Громадська ініціатива «Оновлення країни», очолювана екс-главою СБУ Валентином НАЛИВАЙЧЕНКОМ, вимагає від влади рішучих дій у відповідь на останні заяви мера Москви Юрія ЛУЖКОВА напередодні його запланованого візиту до України.
Про це йдеться у заяві «Оновлення країни», повідомили УНІАН у прес-службі організації.
«24-25 липня Україну відвідає мер Москви Юрій ЛУЖКОВ. Напередодні візиту російський політик вкотре зробив неприпустимі заяви з приводу статусу Севастополя. Очільник Москви і надалі виступає за повернення українського міста під юрисдикцію Російської Федерації. У попередні роки подібні заяви ЛУЖКОВА знайшли адекватну оцінку української влади – він був позбавлений можливості в’їздити до нашої держави», - нагадують автори заяви.
«Сьогоднішня влада зберігає мовчанку, яка є тотожною зі схваленням антиукраїнської позиції пана ЛУЖКОВА», - переконані в «Оновленні країни».
Громадська ініціатива «Оновлення країни» закликає владу “не заплющувати очі на агресивні, недружні заяви іноземних високопосадовців, які ставлять під сумнів територіальну цілісність України”.
На переконання авторів заяви, і Міністерство закордонних справ, і Служба безпеки України зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для захисту національної гідності та непорушності кордонів України. “В іншому випадку ця влада ще раз підтвердить своє реноме колоніальної адміністрації, яка працює проти власної країни та її громадян», - підкреслюється в заяві.
Як повідомляв УНІАН, у травні 2008 року Ю.ЛУЖКОВ заявив, що Севастополь має бути повернуто Росії.
12 травня 2008 року СБУ прийняла рішення про безстрокову заборону на в`їзд Ю.ЛУЖКОВА в Україну.
У червні цього року ЗМІ повідомили, що Ю.ЛУЖКОВУ дозволено в`їзд на територію України.
Між тим 19 липня Ю.ЛУЖКОВ заявив, що не змінив своєї думки про статус Севастополя.
«Я свої заяви щодо Севастополя зробив осмислено й обгрунтовано – жодних змін моєї позиції щодо статусу Севастополя немає й не буде», - підкреслив Ю.ЛУЖКОВ.
статті про українську політику і не тільки
22.07.10
Нація чи колонія?
Головний зміст української політики
Боротьба між проектом України як нації та України як частини імперії, тобто колонії, в тій чи інші формі триває вже більше трьох століть.
Українська нація почала формуватися з українського етносу як і більшість сучасних європейський націй - під час занепаду феодальної ери. Але усі спроби завершити процес національної інтеграції раз за разом розбивалися потужними імперськими центрами, для яких існування української нації означатиме крах їх імперського статусу.
Мета імперій - сконцентрувати політичну енергію українського етносу задля розбудови імперії з іноземним центром та не допустити переродження українців у повноцінну націю.
Це призвело до того, що сьогодні процеси націєтворення в Україні важко назвати завершеними.
Український етнос не до кінця переплавився в націю, перефразовуючи першого лідера ОУН Євгена Коновальця, який казав про необхідність переплавки народу в націю, як заліза в сталь.
Нація відрізняється від етносу тим, що є самостійною політичною одиницею і спільнотою не тільки спільного походження, але і спільної волі, спільного духу. Нація існує тоді, коли її члени усвідомлюють себе нацією та прагнуть нею бути.
Зміст сьогоднішнього політичного антагонізму в Україні - це прояв тієї самої боротьби нації з імперією. Цю боротьбу маскують під "цивілізаційний розкол", але насправді ніякого розколу в середині української нації не існує - адже лінія розмежування проходить між національно усвідомленими українцями, які прагнуть існувати як нація, та проектом "Малороссия/УССР/Украина" як частини імперії.
Імперія - це багатонаціональне утворення. Спочатку, в часи Російської імперії, українців намагалися розглядати лише як субетнос в рамках російського етносу, але пізніше, в часи СРСР і фактично донині, під тиском українського національного відродження Росія була змушена визнавати українців навіть як окремий етнос, але абсолютно політично підпорядкований імперському центру.
Національна політика
Нинішня держава Україна зробила жалюгідно мало для того, щоб українська нація досі не стояла між питанням "бути чи не бути?". Скоріше навіть навпаки - все робилося для того, аби підкосити і так слабеньке національне відродження кінця 1980-х років.
Для успішної реалізації національної політики не треба величезних жертв чи насилля. Достатньо грамотно використовувати інформаційні, економічні, правові механізми - і це була би справа кількох років.
Сучасна французька нація творилася такими цікавими діячами, як Максиміліан Робесп'єр, Жан-Поль Марат та Луї-Антуан Сен-Жюст. Методи в цього товариства були, як відомо, вельми специфічними.
Італійська нація збиралася по клаптиках і з однією метою - "створити італійців" адже, напевно, до того моменту весь цей постфеодальний збрід єдиною нацією назвати було вкрай важко.
Сьогоднішня Іспанія все ще змушена вкидати величезні ресурси заради того, щоб умовити басків, галісійців та каталонців, що вони все-таки іспанці, і їм не варто від'єднуватись.
Про те, як скріплювалася національна єдність німців, післявоєнні німецькі керівники взагалі воліють мовчати в шанованому товаристві.
І після всього цього повернення національної пам'яті та поширення української мови хтось набереться нахабства називати порушенням чиїхось прав чи ще чимось в цьому стилі?
Сценарії розвитку
На даний момент вбачається чотири основних сценарії розвитку ситуації в України.
Сценарій перший. Ніяких радикальний зрушень ні в той, ні в інший бік не відбувається. Країна і надалі топчеться на місці і деградує.
В принципі так вже відбувається майже 20 років, так тривати може доволі довго і надалі. Все залежатиме від того, чи згодні будуть ключові геополітичні гравці на існування такої за змістом і формою держави, як нинішня Україна.
Сценарій другий. Швидка перемога імперського проекту і поступове включення України до складу відновленої Російської імперії в тій чи іншій формі.
Може бути реалізований і вже фактично реалізовується сьогодні проросійським режимом в Україні.
За умови відносно "м'яких" дій (повне економічне та інформаційне поглинання без ліквідації вже і так формальної незалежності) може пройти взагалі не помітно і не викличе масового збурення національно усвідомленої більшості населення України.
За умови "жорстких" дій, що включатимуть ліквідацію незалежності чи її суттєве інституційне обмеження, може вилитися у війну із залученням іноземних сил та вирішенням питання після її завершення.
Враховуючи повномасштабне військове втручання Росії, тотальну деморалізацію та відверте небажання керівництва силових структур та армії України розглядати Росію як вірогідного супротивника, а також несприятливу геополітичну ситуацію - зберегтись в існуючих кордонах в України шансів відверто мало.
Сценарій третій. Проект української нації перемагає проект колонії.
Відбувається швидка і доволі радикальна модернізація в стилі Туреччини часів Ататюрка та завершення творення української нації на "загальноєвропейських" засадах. Є і сучасні приклади - Грузія, яка рухається приблизно тією ж траєкторією. Цей сценарій, безумовно, незрівнянно кращий за два попередніх.
Але є дві суттєві проблеми. Перш за все, за такого підходу українська нація починатиме шлях, який більшість європейських націй пройшли вже достатньо давно і в результаті від національних держав прийшли до космополітичних ліберальних штатів Євросоюзу.
Комусь такий шлях видається ледь не вершиною мрій, але в такому разі ми маємо прийняти космополітичну ідеологію, розчинитися в новітній ліберальній імперії - ЄС та змиритися з повним розмиванням та поступовою втратою національної ідентичності. Не кажучи вже про існування в якості придатку до світової капіталістичної системи, функція якого буде зведена до постачання дешевої робочої сили та сировини.
І, нарешті, четвертий сценарій. Перемога проекту нації над проектом колонії.
Ця перемога аж ніяк не означатиме прагнення "наздогнати Європу" та в пришвидшеному темпі рухатись шляхом від нації до космополітичного розпаду та розчинення в океані транснаціонального капіталу та міграційних потоків.
Цей сценарій означатиме національну і соціальну революцію та перехід до побудови першого новітнього націоналістичного суспільства, заснованого на засадах вищості цінності нації та соціальній справедливості.
Проект України як нації, помножений на прагнення до самобутності, а не намаганні злитися з ліберальним світовим центром, надасть самій ідеї нації нового звучання.
Таким чином запереченням шляху до лібералізму і капіталізму, нація стає вищою цінністю, яка центрує Україну як нового та амбітного лідера всієї Східної Європи та Чорноморського басейну.
Ідея нації, що опирається на революційну соціальну ідею, дасть можливість поширити націоналізм в широких народних масах та поставити поза нацією олігархічний пануючий клас, який і веде сьогодні державу шляхом деградації та зникнення.
Такий сценарій розвитку України означає не просто модернізаційну, "наздоганяючу", революцію, а революцію тотальну. Це не тільки виведе Україну на принципово нові рівні розвитку, але і надасть нового сенсу ідеї нації, стане прикладом для інших націй, які фактично перестають бути націями під тиском транснаціонального капіталу та світових імперських центрів.
Андрій Іллєнко, ВО "Свобода"
Боротьба між проектом України як нації та України як частини імперії, тобто колонії, в тій чи інші формі триває вже більше трьох століть.
Українська нація почала формуватися з українського етносу як і більшість сучасних європейський націй - під час занепаду феодальної ери. Але усі спроби завершити процес національної інтеграції раз за разом розбивалися потужними імперськими центрами, для яких існування української нації означатиме крах їх імперського статусу.
Мета імперій - сконцентрувати політичну енергію українського етносу задля розбудови імперії з іноземним центром та не допустити переродження українців у повноцінну націю.
Це призвело до того, що сьогодні процеси націєтворення в Україні важко назвати завершеними.
Український етнос не до кінця переплавився в націю, перефразовуючи першого лідера ОУН Євгена Коновальця, який казав про необхідність переплавки народу в націю, як заліза в сталь.
Нація відрізняється від етносу тим, що є самостійною політичною одиницею і спільнотою не тільки спільного походження, але і спільної волі, спільного духу. Нація існує тоді, коли її члени усвідомлюють себе нацією та прагнуть нею бути.
Зміст сьогоднішнього політичного антагонізму в Україні - це прояв тієї самої боротьби нації з імперією. Цю боротьбу маскують під "цивілізаційний розкол", але насправді ніякого розколу в середині української нації не існує - адже лінія розмежування проходить між національно усвідомленими українцями, які прагнуть існувати як нація, та проектом "Малороссия/УССР/Украина" як частини імперії.
Імперія - це багатонаціональне утворення. Спочатку, в часи Російської імперії, українців намагалися розглядати лише як субетнос в рамках російського етносу, але пізніше, в часи СРСР і фактично донині, під тиском українського національного відродження Росія була змушена визнавати українців навіть як окремий етнос, але абсолютно політично підпорядкований імперському центру.
Національна політика
Нинішня держава Україна зробила жалюгідно мало для того, щоб українська нація досі не стояла між питанням "бути чи не бути?". Скоріше навіть навпаки - все робилося для того, аби підкосити і так слабеньке національне відродження кінця 1980-х років.
Для успішної реалізації національної політики не треба величезних жертв чи насилля. Достатньо грамотно використовувати інформаційні, економічні, правові механізми - і це була би справа кількох років.
Сучасна французька нація творилася такими цікавими діячами, як Максиміліан Робесп'єр, Жан-Поль Марат та Луї-Антуан Сен-Жюст. Методи в цього товариства були, як відомо, вельми специфічними.
Італійська нація збиралася по клаптиках і з однією метою - "створити італійців" адже, напевно, до того моменту весь цей постфеодальний збрід єдиною нацією назвати було вкрай важко.
Сьогоднішня Іспанія все ще змушена вкидати величезні ресурси заради того, щоб умовити басків, галісійців та каталонців, що вони все-таки іспанці, і їм не варто від'єднуватись.
Про те, як скріплювалася національна єдність німців, післявоєнні німецькі керівники взагалі воліють мовчати в шанованому товаристві.
І після всього цього повернення національної пам'яті та поширення української мови хтось набереться нахабства називати порушенням чиїхось прав чи ще чимось в цьому стилі?
Сценарії розвитку
На даний момент вбачається чотири основних сценарії розвитку ситуації в України.
Сценарій перший. Ніяких радикальний зрушень ні в той, ні в інший бік не відбувається. Країна і надалі топчеться на місці і деградує.
В принципі так вже відбувається майже 20 років, так тривати може доволі довго і надалі. Все залежатиме від того, чи згодні будуть ключові геополітичні гравці на існування такої за змістом і формою держави, як нинішня Україна.
Сценарій другий. Швидка перемога імперського проекту і поступове включення України до складу відновленої Російської імперії в тій чи іншій формі.
Може бути реалізований і вже фактично реалізовується сьогодні проросійським режимом в Україні.
За умови відносно "м'яких" дій (повне економічне та інформаційне поглинання без ліквідації вже і так формальної незалежності) може пройти взагалі не помітно і не викличе масового збурення національно усвідомленої більшості населення України.
За умови "жорстких" дій, що включатимуть ліквідацію незалежності чи її суттєве інституційне обмеження, може вилитися у війну із залученням іноземних сил та вирішенням питання після її завершення.
Враховуючи повномасштабне військове втручання Росії, тотальну деморалізацію та відверте небажання керівництва силових структур та армії України розглядати Росію як вірогідного супротивника, а також несприятливу геополітичну ситуацію - зберегтись в існуючих кордонах в України шансів відверто мало.
Сценарій третій. Проект української нації перемагає проект колонії.
Відбувається швидка і доволі радикальна модернізація в стилі Туреччини часів Ататюрка та завершення творення української нації на "загальноєвропейських" засадах. Є і сучасні приклади - Грузія, яка рухається приблизно тією ж траєкторією. Цей сценарій, безумовно, незрівнянно кращий за два попередніх.
Але є дві суттєві проблеми. Перш за все, за такого підходу українська нація починатиме шлях, який більшість європейських націй пройшли вже достатньо давно і в результаті від національних держав прийшли до космополітичних ліберальних штатів Євросоюзу.
Комусь такий шлях видається ледь не вершиною мрій, але в такому разі ми маємо прийняти космополітичну ідеологію, розчинитися в новітній ліберальній імперії - ЄС та змиритися з повним розмиванням та поступовою втратою національної ідентичності. Не кажучи вже про існування в якості придатку до світової капіталістичної системи, функція якого буде зведена до постачання дешевої робочої сили та сировини.
І, нарешті, четвертий сценарій. Перемога проекту нації над проектом колонії.
Ця перемога аж ніяк не означатиме прагнення "наздогнати Європу" та в пришвидшеному темпі рухатись шляхом від нації до космополітичного розпаду та розчинення в океані транснаціонального капіталу та міграційних потоків.
Цей сценарій означатиме національну і соціальну революцію та перехід до побудови першого новітнього націоналістичного суспільства, заснованого на засадах вищості цінності нації та соціальній справедливості.
Проект України як нації, помножений на прагнення до самобутності, а не намаганні злитися з ліберальним світовим центром, надасть самій ідеї нації нового звучання.
Таким чином запереченням шляху до лібералізму і капіталізму, нація стає вищою цінністю, яка центрує Україну як нового та амбітного лідера всієї Східної Європи та Чорноморського басейну.
Ідея нації, що опирається на революційну соціальну ідею, дасть можливість поширити націоналізм в широких народних масах та поставити поза нацією олігархічний пануючий клас, який і веде сьогодні державу шляхом деградації та зникнення.
Такий сценарій розвитку України означає не просто модернізаційну, "наздоганяючу", революцію, а революцію тотальну. Це не тільки виведе Україну на принципово нові рівні розвитку, але і надасть нового сенсу ідеї нації, стане прикладом для інших націй, які фактично перестають бути націями під тиском транснаціонального капіталу та світових імперських центрів.
