зафолловити у Твіттеріпідписатися на RSS

Cтатті про українську політику і не тільки

13.02.11

Перегній української демократії повертається


Вони повертаються...

Кружляють, немов грифи, над розтерзаним тілом України.

Вони – лідери великих і малих національно-демократичних партій. Архітектори наших новітніх поразок. Вони – перегній української демократії, провідники народу, який привели до чергової руїни.

Щойно сходить зимовий сніг, щойно українці починають відчувати тяжку долоню нової влади, як ці "генерали майданів", "обличчя" збанкрутілих партійних брендів і навіть колишній "головнокомандувач" виповзають з-під прокльонів простого народу – розчарованого, розгубленого, обуреного.

Обтріпують обскубане в політичній боротьбі пір'я – і знову лізуть на барикади.

Знову тягнуться до національних прапорів, знову переконують, що вони – як "генерали"! – незамінні. Хочуть очолити опозиційні рухи, громадські ініціативи, об'єднати "малі партії з кишеньковими, але конструктивними"...

Щоб знову привести нас до поразки.

Вони не розуміють, що неможливо виграти війну з тими генералами, які вміють лише програвати.
Їх нічого не навчили ані гіркі приклади наших історичних політиків-невдах, ані історія власних поразок. Невиліковно інфіковані бацилами месіанства та марнославства, що підкріплене жадобою влади й багатства, вони вірять, що цього разу зможуть зробити більше ніж зробили.

І не розуміють, що доля не любить невдах.

От би взятися їм за руки й прилюдно вибачитись перед народом! Та пообіцяти піти з політики назавжди, але водночас залишитись вірними національній ідеї – от де ґрунт для об'єднання! Чи навіть знайти й підтримати нових лідерів – чим не вияв громадянського служіння!

Даремні сподівання.

Замість цього вони паразитують на добрих національних рисах українців – здатності шкодувати та пробачати невдах.

Якби вони були сильними й шляхетними політиками, то визнали б свою невдачу, і зайнялись кожен тими справами, де можуть бути справді корисними. Хтось заснував би фольклорний інститут, хтось пішов би в PR-агенцію чи на завод. Хтось викладати чи навіть учителювати. А чому би й ні?..

Ризикую бути незрозумілим, але вбачаю серйозну небезпеку в ілюзії українців, що об'єднання під проводом колишніх "політиків-полководців" дасть жадану перемогу й невідворотно забезпечить наш рух до Європи.

Адже чим, як не знущанням над людьми, виглядають, наприклад, потуги лідерів маленьких невпливових партій ініціювати об'єднавчі процеси, які очолять вони – улюблені та незамінні? Або спроби політиків, які послідовно змінювали демократичні табори аби залишатись впливовими, започаткувати нові громадські ініціативи людей, лідерами яких будуть, звичайно, ж вони, непотоплювані.

Навмисно не називаю їхніх прізвищ. Щоби навіть у такий спосіб не підігравати владі – бо ж, вони таки "свої"... Але всі й так розуміють, про кого йдеться.

Мені здається, що національна свідомість народу повинна абортувати такі спроби в самому зародку.

Інакше будемо приречені грати в історії світових народів роль нації–невдахи.

Час навчитися не повторювати помилок.

Єдиний вихід – це дочекатися нових лідерів. Не здеморалізованих поразками, не здеградованих інтригами та взаємопоборюванням. А порядних та відповідальних, тих, які національну мрію ставлять вище за особисті амбіції.

"Наївна романтична патетика" – закинете мені.

Можливо. Але є шанс, що ні. Бо відчуваю, що вже підросло те покоління, якому набридло програвати й водночас незаслужено споживати надмірні матеріальні блага. Я переконаний, що якщо знову довіримо керівництво опозицією вчорашнім "лузерам", які роками програвали Україну, то втратимо її остаточно.

Нема жодної гарантії, що висунення та підтримка нових лідерів, які будуть позбавлені фатуму та хисту до поразок, приведе до перемоги. Їхній шлях до консолідації та перемоги буде непростим. І не виключено, що й у тому числі й через опір "старої гвардії лузерів". Гвардії, яка не може себе уявляти без влади. Читай – без пільг та повноважень.

Але є надія, що без них нам щось таки вдасться.

Ці нові люди вже на підході.

Вони пробиваються крізь болотяне трясовиння "старої національної еліти", що її виплекано ще комсомольською номенклатурою, а також бурхливими дев'яностими. Їхня хода вчувається в нових студентських протестах чи акціях підприємців. Їхні голоси вже пробиваються в нових та старих партіях.

От тільки наші "демократи-невдахи", притлумлені марнославством особистих амбіцій та інтересів, не чують їх.

Зате вони безпомилковим нюхом владної номенклатури відчувають, що коли ті, нові, прийдуть – то попросять їх усіх піти, на заслужений, чи не дуже відпочинок. Що ті, нові – зможуть об'єднати демократичні сили. Але вже стоячи на нових моральних та вольових принципах і за їхньої мінімальної участі.

І хтозна, чи в новій історії України, побудованій на перемогах, їм знайдеться місце.

Схоже, що зупинити їх можуть тільки самі українці – своїм неприйняттям та байдужістю.

А тим часом, поки цього ще не сталося, вони повертаються.

І кружляють, немов грифи, над розтерзаним тілом України...

Олег Яськів

реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

Немає коментарів: