Президент України Віктор Янукович відмовився реалізовувати передвиборну обіцянку перевести з 2011 року українську армію на повністю контрактну форму служби. Таку думку висловив директор військових програм Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова Микола Сунгуровський.
Так, Сунгуровський, відповідаючи на запитання, що під час президентських виборів Віктор Янукович обіцяв, що вже з 2011 року українська армія повністю перейде на контракт, сказав: "Міністр оборони скоректував обіцянку Януковича, сказавши, що в Україні в 2011 році процес переходу на контрактну армію лише почнеться. Та і сам президент підтвердив, що у нас цього року жодних реформ не буде, а будуть лише заходи по стабілізації ситуації. А того бюджету, який виділений на оборону, - він навіть не передбачає яких-небудь реформ".
За словами військового експерта, з переозброєнням "взагалі "труба". Сунгуровський відзначає, що якщо тенденція збережеться, буквально через декілька років українські Збройні сили України перетворяться на "роззброєні".
За словами Сунгуровського, особливо з приходом нової влади загострилося питання з офіцерськими кадрами. "Пенсійні ініціативи, запропоновані урядом, теж не особливо подумавши, вони посіяли паніку, що призвело до того, що молоді і старі офіцери просто подали у відставку", - відзначає експерт.
Сунгуровський підкреслив, що наступного року "армію чекає провал" через таку кадрову політику.
статті про українську політику і не тільки
05.06.10
Чорний квадрат Януковича
Відновлення політичного режиму часів Леоніда Кучми. Саме таку мету поставив перед собою Віктор Янукович. Віддамо належне: гарант просувається до її досягнення семимильними кроками, попри критику знизу та знаки небес. "Швидкість і натиск" - ось вичерпна характеристика дій його команди. Де-факто колишню управлінську вертикаль відновлено в стаханівські терміни. Залишилося вмонтувати в неї систему місцевої влади. Можливість того, що регіональні вибори пройдуть восени цього року, зростає з кожним днем. Часу для організації такого масштабного дійства небагато, але для нинішньої владної команди неможливого мало. На Банковій розраховують на формування "своєї" більшості в переважній більшості місцевих рад. І на перемогу "своїх" кандидатів у мери в значній частині обласних центрів.
Широкий рєпінський мазок - і вітчизняна строката політична картинка остаточно перетвориться на квадрат вугільного кольору. Кутастий, похмурий і однотонний.
Колишню систему державного устрою, схоже, буде реанімовано не тільки де-факто, а й де-юре.
Причому в повному обсязі. На тижні, що минає, було зроблено крок, який серйозно спрощує вирішення цього завдання. Минулого четверга дві з половиною сотні народних обранців у першому читанні підтримали законопроект "Про всеукраїнський референдум". Його остаточне ухвалення заплановано на 9 червня. З огляду на запас міцності під час попереднього голосування, можна майже не сумніватися: у середу проект, швидше за все, стане законом.
Законотворча активність правлячої політичної сили заслуговує на увагу. У своїй енергійній роботі вона керується двома принципами. Перший - формальне дотримання "зовнішніх" правил пристойності.
Другий - цілковите нехтування правилами пристойності "внутрішніми". Попередники керманича регіоналів (хто частіше, хто рідше) дозволяли собі ігнорувати чинні правила. Додаткові повноваження присвоювалися "за замовченням", а стратегічно важливі процеси регулювалися "в ручному режимі". Янукович також охоче використовує подібну практику. Але при цьому його клевретам поставлено завдання - узаконити всі його побажання, легалізувати будь-яку правову єресь. Завдання сумлінно виконується. Благо є кому - команду юридичних єресіархів укомплектовано людьми енергійними, діяльними, які знаються на теорії та практиці, які мають досвід написання законів і знайомі зі специфікою їх застосування.
Але при цьому ще ніколи країна не мала справи з таким разючим нехтуванням процедурою ухвалення нормативних актів. Ігнорується не тільки думка опозиції і точка зору експертів (у тому числі профільного Головного науково-експертного управління Верховної Ради). Не береться до уваги Регламент. Так само і Конституція. Найважливіші документи ухвалюються, за великим рахунком, без вивчення, виправлення та обговорення. За них голосують, не розуміючи, а часто й не читаючи.
Бюджет, харківські угоди, законопроекти про засади внутрішньої та зовнішньої політики, про судоустрій і статус суддів, про всеукраїнський референдум. Законотворчість перетворилася на конвеєр. Законодавчому органу в цьому складному технологічному процесі приділяється проста роль мовчазного вантажника. Він лише переносить грубезні томи з описом нових правил життя з другого поверху президентської адміністрації (де їх найчастіше пишуть) на четвертий (де їх підписують).
Знаючи про чималі літературні знання Віктора Федоровича, переконаний, він часто цитує своїм повіреним поета Островського: "Стыда не бойтесь, осуждений не будет. Есть границы, за которые осуждение не переходит…" І він має рацію. Органи, покликані не допускати порушення меж дозволеного, як і раніше, є. Але вони дружно демонструють безмежну відданість носієві необмежених повноважень. Від Міністерства внутрішніх справ до Конституційного cуду.
Кому під силу зупинити цей бронепоїзд із вертикальним злетом? Опозиції? Вона дедалі більше скидається на форварда вітчизняної збірної Мілевського. Грає спиною до воріт. Падає у першій-ліпшій жорсткій сутичці з суперником. Не так атакує, як окреслює атаку. Рідко б’є у ворота, часто сперечається з арбітрами. Багато пози, мало користі.
Отрута авторитаризму швидко й незворотно розчиняється в крові ослаблого політичного організму.
Роль антидоту здатні виконати хіба що ті... хто досі щедро оплачував роботи з виготовлення та вдосконалення цієї отрути. Олігархи, у чиїх руках усе ще зосереджені значні ресурси (якими вони поки що самостійно розпоряджаються) не менше за опозицію не зацікавлені в перетворенні влади на потужний зубодробильний кулак. Хоча й з інших причин. Але вони спокійно споглядають, як їх із вигадливих ляльководів перетворюють на невигадливих маріонеток. Не те щоб доля демократії залежала виключно від волі олігархів. Але саме вони здатні пригальмувати хід машини, що набрала обертів.
А чи треба її зупиняти? І який зв’язок між неосяжним розширенням повноважень глави держави і вузькопрофільним законом, який регулює проведення плебісцитів?
Два слова про історію питання. Закон "Про всеукраїнський і місцевий референдум" наступного року міг би відзначити двадцятилітній ювілей. Його було прийнято незадовго до проголошення незалежності й задовго до прийняття Основного Закону. Цей документ суперечить Конституції, законодавству, здоровому глузду, а місцями - і сам собі. Без його вдосконалення повноцінне здійснення народовладдя (найбільш прямою формою якого референдум і є) неможливе. Спроби замінити допотопний акт робилися неодноразово і так само часто завершувалися провалом. Найближче до успіху був проект Олександра Лавриновича, який рік тому здобув підтримку 296 (ПР і БЮТ тоді "дружили" проти Ющенка) депутатів. Після чого прогнозовано нарвався на президентське вето.
Документ, прийнятий позавчора депутатським корпусом за основу, дуже схожий на фундаментальну працю Олександра Володимировича. Хоча в ньому з’явилися свіжі, неоднозначні новели. Боїмося помилитися, проте їх авторство, швидше за все, теж належать чинному міністру юстиції. Хоча формальним автором проекту виступив не дуже відомий депутат від ПР Дмитро Шпенов.
Процедура проходження документа відбувалася в найкращих сучасних традиціях. Законопроект був зареєстрований у травні. Рішення про його включення до порядку денного сесії прийняли в останній день останнього місяця весни, а вже через три дні він був попередньо схвалений. Без розгляду на засіданні профільного комітету (з питань державного будівництва і місцевого самоврядування), без необхідного висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради. Це публічно визнав голова комітету Олександр Омельченко, що дало можливість опозиції добитися продовження роботи над документом і відправки його на друге читання.