Андрій Іллєнко, ВО "Свобода"
Амністія від Януковича
"Хто не з нами - той проти нас!". Коротка фраза, в яку можна втиснути весь тріумф переможців на тлі безпорадної опозиції. Хто з радістю, а хто зі смутком - вся країна стежить як тане айсберг опозиційних сил в Україні. Ще задовго до екватора, від льодовика відкололись великі брили, а за ними покотилась і решта снігу.
Нормальний процес для української політики. Втім, бентежить інше. Метод, яким влада формує свої лави. Особливо на "ідеологічно окупованій" території. Ось документ який розіслали на Львівщині від імені Партії регіонів.
Начебто сміючись з вибору "західників", нині їм пропонують "долучитись до роботи...по реалізації та роз'ясненню серед населення Львівщини програмних засад президента України Віктора Януковича".
Що ж, все ніби чисто і публічно. Слова "просимо" і "вважатимемо за честь" мали б підкреслити особливий пієтет до майбутніх партнерів. Партнерів, яким подекуди доведеться зрадити життєвим пріоритетам аби прийняти таку пропозицію.
Саме через цей факт лист регіоналів навіяв паралелі з документами сторічної давнини.
"Граждане Холодноярской округи!
Черезвычайниый сьезд Советов Украины объявил амнистию всем, кто прекратил борьбу против власти рабочих и крестьян и сдает свое оружие...
С 26 июня по 2 июля включительно объявляется амнистия всем атаманам и членам их банд, кто добровольно сдаст оружие и заявит о прекращении дальнейшей борьбы против Советской власти".
Такими от словами червоні комісари у 20-тих роках минулого століття виманювали з лісу залишки армії Української Народної Республіки.
Відчайдухи до останнього чинили спротив радянським окупантам. Під керівництвом досвідчених отаманів партизани нищили червоних продзаготівельників, які відбирали у людей останнє збіжжя.
Чинили спротив колективізації та з шаблями в руках захищали православні святині від сваволі "комуни". Головне гасло Холодного Яру було таке: "Воля України або смерть!".
Але не у всіх витримували нерви. Дехто повірив в "амністію", в обіцянки влади про світле майбутнє і мирне життя. А от коли потрапляв до рук більшовиків, шкодував... Але вже було пізно.
Його катували доти, поки не довідались імена товаришів, паролі та місце розташування сховів.
Наївні партизани вмирали в муках і зрадниками..., на відміну від решти козаків Холодного Яру, які загинули з честю в бою.
Що змінилось за сто років? Формально багато, по суті, все те саме. Очевидно, що нині головна мета Партії регіонів схилити до співпраці регіональну еліту. Особливо в тих регіонах, де підтримка влади коливається в межах статистичної похибки.
За тих самих людей мала б боротись і опозиція. Разом з тим, ані влада, ані опозиція чітко не окреслили глобальну мету чи ідею, до якої мали б пристати моральні авторитети.
Досі незрозуміло, навіщо владі така потужна концентрація повноважень - від села до столиці. Для того, аби легше красти? Навіщо опозиції частина повноважень влади - для того, аби з нею поділились?
Нині в зажурі кожен, хто сам для себе хоче дати відповідь: "куди йдемо? ... кому вірити?".
Втім, були часи і гірші. Коли майже сто років тому козаки Холодного Яру йшли на амністію, то вибирали між смертю та життям. Нині вибір легший - між власною совістю та бажанням наживи.
Втім, як тоді, так і тепер існує загроза територіальної цілісності України, збереження культури та мови її народу. Кожен раз, коли постає вибір, - мовчати чи сказати правду, коритися чи йти в наступ, - можна зважити своє рішення з вчинками тої чи іншою постаті в історії України.
Але для цього потрібен час. Оговтатись, подумати і розібратись - що воно і як. Для влади це небезпечно. Звідси і поспіх у проведені виборів до місцевих органів влади.
Технологи Партії регіонів добре знають, яку оцінку отримали на Заході країни перші кроки влади.
Це і підписання угоди про пролонгацію перебування ЧФ Росії в Криму, це і масштабний і продуманий наступ на українську мову в кіно, освіті та науці, це й рішення Донецького суду по Бандері та Шухевичу, і, зрештою, сенсаційна заява Віктора Януковича в ПАРЄ - про те, що Голодомор тепер не геноцид.
І от на цьому тлі з'явився лист від Партії регіонів. "Делікатна" пропозиція співпрацювати. Без сумніву, такі листи - це перевірка боєм. Остання спроба зберегти обличчя перед масштабними чистками "неблагонадійних".
Іншими словами, на бланку Партії регіонів, на мій погляд, надрукована та сама "амністія", після якої з Холодного Яру пропав не один козак.
Мирослав Откович, кореспондент ТСН, телеканал 1+1
Нормальний процес для української політики. Втім, бентежить інше. Метод, яким влада формує свої лави. Особливо на "ідеологічно окупованій" території. Ось документ який розіслали на Львівщині від імені Партії регіонів.
Начебто сміючись з вибору "західників", нині їм пропонують "долучитись до роботи...по реалізації та роз'ясненню серед населення Львівщини програмних засад президента України Віктора Януковича".
Що ж, все ніби чисто і публічно. Слова "просимо" і "вважатимемо за честь" мали б підкреслити особливий пієтет до майбутніх партнерів. Партнерів, яким подекуди доведеться зрадити життєвим пріоритетам аби прийняти таку пропозицію.
Саме через цей факт лист регіоналів навіяв паралелі з документами сторічної давнини.
"Граждане Холодноярской округи!
Черезвычайниый сьезд Советов Украины объявил амнистию всем, кто прекратил борьбу против власти рабочих и крестьян и сдает свое оружие...
С 26 июня по 2 июля включительно объявляется амнистия всем атаманам и членам их банд, кто добровольно сдаст оружие и заявит о прекращении дальнейшей борьбы против Советской власти".
Такими от словами червоні комісари у 20-тих роках минулого століття виманювали з лісу залишки армії Української Народної Республіки.
Відчайдухи до останнього чинили спротив радянським окупантам. Під керівництвом досвідчених отаманів партизани нищили червоних продзаготівельників, які відбирали у людей останнє збіжжя.
Чинили спротив колективізації та з шаблями в руках захищали православні святині від сваволі "комуни". Головне гасло Холодного Яру було таке: "Воля України або смерть!".
Але не у всіх витримували нерви. Дехто повірив в "амністію", в обіцянки влади про світле майбутнє і мирне життя. А от коли потрапляв до рук більшовиків, шкодував... Але вже було пізно.
Його катували доти, поки не довідались імена товаришів, паролі та місце розташування сховів.
Наївні партизани вмирали в муках і зрадниками..., на відміну від решти козаків Холодного Яру, які загинули з честю в бою.
Що змінилось за сто років? Формально багато, по суті, все те саме. Очевидно, що нині головна мета Партії регіонів схилити до співпраці регіональну еліту. Особливо в тих регіонах, де підтримка влади коливається в межах статистичної похибки.
За тих самих людей мала б боротись і опозиція. Разом з тим, ані влада, ані опозиція чітко не окреслили глобальну мету чи ідею, до якої мали б пристати моральні авторитети.
Досі незрозуміло, навіщо владі така потужна концентрація повноважень - від села до столиці. Для того, аби легше красти? Навіщо опозиції частина повноважень влади - для того, аби з нею поділились?
Нині в зажурі кожен, хто сам для себе хоче дати відповідь: "куди йдемо? ... кому вірити?".
Втім, були часи і гірші. Коли майже сто років тому козаки Холодного Яру йшли на амністію, то вибирали між смертю та життям. Нині вибір легший - між власною совістю та бажанням наживи.
Втім, як тоді, так і тепер існує загроза територіальної цілісності України, збереження культури та мови її народу. Кожен раз, коли постає вибір, - мовчати чи сказати правду, коритися чи йти в наступ, - можна зважити своє рішення з вчинками тої чи іншою постаті в історії України.
