Перехресний рентген американських депеш і вітчизняного Кодексу наочно висвітлив слабкість, неадекватність і неспроможність українських політиків. Ці якості – єдине, що їх об’єднує...
Що може спільного бути в оприлюдненні секретних депеш американських дипломатів стосовно України та українських діячів на відомому, либонь, уже кожному землянинові сайті WikiLeaks, з одного боку, та історією навколо Податкового кодексу й підприємницького Майдану - з другого? Хтось скаже – це ж скандали! І матиме рацію, але не повну. Спільне між ними ще й у тому, що обидва скандали, немов рентгеном, навперехрест просвітили українську еліту.
Причому, на цих «рентгенівських знімках» ми бачимо і владну еліту, і опозиційну (вони у нас регулярно міняються місцями). Прикро, але і та, і інша під нещадним випромінюванням ззовні і зсередини України виглядає вкрай непрезентабельно і неадекватно.
Не поважають у Держдепі донецьких
Янукович, Ахметов, Колесников, Богатирьова
Правляча донецька еліта дуже давно прагне позбутися поганої слави «кримінальної», «бандитської», «корумпованої». Її лідери тепер носять стильні костюми, не лаються привселюдно матом, наймають дорогих іноземних менеджерів та піарників. І їм часом явно ввижається, що вони позбулися тих клятих родимих плям минулого й сприймаються всіма як респектабельні політики та бізнесмени європейського штибу.
А потім приходить холодний душ у вигляді секретних телеграм американських дипломатів. І виявляється, що ці на вигляд люб’язні та ґречні пани пишуть у Держдеп (тодішній посол США Джон Гербст у депеші, датованій лютим 2006-го року), що Рінат Ахметов – «хресний батько донецького клану». А ще ніяк не забудуть про далеку майданівську минувшину: «Кучма проявив певну історичну амнезію, стверджуючи, що Янукович не застосовував адмінресурсу під час його невдалої спроби вибороти президентство у 2004-му році». Це про бесіду посла з екс-президентом напередодні другого туру виборів 2010 року.
І навіщо в голові зайві спогади зберігати про той 2004 рік? Щоправда, якщо вірити тим депешам, сам «лідер» про 2004 якраз і не забував. У 2006 році посольство Сполучених Штатів в Україні звітувало Вашингтонові про те, як Віктор Янукович, який на той час був навіть не при владі, а лідером опозиції, виступав з погрозами на адресу посла Литви в Україні у зв`язку з тим, що тодішній президент Литви Валдас Адамкус брав участь у переговорах під час Помаранчевої революції.
Святослав Піскун і Сергій Ківалов
Не забули держдепівці і про добре відомого «Підрахуя»: у тому ж 2006 писали, що Партія регіонів не змінила своїх методів боротьби порівняно з 2004 роком. У її списку залишилися ті, хто хто був причетний до фальсифікацій виборів - зокрема Сергій Ківалов, а також екс-генпрокурор Святослав Піскун, який так нікого й не посадив із тих, хто порушував тоді виборче законодавство.
А один із стовпів нинішньої влади, мільярдер, співвласник “РосУкрЕнерго” Дмитро Фірташ, виявляється, мав у грудні 2008 року задушевну розмову з послом Вільямом Тейлором. Начебто розповів про зв’язки з Семеном Могилевичем, скаржився на Тимошенко і визнав, що всіляко підтримував президента Ющенка, сприяючи створенню коаліції між НУ-НС та Партією регіонів. І все одно удостоївся за свою сповідь сумнівної характеристики американців «неоднозначний олігарх».
І «помаранчевих» - теж
З цього моменту – про ту еліту, яка нібито опозиційна нинішній. Віктор Андрійович, слід відзначити, так і не спростував інформацію про свої тісні зв`язки з Фірташем. Та й американські дипломати сприйняли інформацію олігарха без подиву.
Леонід Кучма
Так само незворушно вони занотували в депеші думку Кучми про те, що вибір між Януковичем і Тимошенко – це «вибір між поганим і дуже поганим».