У проекті міститься багато нового, цікавого і сміливого (якщо не сказати нахабного) з точки зору вітчизняних правових традицій. Скрупульозно проаналізувати цю досить-таки грубеньку працю нам завадить дефіцит місця і часу. Але найцікавіше висвітлимо.
Почнемо з головного. Третя стаття документа відкриває широкий простір для так званої плебісцитної нормотворчості. Після ухвалення закону з допомогою референдуму можна буде:
- ухвалити нову редакцію Конституції;
- внести до неї зміни;
- скасувати дію (визнати нечинним) закону про внесення змін до Конституції;
- ухвалити або скасувати закон, а також внести до нього зміни.
Результати народного волевиявлення на референдумі є обов’язковими. Підсумки референдуму, проведеного за народною ініціативою, є остаточними, не потребують затвердження чи схвалення з боку будь-якого органу (ні ВР, ні КС). Затверджених таким чином рішень мають неухильно дотримуватися всі громадяни і структури. У день оголошення ЦВК результатів референдуму прийняті на ньому нова редакція Конституції чи закон відразу набирають чинності.
Після ознайомлення із цим дивним зразком правотворчості деякі експерти завважили його схожість з іншим стратегічно важливим документом - проектом закону "Про основи внутрішньої і зовнішньої політики". І річ не тільки у швидкості розробки та поспішності розгляду. З’явилося припущення, що в обох випадках тонни нормативної руди змарнували заради єдиного положення. У випадку з "основами" - заради відмови від євроатлантичної інтеграції. У випадку із законом про референдум - заради створення механізму скасування політреформи.
Для тих, хто забув, - коротко. Нова версія Конституції істотно обмежує повноваження президента. Її було введено в дію наприкінці 2004-го законом №2222 (на політжаргоні - "чотири двійки").
Процедуру ухвалення було порушено, існували (і існують) формальні причини для визнання закону неконституційним. Однак існують і "але", які до цього часу не дозволяли цього зробити. Перше - Конституційний суд не хотів брати на себе таку відповідальність. Друге - навіть якби КС зважився піддати "чотири двійки" анафемі, ніхто не знав би, що із цим робити. Можна визнати неконституційним закон про введення Конституції в дію, але не можна визнати Основний Закон невідповідним самому собі. Це не під силу навіть Конституційному суду. Крім того, КС не має права давати поради, як виходити з такої тупикової ситуації. Він повинен тлумачити Конституцію, але не може займатися нормотворчістю. Він може відповісти на запитання, але не повинен давати порад. Повернутися до Конституції зразка 1996-го можна було шляхом внесення змін парламентом, але цей варіант тривалий і складний. Інших правових механізмів реставрації колишньої моделі влади не існувало.
І от спосіб знайдено. Його закладено в проекті закону про референдум. Схема така. На референдум відповідно до статті 3 виноситься питання про скасування дії (визнання нечинним) закону "чотири двійки". Народ каже йому своє рішуче "ні". Причому може зробити це абсолютно щиро. Ідея сильної президентської влади популярна серед виборців. Включаючи тих, серед яких Янукович непопулярний.
Якщо референдум станеться в найближчому майбутньому (поки зберігається рівень довіри до дій гаранта), то акція приречена на успіх. Високий рейтинг і низька явка - ось дві головні складові успіху. Ті, хто вірить у нового керманича, продадуться на дільниці і підтримають розширення президентських повноважень. Більшість з тих, хто не вірить, швидше за все, залишиться вдома. А поріг явки для референдуму не визначений. Хто прийшов - той і народ.
Рухаємося далі. За підсумками свята народовладдя закону "чотири двійки" виносять смертний вирок. Згідно з пунктом 2 статті 4 закону цей вердикт незаперечний. Згідно з пунктом 5 статті 95, "Положення Конституції та законів України, які були змінені законом України, що втратив силу або був скасований (визнаний таким, що втратив силу, або визнаний нечинним) відповідно до схваленого на всеукраїнському референдумі рішення, поновлюють свою дію з дня оголошення Центральною виборчою комісією відповідних результатів всеукраїнського референдуму".
Перекладаємо загальнозрозумілою мовою. Припустимо, що на референдумі закону "чотири двійки" сказали гнівне "ні". У той день, коли ЦВК оголосить про це, Конституція зразка 2004-го помре. А Конституція зразка 1996-го народиться вдруге. Негайно. Без найменшого зволікання. Ніяких нових редакцій, всенародних обговорень, обов’язкових висновків Конституційного суду, двох етапів розгляду у Верховній Раді. Ніякого хапливого пошуку 300 голосів. Ніяких складних юридичних процедур, зламаних списів і димових шашок.
Припустимо, опозиція вирішить оскаржити правомірність подібного рішення і кинеться шукати правду в Конституційному суді. Але там майже напевно легітимність підтвердять. І не тільки тому, що КС із кожним днем стає дедалі чутливішим до примх влади. Описаної законом процедури дотримано? Так. Чи суперечить вона Конституції? Ні, скаже суд. Більше того, - продовжить суд, - вона не суперечить жодному з трьох наших профільних рішень. Попри те (додамо від себе), що ці рішення самі суперечили одне одному. Але в усіх трьох сказано і про обов’язковість рішень референдумів, і право народу на визначення конституційного ладу.
Перед спробою дати оцінку нововведенням коротко змалюємо інші важливі положення проекту, який через лічені дні загрожує перетворитися на закон.
Для організації референдуму потрібне створення ініціативної групи кількістю не менш як 500 осіб.
Впродовж 40 днів вона повинна зібрати не менше трьох мільйонів підписів не менш ніж у 2/3 областей та не менш ніж 100 тисяч голосів у кожній. ЦВК впродовж семи днів розглядає надані документи. Усе в нормі - гарант видає указ. Референдум має відбутися в останню неділю п’ятдесятиденного терміну від дня видання указу. Питання для референдуму формулюються таким чином, щоб відповісти на них можна було або "так", або "ні". Не тільки ЦВК, а й гарант отримують право здійснювати перевірку питань, які виносяться на референдум, на предмет їх відповідності законам і Конституції. Голосування вдома допускається. Щодо ЗМІ встановлено жорстку регламентацію дій, пов’язаних із висвітленням процесу. Порушення цих правил призводить до санкцій аж до позбавлення медіаоргану ліцензії. У суді можна оскаржити не тільки дії, а й бездіяльність цілого ЗМІ, його власника або працівника. Висвітлення офіційної позиції гаранта агітацією не є. Результати голосування в закордонному виборчому окрузі встановлюються незалежно від того, на скількох дільницях голосування визнано недійсним. Визнати голосування в закордонному виборчому окрузі недійсним, за законом, не можна. Якщо дійсним буде визнано голосування на одній дільниці, саме ці результати вважатимуться результатами волевиявлення в закордонному виборчому окрузі.
Спробуємо осмислити інформацію.
Почнемо з того, що зібрати три мільйони підписів за 40 днів (75 тисяч автографів за добу) без проблем зможе тільки влада. А перевірити три мільйони підписів за сім днів (навіть вибірково) не зможе ніхто. З прив’язкою до наших реалій це означатиме, що ЦВК не зможе (навіть якщо захоче, що сумнівно) оцінити, наскільки сумлінно влада зібрала свої три мільйони розчерків.
А при чому тут наші реалії? - запитає уїдливий читач. Прийняття законів і затвердження Конституції - нормальна європейська практика. Ми ж, так би мовити, у Європу прагнемо. І Віктор Федорович про це невтомно каже, і міністр його закордонних справ регулярно повторює за патроном. І захисники нового проекту постійно говорили про його відповідність євростандартам.
