Стереотип про дві полярності – Львів – Донецьк – спростовує загальноукраїнське опитування, проведене соціологічною групою «Рейтинг», на замовлення Програми дослідження сучасної історії України імені Петра Яцика. Соціологи з’ясували, з ким себе ідентифікують жителі в українських регіонах і якою хочуть бачити Україну. Результати виявились несподіваними.
Області, в яких провели опитування, розділили на 4 групи – Центр, Захід, Схід, Південь, пише радіо «Свобода».
Респондентам запропонували список можливих ознак, за якими вони можуть описати себе найкраще, котрі характеризують їх у суспільстві. Відтак жителі Центру (74,4%) ідентифікують себе українцями, Заходу (84,5%) і Півдня (69,7%) – громадянами України, Сходу (49, 8%) – мешканцями свого міста. Загалом по Україні майже 70% жителів ототожнюють себе з громадянами України, а 64,1% – з українцями.
Гендерна ідентичність надалі хвилює людей, бо 46,3% опитаних характеризують себе жінками. Мабуть, таке визначення найлегше дається людині, бо варто лишень глянути в люстерко.
Як показали результати опитування, Захід є більш визначений щодо своєї національної ідентичності, а Схід – щодо соціальної.
Соціологи запропонували респондентам 4 групи: національність, політична сфера, соціально-класовий статус і релігійна ознака, – з якими, на думку людей, вони мають найбільше спільного. Захід і Центр (43,2% і 35,4%) мають відчуття спільності з українцями, а не росіянами чи євреями, а жителі східних і південних регіонів є ближчими до робітників та пенсіонерів (26,6% і 23,5%). Якщо майже 24% мешканців Сходу зазначили, що мають більше спільного з українцями, то 3% опитаних говорять про спільні відчуття з росіянами.
Згідно з результатами дослідження, люди в жодному з українських регіонів не мають нічого спільного з політичними партіями і багатіями. Тим часом на Заході категорично заявляють, що нічого спільного не мають із комуністами, а на Сході – з українськими націоналістами.
А ось думки людей про те, якими мають бути українсько-російські відносини, розділились. Так, у Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській областях вважають, що Україна і Росія мають бути повністю відокремлені. У Закарпатській, у групі Черкаської, Херсонської, Чернігівської областей, відповіли, що Україна має бути наполовину наближеною до Росії. Харківська, Миколаївська і Донецька області хочуть бачити Україну самостійною, але якомога ближчою до Росії, ще ближчою цю відстань бачать мешканці Сумської і Луганської областей. Крим займає окрему категоричну позицію – Україна і Росія мають бути однією країною.
Такі різні думки людей про відносини між Україною і Росією, за оцінкою соціолога Наталії Черниш, свідчать про те, що у східних і південних областях дуже невеликий відсоток людей ідентифікує себе росіянами, і це хоч і «лінивий» або «безхребетний патріотизм», але все ж таки є патріотизмом. Такого не було у 1994 році, коли проводили перше подібне соціологічне дослідження.
«Різноманітність думок всередині держави зростатиме, – зауважує соціолог. – У ставленні України до Росії є дев’ять різноманітних думок. У цьому випадку український народ вкотре довів свою першість і вищість над політиками. Політики тепер ані в Росії, ані в Україні не повинні закривати очі на ці результати. Росіяни із сумом, бо втрачають свій плацдарм, втрачає вартість їхня теза, що потрібно боронити росіян в Україні. Українських політиків має навчити, що не можна грати на два фронти, бо люди всередині однієї країни почали думати по-різному. Політикам треба доганяти цю ситуацію. Їхні заклики до об’єднання з Росією нині уже не матимуть такої сили навіть в Донецьку та Харкові, яку вони мали колись».
Як би того не бажали політики, але Україна не є розділена, – це тема передвиборчих баталій. Соціологічне опитування показує, що нині немає конфлікту між українською та російською ідентичністю, бо головне ототожнення для України є українське, і жодне інше з ним не може конкурувати, зазначає історик, професор Ярослав Грицак.
З українською ідентичністю бореться соціальна категорія, робітників і пенсіонерів. Одна частина України виразно ідентифікує себе в національних категоріях, а інша – в соціальних.
«Це не є боротьба між Україною і Росією, це радше боротьба між двома різними версіями України. В певній мірі це внутрішньосімейний скандал, суперечка. Сім’я – одна, вони це усвідомлюють, це радше образ, яку вони хочуть бачити, цю Україну. Час працює на українізацію України», – наголосив Ярослав Грицак.
Однак, зауважує він, це довготривала повзуча українізація, яка почалась в 1990-х роках. І тому залишається запитання, чи ще існує точка повороту назад, чи ні? Бо намагання нової влади зупинити українізацію в Україні очевидне. Тому нині важливо почати думати іншими категоріями у цій тривалій внутрішній сімейній боротьбі, відкинувши стереотипи. Бо в іншому випадку сценарій розколу України може бути зреалізований.
статті про українську політику і не тільки
