«Російський большевицький режим успадкував великодержавні імперські амбіції московських правителів і за два десятиліття перетворив СРСР у потужний єдиний військовий табір. Все життя було мілітаризоване, а збройні сили за чисельністю особового складу, озброєння та оснащення переважали усі армії великих держав разом узятих», – прокоментував процес підготовки до святкування 9 травня кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, теорії та практики культури Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка» Ігор Гаврилів під час круглого столу, організованого Інститутом гуманітарних і соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка» спільно з управлінням внутрішніх справ Львівської облдержадміністрації на виконання президентського указу щодо відзначення 65-ій річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років.
"Для здійснення своїх агресивних планів, Кремль по всьому світу формує та фінансує через комуністичний Інтернаціонал створення комуністичних партій, які стають так званою п’ятою колоною большевиків у низці європейських і світових держав. Такі експансіоністські заходи провокували прихід до влади крайньо правих режимів. В Італії – фашистів, у Німеччині – нацистів, франкістів у Іспанії, але це було на руку кремлівським верховодам, які стимулювали і фінансували реваншистські тоталітарні режими. Для них найбільш ворожими були буржуазні соціал-демократи, які сповідували мирні зміни в країнах, а також шукали компромісів у міждержавних стосунках", – наголосив Ігор Гаврилів.
За словами історика, пробою сил стали збройні конфлікти у Монголії, в Манджурії. А громадянська війна в Іспанії у 1935-36 роках "стала полігоном випробування зброї для СРСР і Німеччини..".
"На перший погляд, авантюрна політика кремлівських політиків була добре продумана, і мала на меті руками нацистів розпалити вогнище нової світової війни, а згодом здійснити визвольний похід, окупувавши всю Європу. Так, Сталін 19 серпня 1939 року на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) розкрив свої плани: "Визначення ворогуючих сторін у збройному протистоянні дасть СРСР широке поле діяльності для розвитку світової революції". – розповідав історик - У розмові із генеральним секретарем Виконавчого комітету Комінтерну, диктатор довірливо поділився планами: "Ми не проти, щоб вони побилися добряче, і послабили один одного. Ми можемо маневрувати, підштовхуючи одну сторону проти іншої, щоб вони добряче побилися". Агресивні плани Москви підтверджують слова чільника закордонного відомства СРСР, члена Політбюро ЦК ВКП(б) Молотова, який у липні 1940 року у розмові з міністром закордонних справ Литви, заявив: "Геніальний Ленін не помилявся, запевняючи нас, що ІІ Світова війна дасть нам змогу захопити владу у всій Европі, як І світова війна дала змогу захопити владу у Росії". Ці цитати показують, якими насправді були наміри кремлівських верховодів.".
У свою чергу Гітлер, за словами історика, незважаючи на його антикомуністичну риторику у праці "Майн Камф", вважав Сталіна великим правителем. "На сьогодні широко опублікована цитата Гітлера, що є три правителі, і найслабший – Беніто Муссоліні".
І. Гаврилів нагадав: "22 серпня 1939 року, у переддень підписання пакту Рібентропа-Молотова, у виступі перед командуванням Вермахту Гітлер признався: "В осені 1939 року я вирішив йти разом зі Сталіним. Сталін і я – єдині, хто дивиться лише у майбутнє. Найближчими днями на німецько-совєцькоому кордоні подам руку Сталіну і разом з ним почну новий розподіл світу".
Історик резюмував: "Большевицька і нацистська диктатури почали ІІ Світову війну, напавши на Польщу у вересні 1939 року. Після її розгрому був заключний, не згадуваний чомусь у совєцький підручниках, договір "Про дружбу і кордони". Спільний воєнний парад у Бресті".
статті про українську політику і не тільки
06.05.10
Влада бере приклад з Росії, – Ющенко про цензуру на «1+1»
Третій президент України Віктор Ющенко вважає відкритий лист журналістів щодо запровадження на телеканалі цензури сміливим громадянським вчинком, який викликає велику повагу. Про це заявила прес-секретар Віктора Ющенка Ірина Ванникова.
Як повідомила ZAXID.NET прес-служба партії «Наша Україна», «нинішня влада активно створює умови, в яких журналістам відведена роль бути співучасниками та виконавцями антиукраїнської інформаційної кампанії. Влада використовує найгірші зразки організації інформаційного простору – коли немислима будь-яка критика влади, а інформування громадян підмінюються агітацією і пропагандою. Подібний режим запровадила в своїй країні російська влада – і приклад з них беруть їх новоявлені учні з влади української».
«Нова українська влада хоче бачити і чути на телебаченні лише однозначний «одобрямс» своїм діям – за повної відсутності аргументованої публічної критики.
У цих умовах критично важливою є громадянська позиція журналістів, громадських активістів, політиків, які називають себе демократами. Ми не маємо права дозволити розтоптати досягнення свободи слова, розправитися із журналістами, які стали на її захист.
Невільне суспільство неспроможне на розвиток і приречене на стагнацію; а держава, позбавлена об’єктивного погляду на події, приречена діяти неефективно.
Тому завданням усіх сил, які вважають себе демократичними і патріотичними, є примусити владу поважати працю журналіста і право суспільства знати правду. До речі, статті 15 та 34 чинної Конституції прямо забороняють цензуру і встановлюють свободу слова як невід’ємне право кожного громадянина. А перешкоджання журналістові у його професійній діяльності є кримінальним злочином.
Ми також закликаємо усіх журналістів підтримати своїх колег, спільно виступити проти спроб владної команди запровадити в Україні цензуру та викривлені, заполітизовані стандарти подачі інформації», - зазначено в заяві Ющенка.
Нагадаємо, раніше журналісти програми ТСН на "1+1" заявили про введення цензури при підготовці сюжетів. У той же час гендиректор каналу Олександр Ткаченко відкидає ці звинувачення.
Як повідомила ZAXID.NET прес-служба партії «Наша Україна», «нинішня влада активно створює умови, в яких журналістам відведена роль бути співучасниками та виконавцями антиукраїнської інформаційної кампанії. Влада використовує найгірші зразки організації інформаційного простору – коли немислима будь-яка критика влади, а інформування громадян підмінюються агітацією і пропагандою. Подібний режим запровадила в своїй країні російська влада – і приклад з них беруть їх новоявлені учні з влади української».
«Нова українська влада хоче бачити і чути на телебаченні лише однозначний «одобрямс» своїм діям – за повної відсутності аргументованої публічної критики.
У цих умовах критично важливою є громадянська позиція журналістів, громадських активістів, політиків, які називають себе демократами. Ми не маємо права дозволити розтоптати досягнення свободи слова, розправитися із журналістами, які стали на її захист.
Невільне суспільство неспроможне на розвиток і приречене на стагнацію; а держава, позбавлена об’єктивного погляду на події, приречена діяти неефективно.
Тому завданням усіх сил, які вважають себе демократичними і патріотичними, є примусити владу поважати працю журналіста і право суспільства знати правду. До речі, статті 15 та 34 чинної Конституції прямо забороняють цензуру і встановлюють свободу слова як невід’ємне право кожного громадянина. А перешкоджання журналістові у його професійній діяльності є кримінальним злочином.
Ми також закликаємо усіх журналістів підтримати своїх колег, спільно виступити проти спроб владної команди запровадити в Україні цензуру та викривлені, заполітизовані стандарти подачі інформації», - зазначено в заяві Ющенка.
Нагадаємо, раніше журналісти програми ТСН на "1+1" заявили про введення цензури при підготовці сюжетів. У той же час гендиректор каналу Олександр Ткаченко відкидає ці звинувачення.
Відзначення 9 травня протиставляє Україну цивілізованому світові, - історик
«У рік 65-річчя закінчення ІІ Світової війни в Україні здійнялася шалена істерія реваншистських сил, які зі зміною влади у державі хочуть нав’язати українському громадянству вже призабуті радянські міти та стереотипи. При потуранні антинаціональних владоможців навіть вдалося поставити у Запоріжжі пам’ятник найбільш кривавому тирану за всю історію людства Сталіну», - прокоментував процес підготовки до святкування 9 травня кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, теорії та практики культури Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка» Ігор Гаврилів під час круглого столу, організованого Інститутом гуманітарних і соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка» спільно з управлінням внутрішніх справ Львівської облдержадміністрації на виконання президентського указу щодо відзначення 65-ій річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років.
І.Гаврилів додав: «Помпезні урочистості та спільний з росіянами і білорусами військовий парад протиставляє Україну всьому цивілізованому світові, який традиційно 8 травня відзначить закінчення воєнних дій в Европі Днем пам’яті жертв ІІ Світової війни».
За його словами, натомість фахівці-дослідники вкотре обговорюватимуть причини та гостро суперечливий початок найбільш кривавого світового конфлікту.
І.Гаврилів зачитав доповідь «Причини і передумови початку Другої світової війни». Історик вважає, що ІІ Світова війна була запрограмована закінченням І світової війни, коли «не справедливий поділ територій та визначення кордонів заклали міну, що вибухнула через два десятиліття».
І.Гаврилів додав: «Помпезні урочистості та спільний з росіянами і білорусами військовий парад протиставляє Україну всьому цивілізованому світові, який традиційно 8 травня відзначить закінчення воєнних дій в Европі Днем пам’яті жертв ІІ Світової війни».
За його словами, натомість фахівці-дослідники вкотре обговорюватимуть причини та гостро суперечливий початок найбільш кривавого світового конфлікту.
І.Гаврилів зачитав доповідь «Причини і передумови початку Другої світової війни». Історик вважає, що ІІ Світова війна була запрограмована закінченням І світової війни, коли «не справедливий поділ територій та визначення кордонів заклали міну, що вибухнула через два десятиліття».
Асоціація зовнішньої реклами звинувачує київську владу в незаконному захопленні білбордів до Дня Перемоги
Асоціація зовнішньої реклами звинувачує Київську міську державну адміністрацію у використанні рекламних конструкцій до Дня Перемоги без згоди власників конструкцій.
"У ніч з 5 на 6 травня був даний негласний наказ заклеювати всі щити і сітілайти у місті по шляху проходження Президента України. Цей наказ став моментально виконуватися: неофіційні поклейочні бригади вийшли на вулиці і без будь-яких документів та дозволів, криво і навскіс почали поклейку на чужій власності ", - заявляє асоціація.
При цьому асоціація зазначає, що оператори зовнішньої реклами добровільно надали міськадміністрації свої найкращі конструкції, в числі яких всі площини в центрі Києва, для розміщення сюжетів, присвячених 65-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні.
Тому асоціація не бачить підстав для самовільного використання мерією додаткових конструкцій без згоди з їхніми власниками.
У зв'язку з цим асоціація ініціює судові позови за фактами незаконного захоплення приватної власності.
Також оператори почали залучати охоронні компанії для запобігання неузгодженого з ними заклеювання конструкцій.
Крім цього, асоціація закликає прем'єр-міністра Миколу Азарова та голову Державного комітету з регуляторної політики і підприємництва Михайла Бродського захистити малий і середній бізнес від протиправних дій міськадміністрації.
Як повідомляло агентство, Київміськадміністрація вирішила тематично прикрасити вулиці та мости столиці до Дня перемоги, в тому числі розмістивши зовнішню рекламу на сіті-лайтах та біг-бордах.
До цього Асоціація зовнішньої реклами закликала Київміськадміністрацію естетично виважено розміщувати соціальну рекламу до Дня перемоги - точково, на кращих конструкціях і в помірних кількостях, достатніх для створення атмосфери свята.
Також асоціація застерігала мерію від масової заміни комерційних сюжетів соціальними в адміністративному порядку, що може спричинити судові позови замовників реклами, які оплатили ці послуги в травні.
Нагадаємо, Київська міська державна адміністрація планує витратити на святкування Дня Перемоги близько 50 мільйонів гривень. Про це розповів Леонід Черновецький, представляючи концепцію святкового художнього оформлення міста.
Тим часом, у квітні представники Київської міськадміністрації на зустрічі з операторами ринку зовнішньої реклами зажадали до кінця весни прибрати з центру столиці 50% конструкцій.
"У ніч з 5 на 6 травня був даний негласний наказ заклеювати всі щити і сітілайти у місті по шляху проходження Президента України. Цей наказ став моментально виконуватися: неофіційні поклейочні бригади вийшли на вулиці і без будь-яких документів та дозволів, криво і навскіс почали поклейку на чужій власності ", - заявляє асоціація.
При цьому асоціація зазначає, що оператори зовнішньої реклами добровільно надали міськадміністрації свої найкращі конструкції, в числі яких всі площини в центрі Києва, для розміщення сюжетів, присвячених 65-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні.
Тому асоціація не бачить підстав для самовільного використання мерією додаткових конструкцій без згоди з їхніми власниками.
У зв'язку з цим асоціація ініціює судові позови за фактами незаконного захоплення приватної власності.
Також оператори почали залучати охоронні компанії для запобігання неузгодженого з ними заклеювання конструкцій.
Крім цього, асоціація закликає прем'єр-міністра Миколу Азарова та голову Державного комітету з регуляторної політики і підприємництва Михайла Бродського захистити малий і середній бізнес від протиправних дій міськадміністрації.