Давайте розбиратися. Перше. У Європі набагато більшого значення надають не загальнонаціональним, а місцевим референдумам, які дозволяють населенню безпосередньо впливати на вирішення нагальних проблем. Як називався попередній, усіма розкритикований закон? "Про всеукраїнський і місцевий референдум". Як іменується новий, "європейський"? "Про всеукраїнський референдум"? Ой, а як же інтереси регіонів, які обіцяла захищати однойменна партія?
Друге. У Європі справді існує практика прийняття законів і затвердження Конституції на референдумах. Проте розробники їх - державні органи або спеціально уповноважені структури - глави держав, парламенти, їх палати чи спеціально скликані конституційні збори. Але не ініціативні групи громадян із 500 осіб. Право населення ініціювати внесення змін до законодавства передбачене в небагатьох державах (Латвія, Литва, Мальта, Словенія). І обмежується низкою умов. Право скасовувати або коректувати закони, відхиляти законопроекти - така ж само рідкісна практика (Данія, Італія, Ірландія, Мальта). Це право також звужене набором вимог. У Німеччині загальнонаціональний референдум не передбачений взагалі. Зате дуже поширені місцеві.
Третє. У переважній більшості європейських країн право ініціювати референдуми - прерогатива влади. І референдуми ці мають переважно консультативний характер. Натомість у нас, відповідно до логіки авторів законопроекту, ініціативні громадяни можуть винести на обговорення практично будь-яке питання. І прийняте рішення матиме імперативний характер. У Європі обов’язковий референдум - виняток. У нас - правило.
Четверте. В цілій низці країн (наприклад, у Болгарії, Греції, Голландії, Люксембурзі, Португалії) питання зміни конституцій не можуть бути предметом не тільки обов’язкового, а й консультативного референдуму.
П’яте. Європейське законодавство не дуже формалізує специфіку проведення передреферендумної агітації. Правила там досить ліберальні. На відміну від наших. У нас, по суті, можна агітувати тільки "за". Агітація "проти", м’яко кажучи, не вітається.
Шосте. Діяльність комерційних ЗМІ з висвітлення плебісцитного процесу не є предметом законодавчого регулювання. Звітувати перед виборчкомами приватні медіа там не зобов’язані. І позбавляти ліцензій за неправильну агітацію у Європі чомусь не заведено. Мимохідь зауважимо, що ще один законопроект, про місцеві вибори, ще "ліберальніший" у питанні засобів масової комунікації.
Порівнювати їх практику й нашу теорію можна довго. Але, гадаю, сказаного досить. Досить, щоб зрозуміти: цей закон писався не тільки для того, аби скасувати політреформу. Він складніший. Бо дозволяє зовсім виключити парламент із законодавчого процесу. Без усякої там Ради влада через "ініціативні групи" може все що завгодно і прийняти, і скасувати, і поправити. Вийде і швидше, і, мабуть, дешевше.
Коректність нового проекту викликає сумніви. Скажімо, описана нами (і не нами вигадана) схема скасування політреформи має вразливе місце. Хоч як крути, а після скасування закону "2222" Конституцію буде змінено. А КС казав, що змінювати її без парламенту не можна....
Чи зупинить це організаторів акції? Сумніваюся. Мета виправдовує засоби. Як Віктор Федорович розпорядиться набутими повноваженнями, сумніватися не доводиться. За 100 днів він усім усе довів.
До речі, щодо швидкості. Якщо владна команда не збавить темп, то восени ми станемо свідками не тільки приходу нової місцевої влади, а й повернення старої Конституції. Не вірите - підрахуйте самі.
Отож у новому році нам доведеться жити у зовсім іншій країні. Простій і однотонній. Як квадрат вугільного кольору.
Сергій Рахманін
Широкий рєпінський мазок - і вітчизняна строката політична картинка остаточно перетвориться на квадрат вугільного кольору. Кутастий, похмурий і однотонний.
Колишню систему державного устрою, схоже, буде реанімовано не тільки де-факто, а й де-юре.
Причому в повному обсязі. На тижні, що минає, було зроблено крок, який серйозно спрощує вирішення цього завдання. Минулого четверга дві з половиною сотні народних обранців у першому читанні підтримали законопроект "Про всеукраїнський референдум". Його остаточне ухвалення заплановано на 9 червня. З огляду на запас міцності під час попереднього голосування, можна майже не сумніватися: у середу проект, швидше за все, стане законом.
Законотворча активність правлячої політичної сили заслуговує на увагу. У своїй енергійній роботі вона керується двома принципами. Перший - формальне дотримання "зовнішніх" правил пристойності.
Другий - цілковите нехтування правилами пристойності "внутрішніми". Попередники керманича регіоналів (хто частіше, хто рідше) дозволяли собі ігнорувати чинні правила. Додаткові повноваження присвоювалися "за замовченням", а стратегічно важливі процеси регулювалися "в ручному режимі". Янукович також охоче використовує подібну практику. Але при цьому його клевретам поставлено завдання - узаконити всі його побажання, легалізувати будь-яку правову єресь. Завдання сумлінно виконується. Благо є кому - команду юридичних єресіархів укомплектовано людьми енергійними, діяльними, які знаються на теорії та практиці, які мають досвід написання законів і знайомі зі специфікою їх застосування.
Але при цьому ще ніколи країна не мала справи з таким разючим нехтуванням процедурою ухвалення нормативних актів. Ігнорується не тільки думка опозиції і точка зору експертів (у тому числі профільного Головного науково-експертного управління Верховної Ради). Не береться до уваги Регламент. Так само і Конституція. Найважливіші документи ухвалюються, за великим рахунком, без вивчення, виправлення та обговорення. За них голосують, не розуміючи, а часто й не читаючи.
Бюджет, харківські угоди, законопроекти про засади внутрішньої та зовнішньої політики, про судоустрій і статус суддів, про всеукраїнський референдум. Законотворчість перетворилася на конвеєр. Законодавчому органу в цьому складному технологічному процесі приділяється проста роль мовчазного вантажника. Він лише переносить грубезні томи з описом нових правил життя з другого поверху президентської адміністрації (де їх найчастіше пишуть) на четвертий (де їх підписують).
Знаючи про чималі літературні знання Віктора Федоровича, переконаний, він часто цитує своїм повіреним поета Островського: "Стыда не бойтесь, осуждений не будет. Есть границы, за которые осуждение не переходит…" І він має рацію. Органи, покликані не допускати порушення меж дозволеного, як і раніше, є. Але вони дружно демонструють безмежну відданість носієві необмежених повноважень. Від Міністерства внутрішніх справ до Конституційного cуду.
Кому під силу зупинити цей бронепоїзд із вертикальним злетом? Опозиції? Вона дедалі більше скидається на форварда вітчизняної збірної Мілевського. Грає спиною до воріт. Падає у першій-ліпшій жорсткій сутичці з суперником. Не так атакує, як окреслює атаку. Рідко б’є у ворота, часто сперечається з арбітрами. Багато пози, мало користі.
Отрута авторитаризму швидко й незворотно розчиняється в крові ослаблого політичного організму.
Роль антидоту здатні виконати хіба що ті... хто досі щедро оплачував роботи з виготовлення та вдосконалення цієї отрути. Олігархи, у чиїх руках усе ще зосереджені значні ресурси (якими вони поки що самостійно розпоряджаються) не менше за опозицію не зацікавлені в перетворенні влади на потужний зубодробильний кулак. Хоча й з інших причин. Але вони спокійно споглядають, як їх із вигадливих ляльководів перетворюють на невигадливих маріонеток. Не те щоб доля демократії залежала виключно від волі олігархів. Але саме вони здатні пригальмувати хід машини, що набрала обертів.
