До річниці президентства Януковича
За останній місяць півмільйона українців втратили роботу. Всі розуміють, що це лише початок. Тенденція, прости Господи. Коли ти стаєш на шлях, то не треба йти до самого кінця, щоб знати куди він тебе приведе. Як правило, досить лише одного кроку.
За рік свого президентства Янукович зробив достатньо кроків, щоб вже зараз сказати куди він прийде сам і куди приведе Україну.
статті про українську політику і не тільки
Показ дописів із міткою українська мрія. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою українська мрія. Показати всі дописи
27.02.11
03.01.11
Омріяна Україна: нова ідея
Рецепти – на кожному кроці.
Чимало українців переконані, що головне – прибрати владу, провести перевибори, імпічменти, розпуски. Тому їхнім інструментом досягнення мрії є гасла "Ганьба!" та "Геть!".
Ті, хто розуміє, що зміною шила на мило результату не досягнеш, агітують за системні зміни.
Наприклад, за утвердження демократії, ринкову свободу, верховенство права, боротьбу з корупцією, мережеву комунікацію тощо.
Ідей, які можуть покращити життя кожного та всієї країни, чимало. Соціалізм, лібералізм, солідаризм, респонсизм, меритократія…
Багато розумних назв, але жодних шансів ефективної реалізації в Україні. А все через проблему "якості суспільних відносин". Відсутність довіри, співпраці, солідарності, взаємоповаги роблять неможливим соціальний розвиток та спільний рух в будь-якому напрямку.
Різниця між українською дійсністю та мрією дещо нагадує відмінність між пеклом та раєм – майже як у відомій притчі, яку варто нагадати.
Пришов подорожній до Бога і питає: "Поясни, що таке рай і що таке пекло?". "Добре", – відповів Бог і повів на екскурсію. Вони прийшли в залу, де стояв величезний котел гарячої їжі. Довкола товклися люди, у кожного була довжелезна ложка, їсти з якої було вкрай незручно.
Кожен хотів насититися, відтак боявся, що їжі на всіх не вистачить. Вони штовхалися, кричали, лютували, а інколи навіть спалахували бійки. Зрештою всі були розлюченими, голодними й ненаситними. "Це пекло", – сказав Бог.
Прийшли до іншої зали. Там все так само – такий же котел з гарячою їжею, точнісінько такі ж довгі ложки. Але люди поводились інакше – допомагали одне одному поїсти: один підтримував ложку, інший допомагав черпати, третій допомагав підносити до рота, четвертого годували.
Таким чином, всі були зайняті справою, всі були ситі, довкола царював порядок і гармонія, люди посміхалися і були щасливі. "Це рай", – сказав Бог.
"Так просто створити рай на землі!", – подумав подорожній.
Глибинні зміни
Українська Мрія – це український рай. Для його досягнення необхідна якісна зміна соціальної поведінки, в основі якої лежать цінності.
Омріяна Україна потребує нових цінностей, які призведуть до утвердження нового світогляду, що позначиться на стосунках між членами суспільства. Тоді лиш нове суспільство буде спроможне створити реальність, якісно відмінну від сьогодення. Цей алгоритм неможливо порушити, адже відомо, що розруха починається не в клозетах, а в головах.
Фундаментальною цінністю майбутнього буде… Любов.
Формула Любові
Декілька років тому на передачі "Свобода на Інтері" зустрілися всі керманичі України – президент на постаменті, опозиція, прем’єр-міністр, спікер. Кожен розпинався в любові до народу. І від тих слів тхнуло неприкритим лицемірством, яке викликало відразу в глядача та провокувало прокльони з нецензурною лайкою.
Однак, хіба можуть політики себе вести інакше? Чи можуть вони любити народ, якщо вони взагалі нікого любити не вміють? Їх ніхто цьому не навчив! Вчителів не було – в суспільстві відсутня культура любові.
В матриці ненависті влада не любить народ, виробники товарів не люблять споживача, банки-кредитори знущаються з боржників, водії з презирством ставляться до пішоходів, лікарі заробляють гроші на пацієнтах, учні насміхаються з вчителів…
Цей список можна продовжувати до безкінечності, а приклади можна знайти ледь не в кожній сфері суспільного життя. Все свідчить про те, що в соціумі домінують масова культура егоїзму та споживання.
Людина, яка підіймається з такого суспільства на щаблі влади, не вміє любити своїх підлеглих, колег, громадян, свою країну, народ.
Правий був Михайло Туган-Барановський: "Політика ніколи не може бути вищою від рівня культури".
Відтак, суспільство без культури любові не здатне виховати люблячого політика.
"Нам тому живеться погано, що ми неякісно любимо". І жодна демократія, нова економічна теорія чи технократичний проект не здатні виправити ситуацію. Потрібне щось значно більше, чого всім не вистачає.
