Членами добровільної податкової дружини можуть виявитися конкуренти-недоброзичливці, покинуті коханки, звільнені працівники... Чи дотримуватимуться нового закону його творці та ініціатори?..
Законопроект 6337 підписано Литвином і направлено на підпис президентові України. Документ більш відомий громадськості тим, що передбачає підвищення акцизів на бензин, тютюн, цигарки. Вочевидь, зазнала також поразки піар-кампанія виробників мінеральних вод, спрямована на відвернення перегляду плати за видобуток підземних і поверхневих вод – усемеро.
(Здогадуючись про надприбутки експлуататорів джерел, особливим жалем до них ми не перейматимемося – до того моменту, поки не побачимо нові роздрібні ціни на бутильовану питну та мінеральну воду, адже виробники мерщій перенесуть фіскальну спрагу уряду на тих, хто цю воду питиме).
Сумнівів у тому, що Янукович підпише цей законопроект, немає жодних. Серед інших, окрім акцизних та мінеральних новацій, – різке закручування гайок у адмініструванні ПДВ та обмеження прав платника податку переносити збитки на наступні податкові періоди для зменшення бази оподаткування корпоративним податком.
Що за фасадом 6337?
Однак – усе це лише фасад 6337. Найцікавіше відкривається далі, коли стає зрозумілим, що кількома статтями закону зматеріалізувалися кілька найзаповітніших мрій податкової адміністрації, які вона плекала роками та все не могла заручитися пітримкою під куполом. І ось вони стають реальністю.
На перший погляд, усі ці зміни (шляхом доповнення законів «Про державну податкову службу та ще уересерівського Кодексу Законів про працю) стосуються виключно (а) адміністрування податку на доходи фізичних осіб, (б) забезпечення сплати нарахування до Пенсійного та інших соціальних фондів та (с) нарахування заробітної плати на рівні не менше від мінімальної. Однак, крім (поки що лише потенційного) наповнення бюджету та Пенсійного фонду, імплементація цього закону може мати й інші наслідки.
Український whistleblower
На Заході whistleblower (дослівно: той, що дме у свисток) – особа, яка, ризикуючи кар’єрою, а часто й життям – наважується повідомити владі про зловживання в організації, у якій вона працює. 6337-й заохочує появу генерації нових українських свистодувів, котрі повідомлятимуть податковій міліції про факти «ухилення платника податку або найманої особи від оподаткування при нарахуванні (виплаті, отримані) заробітної плати» – і далі йде перелік низки підозр, що гарантуватимуть візит податкової міліції. Психологічний портрет потенційного “свистуна податкової” може виявитися багатоаспектним, однак навряд чи це буде ідеаліст, який переживатиме за недонадходження до бюджету чи за персоніфікацію внесків до Пенсійного фонду. Членами добровільної народної податкової дружини можуть виявитися конкуренти-недоброзичливці; покинуті коханки; ображені звільненням та інші персонажі. Після надходження «сигналу» перед податковою розчиняються широкі можливості – 6337-й подбав, аби вони розчахнулися навстіж.
Перше. Знято мораторій на проведення позачергових перевірок. Тепер варто подути у свисток – і позачергова перевірка гарантована. Більше того – платника податків про це вже можна й не повідомляти.
Друге. Підставою для неочікуваних гостей є не лише ухиляння від оподаткування заробітної плати, а й підозра в неоподаткуванні додаткових благ, що їх отримує особа від підприємства. Скажімо, якщо ваша компанія взяла на себе оплату орендованої вами квартири й не утримала з цієї суми податок, то вашому на вашого директора доброзичливець уже може свистати куди слід...
Третє. Якщо податкова й раніше вилучала документи для перевірки, то відтепер її наділено й правом безперешкодного доступу в приміщення з метою перевірки, як там працюється особі, з доходу якої не утримано прибуткових податок.
Четверте. Підставою для позачергового візиту податкової є підозри в отриманні пасивних доходів. Ось у мого сусіда винайняли квартиру люди, котрі гучно поводяться в нічний час, а сусід не реагує на мої зауваження. Не підкажете часом телефони Подільської у м. Києві податкової інспекції?
П’яте. Неукладення трудових договорів з найманою особою також є підставою перевірки вас на предмет дотримання податкового законодавства, тож варто вже зараз подбати про реєстрацію виробничо-правових відносин з бригадою, яка саме в цей момент клеїть вам шпалери.
І шосте – не пункт, а мед на змозолені долоні керівників місцевих податкових органів. Їм як дароване право порушувати за своїм підписом процедуру надзвичайної перевірки, так – і після довгих і тривалих роздумів – її (при)зупиняти.
Текст закону якщо не віддає тупотом податкового спецназу за дверима головного бухгалтера, то принаймні навіює кілька думок.
Насамперед цей закон дає можливість податковій миттєво і за першим покликом «фас» напосісти на будь-яку структуру й піддати її безперешкодній перевірці. Справа за малим – «отриманням органом податкової міліції інформації» (новий пункт 19 статті 10 Закону про державну податкову службу). Як убезпечитися від вибірковості виконання цього закону? Де гарантії, що він не скеровуватиметься виключно на не підлеглі владі підприємства та персони?
Крім того, ці права податкової і досі були частинами роззосереджені по законодавству, але сьогодні їх зібрали в броньований кулак нової статті закону, аби продемонструвати його цільовій аудиторії. Не секрет, що під дію цієї статті – новонароджений пункт 1-1 статті 11 Закону про державну податкову службу, яким визначаються підстави для позаплановою перевірки, – потрапляє більшість українських платників податків. Були би лише в податкової час, бажання і відповідний сигнал.
І нарешті – чи виконуватимуть цей закон самі його автори та ініціатори? Чи укладуть вони індивідуальні трудові договори з робсилою, що споруджує їм маєтки й доглядає за ними? Чи сплачують вони податки з безкоштовних путівок, безкоштовного перебування у Феофанії та квартир за кошт держави? Чи платять державі 15 відсотків з оплати, що отримують від здавання своїх численних квартир в оренду?
Тож немає повчальнішого чтива на найближчий час керівникам підприємств, аніж 6337. На відміну від реформ, що мають бути урочисто проголошені цими днями й нібито будуть запроваджені з 2011 року або не запроваджені взагалі, 6337-й почне діяти негайно.
Станіслав Голубенко
статті про українську політику і не тільки
01.06.10
Чому українська влада бореться з українською культурою та освітою?
Українська влада постійно проти чогось бореться: Центральна Рада намагалася позбутися більшовиків, Скоропадський – Центральної Ради, комуністи боролися проти власне народу, Кучма – проти Верховної Ради, Тимошенко – узагалі проти всіх, одна-однісінька... А сучасна влада, підтримуючи традицію, бореться зі здоровим глуздом, а також – українською мовою, культурою, освітою.
Наступ, що почався на гуманітарну сферу з приходом нового Кабміну, уже просто дивує своїм цинізмом і лякає силою натиску. Першими жертвами панів-українофобів Семиноженка і Табачника, що нині заправляють гуманітарною сферою на свій власний проросійський розсуд, стали і так напівживі освіта й кіно. І це, видається, тільки початок.
Утім, що можна сказати про людей, яких охоплює жах, коли вони чують у кіно український дубляж, визнаний експертами та й самими глядачами більш якісним, ніж російський, або які ініціюють написання шкільних підручників у Росії, що взагалі є нонсенсом?
Їм можна хіба що поспівчувати: політики, що провадять таку непопулярну нині антинаціональну політику, що фактично розколює країну, ризикують дуже швидко розпрощатися зі своїми владними кріслами. Виходить так, що населення південно-східних областей переважно підтримує саме владні позиції. Але у свідомості молоді (та й жителів узагалі) західних і центральних областей українське зараз у моді.
Нині практично ніхто не вважає, що спілкуватися рідною мовою – ганебно чи принизливо, що є вже само собою позитивом. Більш того, значна частина суспільства, навпаки, активно й охоче українізується в усіх сферах життя: від власне спілкування до сприйняття світу. І це правильно.
Ніхто, звісно, не має нічого проти російської чи будь-якої іншої мови та культури, але все-таки в Україні більш престижним має бути українське. Бо інакше що ми за нація така? Тим, хто звик рівнятися на Європу, варто подивитися на Францію: французи роблять усе, щоб уберегти власні надбання від впливу інших культур. І якщо такого курсу дотримується одна з найрозвиненіших європейських держав, то чом би Україні в неї не повчитися?
Владним верхам пора б уже отямитися. У гуманітарній сфері країни справді є з чим боротися: хоча б із катастрофічно низьким рівнем культури та моралі дітей шкільного віку. Варто нарешті скласти цікаві шкільні програми, котрі справді виховуватимуть патріотизм, здоровий світогляд та адекватне світосприйняття в школярів. Бо нині вона складена так бездарно, що після десяти (тепер уже дванадцяти!) років навчання в більшості учнів складається лише одне враження про свою країну: Україна – велике багатостраждальне село. Не завадило б приділити увагу й позашкільній освіті, яка ще існує переважно зусиллями нечисленних палаців дітей та юнацтва і комерційних гуртків.
Наостанок хочу сказати, що якщо пан прем’єр-міністр Азаров не бажає, аби його уряд, який і так уже прославився двома доволі сумнівними європейськими рекордами (наш уряд – єдиний у Європі, де немає жодної жінки, а кількість владних портфелів сягає двадцяти семи), не продовжував втрачати популярність у очах спільноти в гуманітарній сфері, то йому найближчим часом варто подумати про кандидатів на заміну віце-прем’єра з гуманітарних питань і міністра освіти.
Панові Табачнику наполегливо рекомендується не пхати свого довгого проросійського носа у справи освіти, від яких він безмежно далекий, та перестати знущатися над цьогорічними випускниками. Хай би ліпше зайнявся тим, на чому розуміється. Тоді, можливо, йому вдасться зберегти ще хоч рештки поваги до своєї персони.
Ну а панові Семиноженку варто б замислитися: поки він робить свої демагогічні заяви про якість українського дубляжу, українське кіно та книга взагалі зникають як явище.
Руслана Ільченко, випускниця середньої школи
Наступ, що почався на гуманітарну сферу з приходом нового Кабміну, уже просто дивує своїм цинізмом і лякає силою натиску. Першими жертвами панів-українофобів Семиноженка і Табачника, що нині заправляють гуманітарною сферою на свій власний проросійський розсуд, стали і так напівживі освіта й кіно. І це, видається, тільки початок.
Утім, що можна сказати про людей, яких охоплює жах, коли вони чують у кіно український дубляж, визнаний експертами та й самими глядачами більш якісним, ніж російський, або які ініціюють написання шкільних підручників у Росії, що взагалі є нонсенсом?
Їм можна хіба що поспівчувати: політики, що провадять таку непопулярну нині антинаціональну політику, що фактично розколює країну, ризикують дуже швидко розпрощатися зі своїми владними кріслами. Виходить так, що населення південно-східних областей переважно підтримує саме владні позиції. Але у свідомості молоді (та й жителів узагалі) західних і центральних областей українське зараз у моді.
Нині практично ніхто не вважає, що спілкуватися рідною мовою – ганебно чи принизливо, що є вже само собою позитивом. Більш того, значна частина суспільства, навпаки, активно й охоче українізується в усіх сферах життя: від власне спілкування до сприйняття світу. І це правильно.
Ніхто, звісно, не має нічого проти російської чи будь-якої іншої мови та культури, але все-таки в Україні більш престижним має бути українське. Бо інакше що ми за нація така? Тим, хто звик рівнятися на Європу, варто подивитися на Францію: французи роблять усе, щоб уберегти власні надбання від впливу інших культур. І якщо такого курсу дотримується одна з найрозвиненіших європейських держав, то чом би Україні в неї не повчитися?
Владним верхам пора б уже отямитися. У гуманітарній сфері країни справді є з чим боротися: хоча б із катастрофічно низьким рівнем культури та моралі дітей шкільного віку. Варто нарешті скласти цікаві шкільні програми, котрі справді виховуватимуть патріотизм, здоровий світогляд та адекватне світосприйняття в школярів. Бо нині вона складена так бездарно, що після десяти (тепер уже дванадцяти!) років навчання в більшості учнів складається лише одне враження про свою країну: Україна – велике багатостраждальне село. Не завадило б приділити увагу й позашкільній освіті, яка ще існує переважно зусиллями нечисленних палаців дітей та юнацтва і комерційних гуртків.
Наостанок хочу сказати, що якщо пан прем’єр-міністр Азаров не бажає, аби його уряд, який і так уже прославився двома доволі сумнівними європейськими рекордами (наш уряд – єдиний у Європі, де немає жодної жінки, а кількість владних портфелів сягає двадцяти семи), не продовжував втрачати популярність у очах спільноти в гуманітарній сфері, то йому найближчим часом варто подумати про кандидатів на заміну віце-прем’єра з гуманітарних питань і міністра освіти.
Панові Табачнику наполегливо рекомендується не пхати свого довгого проросійського носа у справи освіти, від яких він безмежно далекий, та перестати знущатися над цьогорічними випускниками. Хай би ліпше зайнявся тим, на чому розуміється. Тоді, можливо, йому вдасться зберегти ще хоч рештки поваги до своєї персони.
Ну а панові Семиноженку варто б замислитися: поки він робить свої демагогічні заяви про якість українського дубляжу, українське кіно та книга взагалі зникають як явище.
Руслана Ільченко, випускниця середньої школи
Пане Хорошковський, Ви ж не наївна людина
Не треба нам, шановний голово СБУ, впарювати ідею – та ще так войовничо і безапеляційно, – що «ніхто й нічого не завадить СБУ виконувати свою роботу». Завадять, і ще як!..
На фотографіях нинішній голова СБУ Валерій Хорошковський цілком може конкурувати з голлівудськими зірками. І зовсім не завдяки своєму абсолютно блискучому зовнішньому вигляду. Його усмішка, щира і обеззброююча, ніяк не асоціюється із зовнішністю міфологічного джентльмена «плаща і кинджала».
Але прочитавши програмне інтерв`ю голови СБУ в газеті "Комерсант-Україна", я засумнівався в чистоті розуму й серця чиновника, керівника секретної служби України. Навряд чи Валерій Іванович, навчений довгим досвідом державницької діяльності й успішним бізнесом, міг би бути таким наївним, розповідаючи нам про те, як правильно поводяться його колеги під час «профілактичної роботи» щодо захисту національної безпеки України.
До речі, хто не знає – пан Хорошковський – до того ж доктор економічних наук, за дипломом людина системного теоретичного мислення й освіти. Це вам не головний російський розвідник. Для порівняння, голова ФСБ РФ Олександр Бортников, по-перше, не може так успішно, як голова СБУ, заробляти мільйони, по-друге, він не професор економічних наук, але головне (принаймні, наскільки я знаю), ніколи не дає оцінки своїм підлеглим публічно, тим більше в ЗМІ.
Здавалося б, що такого сталося в кабінеті ректора Українського католицького університету пана Бориса Гудзяка у Львові? Прийшов молодий офіцер СБУ й цілком у рамках пристойності, інтелігентно, довірливо, а головне доброзичливо повідомив керівника університету приблизно про таке. Ректор, професорсько-педагогічний колектив університету лікті кусатимуть, якщо хтось із їхніх студентів, через свій юний вік і максималізм, стануть здобиччю екстремістів та інших (на думку СБУ) ворогів суверенної України.
Припустімо, що громадянин США Борис Ґудзяк, попри свої енциклопедичні знання, одержані в Гарварді в галузі християнського догматизму і Святого Письма, кепсько розуміється на питаннях «правового українського поля». Імовірно, ректор міг і не знати, що демократія в Україні – це поки що юне дитя порівняно з країною, яка демократії навчає не тільки православну, католицьку Україну, а й цілий мусульманський світ, наприклад, той же багатостраждальний Іран. Іншими словами: чом би не допомогти ректорові в його невпинній роботі з навчання та виховання української юні?
Ось у принципі й усе. І жодного скандалу не було б, навіть якби все це було не сказано, а написано офіційно від імені, наприклад, Юрія Кицула, начальника Управління СБУ у Львівській області. До речі, ректора Бориса Ґудзяка я не знаю особисто. Як і переконаний у матеріальності світу, у якому ми живемо, а не в божественному його походженні. І вважаю, що кращої від світської освіти немає. А Вам, Валерію Івановичу, в інтерв`ю слід було б просто вибачитися за свого підлеглого, який запропонував ректорові зробити абсурдну дію, – підписати щось не знаючи що. І авторитет СБУ, як і Ваш, тільки від цього зріс би. А не шукати ворогів, «технології», а свободу особи називати «дурнопахнущей вещью».
Пане Хорошковський, будьмо людьми серйозними й відповідальними. Уявімо, що я зайшов до Вас у гості на Володимирську вулицю й запропонував вам підписати якийсь аркуш паперу, з яким не дав би Вам навіть ознайомитися. Спало б мені на думку, що Ви винні мені 100 гривень і зобов`язуєтеся до суботи віддати в присутності свідків. А якби я ще попросив печатку мокру поставити на Вашу розписку?
Звичайно, це жарт... Тільки не треба нам, простим обивателям, шановний голово Служби безпеки України, впарювати ідею (та ще так войовничо і безапеляційно), що «ніхто й нічого не завадить СБУ виконувати свою роботу», про що Ви заявили у своєму інтерв`ю.
Завадять. І ще як! Хто, як не офіцер спецслужби повинен бути передусім законослухняним громадянином, дотримуватися Конституції України, законів країни, якій він служить. Якщо «робота» СБУ суперечитиме українському законодавству, такій роботі завадять насамперед Президент країни як гарант Конституції України, Генеральна прокуратура і, звичайно, ми, обивателі.
У Вашому інтерв`ю, понад усе, мене обурив інший Ваш пасаж. «Ми використовуватимемо все, що входить до інструментарію СБУ і йде на користь державі», - кажете Ви.
По-перше, лише з книжок та спеціальних статей я знайомий з «інструментарієм» спецслужб. Вони в історії були різними. Наприклад, кривавий сталінський НКВС або нацистське Гестапо, було скопищем тварин і катів, для яких людське життя нічого не означало. Натомість СБУ, щиро сподіваюся, - інструмент демократичної держави, організація, яка поважає права громадян України.
По-друге, хочу особливо уточнити й підкреслити. У Вашому виконанні, мене вразили три останні слова. Ще раз процитую Вас: «Ми використовуватимемо все, що «йде на користь державі». Ви справді знаєте «все» , що йде на користь державі? Чи не помиляєтеся Ви, не переоцінюєте себе? Ви справді знаєте, хто і що, як і якими методами й засобами з України зробить постіндустріальну, розвинену, процвітаючу, демократичну країну?
Схиляюся перед Вами! Як і знаю, що за всіх часів осмислення проблем соціального, політичного, економічного, культурного життя держави – було предметом титанічної роботи найкращих, найрозумніших, світочів людства. І природно, не офіцерам спецслужб, а інтелектуалам, вольовим політикам, котрі живуть і працюють в умовах громадянського суспільства, до снаги впоратися з таким доленосним завданням.