А чи треба її зупиняти? І який зв’язок між неосяжним розширенням повноважень глави держави і вузькопрофільним законом, який регулює проведення плебісцитів?
Два слова про історію питання. Закон "Про всеукраїнський і місцевий референдум" наступного року міг би відзначити двадцятилітній ювілей. Його було прийнято незадовго до проголошення незалежності й задовго до прийняття Основного Закону. Цей документ суперечить Конституції, законодавству, здоровому глузду, а місцями - і сам собі. Без його вдосконалення повноцінне здійснення народовладдя (найбільш прямою формою якого референдум і є) неможливе. Спроби замінити допотопний акт робилися неодноразово і так само часто завершувалися провалом. Найближче до успіху був проект Олександра Лавриновича, який рік тому здобув підтримку 296 (ПР і БЮТ тоді "дружили" проти Ющенка) депутатів. Після чого прогнозовано нарвався на президентське вето.
Документ, прийнятий позавчора депутатським корпусом за основу, дуже схожий на фундаментальну працю Олександра Володимировича. Хоча в ньому з’явилися свіжі, неоднозначні новели. Боїмося помилитися, проте їх авторство, швидше за все, теж належать чинному міністру юстиції. Хоча формальним автором проекту виступив не дуже відомий депутат від ПР Дмитро Шпенов.
Процедура проходження документа відбувалася в найкращих сучасних традиціях. Законопроект був зареєстрований у травні. Рішення про його включення до порядку денного сесії прийняли в останній день останнього місяця весни, а вже через три дні він був попередньо схвалений. Без розгляду на засіданні профільного комітету (з питань державного будівництва і місцевого самоврядування), без необхідного висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради. Це публічно визнав голова комітету Олександр Омельченко, що дало можливість опозиції добитися продовження роботи над документом і відправки його на друге читання.
У проекті міститься багато нового, цікавого і сміливого (якщо не сказати нахабного) з точки зору вітчизняних правових традицій. Скрупульозно проаналізувати цю досить-таки грубеньку працю нам завадить дефіцит місця і часу. Але найцікавіше висвітлимо.
Почнемо з головного. Третя стаття документа відкриває широкий простір для так званої плебісцитної нормотворчості. Після ухвалення закону з допомогою референдуму можна буде:
- ухвалити нову редакцію Конституції;
- внести до неї зміни;
- скасувати дію (визнати нечинним) закону про внесення змін до Конституції;
- ухвалити або скасувати закон, а також внести до нього зміни.
Результати народного волевиявлення на референдумі є обов’язковими. Підсумки референдуму, проведеного за народною ініціативою, є остаточними, не потребують затвердження чи схвалення з боку будь-якого органу (ні ВР, ні КС). Затверджених таким чином рішень мають неухильно дотримуватися всі громадяни і структури. У день оголошення ЦВК результатів референдуму прийняті на ньому нова редакція Конституції чи закон відразу набирають чинності.
Після ознайомлення із цим дивним зразком правотворчості деякі експерти завважили його схожість з іншим стратегічно важливим документом - проектом закону "Про основи внутрішньої і зовнішньої політики". І річ не тільки у швидкості розробки та поспішності розгляду. З’явилося припущення, що в обох випадках тонни нормативної руди змарнували заради єдиного положення. У випадку з "основами" - заради відмови від євроатлантичної інтеграції. У випадку із законом про референдум - заради створення механізму скасування політреформи.
Для тих, хто забув, - коротко. Нова версія Конституції істотно обмежує повноваження президента. Її було введено в дію наприкінці 2004-го законом №2222 (на політжаргоні - "чотири двійки").
Процедуру ухвалення було порушено, існували (і існують) формальні причини для визнання закону неконституційним. Однак існують і "але", які до цього часу не дозволяли цього зробити. Перше - Конституційний суд не хотів брати на себе таку відповідальність. Друге - навіть якби КС зважився піддати "чотири двійки" анафемі, ніхто не знав би, що із цим робити. Можна визнати неконституційним закон про введення Конституції в дію, але не можна визнати Основний Закон невідповідним самому собі. Це не під силу навіть Конституційному суду. Крім того, КС не має права давати поради, як виходити з такої тупикової ситуації. Він повинен тлумачити Конституцію, але не може займатися нормотворчістю. Він може відповісти на запитання, але не повинен давати порад. Повернутися до Конституції зразка 1996-го можна було шляхом внесення змін парламентом, але цей варіант тривалий і складний. Інших правових механізмів реставрації колишньої моделі влади не існувало.
І от спосіб знайдено. Його закладено в проекті закону про референдум. Схема така. На референдум відповідно до статті 3 виноситься питання про скасування дії (визнання нечинним) закону "чотири двійки". Народ каже йому своє рішуче "ні". Причому може зробити це абсолютно щиро. Ідея сильної президентської влади популярна серед виборців. Включаючи тих, серед яких Янукович непопулярний.
Якщо референдум станеться в найближчому майбутньому (поки зберігається рівень довіри до дій гаранта), то акція приречена на успіх. Високий рейтинг і низька явка - ось дві головні складові успіху. Ті, хто вірить у нового керманича, продадуться на дільниці і підтримають розширення президентських повноважень. Більшість з тих, хто не вірить, швидше за все, залишиться вдома. А поріг явки для референдуму не визначений. Хто прийшов - той і народ.
Рухаємося далі. За підсумками свята народовладдя закону "чотири двійки" виносять смертний вирок. Згідно з пунктом 2 статті 4 закону цей вердикт незаперечний. Згідно з пунктом 5 статті 95, "Положення Конституції та законів України, які були змінені законом України, що втратив силу або був скасований (визнаний таким, що втратив силу, або визнаний нечинним) відповідно до схваленого на всеукраїнському референдумі рішення, поновлюють свою дію з дня оголошення Центральною виборчою комісією відповідних результатів всеукраїнського референдуму".
Перекладаємо загальнозрозумілою мовою. Припустимо, що на референдумі закону "чотири двійки" сказали гнівне "ні". У той день, коли ЦВК оголосить про це, Конституція зразка 2004-го помре. А Конституція зразка 1996-го народиться вдруге. Негайно. Без найменшого зволікання. Ніяких нових редакцій, всенародних обговорень, обов’язкових висновків Конституційного суду, двох етапів розгляду у Верховній Раді. Ніякого хапливого пошуку 300 голосів. Ніяких складних юридичних процедур, зламаних списів і димових шашок.
Припустимо, опозиція вирішить оскаржити правомірність подібного рішення і кинеться шукати правду в Конституційному суді. Але там майже напевно легітимність підтвердять. І не тільки тому, що КС із кожним днем стає дедалі чутливішим до примх влади. Описаної законом процедури дотримано? Так. Чи суперечить вона Конституції? Ні, скаже суд. Більше того, - продовжить суд, - вона не суперечить жодному з трьох наших профільних рішень. Попри те (додамо від себе), що ці рішення самі суперечили одне одному. Але в усіх трьох сказано і про обов’язковість рішень референдумів, і право народу на визначення конституційного ладу.
Перед спробою дати оцінку нововведенням коротко змалюємо інші важливі положення проекту, який через лічені дні загрожує перетворитися на закон.
Для організації референдуму потрібне створення ініціативної групи кількістю не менш як 500 осіб.