Сьогодні найбільше не вистачає Любові – кожному, суспільству і Україні.
Хоча цінність Любові давно відома, сучасність її втратила, забалакала, девальвувала, піддала забуттю. І ніякі концепції толерантності та взаємоповаги не можуть її замінити.
Любов потребує нового світського переосмислення. Необхідно навчитись заново любити одне одного – усвідомлено, безумовно, безпричинно і безкорисливо. Не говорити про Любов, а діяти з любов’ю в усіх сферах суспільного життя.
Однак мало навчитися любити ближнього. Людина може дати іншому лише те, що має сама. Тому найперше необхідно навчитися любити себе.
Українці не люблять себе. Переважно домінує або жертовність, або споживацький егоїзм. Чимало людей женуться за тим, що їм не потрібне, марнуючи життя. Замість щастя в гармонії – обирають самоствердження та споживання. Егоїзм став масовою культурою.
Справжня любов до себе та егоїзм – це дві протилежності. Якщо перша свідчить про психічну зрілість людини, то егоїзм – навпаки.
Національна біда України якраз полягає в тому, що нею керують психічно незрілі особистості. Для них егоїстичні мотиви споживання – купівля чергового пальто від Zilli, годинника від Rolex, телефону Vertu, мерседеса чи гелікоптера за 17 мільйонів доларів – справді є визначальними мотивами.
І, на жаль, більшість вихідців з суспільства, які демократичними шляхами потрапляють до влади, вмотивовані тими ж самими споживацькими потребами.
Лише змінивши спосіб мислення зможемо вирішити ті проблеми, які створені сучасним способом мислення. Навчитись любити себе і любити ближнього – це фундаментальна зміна свідомості, яка вже назріла. Вона відкриє українцям горизонти розвитку, небачені на сьогоднішньому рівні мислення.
Основи майбутнього ладу
Любов дасть новий вимір таким основоположним для Української Мрії цінностям, як свобода, воля і гармонія.
Свобода набуває в Любові нового сенсу та нових вимірів – свободи від стереотипів, обмежень, умовностей та ілюзій. Любов – це шлях до справжньої свободи, усвідомленої, відповідальної, яка відкриє безмежні можливості для пізнання світу, для творчості, для самореалізації.
Без Любові свобода не може бути самодостатньою цінністю. Вона не має моральних координат, відтак може набувати руйнівних змістів, характеру сваволі. Свобода самознищення – чи не це є головним досягненням сучасного людства?
Воля дозволяє людині змінювати себе і навколишній світ. Однак, воля може бути як передумовою насилля, самоствердження й руйнування, так і запорукою розвитку людини, її самовдосконалення та самореалізації. Воля, заснована на Любові, є необхідною ознакою психічно зрілої людини. Вона робить з людини творця, і цим виявляє богоподібну природу людини.
Гармонія є необхідною цінністю та ціллю Української Мрії. Любов до себе і психологічна зрілість дозволятиме людині жити в гармонії з собою. Любов до світу – забезпечить гармонію людей з навколишнім світом.
Водночас, досягнення гармонії буде метою діяльності людини в усіх сферах життя – у вихованні й освіті, законодавстві й науковому прогресі. Краса, як один з проявів любові, буде невід’ємною частиною всезагальної гармонії Омріяної України.
Ідентичність майбутнього
Пращури уявляли собі землю, що тримається на трьох слонах, які стоять на панцирі велетенської черепахи. В метафізичному розумінні вони праві. Земля тримається на цінностях свободи, волі та гармонії, в основі яких – Любов. І це знайде своє відображення в Українській Мрії.
Українську Мрію неможливо зрозуміти прагматичним розумом. Її необхідно відчути серцем.
Остап Кривдик пророчо написав "основою національної ідеї України має бути любов". Це так і є.
Нова ідея забезпечить нову ідентичність України.
І нехай Франція буде краєм вишуканості та краси, Німеччина – країною якості та педантичності, Японія – синонімом технологій та традицій.
Омріяна Україна буде країною любові та гармонії.
Олексій Толкачов
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
02.01.11
Україна приречена: корінь проблем
Зрозуміти це дуже просто. Погляньте у вікно, відчуйте контраст між побаченим і тим, що ми увійшли в третє тисячоліття.
У світ, який швидко змінюється, де технологічний розвиток випереджає мрії про нього, де наближається зміна геополітичних лідерів, запаси корисних копалин вичерпуються, а населення планети невпинно зростає.
Боротьба за виживання народів лише загострюватиметься, міграційний, фінансовий та економічний тиск сильних гравців лише зростатиме.