Але для цього потрібен час. Оговтатись, подумати і розібратись - що воно і як. Для влади це небезпечно. Звідси і поспіх у проведені виборів до місцевих органів влади.
Технологи Партії регіонів добре знають, яку оцінку отримали на Заході країни перші кроки влади.
Це і підписання угоди про пролонгацію перебування ЧФ Росії в Криму, це і масштабний і продуманий наступ на українську мову в кіно, освіті та науці, це й рішення Донецького суду по Бандері та Шухевичу, і, зрештою, сенсаційна заява Віктора Януковича в ПАРЄ - про те, що Голодомор тепер не геноцид.
І от на цьому тлі з'явився лист від Партії регіонів. "Делікатна" пропозиція співпрацювати. Без сумніву, такі листи - це перевірка боєм. Остання спроба зберегти обличчя перед масштабними чистками "неблагонадійних".
Іншими словами, на бланку Партії регіонів, на мій погляд, надрукована та сама "амністія", після якої з Холодного Яру пропав не один козак.
Мирослав Откович, кореспондент ТСН, телеканал 1+1
Кримські комуністи протестують проти обману Януковича
Кримські комуністи закликають жителів автономної республіки до масових акцій протесту проти підвищення тарифів на комунальні послуги.
Про це йдеться у заяві, ухваленій у четвер на зустрічі з депутатами-комуністами рад усіх рівнів на головній площі Сімферополя, повідомляє УНІАН.
Вони вимагають від президента Віктора Януковича і прем`єра Миколи Азарова відмінити постанову національного регулятора про подорожчання газу для населення з 1 серпня на 50%.
Організована міськкомом КПУ зустріч переросла на мітинг проти підвищення цін на газ, повідомили у прес-службі лідера комуністів Криму Леоніда Грача.
Головними гаслами акції були "Ні - підвищенню цін на газ!", "Ні - підвищенню цін на послуги ЖКГ!", "Регіони обіцяли - обдурили!".
Учасники мітингу засудили рішення Національної комісії регулювання електроенергетики і заявили, що уряд Азарова "послужливо виконує" вимоги Міжнародного валютного фонду.
"Можновладці цинічно оголосили народу, що збільшення ціни на газ приведе "всього лише" до подорожчання для населення теплопостачання і забезпечення гарячою водою на 20-25%, замовчуючи при цьому, що далі злетять вгору ціни і тарифи на продукти харчування, товари і послуги першої необхідності", - також наголошується у заяві.
Як відомо, відпускні ціни на природний газ для населення з 1 серпня зростуть на 50%.
Поступове підвищення внутрішніх цін на газ до економічно обґрунтованого рівня є одним із зобов`язань України в рамках співпраці з МВФ.
Про це йдеться у заяві, ухваленій у четвер на зустрічі з депутатами-комуністами рад усіх рівнів на головній площі Сімферополя, повідомляє УНІАН.
Вони вимагають від президента Віктора Януковича і прем`єра Миколи Азарова відмінити постанову національного регулятора про подорожчання газу для населення з 1 серпня на 50%.
Організована міськкомом КПУ зустріч переросла на мітинг проти підвищення цін на газ, повідомили у прес-службі лідера комуністів Криму Леоніда Грача.
Головними гаслами акції були "Ні - підвищенню цін на газ!", "Ні - підвищенню цін на послуги ЖКГ!", "Регіони обіцяли - обдурили!".
Учасники мітингу засудили рішення Національної комісії регулювання електроенергетики і заявили, що уряд Азарова "послужливо виконує" вимоги Міжнародного валютного фонду.
"Можновладці цинічно оголосили народу, що збільшення ціни на газ приведе "всього лише" до подорожчання для населення теплопостачання і забезпечення гарячою водою на 20-25%, замовчуючи при цьому, що далі злетять вгору ціни і тарифи на продукти харчування, товари і послуги першої необхідності", - також наголошується у заяві.
Як відомо, відпускні ціни на природний газ для населення з 1 серпня зростуть на 50%.
Поступове підвищення внутрішніх цін на газ до економічно обґрунтованого рівня є одним із зобов`язань України в рамках співпраці з МВФ.
Заради Кирила Перший Національний витратив гроші зі спецфонду
Трансляцію візиту Патріарха Московського і всієї Русі Кирила Перший національний провів на кошти зі спеціального фонду бюджету НТКУ.
Про це Телекритиці заявив генеральний директор компанії Єгор Бенкендорф.
"На жаль, додаткових коштів на висвітлення візиту патріарха не виділялось. У телекомпанії пішли витрати на часткові технічні засоби зі спеціального фонду бюджету. Тобто це гроші, які НТКУ заробила на рекламі", - зазначив він.
При цьому, за його словами, в організації проведення трансляції підтримку НТКУ надали інші державні та приватні телеканали з Одеси, Дніпропетровська та Києва, які допомогли каналу як з технічним забезпеченням, так і надавши тематичні відеоматеріали.
Серед цих каналів, за словами Бенкендорфа, були "Інтер" та канал "Глас". На своєму сайті Перший національний подякував "дружнім каналам" за безкоштовну допомогу.
"Я дуже задоволений результатами трансляції. Я віруюча людина, і у мене інше, глибинне ставлення до проповіді. Я думаю, що варто чути і цінувати ці короткі моменти і не робити з цього піар.
Учорашня трансляція дала частку 7,7%", - сказав Бенкендорф.
Освячення Спасо-Преображенського кафедрального собору патріархом Кирилом Перший показав 21 липня з 8.30 до 12.00.
Про це Телекритиці заявив генеральний директор компанії Єгор Бенкендорф.
"На жаль, додаткових коштів на висвітлення візиту патріарха не виділялось. У телекомпанії пішли витрати на часткові технічні засоби зі спеціального фонду бюджету. Тобто це гроші, які НТКУ заробила на рекламі", - зазначив він.
При цьому, за його словами, в організації проведення трансляції підтримку НТКУ надали інші державні та приватні телеканали з Одеси, Дніпропетровська та Києва, які допомогли каналу як з технічним забезпеченням, так і надавши тематичні відеоматеріали.
Серед цих каналів, за словами Бенкендорфа, були "Інтер" та канал "Глас". На своєму сайті Перший національний подякував "дружнім каналам" за безкоштовну допомогу.
"Я дуже задоволений результатами трансляції. Я віруюча людина, і у мене інше, глибинне ставлення до проповіді. Я думаю, що варто чути і цінувати ці короткі моменти і не робити з цього піар.
Учорашня трансляція дала частку 7,7%", - сказав Бенкендорф.
Освячення Спасо-Преображенського кафедрального собору патріархом Кирилом Перший показав 21 липня з 8.30 до 12.00.
МВС купує VIP-машини не для себе, а для Януковича і Азарова
Міністерство внутрішніх справ має намір придбати дорогі авто для супроводу перших осіб держави.
Про це "Сегодня" повідомило джерело в керівництві МВС.
За словами співрозмовника, машини передбачається придбати не для керівництва МВС, а в якості "транспортних засобів спецпризначення" для супроводу українського керівництва (президента, прем'єра і спікера парламенту), а також іноземних делегацій.
Як відомо, МВС хоче провести тендер на закупівлю 20 престижних авто, серед яких є "Мерседеси", "Ауді" і "Тойота Камрі", на що може бути витрачено від 8 до 9 мільйонів гривень.
Після оприлюднення даної інформації в пресі, прем'єр Микола Азаров назвав її "плітками", у відповідь на що газета "Дело" опублікувала офіційне оголошення з Вісника держзакупівель про наміри придбати VIP-автомобілі для МВС.
На засіданні Кабміну в середу Азаров доручив Держказначейству припинити фінансування надмірних витрат уряду - виділення грошей на придбання дорогих авто, меблів та на ремонти кабінетів.
Однак у МВС поки жодних розпоряджень призупинити проведення тендерів з дорогих авто не отримували.
"На сьогоднішній день у нас немає інформації про заборону проведення тендеру, але ми можемо припускати, що це може відбутися", - повідомив співрозмовник "Сегодня" у керівництві МВС.
