Але тоді чому ми самі називаємо себе й позволяємо, ба й домагаємося, щоб нас називали й узнавали українцями? Чи ми вже покинули назву "русин" і виреклися її? Ось, саме відповідь на це питання треба пояснити нашому народові...
Назви "русин" ми не вирікаємося й не покидаємо її. Нею називалися наші славні князі в Київі й у Галичині й на Підкарпатті, нею називалися наші великі предки, нею називаємося і ми" - писав Авґустин Волошин ("Русини чи українці ").
Що таке 300 років у історичному вимірі? Мить одна. Це 10-12 поколінь наших предків, з яких принаймні 3-4 ми пам'ятаємо.
За словами Авґустина Волошина, Героя України, президента Карпатської України, закатованого у Бутирській в'язниці, прийняття назви "українці" було вимушеним, тимчасовим явищем.
Серед тих, хто ще вагається щодо повернення назви, чітко виокремилися наступні підгрупи:
1) ті, хто заперечує походження терміну"Україна" від "окраїна";
2) ті, хто не може змиритися з тим, що Русь і Московія - поняття далеко не тотожні;
3) ті, хто вважає, що зміну назви Росія використає для поглинання України;
4) ті, хто передбачає численні труднощі зміни назви технічного і юридичного характеру;
5) ті, хто стурбований тим, що станеться з нашими національними Героями часів УНР, воїнами УПА, якщо назва зміниться на Русь чи Русь-Україна.
Водночас більшість відповідей на запитання були отримані під час дискусії. Отож...
Яка Країна? Спекулювання на генетичній пам'яті
"Ой горе тій чайці, чаєчці небозі,
Що вивела чаєняток при битій дорозі"
Іван Мазепа
"Русь - і тільки Русь! Треба повернути нашу історичну спадщину! І нічого страшного, що поряд буде Росія. Є Литва і Латвія, Ірак і Іран, Словаччина і Словенія. А ми - Русь!". З коментарів
З точки зору психологів, якщо слово або фраза має декілька значень, то усі вони наЯвні у момент мовлення, незважаючи на те, що мали на увазі. І перше що спадає на думку - це саме "з краю, біля краю".
Щодо опонентів поняття "окраїни" - певної території, краю землі чи країни, відомий історик Ярослав Дашкевич скептично зауважив: "Придумують фантастичні етимології цього безсумнівно автохтонного слова, перекреслюючи при цьому нормальні закони лінгвістики".
На думку ж Сергія Шелухіна, видатного державного діяча доби УНР, назви Країна, Вкраїна та Україна є синонімами, що мають одне слов'янське і українське походження. "Слово "Україна" - се спеціальне поняття про шматок землі, який одрізано (вкраяно, украяно) з цілого і який після сього сам стає окремим цілим і має самостійне значіння, сам уявляє собою світ...".
Виходить, що "країна, край" близьке за значенням англійському та німецькому "land", німецькому "mark" (від старогерманського "marcha").
Виникає потреба уточнення: яка саме країна? Which land? Адже у Європі прийнято конкретизувати: England, Deutschland, Finland, Iceland, Switzerland, Ireland, Scotland, Netherlands, Holland, Zealand, Saarland, Rheinland, Ostmark, Denmark, Srpska Krajina (Српска Крајина) та інші.
Можливо, Русь-УКраїна?
Здається, що генетична пам'ять нашого народу підштовхує до того, щоб бути русами, росами, русичами чи русинами (остаточно з'ясувати - завдання для лінгвістів та істориків).
Якщо ми - Русь, то куди ж прагнути русофілам? До Москви? Татарстану чи Башкортостану?
Очевидно, що Москва використовує наше підсвідоме прагнення бути русинами.
ПІАР на розкрученому бренді
"Вы, вероятно, будете сильно удивлены, но если бы вы в 1700 году на улицах Москвы, не говоря уже об округе, кого то назвали русским, то он бы долго чесал затылок, не понимая, о ком идет речь и к кому было направлено обращение... А для того, чтобы пролезть в прорубленное окно в Европу понадобился ПИАР НА РАСКРУЧЕННОМ БРЕНДЕ"
"Московия - ордынско-татарский улус стал претендовать на соседние земли Руси - Белоруссии и Украины. Московские цари не просто пытались интегрироваться в русский мир, но и занять там трон. И все это на фоне нерусской природы самой Московии".
"Майже в кожному місті Західної України є вулиця"Руська". Туристи зі сходу думають собі, що це в честь їхньої "родины"... Доводиться роз'яснювати, що "Росії" і в помині не було, коли ці вулиці вже носили цю назву. Мої діди, коли зверталися до польської влади, писали: "Ми, руські люде...".
З коментарів.
Саме від привласнення Москвою нашої назви і переїзду до... вже Росії багатьох діячів культури, вчених, зокрема Дмитрія Ростовського (Туптало),Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, фактично припиняються серйозні спроби відбудови нашої держави.
Спроба гетьмана Мазепи була останньою. У 1721 році Петро I проголосив Московію Російською імперією.