Як повідомляло агентство, Київміськадміністрація вирішила тематично прикрасити вулиці та мости столиці до Дня перемоги, в тому числі розмістивши зовнішню рекламу на сіті-лайтах та біг-бордах.
До цього Асоціація зовнішньої реклами закликала Київміськадміністрацію естетично виважено розміщувати соціальну рекламу до Дня перемоги - точково, на кращих конструкціях і в помірних кількостях, достатніх для створення атмосфери свята.
Також асоціація застерігала мерію від масової заміни комерційних сюжетів соціальними в адміністративному порядку, що може спричинити судові позови замовників реклами, які оплатили ці послуги в травні.
Нагадаємо, Київська міська державна адміністрація планує витратити на святкування Дня Перемоги близько 50 мільйонів гривень. Про це розповів Леонід Черновецький, представляючи концепцію святкового художнього оформлення міста.
Тим часом, у квітні представники Київської міськадміністрації на зустрічі з операторами ринку зовнішньої реклами зажадали до кінця весни прибрати з центру столиці 50% конструкцій.
У «Тюрмі на Лонцького» почесний консул Канади у Львові репрезентуватиме фільм «Між Гітлером і Сталіном»
9 травня у щонедільному кінолекторії Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» відбудеться обговорення фільму «Між Гітлером і Сталіном: Україна в II Світовій війні», що його представлятиме почесний консул Канади у Львові Оксана Винницька.
Документальний фільм тривалістю 58 хвилин «Між Гітлером і Сталіном: Україна в II Світовій війні, незвідані сторінки історії» зняв режисер Святослав Новицький 2004 року, присвятивши свою роботу пам’яті всіх, хто пережив нацистське і більшовицьке поневолення України й боровся за свободу України – десяти мільйонів українців, які загинули на війні, незчисленних мільйонів жертв комуністичних репресій і двох із половиною мільйонів українців-остарбайтерів. Фільм було створено на замовлення Україно-Канадського дослідницько-документаційного центру та на кошти громадян.
Створенню фільму передувала кількамісячна робота автора в архівах України, тому в основу стрічки покладено як розсекречені матеріали (зокрема, фото- та кіно), так і спогади очевидців та коментарі таких науковців, як Збігнев Бжезинскі, Норман Дейвіс, Роберт Конквест та Джон Армстронг.
Прем’єра англомовної версії фільму, озвученої лауреатом «Оскара» американським актором українського походження, Джеком Пеленсом (Палагнюком), відбулася у вересні 2003 року в Торонто, а української, озвученої Назаром Стригуном, -18 квітня 2005 року в київському Будинку кіно, незабаром стрічку показали на УТ-1 та «5-му каналі». У нашому місті під час традиційного вручення журналістської премії ім. Сашка Кривенка почесний консул Канади у Львові Оксана Винницька вже мала честь репрезентувати цей фільм в УКУ.
Перегляд і обговорення фільму «Між Гітлером і Сталіном: Україна в II Світовій війні, незвідані сторінки історії» у «Тюрма на Лонцького»(вул. С.Бандери, 1, вхід з вул. К.Брюллова) розпочнеться о 13.00.
Вхід вільний.
Довідка.
Новицький Святослав – американський актор, режисер українського походження.
Народився 19 жовтня 1934 р. у Торчині Волинської області. Закінчив коледж театрального мистецтва (1958) в Паседені та відділ кінематографії Колумбійського університету (1964).
Знімався у фільмах: «Через річку», «Закривавлена зграя» та ін. Був режисером ряду документальних стрічок у США, Канаді: «Шевченко у Вашингтоні» (1964), «Щоб дзвони дзвонили» (1972), «Безсмертний образ» (1979), «За стерном долі» (1982), «Жнива розпачу» (1984), «Між Гітлером і Сталіним: Україна у Другій світовій війні. – Замовчування історії» (2001).
Документальний фільм тривалістю 58 хвилин «Між Гітлером і Сталіном: Україна в II Світовій війні, незвідані сторінки історії» зняв режисер Святослав Новицький 2004 року, присвятивши свою роботу пам’яті всіх, хто пережив нацистське і більшовицьке поневолення України й боровся за свободу України – десяти мільйонів українців, які загинули на війні, незчисленних мільйонів жертв комуністичних репресій і двох із половиною мільйонів українців-остарбайтерів. Фільм було створено на замовлення Україно-Канадського дослідницько-документаційного центру та на кошти громадян.
Створенню фільму передувала кількамісячна робота автора в архівах України, тому в основу стрічки покладено як розсекречені матеріали (зокрема, фото- та кіно), так і спогади очевидців та коментарі таких науковців, як Збігнев Бжезинскі, Норман Дейвіс, Роберт Конквест та Джон Армстронг.
Прем’єра англомовної версії фільму, озвученої лауреатом «Оскара» американським актором українського походження, Джеком Пеленсом (Палагнюком), відбулася у вересні 2003 року в Торонто, а української, озвученої Назаром Стригуном, -18 квітня 2005 року в київському Будинку кіно, незабаром стрічку показали на УТ-1 та «5-му каналі». У нашому місті під час традиційного вручення журналістської премії ім. Сашка Кривенка почесний консул Канади у Львові Оксана Винницька вже мала честь репрезентувати цей фільм в УКУ.
Перегляд і обговорення фільму «Між Гітлером і Сталіном: Україна в II Світовій війні, незвідані сторінки історії» у «Тюрма на Лонцького»(вул. С.Бандери, 1, вхід з вул. К.Брюллова) розпочнеться о 13.00.
Вхід вільний.
Довідка.
Новицький Святослав – американський актор, режисер українського походження.
Народився 19 жовтня 1934 р. у Торчині Волинської області. Закінчив коледж театрального мистецтва (1958) в Паседені та відділ кінематографії Колумбійського університету (1964).
Знімався у фільмах: «Через річку», «Закривавлена зграя» та ін. Був режисером ряду документальних стрічок у США, Канаді: «Шевченко у Вашингтоні» (1964), «Щоб дзвони дзвонили» (1972), «Безсмертний образ» (1979), «За стерном долі» (1982), «Жнива розпачу» (1984), «Між Гітлером і Сталіним: Україна у Другій світовій війні. – Замовчування історії» (2001).
9 травня зі Львова обіцяють виселити всіх комуністів
ЛМО Української партії обіцяє 9 травня не дозволити провести у Львові парад ветеранів та виселити з міста всіх комуністів. Про це сьогодні, 6 травня, ЗІК повідомив голова ЛМО УП Остап Стахів.
З його слів, ЛМО Української партії подала заявку про проведення акції «Україна понад усе!» на пр. Свободи у центрі Львова 9 травня у час з 9.00 до 11.00.
«Ми плануємо, що біля пам’ятника Тарасові Шевченку будуть грати повстанські пісні на весь центр міста», – повідомив Стахів.
Він наголосив, що УП категорично проти проведення параду ветеранів 9 травня у центрі Львова з партійною символікою КПУ.
Стахів заявив, що у неділю у Львові «КПУ зрозуміє, що їм ніхто не дасть глумитися над нашою історією».
«На цьому буде поставлена крапка у діяльності КПУ у Львові. Якщо ні, то ми знаємо всі під’їзди, де проживають члени КПУ. Думаю, громада міста не дозволить цим людям проживати на території Львова», – сказав голова ЛМО УП.
З його слів, ЛМО Української партії подала заявку про проведення акції «Україна понад усе!» на пр. Свободи у центрі Львова 9 травня у час з 9.00 до 11.00.
«Ми плануємо, що біля пам’ятника Тарасові Шевченку будуть грати повстанські пісні на весь центр міста», – повідомив Стахів.
Він наголосив, що УП категорично проти проведення параду ветеранів 9 травня у центрі Львова з партійною символікою КПУ.
Стахів заявив, що у неділю у Львові «КПУ зрозуміє, що їм ніхто не дасть глумитися над нашою історією».
«На цьому буде поставлена крапка у діяльності КПУ у Львові. Якщо ні, то ми знаємо всі під’їзди, де проживають члени КПУ. Думаю, громада міста не дозволить цим людям проживати на території Львова», – сказав голова ЛМО УП.
У Севастополі пам’ятник Леніну облили чорною фарбою
Невідомі облили чорною фарбою пам’ятник Леніну у Севастополі. Про це повідомила прес-служба управління Міністерства внутрішніх справ в Севастополі.
Правоохоронці разом із мешканцями міста очистили пам’ятник від фарби за 2 години.
«Коли я прийшов до пам’ятника близько 13.00, на ньому були тільки залишки фарби», – сказав секретар Севастопольського міськкому Комуністичної партії Роман Кияшко.
Він також зазначив, що напередодні правоохоронці з Ленінського районного відділення Севастополя попереджали комуністів про можливі акції протесту, повідомляє «Обком».
Комуністи планують виставити комсомольців для охорони пам’ятника Леніну.
Правоохоронці разом із мешканцями міста очистили пам’ятник від фарби за 2 години.
«Коли я прийшов до пам’ятника близько 13.00, на ньому були тільки залишки фарби», – сказав секретар Севастопольського міськкому Комуністичної партії Роман Кияшко.
Він також зазначив, що напередодні правоохоронці з Ленінського районного відділення Севастополя попереджали комуністів про можливі акції протесту, повідомляє «Обком».
Комуністи планують виставити комсомольців для охорони пам’ятника Леніну.
Польський експерт: Своєю заявою про об'єднання "Нафтогазу" з "Газпромом" Путін хоче перевірити межі поступок українців
Глава російського уряду Володимир Путін заявою про можливе об'єднання українського "Нафтогазу" з російським "Газпромом" хоче перевірити межі поступок нової влади України. Таку думку висловив аналітик Гжегож Громадський.
"Це спроба зондування української влади - наскільки далеко вони готові піти на співпрацю", - сказав він.
Г.Громадський назвав незрівняними активи однієї з найбільших газових компаній світу - "Газпрому" з українським "Нафтогазом", що в разі звичайного об'єднання призведе до поглинання російською компанією української.
"Газпром" є партнером більш ніж домінуючим", - сказав він. Аналітик вважає, що, швидше за все, сторони повернуться до ідеї створення газотранспортного консорціуму з управління газотранспортною системою України, в який також може бути включене управління українськими газовими сховищами. Він назвав українські сховища дуже привабливим активом для росіян.
На думку експерта, Україна більше втратить, ніж виграє від створення газотранспортного консорціуму навіть в разі, якщо до проекту приєднаються партнери з Європейського Союзу.
"Консорціум не буде прозорим, і буде більше створений на російських, ніж на європейських умовах", - сказав він.
Г.Громадський вважає, що найкращим рішенням для України було б створення двостороннього газотранспортного консорціуму з Європейським Союзом в рамках підписаної навесні минулого року Брюссельської декларації.
Він відзначив, що, власне, така схема реально інтегрувала б Україну в європейську енергетичну систему, що було б реальним кроком для політичної інтеграції українців з ЄС, який об'єднує сьогодні 27 держав.
"Це (створення трибічного консорціуму) крок назад", - оцінив він. Як повідомлялося, В.Путін минулої п'ятниці після переговорів з главою українського уряду Миколою Азаровим запропонував об'єднати "Нафтогаз України" з російським "Газпромом".
М.Азаров і Президент України Віктор Янукович заявили, що не обговорювали це питання з російською владою, назвавши заяву В.Путіна "експромтом".
"Це спроба зондування української влади - наскільки далеко вони готові піти на співпрацю", - сказав він.
Г.Громадський назвав незрівняними активи однієї з найбільших газових компаній світу - "Газпрому" з українським "Нафтогазом", що в разі звичайного об'єднання призведе до поглинання російською компанією української.
"Газпром" є партнером більш ніж домінуючим", - сказав він. Аналітик вважає, що, швидше за все, сторони повернуться до ідеї створення газотранспортного консорціуму з управління газотранспортною системою України, в який також може бути включене управління українськими газовими сховищами. Він назвав українські сховища дуже привабливим активом для росіян.
На думку експерта, Україна більше втратить, ніж виграє від створення газотранспортного консорціуму навіть в разі, якщо до проекту приєднаються партнери з Європейського Союзу.
"Консорціум не буде прозорим, і буде більше створений на російських, ніж на європейських умовах", - сказав він.
Г.Громадський вважає, що найкращим рішенням для України було б створення двостороннього газотранспортного консорціуму з Європейським Союзом в рамках підписаної навесні минулого року Брюссельської декларації.
Він відзначив, що, власне, така схема реально інтегрувала б Україну в європейську енергетичну систему, що було б реальним кроком для політичної інтеграції українців з ЄС, який об'єднує сьогодні 27 держав.
"Це (створення трибічного консорціуму) крок назад", - оцінив він. Як повідомлялося, В.Путін минулої п'ятниці після переговорів з главою українського уряду Миколою Азаровим запропонував об'єднати "Нафтогаз України" з російським "Газпромом".
М.Азаров і Президент України Віктор Янукович заявили, що не обговорювали це питання з російською владою, назвавши заяву В.Путіна "експромтом".