Але ми не наївні й розуміємо, що ті, хто все знає, про все судять безапеляційно – погані люди й страждають недомислом. Більш того, такі «батьки народів» уже жили у минулому й принесли лише горе й знегоди, трагедії і війни, концтабори, Катинь, Сандармох, Соловки, Голодомор. Їх не цікавить інша думка, інші переконання, інші принципи, інші знання, мрії, інша культура, віра, освіта... Простота, пане Хорошковський, потрібна, як відомо... Навіть незручно Вам казати, де. А ось краса, а отже, і доцільність – це єдність несхожих, єдність розмаїття. Арістотель казав. Інтелектуал, не пара нам із Вами.
Віктор Тимошенко
На фотографіях нинішній голова СБУ Валерій Хорошковський цілком може конкурувати з голлівудськими зірками. І зовсім не завдяки своєму абсолютно блискучому зовнішньому вигляду. Його усмішка, щира і обеззброююча, ніяк не асоціюється із зовнішністю міфологічного джентльмена «плаща і кинджала».
Але прочитавши програмне інтерв`ю голови СБУ в газеті "Комерсант-Україна", я засумнівався в чистоті розуму й серця чиновника, керівника секретної служби України. Навряд чи Валерій Іванович, навчений довгим досвідом державницької діяльності й успішним бізнесом, міг би бути таким наївним, розповідаючи нам про те, як правильно поводяться його колеги під час «профілактичної роботи» щодо захисту національної безпеки України.
До речі, хто не знає – пан Хорошковський – до того ж доктор економічних наук, за дипломом людина системного теоретичного мислення й освіти. Це вам не головний російський розвідник. Для порівняння, голова ФСБ РФ Олександр Бортников, по-перше, не може так успішно, як голова СБУ, заробляти мільйони, по-друге, він не професор економічних наук, але головне (принаймні, наскільки я знаю), ніколи не дає оцінки своїм підлеглим публічно, тим більше в ЗМІ.
Здавалося б, що такого сталося в кабінеті ректора Українського католицького університету пана Бориса Гудзяка у Львові? Прийшов молодий офіцер СБУ й цілком у рамках пристойності, інтелігентно, довірливо, а головне доброзичливо повідомив керівника університету приблизно про таке. Ректор, професорсько-педагогічний колектив університету лікті кусатимуть, якщо хтось із їхніх студентів, через свій юний вік і максималізм, стануть здобиччю екстремістів та інших (на думку СБУ) ворогів суверенної України.
Припустімо, що громадянин США Борис Ґудзяк, попри свої енциклопедичні знання, одержані в Гарварді в галузі християнського догматизму і Святого Письма, кепсько розуміється на питаннях «правового українського поля». Імовірно, ректор міг і не знати, що демократія в Україні – це поки що юне дитя порівняно з країною, яка демократії навчає не тільки православну, католицьку Україну, а й цілий мусульманський світ, наприклад, той же багатостраждальний Іран. Іншими словами: чом би не допомогти ректорові в його невпинній роботі з навчання та виховання української юні?
Ось у принципі й усе. І жодного скандалу не було б, навіть якби все це було не сказано, а написано офіційно від імені, наприклад, Юрія Кицула, начальника Управління СБУ у Львівській області. До речі, ректора Бориса Ґудзяка я не знаю особисто. Як і переконаний у матеріальності світу, у якому ми живемо, а не в божественному його походженні. І вважаю, що кращої від світської освіти немає. А Вам, Валерію Івановичу, в інтерв`ю слід було б просто вибачитися за свого підлеглого, який запропонував ректорові зробити абсурдну дію, – підписати щось не знаючи що. І авторитет СБУ, як і Ваш, тільки від цього зріс би. А не шукати ворогів, «технології», а свободу особи називати «дурнопахнущей вещью».
Пане Хорошковський, будьмо людьми серйозними й відповідальними. Уявімо, що я зайшов до Вас у гості на Володимирську вулицю й запропонував вам підписати якийсь аркуш паперу, з яким не дав би Вам навіть ознайомитися. Спало б мені на думку, що Ви винні мені 100 гривень і зобов`язуєтеся до суботи віддати в присутності свідків. А якби я ще попросив печатку мокру поставити на Вашу розписку?
Звичайно, це жарт... Тільки не треба нам, простим обивателям, шановний голово Служби безпеки України, впарювати ідею (та ще так войовничо і безапеляційно), що «ніхто й нічого не завадить СБУ виконувати свою роботу», про що Ви заявили у своєму інтерв`ю.
Завадять. І ще як! Хто, як не офіцер спецслужби повинен бути передусім законослухняним громадянином, дотримуватися Конституції України, законів країни, якій він служить. Якщо «робота» СБУ суперечитиме українському законодавству, такій роботі завадять насамперед Президент країни як гарант Конституції України, Генеральна прокуратура і, звичайно, ми, обивателі.
У Вашому інтерв`ю, понад усе, мене обурив інший Ваш пасаж. «Ми використовуватимемо все, що входить до інструментарію СБУ і йде на користь державі», - кажете Ви.
По-перше, лише з книжок та спеціальних статей я знайомий з «інструментарієм» спецслужб. Вони в історії були різними. Наприклад, кривавий сталінський НКВС або нацистське Гестапо, було скопищем тварин і катів, для яких людське життя нічого не означало. Натомість СБУ, щиро сподіваюся, - інструмент демократичної держави, організація, яка поважає права громадян України.
По-друге, хочу особливо уточнити й підкреслити. У Вашому виконанні, мене вразили три останні слова. Ще раз процитую Вас: «Ми використовуватимемо все, що «йде на користь державі». Ви справді знаєте «все» , що йде на користь державі? Чи не помиляєтеся Ви, не переоцінюєте себе? Ви справді знаєте, хто і що, як і якими методами й засобами з України зробить постіндустріальну, розвинену, процвітаючу, демократичну країну?
Схиляюся перед Вами! Як і знаю, що за всіх часів осмислення проблем соціального, політичного, економічного, культурного життя держави – було предметом титанічної роботи найкращих, найрозумніших, світочів людства. І природно, не офіцерам спецслужб, а інтелектуалам, вольовим політикам, котрі живуть і працюють в умовах громадянського суспільства, до снаги впоратися з таким доленосним завданням.
Але ми не наївні й розуміємо, що ті, хто все знає, про все судять безапеляційно – погані люди й страждають недомислом. Більш того, такі «батьки народів» уже жили у минулому й принесли лише горе й знегоди, трагедії і війни, концтабори, Катинь, Сандармох, Соловки, Голодомор. Їх не цікавить інша думка, інші переконання, інші принципи, інші знання, мрії, інша культура, віра, освіта... Простота, пане Хорошковський, потрібна, як відомо... Навіть незручно Вам казати, де. А ось краса, а отже, і доцільність – це єдність несхожих, єдність розмаїття. Арістотель казав. Інтелектуал, не пара нам із Вами.
Віктор Тимошенко
Комуністи вимагають провести референдум щодо статусу російської мови в Україні
Фракція комуністів у Верховній Раді наполягає на проведенні всеукраїнського референдуму про надання російській мові статусу другої державної.
Виступаючи з парламентської трибуни у вівторок депутат фракції КПУ Ігор Алексєєв наголосив, що одним з головних завдань на сьогоднішній день є вирішення питання про надання російській мові статусу державної.
"Ми не погоджуємося з тим, що це рішення варто відкласти до кращих часів, тема визріла і навіть перезріла. Настала пора розрубати цей Гордіїв вузол шляхом проведення всеукраїнського референдуму", - сказав він.
При цьому Алексєєв зазначив, що успішно вирішити це питання тільки в рамках Європейської хартії регіональних мов і мов національних меншин неможливо.
Він наголосив, що фракція комуністів наполягає на тому, щоб почати всі необхідні процедури для референдуму.
Раніше Дзеркало тижня повідомляло, що Партія регіонів підготувала проект базового закону Про мови України, який незабаром буде внесений до Верховної Ради.
***
Згідно з Конституцією України (стаття 10), державною мовою в Україні є українська мова.
Виступаючи з парламентської трибуни у вівторок депутат фракції КПУ Ігор Алексєєв наголосив, що одним з головних завдань на сьогоднішній день є вирішення питання про надання російській мові статусу державної.
"Ми не погоджуємося з тим, що це рішення варто відкласти до кращих часів, тема визріла і навіть перезріла. Настала пора розрубати цей Гордіїв вузол шляхом проведення всеукраїнського референдуму", - сказав він.
При цьому Алексєєв зазначив, що успішно вирішити це питання тільки в рамках Європейської хартії регіональних мов і мов національних меншин неможливо.
Він наголосив, що фракція комуністів наполягає на тому, щоб почати всі необхідні процедури для референдуму.
Раніше Дзеркало тижня повідомляло, що Партія регіонів підготувала проект базового закону Про мови України, який незабаром буде внесений до Верховної Ради.
***
Згідно з Конституцією України (стаття 10), державною мовою в Україні є українська мова.
Екс-глава Центробанку РФ у суді назвав "нісенітницею собачою" звинувачення на адресу Ходорковського
Колишній глава Центробанку Росії Віктор Геращенко назвав висунуті проти екс-голови ЮКОСу Михайла Ходорковського і колишнього керівника МФО Менатеп Платона Лебедєва звинувачення в розкраданні 350 мільйонів тонн нафти "нісенітницею собачою".
У вівторок, 1 червня, суд допитав Геращенка, який з 2004 по 2007 рік був головою ради директорів ЮКОСу, як свідка з боку захисту.
"Я вважаю, що це неправомірне звинувачення, про те, що нафту крали. Інакше ЮКОС не міг бути найбільшою компанією, навіть обігнавши в певний час ЛУКОЙЛ", - сказав свідок.
За його даними, компанія Ексон Мобіл пропонувала викупити пакет акцій ЮКОСу за 40 мільярдів доларів, що було б неможливо, якби компанією було здійснено такі великі розкрадання.
Нагадаємо, 24 травня колишній російський прем'єр Михайло Касьянов, який виступив у суді у справі Ходорковського і Лебедєва, заявив, що обвинувачені не могли викрасти 350 мільйонів тонн нафти, оскільки діяльність усього нафтового сектора ретельно контролювалася урядом. При цьому, на думку Касьянова, методи роботи в ЮКОСі нічим не відрізнялися від практики інших провідних нафтових компаній.
Зазначимо, що адвокати Ходорковського намагаються викликати до суду й інших високопоставлених колишніх і чинних чиновників, у тому числі Володимира Путіна. Поки суд погодився на допит колишнього міністра економіки Германа Грефа і чинного міністра промисловості і торгівлі РФ Віктора Христенка.
***
Михайла Ходорковського і Платона Лебедєва у 2005 році було засуджено до восьми років позбавлення волі, в тому числі, за шахрайство і ухилення від сплати податків. У 2006 році проти них було порушено другу кримінальну справу за звинуваченням у легалізації 450 мільярдів рублів і 7,5 мільярда доларів з 1998 по 2004 роки. Звинувачення пов'язані з розкраданням акцій, що належать державі, а також із привласненням нафти і легалізацією коштів, виручених від її продажу. Підприємці свою провину не визнають.
17 травня Мосміськсуд продовжив термін арешту Ходорковського і Лебедєва до 17 серпня.
У вівторок, 1 червня, суд допитав Геращенка, який з 2004 по 2007 рік був головою ради директорів ЮКОСу, як свідка з боку захисту.
"Я вважаю, що це неправомірне звинувачення, про те, що нафту крали. Інакше ЮКОС не міг бути найбільшою компанією, навіть обігнавши в певний час ЛУКОЙЛ", - сказав свідок.
За його даними, компанія Ексон Мобіл пропонувала викупити пакет акцій ЮКОСу за 40 мільярдів доларів, що було б неможливо, якби компанією було здійснено такі великі розкрадання.
Нагадаємо, 24 травня колишній російський прем'єр Михайло Касьянов, який виступив у суді у справі Ходорковського і Лебедєва, заявив, що обвинувачені не могли викрасти 350 мільйонів тонн нафти, оскільки діяльність усього нафтового сектора ретельно контролювалася урядом. При цьому, на думку Касьянова, методи роботи в ЮКОСі нічим не відрізнялися від практики інших провідних нафтових компаній.
Зазначимо, що адвокати Ходорковського намагаються викликати до суду й інших високопоставлених колишніх і чинних чиновників, у тому числі Володимира Путіна. Поки суд погодився на допит колишнього міністра економіки Германа Грефа і чинного міністра промисловості і торгівлі РФ Віктора Христенка.
***
Михайла Ходорковського і Платона Лебедєва у 2005 році було засуджено до восьми років позбавлення волі, в тому числі, за шахрайство і ухилення від сплати податків. У 2006 році проти них було порушено другу кримінальну справу за звинуваченням у легалізації 450 мільярдів рублів і 7,5 мільярда доларів з 1998 по 2004 роки. Звинувачення пов'язані з розкраданням акцій, що належать державі, а також із привласненням нафти і легалізацією коштів, виручених від її продажу. Підприємці свою провину не визнають.
17 травня Мосміськсуд продовжив термін арешту Ходорковського і Лебедєва до 17 серпня.
Янукович запропонував Раді гарантувати розвиток і захист російської мови
Президент Віктор Янукович пропонує Верховній Раді гарантувати вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України.
Про це сказано в проекті закону № 6451 Про основи внутрішньої і зовнішньої політики, зареєстрованому в Раді 1 червня.
"Забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України", - йдеться в пункті законопроекту про основи внутрішньої політики в гуманітарній сфері.
Крім цього, Президент пропонує закріпити серед засад внутрішньої політики в гуманітарній сфері удосконалення системи освіти, введення принципів та стандартів Болонського процесу у вузах, забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності, забезпечення свободи засобів масової інформації, створення умов для розвитку інформаційних технологій та інформаційного суспільства, створення громадського мовлення і надання держпідтримки національному інформаційному просторові.
Також Янукович пропонує визначити однією з основ внутрішньої політики в гуманітарній сфері реформування системи охорони здоров'я, розвиток страхової медицини, зокрема, шляхом запровадження загальнообов'язкового державного медичного страхування.
Крім того, законопроект, регламентуючи основи внутрішньої політики у сфері національної безпеки, встановлює необхідність зміцнення обороноздатності країни, реформування Збройних сил, забезпечення поступового переходу до комплектації ЗС на контрактній основі, забезпечення реалізації гарантій соціального захисту військовослужбовців.
Також законопроект регламентує основи внутрішньої політики у сфері розвитку держави, у сферах розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів, в економічній, соціальній, екологічній та гуманітарній сферах.
Згідно з документом, контроль за дотриманням внутрішньої і зовнішньої політики здійснюють парламент, Президент, Рада національної безпеки і оборони, Кабінет Міністрів, інші органи державної влади в межах своїх повноважень.
Про це сказано в проекті закону № 6451 Про основи внутрішньої і зовнішньої політики, зареєстрованому в Раді 1 червня.
"Забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України", - йдеться в пункті законопроекту про основи внутрішньої політики в гуманітарній сфері.
Крім цього, Президент пропонує закріпити серед засад внутрішньої політики в гуманітарній сфері удосконалення системи освіти, введення принципів та стандартів Болонського процесу у вузах, забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності, забезпечення свободи засобів масової інформації, створення умов для розвитку інформаційних технологій та інформаційного суспільства, створення громадського мовлення і надання держпідтримки національному інформаційному просторові.
Також Янукович пропонує визначити однією з основ внутрішньої політики в гуманітарній сфері реформування системи охорони здоров'я, розвиток страхової медицини, зокрема, шляхом запровадження загальнообов'язкового державного медичного страхування.
Крім того, законопроект, регламентуючи основи внутрішньої політики у сфері національної безпеки, встановлює необхідність зміцнення обороноздатності країни, реформування Збройних сил, забезпечення поступового переходу до комплектації ЗС на контрактній основі, забезпечення реалізації гарантій соціального захисту військовослужбовців.
Також законопроект регламентує основи внутрішньої політики у сфері розвитку держави, у сферах розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів, в економічній, соціальній, екологічній та гуманітарній сферах.
Згідно з документом, контроль за дотриманням внутрішньої і зовнішньої політики здійснюють парламент, Президент, Рада національної безпеки і оборони, Кабінет Міністрів, інші органи державної влади в межах своїх повноважень.
У Києві відбулася презентація книги про бандерівців
Сьогодні в Києві відбулася презентація книги історика, громадського діяча Святослава Липовецького ОУН (б): фрагменти діяльності та боротьби, в якій міститься короткий виклад історичного становлення, розвитку і діяльності Організації українських націоналістів (бандерівців).
Як повідомили в прес-центрі Української інформаційної служби, організаторами заходу виступили Молодіжний націоналістичний конгрес та Українська інформаційна служба.
"ОУН є найлегендарнішою українською структурою, яка більше восьми десятиліть здійснює ефективну і жертовну боротьбу за здобуття і затвердження Української самостійної соборної держави", - пояснив вибір тематики для своєї книги Липовецький.
Він також зазначив, що формат книги (багато ілюстрацій, витяги з засекречених до цього часу документів) зацікавить не лише дослідників, але й простих громадян, в першу чергу молодь.
"Книга Липовецького, написана доступною для простого читача мовою, має повернути інтерес українців до нашої історії, до національно-визвольних рухів, дозволить по-новому подивитися на історію становлення та боротьби Організації українських націоналістів", - підкреслив голова ОУН (б) Стефан Романів.
"Віриться, що видання ОУН (б): фрагменти діяльності та боротьби сприятиме розвінчанню тих міфів, які вішала на український визвольний рух радянська, а тепер поширює російська пропаганда", - зазначив екс-директор Державного галузевого архіву СБУ Володимир В'ятрович.
Головний редактор Шляху Перемоги Віктор Рог додав, що українське патріотичне співтовариство, в першу чергу молодіжні громадські організації такі як МНК, СУМ в Україні, головним діячем котрих багато років є Липовецький, і інші сприятимуть розповсюдженню книги серед українців.
Організатори презентації висловили сподівання, що книга стане справжнім бестселером, і готові докласти до цього максимум зусиль.
Як повідомлялося, в Івано-Франківську в обласному Музеї визвольної боротьби Прикарпатського краю відкрилася тематична виставка Лікарі УПА - герої без меча.
Як повідомили в прес-центрі Української інформаційної служби, організаторами заходу виступили Молодіжний націоналістичний конгрес та Українська інформаційна служба.
"ОУН є найлегендарнішою українською структурою, яка більше восьми десятиліть здійснює ефективну і жертовну боротьбу за здобуття і затвердження Української самостійної соборної держави", - пояснив вибір тематики для своєї книги Липовецький.
Він також зазначив, що формат книги (багато ілюстрацій, витяги з засекречених до цього часу документів) зацікавить не лише дослідників, але й простих громадян, в першу чергу молодь.
"Книга Липовецького, написана доступною для простого читача мовою, має повернути інтерес українців до нашої історії, до національно-визвольних рухів, дозволить по-новому подивитися на історію становлення та боротьби Організації українських націоналістів", - підкреслив голова ОУН (б) Стефан Романів.
