Автор скандального відеоролика до Дня Незалежності України відповів на звинувачення проросійських організацій

Тележурналіст Марк Гресь, автор сценарію роликів на телеканалі Інтер, у яких представники нацменшин України до Дня Незалежності країни виконують державний гімн своїми рідними мовами, вважає надуманими звинувачення проросійських організацій в образливому зображенні росіян.

"Ми чудово розуміємо, що зараз у нас переддень виборів до місцевих рад, і маргінальним політичним силам доводиться за рахунок чогось піаритися", - заявив Гресь.

Він наголосив, що є "наполовину росіянином та виховувався в основному на слов'янофільській літературі".

"Ми хотіли зробити абсолютно добрі, версійні ролики. Ми ні в якому разі не хотіли когось образити", - сказав Гресь.

Разом з тим один з відеорежисерів телеканалу Інтер повідомив, що трансляція роликів буде продовжена. "Нехай ці питання вирішуються на рівні нашого керівництва. Поки що нам не скажуть припиняти трансляцію (роликів), ніхто не буде цього робити", - сказав він.

Як повідомлялося, з 10 серпня на телеканалі Інтер транслюються відеосюжети до Дня Незалежності України. І хоча Інтер ще не завершив показ усіх 14-ти роликів, вже деякі з них викликають протести. Відеоролик, в якому показують росіян, обурив громадський рух Севастополя За єдину Русь.

А лідер руху Російськомовна Україна, нардеп від Партії регіонів Вадим Колесніченко вважає, що в ситуацію навколо ролика повинні втрутитися ЗМІ, суспільні організації, комісії з етики та моралі.

Про голодомор, Шухевича та Бандеру

Отже, маємо інформаційний привід - моє призначення керівником Інституту національної пам'яті. Привід, очікувано, достатній для того, щоб провідні ЗМІ винесли цю новину на свої шпальти та екрани.

На превеликий жаль, мушу констатувати, що, окрім спалаху інтересу до діяльності очоленого мною Інституту, зіштовхнувся з непередбаченою увагою як до моєї персони - я не політик, і нажаль, чи, швидше, на щастя, не маю достатнього досвіду спілкування зі ЗМІ, а, відтак, недостатньо усвідомлював "принципів" їх роботи.

Отже, зіштовхнувшись із навалою критики моїх висловлювань, як правило, волею чи комерційно-політичною неволею висмикнутих із контексту, вважаю, що маю право на нередаговану лаконічну репліку.

1. Я, Валерій Солдатенко, вважаю голод 1932-1933 років в Україні злочином тодішньої влади. І в усіх інтерв'ю називав визнаних мною, як істориком, винуватців, в тому числі - Сталіна, Кагановича, Косіора, Чубаря та інших.

Однак, я, знову ж таки, як історик, не можу погодитися із тезою про те, що голод був самоціллю влади, читайте - Кремля.

На мою думку, голод був наслідком цілої низки об'єктивних і суб'єктивних чинників, які, зрештою, аж ніяк не знімають відповідальності з тодішнього керівництва СРСР. Те керівництво, безумовно, є винним у смерті мільйонів українців. Але!

Досі немає науково підтверджених даних (хай для мене, якого не якого, історика) про те, що винищення українців, чи українського селянства, було справжньою метою радянської влади у 1932-1933 роках.

Тема, як і остаточне визначення терміну для її означення, для мене не закрита. Але маю пропозицію - відкиньмо політику, зосередьмося на фактах, принаймні тих, які визнаються істориками, і не тільки на "посткомуністичному" просторі, при трактуванні історичних процесів. Тоді й дійдемо до спільно знаменника.

2. Іще про Голод. "Давайте поплачемо..." (щодо 1932-1933 років). Фраза, яка, безумовно, викликала шквал негативних емоцій. Розумію. Сам би обурився, якби почув це з уст іншого діяча як виокремлену тезу.

Але прошу звернути увагу на вирваність цієї фрази із контексту моєї відповіді на питання журналіста (не вдаватимуся в полеміку щодо права "менших" видань цитувати на свій розсуд "більші" видання, які мають своїх кореспондентів). Отже, фраза вирвана із контексту, в якому я засуджував політичний підхід до творення, якщо хочете, національної пам'яті.

Національна пам'ять - виношене поколіннями самоусвідомлення себе на цьому світі. І складатися лише із негативних спогадів не може! Вибачте за передбачувано негативно сприйнятий приклад, але хто з молодих українців і українок при поясненні, скажімо, іноземцю ким ми є (а й Європа, і Америка з Азією досі плутають нас із "більшим" слов'янським етносом), починає з розповіді про найтрагічніші сторінки нашої історії? Швидше, ми почуємо про предків-козаків, борців за волю ХУШ-ХІХ століть, учасників революційних подій і війн XX століття. Про нашу, і нічию іншу, культуру в усіх її, неймовірно високих, проявах! Хіба це не є національною пам'яттю?