Росія приставить до кожного українського регіону свого куратора
За кожним українським регіоном буде закріплено регіон у Російській Федерації. Про це заявив на прес-конференції в Сімферополі Посол Росії в Україні Михайло Зурабов.
За його словами, наявний процес двосторонніх відносин між регіонами треба змінювати. "На сьогодні Крим встановив відносини із 25 регіонами Росії. Вони є більше паперовими, ніж мають практичне наповнення", - сказав М.Зурабов, якого цитує ТСН.
"Тому, зустрічаючись з губернаторами російських і українських прикордонних територій у Харкові, ми дійшли висновку, що за кожним українським регіоном має бути закріплений окремий координуючий російський регіон", - розповів Посол.
За його словами, російським регіонам буде поставлено завдання координації двосторонньої роботи з тим, щоб вони були максимально ефективними. "Це не монополізація контактів. Це управлінське рішення, яке дасть нам змогу бути впевненими, що російські губернатори зрозуміють, що питання двосторонніх контактів також важливе, як посівний або збірний", - наголосив М.Зурабов.
За його словами, наявний процес двосторонніх відносин між регіонами треба змінювати. "На сьогодні Крим встановив відносини із 25 регіонами Росії. Вони є більше паперовими, ніж мають практичне наповнення", - сказав М.Зурабов, якого цитує ТСН.
"Тому, зустрічаючись з губернаторами російських і українських прикордонних територій у Харкові, ми дійшли висновку, що за кожним українським регіоном має бути закріплений окремий координуючий російський регіон", - розповів Посол.
За його словами, російським регіонам буде поставлено завдання координації двосторонньої роботи з тим, щоб вони були максимально ефективними. "Це не монополізація контактів. Це управлінське рішення, яке дасть нам змогу бути впевненими, що російські губернатори зрозуміють, що питання двосторонніх контактів також важливе, як посівний або збірний", - наголосив М.Зурабов.
ЗМІ: журналісти ТСН заявляють про цензуру на телеканалі "1+1"
Журналісти телеканалу "1+1" заявляють про впровадження цензури у випусках новин ТСН. Про це йдеться у відкритому листі журналістів, поширеному в четвер.
За інформацією "Телекритики", у зверненні йдеться: "Ми, журналісти ТСН, хочемо заявити: на телеканалі "1+1" впроваджують цензуру".
За словами журналістів, їм заборонили висвітлювати певні теми і події. "Наші сюжети, в яких є критика нинішньої влади, з політичних міркувань знімають з ефіру. Остаточне рішення щодо виходу матеріалу в ефір приймається не редактором випуску, і навіть не шефом-редактором ТСН, а Гендиректором "1+1 ", - йдеться у листі.
Журналісти зазначають, що останньою краплею став підсумковий випуск ТСН, який вийшов в ефір 2 травня цього року, в якому "матеріали про політичне протистояння у ВР перетворилися на класичні приклади інформаційного кілерства".
"Відразу зазначимо, ми не виступаємо захисниками, симпатиками або прихильниками опозиції. Свої політичні симпатії журналіст залишає за межами своїх сюжетів. Однак ми вважаємо, що кожна зі сторін має право на рівних донести свою позицію глядачу", - наголошують представники ЗМІ.
Водночас журналісти зазначають, що "смілива спроба колеги, Мирослава Отковича, порушити питання цензури мала наслідком обвинуваченнями в заангажованості, дилетантстві і непрофесіоналізмі з боку заступниці глави адміністрації Президента".
"Ми вимагаємо негайно припинити ручне керування Телевізійною Службою Новин.
Ми вимагаємо припинити ганебну практику впровадження "директив", "цінних вказівок" і заборони тих чи інших тем.
Ми вимагаємо повернути в ТСН базові принципи журналістики: об’єктивність, збалансованість і рівновіддаленість від політичних сил", - зазначають журналісти.
Журналісти наголошують, що у разі ігнорування вимог, вони будуть розглядати можливість проведення одноденного попереджувального страйку і обіцяють повідомляти про всі відомі факти цензури.
У листі також йдеться: "Ми звертаємося до усіх наших колег. Знаємо, що не ми одні опинилися під тиском цензури. Знаємо, як важко зараз зробити цей перший крок. У 2004-ому ми знайшли у собі сили. Перебороли страх. Кожен свій. І сказали цензурі "НІ". Ми ризикуємо втратити професію, довіру наших співвітчизників, ту країну, в якій кожен із нас хоче жити. У якій житимуть наші діти".
"Колеги! Закликаємо Вас об'єднатися і разом захистити честь нашої професії! Покажемо, що нас багато. Тих, хто цінить свободу слова. А не її імітацію. Ми сильні. Разом", - закликають представники ЗМІ.
У зверненні повідомляється, що відкритий лист "підписали кореспонденти ТСН Григорій Жигалов, Сергій Кудімов, Соломія Вітвицька, Маргарита Ситник, Світлана Березовська, Борис Іванов, Тетяна Коваленко, Жан Новосельцев, Юліанна Саух, Інна Боднар, Ігор Бондаренко і ведучі Олексій Ліхман, Юлія Бориско, Ілона Довгань, Віталій Гайдукевич".
Водночас у прес-службі "1+1" кореспонденту ЛІГАБізнесІнформ відмовилися коментувати цю ситуацію, сказавши, що тексту листа у них немає.
За інформацією "Телекритики", у зверненні йдеться: "Ми, журналісти ТСН, хочемо заявити: на телеканалі "1+1" впроваджують цензуру".
За словами журналістів, їм заборонили висвітлювати певні теми і події. "Наші сюжети, в яких є критика нинішньої влади, з політичних міркувань знімають з ефіру. Остаточне рішення щодо виходу матеріалу в ефір приймається не редактором випуску, і навіть не шефом-редактором ТСН, а Гендиректором "1+1 ", - йдеться у листі.
Журналісти зазначають, що останньою краплею став підсумковий випуск ТСН, який вийшов в ефір 2 травня цього року, в якому "матеріали про політичне протистояння у ВР перетворилися на класичні приклади інформаційного кілерства".
"Відразу зазначимо, ми не виступаємо захисниками, симпатиками або прихильниками опозиції. Свої політичні симпатії журналіст залишає за межами своїх сюжетів. Однак ми вважаємо, що кожна зі сторін має право на рівних донести свою позицію глядачу", - наголошують представники ЗМІ.
Водночас журналісти зазначають, що "смілива спроба колеги, Мирослава Отковича, порушити питання цензури мала наслідком обвинуваченнями в заангажованості, дилетантстві і непрофесіоналізмі з боку заступниці глави адміністрації Президента".
"Ми вимагаємо негайно припинити ручне керування Телевізійною Службою Новин.
Ми вимагаємо припинити ганебну практику впровадження "директив", "цінних вказівок" і заборони тих чи інших тем.
Ми вимагаємо повернути в ТСН базові принципи журналістики: об’єктивність, збалансованість і рівновіддаленість від політичних сил", - зазначають журналісти.
Журналісти наголошують, що у разі ігнорування вимог, вони будуть розглядати можливість проведення одноденного попереджувального страйку і обіцяють повідомляти про всі відомі факти цензури.
У листі також йдеться: "Ми звертаємося до усіх наших колег. Знаємо, що не ми одні опинилися під тиском цензури. Знаємо, як важко зараз зробити цей перший крок. У 2004-ому ми знайшли у собі сили. Перебороли страх. Кожен свій. І сказали цензурі "НІ". Ми ризикуємо втратити професію, довіру наших співвітчизників, ту країну, в якій кожен із нас хоче жити. У якій житимуть наші діти".
"Колеги! Закликаємо Вас об'єднатися і разом захистити честь нашої професії! Покажемо, що нас багато. Тих, хто цінить свободу слова. А не її імітацію. Ми сильні. Разом", - закликають представники ЗМІ.
У зверненні повідомляється, що відкритий лист "підписали кореспонденти ТСН Григорій Жигалов, Сергій Кудімов, Соломія Вітвицька, Маргарита Ситник, Світлана Березовська, Борис Іванов, Тетяна Коваленко, Жан Новосельцев, Юліанна Саух, Інна Боднар, Ігор Бондаренко і ведучі Олексій Ліхман, Юлія Бориско, Ілона Довгань, Віталій Гайдукевич".
Водночас у прес-службі "1+1" кореспонденту ЛІГАБізнесІнформ відмовилися коментувати цю ситуацію, сказавши, що тексту листа у них немає.
Сталін ображає релігійні почуття багатьох тисяч віруючих, – єпископ Запорізький і Мелітопольський
Учора, 5 травня, Преосвященніший Йосип, єпископ Запорізький і Мелітопольський, виступив від імені кліру та парафіян Запорізької єпархії Української православної церкви з протестом проти ініціативи зведення пам’ятника Сталіну в місті Запоріжжі.
Єпископ Йосип зазначив, що «фігура» вождя народів «неоднозначно сприймається в сучасному суспільстві. Не слід забувати і тих людей, а більшість з них були православні, які були репресовані, замордовані в катівнях НКВС; серед них були і православні пастирі», – пише «Репортер Запоріжжя».
Крім того, як повідомляє прес-служба Запорізької єпархії, відповідний рапорт був скерований Преосвященним Йосипом на ім’я Блаженнішого Митрополита Володимира, в якому сказано: «Як правлячий архієрей ввіреної мені Запорізької єпархії вважаю своїм обов’язком від імені чад Української православної церкви висловити протест про неприпустимість цього заходу, оскільки дана акція є образою релігійних почуттів багатьох тисяч віруючих запорожців. Щиро сподіваюся, що думку Церкви візьмуть до уваги ініціатори встановлення пам’ятника, і це послужить мирному вирішенню проблеми, що виникла».
Єпископ Йосип зазначив, що «фігура» вождя народів «неоднозначно сприймається в сучасному суспільстві. Не слід забувати і тих людей, а більшість з них були православні, які були репресовані, замордовані в катівнях НКВС; серед них були і православні пастирі», – пише «Репортер Запоріжжя».
Крім того, як повідомляє прес-служба Запорізької єпархії, відповідний рапорт був скерований Преосвященним Йосипом на ім’я Блаженнішого Митрополита Володимира, в якому сказано: «Як правлячий архієрей ввіреної мені Запорізької єпархії вважаю своїм обов’язком від імені чад Української православної церкви висловити протест про неприпустимість цього заходу, оскільки дана акція є образою релігійних почуттів багатьох тисяч віруючих запорожців. Щиро сподіваюся, що думку Церкви візьмуть до уваги ініціатори встановлення пам’ятника, і це послужить мирному вирішенню проблеми, що виникла».
Україна вважає, що є у стані вибору між Росією та Європою. Але вони не мають її за рівноправного партнера
«Україна все ще вважає, що перебуває у стані вибору між Росією та Європою, але насправді вони не розглядають Україну як рівноправного партнера», – таку думку ІМК сьогодні, 6 травня, висловив директор Інституту економіки і міжнародних зв’язків НАН України Валерій Новицький.
«Насправді нова поведінка Росії, з цінами на газ зі своїм тиском, вже свідчить про те, що Росія не бачить в Україні рівноправного партнера. Вже треба докладати надзусиль для того, щоб вийти хоча б на рівень рівноправного партнера, рівноправного діалогу з самою Росією», – сказав експерт.
На думку економіста, ЄС також ніколи не розглядав Україну як рівноправного партнера.
«Він не тільки не підтримав Україну при вступі до цієї організації, а сам висував союзні претензії на переговорах з Україною. ЄС висуває вимоги до України не витрачати гроші на соціальні програми, не витрачати гроші на науку, на технології, а тільки утримати макроекономічний баланс. З цими хибними ідеями Україна дійшла до того стану розвалу, в якому є нині», – зазначив В. Новицький.
Він додав, що Україні слід думати не про підтримку макроекономічного балансу, чого вимагає МВФ, а «треба подумати про інвестиції у високотехнологічні сектори».
«Насправді нова поведінка Росії, з цінами на газ зі своїм тиском, вже свідчить про те, що Росія не бачить в Україні рівноправного партнера. Вже треба докладати надзусиль для того, щоб вийти хоча б на рівень рівноправного партнера, рівноправного діалогу з самою Росією», – сказав експерт.
На думку економіста, ЄС також ніколи не розглядав Україну як рівноправного партнера.
«Він не тільки не підтримав Україну при вступі до цієї організації, а сам висував союзні претензії на переговорах з Україною. ЄС висуває вимоги до України не витрачати гроші на соціальні програми, не витрачати гроші на науку, на технології, а тільки утримати макроекономічний баланс. З цими хибними ідеями Україна дійшла до того стану розвалу, в якому є нині», – зазначив В. Новицький.
Він додав, що Україні слід думати не про підтримку макроекономічного балансу, чого вимагає МВФ, а «треба подумати про інвестиції у високотехнологічні сектори».
Спорудження пам’ятників Сталіну є порушенням міжнародних норм, – висновок правників
Відкриття в Запоріжжі пам’ятника радянському диктаторові Йосипу Сталіну суперечить міжнародним зобов’язанням України, вважають українські правники.