Про це "Сегодня" повідомило джерело в керівництві МВС.
За словами співрозмовника, машини передбачається придбати не для керівництва МВС, а в якості "транспортних засобів спецпризначення" для супроводу українського керівництва (президента, прем'єра і спікера парламенту), а також іноземних делегацій.
Як відомо, МВС хоче провести тендер на закупівлю 20 престижних авто, серед яких є "Мерседеси", "Ауді" і "Тойота Камрі", на що може бути витрачено від 8 до 9 мільйонів гривень.
Після оприлюднення даної інформації в пресі, прем'єр Микола Азаров назвав її "плітками", у відповідь на що газета "Дело" опублікувала офіційне оголошення з Вісника держзакупівель про наміри придбати VIP-автомобілі для МВС.
На засіданні Кабміну в середу Азаров доручив Держказначейству припинити фінансування надмірних витрат уряду - виділення грошей на придбання дорогих авто, меблів та на ремонти кабінетів.
Однак у МВС поки жодних розпоряджень призупинити проведення тендерів з дорогих авто не отримували.
"На сьогоднішній день у нас немає інформації про заборону проведення тендеру, але ми можемо припускати, що це може відбутися", - повідомив співрозмовник "Сегодня" у керівництві МВС.
Кирил не збирається миритися з Київським патріархатом
Патріарх Московський і всієї Русі Кирил не буде примирятися з неканонічним Київським патріархатом.
Про це заявив представник Української православної церкви Московського патріархату ігумен Лонгін, повідомляє Ліга.net з посиланням на прес-службу УПЦ.
"Що стосується питання примирення Української православної церкви Московського патріархату та Київського патріархату, то як раз слово "примирення" тут не зовсім підходить", - зазначив ігумен Лонгін.
"Примирити кого з ким? Існує 15 помісних православних церков, жодна з них не визнала розкольницьку церкву пана Михайла Антоновича Денисенка (Філарета). Момент примирення можливий тільки тоді, коли ця людина повернеться в лоно Матері-Церкви, з усвідомленням своїх помилок і публічно покається", - додав він.
Про це заявив представник Української православної церкви Московського патріархату ігумен Лонгін, повідомляє Ліга.net з посиланням на прес-службу УПЦ.
"Що стосується питання примирення Української православної церкви Московського патріархату та Київського патріархату, то як раз слово "примирення" тут не зовсім підходить", - зазначив ігумен Лонгін.
"Примирити кого з ким? Існує 15 помісних православних церков, жодна з них не визнала розкольницьку церкву пана Михайла Антоновича Денисенка (Філарета). Момент примирення можливий тільки тоді, коли ця людина повернеться в лоно Матері-Церкви, з усвідомленням своїх помилок і публічно покається", - додав він.
Україна: ідеологія порятунку
Через прихід до влади нового президента, який є прихильником російської орієнтації (а таким самим проросійським є й нинішній український уряд), Російська Федерація активно реалізовує план бліцкригу - максимально вижимає з України користь, задовольняє власні геополітичні амбіції та економічні інтереси.
А США і Євросоюз із закритими очима спостерігають за цим.
Україна - не Росія. Україна - як Росія?
Екстремальна, форсмажорна процедура пролонгації угод про перебування Чорноморського флоту в Криму, газотранспортна суперечлива проблематика - все це є принциповим і показовим.
Об'єктивно кажучи, чимало економічних новацій чинної владної команди є позитивними (або ж планувалися як позитивні). Адже попередня влада розцінювала співпрацю з Росією як щось недоречне апріорі.
Але теперішній різкий розворот - коли ми інтегруємося, втягуємося, вливаємося у російську політико-економічну чи навіть оборонно-безпекову інфраструктур - є небезпечним.
Тим більше, що наш північно-східний сусід не поспішає відкривати свої ринки цукру, молока, м'яса, зернових, які були "гостинно" закриті для українського експортера ще 2006 року.
Фактично спостерігається блискавичне поглинення Росією базових економічних інституцій незалежної України, і це не може не турбувати суспільство.
Сьогодні, мабуть, зарано говорити про реальні втрати й здобутки, але що стосується перспективи, то можна констатувати певні упущення.
Чи не найяскравішою ілюстрацією цього є чинні газові контракти. Якщо ми взяли на себе зобов'язання купувати перманентно великі обсяги газу, потрібно було прив'язати його ціну до європейської, і закріпити обов'язкові обсяги прокачки транзитного газу, щоб Україна як країна-транзитер отримувала стабільні прибутки.
Якщо ми фіксуємо формулу обчислення ціни газу для України, то маємо визначити формулу прогресивного обчислення ціни транзиту. Тільки тоді це буде гармонійний і партнерський підхід до справи.
Вочевидь, не варто було змішувати питання перебування флоту в Криму і ціну на газ. Чорноморський флот - це питання стратегічної безпеки Росії, але, водночас, це й аспект стратегічної безпеки України.
Взаємопов'язаність двох стратегічних концепцій - досить різнопланових, до речі, - потрібно було заздалегідь збалансувати між собою.
Те ж саме стосується питань делімітації і демаркації кордонів, систем безпеки: потрібно ув'язувати те, що ув'язується, а не обчислювати тривалість "паркування" ЧФ на Кримському півострові в газодоларах, а ціну газу для України - в десятиліттях.
Зрештою, очевидно, що газотранспортна система нашої держави навряд чи довго слугуватиме ефективним "паркоматом" російського флоту.
Кожний великий гравець змушений бути великим егоїстом - це зрозуміло, адже він є заручником своїх власних інтересів й амбіцій, тож він готовий - а мова йде про США, Європу, Росію, Китай - максимально враховувати і дискутувати з рівними гравцями, або жертвувати другорядними гравцями заради балансу між лідерами.
"Недалекоглядно вважати ту чи іншу країну незмінним союзником чи одвічним ворогом Англії. У нас немає незмінних союзників, у нас немає одвічних ворогів. Лише наші інтереси незмінні й одвічні, і слугувати їм - наш обов'язок", - ці слова сказав ще навесні 1848 року Джон Темпль, більш відомий як лорд Пальмерстон, і його позиція стала квінтесенцією не тільки британської, але й світової геополітики.
Не варто шукати корені проблеми лише в політиці США, Росії чи Європи, для яких Україна, як це не прикро, була завжди лише об'єктом у їхніх відносинах, предметом неприхованого торгу.
Не так давно авторитетніша "The Times" оприлюднила розмови колишнього британського прем'єра Маргарет Тетчер та лідера СРСР Михайла Горбачова, з яких стало зрозуміло, що Тетчер вмовляла першого-останнього радянського президента не погоджуватися на об'єднання Німеччини.
Трохи згодом оприлюднюють розмови Горбачова з іншими лідерами західних країн, зокрема Джорджем Бушем-старшим та Гельмутом Колем. В них йдеться про те, що Україну не можна відпускати з СРСР.
І мало кого цікавили власні прагнення українського народу - західні державні очільники піклувалися про безпеку своїх держав.
За великим рахунком, Україна тепер не входить до жодного політико-економічного союзу (СНД є надто аморфним).
Реально можемо претендувати на два: зона вільної торгівлі, тобто ринок Європи, куди нас не пускають і не поспішають запрошувати, бо Євросоюз, як достатньо егоїстичне об'єднання, буде захищати свої власні інтереси.
Так само ЄЕП, який поки що ми не дуже відчуваємо ані єдиним, ані відкритим - у всякому разі, по аграрній продукції.
Особливо "дружньо" виглядають запроваджені днями заборони на ввезення до Росії продукції провідних українських м'ясопереробних підприємств: складається враження, що найочевиднішим свідченням російсько-американського "потепління" стало відновлення поставок мороженої курятини (відомої під саркастичною назвою "ножки Буша"), що має витіснити українську тушковану свинину.
Але, якщо Росія готова стати надійним економічним партнером, то для нас відкриваються величезні ринки - варто згадати, що Росія є членом ШОС, входить до низки впливових економічних союзів.