3. Останнє про Голод. В очоленому мною Інституті зараз лише двоє (!) співробітників науково займаються цією проблематикою.

І одним із своїх найперших завдань я вбачаю не згортання цієї теми досліджень, а, навпаки, посилення її новими співробітниками. З однією принциповою умовою: займаймося дослідженням історії "від фактів до висновків", а не підганянням "зручних" даних під запрограмовані політичною кон'юнктурою тези.

4. Для "полемічної розрядки". Не відрікаюся від своєї негативної думки про присвоєння звань Шухевичу і Бандері. Це - мої переконання, які, на відміну від моїх інших висловлювань, досить чітко були донесені через ЗМІ. Додам лише, що моя незгода як науковця із присвоєнням цих звань не є закликом до відкликання цих звань, через суди, наприклад, політиками - хай "розгрібають" ті, хто це вирішував.

І останнє. Я свідомий того, що мої погляди - не істина в останній інстанції. Пройдуть роки, нові покоління істориків, очевидно, оперуватимуть ширшою базою документів.

Але зараз ми живемо в 2010 році. Тож давайте, історики і широка громадськість, оперувати наявними на сьогодні фактами, і шукати не роз'єднуючі нас тези, а такі, які об'єднують. Тоді й матимемо національну пам'ять.

Адже, будьмо свідомими, ніякий інститут її не нав'яже, як і не заборонить. Лише зможе, за правильного підходу, допомогти нашій спільній пам'яті теж стати "історичним чинником" - у підручниках, книжках, виставках, меморіалах...

Хочу цей правильний підхід, з наукової перш за все точки зору, знайти. Допомогу вітатиму.
З повагою до всіх, хто переймається діяльністю Інституту національної пам'яті і змістом його діяльності.P.S. З Інтернетом я на "Ви". Іншими словами, читач коментарів, але не учасник полеміки чи сварки. Тому вибачте, відповідати на репліки не буду. Пишіть, що маєте на душі. Не відповідатиму. До суду теж не позиватимуся.

Валерій Солдатенко, українець, доктор історичних наук (з 1981 року), професор (з 1986 року), член-кореспондент НАНУ (з 2006 року), член Компартії з 1969, квиток досі маю оригінальний, не здавав згідно лівих переконань, а не через бажання мати ситуативну "комуністичну" квоту в разі, коли КПУ входить черговий раз у провладну коаліцію.

Богдан Бенюк: "Возврата немає, але є "разврат" у нас"

Актор Богдан Бенюк вважає, що нинішній уряд "підганяє" потреби освіти, культури, релігії, мови в такі жорсткі параметри, які можуть лишити від України лиш назву.

Про це він сказав в інтерв'ю Радіо "Свобода", коментуючи дії влади, зокрема, в гуманітарній сфері.

"Якщо не буде дубляжу українського, то воно підпадає під ті речі, коли ми кажемо, що не буде і держави України", - сказав Бенюк.

"Якщо ми граємося в клондайк, який має бути на території України, де Україна буде ототожнювати тільки назву, тоді я розумію, що це треба визнати всім і це робити", - зазначив він.

"Я бачу, що уряд до цього йде. Тобто підганяються зараз потреби, так би мовити, з освіти, культури, релігії, по всьому. Підганяється під такий жорсткий параметр, куди треба рухатись. І знову з огляду на те, чи буде українському народу бім-бом, чи ні", - додав Бенюк.

На його думку, гуманітарна діяльність чинної влади "нічим не відрізняється" від попередніх.

"Багато тих речей, які, мені здається, потрібні, щоб підтримувати життєздатність людей, вони як не підтримувались попереднім урядом і президентом, так сьогоднішнім так само", - сказав актор.

При цьому, за його словами, "половина українського народу стоїть осторонь" рішень і дій влади, громадянам - все одно.

"Для народу це бім-бом! Ті, хто себе називає правими, страшними націоналістами, справжніми українцями, - нічого не відбувається. Всі ЗМІ дружньо підняли лапки, показують інформацію ту, яку треба", - сказав він, коментуючи низку політичних подій.

"Коли президентом був Ющенко, завжди новини починались із вбивств, і тільки новиною 7-ою показували, що президент десь там поїхав в якусь область. А зараз новини показують по-іншому [...]. Я останнім часом вже не дивлюсь. Я розумію, що новини помінялись дружно у всіх телеканалів. А це вже говорить про те, що йде контроль ЦК КПРС", - заявив Бенюк.