Міністр юстиції Олександр Лавринович заявив, що «тиранам пам’ятники ставити не потрібно» і закликав до «засвоєння уроків історії». Але не висловив жодної правової оцінки спорудженню пам’ятника Сталіну, – пише «Німецька хвиля».
Голова правління Української гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко сказав, що, на відміну від засудженого міжнародною спільнотою фашизму, комунізм засуджений не був, а його пропаганда не заборонена й не переслідується правовими актами. У національному законодавстві, як зазначив Бущенко, йому невідомі законні механізми, які б зобов’язували до демонтажу пам’ятника радянському диктаторові.
Відсутність таких механізмів підтвердив і перший заступник голови парламентського комітету з питань прав людини Віктор Таран. Однак він нагадав, що кривавий режим Сталіна засуджений Парламентською Асамблеєю ОБСЄ та Радою Європи на рівні з нацистським режимом. А це означає, що спорудження пам’ятників Сталіну є порушенням міжнародних норм. Саме спираючись на такі норми, як вважає Таран, влада мала б демонтувати запорізький пам’ятник та заборонити встановлення аналогічного монументу в Одесі чи будь-якому іншому українському місті.
Тим часом церемонію відкриття пам’ятника Сталіну в Запоріжжі охороняла міліція. А під час самого заходу на ньому виступали депутати Верховної Ради України.
Міністр юстиції Олександр Лавринович заявив, що «тиранам пам’ятники ставити не потрібно» і закликав до «засвоєння уроків історії». Але не висловив жодної правової оцінки спорудженню пам’ятника Сталіну, – пише «Німецька хвиля».
Голова правління Української гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко сказав, що, на відміну від засудженого міжнародною спільнотою фашизму, комунізм засуджений не був, а його пропаганда не заборонена й не переслідується правовими актами. У національному законодавстві, як зазначив Бущенко, йому невідомі законні механізми, які б зобов’язували до демонтажу пам’ятника радянському диктаторові.
Відсутність таких механізмів підтвердив і перший заступник голови парламентського комітету з питань прав людини Віктор Таран. Однак він нагадав, що кривавий режим Сталіна засуджений Парламентською Асамблеєю ОБСЄ та Радою Європи на рівні з нацистським режимом. А це означає, що спорудження пам’ятників Сталіну є порушенням міжнародних норм. Саме спираючись на такі норми, як вважає Таран, влада мала б демонтувати запорізький пам’ятник та заборонити встановлення аналогічного монументу в Одесі чи будь-якому іншому українському місті.
Тим часом церемонію відкриття пам’ятника Сталіну в Запоріжжі охороняла міліція. А під час самого заходу на ньому виступали депутати Верховної Ради України.
Штрафна рота: без права залишитися живими
Нам знову пропонують знати одну і лише одну правду про Велику війну. Наполегливо нав’язують «єдиновірне, червонопрапорне» трактування всіх її подій, стратегічних операцій, битв і боїв, вкладають у прокрустове ложе долі мільйонів відомих і безіменних (досі!) учасників війни, абсолютна більшість з яких уже, на жаль, не з нами і не може нічого сказати тим нащадкам, для яких історія є, от уже насправді, політикою, зверненою у минуле.
Але збереглися документи, їх варто знати, хоча б якусь частинку, щоб не бути споживачем жованої-пережованої жуйки про «керівну роль…єдність радянського народу… геніальність вождя і його полководців». Щоб відчути, що то значило: входити героями у чужі столиці, і зі страхом повертатися у свою.
Мій батько – Олійник Микола Якович, 1923 р.н., уродженець села Бишів Київської області, з селян-середняків, пішов на фронт добровільно, написавши відповідну заяву з цілком звичайними словами про бажання бити фашистського ворога.
От тільки писати цю заяву йому довелося прокурору Актюбінського табору НКВС у Казахстані.
26 червня 1941 року Миколу Олійника, студента першого курсу Київського педінституту, було заарештовано за звинуваченням за ст. 54-12 Карного кодексу УРСР (недонесення про злочин).
З перших днів війни кремлівським стратегам стало зрозумілим, що відступати доведеться по всьому фронту воєнних дій і значна частина території СРСР опиниться під окупацією. У Москві гарячково вишукували не лише засоби зупинити просування фашистських військ, але вдавалися до зачищення територій України , Білорусі, Прибалтики від всіх «антирадянських елементів», спроможних, на думку енкаведистів, до співпраці з окупантами. З огляду на терор, який спричинила комуністична влада на нових територіях СРСР після 1939 року, таких елементів могло бути справді загрозливо багато.
Під превентивні арешти і висилку з прифронтових територій потрапляли , зокрема, і радянські громадяни німецької національності, відповідно, і ті, хто потім фігурував у показаннях.
У цю широко закинуту сітку впіймався Петро Крамер, однокурсник мого батька, вони разом винаймали кімнату на двох у приватній квартирі.
Миколу Олійника було викликано на допит до слідчого відділу НКВС УРСР у зв’язку з тим, що заарештований Крамер розказав, що читав контрреволюційні вірші своєму товаришеву-однокурснику.
Слідчий, сержант держбезпеки Поляруш, який вів справу, спочатку запропонував студенту «чесно і відверто» розповісти про контрреволюційну діяльність Крамера, але, діставши заперечну відповідь, ставив уже питання руба: слухав такі вірші? Чому не повідомив куди треба про антирадянську агітацію? Покривав ворога? Співчував?
Батько стояв на своєму: нічого не чув, не знаю, проте слідчий ухвалив рішення - заарештувати.
Ворота слідчої в’язниці НКВС у Києві на Володимирській, 33 зачинилися за ще одним в’язнем, «недооформленим» ворогом народу... За відповідною статтею КК йому «світило» до 10 років, а, враховуючи воєнний стан, могли і просто застосувати найвищу міру «соціального захисту».
Очевидно, що врятували його від неминучої розправи лише сум’яття та напруга, якими були позначені ті дні, коли ворог насувався на Київ. Роботи в енкаведистів вистачало, евакуація і все, пов’язане з цим масштабним завданням, ставало дедалі реальнішим, тож до повного розслідування багатьох порушених карних справ уже не доходили руки. Чекісти «розвантажували» камери, пачками відправляючи людей на розстріли, але декому вдалося уціліти.
У середині липня велику групу тих, хто знаходився під слідством, в якій був і батько, відправили в арештантському вагоні до Харкова, згодом – пішки етапом, до сусідньої Бєлгородської області в Росію, де в’язнів вантажили в товарняки і шугували по всьому великому Союзу.
Страждання, які випали на долю тих невільників, нині просто важко уявити. Країна палала війною, всі сили і ресурси були скеровані на фронт, для перемоги, а тут якісь зеки, вороги народу, контра. Вони опинилися поза законом, для них не було співчуття чи пощади, у них не було майбутнього.
Сконав хтось у дорозі від холоду чи голоду – складався відповідний акт, а труп викидали на найближчому полустанку.
Єдине, на що годилася ця людська маса, – робота. В Актюбінську, у голому степу споруджувався завод феросплавів, тож сюди у жовтні 1941 року і прибув ешелон з новою рабсилою. Поки живий - кайлуй мерзлу землю, тягай залязіччя, помреш - не жалійся.
З сучасної інтернет-довідки: «Завод на базе Актюбинского месторождения построен в годы Великой Отечественной войны. Первую плавку феррохрома он дал 20 января 1943 г. В сооружении завода принимали участие трудящиеся города Актюбинска. Стройка была объявлена народной. Феррохром нового завода шел на изготовление металла для танков и пушек, для нужд фронта».
По війні батько майже нічого не розповідав про свою участь у тій «народній» будові, лише після появи в 1991 році закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» став більш відвертим. Ті спогади зафіксував письменник Олекса Мусієнко, і я тут наведу деякі цитати з його записів.
«Напровесні мене з такелажників, тобто допоміжних робітників, перевели безпосередньо на монтаж, - згадував через багато літ Микола Олійник. – Працювали переважно на висоті, кріпили ферми. Робота складна і небезпечна. По кілька годин не спускаєшся на землю, поки багатотонна деталь, що утримується тросами, не сяде на болти. .. Невдовзі сталася подія, що мало не коштувала мені життя. Ми кріпили чергову ферму. Мій виснажений недоїданням і «ударною» працею організм надломився, запаморочилася голова і я, не підстрахований монтажним поясом, полетів сторч головою на будмайданчик».
З тяжкими травмами юнак півтора місяця провалявся на лікарняному ліжку у табірному шпиталі, а потім комісія визнала його непридатним до продуктивної праці.
Ось тоді згадали про хлопця опери Актюблагу, треба ж нарешті довести слідство до кінця та турнути доходягу-зека подалі з очей.
20 травня 1942 року оперуповноважений оперативно-чекістського відділу Актюбкомбінату НКВС Спиридонов розпочинає нове слідство і, провівши ще один допит наступного дня, вирішує: «рассмотрев следственный материал по делу (три сторінки допиту - авт.) и приняв во внимание, что Олейник Н.Я. достаточно изобличается в том, что проживал в г. Киеве в одной квартире с контрреволюционно-настроенным б. студентом учительського института Крамером П.А., укрывал контрреволюционную деятельность последнего, постановил: привлечь Олейника Н.Я. в качестве обвиняемого по ст.58-12 УК РСФСР».
Але 1942 рік – не 41-й. Сталінські заклики зупинити і розгромити ворога, перенести війну на його територію не дають належного ефекту. Німці уже на підступах до Волги, нашої землі захопили стільки, що у фашистів навіть уже фізично не вистачає людей для утримання гарнізонів в окупованих містах і селах.
У Кремлі згадують про «стратегічний резерв» гарматного м’яса, який можна кинути у вир війни, - це в’язні ГУЛАГу. У липні 1942 року починається формування перших штрафних рот і батальйонів у складі Червоної армії. До них дозволялося включати, крім власне військовослужбовців, також і цивільних осіб, засуджених за ті чи інші злочини.
Для зеків з’явився вибір, хоча й невеликий: або повільно конати у таборах ГУЛАГу, або вирватися на фронт, а там уже як судилося.
Микола Олійник пише заяву прокурору Актюблагу НКВС : «Горю желанием вступить в ряды РККА и грудью стать на защиту нашей великой Родины».
Патріотичний порив студента оцінювали прискіпливо, аж нарешті слідчий зробив висновок: « При дополнительном расследовании установлено, что Олейник Н.Я. виновным себя не признал и заявил, что Крамер П.А. дал на него вымышленные показания». І далі: «Поскольку состав преступления по делу не установлен, а также учитывая срок содержания под стражей - 12 месяцев, постановил – Олейника Н.Я. из-под стражи освободить и направить в Актюбинский военкомат для направления в РККА».
Таким було більшовицьке правосуддя: кілька тижнів перед тим «Олейник Н.Я. достаточно изобличается», а тепер, коли невідкладно треба було комплектувати нові військові частини, - «состав преступления не установлен».
З табору батько вийшов 21 вересня 1942 року і одразу потрапив у Тоцькі військові табори, де уже повним ходом формувалися штрафні частини. Тут йому та іншим таким «добровольцям» роз’яснили, хто вони насправді: ви – штрафники, звільнені від покарання умовно, свої злочини перед Радянською владою повинні змити кров’ю.
Кров’ю то й кров’ю. Людей, які пройшли ГУЛАГ, які стали в армійські шеренги поряд з справжніми «урками», бандитами і вбивцями, були змушені ділити з ними солдатську пайку, уже нічим не залякати.
Два місяці похапливої підготовки новоспечених бійців, і в кінці листопада штрафну роту завантажили в ешелон і спрямували на Північно-Західний фронт. Як з’ясувалося потім - на ліквідацію так званого Демянського плацдарму на території Новгородської області, що утворився з початку 1942 року.
З сучасної інтернет-довідки: «Весь район Демянского плацдарма был превращен в зону сплошных укреплений. Оборона выступа состояла из созданных на господствующих высотах сильных узлов сопротивления. Она включала ряд эшелонированных рубежей, приспособленных к круговой обороне населенных пунктов с системой сплошных траншей и комбинированных заграждений всех типов. Труднопроходимая лесисто-болотистая местность усиливала защитные свойства обороны, так как затрудняла массированное применение танков. Это давало противнику дополнительные преимущества.
На всех участках немцы непрерывно совершенствовали свою оборону. Участник боев, бывший начальник политотдела 118-й стрелковой дивизии генерал Г.Н. Шинкаренко вспоминал: «... передний край обороны противника плотно прикрывала густая сеть проволочных и минных заграждений... Тут были рогатки, ежи, спираль Бруно, проволочные заграждения в два кола. В 30-50 метрах за ними располагалась линия дзотов (на глубину 50-300 метров) с деревянными двойными стенками, между которыми была насыпана земля. Между дзотами были сооружены открытые площадки и окопы с одетыми крутостями... забор из колючей проволоки в три кола... С фронта забор прикрывал земляной вал толщиной 1,2-1,5 метра у основания. По валу снова тянулись рогатки из колючей проволоки и спираль Бруно».