А думки схованого під «хрестиками» «колишнього інсайдера» Тимошенко (дуже схожого на Віктора Пинзеника) про свою екс-шефиню як «жадібну до влади популістку», яку потрібно відсторонити від влади, і поготів цитували зі співчуттям: «Як здавалося, (Пинзеник) видавав свої месиджі не в гніві, а в щирій печалі за країною і в розчаруванні у своїй нездатності переконати Тимошенко скористатися можливостями, наданими економічною кризою для реформ. Замість цього, сказав (Пинзеник), Тимошенко змарнувала можливість на користь популізму і простого прагнення до всеосяжної влади».
Ющенко, Тимошенко
У лютому 2008 року посол США в Росії Вільям Бернс вельми саркастично доповідав про конфлікт між президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко на московському напрямку: не поділили вони Білокам’яну і Путіна.
Свою порцію «рентгену» отримав і екс-міністр оборони Анатолій Гриценко, відомий своєю послідовною опозиційністю до ПР. Гриценко нібито в березні 2006 року завірив Джона Гербста, що новий уряд не відмовиться від ідеї вступити в НАТО, навіть якщо його сформує коаліція ПР і «Нашої України». І повідомив, що «минулого тижня розмовляв з Рінатом Ахметовим». І бізнесмен сказав Гриценку, що він «виконує потрібну роботу на посту міністра оборони, і цю точку зору поділяють і інші регіонали».
Гриценко негайно виступив з категоричним спростуванням інформації про свою зустріч з Ахметовим.
І знову Майдан
Спочатку правляча еліта виглядала грабіжниками, які вирішили підвести під свої грабунки законодавчу базу. Перший варіант документа давав податковикам практично нічим не обмежені права трусити середніх і дрібних підприємців з будь-якого приводу і без приводу.
Навіть наш довготерпеливий народ почав ремствувати: дрібному бізнесу світило повне розорення. Ми побачили дивину – перші за останні роки непроплачені, самоорганізовані акції протесту. Відбувся свого роду «ремікс» (звичайно, не того масштабу й не того ідеологічного наповнення) того самого Майдану.
У правлячій еліті, яка, потираючи руки, зібралася була поправити стан справ «свого» великого бізнесу і, трішечки, соціальної сфери, почався переполох, який рентгеном висвітив повне небажання доблесних урядовців та адміністраторів нести відповідальність. Майже всі (крім політичних «смертників» Тігіпка та Бродського), включаючи президента, почали розповідати, що вони того проекту Кодексу і в очі не бачили, а то б такого попрання прав людини й презумпції невинності ніколи б не допустили. Навіть Азаров, який так ревно захищав раніше проект, мусив трішки на нього плюнути.
У результаті президент наклав вето на невідомо чиє творіння, а з роботи звільнили похилого віку жінку – заступника міністра. Та й ту офіційно не за Кодекс, а за похилий вік.
Виглядало так, ніби “Великий Лідер”, програвши колись Великий Майдан, тепер злякався навіть Малого. А нічний розгін півсотні сплячих підприємців сотнями беркутівців аж ніяк не допоміг відновити миттєво підупалий образ грізного й майже авторитарного кулачного бійця.
***
Але з усього того політична опозиційна еліта скористатися не змогла. Лідери того ж БЮТ виглядали не менш смішно, ніж «регіонали», у своїх спробах примкнути до акцій, випросивши дозвіл залізти на трибуну на Майдані. Особливо забавно виглядала на цій трибуні Юлія Володимирівна, яка до дрібного бізнесу завжди ставилася нітрохи не ліберальніше за своїх політичних супротивників. У квітні минулого року саме вона ініціювала підвищення внеску з пенсійного страхування для багатостраждальних «спрощенців».
Коли вчора акції підприємців остаточно виродилися в «бютівські», це явно означало їх кінець як помітного громадського явища. Знову стандартні тріскучі слогани й «знайомі все обличчя».
Перехресний рентген американських депеш і вітчизняного Кодексу наочно висвітлив слабкість, неадекватність і неспроможність української політичної еліти. Здається, ці якості – єдине, що її об’єднує.
А найгірше те, що не видно вартісної третьої сили, яка б нарешті дала якісь дороговкази зневіреному суспільству. Дуже хочеться побачити її народження…
Микола Писарчук
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Немає коментарів:
Дописати коментар