"Віриться, що видання ОУН (б): фрагменти діяльності та боротьби сприятиме розвінчанню тих міфів, які вішала на український визвольний рух радянська, а тепер поширює російська пропаганда", - зазначив екс-директор Державного галузевого архіву СБУ Володимир В'ятрович.
Головний редактор Шляху Перемоги Віктор Рог додав, що українське патріотичне співтовариство, в першу чергу молодіжні громадські організації такі як МНК, СУМ в Україні, головним діячем котрих багато років є Липовецький, і інші сприятимуть розповсюдженню книги серед українців.
Організатори презентації висловили сподівання, що книга стане справжнім бестселером, і готові докласти до цього максимум зусиль.
Як повідомлялося, в Івано-Франківську в обласному Музеї визвольної боротьби Прикарпатського краю відкрилася тематична виставка Лікарі УПА - герої без меча.
Україна скочується до авторитаризму, – екс-голова СБУ
Свавілля правоохоронних органів є найбільшою загрозою для громадян країни. Так прокоментував екс-голова СБУ Валентин Наливайченко загибель 19-річного студента Ігоря Індила під час затримання в Шевченківському райвідділі міліції м. Києва. Про це повідомили у прес-службі громадської ініціативи «Оновлення країни».
«Правоохоронні органи мають не катувати, а захищати людей. Обурює той факт, що міліціонери, у яких є власні сім’ї та діти, здатні на таку жорстокість стосовно чужої дитини», – каже Наливайченко.
Він переконаний, що цей трагічний випадок не можна вважати випадковістю, адже ледь не щотижня мас-медіа повідомляють про брутальні та незаконні дії працівників міліції в різних регіонах країни по відношенню до громадян нашої країни.
«Грубо порушуються законні права громадян при вирішенні як приватних, так і громадських справ. Влада використовує міліцію для придушення і розгону мирних зібрань та мітингів громадян, право на які гарантоване Конституцією. Фактично відбувається скочування до авторитаризму», – каже Наливайченко.
«Наша громадська ініціатива підтримує протести громадян проти міліцейського беззаконня. Ми пропонуємо необхідну юридичну та організаційну підтримку родині загиблого студента та ініціаторам акцій протесту», – додав Валентин Наливайченко.
«Правоохоронні органи мають не катувати, а захищати людей. Обурює той факт, що міліціонери, у яких є власні сім’ї та діти, здатні на таку жорстокість стосовно чужої дитини», – каже Наливайченко.
Він переконаний, що цей трагічний випадок не можна вважати випадковістю, адже ледь не щотижня мас-медіа повідомляють про брутальні та незаконні дії працівників міліції в різних регіонах країни по відношенню до громадян нашої країни.
«Грубо порушуються законні права громадян при вирішенні як приватних, так і громадських справ. Влада використовує міліцію для придушення і розгону мирних зібрань та мітингів громадян, право на які гарантоване Конституцією. Фактично відбувається скочування до авторитаризму», – каже Наливайченко.
«Наша громадська ініціатива підтримує протести громадян проти міліцейського беззаконня. Ми пропонуємо необхідну юридичну та організаційну підтримку родині загиблого студента та ініціаторам акцій протесту», – додав Валентин Наливайченко.
Як консультанти готують Януковича до реформ
«Господа, мы считаем необходимым вести нашу дискуссию на русском языке», – зверхньо промовляють пани з московського представництва «провідної світової консалтингової компанії»... Жодна їхня пропозиція в Росії не пройшла...
У жовтні 1994 року Леонід Кучма звернувся до ВР з доповіддю «Шляхом радикальних економічних реформ», яка шокувала і вселила надію. Принаймні стало зрозуміло: самої гордості від того, що ми виплавляли найбільше чавуну в Радянському Союзі на душу населення, замало, і потрібно щось робити, аби Україна вижила. Інша річ, що три чверті корисних тез тієї доповіді так і залишилися на папері. В Україні так і не знайшлося свого Бальцеровича, який би наважився реалізувати заплановане.
Шістнадцять років по тому інший керманич укаже з постаменту на сцені палацу «Україна» той шлях, яким він велітиме торувати державі з однойменною назвою. Однак у залі, як не дивись, знову не буде українського Бальцеровича (у Кучми хоч був Пинзеник).
Програму Януковича аналізуватимемо тоді, коли він її виголосить. Ті чернетки, що циркулюють в експертному середовищі, не заслуговують на серйозне обговорення з трьох причин.
По-перше, корпоративна етика не дозволяє розголошувати те, що тебе просили не розголошувати.
По-друге, існує висока ймовірність того, що Янукович виголосить дещо інше, ніж те, що йому напишуть. Кажуть же, що Олімпіада-2022 в Букове лі (“на Буковині”) була чистої води львівським експромтом.
По-третє, те, що доводилося бачити, навіває настільки сумні думки, що хочеться вірити – публічно зі сцени Янукович скаже щось більш концептуальне. Підготовлені пропозиції начебто й правильні, але занадто вже стерильні й, головне, розтягнуті в часі на роки. Принаймні складається враження, що до 2011 року, до місцевих виборів, чогось суттєвого очікувати не доводиться.
Тож зараз мова не про програму, а про тих, хто її готував. Готував передусім Комітет економічних реформ, високоповажні люди, дехто з них навіть зарекомендував себе ліберальним економістом. Президент не приховував, що до роботи над проектом реформ були причетні й «найкращі іноземні фахівці, які представляють відомі світові консалтингові компанії і мають позитивний досвід роботи в багатьох країнах» (цитата з інтерв’ю Януковича телеканалам від 23 травня).
Що ж, залучення найкращих мізків провідних консалтингових компаній якщо не до аудиту попереднього уряду (вони, подейкують, усі як навідріз відмовилися, із зрозумілих причин), то для розробки плану реформ можна лише вітати.
Традиційно комуністи, з-під пера яких вийшла не одна постанова Верховної Ради, проводили знак рівності між порадами міжнародних фахівців та втручанням у внутрішні справи України. Сьогодні комуністи, члени коаліції, як води в рот набрали, незважаючи на те, що президент публічно визнав залучення іноземців до розробки плану порятунку України.
Напевне, тому, що цього разу, на відміну від попередніх дорадчих ініціатив, ідеться про «правильних» експертів.
І цього разу нюху комуністів потрібно віддати належне. Автору довелося спостерігати «представників провідних світових консалтингових компаній» у їх безпосередній діяльності у справі надання порад на тему «Як Україні жити далі». Комуністи не помилилися – це справді «їхні» експерти.
Уявімо зал для нарад пересічного українського міністерства, у якому чиновники разом із запрошеними іноземними експертами обговорюють одну з глав Червневого звернення до народу президента України. Не так важливо, якій темі присвячено цей «мозковий штурм» – пенсійній реформі (якій, швидше за все, не бувати), адміністративно-територіальній (пахне федералізацією України) чи податковій (чи не лусне ДПА від усе нових і нових повноважень?).
Зараз ми просто спостерігаємо за іноземними експертами, поки українські чиновники висловлюють свої ідеї. Шепотять перекладачі, а хтось за роки перебування в Україні вже розуміє мову країни – реципієнта їхньої допомоги. Лише пани з московського представництва «провідної світової консалтингової компанії» не розуміють і вважають за зайве вникати в мову країни, до якої їх покликав Комітет економічних реформ. Зо три хвилини погойдавшись у своїх кріслах, вони без зайвих сентиментів і вочевидь на правах господарів переривають дискусію на незрозумілому їм «нарєчії»:
– Господа, мы считаем нужным обратить ваше внимание на необходимость вести нашу дискуссию на русском языке. Рассчитываем на ваше понимание ситуации!
Сказано все в безапеляційному тоні ямського указу, наказово і зверхньо. І нашому чиновництву зайвий раз не потрібно нагадувати зраджувати рідну мову – на догоду іноземцям з московського офісу вони наввипередки переходять на єдино правильну «мову реформ». Лише один із присутніх українських молодих технократів обурюється, і в його промові українською мовою чується навіть виклик гостям. Однак він давно вже не працює в уряді.
Годі й казати, що і всі роздані матеріали, і яскраві презентації теж підготовані російською. Там усе правильно і напрочуд ліберально.
Єдина вада – у країні, з якої їх сюди делегували, країні басманного правосуддя і встановлення атракціонів на площах, де має відбутися Марш незгодних, країні правильних телеканалів і парламентського єдиномислія, жодна з цих рекомендацій так і не стала нормою економічного життя.
Станіслав Голубенко
У жовтні 1994 року Леонід Кучма звернувся до ВР з доповіддю «Шляхом радикальних економічних реформ», яка шокувала і вселила надію. Принаймні стало зрозуміло: самої гордості від того, що ми виплавляли найбільше чавуну в Радянському Союзі на душу населення, замало, і потрібно щось робити, аби Україна вижила. Інша річ, що три чверті корисних тез тієї доповіді так і залишилися на папері. В Україні так і не знайшлося свого Бальцеровича, який би наважився реалізувати заплановане.
Шістнадцять років по тому інший керманич укаже з постаменту на сцені палацу «Україна» той шлях, яким він велітиме торувати державі з однойменною назвою. Однак у залі, як не дивись, знову не буде українського Бальцеровича (у Кучми хоч був Пинзеник).
Програму Януковича аналізуватимемо тоді, коли він її виголосить. Ті чернетки, що циркулюють в експертному середовищі, не заслуговують на серйозне обговорення з трьох причин.
По-перше, корпоративна етика не дозволяє розголошувати те, що тебе просили не розголошувати.
По-друге, існує висока ймовірність того, що Янукович виголосить дещо інше, ніж те, що йому напишуть. Кажуть же, що Олімпіада-2022 в Букове лі (“на Буковині”) була чистої води львівським експромтом.
По-третє, те, що доводилося бачити, навіває настільки сумні думки, що хочеться вірити – публічно зі сцени Янукович скаже щось більш концептуальне. Підготовлені пропозиції начебто й правильні, але занадто вже стерильні й, головне, розтягнуті в часі на роки. Принаймні складається враження, що до 2011 року, до місцевих виборів, чогось суттєвого очікувати не доводиться.
Тож зараз мова не про програму, а про тих, хто її готував. Готував передусім Комітет економічних реформ, високоповажні люди, дехто з них навіть зарекомендував себе ліберальним економістом. Президент не приховував, що до роботи над проектом реформ були причетні й «найкращі іноземні фахівці, які представляють відомі світові консалтингові компанії і мають позитивний досвід роботи в багатьох країнах» (цитата з інтерв’ю Януковича телеканалам від 23 травня).
Що ж, залучення найкращих мізків провідних консалтингових компаній якщо не до аудиту попереднього уряду (вони, подейкують, усі як навідріз відмовилися, із зрозумілих причин), то для розробки плану реформ можна лише вітати.
Традиційно комуністи, з-під пера яких вийшла не одна постанова Верховної Ради, проводили знак рівності між порадами міжнародних фахівців та втручанням у внутрішні справи України. Сьогодні комуністи, члени коаліції, як води в рот набрали, незважаючи на те, що президент публічно визнав залучення іноземців до розробки плану порятунку України.
Напевне, тому, що цього разу, на відміну від попередніх дорадчих ініціатив, ідеться про «правильних» експертів.
І цього разу нюху комуністів потрібно віддати належне. Автору довелося спостерігати «представників провідних світових консалтингових компаній» у їх безпосередній діяльності у справі надання порад на тему «Як Україні жити далі». Комуністи не помилилися – це справді «їхні» експерти.
Уявімо зал для нарад пересічного українського міністерства, у якому чиновники разом із запрошеними іноземними експертами обговорюють одну з глав Червневого звернення до народу президента України. Не так важливо, якій темі присвячено цей «мозковий штурм» – пенсійній реформі (якій, швидше за все, не бувати), адміністративно-територіальній (пахне федералізацією України) чи податковій (чи не лусне ДПА від усе нових і нових повноважень?).
Зараз ми просто спостерігаємо за іноземними експертами, поки українські чиновники висловлюють свої ідеї. Шепотять перекладачі, а хтось за роки перебування в Україні вже розуміє мову країни – реципієнта їхньої допомоги. Лише пани з московського представництва «провідної світової консалтингової компанії» не розуміють і вважають за зайве вникати в мову країни, до якої їх покликав Комітет економічних реформ. Зо три хвилини погойдавшись у своїх кріслах, вони без зайвих сентиментів і вочевидь на правах господарів переривають дискусію на незрозумілому їм «нарєчії»:
– Господа, мы считаем нужным обратить ваше внимание на необходимость вести нашу дискуссию на русском языке. Рассчитываем на ваше понимание ситуации!
Сказано все в безапеляційному тоні ямського указу, наказово і зверхньо. І нашому чиновництву зайвий раз не потрібно нагадувати зраджувати рідну мову – на догоду іноземцям з московського офісу вони наввипередки переходять на єдино правильну «мову реформ». Лише один із присутніх українських молодих технократів обурюється, і в його промові українською мовою чується навіть виклик гостям. Однак він давно вже не працює в уряді.
Годі й казати, що і всі роздані матеріали, і яскраві презентації теж підготовані російською. Там усе правильно і напрочуд ліберально.
Єдина вада – у країні, з якої їх сюди делегували, країні басманного правосуддя і встановлення атракціонів на площах, де має відбутися Марш незгодних, країні правильних телеканалів і парламентського єдиномислія, жодна з цих рекомендацій так і не стала нормою економічного життя.
Станіслав Голубенко
Чи буде свобода слова та мирних зібрань в Україні?
Член Громадської ради при Міністерстві внутрішніх справ України з питань забезпечення прав людини Володимир ЧЕМЕРИС вважає неприйнятними положення законопроекту №2450 “Про порядок організації і проведення мирних заходів”, який парламент має розглянути у другому читанні.
Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив на круглому столі ”Чи буде свобода слова та мирних зібрань в Україні?”.
“Той неофіційний варіант, який ми поки що бачили в Інтернеті, на мою думку, абсолютно не є прийнятним для прийняття Верховною Радою”, - сказав він.
Зокрема, В.ЧЕМЕРИС зазначив, що в законопроекті, підготовленому до першого читання у парламенті, не було визначено конкретних термінів для подання заявки на проведення мітингів, а в нинішньому тексті законопроекту такий термін становить 4 дні. На думку В.ЧЕМЕРИСА, це дуже багато часу, треба реагувати набагато швидше. “Якби харків’яни подавали заявку за 4 дні, то там би за цей час вже весь парк повирубували”, - сказав він.
Крім того, законопроектом передбачені спонтанні зібрання, які відбуваються у важливих для суспільства випадках, які не можна було передбачити раніше. В.ЧЕМЕРИС вважає, що буде дуже важко довести, що зібрання мали важливе суспільне значення. “Я думаю, що має бути проведений нормальний конституційний привід: повідомлення потрібне не для того, щоб забороняти, а для того, щоб місцеві органи влади і міліція могли підготуватися до захисту зібрань. Відсутність повідомлень не є підставою для заборони мітингу”, - сказав він.
В.ЧЕМЕРИС також відзначив, що в законопроекті значно ускладнюється процедура подання заявки на проведення мітингів, тобто особа, яка подає заявку на проведення мирного зібрання, має довести, що вона є громадянином України.
Водночас В.ЧЕМЕРИС відзначив, що текст законопроекту, підготовленого до другого читання, дещо покращений, оскільки в ньому немає положення про уповноваженого місцевого органу виконавчої влади. “Тобто, це та людина, яка може прийти на будь-який мітинг, вирішувати, чи відбувається тут порушення громадського порядку і може заборонити цей мітинг”, - додав він.
Представник Всеукраїнської профспілки “Народна солідарність” Олексій КЛЯШТОРНИЙ вважає, що зазначений законопроект може обмежити проведення мирних зібрань. “Можна зробити висновок, що вони (положення законопроекту - УНІАН) дають змогу фактично заборонити в Україні будь-які небажані владі мирні зібрання і створити широкі можливості для роботодавців, які не зацікавлені у створенні на своїх підприємствах незалежних профспілок, щоб будь-які профспілкові зібрання були заборонені владою”, - сказав він.
О.КЛЯШТОРНИЙ також вважає, що Верховна Рада порушила свій регламент, оскільки вона не провела широкого громадського обговорення законопроекту, який прямо стосується основних конституційних прав і інтересів громадян.
Між тим на думку завідуючого сектором управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету міністрів України Володимира ГАРБУЗА, законопроект не обмежує права громадян на мирні зібрання. “Це абсолютно не так. Навпаки, експерти, які працювали над проектом і в Міністерстві юстиції, і в секретаріаті Кабінету міністрів, намагалися дотримуватися норм Конституції”, - сказав він.
Як повідомлялося, законопроект №2450 “Про порядок організації і проведення мирних заходів” має розглядатися у Верховній Раді у другому читанні на початку червня цього року.
Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив на круглому столі ”Чи буде свобода слова та мирних зібрань в Україні?”.
“Той неофіційний варіант, який ми поки що бачили в Інтернеті, на мою думку, абсолютно не є прийнятним для прийняття Верховною Радою”, - сказав він.
Зокрема, В.ЧЕМЕРИС зазначив, що в законопроекті, підготовленому до першого читання у парламенті, не було визначено конкретних термінів для подання заявки на проведення мітингів, а в нинішньому тексті законопроекту такий термін становить 4 дні. На думку В.ЧЕМЕРИСА, це дуже багато часу, треба реагувати набагато швидше. “Якби харків’яни подавали заявку за 4 дні, то там би за цей час вже весь парк повирубували”, - сказав він.
Крім того, законопроектом передбачені спонтанні зібрання, які відбуваються у важливих для суспільства випадках, які не можна було передбачити раніше. В.ЧЕМЕРИС вважає, що буде дуже важко довести, що зібрання мали важливе суспільне значення. “Я думаю, що має бути проведений нормальний конституційний привід: повідомлення потрібне не для того, щоб забороняти, а для того, щоб місцеві органи влади і міліція могли підготуватися до захисту зібрань. Відсутність повідомлень не є підставою для заборони мітингу”, - сказав він.
В.ЧЕМЕРИС також відзначив, що в законопроекті значно ускладнюється процедура подання заявки на проведення мітингів, тобто особа, яка подає заявку на проведення мирного зібрання, має довести, що вона є громадянином України.
Водночас В.ЧЕМЕРИС відзначив, що текст законопроекту, підготовленого до другого читання, дещо покращений, оскільки в ньому немає положення про уповноваженого місцевого органу виконавчої влади. “Тобто, це та людина, яка може прийти на будь-який мітинг, вирішувати, чи відбувається тут порушення громадського порядку і може заборонити цей мітинг”, - додав він.
Представник Всеукраїнської профспілки “Народна солідарність” Олексій КЛЯШТОРНИЙ вважає, що зазначений законопроект може обмежити проведення мирних зібрань. “Можна зробити висновок, що вони (положення законопроекту - УНІАН) дають змогу фактично заборонити в Україні будь-які небажані владі мирні зібрання і створити широкі можливості для роботодавців, які не зацікавлені у створенні на своїх підприємствах незалежних профспілок, щоб будь-які профспілкові зібрання були заборонені владою”, - сказав він.