У цьому світі, в самісінькому центрі Європи, на найбагатших ґрунтах існує держава з катастрофічно низьким рівнем ефективності – вона навіть неспроможна забезпечити прожитковий рівень своєму вимираючому населенню. Роками вона не може визначитися, яка конституція, яка мова, яка геополітична орієнтація їй необхідна.
Якщо майбутнє є лінійним продовженням сучасності, то Україна й надалі приречена на мізерність – бути окраїною, об’єктом, ресурсом, розмінною монетою. Чим завгодно, лише не Країною.
Сучасні українські політики безсилі щось змінити. Вони створили мізерне сьогодення, і цим довели свою неспроможність створити величне майбутнє. Однак не лише вони винні. Українці, всі ми заслужили ту владу і країну, яку маємо. Тому що народ без мрії, наче птаха безкрила: здатна тільки гидити, а не літати.
Що стримує наш політ?
Ще не пізно все змінити. Мрія про майбутнє змінює його. Мрія – це найпотужніша сила, яка долає будь-яку владу, змінює людство і перед якою скоряється простір і час.
Для цього лишень необхідно знайти перешкоди, які стоять на шляху до світлого майбутнього, до Омріяної України. Вони не на поверхні – не в комунізмі, лібералізмі, голодоморі, зовнішніх чинниках чи у відсутності демократії. Зовсім ні.
Причини розрухи залягли значно глибше – на рівні національного характеру українців, менталітету, колективних переконань. Відтак, змінити майбутнє можна, лише змінивши національну колективну свідомість українців.
Які колективні переконання позбавляють Україну перспективи, роблять Мрію неможливою?
На наш погляд, їх чотири.
Безперспективність буття
Українці живуть одним днем. Вони не планують і не творять свою перспективу.
Ще за часів Київської Русі українці відмовились від планування і конструювання майбутнього. З того моменту київська держава припинила зовнішню експансію і розбудову, натомість почалася внутрішня міжусобиця, яка все знищила.
За що боролися князі? За власну стратегію для всієї Русі та сусідніх народів? Ні, вони билися за мізерні миттєві цілі – за максимізацію власного впливу.
Подібна ситуація багаторазово повторювалася в історії України. Українці розігрували тактику, не маючи довгострокової стратегії.
Не мав стратегії Богдан Хмельницький у 1648 році, коли зупинив свій переможний марш на Варшаву і повернувся у Київ. У 1917 році Центральна Рада теж не знала, чого прагнула у майбутньому – автономії чи незалежності.
На жаль, у 1991 році батьки державної незалежності України теж не мали цілісного бачення майбутнього. Тому Україна досі не може визначитися ані з виборчою системою, ані з реформами, ані з державною мовою.
В умовах відсутності стратегії, соціальному організму лишається лише реагувати на мінливі миттєві подразники, обставини та чинники. Тому сьогоднішні реформи можуть скасовувати результати вчорашніх, щоб післязавтра бути знову скасованими за нових мінливих обставин.
Система позбавлена цілі. Зусилля на досягнення чогось в такій системі – безглузді, даремні. Вони лише марнують соціальну енергію. Єдина виправдана соціальна програма за цих умов – "нацарювати сто рублів і втекти".
Українці, які не творять своє майбутнє, приречені бути об’єктом історії.
Щоб стати суб’єктом, українцям потрібна національна Мрія, амбітна стратегія. На шляху до Мрії кожен крок набуває сенсу.
Комплекс жертви
Історичний образ українського народу – це образ жертви.
Споконвіку ми – жертви татарів, ляхів, москалів, жидів, більшовиків, зрадників, підступних ворогів, обставин, змов і, зрештою, важкої долі безталанної…
Цими ідеями просякнута практично вся творчість народу, який живе на найбагатшій землі в Європі.
Національне страждання стало культом, самоціллю. Українцям не потрібні успіх і перемога, адже що з ними далі робити? Значно легше програти, а потім жалітися.
Саме комплексом жертви обумовлена дивовижна терплячість українського народу. Терплячість – це повільне принесення себе в жертву.
Несвідомо постає питання: скільки людей полягло б в кривавій боротьбі, якби українське селянство підняло повстання проти голодомору та більшовицької влади? Невже так само багато, як і від самого голодомору?
Комплекс жертви тісно пов'язаний з безперспективністю. Жертва ніколи не живе майбутнім, бо вона його не прагне. Жертва живе сьогоденням, стражданням теперішнього або минулого, безкінечно переживаючи свій біль.
Жертва перебуває в полоні суєти, буденності. Про це свідчить хоча б те, що суспільний резонанс від будь-якої інформації про нікчемну політичну сварку перевершує ефект від програмних стратегічних публікацій.
Сьогодні Україна вже потребує світового визнання своєї страждальницької місії. Це дозволяє споживати більше міжнародної уваги, підтримки, допомоги. Роль жертви – це вишукана форма споживання.