Це нагадує історію Священної Римської імперії (Sacrum Romanum Imperium), утворену германцями у 962 році. Німці теж намагалися "виїхати" на розкрученому бренді - чим немало насмішили Європу.
Бідолашні імператори безкінечно штурмували Рим, каялися перед папами, знову грішили, тонули у річках. Однак Рим залишився Римом, а германці - варварами, які його доконали. Зрештою, у ХVI столітті до назви додали: німецької нації (Nationis Germanicæ).
Після повернення до витоків у ХІХ столітті, німці досягли значного поступу, як у розвитку економіки так і на міжнародній арені. Варто нагадати, що Бісмарк, на відміну від Австрії, об'єднав у Північно-німецький Союз, а потім у Другу імперію, власне німецькі землі.
Перед Росією постали подібні завдання...
Росії на часі - подумати... і відновити історичну назви власної країни
"Росія є правонаступником не Русі, а імперій Великого Степу. Тільки майбутнього зараз Росія не має як євразійська спільнота. З Китаєм вона конкурувати не зможе, бо йде старим торованим брежнєвським шляхом.
А як нафта і газ закінчаться чи відпаде в Європі потреба в такій їх кількості, то що, лісоматеріали будуть продавати? Та й пояс ворогів собі створили на кордонах. Росія заручник свого євразійства". З коментарів.
Оскільки інформаційна політика України значною мірою формується у Москві - ЗМІ оспівують "могутність північно-східного сусіди", мовляв, нам від нього нікуди не подітися. За влучним виразом Марини Баранівської, "інертне ретранслювання російських меседжів є підвалиною функціонування української преси".
Можливо, українським журналістам варто змістити акцент, взявши на озброєння лейтмотив - співчуття до Росії з її величезними проблемами, ілюструючи це всілякими прикладами, яких немало.
З ситуацією у Росії не ознайомишся, дивлячись 1-ший чи інші російські канали. Там варто лише президенту чи прем'єру викликати міністра до кабінету, посваритись пальцем, зафільмувати, явити народу і проблем, як не було!
Насправді ж, сучасна Росія - конгломерат, який приречений на розпад. За прогнозом відомого американського експерта-політолога Збігнева Бжезинського, відомого своїм передбаченням розпаду "нерушимого" СРСР, хоча тоді це здавалося фантастикою, "Росія, як єдина держава, припинить своє існування до 2012 року.
Причиною стане повний знос промислового обладнання, електроенергетики та житлово-комунальної сфери, масове безробіття, а також падіння цін на нафту і, як наслідок, невиконання бюджету.
Швидше за все, Росія розпадеться на 6-8 держав. Нові держави стануть зоною нестабільності і будуть розділені на сфери впливу світових лідерів".
Європейський Союз та США, стурбовані таким розвитком подій, тому і намагаються всіляко підтримувати Росію для збереження її як противаги, буфера між Китаєм і Європою. Задля цієї мети вони готові віддати Росії Україну, Білорусь, Казахстан.
Малюнок 1. Старовинний план Москви з книги, виданої Алланом Мале в Парижі в 1683 році.
Середньовічний гравер назвав свій твір одним словом: "Москва" (Moscov). Вгорі - "панорама Москви намальована із Замоскворіччя". Два середніх фрагмента показують частини кремлівської території біля Нікольського і Архангельського соборів. Внизу бачимо жителів Московії з чалмами на головах
Іншим фактором є стрімко зростаюча ісламізація країни. За даними "Агенства РиФ", "у Росії понад 23 000.000 чоловік сповідують іслам і офіційно вважають себе мусульманами.
За останні 15 років кількість мусульман в Росії збільшилося на 40%. У Москві живе азербайджанців більше, ніж у Баку, а татар більше, ніж у Казані. До середини століття мусульманином буде, як мінімум, кожен четвертий росіянин.
Мусульманські лідери закликають прибрати з герба Росії православну символіку. Якщо число мусульман буде зростати сьогоднішніми темпами, то мусульманська громада може поставити питання про введення в країні посади віце-президента, який сповідує іслам".
Малюнок 2. Французька карта XVIII століття із Атласу принца Оранзького
Отож, не випадково те, що, як один із можливих варіантів (див. роботи росіян Анатолія Фоменка та Глєба Носовського "Русь и Орда. Великая империя средних векав") відпрацьовується повернення до витоків Росії від татарської орди - Московська Татарія, Ординська Русь тощо.
Про труднощі технічні та юридичні
"Як же буде називатися наша держава англійською? Що на це все скаже міжнародна спільнота?".
"Назви свої змінили Білорусь, Молдова, середньоазіатські країни - і кого вони питали? І як змінилося ставлення до них?". З коментарів.
Очевидно, що перейменування - процес не миттєвий. Однак не варто і надто ускладнювати. Ми залишаємося в межах своєї держави. Ми просто змінюємо назву. Під час руйнування імперських режимів і національного відродження багато народів змінюють свої імена, підбираючи історично значущі, глибокі за змістом назви.