Впродовж 40 днів вона повинна зібрати не менше трьох мільйонів підписів не менш ніж у 2/3 областей та не менш ніж 100 тисяч голосів у кожній. ЦВК впродовж семи днів розглядає надані документи. Усе в нормі - гарант видає указ. Референдум має відбутися в останню неділю п’ятдесятиденного терміну від дня видання указу. Питання для референдуму формулюються таким чином, щоб відповісти на них можна було або "так", або "ні". Не тільки ЦВК, а й гарант отримують право здійснювати перевірку питань, які виносяться на референдум, на предмет їх відповідності законам і Конституції. Голосування вдома допускається. Щодо ЗМІ встановлено жорстку регламентацію дій, пов’язаних із висвітленням процесу. Порушення цих правил призводить до санкцій аж до позбавлення медіаоргану ліцензії. У суді можна оскаржити не тільки дії, а й бездіяльність цілого ЗМІ, його власника або працівника. Висвітлення офіційної позиції гаранта агітацією не є. Результати голосування в закордонному виборчому окрузі встановлюються незалежно від того, на скількох дільницях голосування визнано недійсним. Визнати голосування в закордонному виборчому окрузі недійсним, за законом, не можна. Якщо дійсним буде визнано голосування на одній дільниці, саме ці результати вважатимуться результатами волевиявлення в закордонному виборчому окрузі.
Спробуємо осмислити інформацію.
Почнемо з того, що зібрати три мільйони підписів за 40 днів (75 тисяч автографів за добу) без проблем зможе тільки влада. А перевірити три мільйони підписів за сім днів (навіть вибірково) не зможе ніхто. З прив’язкою до наших реалій це означатиме, що ЦВК не зможе (навіть якщо захоче, що сумнівно) оцінити, наскільки сумлінно влада зібрала свої три мільйони розчерків.
А при чому тут наші реалії? - запитає уїдливий читач. Прийняття законів і затвердження Конституції - нормальна європейська практика. Ми ж, так би мовити, у Європу прагнемо. І Віктор Федорович про це невтомно каже, і міністр його закордонних справ регулярно повторює за патроном. І захисники нового проекту постійно говорили про його відповідність євростандартам.
Давайте розбиратися. Перше. У Європі набагато більшого значення надають не загальнонаціональним, а місцевим референдумам, які дозволяють населенню безпосередньо впливати на вирішення нагальних проблем. Як називався попередній, усіма розкритикований закон? "Про всеукраїнський і місцевий референдум". Як іменується новий, "європейський"? "Про всеукраїнський референдум"? Ой, а як же інтереси регіонів, які обіцяла захищати однойменна партія?
Друге. У Європі справді існує практика прийняття законів і затвердження Конституції на референдумах. Проте розробники їх - державні органи або спеціально уповноважені структури - глави держав, парламенти, їх палати чи спеціально скликані конституційні збори. Але не ініціативні групи громадян із 500 осіб. Право населення ініціювати внесення змін до законодавства передбачене в небагатьох державах (Латвія, Литва, Мальта, Словенія). І обмежується низкою умов. Право скасовувати або коректувати закони, відхиляти законопроекти - така ж само рідкісна практика (Данія, Італія, Ірландія, Мальта). Це право також звужене набором вимог. У Німеччині загальнонаціональний референдум не передбачений взагалі. Зате дуже поширені місцеві.
Третє. У переважній більшості європейських країн право ініціювати референдуми - прерогатива влади. І референдуми ці мають переважно консультативний характер. Натомість у нас, відповідно до логіки авторів законопроекту, ініціативні громадяни можуть винести на обговорення практично будь-яке питання. І прийняте рішення матиме імперативний характер. У Європі обов’язковий референдум - виняток. У нас - правило.
Четверте. В цілій низці країн (наприклад, у Болгарії, Греції, Голландії, Люксембурзі, Португалії) питання зміни конституцій не можуть бути предметом не тільки обов’язкового, а й консультативного референдуму.
П’яте. Європейське законодавство не дуже формалізує специфіку проведення передреферендумної агітації. Правила там досить ліберальні. На відміну від наших. У нас, по суті, можна агітувати тільки "за". Агітація "проти", м’яко кажучи, не вітається.
Шосте. Діяльність комерційних ЗМІ з висвітлення плебісцитного процесу не є предметом законодавчого регулювання. Звітувати перед виборчкомами приватні медіа там не зобов’язані. І позбавляти ліцензій за неправильну агітацію у Європі чомусь не заведено. Мимохідь зауважимо, що ще один законопроект, про місцеві вибори, ще "ліберальніший" у питанні засобів масової комунікації.
Порівнювати їх практику й нашу теорію можна довго. Але, гадаю, сказаного досить. Досить, щоб зрозуміти: цей закон писався не тільки для того, аби скасувати політреформу. Він складніший. Бо дозволяє зовсім виключити парламент із законодавчого процесу. Без усякої там Ради влада через "ініціативні групи" може все що завгодно і прийняти, і скасувати, і поправити. Вийде і швидше, і, мабуть, дешевше.
Коректність нового проекту викликає сумніви. Скажімо, описана нами (і не нами вигадана) схема скасування політреформи має вразливе місце. Хоч як крути, а після скасування закону "2222" Конституцію буде змінено. А КС казав, що змінювати її без парламенту не можна....
Чи зупинить це організаторів акції? Сумніваюся. Мета виправдовує засоби. Як Віктор Федорович розпорядиться набутими повноваженнями, сумніватися не доводиться. За 100 днів він усім усе довів.
До речі, щодо швидкості. Якщо владна команда не збавить темп, то восени ми станемо свідками не тільки приходу нової місцевої влади, а й повернення старої Конституції. Не вірите - підрахуйте самі.
Отож у новому році нам доведеться жити у зовсім іншій країні. Простій і однотонній. Як квадрат вугільного кольору.
Сергій Рахманін
04.06.10
Квебек визнав Голодомор геноцидом українців
Депутати Національної асамблеї Квебеку учора одноголосно прийняли законопроект щодо визнання Голодомору 1932-1933 рp. геноцидом українського народу та проголосили День пам`яті жертв Голодомору.
Про це УНІАН повідомили у Конгресі українців Канади, зазначивши, що відповідне рішення парламент цієї канадської провінції прийняв 3 червня.
Закон визначає Голодомор «актом геноциду українського народу в Україні 1932-1933 рр., жертвами якого стали мільйони українців. Голод був штучно створений радянським режимом Йосипа Сталіна, щоб знищити прагнення українського народу до побудови вільної та незалежної Української держави».
Законом кожну четверту суботу листопада встановлено як День пам`яті жертв Голодомору.
Як зазначили в Конгресі українців Канади, цей закон є продовженням законодавчих актів щодо Голодомору, таких як указу Президента України від 1998 року, який було схвалено Верховною Радою України у 2006 році; закону про Голодомор, який одностайно був прийнятий Парламентом Канади у 2008 році, а також відповідних актів, які були прийняті законодавчими зборами провінцій: Альберта, Саскачеван, Манітова та Онтаріо і визнавали Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.
«Ми дуже цінуємо роботу депутатів Національної асамблеї Квебеку, згідно з якою трагедія Голодомору вже визнана на високому рівні, що тим самим пролито світло на чорні плями в історії Радянського Союзу», - зазначив президент Конгресу українців Канади Павло ҐРОД. «Квебек став шостою юрисдикцією в Канаді, якa визналa Голодомор актом геноциду українського народу. Нехай це стане прикладом того, що світ пам`ятає і визнає правдиву історію українського народу», - наголосив він.
Про це УНІАН повідомили у Конгресі українців Канади, зазначивши, що відповідне рішення парламент цієї канадської провінції прийняв 3 червня.
Закон визначає Голодомор «актом геноциду українського народу в Україні 1932-1933 рр., жертвами якого стали мільйони українців. Голод був штучно створений радянським режимом Йосипа Сталіна, щоб знищити прагнення українського народу до побудови вільної та незалежної Української держави».
Законом кожну четверту суботу листопада встановлено як День пам`яті жертв Голодомору.