Та знову ж таки - на яких умовах буде побудоване таке партнерство? Якщо на умовах схожих з поглинанням української ГТС - це модель абсолютно невигідна Україні.
Очевидно, що вигідніше керувати власним легковиком, аніж товктися в чужому автобусі, який везе тебе невідомим маршрутом.
Якщо це Росія діятиме за алгоритмом латентної рейдерської атаки на українську металургію - згадайте скуповування акцій ЗАТ "Ілліч-Сталь" (Маріупольський меткомбінат) підконтрольними російським олігархам офшорними "одноденками", то спостерігаємо дещо інший механізм, але він також є неприйнятним.
Це нагадує не рівноправне партнерство, а дотепне гасло, яке один російський підприємець виписав триметровими літерами на стіні складського ангару: "Комунізм - це мистецтво чуже зробити спільним, а спільне зробити своїм".
З іншого боку, якщо це буде рівна, партнерська модель - зовсім інша справа. Щоправда, зараз важко говорити, наскільки Росія готова до рівноправного партнерства з Україною, але необхідність його є очевидною навіть для зовнішніх спостерігачів.
Вже згадуваний Бжезінський восени минулого року зазначив: "Україна може створити сприятливі умови для зближення Росії із Заходом. Вона певною мірою може допомогти сформувати майбутнє Росії, підвищити її безпеку та роль на світовій арені.
В іншому випадку, Росія, затиснута між півтора мільярдами китайців та 550-мільйонним населенням Європи, яке значно багатше за росіян, залишиться напівпустим простором, на якому скорочується населення".
Ідеологія порятунку - український прагматизм
"Вірити чи не вірити?" - це не формат для державників, адже емоції в політиці чи економіці протипоказані. Там панує суворий прагматичний розрахунок.
У геополітиці, на глобальній економічній і політичній арені виграє сильніший, перемагає розумніший.
Слабких тут не люблять, ними жертвують - екстраполюючи шаховий гамбіт на політичну карту світу. Тому ми повинні бути сильними, використовуючи ресурс Росії, Європи, Азії, Америки та й інших напрямків.
Дарма, але протягом останніх п'яти років на світовому і європейському політичному та економічному ринках Україна склала про себе не найкраще враження. Мова йде про ті політичні процеси, про ту колотнечу, яка постійно відбувалася в країні.
Європа зацікавлена в спокої і стабільності України - однієї з найбільших за територією і населенням держав. Вони хочуть бачити в Україні не постійні революції, а постійну, стабільну, прогнозовану владу - як запоруку нормальних інвестиційних процесів.
Тому, коли ми говоримо про роль України у зв'язку зі зміщенням глобальних акцентів, варто зважати не лише на зовнішні чинники - багато в чому винна й сама українська еліта, яка до цього часу не спромоглася довести, що вона здатна зробити свою державу самостійним, сильним гравцем.
Визначаючи перспективне місце України на глобальній арені, варто пригадати, що за базовими покажчиками - територія, корисні копалини, кількість населення, його освітній рівень - ми цілком можемо претендувати на місце у двадцятці.
Але якщо зважити на структуру економіки, катастрофічно старіючі основні фонди, відсутність інноваційного розвитку і нераціональну структуру ВВП, спрогнозувати, що станеться через 2-3 роки, коли вітчизняна металургійна продукція втратить попит, вкрай важко.
Все залежить від нас. Від самої держави, від здатності еліт до політичного компромісу, від змоги об'єднати зусилля для якогось економічного прориву, політичного прориву.
Одна з профілюючих, системоутворюючих проблем України полягає в тому, що в нас немає чіткої кадрової політики. У владу дуже часто потрапляють випадкові люди.
Нині влада повторює помилки весни 2005 року, коли відбулися тотальні зачистки - без огляду на професійний рівень людей. А радикальне "всіх звільнити!" нічим не краще за шариковське "взяти все і розділити!".
Якщо український президент шляхом економічних та політичних поступок Росії забезпечить стабільність поставок у Європу газу, і при цьому ігноруватиме демократичні цінності (зокрема свободу слова, захист прав людини тощо), чи Захід закриє на це очі і робитиме вигляд, що нічого не відбувається?
Відповідь відома: Захід чинитиме так, як це буде вигідно йому в конкретний момент, тобто відповідно до своїх інтересів.
Усе це мало б наштовхнути українську еліту на серйозні роздуми, бо сьогодні історія певною мірою повторюється. Україна, замість стати об'єктом принаймні східноєвропейської політики, вкотре стала заручником відносин Росії та США, Росії та ЄС.
Країна, яка залежить від рятувальних зусиль інших держав, зазвичай, не врятовується. Майбутнє вашої країни - в руках українців. ...Не дивіться на Москву, не дивіться на Вашингтон, просто робіть усе, щоб бути європейською державою" - заявляв Збігнєв Бжезінський ще п'ять років тому, у 2005-му.
Недієздатна, квазі - "failed state", Україна нікому не потрібна - ані світові, ані власним громадянам. Ми маємо не скаржитися на конфліктність еліт, на вади постколоніальної ментальності, на утиски сусідів та інші негаразди.
На світові ринки виходять із пропозиціями купівлі-продажу, а не з ритуальним плачем. Там демонструють гроші чи товар, а не язви та сльози.
В іншому випадку ми виглядаємо жалюгідно, недоречно й незграбно - як жебраки на ярмарку. Нам варто не вишукувати проблеми й біди, а опрацьовувати шляхи їхнього розв'язання та попередження.
Принципово важливими для нас є передові інноваційні технології, які здатні створити базис довгострокового технологічного проектування, а значить, і фінансового, і соціального, і політичного розвитку.
Інноваційна революція стала нагальною необхідністю для України.
Ми цілком здатні стати потужними гравцями на аграрному ринку - варто лише поглиблювати рівень переробки продукції. Необхідно виходити на ринки Росії, на ринки Європи, Азії, Африки та Америки, тоді вже можна буде говорити про рівноправне партнерство.
Маємо потужний транзитний потенціал, який необхідно правильно використовувати , зокрема мова йде про можливості залізничного транспорту.
Через активний автотранзит час модернізувати магістральну мережу, відродити адекватні авіаперевезення, майже з нуля створити логістичну інфраструктуру.
Третій напрямок - енергозбереження і альтернативна енергетика, які дозволять нам зменшити залежність від імпорту енергоносіїв і знизити собівартість української продукції. Звичайно, цей перелік не є вичерпним...
"Все на світі робиться з надією", - підмітив Мартін Лютер. Ми маємо всі підстави сподіватися, що одного дня розпочнемо з сусідами і друзями реальну і ділову розмову, запросивши всіх до відвертості і співпраці - як того вимагає логіка спільних обріїв.
Але без нашої участі, без злагоди наших еліт, без прагматичного патріотизму наших лідерів Україна, як світова держава, як потужний гравець, як середовище для достойного життя - не відбудеться.
Все залежить не тільки від НИХ, але й від НАС. Від кожного з нас, від нашої сили й нашої мудрості, від нашої гордості і честі.
Якщо вони в нас є.
Олександр Домбровський, кандидат економічних наук,екс-губернатор Вінницької області
А США і Євросоюз із закритими очима спостерігають за цим.
Україна - не Росія. Україна - як Росія?
Екстремальна, форсмажорна процедура пролонгації угод про перебування Чорноморського флоту в Криму, газотранспортна суперечлива проблематика - все це є принциповим і показовим.
Об'єктивно кажучи, чимало економічних новацій чинної владної команди є позитивними (або ж планувалися як позитивні). Адже попередня влада розцінювала співпрацю з Росією як щось недоречне апріорі.
Але теперішній різкий розворот - коли ми інтегруємося, втягуємося, вливаємося у російську політико-економічну чи навіть оборонно-безпекову інфраструктур - є небезпечним.
Тим більше, що наш північно-східний сусід не поспішає відкривати свої ринки цукру, молока, м'яса, зернових, які були "гостинно" закриті для українського експортера ще 2006 року.