Саме тому міжнародний імідж України розбудовується на голодоморі, Чорнобилі, важкій радянській спадщині, а також на ідеологемах молодої державності, недосвідченої демократичності тощо.
Це змушує то ЄС, то США, то МВФ постійно виділяти Україні гроші, які осідають в розкішних маєтках київського передмістя. Ми вже майже звикли до думки, що весь світ нам винен.
Україна-жертва нікому в світі не потрібна.
Але психологи довели, що роль жертви є результатом добровільного вибору. Сила духу дозволяє обрати іншу роль – господаря долі, творця, відчути себе сильнішими за всі історичні обставини.
Енергію для цього вибору дає Мрія.
Чим сильніша Мрія, тим більша воля для її досягнення, тим сильніша енергія національного духу.
Комплекс меншовартості
Ще одна фундаментальна вада українства – це низька самооцінка, комплекс меншовартості. Правда, його століттями камуфлювали в образ скромності.
Однак, попри всі достоїнства українців, саме комплекс меншовартості не дозволяв нам відчути самодостатність, визріти для реалізації своєї стратегії.
Цей комплекс не дозволяє відчути себе номером один і ми продовжуємо грати під другим номером.
Тому завжди українці шукали старшого партнера та помічників в особі литовців, поляків, росіян, кримських татарів, шведів чи то німців.
В якийсь момент наш комплекс меншовартості посилився, коли у нашого народу відібрали право найменуватися Руссю, натомість повісили ярлик Малоросії та окраїни. Хоча ще за гетьмана Виговського в середині XVII століття ми себе ідентифікували з "Великим князівством Руським".
Але й тепер, здобувши незалежність, Україна так і не відчула себе спроможною вести самостійну політику, а весь час намагається прихилитися до ЄС, НАТО, США, МВФ або Росії.
Звільнення від комплексу меншовартості потребує зміни національної свідомості. Настає час ідентифікувати себе не з минулим, а з величним майбутнім, до якого нас веде Мрія.
Матриця ненависті
Проблемою українців є те, що вони навчилися добре ненавидіти – політиків, чиновників, хабарників, податківців, ворогів України…
Але, насправді, ми ненавидимо самих себе. За свої комплекси, слабкість, долю, історію та країну, зрештою, – за мізерність своїх устремлінь.
І лише потім ця ненависть поширюється на всіх та на все довкола нас. Вона знаходить свої численні проекції в соціальній розпорошеності, взаємній підозрілості, жлобстві, хамстві, егоїзмі, відсутності довіри, поваги та взаємодопомоги, а також у безлічі інших негативних явищ.
Першооснова всіх цих явищ – ненависть, або просто відсутність любові.
Очевидно, цю статтю читають чимало світлих, порядних і люблячих людей. Тим не менше, всі ми – в матриці ненависті. З нею кожен зустрічається щодня.
Вас облаяли у метро? ДАІшник вимагає хабара? Вам забудували дитячий майданчик у дворі? Ваші податки з бюджету розікрали? Чи просто ви простояли дві години в автомобільній пробці, бо пропускали кортеж президента?
Нас не люблять. До нас ставляться як до бидла, ресурсу, електорату, споживача, плебса.
Нам не зрадіють в магазині, нас не вшанують в кабінеті чиновника. Кожні вибори в органи влади побудовані на ненависті, а деякі експерти вже навіть починають говорити про "менеджмент ненависті" як новий напрям політтехнології.
Ненависть можна навіть відчути на шкірі, коли приїздиш з привітних і чистих європейських містечок в Україну.
Ненависть – це корінь більшості українських проблем. Вона деструктивна, на ній неможливо збудувати щастя, досягти прекрасного майбутнього.
Суспільство ненависті не може виховати політиків, які люблять народ. Будь-яке зерно прогресивної ідеї не прийметься на такому соціальному ґрунті.
На шляху до Мрії доведеться вийти з матриці ненависті.
Навіщо все це?
На тлі загальної сумної картини чимало українців все частіше запитують себе – за що ця кара?
Навіщо нам розчарування, біль, страждання, бідність, нестерпні умови життя?
Насправді, важкий шлях українців, шлях випробувань – це унікальний досвід, який дозволяє народу прозріти, зрозуміти чимало важливих речей. Він дає мудрість, загартовує і відкриває двері майбутньому.
Є добра новина. Реалізація Української Мрії вже близько, адже шлях випробувань українського народу наближається до кінця.
Олексій Толкачов
Фото Андрія Атаманіва
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
08.09.10
Ukrainian dream: коридор принципово нових можливостей
Українською мрією може стати Нова держава з доброзичливим інтерфейсом. Технологічні дверцята до Ukraine dream щойно відкрилися, але за ґвалтом політичних суперечок і всеукраїнського дерибану мало хто помітив коридор принципово нових можливостей.