Піісля одного з боїв на Демянському плацдармі німці оглядають вбитих радянських воїнів. 1942 рік
Батько згадував, що перед боєм їх досхочу нагодували гарячою кашею, видали маскхалати і, нарешті, зброю. Командири, які до того з штрафниками без крику і лайки майже не розмовляли, принишкли – перед лицем реальної смерті всі рівні, ніхто не хотів зайве дратувати людину зі зброєю.
Аж ось взводний скомандував: «Не курити, зброєю не брязкотіти. За мною!» і штрафники рушили у світанкові сутінки, назустріч долі.
Штрафроту було кинуто на передову лише для розвідки боєм, лише для відволікання уваги противника від іншої ділянки фронту, де і планувався наступ основних сил. А ці декілька сотень недонавчених рядових, учорашніх зеків були приречені полягти тут, у промерзлих болотах, у так званих боях місцевого значення, штурмуючи (навіть без обов’язкової артпідготовки) захисні порядки фашистів.
Після тієї ранкової атаки вціліли одиниці і серед них - мій батько. Він отримав кульове поранення у плече, смерть лише дихнула на нього і пішла за іншими жертвами.
А далі у рядового Олійника складалася уже звичайна воєнна біографія. Після лікування воював у складі 53-ї гвардійської стрілецької дивізії на Ленінградському, Прибалтійському фронтах, був стрільцем, кулеметником, радистом. Отримав ще одне поранення, цього разу осколком. Повернувся додому демобілізованим аж 1948-го року, з двома орденами – Слави ІІІ-го ступеня і Червоної Зірки, медалями. Відновився у тому ж Київському педінституті, працював потім на Волині…
А енкаведистська папка з документами «по обвинению Олейник Н.Я.» також прибула за місцем походження, до Києва, і нині зберігається у архіві СБУ України, де мені довелося її побачити.
Як свідчать штампи на ній, справа ця не раз «перетрушувалася» відповідно до якихось внутрішніх інструкцій НКВД-КДБ, очевидно, що пильне око спецслужб стежило за батьком і по війні – а раптом щось недогледіли тоді, щось випливе.
Уже в січні 1994 року батько отримав довідку з СБУ про те, що «був заарештований …перебував під слідством… звільнений з-під арешту у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину».
Його нині немає на цьому світі, помер у 1997 році, і він уже не може нічого додати до своєї правди про ту війну, до своїх спогадів.
Батька можна вважати щасливим обранцем долі, адже статистика свідчить, що з покоління чоловіків 1923 р.н. в СРСР після війни залишилися у живих 3 відсотки. Він вижив у Голодомор, який не оминув його рідний Бишів, не був розстріляний у Биківні влітку 41-го, не потрапив у Київський котел у вересні того ж року з півмільйоном радянських воїнів, кістки яких всіяли обидва боки річки Трубіж.
Таким був масштаб жертв. Про це зараз уже мало хто знає, а, згадуючи, звично кажуть: що ж, це була найбільша і найжорстокіша війна в історії, вони загинули в ім’я життя.
Так, втрати і жертви були неминучі. Але якщо знову підносяться гасла про вождів і полководців, які, мовляв, виграли війну, то треба згадати, як ця війна розпочалася, як СРСР і Німеччина були партнерами і спільниками до 1941 року, підписуючи пакти про ненапад, про розподіл Європи, влаштовуючи спільні паради у Бресті 1939-го, як СРСР ешелонами постачав продовольство і стратегічні матеріали своєму майбутньому противнику.
Сталін з Гітлером змагалися у власних стратегічних планах, геополітичних концепціях, а потім кинули для їх здійснення на смертний бій мільйони і мільйони звичайних громадян.
По війні переможені німці відмовилися від тоталітарної ідеології і за якихось 15 років (принаймні у ФРН) явили світові економічне диво, підняли економіку з руйнації та репарації до небачених висот. Натомість в СРСР і далі експлуатували ідею світового месіанства, рабського підкорення людини інтересам держави з відомими наслідками – переможці отримали життєвий рівень нижчий, ніж у переможених. (Кажуть, навіть у 80-ті роки в Москві ще використовували трофейні німецькі телефонні станції).
Нині в Україні апологети цього ленінсько-сталінського вчення підвели голову. Дивно, що наші неокомуністи побачили спільників в особі олігархів-скоробагатьків, які перетворили країну на сучасний бантустан. Втім, що ж дивного: і для одних, і для інших звичайна людина є лише гвинтиком, робочою силою, об’єктом політиканських маніпуляцій.
За радянських часів таку людину можна було вантажити в ешелони і везти або в ГУЛАГ, або на цілину, годувати політінформаціями про омріяний комунізм. Нині – тримати на найнижчій в Європі зарплаті, позбавляти його власної землі, а ще при нагоді безкарно переїхати машиною на переході…
Чи за це воював мій батько, рядовий Великої війни?
Але збереглися документи, їх варто знати, хоча б якусь частинку, щоб не бути споживачем жованої-пережованої жуйки про «керівну роль…єдність радянського народу… геніальність вождя і його полководців». Щоб відчути, що то значило: входити героями у чужі столиці, і зі страхом повертатися у свою.
Мій батько – Олійник Микола Якович, 1923 р.н., уродженець села Бишів Київської області, з селян-середняків, пішов на фронт добровільно, написавши відповідну заяву з цілком звичайними словами про бажання бити фашистського ворога.
От тільки писати цю заяву йому довелося прокурору Актюбінського табору НКВС у Казахстані.
26 червня 1941 року Миколу Олійника, студента першого курсу Київського педінституту, було заарештовано за звинуваченням за ст. 54-12 Карного кодексу УРСР (недонесення про злочин).
З перших днів війни кремлівським стратегам стало зрозумілим, що відступати доведеться по всьому фронту воєнних дій і значна частина території СРСР опиниться під окупацією. У Москві гарячково вишукували не лише засоби зупинити просування фашистських військ, але вдавалися до зачищення територій України , Білорусі, Прибалтики від всіх «антирадянських елементів», спроможних, на думку енкаведистів, до співпраці з окупантами. З огляду на терор, який спричинила комуністична влада на нових територіях СРСР після 1939 року, таких елементів могло бути справді загрозливо багато.
Під превентивні арешти і висилку з прифронтових територій потрапляли , зокрема, і радянські громадяни німецької національності, відповідно, і ті, хто потім фігурував у показаннях.
У цю широко закинуту сітку впіймався Петро Крамер, однокурсник мого батька, вони разом винаймали кімнату на двох у приватній квартирі.
Миколу Олійника було викликано на допит до слідчого відділу НКВС УРСР у зв’язку з тим, що заарештований Крамер розказав, що читав контрреволюційні вірші своєму товаришеву-однокурснику.
Слідчий, сержант держбезпеки Поляруш, який вів справу, спочатку запропонував студенту «чесно і відверто» розповісти про контрреволюційну діяльність Крамера, але, діставши заперечну відповідь, ставив уже питання руба: слухав такі вірші? Чому не повідомив куди треба про антирадянську агітацію? Покривав ворога? Співчував?
Батько стояв на своєму: нічого не чув, не знаю, проте слідчий ухвалив рішення - заарештувати.
Ворота слідчої в’язниці НКВС у Києві на Володимирській, 33 зачинилися за ще одним в’язнем, «недооформленим» ворогом народу... За відповідною статтею КК йому «світило» до 10 років, а, враховуючи воєнний стан, могли і просто застосувати найвищу міру «соціального захисту».
Очевидно, що врятували його від неминучої розправи лише сум’яття та напруга, якими були позначені ті дні, коли ворог насувався на Київ. Роботи в енкаведистів вистачало, евакуація і все, пов’язане з цим масштабним завданням, ставало дедалі реальнішим, тож до повного розслідування багатьох порушених карних справ уже не доходили руки. Чекісти «розвантажували» камери, пачками відправляючи людей на розстріли, але декому вдалося уціліти.
У середині липня велику групу тих, хто знаходився під слідством, в якій був і батько, відправили в арештантському вагоні до Харкова, згодом – пішки етапом, до сусідньої Бєлгородської області в Росію, де в’язнів вантажили в товарняки і шугували по всьому великому Союзу.
Страждання, які випали на долю тих невільників, нині просто важко уявити. Країна палала війною, всі сили і ресурси були скеровані на фронт, для перемоги, а тут якісь зеки, вороги народу, контра. Вони опинилися поза законом, для них не було співчуття чи пощади, у них не було майбутнього.
Сконав хтось у дорозі від холоду чи голоду – складався відповідний акт, а труп викидали на найближчому полустанку.
Єдине, на що годилася ця людська маса, – робота. В Актюбінську, у голому степу споруджувався завод феросплавів, тож сюди у жовтні 1941 року і прибув ешелон з новою рабсилою. Поки живий - кайлуй мерзлу землю, тягай залязіччя, помреш - не жалійся.
З сучасної інтернет-довідки: «Завод на базе Актюбинского месторождения построен в годы Великой Отечественной войны. Первую плавку феррохрома он дал 20 января 1943 г. В сооружении завода принимали участие трудящиеся города Актюбинска. Стройка была объявлена народной. Феррохром нового завода шел на изготовление металла для танков и пушек, для нужд фронта».
По війні батько майже нічого не розповідав про свою участь у тій «народній» будові, лише після появи в 1991 році закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» став більш відвертим. Ті спогади зафіксував письменник Олекса Мусієнко, і я тут наведу деякі цитати з його записів.
«Напровесні мене з такелажників, тобто допоміжних робітників, перевели безпосередньо на монтаж, - згадував через багато літ Микола Олійник. – Працювали переважно на висоті, кріпили ферми. Робота складна і небезпечна. По кілька годин не спускаєшся на землю, поки багатотонна деталь, що утримується тросами, не сяде на болти. .. Невдовзі сталася подія, що мало не коштувала мені життя. Ми кріпили чергову ферму. Мій виснажений недоїданням і «ударною» працею організм надломився, запаморочилася голова і я, не підстрахований монтажним поясом, полетів сторч головою на будмайданчик».
З тяжкими травмами юнак півтора місяця провалявся на лікарняному ліжку у табірному шпиталі, а потім комісія визнала його непридатним до продуктивної праці.
Ось тоді згадали про хлопця опери Актюблагу, треба ж нарешті довести слідство до кінця та турнути доходягу-зека подалі з очей.
20 травня 1942 року оперуповноважений оперативно-чекістського відділу Актюбкомбінату НКВС Спиридонов розпочинає нове слідство і, провівши ще один допит наступного дня, вирішує: «рассмотрев следственный материал по делу (три сторінки допиту - авт.) и приняв во внимание, что Олейник Н.Я. достаточно изобличается в том, что проживал в г. Киеве в одной квартире с контрреволюционно-настроенным б. студентом учительського института Крамером П.А., укрывал контрреволюционную деятельность последнего, постановил: привлечь Олейника Н.Я. в качестве обвиняемого по ст.58-12 УК РСФСР».
Але 1942 рік – не 41-й. Сталінські заклики зупинити і розгромити ворога, перенести війну на його територію не дають належного ефекту. Німці уже на підступах до Волги, нашої землі захопили стільки, що у фашистів навіть уже фізично не вистачає людей для утримання гарнізонів в окупованих містах і селах.
У Кремлі згадують про «стратегічний резерв» гарматного м’яса, який можна кинути у вир війни, - це в’язні ГУЛАГу. У липні 1942 року починається формування перших штрафних рот і батальйонів у складі Червоної армії. До них дозволялося включати, крім власне військовослужбовців, також і цивільних осіб, засуджених за ті чи інші злочини.
Для зеків з’явився вибір, хоча й невеликий: або повільно конати у таборах ГУЛАГу, або вирватися на фронт, а там уже як судилося.
Микола Олійник пише заяву прокурору Актюблагу НКВС : «Горю желанием вступить в ряды РККА и грудью стать на защиту нашей великой Родины».
Патріотичний порив студента оцінювали прискіпливо, аж нарешті слідчий зробив висновок: « При дополнительном расследовании установлено, что Олейник Н.Я. виновным себя не признал и заявил, что Крамер П.А. дал на него вымышленные показания». І далі: «Поскольку состав преступления по делу не установлен, а также учитывая срок содержания под стражей - 12 месяцев, постановил – Олейника Н.Я. из-под стражи освободить и направить в Актюбинский военкомат для направления в РККА».
Таким було більшовицьке правосуддя: кілька тижнів перед тим «Олейник Н.Я. достаточно изобличается», а тепер, коли невідкладно треба було комплектувати нові військові частини, - «состав преступления не установлен».
З табору батько вийшов 21 вересня 1942 року і одразу потрапив у Тоцькі військові табори, де уже повним ходом формувалися штрафні частини. Тут йому та іншим таким «добровольцям» роз’яснили, хто вони насправді: ви – штрафники, звільнені від покарання умовно, свої злочини перед Радянською владою повинні змити кров’ю.
Кров’ю то й кров’ю. Людей, які пройшли ГУЛАГ, які стали в армійські шеренги поряд з справжніми «урками», бандитами і вбивцями, були змушені ділити з ними солдатську пайку, уже нічим не залякати.