Фактично спостерігається блискавичне поглинення Росією базових економічних інституцій незалежної України, і це не може не турбувати суспільство.
Сьогодні, мабуть, зарано говорити про реальні втрати й здобутки, але що стосується перспективи, то можна констатувати певні упущення.
Чи не найяскравішою ілюстрацією цього є чинні газові контракти. Якщо ми взяли на себе зобов'язання купувати перманентно великі обсяги газу, потрібно було прив'язати його ціну до європейської, і закріпити обов'язкові обсяги прокачки транзитного газу, щоб Україна як країна-транзитер отримувала стабільні прибутки.
Якщо ми фіксуємо формулу обчислення ціни газу для України, то маємо визначити формулу прогресивного обчислення ціни транзиту. Тільки тоді це буде гармонійний і партнерський підхід до справи.
Вочевидь, не варто було змішувати питання перебування флоту в Криму і ціну на газ. Чорноморський флот - це питання стратегічної безпеки Росії, але, водночас, це й аспект стратегічної безпеки України.
Взаємопов'язаність двох стратегічних концепцій - досить різнопланових, до речі, - потрібно було заздалегідь збалансувати між собою.
Те ж саме стосується питань делімітації і демаркації кордонів, систем безпеки: потрібно ув'язувати те, що ув'язується, а не обчислювати тривалість "паркування" ЧФ на Кримському півострові в газодоларах, а ціну газу для України - в десятиліттях.
Зрештою, очевидно, що газотранспортна система нашої держави навряд чи довго слугуватиме ефективним "паркоматом" російського флоту.
Кожний великий гравець змушений бути великим егоїстом - це зрозуміло, адже він є заручником своїх власних інтересів й амбіцій, тож він готовий - а мова йде про США, Європу, Росію, Китай - максимально враховувати і дискутувати з рівними гравцями, або жертвувати другорядними гравцями заради балансу між лідерами.
"Недалекоглядно вважати ту чи іншу країну незмінним союзником чи одвічним ворогом Англії. У нас немає незмінних союзників, у нас немає одвічних ворогів. Лише наші інтереси незмінні й одвічні, і слугувати їм - наш обов'язок", - ці слова сказав ще навесні 1848 року Джон Темпль, більш відомий як лорд Пальмерстон, і його позиція стала квінтесенцією не тільки британської, але й світової геополітики.
Не варто шукати корені проблеми лише в політиці США, Росії чи Європи, для яких Україна, як це не прикро, була завжди лише об'єктом у їхніх відносинах, предметом неприхованого торгу.
Не так давно авторитетніша "The Times" оприлюднила розмови колишнього британського прем'єра Маргарет Тетчер та лідера СРСР Михайла Горбачова, з яких стало зрозуміло, що Тетчер вмовляла першого-останнього радянського президента не погоджуватися на об'єднання Німеччини.
Трохи згодом оприлюднюють розмови Горбачова з іншими лідерами західних країн, зокрема Джорджем Бушем-старшим та Гельмутом Колем. В них йдеться про те, що Україну не можна відпускати з СРСР.
І мало кого цікавили власні прагнення українського народу - західні державні очільники піклувалися про безпеку своїх держав.
За великим рахунком, Україна тепер не входить до жодного політико-економічного союзу (СНД є надто аморфним).
Реально можемо претендувати на два: зона вільної торгівлі, тобто ринок Європи, куди нас не пускають і не поспішають запрошувати, бо Євросоюз, як достатньо егоїстичне об'єднання, буде захищати свої власні інтереси.
Так само ЄЕП, який поки що ми не дуже відчуваємо ані єдиним, ані відкритим - у всякому разі, по аграрній продукції.
Особливо "дружньо" виглядають запроваджені днями заборони на ввезення до Росії продукції провідних українських м'ясопереробних підприємств: складається враження, що найочевиднішим свідченням російсько-американського "потепління" стало відновлення поставок мороженої курятини (відомої під саркастичною назвою "ножки Буша"), що має витіснити українську тушковану свинину.
Але, якщо Росія готова стати надійним економічним партнером, то для нас відкриваються величезні ринки - варто згадати, що Росія є членом ШОС, входить до низки впливових економічних союзів.
Та знову ж таки - на яких умовах буде побудоване таке партнерство? Якщо на умовах схожих з поглинанням української ГТС - це модель абсолютно невигідна Україні.
Очевидно, що вигідніше керувати власним легковиком, аніж товктися в чужому автобусі, який везе тебе невідомим маршрутом.
Якщо це Росія діятиме за алгоритмом латентної рейдерської атаки на українську металургію - згадайте скуповування акцій ЗАТ "Ілліч-Сталь" (Маріупольський меткомбінат) підконтрольними російським олігархам офшорними "одноденками", то спостерігаємо дещо інший механізм, але він також є неприйнятним.
Це нагадує не рівноправне партнерство, а дотепне гасло, яке один російський підприємець виписав триметровими літерами на стіні складського ангару: "Комунізм - це мистецтво чуже зробити спільним, а спільне зробити своїм".
З іншого боку, якщо це буде рівна, партнерська модель - зовсім інша справа. Щоправда, зараз важко говорити, наскільки Росія готова до рівноправного партнерства з Україною, але необхідність його є очевидною навіть для зовнішніх спостерігачів.
Вже згадуваний Бжезінський восени минулого року зазначив: "Україна може створити сприятливі умови для зближення Росії із Заходом. Вона певною мірою може допомогти сформувати майбутнє Росії, підвищити її безпеку та роль на світовій арені.
В іншому випадку, Росія, затиснута між півтора мільярдами китайців та 550-мільйонним населенням Європи, яке значно багатше за росіян, залишиться напівпустим простором, на якому скорочується населення".
Ідеологія порятунку - український прагматизм
"Вірити чи не вірити?" - це не формат для державників, адже емоції в політиці чи економіці протипоказані. Там панує суворий прагматичний розрахунок.
У геополітиці, на глобальній економічній і політичній арені виграє сильніший, перемагає розумніший.
Слабких тут не люблять, ними жертвують - екстраполюючи шаховий гамбіт на політичну карту світу. Тому ми повинні бути сильними, використовуючи ресурс Росії, Європи, Азії, Америки та й інших напрямків.
Дарма, але протягом останніх п'яти років на світовому і європейському політичному та економічному ринках Україна склала про себе не найкраще враження. Мова йде про ті політичні процеси, про ту колотнечу, яка постійно відбувалася в країні.
Європа зацікавлена в спокої і стабільності України - однієї з найбільших за територією і населенням держав. Вони хочуть бачити в Україні не постійні революції, а постійну, стабільну, прогнозовану владу - як запоруку нормальних інвестиційних процесів.
Тому, коли ми говоримо про роль України у зв'язку зі зміщенням глобальних акцентів, варто зважати не лише на зовнішні чинники - багато в чому винна й сама українська еліта, яка до цього часу не спромоглася довести, що вона здатна зробити свою державу самостійним, сильним гравцем.
Визначаючи перспективне місце України на глобальній арені, варто пригадати, що за базовими покажчиками - територія, корисні копалини, кількість населення, його освітній рівень - ми цілком можемо претендувати на місце у двадцятці.
Але якщо зважити на структуру економіки, катастрофічно старіючі основні фонди, відсутність інноваційного розвитку і нераціональну структуру ВВП, спрогнозувати, що станеться через 2-3 роки, коли вітчизняна металургійна продукція втратить попит, вкрай важко.
Все залежить від нас. Від самої держави, від здатності еліт до політичного компромісу, від змоги об'єднати зусилля для якогось економічного прориву, політичного прориву.
Одна з профілюючих, системоутворюючих проблем України полягає в тому, що в нас немає чіткої кадрової політики. У владу дуже часто потрапляють випадкові люди.
Нині влада повторює помилки весни 2005 року, коли відбулися тотальні зачистки - без огляду на професійний рівень людей. А радикальне "всіх звільнити!" нічим не краще за шариковське "взяти все і розділити!".