Коридор, що починається в інтернеті.
Мереживна демократія: не наздоганяти, а випередити
Останніми роками кількість користувачів інтернету в Україні збільшилася втричі й сягнула сьогодні дев'яти мільйонів. За обсягом сумарного трафіку країна посіла шосте місце в Європі, тоді як тільки роком раніше замикала десятку.
Це принесло мільйонам українців якісно нові умови побуту й роботи, принципово нові можливості для саморозвитку й творення іншої дійсності.
Наприклад, уперше кожен отримав змогу, не виходячи з дому, "тут і зараз" подивитися повний текст будь-якого закону, указу президента чи рішення кабміну, багатьох наказів міністерств та відомств, протоколи засідань ВР, результати голосування тощо.
Це означає, що і в Україні підірвано мур таїнства бюрократії, на якому тримається влада сучасної конструкції.
Віднині кожен громадянин може "помацати" ті важелі, якими держава керує посполитими. Кожен може пересвідчитися, як цими важелями маніпулює політична верхівка.
Наприклад, уряд взяв перед міжнародною спільнотою зобов'язання створити загальнодержавну систему електронного документообігу. Проте, кілька мільярдів бюджетних коштів, витрачених на цю роботу, наша "еліта" розпиляла як завжди: з максимальним для чиновників і мінімальним для суспільства ефектом.
У черговий раз кожен може пересвідчитися, що сподіватися на владу немає жодних підстав.
А чому, власне, хтось усе ще сподівається? Чи не досить 19-и років сподівань на гарного прем'єра чи на правильного президента, які завжди обіцяють "зробити нам красиво"?
Сьогодні безпосередньо громадяни отримали можливість створити "електронний уряд" - навіть, усупереч гальмуванню з боку влади.
Ба - ми можемо піти значно далі: самі, поза партіями, створити таку собі мереживну державну корпорацію з надання реальних управлінських послуг громадянам.
Країни "золотого" мільярда вже котрий рік тримають курс на мереживну демократію (МД) - наступний етап світового державотворення.
Саме МД укільканадцятеро скорочує кількість державних службовців, що одразу дає величезну економію бюджетних коштів. Головне ж - МД забезпечує практичну прозорість роботи державних і комунальних установ. А отже - і небачену раніше у світовій історії відповідальність влади перед громадянами.
На десерт - МД надає миттєве волевиявлення того самого електорату, який у нас, наприклад, змушений чекати 4-5 років, від виборів до виборів, щоби сказати своє "фє" черговій банді брехунів і крадіїв.
Згадаймо регулярні референдуми в Швейцарії. За пару років технологія дозволить хоч кожен тиждень проводити такі плебісцити і в нас - за мінімальні кошти і з мінімальними фальсифікаціями. Якщо буде на те ваша воля.
Наша воля. Від влади й партій не дочекаємось!
Наша влада гальмує процес інформатизації. Хоча б тому, що не хоче відповідати за масові корупційні оборудки.
Та й чи заслужили українські чиновники на таке піклування з боку суспільства: задарма тримати їх на насиджених місцях?
Чому б українцям не спрацювати на випередження - створити завершену мереживну демократію, поки Європа, яка нас випереджає з інформатизації, ще не поспішає? Адже, завдяки розвитку мережі ми щойно отримали технологічну змогу розпочати виконання грандіозного соціального замовлення.
Бо саме нас, громадян України, використати державотворчі можливості мережі першими, закликає гостра життєва потреба - відсутність перспектив саморозвитку за влади пануючої верхівки.
Якщо ми цей момент не використаємо, європейський потяг розрулить поточну фінансову кризу й піде собі далі.
А ми надовго залишимося на хуторі світової свободи й демократії.
Українська мрія: Схід і Захід разом
Перезавантаження проекту Україна-91 на модерновій інформаційній основі може стати Ukraine dream - дійсно загальноукраїнською справою.
Амбіційність завдання (першими в Європі створити мереживну демократію) цілком здатна викликати потужне піднесення. Адже й прагматичний аспект задовольняє величезну більшість українців: від оновлення держави отримають усі громадяни, незалежно від ставлення до мови й "переписування" історії.
Єдиний прошарок, що не отримає вигоди від оновлення, це нинішня корумпована верхівка: халява має припинитися.
Зрозуміло, що така перспектива аж ніяк не влаштовує нашу "еліту", і вже тому вона за визначенням неспроможна народити будь-який загальноукраїнський проект. Адже спільний для всього народу проект має виключати протистояння навколо запаленого 2004 року українсько-бермудського трикутника "мова - історія - УПА".
А чим же політикани куплять голоси на виборах, якщо виключать з обіцянок цей трикутник?