За його словами, українці не вміють захищати себе навіть в Україні. "Будь-які телевізійні шоу відбуваються, і ви бачите, які там образливі речі бувають. Але це нікого вже не шокує. Не шокує те, що треба запровадити двомовність в нашій державі, що треба устрій зробити, партійність змінити, Конституцію змінити і так далі", - сказав актор.

"Треба огризатися, і огризатися потужно", - вважає він.

Бенюк також зазначив, що ВО "Свобода", до якої він входить, піде на місцеві вибори - хоча через новий закон "багато політичних партій туди просто не потраплять".

"Шанс втрачати не можна. Тому що наша політична партія не може потрапити до ЗМІ і достукатись до людей. Немає коштів на це. Тому будь-який шанс, будь-які вибори, що відбуваються в Україні, для нашої партії це черговий шанс показати себе і відчути підтримку людей", - заявив актор.

На запитання, чи чинна влада перейшла "точку неповернення", Бенюк сказав: "Я цю точку неповернення називаю "точкою разврата". Не розбещення, а саме "разврата". Возврата немає, але є "разврат" у нас. Воно дуже ємке слово".

"Ті люди, які зараз займаються політикою, вони увійшли у сферу інших речей, які не говорять про чесність", - додав він.

Всевидяче око держави стежить за вами!

Відтепер будь-яке пересування студентів у межах України відбуватиметься під пильним наглядом держави. Адже з вересня міністерство освіти й науки починає впроваджувати електронний студентський квиток. Завдяки такому нововведенню компетентні органи без зусиль зможуть дізнатися, коли й куди поїхав студент.

Мета, яку декларує міністерство: створення інформаційно-аналітичної системи обліку й відшкодування пільг, які надаються студентам і учням при продажу проїзних квитків.

Насправді, і до цього при купівлі будь-якого залізничного квитка в базу залізниці вносилася інформація, що квиток придбаний за рахунок студентської пільги. Відповідно, дуже просто було оцінити загальну суму відшкодування.

Нова ж система, очевидно, дозволить ще й ідентифікувати осіб, які цими пільгами користуються.
Подібна ініціатива чиновників ставить під загрозу свободу мирних зборів в Україні.

Яким чином? Уявіть собі, що міносвіти видало наказ про заборону вивчення української мови. На мітинг під міністерство збираються студенти з різних куточків України. І кожного, хто приїхав на акцію, урядовці тепер знатимуть "в обличчя" саме завдяки електронним квиткам. Хто гарантуватиме, що до активістів студентського руху, імена яких відомі державі, не будуть застосовані репресії?

Але не тільки студентам загрожують нововведення урядовців.

Так, міністерство транспорту і зв'язку зобов'язало автобусних перевізників складати списки пасажирів на маршрутах між містами України, і погоджувати їх із ДАІ і місцевою владою.

Згадаємо останні події, коли представники ДАІ робили все можливе, аби не пустити автобуси з опозиціонерами, а потім і з віруючими на акції протесту. Тепер ДАІ та місцева влада отримали змогу погоджувати чи не погоджувати подібні рейси.

Не слід забувати й про потуги МВС щодо впровадження іменних залізничних квитків.

Цього року під тиском громадськості була призупинена ідея міністерства щодо внесення ПІБ, дати народження та номеру паспорту особи до залізничних квитків. Проте, не факт, що посадовці із цим змирилися, і історія не матиме продовження.

Літаки, автобуси, поїзди... Здається представники влади потурбувалися, аби пересування жодним транспортним засобом не уникнуло пильного ока держави.

Тепер залишилось лише видати наказ про зобов'язання звичайних водіїв отримувати письмовий дозвіл на перевезення пасажира, з наданням його паспортних даних.

Думаю, варто цього очікувати в найближчому майбутньому.

Марина Говорухіна

Янукович = Каганович

Нещодавно на одній із вечірок у мене водночас приємно й прикро здивували туземні канадійці - своєю обізнаністю в справах України.

Виявляється: навіть пересічному освіченому канадійцю з-поза Атлантики очевидно, що відбувається чергова спроба ре-окупації України Росією за допомогою кремлівських маніпуляцій і експлуатації своєї п'ятої колони, токсичної суміші так званого "русско-язичного насєлєнія".

Хоча ставлення канадійців до нашої двомовності є здебільшого байдужим, постать чинного президента України не обминає їхньої, здавалося б, розсіяної ай-фонами уваги.

Коли канадійці запитують мене, чи то правда, що новий український президент був кримінально засуджений у минулому, я намагаюсь якось зам'яти цю тему. Не тому що "поважаю". А тому що мені страшенно соромно. І за себе, і за українську націю, і за тепер тимчасово чужу прокремлівську владу.

Ющенка тут сприймають як героя. Я їм не перечу, бо для мене він особистість неоднозначна. Я сам сварив його публічно в недавньому минулому. Але що з ним сталося наприкінці його каденції, сам Бог відає.