Два місяці похапливої підготовки новоспечених бійців, і в кінці листопада штрафну роту завантажили в ешелон і спрямували на Північно-Західний фронт. Як з’ясувалося потім - на ліквідацію так званого Демянського плацдарму на території Новгородської області, що утворився з початку 1942 року.
З сучасної інтернет-довідки: «Весь район Демянского плацдарма был превращен в зону сплошных укреплений. Оборона выступа состояла из созданных на господствующих высотах сильных узлов сопротивления. Она включала ряд эшелонированных рубежей, приспособленных к круговой обороне населенных пунктов с системой сплошных траншей и комбинированных заграждений всех типов. Труднопроходимая лесисто-болотистая местность усиливала защитные свойства обороны, так как затрудняла массированное применение танков. Это давало противнику дополнительные преимущества.
На всех участках немцы непрерывно совершенствовали свою оборону. Участник боев, бывший начальник политотдела 118-й стрелковой дивизии генерал Г.Н. Шинкаренко вспоминал: «... передний край обороны противника плотно прикрывала густая сеть проволочных и минных заграждений... Тут были рогатки, ежи, спираль Бруно, проволочные заграждения в два кола. В 30-50 метрах за ними располагалась линия дзотов (на глубину 50-300 метров) с деревянными двойными стенками, между которыми была насыпана земля. Между дзотами были сооружены открытые площадки и окопы с одетыми крутостями... забор из колючей проволоки в три кола... С фронта забор прикрывал земляной вал толщиной 1,2-1,5 метра у основания. По валу снова тянулись рогатки из колючей проволоки и спираль Бруно».
Піісля одного з боїв на Демянському плацдармі німці оглядають вбитих радянських воїнів. 1942 рік
Батько згадував, що перед боєм їх досхочу нагодували гарячою кашею, видали маскхалати і, нарешті, зброю. Командири, які до того з штрафниками без крику і лайки майже не розмовляли, принишкли – перед лицем реальної смерті всі рівні, ніхто не хотів зайве дратувати людину зі зброєю.
Аж ось взводний скомандував: «Не курити, зброєю не брязкотіти. За мною!» і штрафники рушили у світанкові сутінки, назустріч долі.
Штрафроту було кинуто на передову лише для розвідки боєм, лише для відволікання уваги противника від іншої ділянки фронту, де і планувався наступ основних сил. А ці декілька сотень недонавчених рядових, учорашніх зеків були приречені полягти тут, у промерзлих болотах, у так званих боях місцевого значення, штурмуючи (навіть без обов’язкової артпідготовки) захисні порядки фашистів.
Після тієї ранкової атаки вціліли одиниці і серед них - мій батько. Він отримав кульове поранення у плече, смерть лише дихнула на нього і пішла за іншими жертвами.
А далі у рядового Олійника складалася уже звичайна воєнна біографія. Після лікування воював у складі 53-ї гвардійської стрілецької дивізії на Ленінградському, Прибалтійському фронтах, був стрільцем, кулеметником, радистом. Отримав ще одне поранення, цього разу осколком. Повернувся додому демобілізованим аж 1948-го року, з двома орденами – Слави ІІІ-го ступеня і Червоної Зірки, медалями. Відновився у тому ж Київському педінституті, працював потім на Волині…
А енкаведистська папка з документами «по обвинению Олейник Н.Я.» також прибула за місцем походження, до Києва, і нині зберігається у архіві СБУ України, де мені довелося її побачити.
Як свідчать штампи на ній, справа ця не раз «перетрушувалася» відповідно до якихось внутрішніх інструкцій НКВД-КДБ, очевидно, що пильне око спецслужб стежило за батьком і по війні – а раптом щось недогледіли тоді, щось випливе.
Уже в січні 1994 року батько отримав довідку з СБУ про те, що «був заарештований …перебував під слідством… звільнений з-під арешту у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину».
Його нині немає на цьому світі, помер у 1997 році, і він уже не може нічого додати до своєї правди про ту війну, до своїх спогадів.
Батька можна вважати щасливим обранцем долі, адже статистика свідчить, що з покоління чоловіків 1923 р.н. в СРСР після війни залишилися у живих 3 відсотки. Він вижив у Голодомор, який не оминув його рідний Бишів, не був розстріляний у Биківні влітку 41-го, не потрапив у Київський котел у вересні того ж року з півмільйоном радянських воїнів, кістки яких всіяли обидва боки річки Трубіж.
Таким був масштаб жертв. Про це зараз уже мало хто знає, а, згадуючи, звично кажуть: що ж, це була найбільша і найжорстокіша війна в історії, вони загинули в ім’я життя.
Так, втрати і жертви були неминучі. Але якщо знову підносяться гасла про вождів і полководців, які, мовляв, виграли війну, то треба згадати, як ця війна розпочалася, як СРСР і Німеччина були партнерами і спільниками до 1941 року, підписуючи пакти про ненапад, про розподіл Європи, влаштовуючи спільні паради у Бресті 1939-го, як СРСР ешелонами постачав продовольство і стратегічні матеріали своєму майбутньому противнику.
Сталін з Гітлером змагалися у власних стратегічних планах, геополітичних концепціях, а потім кинули для їх здійснення на смертний бій мільйони і мільйони звичайних громадян.
По війні переможені німці відмовилися від тоталітарної ідеології і за якихось 15 років (принаймні у ФРН) явили світові економічне диво, підняли економіку з руйнації та репарації до небачених висот. Натомість в СРСР і далі експлуатували ідею світового месіанства, рабського підкорення людини інтересам держави з відомими наслідками – переможці отримали життєвий рівень нижчий, ніж у переможених. (Кажуть, навіть у 80-ті роки в Москві ще використовували трофейні німецькі телефонні станції).
Нині в Україні апологети цього ленінсько-сталінського вчення підвели голову. Дивно, що наші неокомуністи побачили спільників в особі олігархів-скоробагатьків, які перетворили країну на сучасний бантустан. Втім, що ж дивного: і для одних, і для інших звичайна людина є лише гвинтиком, робочою силою, об’єктом політиканських маніпуляцій.
За радянських часів таку людину можна було вантажити в ешелони і везти або в ГУЛАГ, або на цілину, годувати політінформаціями про омріяний комунізм. Нині – тримати на найнижчій в Європі зарплаті, позбавляти його власної землі, а ще при нагоді безкарно переїхати машиною на переході…
Чи за це воював мій батько, рядовий Великої війни?
Експерти: визнання Абхазії загрожує Україні міжнародною ізоляцією
Інститут світової політики застерігає керівництво України від кроків, які можуть суттєво підірвати довіру до держави з боку міжнародної спільноти, а саме - від визнання державності сепаратистських утворень - Південної Осетії та Абхазії.
Про це йдеться у переданій УНІАН заяві цього Інституту.
На переконання авторів заяви, визнання незалежності територій, які де-юре залишаються частиною Грузії, поставить під сумнів відданість України міжнародному праву.
“Державність Південної Осетії і Абхазії не визнала жодна демократична держава світу. Не піддалися тискові Росії навіть такі її давні союзники, як Республіка Білорусь. На сьогодні Абхазію та Південну Осетію, окрім Росії, визнали лише три країни: Нікарагуа, Венесуела та Республіка Науру”, - зазначається в заяві.
Як підкреслюють в Інституті світової політики, визнання Абхазії та Південної Осетії стане серйозною перешкодою для розвитку відносин з Європейським Союзом та Сполученими Штатами Америки.
“Зусилля України у питаннях євроінтеграції будуть зведені нанівець. Україна опиниться де-факто в міжнародній ізоляції”, - констатується в заяві.
Крім того, на думку її авторів, “визнанням Абхазії Україна візьме на себе відповідальність за виселення з цієї території щонайменше двохсот тисяч грузинів, що відбувалося протягом останніх десятиліть”.
Також в Інституті світової політики попереджають, що “підтримка Києвом дезінтеграційних процесів на пострадянському просторі може вдарити бумерангом і по Україні”. При цьому в заяві зазначається, що “окремі російські діячі неодноразово підігрівали сепаратистські настрої в окремих регіонах нашої держави”.
Інститут світової політики закликає громадян України підтримати ці застереження, оскільки внаслідок визнання Південної Осетії і Абхазії в ізоляції опиниться не лише українська влада та український бізнес, який розвиває контакти з партнерами на Заході, а й кожен громадянин України, який прагне відкритих кордонів із Європейським Союзом.
Про це йдеться у переданій УНІАН заяві цього Інституту.
На переконання авторів заяви, визнання незалежності територій, які де-юре залишаються частиною Грузії, поставить під сумнів відданість України міжнародному праву.
“Державність Південної Осетії і Абхазії не визнала жодна демократична держава світу. Не піддалися тискові Росії навіть такі її давні союзники, як Республіка Білорусь. На сьогодні Абхазію та Південну Осетію, окрім Росії, визнали лише три країни: Нікарагуа, Венесуела та Республіка Науру”, - зазначається в заяві.
Як підкреслюють в Інституті світової політики, визнання Абхазії та Південної Осетії стане серйозною перешкодою для розвитку відносин з Європейським Союзом та Сполученими Штатами Америки.
“Зусилля України у питаннях євроінтеграції будуть зведені нанівець. Україна опиниться де-факто в міжнародній ізоляції”, - констатується в заяві.
Крім того, на думку її авторів, “визнанням Абхазії Україна візьме на себе відповідальність за виселення з цієї території щонайменше двохсот тисяч грузинів, що відбувалося протягом останніх десятиліть”.
Також в Інституті світової політики попереджають, що “підтримка Києвом дезінтеграційних процесів на пострадянському просторі може вдарити бумерангом і по Україні”. При цьому в заяві зазначається, що “окремі російські діячі неодноразово підігрівали сепаратистські настрої в окремих регіонах нашої держави”.
Інститут світової політики закликає громадян України підтримати ці застереження, оскільки внаслідок визнання Південної Осетії і Абхазії в ізоляції опиниться не лише українська влада та український бізнес, який розвиває контакти з партнерами на Заході, а й кожен громадянин України, який прагне відкритих кордонів із Європейським Союзом.
Сьогодні вночі на пам'ятнику Дзержинському у Запоріжжі залишили напис Де тут сортир?
У ніч з п'ятого на шосте травня у Запоріжжі вандали обмалювали пам'ятник Дзержинському.
Як повідомляє РепортерUA, між ногами правопорушники жовтою фарбою намалювали пляму, що, очевидно, символізує сечу, і написали: Де тут сортир?.
Як розповіли в міліції Запорізької області, двох молодих людей затримано, їх особи встановлено.
Нагадаємо, вчора, 5 травня, у Запоріжжі відкрили пам'ятник Йосипу Сталіну. Пам'ятник є 2,5-метровою поясною фігурою, що зображає Сталіна з люлькою в руці і з написом Керівнику радянської держави генералісимусу Йосипу Віссаріоновичу Сталіну від вдячних нащадків.
Як повідомляє РепортерUA, між ногами правопорушники жовтою фарбою намалювали пляму, що, очевидно, символізує сечу, і написали: Де тут сортир?.
Як розповіли в міліції Запорізької області, двох молодих людей затримано, їх особи встановлено.
Нагадаємо, вчора, 5 травня, у Запоріжжі відкрили пам'ятник Йосипу Сталіну. Пам'ятник є 2,5-метровою поясною фігурою, що зображає Сталіна з люлькою в руці і з написом Керівнику радянської держави генералісимусу Йосипу Віссаріоновичу Сталіну від вдячних нащадків.
В останні дні свого президентства Ющенко хотів підписати указ про виведення ЧФ з Криму
Напередодні другого туру виборів президента України взимку 2010 року Віктор Ющенко всерйоз мав намір підписати указ про виведення Чорноморського флоту Росії з Криму. Про це пише журнал «Російський Newsweek»
«У лютому на столі тоді ще президента Віктора Ющенка опинився документ. Це був проект рішення Ради національної безпеки й оборони України про виведення російського Чорноморського флоту з Севастополя. До другого туру президентських виборів залишалося менше тижня, і Ющенко всерйоз збирався підписати цей документ. Він уже практично взяв ручку, коли втрутилася секретар Радбезу Раїса Богатирьова. Вона забрала у президента папір і сказала, що він підпише постанову тільки через її труп», – цитує видання слова одного з депутатів Держдуми, що побажав залишитися невідомим.
Журналу вдалося отримати підтвердження цих відомостей і в МЗС України.
«Такий документ був, і в Ющенка не вистачило духу його підписати. Проти були не тільки Богатирьова, а й тодішній посол в Росії, нинішній міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, а з ними майже все оточення президента. Підтримував українського президента тільки відставний глава МЗС Володимир Огризко», – уточнюється в публікації, повідомляє Gigamir.