Черговим підвищенням пенсій, що вже довели ціну картоплі у вересні до ніколи не бачених в Україні 5 гривень? Чи гречкою київським бабусям - так її вже взагалі катма: ні на базарі, ні в універсамі.
Пригадайте, будь ласка, промовистий факт: усі фракції ВР обіцяють електорату щось дати: стрибок до Європи з галушками, тисячу гривень із заморожених внесків, стабільність, краще життя вже сьогодні тощо...
Але жодна партія не пропонує громадянам взяти пряму участь в управлінні: державою чи хоч би районом.
При тому, що єдиним джерелом влади за Конституцією є народ. Не партії, власники яких узурпували владу, а саме народ.
У разі об'єднаного (Схід і Захід разом) тиску на верхівку в центрі й на місцях наші корупціємани досить швидко змушені будуть пригальмувати апетити. А кардинальні результати оздоровлення суспільства й оновлення держави можна отримати вже найближчими роками.
І для цього не потрібно лягати на амбразуру, виходити на барикади, голодувати, мітингувати, клеїти листівки чи збирати пожертви. Треба просто відкинути деякі стереотипи й попрацювати мозками. Не на якусь партію, громадську чи бізнесову структуру, а безпосередньо на суспільство.
Нова держава: не святі горшки ліплять
Держава - це структура, що має працювати відповідно до алгоритму: Конституція й уся сукупність законодавства. Якщо структура працює не за алгоритмом, як зараз, це означає, що суттєві дефекти має сама конструкція або/та алгоритм.
Отже, потрібно, краще раніше ніж пізніше, створювати і нову структуру, і новий алгоритм. Їх відтепер, в епоху масового інтернету, можна створювати, не виходячи з дому. Щодо самого змісту - різноманітних пропозицій в інтернеті вже сьогодні достатньо.
А далі вже справа техніки: відібрати, систематизувати, стикувати тощо. Текст нової Конституції із задоволенням візьмуться відпрацювати молоді юристи на засадах мереживної самоорганізації.
Набагато складніше з кадрами.
Головна проблема в тому, що нинішня верхівка не придатна для використання в апараті Нової держави, бо їй прищеплена корупційна спрямованість мислення. А нижча ланка, як правило, неспроможна, бо вражена іншою апаратно-бюрократичною бацилою: премії й просування по службі дають не за добру роботу, а за послуги начальнику.
Втім, не святі горшки ліплять: нічого сакрального в державному управлінні немає.
Давайте спочатку подивимося, скільки керівних чиновників потребує апарат Нової держави на прикладі райміськадміністрацій, яких в Україні зараз близько 15 тисяч.
Замінити голову і п'ять заступників: по Україні - це 90 тисяч осіб. Ще 10 тисяч - на керівництво центральними органами влади. Зрозуміло, що це мінімум, і краще би готувати одразу 300 тисяч, щоби забезпечити конкурс на заміщення керівних посад.
300 тисяч "нових" професіоналів - це багато чи мало?
Пошлюся на думку одного цілком компетентного, на мій погляд, віце-прем'єра: прямо зараз зменшити кількість працівників вдесятеро, а працюючим підвищити зарплату вп'ятеро.
У такому разі достойних кандидатів знайдеться з півмільйона.
Кращі випускники українських і закордонних вишів мають модерне мислення й спеціальну освіту, що відповідає ринковій економіці, але практично жоден не працює в держапараті: нагору пускають тільки за приниження. Знання менеджменту й маркетингу, правознавства й соціальних проблем отримали десятки тисяч молодих українців, але за ці знання їм пропонують на держслужбі мізерні оклади, які колеги добирають хабарами та тіньовими послугами. Не треба скидати з рахунків і радянських фахівців, яких життя примусило в 90-х роках пройти власну "школу бізнесу": їхній досвід відкидає чинна, стара держава, але він стане в нагоді державі новій.
Більшість потенційних пошукачів державних посад представляють креативний клас, до якого відомий на УП політолог зарахував "всіх тих, хто в межах своєї діяльності є інноватором, генератором розвитку, творцем "точок зростання".
У соціальному плані це представники галузевої та фундаментальної науки, розробники й реалізатори високих технологій, інженери ВПК, представники деяких сегментів бізнесу (частіше середнього, створеного з нуля, а також венчурного), активна частина міської інтелігенції, що працює в сфері формування духовної та інформаційної реальності..."
На думку соціологів, в Україні "креативників" майже 7 мільйонів.
Пригадаймо, що в країні вже мінімум 9 мільйонів користувачів мережі - і побачимо, що креативний клас щойно завершив озброєння інтернетом.
Отже, починати будівництво Нової держави суб'єкт оновлення має можливість прямо сьогодні.
Якщо схоче і зможе...