О.КЛЯШТОРНИЙ також вважає, що Верховна Рада порушила свій регламент, оскільки вона не провела широкого громадського обговорення законопроекту, який прямо стосується основних конституційних прав і інтересів громадян.
Між тим на думку завідуючого сектором управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету міністрів України Володимира ГАРБУЗА, законопроект не обмежує права громадян на мирні зібрання. “Це абсолютно не так. Навпаки, експерти, які працювали над проектом і в Міністерстві юстиції, і в секретаріаті Кабінету міністрів, намагалися дотримуватися норм Конституції”, - сказав він.
Як повідомлялося, законопроект №2450 “Про порядок організації і проведення мирних заходів” має розглядатися у Верховній Раді у другому читанні на початку червня цього року.
США відреагували на розгін опозиціонерів у Росії
Розгін акції на захист 31-ої статті російської Конституції (гарантує свободу зібрання), що пройшла 31 травня в Москві і Санкт-Петербурзі, цього разу дістав міжнародний резонанс: представник Ради національної безпеки США Майк Хаммер розповсюдив офіційну заяву, де висловив жаль з приводу масових затримань і побиття людей, повідомляє Радіо Свобода.
У заяві, зокрема, йдеться, що повідомлення, які надходять, про пробиття протестуючих представниками органів правопорядку, жорстоке поводження із затриманими і погані умови їх утримання "не відповідають загальним нормам, що гарантують громадянам право на свободу зборів і самовираження". США висловили співчуття у зв`язку з арештами під час мирних протестів громадян, які виступали на підтримку 31-ої статті Конституції Росії в Москві і Санкт-Петербурзі.
В цілому на акціях опозиції в Москві і Петербурзі, які міські власті відмовилися погоджувати, було затримано близько 230 осбі. У Москві до відділень міліції відправили близько 170 осіб.
Причому цього разу, за свідченням очевидців, органи правопорядку діяли з особливою жорстокістю – серед затриманих були жінки і літні люди, пенсіонери. Один з випадків виявився просто кричущим: з грудей 84-річного ветерана ВВВ, Володимира Бурцева міліціонер зірвав три медалі - "За оборону Москви", "За відвагу", "За перемогу над Німеччиною", після чого ветерана разом з іншими затриманими відправили у відділення міліції. Там Володимир Бурцев на камеру мобільного телефону записав відеозвернення до прем`єра Путіна.
Втім, і сама акція 31 травня виявилася куди масштабнішою, ніж всі попередні: до руху "Стратегія-31", що включає ряд опозиційних партій, приєдналися і обдурені пайовики, і пенсіонери. За свідченням очевидців, міліціонери спробували затримати навіть уповноваженого з прав людини в Росії Володимира Лукіна, який був присутній на акції як спостерігач разом з уповноваженим з прав людини в Москві Олександром Музикантським і правозахисником Сергієм Ковальовим. Володимир Лукін висловив здивування щодо факту, що столичні власті погодили акцію під назвою "День донора" прокремлівських молодіжних рухів "Росія молода" і "Молода гвардія Єдиної Росії", що проходила безпосередньо в центрі Тріумфальної площі. "Мені поки незрозуміло, чому один мітинг санкціонований. У нас немає такого інституту, як санкція. У нас є тільки повідомлення. А другий мітинг заборонений, хоча він не може бути заборонений", - сказав уповноважений з прав людини. він. Після чого і відбулася спроба затримання омубдсмена, яку в ГУВС мотивували тим, що свій коментар з приводу того, що відбувається Лукін давав на проїжджій частині, блокувавши, тим самим, виїзд на Тверську з Садового кільця на протязі майже години.
У Пітері, де акція проходила відразу в двох місцях – у Гостиного двору і на Палацовій площі – міліція теж діяла з особливою жорстокістю, але тільки в районі Гостиного двору – на Палацовій все пройшло без зіткнень. За словами кореспондента РС в Санкт-Петербурзі, людей били, саджали в автобуси і відправляли у відділення міліції. Вже зараз багато хто починає говорити про те, що, можливо, подібні жорсткі дії влади були спровоковані розмовою Юрія Шевчука з Володимиром Путіним, під час якої музикант задав прем`єру низку гострих питань, зокрема про стан свободи слова в Росії і про протестні настрої, що ростуть у країні.
У заяві, зокрема, йдеться, що повідомлення, які надходять, про пробиття протестуючих представниками органів правопорядку, жорстоке поводження із затриманими і погані умови їх утримання "не відповідають загальним нормам, що гарантують громадянам право на свободу зборів і самовираження". США висловили співчуття у зв`язку з арештами під час мирних протестів громадян, які виступали на підтримку 31-ої статті Конституції Росії в Москві і Санкт-Петербурзі.
В цілому на акціях опозиції в Москві і Петербурзі, які міські власті відмовилися погоджувати, було затримано близько 230 осбі. У Москві до відділень міліції відправили близько 170 осіб.
Причому цього разу, за свідченням очевидців, органи правопорядку діяли з особливою жорстокістю – серед затриманих були жінки і літні люди, пенсіонери. Один з випадків виявився просто кричущим: з грудей 84-річного ветерана ВВВ, Володимира Бурцева міліціонер зірвав три медалі - "За оборону Москви", "За відвагу", "За перемогу над Німеччиною", після чого ветерана разом з іншими затриманими відправили у відділення міліції. Там Володимир Бурцев на камеру мобільного телефону записав відеозвернення до прем`єра Путіна.
Втім, і сама акція 31 травня виявилася куди масштабнішою, ніж всі попередні: до руху "Стратегія-31", що включає ряд опозиційних партій, приєдналися і обдурені пайовики, і пенсіонери. За свідченням очевидців, міліціонери спробували затримати навіть уповноваженого з прав людини в Росії Володимира Лукіна, який був присутній на акції як спостерігач разом з уповноваженим з прав людини в Москві Олександром Музикантським і правозахисником Сергієм Ковальовим. Володимир Лукін висловив здивування щодо факту, що столичні власті погодили акцію під назвою "День донора" прокремлівських молодіжних рухів "Росія молода" і "Молода гвардія Єдиної Росії", що проходила безпосередньо в центрі Тріумфальної площі. "Мені поки незрозуміло, чому один мітинг санкціонований. У нас немає такого інституту, як санкція. У нас є тільки повідомлення. А другий мітинг заборонений, хоча він не може бути заборонений", - сказав уповноважений з прав людини. він. Після чого і відбулася спроба затримання омубдсмена, яку в ГУВС мотивували тим, що свій коментар з приводу того, що відбувається Лукін давав на проїжджій частині, блокувавши, тим самим, виїзд на Тверську з Садового кільця на протязі майже години.
У Пітері, де акція проходила відразу в двох місцях – у Гостиного двору і на Палацовій площі – міліція теж діяла з особливою жорстокістю, але тільки в районі Гостиного двору – на Палацовій все пройшло без зіткнень. За словами кореспондента РС в Санкт-Петербурзі, людей били, саджали в автобуси і відправляли у відділення міліції. Вже зараз багато хто починає говорити про те, що, можливо, подібні жорсткі дії влади були спровоковані розмовою Юрія Шевчука з Володимиром Путіним, під час якої музикант задав прем`єру низку гострих питань, зокрема про стан свободи слова в Росії і про протестні настрої, що ростуть у країні.
Джеймс Шерр: Янукович прорахувався, не зрозумівши реальних намірів Росії
З вражаючою наївністю Янукович припустив: якщо Україна дасть Росії все, про що та може розумно попросити, тиск припиниться. Натомість, російський тиск лише посилився...
З моменту своєї інавгурації 25 лютого президент України Віктор Янукович швидко змінив напрямок зовнішньої політики країни на проросійський. Він розкритикував присвоєння його попередником Віктором Ющенком звання Героя України лідеру націоналістичного руху ХХ століття Степані Бандері.
Він підписав Харківські угоди, дозволивши російському Чорноморському флоту залишитися в Севастополі щонайменше до 2042 року. Янукович також формально зрікся планів країни щодо вступу в НАТО. Крім того, вважається, що в стадії доопрацювання перебувають інші великі угоди про об’єднання енергетичної, авіаційної та інших промислових галузей двох країн.
Захід же, який утомився від кульгавого поступу України до демократії, така карколомна швидкість захопила зненацька.
Голова Російської та євразійської програми лондонського інституту «Чатем Хаус» Джеймс Шерр є одним з ключових західних експертів з України та Росії. У своєму інтерв’ю він заявив, що Захід є занадто бюрократичним та розрізненим, аби швидко відреагувати на зближення України та Росії. Він пояснює, у чому прорахувався Янукович зі своїми поступками Росії. Ось цитати з його інтерв’ю «Київ Пост» від 30 травня 2010 року.
ПАРТІЯ ЛИТВИНА Є ПАРТІЄЮ-ГЕРМАФРОДИТОМ, ЯКА ДИСКРЕТНО ПІДТРИМУЄ ГЕОПОЛІТИЧНІ ПЛАНИ РОСІЇ
Вас здивувала швидкість та масштаби зближення Януковича з Росією у зовнішній політиці?
Як тільки 9 березня було ухвалено закон [у якому йшлося, що коаліція може формуватися не тільки фракціями, а й окремим депутатами], став зрозумілим «тип змін», які очікували на Україну. Думка, яку я висловлював раніше – «Янукович не зможе скористатися своєю владою, якщо він нею не поділиться» – вже не відповідає дійсності. Багато хто з нас також припускав, що Віктор Янукович повернеться до поміркованої багатовекторної політики колишнього президента Леоніда Кучми. Ми очікували, що він відмовиться від найбільш суперечливих напрямків політики свого попередника Віктора Ющенка, але не більше того. Однак після 9 березня коаліція «болота» стала можливою, а сили, які, як ми вважали, почали вимирати, повернулись у центр політичної арени.
Ви маєте на увазі комуністів?
Особливо комуністів. Партія Литвина є партією-гермафродитом, яка дискретно підтримує геополітичні плани Росії. Але швидкість, із якою Янукович консолідував вертикаль влади, була неочікуваною, навіть вражаючою. І я не думаю, що мало б значення, з яким відривом він би переміг, у 3 чи 0,3%. Він рішуче налаштований консолідувати свою владу в максимально повному обсязі і якомога швидше, поки хтось інший не наважився її оспорити.
ЯНУКОВИЧ НАЇВНО ПРИПУСТИВ: ЯКЩО УКРАЇНА ДАСТЬ РОСІЇ ВСЕ, ПРО ЩО ТА МОЖЕ ПОПРОСИТИ, ТИСК ПРИПИНИТЬСЯ
Наскільки далеко, на вашу думку, Янукович заведе Україну в орбіту Росії? Якими будуть наслідки?
Своїми першими кроками – самими лише Харківськими угодами – Янукович повністю розвернув напрямок розвитку України, починаючи з 1991 року. Не Ющенко визначав, що Чорноморський флот має піти у 2017 році. Це зробив Кучма. Багатовекторна політика Кучми мала на меті поглибити дружні відносини з Росією на прагматичній основі та крок за кроком привести Україну в євроатлантичну систему. У Міністерстві оборони та серед керівного складу збройних сил панували настрої, що Україна має стати інтегрованою в НАТО, наскільки це буде можливо, на межі членства. Усе це було до Ющенка. Три українські президенти, включаючи Ющенка (який після всього сформував коаліцію з Януковичем, а потім намагався повторити це, та який так і не розібрався зі своїми опонентами через прокуратуру!) намагалися керувати країною з центру. Янукович ламає цей шаблон як з середини, так і в геополітичному відношенні. І він робить це не через непереборний тиск з боку Росії, і не тому, що він є креатурою російських інтересів. Він робить це для того, щоб зацементувати свою владу в Україні, що також означає владу для фінансових та політичних інтересів, які підтримують Партію регіонів. За останні п’ять років українське громадянське суспільство зазнало двох важких ударів: перший – завдяки безладу та розчаруванню ерою Ющенка–Тимошенко; другий – через фінансову кризу, яка коштувала Україні 15 відсотків її ВВП за один рік.
Проте у геополітичному відношенні, на мою думку, Янукович прорахувався. З вражаючою наївністю він припустив, що якщо Україна дасть Росії все, про що та може розумно попросити, тиск припиниться. Натомість, російський тиск лише посилився. Ми бачимо це на прикладі пропозиції про злиття Нафтогазу й Газпрому. Ми бачимо це на прикладі вимог про отримання дедалі більших і більших активів в українській енергетичній системі та тиску на транзитну систему. Дійшло до того, що навіть бізнесмени, котрі підтримують Партію регіонів, від яких залежить сам Янукович, почуваються ущемленими.
ЯНКУКОВИЧ НЕ ДОМІГСЯ ВІД РОСІЇ ЖОДНОЇ «ПОСЛУГИ ЗА ПОСЛУГУ»
...Але Янукович уже розіграв свої найважливіші карти. По-перше, він пішов на поступки навіть щодо Чорноморського флоту. По-друге, він не домігся жодної «послуги за послугу», які намагався здобути щодо енергоносіїв (включаючи відмову від трубопроводу “Південний потік” та гарантій мінімального обсягу транзитних поставок російського газу через український трубопровід до Європи).
По-третє, він збільшив опозицію всередині країни, відштовхнувши від себе не тільки найбільш відданих прихильників Юлії Тимошенко, а й тих, хто, як [колишній голова адміністрації Ющенка] Балога, з усіх сил намагалися сформувати з ним центристську коаліцію, яку він безцеремонно відкинув.
І по-четверте, запевнивши Брюссель, що його найвищим пріоритетом є вступ до Європейського Союзу, він навіть із ввічливості не проконсультувався з ЄС перед тим, як укласти ці надзвичайні угоди. Тому коли в нього виникнуть проблеми з Росією, кого він мобілізуватиме? Хто підтримає його? Можливо, ніхто, оскільки він відмовив їм усім, і вони пішли геть.
Підхід до цих угод був імпровізованим, усе робилося з вражаючою некомпетентністю, войовничістю та поспіхом. У тому числі відбулася раптова геополітична зміна: надзвичайно різке припинення співпраці розвідки з НАТО, фактична (навіть якщо вона поки що й не визнається) зупинка реформи оборонної та безпекової галузі, повернення старої гвардії до Міністерства оборони, керівного складу та СБУ, надання картбланшу російським розвідувальним службам та, що вражає найбільше, збереження всіх недоліків угоди щодо Чорноморського флоту 1997 року, яку тепер продовжили до 2042-го. Це – вражаюче цинічна ціна за те, що може стати лише короткостроковим зростанням економічної діяльності та внутрішньої популярності.
ВЛАДА ЗАБУВАЄ, ЩО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ Є ДЛЯ РОСІЇ ІСТОРИЧНОЮ ПОМИЛКОЮ
Схоже, Захід, зокрема Брюссель та Вашингтон, заплющують очі на багато подій в Україні. Вони повернулися спиною до України або вважають останні події в Україні позитивними тенденціями?
Наївність Януковича та його партнерів у тому, що вони забувають, що незалежність України є для Росії історичною помилкою. Поки Росія відчуватиме, що карти в її руках – а саме так зараз і відбувається – вона не послабить свій тиск, аж поки не відчує, що добилась успіху в перетворенні незалежності України на суто декоративну. Москва добивається повного контролю над енергетичним сектором України та заборони будь-кому розробляти нові джерела енергії. Вона добивається інтеграції українських оборонних та розвідувальних структур у російські. Вона також добивається нічим не обмеженої та не утрудненої діяльності російського капіталу всередині України. Якщо вона всього цього доб’ється, то про яку незалежність ітиме мова?
ДИВНО, АЛЕ ВЛАДА ВСЕ ЩЕ ОЧІКУЄ, ЩО ЄС НАДАСТЬ УКРАЇНІ ФІНАНСУВАННЯ
...По-перше, необхідно зрозуміти, що відсутність реакції з боку Заходу є відображенням значного шоку. Експерти, напевне, зрозуміли, що означали закон про коаліцію від 9 березня та сама нова коаліція. Однак бюрократи й ті, хто приймає рішення в ЄС, НАТО і США засвоюють інформацію набагато повільніше, вони тільки-но починають пристосовуватися до того факту, що події розвиваються не так, як вони очікували. Тому слушним є запитання, якою буде реакція Заходу через шість місяців після того, як буде зроблено належну оцінку. Навіть сьогодні ЄС не заплющує очі на те, що коли справа дійшла до газу, Янукович поставив їх перед фактом. Однак із якихось химерних причин нова влада все ще очікує, що ЄС надасть їм фінансування для модернізації української газотранспортної системи.
Звичайно, покоління західних лідерів, що виникло після Холодної війни, уже зникло. Нове покоління має водночас ширшу та набагато вужчу сферу інтересів. Україна, Східна та Центральна Європа, Чорне й Каспійське море вже не перебувають у центрі уваги, як це було до подій 11 вересня. І вже точно не в Сполучених Штатах! Тоді варто запитати: чи має ЄС в цілому бачення себе самого поза відновленням після фінансової кризи та розв’язанням проблеми Греції?
Тому, як мені не прикро, Україна зникла з поля уваги. І росіяни знають про це краще за інших.
Вони дійшли цинічного, однак цілком раціонального висновку, що мають скористатись моментом, аби захопити все, що можна. І не тому, що вони впевнені в собі. Навпаки. Вони знають, що попри помірне відновлення після фінансової кризи, їхні проблеми, що лежать в основі, є дуже серйозними. Вони не уявляють, як узятися за власний план модернізації, досягнути рівня продуктивності, пристосованості та інновацій країн БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай), а різноманітні заворушення на Північному Кавказі – це все одно що мати трохи Афганістану на своєму задньому дворі. Хіба не іронія збіг двох моментів: те, як Янукович – з внутрішніх причин, та «Московський тандем» – з геополітичних, намагаються захопити якомога більше влади, поки не закрилося вікно можливості.
Чи є якісь інструменти, завдяки яким Захід та опозиція в Україні могли б змінити цей нахил України в бік Росії?
Давайте будемо реалістами. У найближчій перспективі – дуже мало або жодних. Заходу необхідно чітко усвідомити, яким саме буде його месидж для нової української влади. Україна – суверенна держава. Вона має право ослабити співпрацю з нами або навіть припинити її, з консультаціями або без них. Ми не повинні бити кулаком по столу, погрожувати, повчати, скиглити або скаржитись.
Але Україні потрібно зрозуміти, що в нас також є зацікавленість, не кажучи вже про принципи.
Так само українська влада має працювати над своїми економічними пріоритетами та доповідати людям про це, так і ЄС повинен відповідати перед європейськими платниками податків, які мають усі права вимагати інформацію про те, хто отримує їхні гроші й навіщо. ЄС незобов’язаний фінансувати українську неефективність та некомпетентність в економіці, не кажучи вже про енергетичний сектор, де відбувся повний відкат від стандартів та принципів Енергетичного співтовариства.