«Якби Ющенко підписав той документ у лютому, Медведєв з Януковичем домовитися б вже не змогли. Договір 1997 року про Чорноморський флот може продовжуватися автоматично на п’ять років – якщо одна зі сторін не менш, ніж за добу до терміну його закінчення не оголосить про свій вихід. Саме це і збирався зробити Ющенко – в останній тиждень свого президентства він міг повідомити Росію про те, що 28 травня 2017 року буде останнім днем перебування російських моряків у Криму... Ющенко передумав, коли йому пояснили, що Росія відповість – вийде з «великого договору», головного двостороннього документа, підписаного в тому ж 1997 році, і що гарантує, зокрема, територіальну цілісність України.
У Ющенка було дві причини вирішити питання з флотом. По-перше, він хотів зробити зміну зовнішньополітичного курсу України незворотною. По-друге, що ще більш важливо, він хотів перешкодити прем’єрові Юлії Тимошенко стати президентом. Їй би довелося почати виконувати це рішення і сваритися або з Росією, або зі своїми виборцями на Заході. Але Ющенка переконали, що йти на ризик повного розриву з Росією тільки заради того, щоб вчергове штовхнути Тимошенко, не варто», – зазначає видання.
«У лютому на столі тоді ще президента Віктора Ющенка опинився документ. Це був проект рішення Ради національної безпеки й оборони України про виведення російського Чорноморського флоту з Севастополя. До другого туру президентських виборів залишалося менше тижня, і Ющенко всерйоз збирався підписати цей документ. Він уже практично взяв ручку, коли втрутилася секретар Радбезу Раїса Богатирьова. Вона забрала у президента папір і сказала, що він підпише постанову тільки через її труп», – цитує видання слова одного з депутатів Держдуми, що побажав залишитися невідомим.
Журналу вдалося отримати підтвердження цих відомостей і в МЗС України.
«Такий документ був, і в Ющенка не вистачило духу його підписати. Проти були не тільки Богатирьова, а й тодішній посол в Росії, нинішній міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, а з ними майже все оточення президента. Підтримував українського президента тільки відставний глава МЗС Володимир Огризко», – уточнюється в публікації, повідомляє Gigamir.
«Якби Ющенко підписав той документ у лютому, Медведєв з Януковичем домовитися б вже не змогли. Договір 1997 року про Чорноморський флот може продовжуватися автоматично на п’ять років – якщо одна зі сторін не менш, ніж за добу до терміну його закінчення не оголосить про свій вихід. Саме це і збирався зробити Ющенко – в останній тиждень свого президентства він міг повідомити Росію про те, що 28 травня 2017 року буде останнім днем перебування російських моряків у Криму... Ющенко передумав, коли йому пояснили, що Росія відповість – вийде з «великого договору», головного двостороннього документа, підписаного в тому ж 1997 році, і що гарантує, зокрема, територіальну цілісність України.
У Ющенка було дві причини вирішити питання з флотом. По-перше, він хотів зробити зміну зовнішньополітичного курсу України незворотною. По-друге, що ще більш важливо, він хотів перешкодити прем’єрові Юлії Тимошенко стати президентом. Їй би довелося почати виконувати це рішення і сваритися або з Росією, або зі своїми виборцями на Заході. Але Ющенка переконали, що йти на ризик повного розриву з Росією тільки заради того, щоб вчергове штовхнути Тимошенко, не варто», – зазначає видання.
Молоді патріоти у Гурбах знову відтворили найбільший бій в історії УПА
З 1 до 4 травня на межі Тернопільської та Рівненської областей вже увосьме відбувалася найбільша в Україні теренова гра «Гурби-Антонівці-2010». Гра традиційно проходить на терені недалеко від села Антонівці та урочища Гурби, де у травні 1944 року відбувся найбільший бій в історії Української Повстанської Армії. Саме біля с. Антонівці знаходився штаб групи УПА «Південь», нині на тому місці діє музейний комплекс, – повідомили 6 травня у прес-службі Української інформаційної служби.
Перемогу у грі святкував курінь «Червоні», який в останній день гри зміг захопити прапор супротивника – куреня «Жовті», а у вирішальному бою розбити його.
Як зазначив у своєму виступі голова Молодіжного націоналістичного конгресу, який є організатором гри, Ярослав Іляш, «Гурби-Антонівці-2010» продемонстрували, хто є хто у цьому житті, хто має силу волі, хто не відступить перед небезпекою.
Перемогу у грі святкував курінь «Червоні», який в останній день гри зміг захопити прапор супротивника – куреня «Жовті», а у вирішальному бою розбити його.
Як зазначив у своєму виступі голова Молодіжного націоналістичного конгресу, який є організатором гри, Ярослав Іляш, «Гурби-Антонівці-2010» продемонстрували, хто є хто у цьому житті, хто має силу волі, хто не відступить перед небезпекою.
Експерт: Об’єднання Газпрому і Нафтогазу вважатиметься злочином з боку української влади
Об’єднання Газпрому і Нафтогазу України вважатиметься злочином з боку української влади.
Так прокоментував директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Саприкін ініціативи Кремля з об’єднання цих компаній.
Він нагадав, що українське законодавство забороняє здавати в оренду, передачу чи концесію газотранспортну систему, наголосивши при цьому, що це Україні зовсім непотрібно.
"Об’єднання газових секторів Росії і України – це щонайменше втрата частини державності. Історія світового газового сектору не знала таких об`єднань і добровільної здачі цього сектору іншій державі. В аргументах російської сторони немає елементарної логіки. З точки зору стабільності газопостачання, то сторони начебто домовилися про низькі ціни. Якщо Янукович з Путіним порозумілися і домовилися співпрацювати, то навіщо робити тоді злиття компаній, все й так має бути стабільним", - наголосив експерт.
Розмови про стабільність поставок газу до Європи через об’єднання Газпрому і Нафтогазу, за його словами, є нонсенсом.
"Це потрібно лише російській стороні, аби захопити газовий сектор України і насамперед його транспортну частину, оскільки видобуток газу порівняно з російським є незначним. Так само є спекуляціями розмови про непридатність української ГТС і про потребу в російських коштах для підтримки її працездатності. Це неправда", - заявив Саприкін, зазначивши, що стан українських газотранспортних мереж цілком нормальний і працездатний, такий самий як російська ГТС.
Саприкін вважає нелогічними аргументи російської сторони і через те, що Росія будує два обхідні газогони. "То навіщо їй українські труби? Росія не відмовлялася від цих обхідних об’єктів. Тому тут немає жодних логічних аргументів. Росія прагне створити газову імперію. Ось і все", - стверджує експерт.
Як повідомлялося, 30 квітня прем’єр-міністр РФ Володимир Путін запропонував створити об`єднаний газовий холдинг за участю Газпрому і Нафтогазу. Голова українського уряду Микола Азаров заявив про готовність вивчити цю пропозицію.
Керівник Газпрому Олексій Міллер повідомив, що міністри енергетики Росії та України після травневих свят зустрінуться у Москві з керівництвом Газпрому і Нафтогазу, щоб обговорити об’єднання компаній.
Президент України Віктор Янукович заявив, що до “експромту” Путіна щодо об’єднання Газпрому і Нафтогазу треба ставитися прагматично, виходячи з інтересів України. На думку Президента, до такої ініціативи необхідно ставитися як до одного з можливих варіантів співпраці з Росією у газовому питанні.
Так прокоментував директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Саприкін ініціативи Кремля з об’єднання цих компаній.
Він нагадав, що українське законодавство забороняє здавати в оренду, передачу чи концесію газотранспортну систему, наголосивши при цьому, що це Україні зовсім непотрібно.
"Об’єднання газових секторів Росії і України – це щонайменше втрата частини державності. Історія світового газового сектору не знала таких об`єднань і добровільної здачі цього сектору іншій державі. В аргументах російської сторони немає елементарної логіки. З точки зору стабільності газопостачання, то сторони начебто домовилися про низькі ціни. Якщо Янукович з Путіним порозумілися і домовилися співпрацювати, то навіщо робити тоді злиття компаній, все й так має бути стабільним", - наголосив експерт.
Розмови про стабільність поставок газу до Європи через об’єднання Газпрому і Нафтогазу, за його словами, є нонсенсом.
"Це потрібно лише російській стороні, аби захопити газовий сектор України і насамперед його транспортну частину, оскільки видобуток газу порівняно з російським є незначним. Так само є спекуляціями розмови про непридатність української ГТС і про потребу в російських коштах для підтримки її працездатності. Це неправда", - заявив Саприкін, зазначивши, що стан українських газотранспортних мереж цілком нормальний і працездатний, такий самий як російська ГТС.
Саприкін вважає нелогічними аргументи російської сторони і через те, що Росія будує два обхідні газогони. "То навіщо їй українські труби? Росія не відмовлялася від цих обхідних об’єктів. Тому тут немає жодних логічних аргументів. Росія прагне створити газову імперію. Ось і все", - стверджує експерт.
Як повідомлялося, 30 квітня прем’єр-міністр РФ Володимир Путін запропонував створити об`єднаний газовий холдинг за участю Газпрому і Нафтогазу. Голова українського уряду Микола Азаров заявив про готовність вивчити цю пропозицію.
Керівник Газпрому Олексій Міллер повідомив, що міністри енергетики Росії та України після травневих свят зустрінуться у Москві з керівництвом Газпрому і Нафтогазу, щоб обговорити об’єднання компаній.
Президент України Віктор Янукович заявив, що до “експромту” Путіна щодо об’єднання Газпрому і Нафтогазу треба ставитися прагматично, виходячи з інтересів України. На думку Президента, до такої ініціативи необхідно ставитися як до одного з можливих варіантів співпраці з Росією у газовому питанні.
У Петербурзі зафарбували автобус із зображенням Сталіна
5 травня, невідомі зафарбували фарбою автобус із зображенням Йосипа Сталіна, який лише кілька годин тому вийшов на маршрут в Петербурзі.
Як повідомив один з організаторів розміщення зображення вождя Віктор Логінов, "вандали і "захисники "свободи слова зіпсували автобус, зафарбувавши його з балончиків фарбою".
Він пообіцяв, що до завтрашнього дня автобус буде відмитий і знову вийде на лінію з колишнім зображенням.
Нагадаємо, автобус із портретом Сталіна сьогодні вийшов на маршрут 187-К, значна частина якого цілком проходить по Невському проспекту. Ініціатори акції розмістили зображення після того, як викупили рекламне місце на транспортному засобі. Вони розраховують, що в такому вигляді автобус буде ходити протягом двох тижнів.
Тим часом, у міському комітеті з транспорту повідомили, що компанія Мережа пасажирських перевезень, якій належить автобус, працює з порушенням законодавства Петербурга.
Раніше повідомлялося, що в Луганську до Дня Перемоги з'явилися білборди з Йосипом Сталіним, Шарлем Де Голлем і лідерами антигітлерівської коаліції.
Тим часом, в Запоріжжі сьогодні встановили пам'ятник Сталіну. На церемонії відкриття померла жінка, а ще одну відвезла швидка допомога.
Як повідомив один з організаторів розміщення зображення вождя Віктор Логінов, "вандали і "захисники "свободи слова зіпсували автобус, зафарбувавши його з балончиків фарбою".
Він пообіцяв, що до завтрашнього дня автобус буде відмитий і знову вийде на лінію з колишнім зображенням.
Нагадаємо, автобус із портретом Сталіна сьогодні вийшов на маршрут 187-К, значна частина якого цілком проходить по Невському проспекту. Ініціатори акції розмістили зображення після того, як викупили рекламне місце на транспортному засобі. Вони розраховують, що в такому вигляді автобус буде ходити протягом двох тижнів.
Тим часом, у міському комітеті з транспорту повідомили, що компанія Мережа пасажирських перевезень, якій належить автобус, працює з порушенням законодавства Петербурга.
Раніше повідомлялося, що в Луганську до Дня Перемоги з'явилися білборди з Йосипом Сталіним, Шарлем Де Голлем і лідерами антигітлерівської коаліції.
Тим часом, в Запоріжжі сьогодні встановили пам'ятник Сталіну. На церемонії відкриття померла жінка, а ще одну відвезла швидка допомога.
Кримського Прем'єра вимагають притягнути до відповідальності
Народний депутат від партії "За Україну" (фракція НУНС) Іван Стійко вимагає притягнути Прем'єр-міністра Криму Василя Джарти до кримінальної відповідальності за посягання на територіальну цілісність України. Про це йдеться у повідомленні прес-служби партії, яке є у ЛІГАБізнесІнформ.
Коментуючи слова кримського Прем'єра про те, що ніби Севастополь не є українським містом, І.Стойко зазначив, що ці слова є прямою підставою для порушення кримінальної справи за посягання на територіальну цілісність і недоторканість України.
"Я зараз же направлю депутатське звернення Генеральному прокуророві України і главі Служби безпеки з вимогою порушити кримінальну справу за статтею 110 Кримінального кодексу України "Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України" і притягнути Василя Джарти до кримінальної відповідальності", - заявив парламентарій.
До того ж нардеп зазначив, що такі заяви - прямий наслідок підписання Харківського "пакту Януковича-Медведєва". Сьогодні "регіонали" заявляють, що Севастополь - не українське місто, завтра прозвучать такі заяви щодо Криму. 50 днів при владі Януковича підтверджують, що ця влада не є українською, вона є окупаційною", - наголосив І.Стойко.