Якщо український президент шляхом економічних та політичних поступок Росії забезпечить стабільність поставок у Європу газу, і при цьому ігноруватиме демократичні цінності (зокрема свободу слова, захист прав людини тощо), чи Захід закриє на це очі і робитиме вигляд, що нічого не відбувається?
Відповідь відома: Захід чинитиме так, як це буде вигідно йому в конкретний момент, тобто відповідно до своїх інтересів.
Усе це мало б наштовхнути українську еліту на серйозні роздуми, бо сьогодні історія певною мірою повторюється. Україна, замість стати об'єктом принаймні східноєвропейської політики, вкотре стала заручником відносин Росії та США, Росії та ЄС.
Країна, яка залежить від рятувальних зусиль інших держав, зазвичай, не врятовується. Майбутнє вашої країни - в руках українців. ...Не дивіться на Москву, не дивіться на Вашингтон, просто робіть усе, щоб бути європейською державою" - заявляв Збігнєв Бжезінський ще п'ять років тому, у 2005-му.
Недієздатна, квазі - "failed state", Україна нікому не потрібна - ані світові, ані власним громадянам. Ми маємо не скаржитися на конфліктність еліт, на вади постколоніальної ментальності, на утиски сусідів та інші негаразди.
На світові ринки виходять із пропозиціями купівлі-продажу, а не з ритуальним плачем. Там демонструють гроші чи товар, а не язви та сльози.
В іншому випадку ми виглядаємо жалюгідно, недоречно й незграбно - як жебраки на ярмарку. Нам варто не вишукувати проблеми й біди, а опрацьовувати шляхи їхнього розв'язання та попередження.
Принципово важливими для нас є передові інноваційні технології, які здатні створити базис довгострокового технологічного проектування, а значить, і фінансового, і соціального, і політичного розвитку.
Інноваційна революція стала нагальною необхідністю для України.
Ми цілком здатні стати потужними гравцями на аграрному ринку - варто лише поглиблювати рівень переробки продукції. Необхідно виходити на ринки Росії, на ринки Європи, Азії, Африки та Америки, тоді вже можна буде говорити про рівноправне партнерство.
Маємо потужний транзитний потенціал, який необхідно правильно використовувати , зокрема мова йде про можливості залізничного транспорту.
Через активний автотранзит час модернізувати магістральну мережу, відродити адекватні авіаперевезення, майже з нуля створити логістичну інфраструктуру.
Третій напрямок - енергозбереження і альтернативна енергетика, які дозволять нам зменшити залежність від імпорту енергоносіїв і знизити собівартість української продукції. Звичайно, цей перелік не є вичерпним...
"Все на світі робиться з надією", - підмітив Мартін Лютер. Ми маємо всі підстави сподіватися, що одного дня розпочнемо з сусідами і друзями реальну і ділову розмову, запросивши всіх до відвертості і співпраці - як того вимагає логіка спільних обріїв.
Але без нашої участі, без злагоди наших еліт, без прагматичного патріотизму наших лідерів Україна, як світова держава, як потужний гравець, як середовище для достойного життя - не відбудеться.
Все залежить не тільки від НИХ, але й від НАС. Від кожного з нас, від нашої сили й нашої мудрості, від нашої гордості і честі.
Якщо вони в нас є.
Олександр Домбровський, кандидат економічних наук,екс-губернатор Вінницької області
У Раді роблять косметичний ремонт на 35 мільйонів
Під час парламентських канікул у стінах Верховної Ради проводиться косметичний ремонт, який обійдеться у 35 мільйонів гривень.
Про це пише "Газета по-київськи" з посиланням на працівників парламенту.
За їхніми словами, у кулуарах вже зняли килими: частину віддали в хімчистку, частину замінять на нові. Паркет, який затерся, також піддався оновленню.
Водночас сесійну залу вирішили не чіпати, за винятком дрібних робіт - "щось підфарбувати, підклеїти, підремонтувати апаратуру".
На площі перед будівлею парламенту зараз вирівнюють тротуарну плитку.
"Частково килимові покриття після димових шашок дійсно необхідно міняти. Випалені місця є поряд з моїм кріслом, в центральному проході", - сказав депутат від НУНС Юрій Кармазін.
Голова підкомітету з питань діяльності парламенту Василь Кравчук зазначив, що у Верховній Раді зараз проводиться лише дрібний ремонт.
Левова частка коштів, за його словами, кинута на погашення заборгованості з капітального будівництва за попередні роки, яке проводилося з розмахом. Це стосується не тільки корпусу під куполом, а й будівель парламентських комітетів.
Для порівняння, якщо на ремонт парламентських приміщень у цьому році було закладено понад 35 млн грн, то, приміром, на реконструкцію Андріївської церкви виділили всього 10 млн.грн., Лаври - 15,5 млн.грн, пише "Газета...".
Про це пише "Газета по-київськи" з посиланням на працівників парламенту.
За їхніми словами, у кулуарах вже зняли килими: частину віддали в хімчистку, частину замінять на нові. Паркет, який затерся, також піддався оновленню.
Водночас сесійну залу вирішили не чіпати, за винятком дрібних робіт - "щось підфарбувати, підклеїти, підремонтувати апаратуру".
На площі перед будівлею парламенту зараз вирівнюють тротуарну плитку.
"Частково килимові покриття після димових шашок дійсно необхідно міняти. Випалені місця є поряд з моїм кріслом, в центральному проході", - сказав депутат від НУНС Юрій Кармазін.
Голова підкомітету з питань діяльності парламенту Василь Кравчук зазначив, що у Верховній Раді зараз проводиться лише дрібний ремонт.
Левова частка коштів, за його словами, кинута на погашення заборгованості з капітального будівництва за попередні роки, яке проводилося з розмахом. Це стосується не тільки корпусу під куполом, а й будівель парламентських комітетів.
Для порівняння, якщо на ремонт парламентських приміщень у цьому році було закладено понад 35 млн грн, то, приміром, на реконструкцію Андріївської церкви виділили всього 10 млн.грн., Лаври - 15,5 млн.грн, пише "Газета...".
Через Кирила одеситів обшукували і не давали ходити по центру
Одеські правоохоронці перекрили вулиці міста у зв'язку з приїздом Патріарха Московського і Всієї Русі Кирила не тільки для руху автотранспорту, але й для пішоходів.
Співробітники міліції розставили пости по всьому периметру Соборної площі, де Патріарх у середу проводив освячення Одеського Кафедрального Спасо-Преображенського собору.
З деяких вулиць, зокрема Преображенської і Дерибасівської, не можна було потрапити на площу через встановлені огородження, пише одеський сайт "Репортер".
Правоохоронці пропонували потрапити на Соборну площу з боку Тираспольської.
"Через це я запізнився на роботу: не міг ні доїхати на машині, ні навіть пройти пішки. Щоб потрапити до місця роботи мені довелося навернути кілька кіл, перш ніж знайти вихід", - заявив очевидець.
Крім того, міліція перевіряла сумки і обшукувала всіх людей, які хотіли пройти через площу.
"Вони змушували всіх відкривати і показувати свої сумки, навіть якщо люди проходили повз, а не направлялися в собор", - сказала одна з перехожих.
Співробітники міліції розставили пости по всьому периметру Соборної площі, де Патріарх у середу проводив освячення Одеського Кафедрального Спасо-Преображенського собору.
З деяких вулиць, зокрема Преображенської і Дерибасівської, не можна було потрапити на площу через встановлені огородження, пише одеський сайт "Репортер".
Правоохоронці пропонували потрапити на Соборну площу з боку Тираспольської.
"Через це я запізнився на роботу: не міг ні доїхати на машині, ні навіть пройти пішки. Щоб потрапити до місця роботи мені довелося навернути кілька кіл, перш ніж знайти вихід", - заявив очевидець.
Крім того, міліція перевіряла сумки і обшукувала всіх людей, які хотіли пройти через площу.
"Вони змушували всіх відкривати і показувати свої сумки, навіть якщо люди проходили повз, а не направлялися в собор", - сказала одна з перехожих.
Підписатися на:
Дописи (Atom)