І звичайно, ми не зобов’язані субсидувати Росію та її енергетичну політику. НАТО було присутнє в Україні, оскільки три президенти вирішили, що це сприяє національним інтересам України. Вони також зробили висновок, що без НАТО неможливо здійснити реформу в галузі оборони в країні. Якщо в нової влади інша точка зору, то це їхнє право, і якщо вони хочуть, щоб ми пішли або зменшили нашу присутність, нам слід це зробити. Але якщо вони будуть на нас тиснути й зроблять так, щоб ми почувалися незваними гостями, то ми повинні взяти ініціативу у свої руки та піти до того, як нас попросять це зробити. Україна має право обирати, і ми повинні поважати це право. Потім Україні доведеться розплутувати наслідки свого вибору та жити з цим.
У середньотерміновій перспективі, я думаю, нова влада шкодуватиме про вибір, який робить сьогодні. Але з цієї точки зору, сподіваюся, захід сприйматиме Україну більш серйозно, ніж сьогодні, та зможе провести більш серйозну дискусію, ніж та яка відбувається нині. Я також сподіваюся, що до того часу ми нарешті зможемо запропонувати Україні реальну перспективу інтеграції та умови, на яких її можна здійснити.
МОСКВА ДІСТАНЕ ПРИВІД ДЛЯ ОГОЛОШЕННЯ ВІЙНИ
Якщо опозиція прийде до влади, то чи слід їй тоді денонсувати угоду щодо Чорноморського флоту Росії?
А хіба це проблема? В опозиції будуть чіткі юридичні підстави для того, щоб денонсувати угоду. Але це не є проблемою, принаймні тією, якою Україна занепокоєна. Але, що стосується Москви, то це буде великою проблемою і на практиці приводом для оголошення війни. Досить дорогим приводом для оголошення війни, оскільки через п’ять років те, що російська економіка інвестує у Крим, буде набагато більше, ніж зараз. Можна здригнутися, якщо подумати, що може статися. Чи не було б доречно для опозиції, скориставшись порадами сторонніх експертів, поміркувати над тим, як до цих нових прикрих та абсолютно невигідних угод можна внести поправки, щоб забезпечити дотримання Чорноморським флотом Росії практики нормального міжнародного базування в іноземній країні; про те як обмежити та контролювати присутність розвідки Росії; про те як зробити, щоб економічні інтереси Росії були прозорими та регульованими, як змусити платити податки належним чином, як гарантувати, що будь-яка діяльність Росії не виходить за межі обґрунтованої національної самооборони? Ці зміни будуть не тільки в інтересах України, а також у інтересах Європи, і якщо ЄС та НАТО хочуть уникнути напруги, не говорячи вже про конфлікт, вони повинні сприяти такому процесові та узяти в ньому участь якомога швидше.
ЯНУКОВИЧ РОЗДІЛЯЄ КРАЇНУ ЩЕ БІЛЬШЕ
Ви говорите про можливість громадянського конфлікту в Україні?
Не скільки через Чорноморський флот, скільки через те, що Янукович, управляючи розділеною країною, розділяє її ще більше. Українці не звикли до такого. Уявіть собі такий сценарій через рік, коли роздратування буде ще більшим, ніж зараз. Група музикантів заходить до бару у Львові й починає співати репертуар “Любе” (російська група, яка співає військові пісні) російською мовою. Їх просять припинити, але вони не погоджуються. Це спричиняє бійку, до якої приєднуються дедалі більше людей. Думаєте місцева міліція підтримає місцевих жителів? Що робить МВС за нової влади? Я не люблю це запитання, але його потрібно поставити. Я не люблю задавати інше запитання: як довго ми зможемо казати, що українці є стриманими людьми, не зважають на те, як влада керує і не виступають публічно з критикою, залишаючи свої побоювання та реакції при собі?
НАТО В ОБРАЗІ ВОРОГА ДОПОМАГАЄ ПІДТРИМУВАТИ РОСІЙСЬКИЙ РЕЖИМ
І як ви думаєте, коли це припиниться? Гадаєте, влада керується національними інтересами чи власними цілями?
Нам не слід забувати про історичне підґрунтя. У Радянському Союзі безпека означала, по-перше й насамперед, безпеку режиму. Янукович є частиною цієї традиції. Для нього геополітика – це прибудова, яка слугує процесові створення режиму та його збереження. Через це, гадаю, він так і діє.
Звичайно, Росія дуже різна. Це надзвичайно важливий геополітичний гравець. Чому російська військова доктрина визначає НАТО як головного ворога безпеці Росії, коли кожен пасажир у московському метро знає, що головний ворог зовсім інший? Тому що НАТО як ворог допомагає підтримувати режим та стверджувати таку модель. Чому Росія так хоче продемонструвати, що незалежність України – це історична помилка та проект її інтеграції до Заходу завершено? Це щоб ще раз підтвердити законність режиму й те, як він визначає російську ідентичність.
Те, що трапилося завдяки Януковичу, відродило життєздатність московського тандему, незважаючи на те, яка конфігурація сил виникне у 2012. Я побоююся, що останні події в Україні будуть дуже поганим для тих у Росії, хто знає або відчуває, що неоімперська парадигма є перешкодою для перетворення Росії на сучасну й гідну країну.
ЯКЩО ОПОЗИЦІЯ ВИКОНУВАТИМЕ СВОЮ ФУНКЦІЮ, ВОНА ВІДНОВИТЬСЯ
Чи вважаєте ви, що зараз Україна проходить точку неповернення у своєму наближенні до Москви?
У буквальному розумінні, Україна вже досягла точки неповернення. Уже неможливо просто переробити те, що було зроблено. Вибори в лютому та харківські угоди змінили все настільки сильно, що країна ніколи не зможе просто повернутися й пройти через ті самі двері, звідки вона прийшла.
Ці вади стануть явними, а протиріччя посиляться. До того часу новий шлях та нові двері виникнуть, і також будуть нові лідери. Але ми не бачимо їх сьогодні.
Ми можемо й повинні залучити нову владу до будь-якого відкритого діалогу з нами, щоб вони звернули увагу на підтекст та наслідки своїх дій...
Якщо опозиція виконуватиме свою функцію, вона себе відновить. Поки вона не зрозуміє, що пішло не так між 2005-м та 2010 роком, вона не зможе відновитися.
ЧИМ БІЛЬШЕ УКРАЇНЦІ ДІЗНАВАТИМУТЬСЯ ПРО РОСІЮ, ТИМ БІЛЬШЕ РОЗУМІТИМУТЬ, ЩО ЦЕ НЕЗДОРОВА МОДЕЛЬ
...Я впевнений в одному. Чим більше українці дізнаватимуться про Росію, тим більше розумітимуть, що це нездорова модель для України...За часів Путіна Росія стала місцем, де кожна достатньо впливова особа може захопити власність і активи, які належать іншим. Якщо ви хочете чогось та ви достатньо впливовий, беріть це!
Через цю модель мільйони росіян утекли з країни... Чи прийнятна ця модель для України? Сумніваюся. Думаю, Янукович також сумнівається в цьому. Отже, замість того, щоб розмірковувати щодо точки неповернення, нам потрібно подумати, що захід може запропонувати Україні, якщо її влада опиниться в глухому куті. А вони там опиняться. Тоді питання полягатиме в тому, чи буде опозиції що сказати?
З моменту своєї інавгурації 25 лютого президент України Віктор Янукович швидко змінив напрямок зовнішньої політики країни на проросійський. Він розкритикував присвоєння його попередником Віктором Ющенком звання Героя України лідеру націоналістичного руху ХХ століття Степані Бандері.
Він підписав Харківські угоди, дозволивши російському Чорноморському флоту залишитися в Севастополі щонайменше до 2042 року. Янукович також формально зрікся планів країни щодо вступу в НАТО. Крім того, вважається, що в стадії доопрацювання перебувають інші великі угоди про об’єднання енергетичної, авіаційної та інших промислових галузей двох країн.
Захід же, який утомився від кульгавого поступу України до демократії, така карколомна швидкість захопила зненацька.
Голова Російської та євразійської програми лондонського інституту «Чатем Хаус» Джеймс Шерр є одним з ключових західних експертів з України та Росії. У своєму інтерв’ю він заявив, що Захід є занадто бюрократичним та розрізненим, аби швидко відреагувати на зближення України та Росії. Він пояснює, у чому прорахувався Янукович зі своїми поступками Росії. Ось цитати з його інтерв’ю «Київ Пост» від 30 травня 2010 року.
ПАРТІЯ ЛИТВИНА Є ПАРТІЄЮ-ГЕРМАФРОДИТОМ, ЯКА ДИСКРЕТНО ПІДТРИМУЄ ГЕОПОЛІТИЧНІ ПЛАНИ РОСІЇ
Вас здивувала швидкість та масштаби зближення Януковича з Росією у зовнішній політиці?
Як тільки 9 березня було ухвалено закон [у якому йшлося, що коаліція може формуватися не тільки фракціями, а й окремим депутатами], став зрозумілим «тип змін», які очікували на Україну. Думка, яку я висловлював раніше – «Янукович не зможе скористатися своєю владою, якщо він нею не поділиться» – вже не відповідає дійсності. Багато хто з нас також припускав, що Віктор Янукович повернеться до поміркованої багатовекторної політики колишнього президента Леоніда Кучми. Ми очікували, що він відмовиться від найбільш суперечливих напрямків політики свого попередника Віктора Ющенка, але не більше того. Однак після 9 березня коаліція «болота» стала можливою, а сили, які, як ми вважали, почали вимирати, повернулись у центр політичної арени.
Ви маєте на увазі комуністів?
Особливо комуністів. Партія Литвина є партією-гермафродитом, яка дискретно підтримує геополітичні плани Росії. Але швидкість, із якою Янукович консолідував вертикаль влади, була неочікуваною, навіть вражаючою. І я не думаю, що мало б значення, з яким відривом він би переміг, у 3 чи 0,3%. Він рішуче налаштований консолідувати свою владу в максимально повному обсязі і якомога швидше, поки хтось інший не наважився її оспорити.
ЯНУКОВИЧ НАЇВНО ПРИПУСТИВ: ЯКЩО УКРАЇНА ДАСТЬ РОСІЇ ВСЕ, ПРО ЩО ТА МОЖЕ ПОПРОСИТИ, ТИСК ПРИПИНИТЬСЯ
Наскільки далеко, на вашу думку, Янукович заведе Україну в орбіту Росії? Якими будуть наслідки?
Своїми першими кроками – самими лише Харківськими угодами – Янукович повністю розвернув напрямок розвитку України, починаючи з 1991 року. Не Ющенко визначав, що Чорноморський флот має піти у 2017 році. Це зробив Кучма. Багатовекторна політика Кучми мала на меті поглибити дружні відносини з Росією на прагматичній основі та крок за кроком привести Україну в євроатлантичну систему. У Міністерстві оборони та серед керівного складу збройних сил панували настрої, що Україна має стати інтегрованою в НАТО, наскільки це буде можливо, на межі членства. Усе це було до Ющенка. Три українські президенти, включаючи Ющенка (який після всього сформував коаліцію з Януковичем, а потім намагався повторити це, та який так і не розібрався зі своїми опонентами через прокуратуру!) намагалися керувати країною з центру. Янукович ламає цей шаблон як з середини, так і в геополітичному відношенні. І він робить це не через непереборний тиск з боку Росії, і не тому, що він є креатурою російських інтересів. Він робить це для того, щоб зацементувати свою владу в Україні, що також означає владу для фінансових та політичних інтересів, які підтримують Партію регіонів. За останні п’ять років українське громадянське суспільство зазнало двох важких ударів: перший – завдяки безладу та розчаруванню ерою Ющенка–Тимошенко; другий – через фінансову кризу, яка коштувала Україні 15 відсотків її ВВП за один рік.
Проте у геополітичному відношенні, на мою думку, Янукович прорахувався. З вражаючою наївністю він припустив, що якщо Україна дасть Росії все, про що та може розумно попросити, тиск припиниться. Натомість, російський тиск лише посилився. Ми бачимо це на прикладі пропозиції про злиття Нафтогазу й Газпрому. Ми бачимо це на прикладі вимог про отримання дедалі більших і більших активів в українській енергетичній системі та тиску на транзитну систему. Дійшло до того, що навіть бізнесмени, котрі підтримують Партію регіонів, від яких залежить сам Янукович, почуваються ущемленими.
ЯНКУКОВИЧ НЕ ДОМІГСЯ ВІД РОСІЇ ЖОДНОЇ «ПОСЛУГИ ЗА ПОСЛУГУ»
...Але Янукович уже розіграв свої найважливіші карти. По-перше, він пішов на поступки навіть щодо Чорноморського флоту. По-друге, він не домігся жодної «послуги за послугу», які намагався здобути щодо енергоносіїв (включаючи відмову від трубопроводу “Південний потік” та гарантій мінімального обсягу транзитних поставок російського газу через український трубопровід до Європи).
По-третє, він збільшив опозицію всередині країни, відштовхнувши від себе не тільки найбільш відданих прихильників Юлії Тимошенко, а й тих, хто, як [колишній голова адміністрації Ющенка] Балога, з усіх сил намагалися сформувати з ним центристську коаліцію, яку він безцеремонно відкинув.
І по-четверте, запевнивши Брюссель, що його найвищим пріоритетом є вступ до Європейського Союзу, він навіть із ввічливості не проконсультувався з ЄС перед тим, як укласти ці надзвичайні угоди. Тому коли в нього виникнуть проблеми з Росією, кого він мобілізуватиме? Хто підтримає його? Можливо, ніхто, оскільки він відмовив їм усім, і вони пішли геть.
Підхід до цих угод був імпровізованим, усе робилося з вражаючою некомпетентністю, войовничістю та поспіхом. У тому числі відбулася раптова геополітична зміна: надзвичайно різке припинення співпраці розвідки з НАТО, фактична (навіть якщо вона поки що й не визнається) зупинка реформи оборонної та безпекової галузі, повернення старої гвардії до Міністерства оборони, керівного складу та СБУ, надання картбланшу російським розвідувальним службам та, що вражає найбільше, збереження всіх недоліків угоди щодо Чорноморського флоту 1997 року, яку тепер продовжили до 2042-го. Це – вражаюче цинічна ціна за те, що може стати лише короткостроковим зростанням економічної діяльності та внутрішньої популярності.
ВЛАДА ЗАБУВАЄ, ЩО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ Є ДЛЯ РОСІЇ ІСТОРИЧНОЮ ПОМИЛКОЮ
Схоже, Захід, зокрема Брюссель та Вашингтон, заплющують очі на багато подій в Україні. Вони повернулися спиною до України або вважають останні події в Україні позитивними тенденціями?
Наївність Януковича та його партнерів у тому, що вони забувають, що незалежність України є для Росії історичною помилкою. Поки Росія відчуватиме, що карти в її руках – а саме так зараз і відбувається – вона не послабить свій тиск, аж поки не відчує, що добилась успіху в перетворенні незалежності України на суто декоративну. Москва добивається повного контролю над енергетичним сектором України та заборони будь-кому розробляти нові джерела енергії. Вона добивається інтеграції українських оборонних та розвідувальних структур у російські. Вона також добивається нічим не обмеженої та не утрудненої діяльності російського капіталу всередині України. Якщо вона всього цього доб’ється, то про яку незалежність ітиме мова?
ДИВНО, АЛЕ ВЛАДА ВСЕ ЩЕ ОЧІКУЄ, ЩО ЄС НАДАСТЬ УКРАЇНІ ФІНАНСУВАННЯ
...По-перше, необхідно зрозуміти, що відсутність реакції з боку Заходу є відображенням значного шоку. Експерти, напевне, зрозуміли, що означали закон про коаліцію від 9 березня та сама нова коаліція. Однак бюрократи й ті, хто приймає рішення в ЄС, НАТО і США засвоюють інформацію набагато повільніше, вони тільки-но починають пристосовуватися до того факту, що події розвиваються не так, як вони очікували. Тому слушним є запитання, якою буде реакція Заходу через шість місяців після того, як буде зроблено належну оцінку. Навіть сьогодні ЄС не заплющує очі на те, що коли справа дійшла до газу, Янукович поставив їх перед фактом. Однак із якихось химерних причин нова влада все ще очікує, що ЄС надасть їм фінансування для модернізації української газотранспортної системи.
Звичайно, покоління західних лідерів, що виникло після Холодної війни, уже зникло. Нове покоління має водночас ширшу та набагато вужчу сферу інтересів. Україна, Східна та Центральна Європа, Чорне й Каспійське море вже не перебувають у центрі уваги, як це було до подій 11 вересня. І вже точно не в Сполучених Штатах! Тоді варто запитати: чи має ЄС в цілому бачення себе самого поза відновленням після фінансової кризи та розв’язанням проблеми Греції?
Тому, як мені не прикро, Україна зникла з поля уваги. І росіяни знають про це краще за інших.
Вони дійшли цинічного, однак цілком раціонального висновку, що мають скористатись моментом, аби захопити все, що можна. І не тому, що вони впевнені в собі. Навпаки. Вони знають, що попри помірне відновлення після фінансової кризи, їхні проблеми, що лежать в основі, є дуже серйозними. Вони не уявляють, як узятися за власний план модернізації, досягнути рівня продуктивності, пристосованості та інновацій країн БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай), а різноманітні заворушення на Північному Кавказі – це все одно що мати трохи Афганістану на своєму задньому дворі. Хіба не іронія збіг двох моментів: те, як Янукович – з внутрішніх причин, та «Московський тандем» – з геополітичних, намагаються захопити якомога більше влади, поки не закрилося вікно можливості.
Чи є якісь інструменти, завдяки яким Захід та опозиція в Україні могли б змінити цей нахил України в бік Росії?
Давайте будемо реалістами. У найближчій перспективі – дуже мало або жодних. Заходу необхідно чітко усвідомити, яким саме буде його месидж для нової української влади. Україна – суверенна держава. Вона має право ослабити співпрацю з нами або навіть припинити її, з консультаціями або без них. Ми не повинні бити кулаком по столу, погрожувати, повчати, скиглити або скаржитись.
Але Україні потрібно зрозуміти, що в нас також є зацікавленість, не кажучи вже про принципи.
Так само українська влада має працювати над своїми економічними пріоритетами та доповідати людям про це, так і ЄС повинен відповідати перед європейськими платниками податків, які мають усі права вимагати інформацію про те, хто отримує їхні гроші й навіщо. ЄС незобов’язаний фінансувати українську неефективність та некомпетентність в економіці, не кажучи вже про енергетичний сектор, де відбувся повний відкат від стандартів та принципів Енергетичного співтовариства.
І звичайно, ми не зобов’язані субсидувати Росію та її енергетичну політику. НАТО було присутнє в Україні, оскільки три президенти вирішили, що це сприяє національним інтересам України. Вони також зробили висновок, що без НАТО неможливо здійснити реформу в галузі оборони в країні. Якщо в нової влади інша точка зору, то це їхнє право, і якщо вони хочуть, щоб ми пішли або зменшили нашу присутність, нам слід це зробити. Але якщо вони будуть на нас тиснути й зроблять так, щоб ми почувалися незваними гостями, то ми повинні взяти ініціативу у свої руки та піти до того, як нас попросять це зробити. Україна має право обирати, і ми повинні поважати це право. Потім Україні доведеться розплутувати наслідки свого вибору та жити з цим.