Нагадаємо, сьогодні глава Ради міністрів Криму В.Джарти в інтерв'ю РІА "Новости" засумнівався у тому, що Севастополь - українське місто. "Не можна сказати, що Севастополь - це українське місто. Його споконвіків називали російським містом, містом російської слави", - сказав В. Джарти.
Коментуючи слова кримського Прем'єра про те, що ніби Севастополь не є українським містом, І.Стойко зазначив, що ці слова є прямою підставою для порушення кримінальної справи за посягання на територіальну цілісність і недоторканість України.
"Я зараз же направлю депутатське звернення Генеральному прокуророві України і главі Служби безпеки з вимогою порушити кримінальну справу за статтею 110 Кримінального кодексу України "Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України" і притягнути Василя Джарти до кримінальної відповідальності", - заявив парламентарій.
До того ж нардеп зазначив, що такі заяви - прямий наслідок підписання Харківського "пакту Януковича-Медведєва". Сьогодні "регіонали" заявляють, що Севастополь - не українське місто, завтра прозвучать такі заяви щодо Криму. 50 днів при владі Януковича підтверджують, що ця влада не є українською, вона є окупаційною", - наголосив І.Стойко.
Нагадаємо, сьогодні глава Ради міністрів Криму В.Джарти в інтерв'ю РІА "Новости" засумнівався у тому, що Севастополь - українське місто. "Не можна сказати, що Севастополь - це українське місто. Його споконвіків називали російським містом, містом російської слави", - сказав В. Джарти.
У Львові 8 травня вшанують пам’ять жертв війни
8 травня Львівська крайова організація Народного Руху України організовує заходи зі вшанування пам’яті жертв Другої світової війни.
Як повідомили ZAXID.NET прес-службі ЛКО НРУ, всупереч намаганням окремих політичних сил, представлених сьогодні у владі, нав’язати українцям викривлене бачення подій 1939-1945-го років та подати жахливу братовбивчу війну, як чиюсь ефемерну перемогу, НРУ наполягає на неприпустимості використання пам’яті жертв війни у політичних інтересах.
"Розуміння Другої світової війни як результату боротьби двох тоталітарних режимів за світове панування має стати ключем до примирення людей, поколінь та народів. Вшановуючи болісну історію хвилиною мовчання, ми можемо зробити крок до порозуміння", - зазначено в повідомлені.
Зокрема 8 травня о 20:00 відбудеться покладання квітів до поховань жертв Другої світової війни (цивільних та військовополонених) на Янівському кладовищі, о 20:30 – покладання квітів до Стіни пам’яті та скорботи (вул. Замарстинівська,9) та 21:00 – покладання квітів до пам’ятної таблиці жертвам спецслужб тоталітарних режимів (вул. С. Бандери, 1).
"ЛКО НРУ запрошує львів’ян долучитись до заходів зі вшанування невинно убитих у Другій світовій війні, прийти та спільно запалити свічки в пам'ять про мільйони українців, принесених в жертву амбіціям тоталітарних режимів",– зазначено в повідомлені.
Як повідомили ZAXID.NET прес-службі ЛКО НРУ, всупереч намаганням окремих політичних сил, представлених сьогодні у владі, нав’язати українцям викривлене бачення подій 1939-1945-го років та подати жахливу братовбивчу війну, як чиюсь ефемерну перемогу, НРУ наполягає на неприпустимості використання пам’яті жертв війни у політичних інтересах.
"Розуміння Другої світової війни як результату боротьби двох тоталітарних режимів за світове панування має стати ключем до примирення людей, поколінь та народів. Вшановуючи болісну історію хвилиною мовчання, ми можемо зробити крок до порозуміння", - зазначено в повідомлені.
Зокрема 8 травня о 20:00 відбудеться покладання квітів до поховань жертв Другої світової війни (цивільних та військовополонених) на Янівському кладовищі, о 20:30 – покладання квітів до Стіни пам’яті та скорботи (вул. Замарстинівська,9) та 21:00 – покладання квітів до пам’ятної таблиці жертвам спецслужб тоталітарних режимів (вул. С. Бандери, 1).
"ЛКО НРУ запрошує львів’ян долучитись до заходів зі вшанування невинно убитих у Другій світовій війні, прийти та спільно запалити свічки в пам'ять про мільйони українців, принесених в жертву амбіціям тоталітарних режимів",– зазначено в повідомлені.
На Львівщині вшанували пам’ять замордованих «енкаведистами» понад 1,5 тис. священнослужителів
Немирівська громада храму Зісланння Святого Духа УГКЦ (Немирів, Яворівського району Львівської області) взяла участь разом з гостями з Галичини у недільній Святій Літургії та панахиді за жертвами репресій радянського режиму. Про це повідомив, 5 травня, власкор ЗІКу з посиланням на настоятеля Немирівського храму Зісланння Святого Духа УГКЦ, отця Василя Здебського.
Відбулося також посвячення меморіальної таблиці «Хресна Дорога УГКЦ» – пам’яті арештованих у квітні 1945 року комуністичним режимом та невинно убієнних десятьох єпископів та 1500 священослужителів.
Богослужіння супроводжував спів заслуженого хору «Боян» зі Львова.
Відбулося також посвячення меморіальної таблиці «Хресна Дорога УГКЦ» – пам’яті арештованих у квітні 1945 року комуністичним режимом та невинно убієнних десятьох єпископів та 1500 священослужителів.
Богослужіння супроводжував спів заслуженого хору «Боян» зі Львова.
З відкриття пам'ятника Сталіну «швидка» забрала трьох ветеранів
У Запоріжжі з церемонії урочистого відкриття пам`ятника Й.Сталіну госпіталізовано трьох ветеранів.
Інформацію про це УНІАН підтвердив другий секретар Запорізького обкому Комуністичної партії України Олександр ЗУБЧЕВСЬКИЙ.
«Справді, багато ветеранів прийшли до обкому КПУ ще о 9-й годині ранку. У Запоріжжі сьогодні досить спекотна погода і, напевно, через це, а також через вік більшої частини присутніх, людям стало зле: трьох ветеранів госпіталізували представники швидкої допомоги, яку ми запросили на захід», - повідомив О.ЗУБЧЕВСЬКИЙ.
Підтвердити або спростувати інформацію про те, що помер один з ветеранів, якому стало зле, О.ЗУБЧЕВСЬКИЙ не зміг. За його словами, на даний момент йому невідомі ані особи госпіталізованих, ані точні дані про стан їх здоров`я.
Як повідомляв УНІАН, 5 травня, у Запоріжжі за ініціативи обкому КПУ було відкрито пам`ятник Й.Сталіну.
Монумент заввишки близько трьох метрів, що є напівфігурою Й.Сталіна у військовій формі з Зіркою Героя, відкрили сьогодні біля будівлі Запорізького обкому КПУ під гімн СРСР. На церемонії відкриття пам`ятника, за даними правоохоронців, були присутні близько 1000 осіб.
Інформацію про це УНІАН підтвердив другий секретар Запорізького обкому Комуністичної партії України Олександр ЗУБЧЕВСЬКИЙ.
«Справді, багато ветеранів прийшли до обкому КПУ ще о 9-й годині ранку. У Запоріжжі сьогодні досить спекотна погода і, напевно, через це, а також через вік більшої частини присутніх, людям стало зле: трьох ветеранів госпіталізували представники швидкої допомоги, яку ми запросили на захід», - повідомив О.ЗУБЧЕВСЬКИЙ.
Підтвердити або спростувати інформацію про те, що помер один з ветеранів, якому стало зле, О.ЗУБЧЕВСЬКИЙ не зміг. За його словами, на даний момент йому невідомі ані особи госпіталізованих, ані точні дані про стан їх здоров`я.
Як повідомляв УНІАН, 5 травня, у Запоріжжі за ініціативи обкому КПУ було відкрито пам`ятник Й.Сталіну.
Монумент заввишки близько трьох метрів, що є напівфігурою Й.Сталіна у військовій формі з Зіркою Героя, відкрили сьогодні біля будівлі Запорізького обкому КПУ під гімн СРСР. На церемонії відкриття пам`ятника, за даними правоохоронців, були присутні близько 1000 осіб.
Луганські білборди зі Сталіним протрималися чистими 5 днів
Луганські білборди з Йосипом Сталіним облили червоною фарбою. Чистими вони протрималися 5 днів.
Як передає «5 канал», 3 травня невідомі закидали зображення вождя яйцями із червоною і синьою фарбами. Дісталося й вищому військовому керівництву СРСР часів Другої світової, чиї фото були поряд. Зараз міліція розслідує інцидент, а всі плакати з пофарбованим Сталіним міська влада наказала зняти.
Розвісили ж рекламні зображення вождя по всьому місту місцеві комуністи.
Як передає «5 канал», 3 травня невідомі закидали зображення вождя яйцями із червоною і синьою фарбами. Дісталося й вищому військовому керівництву СРСР часів Другої світової, чиї фото були поряд. Зараз міліція розслідує інцидент, а всі плакати з пофарбованим Сталіним міська влада наказала зняти.
Розвісили ж рекламні зображення вождя по всьому місту місцеві комуністи.
Прем'єр Криму не вважає Севастополь українським містом
Глава Ради міністрів АР Крим Василь Джарти не вважає Севастополь українським містом. Про це він заявив в інтерв'ю РІА "Новости" у відповідь на питання, як позначиться на Крим рішення продовжити на 25 років строк базування ЧФ РФ у Севастополі.
"Не можна сказати, що Севастополь - це українське місто. Його споконвіків називали російським містом, містом російської слави. І ми повинні пишатися, що там перебуває російський Чорноморський флот", - стверджує кримський Прем'єр, який також є заступником глави Партії регіонів.
Крім того, за словами В.Джарти, для України рішення про продовження перебування ЧФ у Криму означає, що Росія продовжить допомагати населенню Криму і Севастополя. "Дуже важливо, що ми порозумілися з дружнім нам народом", - зазначив Прем'єр.
"Не можна сказати, що Севастополь - це українське місто. Його споконвіків називали російським містом, містом російської слави. І ми повинні пишатися, що там перебуває російський Чорноморський флот", - стверджує кримський Прем'єр, який також є заступником глави Партії регіонів.
Крім того, за словами В.Джарти, для України рішення про продовження перебування ЧФ у Криму означає, що Росія продовжить допомагати населенню Криму і Севастополя. "Дуже важливо, що ми порозумілися з дружнім нам народом", - зазначив Прем'єр.
У Запоріжжі відкриють пам’ятник Сталіну
5 травня, у Запоріжжі місцеві комуністи відкриють пам’ятник Йосипу Сталіну. Монумент матиме вигляд бюсту на постаменті завдовжки 2,5 метри.
Як розповів другий секретар Запорізького обкому КПУ Олександр Зубчевський, встановлення монументу коштувало 80 тисяч гривень.
«Пам’ятник буде встановлено 5 травня о 12.00 біля будівлі обласного комітету КПУ», – уточнив він.
Гроші на Сталіна збирали з різних джерел, але головними фінансистами цього заходу стали ветерани: 50 тисяч гривень перерахував харківський ветеран Іван Шеліхов, додатково назбирали ще 60 тисяч гривень, передає ТСН.
«Зведення пам’ятника коштує 80 тисяч гривень. Залишок у 30 тисяч гривень від зібраних коштів у майбутньому ми плануємо витратити на будівництво ще одного пам’ятника», – розповів Зубчевський.
За його словами, мешканці міста загалом спокійно ставляться до присутності тіні Сталіна у Запоріжжі.
«Протестів, крім купки людей, які сповідують націоналістичні погляди, не було», – зазначив він.
Очікується, що на відкриття монумента прийдуть близько ста ветеранів.
Нагадаємо, Президент Віктор Янукович запропонував з приводу встановлення бюсту Йосипа Сталіна в Запоріжжі провести міський референдум.
Як розповів другий секретар Запорізького обкому КПУ Олександр Зубчевський, встановлення монументу коштувало 80 тисяч гривень.
«Пам’ятник буде встановлено 5 травня о 12.00 біля будівлі обласного комітету КПУ», – уточнив він.
Гроші на Сталіна збирали з різних джерел, але головними фінансистами цього заходу стали ветерани: 50 тисяч гривень перерахував харківський ветеран Іван Шеліхов, додатково назбирали ще 60 тисяч гривень, передає ТСН.
«Зведення пам’ятника коштує 80 тисяч гривень. Залишок у 30 тисяч гривень від зібраних коштів у майбутньому ми плануємо витратити на будівництво ще одного пам’ятника», – розповів Зубчевський.
За його словами, мешканці міста загалом спокійно ставляться до присутності тіні Сталіна у Запоріжжі.
«Протестів, крім купки людей, які сповідують націоналістичні погляди, не було», – зазначив він.
Очікується, що на відкриття монумента прийдуть близько ста ветеранів.
Нагадаємо, Президент Віктор Янукович запропонував з приводу встановлення бюсту Йосипа Сталіна в Запоріжжі провести міський референдум.
Підписатися на:
Дописи (Atom)