Олександр Тертичний
Коридор, що починається в інтернеті.
Мереживна демократія: не наздоганяти, а випередити
Останніми роками кількість користувачів інтернету в Україні збільшилася втричі й сягнула сьогодні дев'яти мільйонів. За обсягом сумарного трафіку країна посіла шосте місце в Європі, тоді як тільки роком раніше замикала десятку.
Це принесло мільйонам українців якісно нові умови побуту й роботи, принципово нові можливості для саморозвитку й творення іншої дійсності.
Наприклад, уперше кожен отримав змогу, не виходячи з дому, "тут і зараз" подивитися повний текст будь-якого закону, указу президента чи рішення кабміну, багатьох наказів міністерств та відомств, протоколи засідань ВР, результати голосування тощо.
Це означає, що і в Україні підірвано мур таїнства бюрократії, на якому тримається влада сучасної конструкції.
Віднині кожен громадянин може "помацати" ті важелі, якими держава керує посполитими. Кожен може пересвідчитися, як цими важелями маніпулює політична верхівка.
Наприклад, уряд взяв перед міжнародною спільнотою зобов'язання створити загальнодержавну систему електронного документообігу. Проте, кілька мільярдів бюджетних коштів, витрачених на цю роботу, наша "еліта" розпиляла як завжди: з максимальним для чиновників і мінімальним для суспільства ефектом.
У черговий раз кожен може пересвідчитися, що сподіватися на владу немає жодних підстав.
А чому, власне, хтось усе ще сподівається? Чи не досить 19-и років сподівань на гарного прем'єра чи на правильного президента, які завжди обіцяють "зробити нам красиво"?
Сьогодні безпосередньо громадяни отримали можливість створити "електронний уряд" - навіть, усупереч гальмуванню з боку влади.
Ба - ми можемо піти значно далі: самі, поза партіями, створити таку собі мереживну державну корпорацію з надання реальних управлінських послуг громадянам.
Країни "золотого" мільярда вже котрий рік тримають курс на мереживну демократію (МД) - наступний етап світового державотворення.
Саме МД укільканадцятеро скорочує кількість державних службовців, що одразу дає величезну економію бюджетних коштів. Головне ж - МД забезпечує практичну прозорість роботи державних і комунальних установ. А отже - і небачену раніше у світовій історії відповідальність влади перед громадянами.
На десерт - МД надає миттєве волевиявлення того самого електорату, який у нас, наприклад, змушений чекати 4-5 років, від виборів до виборів, щоби сказати своє "фє" черговій банді брехунів і крадіїв.
Згадаймо регулярні референдуми в Швейцарії. За пару років технологія дозволить хоч кожен тиждень проводити такі плебісцити і в нас - за мінімальні кошти і з мінімальними фальсифікаціями. Якщо буде на те ваша воля.
Наша воля. Від влади й партій не дочекаємось!
Наша влада гальмує процес інформатизації. Хоча б тому, що не хоче відповідати за масові корупційні оборудки.
Та й чи заслужили українські чиновники на таке піклування з боку суспільства: задарма тримати їх на насиджених місцях?
Чому б українцям не спрацювати на випередження - створити завершену мереживну демократію, поки Європа, яка нас випереджає з інформатизації, ще не поспішає? Адже, завдяки розвитку мережі ми щойно отримали технологічну змогу розпочати виконання грандіозного соціального замовлення.
Бо саме нас, громадян України, використати державотворчі можливості мережі першими, закликає гостра життєва потреба - відсутність перспектив саморозвитку за влади пануючої верхівки.
Якщо ми цей момент не використаємо, європейський потяг розрулить поточну фінансову кризу й піде собі далі.
А ми надовго залишимося на хуторі світової свободи й демократії.
Українська мрія: Схід і Захід разом
Перезавантаження проекту Україна-91 на модерновій інформаційній основі може стати Ukraine dream - дійсно загальноукраїнською справою.
Амбіційність завдання (першими в Європі створити мереживну демократію) цілком здатна викликати потужне піднесення. Адже й прагматичний аспект задовольняє величезну більшість українців: від оновлення держави отримають усі громадяни, незалежно від ставлення до мови й "переписування" історії.
Єдиний прошарок, що не отримає вигоди від оновлення, це нинішня корумпована верхівка: халява має припинитися.
Зрозуміло, що така перспектива аж ніяк не влаштовує нашу "еліту", і вже тому вона за визначенням неспроможна народити будь-який загальноукраїнський проект. Адже спільний для всього народу проект має виключати протистояння навколо запаленого 2004 року українсько-бермудського трикутника "мова - історія - УПА".
А чим же політикани куплять голоси на виборах, якщо виключать з обіцянок цей трикутник?