У середньотерміновій перспективі, я думаю, нова влада шкодуватиме про вибір, який робить сьогодні. Але з цієї точки зору, сподіваюся, захід сприйматиме Україну більш серйозно, ніж сьогодні, та зможе провести більш серйозну дискусію, ніж та яка відбувається нині. Я також сподіваюся, що до того часу ми нарешті зможемо запропонувати Україні реальну перспективу інтеграції та умови, на яких її можна здійснити.
МОСКВА ДІСТАНЕ ПРИВІД ДЛЯ ОГОЛОШЕННЯ ВІЙНИ
Якщо опозиція прийде до влади, то чи слід їй тоді денонсувати угоду щодо Чорноморського флоту Росії?
А хіба це проблема? В опозиції будуть чіткі юридичні підстави для того, щоб денонсувати угоду. Але це не є проблемою, принаймні тією, якою Україна занепокоєна. Але, що стосується Москви, то це буде великою проблемою і на практиці приводом для оголошення війни. Досить дорогим приводом для оголошення війни, оскільки через п’ять років те, що російська економіка інвестує у Крим, буде набагато більше, ніж зараз. Можна здригнутися, якщо подумати, що може статися. Чи не було б доречно для опозиції, скориставшись порадами сторонніх експертів, поміркувати над тим, як до цих нових прикрих та абсолютно невигідних угод можна внести поправки, щоб забезпечити дотримання Чорноморським флотом Росії практики нормального міжнародного базування в іноземній країні; про те як обмежити та контролювати присутність розвідки Росії; про те як зробити, щоб економічні інтереси Росії були прозорими та регульованими, як змусити платити податки належним чином, як гарантувати, що будь-яка діяльність Росії не виходить за межі обґрунтованої національної самооборони? Ці зміни будуть не тільки в інтересах України, а також у інтересах Європи, і якщо ЄС та НАТО хочуть уникнути напруги, не говорячи вже про конфлікт, вони повинні сприяти такому процесові та узяти в ньому участь якомога швидше.
ЯНУКОВИЧ РОЗДІЛЯЄ КРАЇНУ ЩЕ БІЛЬШЕ
Ви говорите про можливість громадянського конфлікту в Україні?
Не скільки через Чорноморський флот, скільки через те, що Янукович, управляючи розділеною країною, розділяє її ще більше. Українці не звикли до такого. Уявіть собі такий сценарій через рік, коли роздратування буде ще більшим, ніж зараз. Група музикантів заходить до бару у Львові й починає співати репертуар “Любе” (російська група, яка співає військові пісні) російською мовою. Їх просять припинити, але вони не погоджуються. Це спричиняє бійку, до якої приєднуються дедалі більше людей. Думаєте місцева міліція підтримає місцевих жителів? Що робить МВС за нової влади? Я не люблю це запитання, але його потрібно поставити. Я не люблю задавати інше запитання: як довго ми зможемо казати, що українці є стриманими людьми, не зважають на те, як влада керує і не виступають публічно з критикою, залишаючи свої побоювання та реакції при собі?
НАТО В ОБРАЗІ ВОРОГА ДОПОМАГАЄ ПІДТРИМУВАТИ РОСІЙСЬКИЙ РЕЖИМ
І як ви думаєте, коли це припиниться? Гадаєте, влада керується національними інтересами чи власними цілями?
Нам не слід забувати про історичне підґрунтя. У Радянському Союзі безпека означала, по-перше й насамперед, безпеку режиму. Янукович є частиною цієї традиції. Для нього геополітика – це прибудова, яка слугує процесові створення режиму та його збереження. Через це, гадаю, він так і діє.
Звичайно, Росія дуже різна. Це надзвичайно важливий геополітичний гравець. Чому російська військова доктрина визначає НАТО як головного ворога безпеці Росії, коли кожен пасажир у московському метро знає, що головний ворог зовсім інший? Тому що НАТО як ворог допомагає підтримувати режим та стверджувати таку модель. Чому Росія так хоче продемонструвати, що незалежність України – це історична помилка та проект її інтеграції до Заходу завершено? Це щоб ще раз підтвердити законність режиму й те, як він визначає російську ідентичність.
Те, що трапилося завдяки Януковичу, відродило життєздатність московського тандему, незважаючи на те, яка конфігурація сил виникне у 2012. Я побоююся, що останні події в Україні будуть дуже поганим для тих у Росії, хто знає або відчуває, що неоімперська парадигма є перешкодою для перетворення Росії на сучасну й гідну країну.
ЯКЩО ОПОЗИЦІЯ ВИКОНУВАТИМЕ СВОЮ ФУНКЦІЮ, ВОНА ВІДНОВИТЬСЯ
Чи вважаєте ви, що зараз Україна проходить точку неповернення у своєму наближенні до Москви?
У буквальному розумінні, Україна вже досягла точки неповернення. Уже неможливо просто переробити те, що було зроблено. Вибори в лютому та харківські угоди змінили все настільки сильно, що країна ніколи не зможе просто повернутися й пройти через ті самі двері, звідки вона прийшла.
Ці вади стануть явними, а протиріччя посиляться. До того часу новий шлях та нові двері виникнуть, і також будуть нові лідери. Але ми не бачимо їх сьогодні.
Ми можемо й повинні залучити нову владу до будь-якого відкритого діалогу з нами, щоб вони звернули увагу на підтекст та наслідки своїх дій...
Якщо опозиція виконуватиме свою функцію, вона себе відновить. Поки вона не зрозуміє, що пішло не так між 2005-м та 2010 роком, вона не зможе відновитися.
ЧИМ БІЛЬШЕ УКРАЇНЦІ ДІЗНАВАТИМУТЬСЯ ПРО РОСІЮ, ТИМ БІЛЬШЕ РОЗУМІТИМУТЬ, ЩО ЦЕ НЕЗДОРОВА МОДЕЛЬ
...Я впевнений в одному. Чим більше українці дізнаватимуться про Росію, тим більше розумітимуть, що це нездорова модель для України...За часів Путіна Росія стала місцем, де кожна достатньо впливова особа може захопити власність і активи, які належать іншим. Якщо ви хочете чогось та ви достатньо впливовий, беріть це!
Через цю модель мільйони росіян утекли з країни... Чи прийнятна ця модель для України? Сумніваюся. Думаю, Янукович також сумнівається в цьому. Отже, замість того, щоб розмірковувати щодо точки неповернення, нам потрібно подумати, що захід може запропонувати Україні, якщо її влада опиниться в глухому куті. А вони там опиняться. Тоді питання полягатиме в тому, чи буде опозиції що сказати?
Патріарх Варфоломій закликав Київський патріархат повернутися в канонічну Церкву
Патріарх Константинопольський Варфоломій закликав Українську православну церкву Київського патріархату покаятися і приєднатися до канонічної Православної церкви.
"Хай вони не зволікають, а приєднуються до канонічної Церкви, яка є кораблем порятунку", - сказав патріарх Варфоломій в інтерв'ю телеканалу Вести-24, запис якого відбувся в неділю у Костянтинівському палаці в Стрельні під Петербургом.
Він зазначив, що в недавній розмові з митрополитом Київським і всія України Володимиром побажав йому, щоб той "ще за життя міг би побачити рішення цієї проблеми, і щоб схизма припинила своє існування".
"Те, що робить наша Церква, вона робить з повагою до чинного канонічного порядку (в Україні)", - так прокоментував патріарх Варфоломій сучасну політику Константинопольського патріархату стосовно "українського розколу".
Він висловив готовність від імені всієї своєї Церкви молитися "як про російській, так і про український народ".
Як повідомлялося, у 2008 році президент України Віктор Ющенко запросив до Києва Вселенського патріарха Варфоломія в надії, що той підтримає ідею незалежної Української церкви. Під час того візиту Варфоломій дистанціювався від цієї проблеми.
"Хай вони не зволікають, а приєднуються до канонічної Церкви, яка є кораблем порятунку", - сказав патріарх Варфоломій в інтерв'ю телеканалу Вести-24, запис якого відбувся в неділю у Костянтинівському палаці в Стрельні під Петербургом.
Він зазначив, що в недавній розмові з митрополитом Київським і всія України Володимиром побажав йому, щоб той "ще за життя міг би побачити рішення цієї проблеми, і щоб схизма припинила своє існування".
"Те, що робить наша Церква, вона робить з повагою до чинного канонічного порядку (в Україні)", - так прокоментував патріарх Варфоломій сучасну політику Константинопольського патріархату стосовно "українського розколу".
Він висловив готовність від імені всієї своєї Церкви молитися "як про російській, так і про український народ".
Як повідомлялося, у 2008 році президент України Віктор Ющенко запросив до Києва Вселенського патріарха Варфоломія в надії, що той підтримає ідею незалежної Української церкви. Під час того візиту Варфоломій дистанціювався від цієї проблеми.
У Росії жорстоко придушені "марші незгодних"
Опозиція спробувала провести мітинги протесту в кількох містах Росії. У Москві та Санкт-Петербурзі міліція жорстко придушила акції "незгодних".
Влада в Москві та Петербурзі не дала свого дозволу на проведення акцій протесту, і міліція жорстко розігнала присутніх. Як повідомляє "Эхо Москвы", людей валили на землю, били і заштовхували в міліційні автобуси, до них не допускають адвокатів.
На Тріумфальній площі Москви було затримано більше 130 осіб, зокрема члена Бюро руху "Солідарність" Іллю Яшина і головного редактора журналу "Нью Таймс" Євгенію Альбац.
За даними сайту "Каспаров.ру", затримано 170 учасників, є багато побитих міліціонерами. Двоє постраждалих доставлені до лікарні. Серед затриманих - лідери і активісти опозиційних рухів - "Солідарність", "Лівий фронт", "Об`єднаний громадянський фронт", "Оборона", учасники руху обдурених пайовиків, а також журналісти. За даними "Каспаров.ру", до них не допускають адвокатів.
За даними радіо "Свобода", мітинг у Петербурзі був також жорстоко розігнаний, кілька десятків його учасників затримані.
Колона опозиціонерів пройшла від Палацової до Сенатської площі, де був влаштований імпровізований концерт. За наявною інформацією, кілька осіб також намагалися скандувати гасла, але були затримані. Ходу опозиціонерів очолював член Бюро руху "Солідарність" Борис Нємцов, виконавчий директор Об`єднаного громадянського фронту Ольга Курносова і лідер петербурзького відділення партії "Яблуко" Максим Резник.
Влада в Москві та Петербурзі не дала свого дозволу на проведення акцій протесту, і міліція жорстко розігнала присутніх. Як повідомляє "Эхо Москвы", людей валили на землю, били і заштовхували в міліційні автобуси, до них не допускають адвокатів.
На Тріумфальній площі Москви було затримано більше 130 осіб, зокрема члена Бюро руху "Солідарність" Іллю Яшина і головного редактора журналу "Нью Таймс" Євгенію Альбац.
За даними сайту "Каспаров.ру", затримано 170 учасників, є багато побитих міліціонерами. Двоє постраждалих доставлені до лікарні. Серед затриманих - лідери і активісти опозиційних рухів - "Солідарність", "Лівий фронт", "Об`єднаний громадянський фронт", "Оборона", учасники руху обдурених пайовиків, а також журналісти. За даними "Каспаров.ру", до них не допускають адвокатів.
За даними радіо "Свобода", мітинг у Петербурзі був також жорстоко розігнаний, кілька десятків його учасників затримані.
Колона опозиціонерів пройшла від Палацової до Сенатської площі, де був влаштований імпровізований концерт. За наявною інформацією, кілька осіб також намагалися скандувати гасла, але були затримані. Ходу опозиціонерів очолював член Бюро руху "Солідарність" Борис Нємцов, виконавчий директор Об`єднаного громадянського фронту Ольга Курносова і лідер петербурзького відділення партії "Яблуко" Максим Резник.
Дрогобицькі загальноосвітні школи носитимуть імена національних героїв
Трудові колективи Дрогобицьких загальноовітніх шкіл №№ 10 і 15 прийняли рішення про присвоєння цим освітнім установам імен національних героїв – Євгена Коновальця і Степана Бандери.
Зі слів Миколи Гука, вже 1 червня, це питання планують розглянути на сесії міської ради і скерувати відповідні подання до вищих інстанцій. Разом з тим, як повідомив Микола Гук, і в інших школах міста також готуються до надання їм імен національних героїв.
Зі слів Миколи Гука, вже 1 червня, це питання планують розглянути на сесії міської ради і скерувати відповідні подання до вищих інстанцій. Разом з тим, як повідомив Микола Гук, і в інших школах міста також готуються до надання їм імен національних героїв.
У Верховній Раді занепокоєні: Львів видає не такі книжки, як слід!
Анонсоване на нині привітання голови Львівської ОДА Василя Горбаля працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження з нагоди професійного свята по півгодинному марному очікуванні…не відбулося.
Хоча саме свято у форматі тісної спілки нагороджувальників та нагороджених таки у Львівському палаці мистецтв мало місце. Окрасою його стали концертні виступи вихованців ЛССМШІ ім. С. Крушельницької, дитячого шоу «Кадрики» та ведучих урочистої програми Ірини Венгрин-Климович і поета та барда Олеся Дяка. Останній вельми втішив таємницями родинної біографії відсутнього голови ЛОДА Василя Горбаля та постійною плутаниною посад львівських владців, не забуваючи при цьому рекламувати власну книжкову продукцію.
Одному із кілька разів переплутаних достойників випало замість Василя Горбаля привітати працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження з нагоди професійного свята, яке насправді Україна вже відзначила минулої суботи. Ігор Держко, назвавши видавничу галузь лідируючою в області, а обласний центр – столицею книговидавничої справи країни, вручив грамоти ЛОДА директору видавництва «Світ», Ігорю Мельнику, проректору з наукової роботи УАД Володимиру Маїку, директору поліграфічного центру НУ «Львівська політехніка» Івану Паров’яку, засновнику видавництва «Астролябія» Олегові Фешовцю, директору видавництва «Сполом» Олегу Дуку, письменникові Миколі Петренку, очільнику книгозбірні «Просвіта» Ярославові Макару.
Перший заступник голови Львівської облради Роман Ілик, від імені всіх переплутаних чиновників зауважив: «Добре, що поети не розбираються у наших посадах. Це нам тільки додає». Після цього, нагадавши, що «в нас і перша друкарня була, і перша книга видана», він повідомив, що 2010 року в обласному бюджеті на потреби галузі передбачено всього лиш 700 тис. грн. і нагородив цінними подарунками завідувача кафедри графічного дизайну УАД Володимира Стасенка та Івана Бобеля із НДПІ.
Українську академію друкарства у своєму вітальному слові відзначив і також переплутаний заступник міського голови Львова з гуманітарних питань Василь Косів. Міський чиновник, зокрема, спопуляризував традиції Форуму видавців та програми підтримку українського книговидання. Власне, одну із таких підтриманих бюджетними коштами книжок прийшлась не до шмиги центральній владі. «У Верховній раді з’явилися цікаві нотки, що ми якусь не таку книжку підтримали». Але ми все робимо правильно», – сказав Василь Косів і нагородив грамотою міського голови Роксолану За церковну із УАД та директора «Галицької видавничої спілки» Ярослава Сватка, який саме й видав оту книжку «УПА у запитаннях і відповідях».
Від очільниці управління у справах поліграфії радіо і телепростору ЛОДА Оксани Бойкович численні колективи друкарень та окремі керівники й науковці також отримали грамоти.
Хоча саме свято у форматі тісної спілки нагороджувальників та нагороджених таки у Львівському палаці мистецтв мало місце. Окрасою його стали концертні виступи вихованців ЛССМШІ ім. С. Крушельницької, дитячого шоу «Кадрики» та ведучих урочистої програми Ірини Венгрин-Климович і поета та барда Олеся Дяка. Останній вельми втішив таємницями родинної біографії відсутнього голови ЛОДА Василя Горбаля та постійною плутаниною посад львівських владців, не забуваючи при цьому рекламувати власну книжкову продукцію.
Одному із кілька разів переплутаних достойників випало замість Василя Горбаля привітати працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження з нагоди професійного свята, яке насправді Україна вже відзначила минулої суботи. Ігор Держко, назвавши видавничу галузь лідируючою в області, а обласний центр – столицею книговидавничої справи країни, вручив грамоти ЛОДА директору видавництва «Світ», Ігорю Мельнику, проректору з наукової роботи УАД Володимиру Маїку, директору поліграфічного центру НУ «Львівська політехніка» Івану Паров’яку, засновнику видавництва «Астролябія» Олегові Фешовцю, директору видавництва «Сполом» Олегу Дуку, письменникові Миколі Петренку, очільнику книгозбірні «Просвіта» Ярославові Макару.
Перший заступник голови Львівської облради Роман Ілик, від імені всіх переплутаних чиновників зауважив: «Добре, що поети не розбираються у наших посадах. Це нам тільки додає». Після цього, нагадавши, що «в нас і перша друкарня була, і перша книга видана», він повідомив, що 2010 року в обласному бюджеті на потреби галузі передбачено всього лиш 700 тис. грн. і нагородив цінними подарунками завідувача кафедри графічного дизайну УАД Володимира Стасенка та Івана Бобеля із НДПІ.
Українську академію друкарства у своєму вітальному слові відзначив і також переплутаний заступник міського голови Львова з гуманітарних питань Василь Косів. Міський чиновник, зокрема, спопуляризував традиції Форуму видавців та програми підтримку українського книговидання. Власне, одну із таких підтриманих бюджетними коштами книжок прийшлась не до шмиги центральній владі. «У Верховній раді з’явилися цікаві нотки, що ми якусь не таку книжку підтримали». Але ми все робимо правильно», – сказав Василь Косів і нагородив грамотою міського голови Роксолану За церковну із УАД та директора «Галицької видавничої спілки» Ярослава Сватка, який саме й видав оту книжку «УПА у запитаннях і відповідях».
Від очільниці управління у справах поліграфії радіо і телепростору ЛОДА Оксани Бойкович численні колективи друкарень та окремі керівники й науковці також отримали грамоти.
У Києві пікетували Посольство Росії на підтримку "Стратегії 31"
У Києві активісти громадських організацій пікетували Посольство Російської Федерації в Україні на підтримку російських опозиціонерів, які відстоюють право на свободу зібрань.
Як повідомив УНІАН голова столичного осередку всеукраїнської молодіжної громадської організації "Фундації регіональних ініціатив" Михайло ЛЕБЕДЬ, в акції взяли участь члени ВМГО “Фундація регіональних ініціатив”, правозахисної громадської організації “Інститут "Республіка”, профспілки “Народна солідарність” провели біля будівлі посольства театралізовану акцію на підтримку російських правозахисників, які відстоюють право на свободу зібрань, і 31 числа кожного місяця проводять акції з вимогою до керівництва РФ дотримуватися положення законодавства, що гарантує право громадянам на мирні масові акції протесту.