Як зазначили в Конгресі українців Канади, цей закон є продовженням законодавчих актів щодо Голодомору, таких як указу Президента України від 1998 року, який було схвалено Верховною Радою України у 2006 році; закону про Голодомор, який одностайно був прийнятий Парламентом Канади у 2008 році, а також відповідних актів, які були прийняті законодавчими зборами провінцій: Альберта, Саскачеван, Манітова та Онтаріо і визнавали Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.
«Ми дуже цінуємо роботу депутатів Національної асамблеї Квебеку, згідно з якою трагедія Голодомору вже визнана на високому рівні, що тим самим пролито світло на чорні плями в історії Радянського Союзу», - зазначив президент Конгресу українців Канади Павло ҐРОД. «Квебек став шостою юрисдикцією в Канаді, якa визналa Голодомор актом геноциду українського народу. Нехай це стане прикладом того, що світ пам`ятає і визнає правдиву історію українського народу», - наголосив він.
Українцям радять, як захиститися, коли незаконно затримала міліція
Правозахисник Максим БАННІКОВ рекомендує українцям для самозахисту при незаконному затриманні міліцією піддавати це широкому розголосу.
Про це М.БАННІКОВ сказав під час прес-конференції в УНІАН, присвяченій випадкам затримання громадян та утримання їх у міліції, зокрема трагічній загибелі студента Ігоря Індила.
“Якщо у вас ситуація така, як у Ігоря Індила, або ваших родичів незаконно ув’язнили, катують тощо, то, по-перше, це розголос, розголос і ще раз розголос”, - наголосив він.
Це, за його словами, можна зробити за допомогою спеціалізованих інтернет-ресурсів, за допомогою громадських організацій правозахисту тощо.
М.БАННІКОВ акцентував увагу на праві громадян під час затримання поцікавитись, у зв’язку з чим це пов’язано, тобто дізнатися причину, та праві зробити телефонний дзвінок своїм рідним або адвокату, щоб повідомити про затримання та місце, куди вас везуть.
Крім того, за його словами, якщо вас затримано, то важливо знайти професійного і, головне, незалежного адвоката.
При цьому правозахисник висловив переконання у необхідності скасування статті 155 Кримінально-процесуального кодексу, яка дозволяє будь-якому слідчому прокуратури чи міліції, податкової, СБУ затримати будь-яку особу на три доби до обрання йому запобіжного заходу.
За словами М.БАННІКОВА, система катувань і нелюдського поводження з громадянами України “є системною в органах Міністерства внутрішніх справ”. Він також заявляє, що міліція є нефаховою: “Вона не вміє спілкуватися, не вміє документувати докази, не вміє доводити вину особи, збирати прямі, непрямі докази... Вона фактично весь час намагається зробити так, щоб людина визнала себе винною”.
При цьому правозахисник звернув увагу, що в Україні на сьогодні існує планове розкриття злочинів. І при цей показник становить, за його даними, понад 90%, тоді як у Європі розкриття злочинів йде на рівні 40%.
“Якщо міліціонер розкриває менше злочинів, ніж за планом, з них знімають зарплати, премії”, - зазначив М.БАННІКОВ.
Такий підхід в організації роботи в структурах МВС, на його переконання, і спричиняє використання тортур та побиття затриманих при розкритті злочинів.
Як повідомляв УНІАН, 26 травня телеканал “1+1” повідомив, що в одному з гуртожитків Києва дільничний міліціонер забрав студента І.Індила до районного відділу міліції Шевченківського району столиці, а на ранок батькам запропонували забрати тіло хлопця з моргу.
У міліції зазначили, що «після смерті судова медична експертиза не виявила слідів насильницької смерті, але при цьому констатувала черепно-мозкову травму і крововилив». При цьому в міліції спростували інформацію про те, що смерть студента наступила внаслідок дій правоохоронців.
28 травня прокуратура Шевченківського району Києва порушила кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень працівниками Шевченківського райуправління міліції столиці, в якому загинув І.Індило.
Про це М.БАННІКОВ сказав під час прес-конференції в УНІАН, присвяченій випадкам затримання громадян та утримання їх у міліції, зокрема трагічній загибелі студента Ігоря Індила.
“Якщо у вас ситуація така, як у Ігоря Індила, або ваших родичів незаконно ув’язнили, катують тощо, то, по-перше, це розголос, розголос і ще раз розголос”, - наголосив він.
Це, за його словами, можна зробити за допомогою спеціалізованих інтернет-ресурсів, за допомогою громадських організацій правозахисту тощо.
М.БАННІКОВ акцентував увагу на праві громадян під час затримання поцікавитись, у зв’язку з чим це пов’язано, тобто дізнатися причину, та праві зробити телефонний дзвінок своїм рідним або адвокату, щоб повідомити про затримання та місце, куди вас везуть.
Крім того, за його словами, якщо вас затримано, то важливо знайти професійного і, головне, незалежного адвоката.
При цьому правозахисник висловив переконання у необхідності скасування статті 155 Кримінально-процесуального кодексу, яка дозволяє будь-якому слідчому прокуратури чи міліції, податкової, СБУ затримати будь-яку особу на три доби до обрання йому запобіжного заходу.
За словами М.БАННІКОВА, система катувань і нелюдського поводження з громадянами України “є системною в органах Міністерства внутрішніх справ”. Він також заявляє, що міліція є нефаховою: “Вона не вміє спілкуватися, не вміє документувати докази, не вміє доводити вину особи, збирати прямі, непрямі докази... Вона фактично весь час намагається зробити так, щоб людина визнала себе винною”.
При цьому правозахисник звернув увагу, що в Україні на сьогодні існує планове розкриття злочинів. І при цей показник становить, за його даними, понад 90%, тоді як у Європі розкриття злочинів йде на рівні 40%.
“Якщо міліціонер розкриває менше злочинів, ніж за планом, з них знімають зарплати, премії”, - зазначив М.БАННІКОВ.
Такий підхід в організації роботи в структурах МВС, на його переконання, і спричиняє використання тортур та побиття затриманих при розкритті злочинів.
Як повідомляв УНІАН, 26 травня телеканал “1+1” повідомив, що в одному з гуртожитків Києва дільничний міліціонер забрав студента І.Індила до районного відділу міліції Шевченківського району столиці, а на ранок батькам запропонували забрати тіло хлопця з моргу.
У міліції зазначили, що «після смерті судова медична експертиза не виявила слідів насильницької смерті, але при цьому констатувала черепно-мозкову травму і крововилив». При цьому в міліції спростували інформацію про те, що смерть студента наступила внаслідок дій правоохоронців.
28 травня прокуратура Шевченківського району Києва порушила кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень працівниками Шевченківського райуправління міліції столиці, в якому загинув І.Індило.
Студента Срібного виключили з КПІ за руйнування пам’ятника Леніну
Сьогодні студента 5-го курсу хіміко-технологічного факультету Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" Івана СРІБНОГО, який проходить по справі за руйнування пам’ятника Леніну в Києві, виключили з вишу.
Про це УНІАН повідомили у прес-службі Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
12 травня у КПІ надійшов лист із прокуратури, в якому повідомлялося про те, що хлопець брав участь у пошкодженні пам’ятника Леніну 30 червня 2009 року. Комісія ректорату майже одноголосно проголосувала за його виключення з формулюванням: "за дії, які не відповідають високому званню студента".
Офіційне виключення відбудеться у понеділок, 7 червня, коли рішення комісії підпише ректор. “Чи приміряє Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ на себе рукавиці Єжова чи пенсне Берії? Бо може дійти до того, що з українських навчальних закладів виключатимуть за українську мову”, - зазначили у ВО “Свобода”.
