією самою парламентською "більшістю" був підтриманий у першому читанні ще один законопроект №6523 регіонала Луцького.
Цей законопроект щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав є нічим іншим, як рімейком раніше існуючого законопроекту пана Табачника №4073 із додаванням ще більш ранніх ініціатив, промотованих депутатом Шуфричем.
Які ж новели так мобілізували депутатів?
Незважаючи на громіздкий текст законопроекту й красиві гасла захисту авторських прав, основним його завданням є закріплення ефективної монополії на збирання грошей за всі види публічного сповіщення й виконання музики/фонограм в Україні, тобто за всіма відповідними грошовими потоками в публічній виконавській сфері, а не тільки з радіотрансляцій – для організації, яка представляє інтереси власників прав на музику, яка має максимальні в Україні... радіорейтинги (!).
Спеціально підкреслимо – власників прав, а не самих музикантів.
Номінально, програми мовлення – це справа радіостанцій. Втім, тандем продюсерів і радіо існує вже десятиліттями, є відлагодженою бізнес-схемою. Чим потужніші продюсери – так звані "правовласники" – і чим більше якісного музичного контенту вони контролюють, тим кращі бонуси очікують радіостанції, які будуть такий контент просувати – ставити в ротацію. Тим самим створюється вже згаданий радіорейтинг.
Якісь радіостанції напряму належать право власникам, інші розкручені радіо – з ними активно співпрацюють. Бо ж "щедрий клієнт завжди бажаний". "Нішеві" радіостанції не враховуємо.
Тобто, по-суті, модель, що базується на законопроекті №6523, втілює в життя досить просту й ефективну бізнес-схему:
1) інвестувати в радіорейтинги стає чимдалі вигіднішим для обох сторін. Радіо заробляє гроші, правовласник отримує рейтинг.
2) контрольована таким "суперрейтиновим правовласником" організація автоматично отримує монопольні права збирати всі "публічні" гроші в Україні за фонограми.
Здавалось, усе "канонічно": гроші роблять більші гроші.
Але є ще й нюанси.
Магнітні та оптичні носії йдуть в історію. Інтернет усе більше стає інструментом глобального публічного ринку. За сучасних реалій, той хто "контролює ситуацію", а саме – монопольну організацію в публічній сфері – той і отримує багато "креативних" можливостей забезпечити свою перевагу на перспективних ринках.
І не тільки на ринках музичних.
Вплив "правовласників" вже призводить на практиці до того, що навіть рутинний розподіл грошей здійснюється не стільки "порівну", скільки "по-братськи" – тобто, теж згідно радіорейтингів.
Обґрунтування такого підходу "кульгає": бо гроші отримуватиме не той, кого більше хочуть і слухають, а той, хто більше в ротації на заздалегідь "правильних" станціях.
Погодьтесь, але це "дві великі різниці". Втім, "переможець забирає все"...
Публічні зобов'язання таких монопольних організацій щодо "чесного й прозорого розподілу" грошей серед інших суб'єктів ринку, передусім національних авторів та виконавців, теж на практиці є суто формальними.
Так, чинне українське законодавство не передбачає, але буде передбачати в разі прийняття законопроекту №6523, що "правовласникам" має розподілятись винагорода за публічне використання фонограм. Проте, за мовчазної згоди українського регуляторного органу – Державного департаменту інтелектуальної власності, уже зараз саме "правовласники" в Україні в 99% випадків отримують зібрані "для виконавців" гроші.
Але, повернімося до основного запитання "про ягнят": як усі ці монопольні організації та розподіли стосуються скасування квот на українську музику в радіоефірі за законопроектом Бондаренко?
Відповідь дуже проста.
За чинних квот, байдуже що вони сьогодні не працюють, 50% радіо ротацій, тобто цього самого рейтингу, мають генеруватись в Україні місцевими авторами й виконавцями. Тобто, будь-який гравець ринку просто приречений зараз працювати з українськими музикантами.
Зрозуміло, що така залежність від "аборигенів" дуже засмучує більш глобальних гравців музичної сфери. Особливо з огляду на потенційні бізнес-перспективи "суперрейтингерів", які несе законопроект №6523.
І тут просто під ноги "грандам" "раптово" падає золотий ключик від українського музичного ринку у вигляді законопроекту пані Бондаренко.
Внаслідок скасування квот вимушеної необхідності зважати на локальних авторів і виконавців в Україні – більш не існує! Тим паче, нащо інвестувати в них гроші та забезпечувати ті самі ротації.
Бо, справді, з якої це радості глобальному шоу-бізнесу продюсувати "аборигенів"? Якщо гроші вже давно вкладені, приміром, в Beyonce або Баскова, ротації забезпечені? Залишається просто зайти до "своїх" "уповноважених" організацій і подивитись, скільки чого вони там назбирали…
Справді, only business, жодної політики!
Браво маестро Бондаренко – це "чистий джаз"! Сінкопу зараховано.
Так, є й ще один нюанс: визначати та контролювати вищезазначеного "музичного монополіста" в публічній сфері згідно законопроекту № 6523 Луцького, Самойлик, та Зарубінського має державний орган, підпорядкований на сьогодні... пану Табачнику – Держслужба інтелектуальної власності України.
Коментарі зайві. Bellisimo!
Мабуть, варто таки підвестись й аплодувати стоячи. У тандемі зазначених законопроектів ми спостерігаємо бенефіс "зіркового" регіонального джаз-банду, який зриває оплески й призи від усіх режисерів і спонсорів.
У майбутньому вектори руху грошей, що зібрані в Україні за "музику", будуть мати як російський, так і "західний" напрямки. Уже сьогодні в нас запроваджена монополія організацій у сфері публічного використання фонограм, які контролюються західними "мейджорами".
За існуючих реалій не доводиться сумніватись, що вказані організації знайдуть баланс інтересів з "прийдешніми" російськими "правовласниками" або іншими "правильними" новоствореними структурами в сфері авторських та суміжних прав.
От тільки для українців у цих координатах місця точно не залишиться. Хіба що традиційно ходити на уклін до "панів"…
P.S. Втім, дотепер публічно висловились лише Марія Бурмака, Олександр Пономарьов та Ігор Кондратюк. А де ж усі інші "брендові" митці, які можуть похвалитись належністю до національного "пантеону"?
Чому їх не чутно саме зараз? Ми вже бачили яскраві та креативні соціальні проекти. Але за тиждень – жодного артикульованого протесту.
Соціальна та політична апатія? Бажання не ризикувати іміджем?
Але ж нововведення безпосередньо спустошать їхні кишені. На жаль, поки що переважає тиша…
На даному етапі запобігти прийняттю законопроектів №6342 та №6523 можливо тільки через публічне об'єднання всіх, кого в Україні впізнають і шанують, чітке артикулювання своєї позиції, і звернення за суспільною підтримкою.
Інакше, у результаті ініціатив Табачника-Бондаренко, саме український музикант насправді виявиться у власній країні найбіднішим і пригнобленим. У практичному сенсі цього слова.
І не в останню чергу, якщо сам дозволить зробити із себе "дурня".
Дмитро Гузій, юрист
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Немає коментарів:
Дописати коментар