За словами М.ЛЕБЕДЯ, ініційовані українським парламентом зміни до відповідного закону можуть суттєво звузити права громадян України на проведення мирних акції протесту.
"У нас може статися так само, як зараз відбувається в Росії, коли влада через міліцію карає учасників таких заходів", - сказав він.
За словами М.ЛЕБЕДЯ, під час сьогоднішньої акції її учасники розіграли таку сценку: люди у камуфляжній формі, які уособлюють представників правоохоронних органів, розривали плакати мітингувальників.
Довідка УНІАН. З літа 2009 року 31 числа кожного місяця (якщо таке число є) російські опозиціонери та правозахисники проводять безстрокову серію громадянських акцій протесту на захист 31-ї статті Конституції РФ (про свободу зібрань). Цей рух називається «Стратегія-31».
Як повідомив УНІАН голова столичного осередку всеукраїнської молодіжної громадської організації "Фундації регіональних ініціатив" Михайло ЛЕБЕДЬ, в акції взяли участь члени ВМГО “Фундація регіональних ініціатив”, правозахисної громадської організації “Інститут "Республіка”, профспілки “Народна солідарність” провели біля будівлі посольства театралізовану акцію на підтримку російських правозахисників, які відстоюють право на свободу зібрань, і 31 числа кожного місяця проводять акції з вимогою до керівництва РФ дотримуватися положення законодавства, що гарантує право громадянам на мирні масові акції протесту.
За словами М.ЛЕБЕДЯ, ініційовані українським парламентом зміни до відповідного закону можуть суттєво звузити права громадян України на проведення мирних акції протесту.
"У нас може статися так само, як зараз відбувається в Росії, коли влада через міліцію карає учасників таких заходів", - сказав він.
За словами М.ЛЕБЕДЯ, під час сьогоднішньої акції її учасники розіграли таку сценку: люди у камуфляжній формі, які уособлюють представників правоохоронних органів, розривали плакати мітингувальників.
Довідка УНІАН. З літа 2009 року 31 числа кожного місяця (якщо таке число є) російські опозиціонери та правозахисники проводять безстрокову серію громадянських акцій протесту на захист 31-ї статті Конституції РФ (про свободу зібрань). Цей рух називається «Стратегія-31».
Одеський губернатор шукає шляхів повернути Військовий інститут зі Львова
У вересні цього року почнеться навчання на першому і другому курсах тилового факультету Військового інституту при Одеському Національному політехнічному університеті.
Як передає кореспондент УНІАН, таку заяву обнародував сьогодні голова Одеської облдержадміністрації Едуард МАТВІЙЧУК після зустрічі із заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України Григорієм САКОВСЬКИМ.
За словами губернатора, саме з метою інспекції стану справ у Військовому інституті прибула до Одеси комісія Міноборони на чолі з Г.САКОВСЬКИМ. Досвідченим офіцерам належить визначити «можливості початку з вересня 2010 року навчання в інституті».
Голова обласної держадміністрації також запевнив журналістів, що з боку керівництва Одеської ОДА «буде вжито всіх заходів для повернення до Одеси факультетів підготовки десантних і розвідувальних підрозділів - оскільки це відповідає позиції керівництва країни».
Як повідомлялося, Е.МАТВІЙЧУК раніше вже заявляв, що до вересня буде відновлено навчання в Одеському інституті Сухопутних військ, хоча бюджетних коштів на це в поточному році не передбачено. Щоб зібрати необхідний мінімум - 10 млн. грн. – Е.МАТВІЙЧУК навіть пообіцяв 20 травня «ініціювати створення добродійного фонду, в який кожен одесит, бажаючий повернути виш до Одеси, зможе пожертвувати кошти».
У свою чергу під час візиту до Львова 27 травня Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ заявив, що поки що «не розглядав питання про повернення вишу до Одеси», не вважаючи його першочерговим.
Проте глава держави зазначив, що переведення інституту на захід України було «політичним рішенням». У Львівську академію Сухопутних військ «вкладено величезні гроші», а в Одесі «вже багато що відновити неможливо».
Разом з тим Президент висловив думку, що «правильно буде використовувати існуючі підготовчі бази на півдні України, і частина вишу має бути саме там».
Довідка УНІАН. У 2005 році Кабінет міністрів України вирішив перевести навчальний процес і майно Одеського інституту Сухопутних військ до Львова. А в серпні 2006 року Кабмін на чолі з Віктором ЯНУКОВИЧЕМ прийняв рішення реорганізувати виш, створивши Військовий інститут при Одеському Національному політехнічному університеті. Пізніше ряд приміщень Військового інституту було передано Державній судовій адміністрації України, Південноукраїнському педагогічному університету та іншим установам.
Як передає кореспондент УНІАН, таку заяву обнародував сьогодні голова Одеської облдержадміністрації Едуард МАТВІЙЧУК після зустрічі із заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України Григорієм САКОВСЬКИМ.
За словами губернатора, саме з метою інспекції стану справ у Військовому інституті прибула до Одеси комісія Міноборони на чолі з Г.САКОВСЬКИМ. Досвідченим офіцерам належить визначити «можливості початку з вересня 2010 року навчання в інституті».
Голова обласної держадміністрації також запевнив журналістів, що з боку керівництва Одеської ОДА «буде вжито всіх заходів для повернення до Одеси факультетів підготовки десантних і розвідувальних підрозділів - оскільки це відповідає позиції керівництва країни».
Як повідомлялося, Е.МАТВІЙЧУК раніше вже заявляв, що до вересня буде відновлено навчання в Одеському інституті Сухопутних військ, хоча бюджетних коштів на це в поточному році не передбачено. Щоб зібрати необхідний мінімум - 10 млн. грн. – Е.МАТВІЙЧУК навіть пообіцяв 20 травня «ініціювати створення добродійного фонду, в який кожен одесит, бажаючий повернути виш до Одеси, зможе пожертвувати кошти».
У свою чергу під час візиту до Львова 27 травня Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ заявив, що поки що «не розглядав питання про повернення вишу до Одеси», не вважаючи його першочерговим.
Проте глава держави зазначив, що переведення інституту на захід України було «політичним рішенням». У Львівську академію Сухопутних військ «вкладено величезні гроші», а в Одесі «вже багато що відновити неможливо».
Разом з тим Президент висловив думку, що «правильно буде використовувати існуючі підготовчі бази на півдні України, і частина вишу має бути саме там».
Довідка УНІАН. У 2005 році Кабінет міністрів України вирішив перевести навчальний процес і майно Одеського інституту Сухопутних військ до Львова. А в серпні 2006 року Кабмін на чолі з Віктором ЯНУКОВИЧЕМ прийняв рішення реорганізувати виш, створивши Військовий інститут при Одеському Національному політехнічному університеті. Пізніше ряд приміщень Військового інституту було передано Державній судовій адміністрації України, Південноукраїнському педагогічному університету та іншим установам.
УПА проти гітлерівців: брехня чи політичні маніпуляції?
Російські спецслужби «розкопали» у своїх фондах «суперсекретний» документ, ще й вивісили його на своєму сайті… Звідки їм знати, що в Україні цей документ давно розсекречено й відкрито…
У вітчизняній історії чимало сторінок, які сприймаються українцями неоднозначно. На жаль, до них належить і боротьба Української повстанської армії за незалежність. Останнім часом ця тема стала надто політизованою, в результаті чого одні вважають вояків УПА героями, інша – «колабораціоністами», «фашистськими союзниками», «зрадниками». Особливо це загострилося напередодні святкування річниці створення Повстанської армії. У ці дні політики лівого спрямування виливають масу бруду на упівців, звинувачуючи їх у різних гріхах. Найпоширеніші серед них – мирне співіснування з гітлерівцями й підписання договору про співпрацю з Вермахтом.
Але ті, хто так каже, не читають архівних документів…
Спробуємо розглянути кожне зі звинувачень окремо, спираючись виключно на документи, а не політичну пропаганду чи «найщиріші» радянські дослідження. Комуністи не втомлюються повторювати, що вояки УПА не вбили жодного німецького солдата. Як докази використовують листи, отримані від Дослідницького інституту історії в Потсдамі й науково-дослідницького інституту в Мюнхені, де йдеться про відсутність у їхньому розпорядженні літератури, яка б підтвердила втрати німецької армії від повстанців. Маючи у своєму розпорядженні такі «незаперечні» докази, вони оголосили на всю країну, що УПА ніколи не воювала проти окупантів і досі активно пропагують цей міф.
Не полініться, панове політики, і сходіть до архіву
Очевидно, починати пошук таких матеріалів потрібно було не в німецьких наукових установах, а у вітчизняних архівосховищах, адже тут відповідних документів удосталь. Я свідомо не використовую націоналістичні джерела, через їх непереконливість, а тільки звіти німецького СД і партизанських з’єднань. Думаю в неправдивості цих документів годі сумніватися. Ці дані можна отримати в Центральному архіві вищих органів влади та управління України, що на Солом’янській площі в Києві, та в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (вул. Кутузова, 8). У першому, у фонді 4628, містяться німецькі документи, котрі проливають світло на цю проблему. У другому – потрібні дані знайдете у фонді 1, опис 22, де зберігаються звіти радянських партизанів перед Українським штабом партизанського руху (далі – УШПР).
Невже радянські партизани «брешуть»?
Отже, розпочнемо з партизанських звітів, адже партизанів як представників радянської влади лідерові КПУ Петру Симоненку, представникам Партії регіонів та їхнім прихильникам важче буде звинувачувати в брехні.
Про бойові дії українських повстанців проти Вермахту в УШПР повідомляв 1 червня 1943 року штаб партизанських загонів Житомирської області: «20.5.43 року націоналісти напали на німецький гарнізон с. Чудель, що в 20 км на Південний Схід від Сарн, у результаті було вбито 30 німців». Командир Рівненського партизанського з’єднання №1 Василь Бегма у своєму черговому звіті писав: «26.6.43р. в с. Хараїмівка Деражнянського району німці вели бій з націоналістами. Убито 4 німці й 19 націоналістів. При виїзді з Хараїмівки націоналісти влаштували засідку та вбили 7 німців».
Українсько-німецьке протистояння підтверджує у власному щоденнику відомий комісар Сумського партизанського з’єднання Семен Руднєв: «Наконец мы попали в район действия так называемых «бульбовцев», это одна разновидность украинских националистов, которые дерутся против немцев и партизан. Здесь же в этих районах находятся «бандеровцы», тоже националисты, которые дерутся против немцев, «бульбовцев» и партизан». У наступному записі від 24 червня 1943 року він ще раз наголошує на збройній боротьбі УПА з німцями: «За эти дни… нервы настолько напряжены, что я вторые сутки почти ничего не кушаю. Так как здесь такое политическое переплетение, что надо крепко думать, убить – это очень простая вещь… Националисты – наши враги, но они бьют немцев. Вот здесь и лавируй, и думай».
Свідчення німецьких документів
А ось що з цього приводу пишеться в німецьких документах. У звіті СД за 19 березня 1943 року йдеться: «У генеральному окрузі Волинь-Поділля націоналістично-українська… банда розвиває власну активність. Численні напади на територію східніше від шосе Рівне – Луцьк проводять переважно члени цієї банди». В липні 1943 року занепокоєність ситуацією з УПА висловив керівник генерального округу Волинь – Поділля Шене в записці на ім’я А.Розенберга: «На Волині немає жодної області не зараженої націоналістичними бандами. Особливо в західних областях – Любомль, Володимир-Волинський, Горохів, Дубно, Крем’янець – діяльність банд прийняла такі форми, що вже декілька тижнів можна говорити про збройне повстання».
Шеф СД в Галичині телеграфував 22 квітня 1944 року керівникові СС Г.Мюллеру: « УПА виступає в регіоні як переконлива дестабілізуюча сила, вона має намір посилити цю діяльність надалі й намагається захопити всю українську молодь так званою «лісовою ідеєю»… Окремі групи, особливо в південній частині регіону, не бояться навіть нападати на підрозділи німецького». У свою чергу, керівник охоронної поліції і СД в Тернополі у звіті за 22 травня 1944 року писав: «10 травня 1944 р. УПА знищила обоз жандармського пост Бучача, коли він перебував у Річиці, округ Дрогобуж».
Колківська республіка
У результаті боротьби УПА з німцями в Західній Україні виникали цілі повстанські партизанські краї, де гітлерівці боялися навіть з’являтися. Один із таких було створено в травні 1943 року на територіях Колківського, Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів, у його межах проголосили так звану Колківську республіку. Як відомо, вона проіснувала до жовтня 1943 року й була знищена саме німецькими військами.
До речі, аналогічні утворення виникали на звільнених від окупантів землях радянськими партизанами. Командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. Ковпака П.Вершигора, описуючи це явище, зазначав: «Усе Полісся, за винятком великих комунікацій Сарни – Ковель, Ковель – Брест і Сарни – Лунинець, було повністю вільне від німців, величезна територія від Сарн до Буга було поділена між УПА і з’єднаннями радянських партизанів, виштовхнутих з-за Горині… Західний берег р. Горинь, райони Стиндень, Степань, Домбровиця, район Колки – Рафалівка були в руках УПА, за ними до Стохода – радянські партизани, і від річки Стоход на Захід – повністю націоналістичні райони УПА, партизанами навіть не розвідані, – якась біла пляма на карті Полісся».
«Суперсекретний» документ російських спецслужб
Зовсім інша ситуація щодо співпраці УПА з Вермахтом. Справа в тому, що в архівах є безліч документів, котрі підтверджують наявність відповідних договорів, на них і спираються відповідні політичні сили. Однак вони свідчать про підписання з кінця 1943 року лише локальних домовленостей, на окремо взятих територіях, але не було загальної угоди між вищим керівництвом Рейху та ОУН (б), про що говорять комуністи й окремі представники партії регіонів, явно маніпулюючи даними.
До цього питання варто підходи не з позицій сьогодення, а тогочасної ситуації, яка склалася в західноукраїнських землях. Наступ Червоної Армії поставив українських повстанців перед необхідністю вести боротьбу на два фронти. Розуміючи її безперспективність, націоналісти шукають контактів із Вермахтом. І справа не в прихильності до нацистського режиму – командири окремих загонів УПА намагалися в такий спосіб убезпечити себе від повного розгрому радянськими військами, адже розуміли, що в недалекому майбутньому саме з цією силою доведеться вести боротьбу за незалежність, тому й прагли отримати від німців зброю, звільнити своїх бійців із в’язниць та захистити місцеве населення від свавілля німецьких солдатів. Відповідні угоди підписувалися на тих територіях, де повстанці не мали змоги вести боротьбу з переважаючими силами противника. У свою чергу, радянські партизани, що перебували в таких районах, робили суперечливі звіти щодо діяльності УПА.
Наприклад, у змісті одного з договорів, укладеного з німецьким керівництвом Володимирського округу 5 грудня 1943 року, ішлося про те, що нацисти зобов’язуються не нападати на українські села з боку залізничних доріг (окупанти проводили каральні акції як відплату за диверсії червоних партизан на залізниці. – Авт.), відпускати полонених, відмовитися від практики переслідування сімей повстанців, вести спільні військові дії проти радянських партизан. У свою чергу, українці, мали проводити диверсійну та розвідувальну роботу в тилу радянських військ. З такою ж метою використовував УПА в районах Постойно, Кременець, Верба, Кохін, Бережанце, Подкамень, Деражне керівник відділу розвідки бойової групи «Прюцман» штурбанфюрер СС Шмітц.
Варто визнати, що була спроба підписати загальну угоду щодо спільних дій. Такі переговори велися з січня 1944 року, проте безрезультатно. Обидві сторони зрозуміли, що не в змозі виконати вимог один одного. Упівці – не нападати на німецькі частини, не вести пропагандистську роботу серед поліції та солдат дивізії СС «Галичина», припинити терор проти польського населення. Німці – не проводити продуктові та каральні операції, не відправляти українців на роботи до Німеччини. Уже в ході цих перемовин нацисти дійшли висновку, що українські повстанці їх використовують.
«Незважаючи на те, що контакти з Герасимівським (уповноважений для проведення переговорів зі сторони ОУН(б). – Авт.) і командирами УПА більш низького рангу підтримуються доволі довго, видається, що всі ці старання охоронної поліції залишаються безрезультатними, – писалося в одному зі звітів СД. – Хоча Герасимівський запевняє, що будуть негайно віддані накази про заборону завдання збитків німецьким інтересам… За діями загонів УПА в регіоні Галичина не помітно, що вони отримали від свого керівництва накази, що виходять із домовленостей… І надалі… українська сторона знищує німецьких поліційних чинів…Дезертири й перебіжчики з дивізії СС «Галичина» приймаються в загони, посилюється терор української сторони проти польських населених пунктів. Ці факти підтверджують припущення, що для бандерівської групи неважливо дотримуватися вимог німецької сторони та зміцнення співпраці. Поставши перед необхідністю боротьби на два фронти, вона, використовуючи тактику затримок та обіцянок, намагається опертися на німецьку сторону й дочекатися, доки остаточно проясниться військова ситуація».
До речі, саме цей документ наводять противники УПА, говорячи про підписання договору як про доконаний факт. А російські спецслужби, після того як у СБУ почали розсекречувати документи тих часів, навіть вивісили його на своєму сайті, «відкопавши» його у своїх фондах, і піднесли як суперсекретний. Звідки ж їм знати, що в Україні кожен дослідник може безперешкодно ознайомитися з його змістом у Центральному архіві вищих органів влади.
Німецькі документи доводять, що для окупантів ці переговори були вигідні з декількох причин: по-перше, зменшувалися напади українців на тилові продуктові склади; по-друге, з’являлася можливість у ймовірному збройному конфлікті з поляками отримати в особі повстанців якщо не союзників, то принаймні помічників для забезпечення порядку в тилу; по-третє, давали можливість отримати розвіддані про ворогів Вермахту від УПА, що полегшувало роботу німецьких спецслужб; по-четверте, зустрічі з представниками різних течій українського націоналістичного руху сприяли поглибленню розколу в ОУН; по-п’яте, знайомство з ватажками повстанської армії давало змогу ретельно її контролювати, а в майбутньому, за необхідності, ліквідувати.
Співпраця УПА і партизанів
Варто зазначити, що аналогічні угоди в 1943 році підрозділи УПА укладали з радянськими партизанськими з’єднаннями. Щоправда, умови в них відрізнялися: як правило, партизани прохали повстанців пропустити їх через свою територію, націоналісти – не розповсюджувати більшовицьку пропаганду. Нерідко і ті, й інші відзначали, що роблять спільну справу – б’ють гітлерівців.
Коли партизани тільки з’явилися в західноукраїнських землях, то воліли не конфліктувати з націоналістами через слабкість своїх позицій у регіоні, відсутність підтримки населення та утримування повстанцями кращих вогневих рубежів, що могло призвести до непотрібних втрат серед особового складу. Причому підписання угоди про ненапад у одній області не убезпечувало від бойових дій в іншій.