Як повідомлялося, 28 травня 2010 року відбулося судове засідання у справі щодо Миколи КОХАНІВСЬКОГО, Андрія ТАРАСЕНКА, Олександра ЗАДОРОЖНОГО, Богдана ФРАНТА та І.СРІБНОГО, які обвинувачуються у пошкодженні пам`ятника Леніну на Бессарабській площі. Наразі суд тільки прийняв справу до розгляду. 17 червня на 15 годину призначене перше судове засідання.
Про це УНІАН повідомили у прес-службі Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
12 травня у КПІ надійшов лист із прокуратури, в якому повідомлялося про те, що хлопець брав участь у пошкодженні пам’ятника Леніну 30 червня 2009 року. Комісія ректорату майже одноголосно проголосувала за його виключення з формулюванням: "за дії, які не відповідають високому званню студента".
Офіційне виключення відбудеться у понеділок, 7 червня, коли рішення комісії підпише ректор. “Чи приміряє Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ на себе рукавиці Єжова чи пенсне Берії? Бо може дійти до того, що з українських навчальних закладів виключатимуть за українську мову”, - зазначили у ВО “Свобода”.
Як повідомлялося, 28 травня 2010 року відбулося судове засідання у справі щодо Миколи КОХАНІВСЬКОГО, Андрія ТАРАСЕНКА, Олександра ЗАДОРОЖНОГО, Богдана ФРАНТА та І.СРІБНОГО, які обвинувачуються у пошкодженні пам`ятника Леніну на Бессарабській площі. Наразі суд тільки прийняв справу до розгляду. 17 червня на 15 годину призначене перше судове засідання.
У Підмосков'ї пам'ятник Леніну стягли з постаменту за допомогою троса
У ніч на п'ятницю, 4 червня, в місті Руза Московської області невідомі зруйнували пам'ятник Леніну.
"Сьогодні рано вранці до чергової частини ОВС Рузського району надійшло повідомлення, що в сквері по вулиці Соціалістична зруйновано пам'ятник Леніну", - заявили в міліції.
Прибулі на місце події співробітники міліції виявили металевий трос. "Ймовірно, зачепивши трос за фаркоп машини, вандали поцупили пам'ятник з постаменту. В результаті удару об землю монумент розколовся", - наголошується в документі.
За даним фактом порушено кримінальну справу за статтею 214 КК РФ (вандалізм), яка передбачає до трьох років позбавлення волі.
Нагадаємо, вранці 1 квітня 2009 біля Фінляндського вокзалу в Санкт-Петербурзі невідомі заклали і привели в дію вибуховий пристрій, внаслідок чого було пошкоджено задню частину бронзової скульптури Леніна. 15 квітня 2010 пам'ятник Леніну повернувся на своє місце після реставрації.
"Сьогодні рано вранці до чергової частини ОВС Рузського району надійшло повідомлення, що в сквері по вулиці Соціалістична зруйновано пам'ятник Леніну", - заявили в міліції.
Прибулі на місце події співробітники міліції виявили металевий трос. "Ймовірно, зачепивши трос за фаркоп машини, вандали поцупили пам'ятник з постаменту. В результаті удару об землю монумент розколовся", - наголошується в документі.
За даним фактом порушено кримінальну справу за статтею 214 КК РФ (вандалізм), яка передбачає до трьох років позбавлення волі.
Нагадаємо, вранці 1 квітня 2009 біля Фінляндського вокзалу в Санкт-Петербурзі невідомі заклали і привели в дію вибуховий пристрій, внаслідок чого було пошкоджено задню частину бронзової скульптури Леніна. 15 квітня 2010 пам'ятник Леніну повернувся на своє місце після реставрації.
ЗМІ: Хорошковський змінив пріоритети в контррозвідці
Служба безпеки України змінила пріоритети контррозвідувальної роботи, пише газета «Коммерсант-Украина».
За інформацією газети, тепер напрямом номер один у Департаменті контррозвідки є захист від діяльності не російських, а американських спецслужб.
У березні, після призначення головою СБУ Валерія ХОРОШКОВСЬКОГО, було здійснено структурні зміни, що відображають зміну пріоритетів служби. За інформацією газети, була проведена реорганізація Департаменту контррозвідки, зокрема, одного з його управлінь – із захисту інтересів України від іноземних спецслужб.
Так, було переформатовано "Перший відділ", який раніше займався захистом інтересів України від російських спецслужб. Нумерація відділів в цьому управлінні СБУ відображає пріоритети відомства в контррозвідувальній роботі. "Це я намагався піти таким шляхом – вводячи нумерацію, – розповів газеті колишній голова СБУ Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО (очолював відомство з 2006 по 2010 рік). – Так і ФСБ, наскільки мені відомо, працює, й інші спецслужби: назв не використовують, лише нумерацію".
За інформацією «Коммерсанта», нинішній склад "Першого відділу" займається протидією американській розвідці на території держави, і саме цей напрям тепер є ключовим для контррозвідки.
Що стосується російського напряму, то кількість співробітників, які займаються ним, скорочене майже на чверть. Зараз захистом інтересів країни від російських спецслужб займається "Четвертий відділ", і це, за словами співбесідників газети, чітко відображає пріоритети СБУ у сфері контррозвідки.
Раніше в інтерв`ю виданню, відповідаючи на питання про зміну пріоритетів відомства, В.ХОРОШКОВСЬКИЙ заявив: "Те, що раніше називалося російським напрямом, безумовно, як і решта всіх напрямів, працюватиме далі. У нас – Служба безпеки України, і ми використовуватимемо всі можливості для відстоювання українських інтересів".
В.НАЛИВАЙЧЕНКО в розмові з газетою зазначив, що завдання і пріоритети СБУ визначаються Президентом: "Спецслужба – не творча організація, вона узгоджує свої дії з керівником держави". При цьому він відзначив, що контррозвідувальна робота, як правило, вишикується відповідно до актуальних погроз і часто грунтується на оперативній інформації. "Контррозвідка завжди дуже реальна і працює не в теорії – не з Інтернету одержує інформацію, – а залежно від того, хто на нашій території поводиться агресивно, недружньо і незаконно. Вона і відрізняється від розвідки тим, що працює відповідно до реальних погроз", – заявив В.НАЛИВАЙЧЕНКО.
Голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Анатолій ГРИЦЕНКО (НУ-НС) не схильний пов`язувати інформацію про зміну пріоритетів контррозвідувальної роботи зі зміною зовнішньополітичного курсу України. "Я б не проводив таку паралель, – сказав він. – Зрозуміло, що враховується характер відносин між країнами. Проте, у світі відомі факти, коли крадуться секрети і вербуються громадяни розвідками тих країн, які на вищому рівні мають партнерські і дружні відносини".
Секретар Комітету ВР з нацбезпеки Юрій САМОЙЛЕНКО (Партія регіонів), який є зараз позаштатним радником Президента з силових питань, категорично спростував зміну будь-яких пріоритетів у контррозвідувальній роботі СБУ. "Я авторитетно заявляю: ніяких пріоритетів Валерій Іванович (ХОРОШКОВСЬКИЙ) не міняв, і ми не виділяємо Америку як супротивника чи протидіючу спецслужбу номер один, – заявив він виданню. – У контррозвідки є певні завдання, і якщо росіяни порушуватимуть наше законодавство, будемо їм личаки плести, якщо американці – значить, американцям".
Разом з тим, Ю.САМОЙЛЕНКО визнав, що в спецслужбі було проведено зміни, які покликані позбутися штучного нагнітання відносин з Росією. "Реорганізацію ХОРОШКОВСЬКИЙ провів одну: поставив більш конкретні завдання, щоб ніхто не займався дурницями, а пріоритети залишилися колишні, і ми штучно не робимо нашими супротивниками ні росіян, ні американців".
За інформацією газети, тепер напрямом номер один у Департаменті контррозвідки є захист від діяльності не російських, а американських спецслужб.