Ми ж не територію ділимо, як ділились СРСР, Чехословаччина, чи Югославія, a нині збирається Бельгія - ми просто повертаємо собі назву. І тим самим право на історію. Свою історію. Ми завжди у житті не реалізуємо багато чого, бо пасуємо перед деталями.
Щодо назви англійською то були запропоновані різні варіанти, як от: Rus, Rus', Rusj, Rusy, Ruth, Ruthenia.
Національні герої Русі-України
"Ім'я Русь Україні б не завадило, однак і від України відмовляться не варто. Скільки життів за неї полягло!". З коментарів
Є і ті хто стурбований тим що станеться з нашими національними Героями часів УНР, воїнами УПА, якщо назва зміниться на Русь чи Русь-Україна.
Не втриматися від зустрічного запитання. Чому за, майже 19 років Незалежності України, воїни УПА, які закладали фундамент на майбутнє, йдучи майже на неминучу загибель, ув'язнення або, в кращому випадку, еміграцію так і залишилися невизнаними офіційно на державному рівні, на відміну від ветеранів Радянської Армії?
Більше того, пишуться підручники, де їх намагаються позиціонувати ворогами. Водночас ветерани НКВС-КДБ, котрі нищили українство, користуються державними благами. І все це - незважаючи на назву держави "Україна".
А чи забули євреї своїх Героїв, котрі жили до відновлення Ізраїлю? Не забули. І здійснюють справжнє паломництво у різні країни, і в Україну, зокрема. А чи будемо пам'ятати ми? Залежить від нас. Хто може відібрати у нас наших Героїв?
Нині ж, студенти, учні при вивченні української історії, культури (літератури, шкільництва) ХIV-XIX століть задають одне питання: "Чому у всіх оригінальних творах йдеться лише про руські букварі, руську мову, руський народ, руських князів?". Доводиться за вуха" притягувати термін "українські".
"Ми повинні повернути історію свою, щоб дітям в школі не морочити голови, чиїм князем був князь Святослав - українським чи руським. І не соромитися того, що Богдан Хмельницький називав себе русичем, а пишатися. Ми маємо закрити тему Гоголя і Тараса Бульби - про яку Русь там ідеться...". З коментарів.
Для чого це потрібно
"Однозначно треба повернути свою історичну назву. Тоді одразу і безповоротно зникнуть всі інсинуації на теми мови, князів, історії наших предків. А зараз виходить так, що нас випихають з Київської Русі - але ми і самі раді відмовлятися від своєї великої історії, від права гордо називатися нащадками руських князів. Ми гордовито відкидаємо свою Русь...". З коментарів.
Ми все одно трансформуємося, проте не у Русь, а знову - у Малоросію чи у Новоросію. Не без "братньої допомоги" новоз'явлені українці перетворюються у малоросів-хохлів.
Задля цієї мети, як писав Андрій Окара, "три богатыря московской политики - патриарх Кирилл, премьер Путин и мэр Лужков - одновременно приехали в Малороссию...".
І далі про Лужкова: "Если ему разрешили въезд на территорию некоего государства, а он ставит под сомнение территориальную целостность этого государства, и ему за это ничего не делают, то этого государства не существует. Значит, наша идея о том, что есть лишь Малороссия & Новороссия как квазигосударственное образование, таки в точку".
Замість вирішення внутрішніх російських проблем, ці "богатирі" намагаються відвернути увагу суспільства загарбанням іншої держави.
З іншого боку, нинішня влада, яка "сама віддає усе, що скажуть", своїми антиукраїнськими діями лише активізує, пробуджує національну свідомість українського організму. Така собі - "вакцинація"...
Втім, здається, і Путін збагнув, що відродження Русі-України невідворотне - поступово переходить на русько-українську.
На думку Олександра Михельсона, "враховуючи досвід роботи Владіміра Владіміровіча за часів СРСР, не можна виключати, що за потреби після кількох місяців занять він взагалі легко говорив би українською. З будь-яким регіональним акцентом, на вибір".
"З точки зору відновлення та зміцнення понад тисячорічних традицій української державності, співставлення назв Русь-Україна є на сьогодні цілком обґрунтованим, а з громадсько-політичної позиції дуже потрібним і необхідним", - констатує Ярослав Дашкевич.
"Україна мусить вміти "не лише відкидати зайвий чужий ідеологічний баласт. Вона мусить культивувати своє первісне ім'я Русь, оточуючи його пошаною, пієтетом - та відверто говорити про те, що його вкрали і загарбали. Так як вкрали і загарбали все те, чим визначався зміст поняття Русі", - додає він.
"Сьогодні Україна віддає своє минуле, а завтра віддасть територію (Крим - бо там руський князь в Херсонесі хрестився, Закарпаття - бо там русини), а післязавтра віддасть державу - бо Київ - мати руських городів, а українців, мовляв, - такого народу нема і не було.
Така державна політика нинішньої "української" влади. І у нас, Громадян цієї країни немає іншого виходу, як не повернути собі своє, і сказати тим, що зазіхають на наше славне минуле - геть! Ми - Русь, а ви - не Русь. Якщо цього не відбудеться - у нас завтра не буде держави. І це - дуже серйозно". З коментарів.
Роман Ревчук