Деталі одного з таких договорів описав у своєму щоденнику вже згадуваний Руднєв: «Нам сегодня предстоит задача форсировать Горынь, переправ нет, за исключением Яновой Долины, но там немецкий гарнизон… Решили делать наплавной мост через Горынь между селами Крчин – Здвиждже, но националисты, человек 500, заняли Здвиждже и заявили, что переправу строить не дадут. Ковпак решил раз так, то дать бой и смести это село, чему я решительно воспротивился; это просто не требуется большого ума, но жертвы с одной и другой стороны, жертвы мирного населения, детей и женщин. Я решил пойти на дипломатические переговоры… Договорились не трогать друг друга. Наша бескровная дипломатическая победа является блестящим маневром… Оказывается, здесь надо быть не только хорошо грамотным в военном и политическом отношении, но и применять «дипломатию». Бойцы смеются, что придется писать 3-й том дипломатии» (напередодні війни було написано тільки два томи. – Авт.).
Аналогічний договір уклали «народні месники» Григорія Балицького. Під час переговорів з повстанцями під командуванням Карпенка в листі до нього вони писали: «Шановний Карпенку! Одержавши Вашого листа, повідомляємо Вас і Ваших друзів у тім, що ми загін Червоних Українських партизан: наше головне завдання, як нам відомо, і Ваше, вести боротьбу з німецькими загарбниками. А тому зрозумійте Ви, що ми не ведемо боротьби проти Вас і мирного населення, а навпаки разом з Вами воліємо знищувати спільного ворога – німця». Після підписання договору партизани Балицького безперешкодно пройшли необхідною їм територією.
Утім, партизанські ватажки не завжди притримувалися визначеної тактики.
Невдоволення з цього приводу висловлював в своєму звіті секретар Рівненського підпільного обкому Василь Бегма: «Отдельные командиры партизанских отрядов стали на путь переговоров с полевыми командирами УПА и даже заключали с ними договоры о нейтралитете».
Балицький у своєму щоденнику за 1 серпня 1943 року з цього приводу зробив ще більш гнівний запис: «Вечером приехал полковник Медведев со своей свитой. Поставил мне несколько вопросов, обвиняя меня в том, что я беспощадно бью националистическую сволочь. Я ему ответил, дипломатически: «Пошел ты к х-м, ты можешь вести дипломатические переговоры с этой сволочью, но я буду вести разъяснительную работу из автоматов и пулеметов». І це незважаючи на те, його з’єднання також підписувало мирні домовленості.
З наближенням до регіону Радянської армії дипломатія партизан змінилася, вони відмовилися від підписання будь-яких домовленостей і розпочали активні воєнні дії проти УПА, чим, власне, і підштовхнули упівців до пошуку союзника в особі німецького Вермахту. Неабияку роль у цьому відіграв і той факт, що радянська влада засуджувала й не сприймала дії українських націоналістів, спрямовані на відновлення української державності.
…Як бачимо, у той час договори про неведення військових дій з УПА укладали не тільки німці, а й радянські партизани. Причому кожен із партизанських загонів чи німецьких військових гарнізонів переслідував власні цілі – у конкретний момент і в окремо взятому регіоні. Тому говорити в такій ситуації про співпрацю УПА з Вермахтом одночасно на всій території Західної України, на нашу думку, є абсурдним і некоректним. Мову можна вести про підписання локальних домовленостей, при цьому не варто забувати, що аналогічні угоди укладалися між українськими повстанцями й радянськими партизанами.
У вітчизняній історії чимало сторінок, які сприймаються українцями неоднозначно. На жаль, до них належить і боротьба Української повстанської армії за незалежність. Останнім часом ця тема стала надто політизованою, в результаті чого одні вважають вояків УПА героями, інша – «колабораціоністами», «фашистськими союзниками», «зрадниками». Особливо це загострилося напередодні святкування річниці створення Повстанської армії. У ці дні політики лівого спрямування виливають масу бруду на упівців, звинувачуючи їх у різних гріхах. Найпоширеніші серед них – мирне співіснування з гітлерівцями й підписання договору про співпрацю з Вермахтом.
Але ті, хто так каже, не читають архівних документів…
Спробуємо розглянути кожне зі звинувачень окремо, спираючись виключно на документи, а не політичну пропаганду чи «найщиріші» радянські дослідження. Комуністи не втомлюються повторювати, що вояки УПА не вбили жодного німецького солдата. Як докази використовують листи, отримані від Дослідницького інституту історії в Потсдамі й науково-дослідницького інституту в Мюнхені, де йдеться про відсутність у їхньому розпорядженні літератури, яка б підтвердила втрати німецької армії від повстанців. Маючи у своєму розпорядженні такі «незаперечні» докази, вони оголосили на всю країну, що УПА ніколи не воювала проти окупантів і досі активно пропагують цей міф.
Не полініться, панове політики, і сходіть до архіву
Очевидно, починати пошук таких матеріалів потрібно було не в німецьких наукових установах, а у вітчизняних архівосховищах, адже тут відповідних документів удосталь. Я свідомо не використовую націоналістичні джерела, через їх непереконливість, а тільки звіти німецького СД і партизанських з’єднань. Думаю в неправдивості цих документів годі сумніватися. Ці дані можна отримати в Центральному архіві вищих органів влади та управління України, що на Солом’янській площі в Києві, та в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (вул. Кутузова, 8). У першому, у фонді 4628, містяться німецькі документи, котрі проливають світло на цю проблему. У другому – потрібні дані знайдете у фонді 1, опис 22, де зберігаються звіти радянських партизанів перед Українським штабом партизанського руху (далі – УШПР).
Невже радянські партизани «брешуть»?
Отже, розпочнемо з партизанських звітів, адже партизанів як представників радянської влади лідерові КПУ Петру Симоненку, представникам Партії регіонів та їхнім прихильникам важче буде звинувачувати в брехні.
Про бойові дії українських повстанців проти Вермахту в УШПР повідомляв 1 червня 1943 року штаб партизанських загонів Житомирської області: «20.5.43 року націоналісти напали на німецький гарнізон с. Чудель, що в 20 км на Південний Схід від Сарн, у результаті було вбито 30 німців». Командир Рівненського партизанського з’єднання №1 Василь Бегма у своєму черговому звіті писав: «26.6.43р. в с. Хараїмівка Деражнянського району німці вели бій з націоналістами. Убито 4 німці й 19 націоналістів. При виїзді з Хараїмівки націоналісти влаштували засідку та вбили 7 німців».
Українсько-німецьке протистояння підтверджує у власному щоденнику відомий комісар Сумського партизанського з’єднання Семен Руднєв: «Наконец мы попали в район действия так называемых «бульбовцев», это одна разновидность украинских националистов, которые дерутся против немцев и партизан. Здесь же в этих районах находятся «бандеровцы», тоже националисты, которые дерутся против немцев, «бульбовцев» и партизан». У наступному записі від 24 червня 1943 року він ще раз наголошує на збройній боротьбі УПА з німцями: «За эти дни… нервы настолько напряжены, что я вторые сутки почти ничего не кушаю. Так как здесь такое политическое переплетение, что надо крепко думать, убить – это очень простая вещь… Националисты – наши враги, но они бьют немцев. Вот здесь и лавируй, и думай».
Свідчення німецьких документів
А ось що з цього приводу пишеться в німецьких документах. У звіті СД за 19 березня 1943 року йдеться: «У генеральному окрузі Волинь-Поділля націоналістично-українська… банда розвиває власну активність. Численні напади на територію східніше від шосе Рівне – Луцьк проводять переважно члени цієї банди». В липні 1943 року занепокоєність ситуацією з УПА висловив керівник генерального округу Волинь – Поділля Шене в записці на ім’я А.Розенберга: «На Волині немає жодної області не зараженої націоналістичними бандами. Особливо в західних областях – Любомль, Володимир-Волинський, Горохів, Дубно, Крем’янець – діяльність банд прийняла такі форми, що вже декілька тижнів можна говорити про збройне повстання».
Шеф СД в Галичині телеграфував 22 квітня 1944 року керівникові СС Г.Мюллеру: « УПА виступає в регіоні як переконлива дестабілізуюча сила, вона має намір посилити цю діяльність надалі й намагається захопити всю українську молодь так званою «лісовою ідеєю»… Окремі групи, особливо в південній частині регіону, не бояться навіть нападати на підрозділи німецького». У свою чергу, керівник охоронної поліції і СД в Тернополі у звіті за 22 травня 1944 року писав: «10 травня 1944 р. УПА знищила обоз жандармського пост Бучача, коли він перебував у Річиці, округ Дрогобуж».
Колківська республіка
У результаті боротьби УПА з німцями в Західній Україні виникали цілі повстанські партизанські краї, де гітлерівці боялися навіть з’являтися. Один із таких було створено в травні 1943 року на територіях Колківського, Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів, у його межах проголосили так звану Колківську республіку. Як відомо, вона проіснувала до жовтня 1943 року й була знищена саме німецькими військами.
До речі, аналогічні утворення виникали на звільнених від окупантів землях радянськими партизанами. Командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. Ковпака П.Вершигора, описуючи це явище, зазначав: «Усе Полісся, за винятком великих комунікацій Сарни – Ковель, Ковель – Брест і Сарни – Лунинець, було повністю вільне від німців, величезна територія від Сарн до Буга було поділена між УПА і з’єднаннями радянських партизанів, виштовхнутих з-за Горині… Західний берег р. Горинь, райони Стиндень, Степань, Домбровиця, район Колки – Рафалівка були в руках УПА, за ними до Стохода – радянські партизани, і від річки Стоход на Захід – повністю націоналістичні райони УПА, партизанами навіть не розвідані, – якась біла пляма на карті Полісся».
«Суперсекретний» документ російських спецслужб
Зовсім інша ситуація щодо співпраці УПА з Вермахтом. Справа в тому, що в архівах є безліч документів, котрі підтверджують наявність відповідних договорів, на них і спираються відповідні політичні сили. Однак вони свідчать про підписання з кінця 1943 року лише локальних домовленостей, на окремо взятих територіях, але не було загальної угоди між вищим керівництвом Рейху та ОУН (б), про що говорять комуністи й окремі представники партії регіонів, явно маніпулюючи даними.
До цього питання варто підходи не з позицій сьогодення, а тогочасної ситуації, яка склалася в західноукраїнських землях. Наступ Червоної Армії поставив українських повстанців перед необхідністю вести боротьбу на два фронти. Розуміючи її безперспективність, націоналісти шукають контактів із Вермахтом. І справа не в прихильності до нацистського режиму – командири окремих загонів УПА намагалися в такий спосіб убезпечити себе від повного розгрому радянськими військами, адже розуміли, що в недалекому майбутньому саме з цією силою доведеться вести боротьбу за незалежність, тому й прагли отримати від німців зброю, звільнити своїх бійців із в’язниць та захистити місцеве населення від свавілля німецьких солдатів. Відповідні угоди підписувалися на тих територіях, де повстанці не мали змоги вести боротьбу з переважаючими силами противника. У свою чергу, радянські партизани, що перебували в таких районах, робили суперечливі звіти щодо діяльності УПА.
Наприклад, у змісті одного з договорів, укладеного з німецьким керівництвом Володимирського округу 5 грудня 1943 року, ішлося про те, що нацисти зобов’язуються не нападати на українські села з боку залізничних доріг (окупанти проводили каральні акції як відплату за диверсії червоних партизан на залізниці. – Авт.), відпускати полонених, відмовитися від практики переслідування сімей повстанців, вести спільні військові дії проти радянських партизан. У свою чергу, українці, мали проводити диверсійну та розвідувальну роботу в тилу радянських військ. З такою ж метою використовував УПА в районах Постойно, Кременець, Верба, Кохін, Бережанце, Подкамень, Деражне керівник відділу розвідки бойової групи «Прюцман» штурбанфюрер СС Шмітц.
Варто визнати, що була спроба підписати загальну угоду щодо спільних дій. Такі переговори велися з січня 1944 року, проте безрезультатно. Обидві сторони зрозуміли, що не в змозі виконати вимог один одного. Упівці – не нападати на німецькі частини, не вести пропагандистську роботу серед поліції та солдат дивізії СС «Галичина», припинити терор проти польського населення. Німці – не проводити продуктові та каральні операції, не відправляти українців на роботи до Німеччини. Уже в ході цих перемовин нацисти дійшли висновку, що українські повстанці їх використовують.
«Незважаючи на те, що контакти з Герасимівським (уповноважений для проведення переговорів зі сторони ОУН(б). – Авт.) і командирами УПА більш низького рангу підтримуються доволі довго, видається, що всі ці старання охоронної поліції залишаються безрезультатними, – писалося в одному зі звітів СД. – Хоча Герасимівський запевняє, що будуть негайно віддані накази про заборону завдання збитків німецьким інтересам… За діями загонів УПА в регіоні Галичина не помітно, що вони отримали від свого керівництва накази, що виходять із домовленостей… І надалі… українська сторона знищує німецьких поліційних чинів…Дезертири й перебіжчики з дивізії СС «Галичина» приймаються в загони, посилюється терор української сторони проти польських населених пунктів. Ці факти підтверджують припущення, що для бандерівської групи неважливо дотримуватися вимог німецької сторони та зміцнення співпраці. Поставши перед необхідністю боротьби на два фронти, вона, використовуючи тактику затримок та обіцянок, намагається опертися на німецьку сторону й дочекатися, доки остаточно проясниться військова ситуація».
До речі, саме цей документ наводять противники УПА, говорячи про підписання договору як про доконаний факт. А російські спецслужби, після того як у СБУ почали розсекречувати документи тих часів, навіть вивісили його на своєму сайті, «відкопавши» його у своїх фондах, і піднесли як суперсекретний. Звідки ж їм знати, що в Україні кожен дослідник може безперешкодно ознайомитися з його змістом у Центральному архіві вищих органів влади.
Німецькі документи доводять, що для окупантів ці переговори були вигідні з декількох причин: по-перше, зменшувалися напади українців на тилові продуктові склади; по-друге, з’являлася можливість у ймовірному збройному конфлікті з поляками отримати в особі повстанців якщо не союзників, то принаймні помічників для забезпечення порядку в тилу; по-третє, давали можливість отримати розвіддані про ворогів Вермахту від УПА, що полегшувало роботу німецьких спецслужб; по-четверте, зустрічі з представниками різних течій українського націоналістичного руху сприяли поглибленню розколу в ОУН; по-п’яте, знайомство з ватажками повстанської армії давало змогу ретельно її контролювати, а в майбутньому, за необхідності, ліквідувати.
Співпраця УПА і партизанів
Варто зазначити, що аналогічні угоди в 1943 році підрозділи УПА укладали з радянськими партизанськими з’єднаннями. Щоправда, умови в них відрізнялися: як правило, партизани прохали повстанців пропустити їх через свою територію, націоналісти – не розповсюджувати більшовицьку пропаганду. Нерідко і ті, й інші відзначали, що роблять спільну справу – б’ють гітлерівців.
Коли партизани тільки з’явилися в західноукраїнських землях, то воліли не конфліктувати з націоналістами через слабкість своїх позицій у регіоні, відсутність підтримки населення та утримування повстанцями кращих вогневих рубежів, що могло призвести до непотрібних втрат серед особового складу. Причому підписання угоди про ненапад у одній області не убезпечувало від бойових дій в іншій.
Деталі одного з таких договорів описав у своєму щоденнику вже згадуваний Руднєв: «Нам сегодня предстоит задача форсировать Горынь, переправ нет, за исключением Яновой Долины, но там немецкий гарнизон… Решили делать наплавной мост через Горынь между селами Крчин – Здвиждже, но националисты, человек 500, заняли Здвиждже и заявили, что переправу строить не дадут. Ковпак решил раз так, то дать бой и смести это село, чему я решительно воспротивился; это просто не требуется большого ума, но жертвы с одной и другой стороны, жертвы мирного населения, детей и женщин. Я решил пойти на дипломатические переговоры… Договорились не трогать друг друга. Наша бескровная дипломатическая победа является блестящим маневром… Оказывается, здесь надо быть не только хорошо грамотным в военном и политическом отношении, но и применять «дипломатию». Бойцы смеются, что придется писать 3-й том дипломатии» (напередодні війни було написано тільки два томи. – Авт.).
Аналогічний договір уклали «народні месники» Григорія Балицького. Під час переговорів з повстанцями під командуванням Карпенка в листі до нього вони писали: «Шановний Карпенку! Одержавши Вашого листа, повідомляємо Вас і Ваших друзів у тім, що ми загін Червоних Українських партизан: наше головне завдання, як нам відомо, і Ваше, вести боротьбу з німецькими загарбниками. А тому зрозумійте Ви, що ми не ведемо боротьби проти Вас і мирного населення, а навпаки разом з Вами воліємо знищувати спільного ворога – німця». Після підписання договору партизани Балицького безперешкодно пройшли необхідною їм територією.
Утім, партизанські ватажки не завжди притримувалися визначеної тактики.
Невдоволення з цього приводу висловлював в своєму звіті секретар Рівненського підпільного обкому Василь Бегма: «Отдельные командиры партизанских отрядов стали на путь переговоров с полевыми командирами УПА и даже заключали с ними договоры о нейтралитете».
Балицький у своєму щоденнику за 1 серпня 1943 року з цього приводу зробив ще більш гнівний запис: «Вечером приехал полковник Медведев со своей свитой. Поставил мне несколько вопросов, обвиняя меня в том, что я беспощадно бью националистическую сволочь. Я ему ответил, дипломатически: «Пошел ты к х-м, ты можешь вести дипломатические переговоры с этой сволочью, но я буду вести разъяснительную работу из автоматов и пулеметов». І це незважаючи на те, його з’єднання також підписувало мирні домовленості.
З наближенням до регіону Радянської армії дипломатія партизан змінилася, вони відмовилися від підписання будь-яких домовленостей і розпочали активні воєнні дії проти УПА, чим, власне, і підштовхнули упівців до пошуку союзника в особі німецького Вермахту. Неабияку роль у цьому відіграв і той факт, що радянська влада засуджувала й не сприймала дії українських націоналістів, спрямовані на відновлення української державності.
…Як бачимо, у той час договори про неведення військових дій з УПА укладали не тільки німці, а й радянські партизани. Причому кожен із партизанських загонів чи німецьких військових гарнізонів переслідував власні цілі – у конкретний момент і в окремо взятому регіоні. Тому говорити в такій ситуації про співпрацю УПА з Вермахтом одночасно на всій території Західної України, на нашу думку, є абсурдним і некоректним. Мову можна вести про підписання локальних домовленостей, при цьому не варто забувати, що аналогічні угоди укладалися між українськими повстанцями й радянськими партизанами.
Битва за харківський парк: у хід пішли ланцюги і альпіністи
Близько двохсот осіб оточили частину лісу в центрі харківського парку імені Горького. Люди прикували себе ланцюгами до дерев, на декількох деревах сидять альпіністи. Внаслідок зіткнень у парку постраждала жінка. Пенсіонерку з травмами забрала "швидка".
Підписатися на:
Дописи (Atom)