У березні, після призначення головою СБУ Валерія ХОРОШКОВСЬКОГО, було здійснено структурні зміни, що відображають зміну пріоритетів служби. За інформацією газети, була проведена реорганізація Департаменту контррозвідки, зокрема, одного з його управлінь – із захисту інтересів України від іноземних спецслужб.
Так, було переформатовано "Перший відділ", який раніше займався захистом інтересів України від російських спецслужб. Нумерація відділів в цьому управлінні СБУ відображає пріоритети відомства в контррозвідувальній роботі. "Це я намагався піти таким шляхом – вводячи нумерацію, – розповів газеті колишній голова СБУ Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО (очолював відомство з 2006 по 2010 рік). – Так і ФСБ, наскільки мені відомо, працює, й інші спецслужби: назв не використовують, лише нумерацію".
За інформацією «Коммерсанта», нинішній склад "Першого відділу" займається протидією американській розвідці на території держави, і саме цей напрям тепер є ключовим для контррозвідки.
Що стосується російського напряму, то кількість співробітників, які займаються ним, скорочене майже на чверть. Зараз захистом інтересів країни від російських спецслужб займається "Четвертий відділ", і це, за словами співбесідників газети, чітко відображає пріоритети СБУ у сфері контррозвідки.
Раніше в інтерв`ю виданню, відповідаючи на питання про зміну пріоритетів відомства, В.ХОРОШКОВСЬКИЙ заявив: "Те, що раніше називалося російським напрямом, безумовно, як і решта всіх напрямів, працюватиме далі. У нас – Служба безпеки України, і ми використовуватимемо всі можливості для відстоювання українських інтересів".
В.НАЛИВАЙЧЕНКО в розмові з газетою зазначив, що завдання і пріоритети СБУ визначаються Президентом: "Спецслужба – не творча організація, вона узгоджує свої дії з керівником держави". При цьому він відзначив, що контррозвідувальна робота, як правило, вишикується відповідно до актуальних погроз і часто грунтується на оперативній інформації. "Контррозвідка завжди дуже реальна і працює не в теорії – не з Інтернету одержує інформацію, – а залежно від того, хто на нашій території поводиться агресивно, недружньо і незаконно. Вона і відрізняється від розвідки тим, що працює відповідно до реальних погроз", – заявив В.НАЛИВАЙЧЕНКО.
Голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Анатолій ГРИЦЕНКО (НУ-НС) не схильний пов`язувати інформацію про зміну пріоритетів контррозвідувальної роботи зі зміною зовнішньополітичного курсу України. "Я б не проводив таку паралель, – сказав він. – Зрозуміло, що враховується характер відносин між країнами. Проте, у світі відомі факти, коли крадуться секрети і вербуються громадяни розвідками тих країн, які на вищому рівні мають партнерські і дружні відносини".
Секретар Комітету ВР з нацбезпеки Юрій САМОЙЛЕНКО (Партія регіонів), який є зараз позаштатним радником Президента з силових питань, категорично спростував зміну будь-яких пріоритетів у контррозвідувальній роботі СБУ. "Я авторитетно заявляю: ніяких пріоритетів Валерій Іванович (ХОРОШКОВСЬКИЙ) не міняв, і ми не виділяємо Америку як супротивника чи протидіючу спецслужбу номер один, – заявив він виданню. – У контррозвідки є певні завдання, і якщо росіяни порушуватимуть наше законодавство, будемо їм личаки плести, якщо американці – значить, американцям".
Разом з тим, Ю.САМОЙЛЕНКО визнав, що в спецслужбі було проведено зміни, які покликані позбутися штучного нагнітання відносин з Росією. "Реорганізацію ХОРОШКОВСЬКИЙ провів одну: поставив більш конкретні завдання, щоб ніхто не займався дурницями, а пріоритети залишилися колишні, і ми штучно не робимо нашими супротивниками ні росіян, ні американців".
The Economist: 100 днів Януковича налякали багатьох на Заході
Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ виявився саме таким, як того боялися багато експертів.
Так британське видання The Economist охарактеризувало перші 100 днів президентства лідера Партії регіонів.
Автор публікації відзначає, що «авторитарні тенденції адміністрації ЯНУКОВИЧА не викликають жодних сумнівів», а «корупція стала невід’ємною ознакою в Україні».
«Влада також намагається звести рахунки з Юлією ТИМОШЕНКО, колишнім прем’єр-міністром та основною суперницею ЯНУКОВИЧА на виборах. Було відновлено стару корупційну справу проти ТИМОШЕНКО та замовлено перевірку діяльності її уряду, яка проводитиметься не фінансовими аудиторами, а американською юридичною фірмою, - йдеться у статті. - Тим часом, було закрито всі не розслідувані до кінця справи проти соратників ЯНУКОВИЧА».
Експерт відзначає той факт, що «перші 100 днів президентства Віктора ЯНУКОВИЧА налякали багатьох на Заході».
«ЯНУКОВИЧ погодився продовжити термін перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі до 2042 року в обмін на дешевший газ, дозволив російським спецслужбам повернутись до Криму, а також викликав занепокоєння щодо повернення цензури у засоби інформації. Він не запровадив жодних серйозних реформ», - пише автор статті.
Але при цьому видання нагадує, що 2 червня уряд представив програму економічних реформ.
«Зазначені реформи передбачають збільшення ціни на газ та повний перегляд пенсійної системи.
Основне питання в тому, чи знайде ЯНУКОВИЧ політичну волю для запровадження реформ, які можуть зробити його непопулярним. Якщо він на це піде, українська політика може перетворитись на трилер. Якщо ні, вона, скоріш за все, стане фільмом жахів», - йдеться у аналітичному матеріалі.
The Economist відзначає, що «перешкоди на шляху інтеграції України до ЄС пов’язані не з її зближенням з Росією, а з внутрішньою політикою, слабкими інституціями та жахливим станом економіки».
Так британське видання The Economist охарактеризувало перші 100 днів президентства лідера Партії регіонів.
Автор публікації відзначає, що «авторитарні тенденції адміністрації ЯНУКОВИЧА не викликають жодних сумнівів», а «корупція стала невід’ємною ознакою в Україні».
«Влада також намагається звести рахунки з Юлією ТИМОШЕНКО, колишнім прем’єр-міністром та основною суперницею ЯНУКОВИЧА на виборах. Було відновлено стару корупційну справу проти ТИМОШЕНКО та замовлено перевірку діяльності її уряду, яка проводитиметься не фінансовими аудиторами, а американською юридичною фірмою, - йдеться у статті. - Тим часом, було закрито всі не розслідувані до кінця справи проти соратників ЯНУКОВИЧА».
Експерт відзначає той факт, що «перші 100 днів президентства Віктора ЯНУКОВИЧА налякали багатьох на Заході».
«ЯНУКОВИЧ погодився продовжити термін перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі до 2042 року в обмін на дешевший газ, дозволив російським спецслужбам повернутись до Криму, а також викликав занепокоєння щодо повернення цензури у засоби інформації. Він не запровадив жодних серйозних реформ», - пише автор статті.
Але при цьому видання нагадує, що 2 червня уряд представив програму економічних реформ.
«Зазначені реформи передбачають збільшення ціни на газ та повний перегляд пенсійної системи.
Основне питання в тому, чи знайде ЯНУКОВИЧ політичну волю для запровадження реформ, які можуть зробити його непопулярним. Якщо він на це піде, українська політика може перетворитись на трилер. Якщо ні, вона, скоріш за все, стане фільмом жахів», - йдеться у аналітичному матеріалі.
The Economist відзначає, що «перешкоди на шляху інтеграції України до ЄС пов’язані не з її зближенням з Росією, а з внутрішньою політикою, слабкими інституціями та жахливим станом економіки».
Підписатися на:
Дописи (Atom)