Позаблоковість? Партнерство? Блюзнірство та й годі.

05.03.11

Позаблоковість? Партнерство? Блюзнірство та й годі.

Днями влада вкотре показала себе у всій своїй красі. Маю на увазі інформацію, що з’явилася в ЗМІ про зустріч міністрів оборони України та Росії. Не беруся оцінювати соціальний вимір реформування російської армії, хоча переконаний – неодноразово бачив на власні очі, як організовано цю справу в арміях НАТО – росіянам про той рівень можна хіба що помріяти. Це до теми, з кого брати приклад.

Але зараз мова про інше. Міністри поговорили й про значно важливіші речі, зокрема, про переозброєння. Якщо вірити ЗМІ, міністр оборони України Михайло Єжель заявив, що проблем з переозброєнням немає, бо це питання викладено в угоді від 1996 року про умови базування флоту на Україні (виділено мною. – Авт .). Побіжно дозволю собі нагадати, що угоди підписано у 1997 році.

На цю неточність можна було б і не звертати увагу, якби не йшлося про значно серйозніші речі.

Отже, міністр стверджує, що проблем з переозброєнням немає. «Ми діємо в рамках цього договору, усе інше – це предмет переговорів», - цитують його ЗМІ.

Що ж насправді зафіксовано в договорі? У частині 1 статті 4 Угоди про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України читаємо таке: «Загальна чисельність особового складу, кількість кораблів, суден, озброєнь та військової техніки ЧФ РФ, що знаходяться на території України, не перевищуватимуть рівнів, визначених в Угоді між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року».

У свою чергу, згадана угода про параметри поділу флоту чітко визначає, які кораблі, судна, озброєння та військова техніка залишаються за російським флотом. Нічого іншого там нема. Не йде мова ні про які переозброєння. Не може, наприклад, старий буксир бути замінено на ракетний крейсер. Саме тому попередня влада, дбаючи про безпекові інтереси держави, не дозволяла змінювати якісний баланс озброєнь ЧФ РФ. Пропозиція була проста: хочете міняти, будь ласка, але тип на тип, клас на клас, тобто саме так, як у договорі.

Тепер, виходячи зі слів нинішнього міністра, договори можна читати по-іншому. Уже, мабуть, забули, як із кораблів ЧФ РФ стріляли по Севастополю, як возили по Севастополю та Криму ракети без будь-якого дозволу української влади, як займалися нахабною контрабандою та про безліч інших прикладів, що становлять пряму загрозу національній безпеці України та порушують права її громадян. Тоді, слава Богу, обійшлося без жертв. А що буде завтра? Чи є гарантії?

Насправді дипломатична формула «переозброєння» на практиці означає нарощування озброєнь російським флотом. У зв’язку з цим виникає два запитання.

Перше – до нашої влади. А як це узгоджується з проголошеною Україною т. зв. «позаблоковістю». Самі такі от горді й рівновіддалені, а іноземцям свою територію під військові бази не просто на наступні 25 років віддаємо, а ще й озброюватися до зубів дозволяємо. Яка ж це «позаблоковість»?

Друге – до російської влади. Як нарощування озброєнь кореспондується з пропозицією про створення системи загальноєвропейської безпеки? Пропозицію, правда, вже забули за непотрібністю. Бо єдиною її метою було завадити Україні в просуванні до НАТО. Знову ж таки – коли йдеться про «ворожих» американців, то роззброюються, а як про своїх «стратегічних» партнерів, себто нас із вами, то озброюються. Це і є однакова безпека для всіх? Блюзнірство та й годі.

Але не звикати. Шкода тільки, що теперішня наша влада цього вперто не хоче помічати.

Що ж робити? Відповідь проста: хоч трохи дбати про власну, а не про чужу безпеку. Якщо, за словами одного сучасного добре відомого українського письменника, опинилися власними зусиллями у ролі безпекових «голоср…ченків», то хоч би подбали про речі, які бодай обличчя врятовують.

Ну чому б, наприклад, нашим «стратегам» не висунути ідею демілітаризації Чорного моря?

Заморожування теперішніх рівнів озброєнь з їхнім поетапним та поступовим скороченням? Про ліквідацію іноземної військової присутності на територіях країн Чорноморського басейну тощо? Ну, хоча б щось!

Та де там. Кишка тонка. Продаватимуть свою безпеку і зміцнюватимуть чужу. Може, коли за це знову дулю дадуть, як у Харкові, - ото буде радість.

Соромно, панове. Піднімайтеся, нарешті, з колін. Майте гідність. Думайте про державу.

Володимир Огризко