Черговим підвищенням пенсій, що вже довели ціну картоплі у вересні до ніколи не бачених в Україні 5 гривень? Чи гречкою київським бабусям - так її вже взагалі катма: ні на базарі, ні в універсамі.
Пригадайте, будь ласка, промовистий факт: усі фракції ВР обіцяють електорату щось дати: стрибок до Європи з галушками, тисячу гривень із заморожених внесків, стабільність, краще життя вже сьогодні тощо...
Але жодна партія не пропонує громадянам взяти пряму участь в управлінні: державою чи хоч би районом.
При тому, що єдиним джерелом влади за Конституцією є народ. Не партії, власники яких узурпували владу, а саме народ.
У разі об'єднаного (Схід і Захід разом) тиску на верхівку в центрі й на місцях наші корупціємани досить швидко змушені будуть пригальмувати апетити. А кардинальні результати оздоровлення суспільства й оновлення держави можна отримати вже найближчими роками.
І для цього не потрібно лягати на амбразуру, виходити на барикади, голодувати, мітингувати, клеїти листівки чи збирати пожертви. Треба просто відкинути деякі стереотипи й попрацювати мозками. Не на якусь партію, громадську чи бізнесову структуру, а безпосередньо на суспільство.
Нова держава: не святі горшки ліплять
Держава - це структура, що має працювати відповідно до алгоритму: Конституція й уся сукупність законодавства. Якщо структура працює не за алгоритмом, як зараз, це означає, що суттєві дефекти має сама конструкція або/та алгоритм.
Отже, потрібно, краще раніше ніж пізніше, створювати і нову структуру, і новий алгоритм. Їх відтепер, в епоху масового інтернету, можна створювати, не виходячи з дому. Щодо самого змісту - різноманітних пропозицій в інтернеті вже сьогодні достатньо.
А далі вже справа техніки: відібрати, систематизувати, стикувати тощо. Текст нової Конституції із задоволенням візьмуться відпрацювати молоді юристи на засадах мереживної самоорганізації.
Набагато складніше з кадрами.
Головна проблема в тому, що нинішня верхівка не придатна для використання в апараті Нової держави, бо їй прищеплена корупційна спрямованість мислення. А нижча ланка, як правило, неспроможна, бо вражена іншою апаратно-бюрократичною бацилою: премії й просування по службі дають не за добру роботу, а за послуги начальнику.
Втім, не святі горшки ліплять: нічого сакрального в державному управлінні немає.
Давайте спочатку подивимося, скільки керівних чиновників потребує апарат Нової держави на прикладі райміськадміністрацій, яких в Україні зараз близько 15 тисяч.
Замінити голову і п'ять заступників: по Україні - це 90 тисяч осіб. Ще 10 тисяч - на керівництво центральними органами влади. Зрозуміло, що це мінімум, і краще би готувати одразу 300 тисяч, щоби забезпечити конкурс на заміщення керівних посад.
300 тисяч "нових" професіоналів - це багато чи мало?
Пошлюся на думку одного цілком компетентного, на мій погляд, віце-прем'єра: прямо зараз зменшити кількість працівників вдесятеро, а працюючим підвищити зарплату вп'ятеро.
У такому разі достойних кандидатів знайдеться з півмільйона.
Кращі випускники українських і закордонних вишів мають модерне мислення й спеціальну освіту, що відповідає ринковій економіці, але практично жоден не працює в держапараті: нагору пускають тільки за приниження. Знання менеджменту й маркетингу, правознавства й соціальних проблем отримали десятки тисяч молодих українців, але за ці знання їм пропонують на держслужбі мізерні оклади, які колеги добирають хабарами та тіньовими послугами. Не треба скидати з рахунків і радянських фахівців, яких життя примусило в 90-х роках пройти власну "школу бізнесу": їхній досвід відкидає чинна, стара держава, але він стане в нагоді державі новій.
Більшість потенційних пошукачів державних посад представляють креативний клас, до якого відомий на УП політолог зарахував "всіх тих, хто в межах своєї діяльності є інноватором, генератором розвитку, творцем "точок зростання".
У соціальному плані це представники галузевої та фундаментальної науки, розробники й реалізатори високих технологій, інженери ВПК, представники деяких сегментів бізнесу (частіше середнього, створеного з нуля, а також венчурного), активна частина міської інтелігенції, що працює в сфері формування духовної та інформаційної реальності..."
На думку соціологів, в Україні "креативників" майже 7 мільйонів.
Пригадаймо, що в країні вже мінімум 9 мільйонів користувачів мережі - і побачимо, що креативний клас щойно завершив озброєння інтернетом.
Отже, починати будівництво Нової держави суб'єкт оновлення має можливість прямо сьогодні.
Якщо схоче і зможе...
Олександр Тертичний
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Підписатися на:
Дописи (Atom)