У ретроспекції, не можна заперечувати позитивів його правління в першій половині. А за те, що не виконав те, що обіцяв, люди вже покарали його. І політично, і морально, перетворивши його на ізгоя.

Я не адвокат Ющенку. Але хотів би запитати цих "жорстоких суддів", глянувши кожному у вічі: а ви все виконуєте, що обіцяєте у своєму житті?

І ще.

Чи Майдан не був черговим сплеском національної ейфорії, притаманної будь-якій революції, від якубинців до українців? Чи були тогочасні національні вимоги й сподівання - здійсненними? Чи будуть вони здійсненними на наступних виборах?

Важко зрозуміти поборювання Юлі Ющенком, не знаючи бодай половину того що він знав. Але так виглядає зараз, що навряд чи Тимошенко була б гіршою від анти-героя Януковича.

У будь-якому випадку, важко сперечатися з наступною тезою: не будь у свій час на Україні сталінського режиму Кагановича, котрий оркестрував Голодомор, не було б сьогодні такого унікального на цілий світ феномена, як чужорідного лихо-президента Януковича, у минулому урки, чиє коріння вилося собі десь під Вітебськом, але, за примхами долі та історичної іронії, раптом вигулькнуло тут на Слободі Донецького Басейну.

Чудасія?!..

Запекле заперечення Януковичем Голодомору, нещодавні випади Валерія Солдатенка, його "смотрящого" за національною пам'яттю, у купі з черговими марними спробами "злиття" національних інтересів північному сусідові, доводять що Янукович і "іже с нім" продовжують традицію поборювання Києва суздальськими і московськими князями.

Ре-окупанти і їхні холуї не можуть сприймати інформацію про Голодомор. Бо ця інформація підриває їхній статус північних і євроазійських зайд у самісінькому корені. Ре-окупанти спираються на гасла утопічного й облудного за суттю "слов'янського братерства", базованого виключно на московсько-суздальських умовах.

Тамбовський вовк цим братам товаріщ! Хто сумнівається, нехай перечитає історію України будь-якого автора, від 11 століття по сьогодення.

Я за братство в контексті добросусідства. Але - через колючий паркан і контрольну смугу з вишками й цілодобовими патрулями.

Українцям трохи забракло єдності й здорового глузду на останніх президентських виборах. Але відчуття самодостатності й "києво-центризму" залишається потужним після Майдану, що відчувається навіть у Львові.

На превеликий жаль, у нас ще забагато "елітних" яничар, кар'єристів і пофігістів із минулих правлячих режимів, які підтримають будь-яку владу задля власного зиску. Або залишаться байдужими до всього поза межами їхньої оселі. Теми глобальних зсувів геополітичних, морально-етичних чи етноцентричних парадигм - не є популярними на їхніх коктейль-вечірках. А шкода...

Ре-окупанти, на чолі зі своїм авторитетом, який спочатку тренувався "на котіках", далі на перехожих, пізніше з геометричною прогресією зірвав на деякий час прем'єрську, а тепер і президентську шапки, - намагаються приєднати Україну до "чувашо-татаро-суздальської матриці".

Панове, друзі, браття й сестри - нам з ними не по дорозі.

Московська імперія закінчиться з кінцем Газпрому, а Захід до нас прийде сам. Ми все ж-таки належимо до Європи, а не до Євразії.

План дій простий. На наступних виборах головну шапку в шапкохвата забрати, по руках надавати, і достойну державу будувати...

А що таке держава, хтось може запитати? Навіщо вона потрібна, якщо за чиїмись популярними визначеннями вона являється суто репресивним органом?

Альтернативних тлумачень багато. Новітні тенденції тлумачення ролі "держави" на Заході здебільшого асоціюється з менеджментом. Під час моїх нещодавніх відвідин України, я був надзвичайно приємно здивований, коли один із моїх добрих знайомих, пан Лазоркін, надав мені його власне дуже влучне визначення "держави". Воно вкарбувалось в мою пам'ять.

Згідно його визначення, і мого трактування його визначення, якщо я вірно його зрозумів, "держава" - це є інститут і інструмент визначення, висвітлення і втілення національних інтересів."

Ось і гідна мета. Тепер якщо буде воля до цієї мети, знайдеться й шлях для її досягнення.
Гуртуймося й шануймося!...

Ігор Особік

Політолог назвав перші збої всередині влади

Головною подією середини літа стала «велика спека».

Як передає кореспондент УНІАН, таку думку висловив директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна Володимир ФЕСЕНКО сьогодні на прес-конференції у Києві.

«Клімат все більше впливає на соціальне і, як наслідок, політичне життя. Ми не готові до кліматичних змін», - сказав В.ФЕСЕНКО.

Водночас він підкреслив, що керівництво країни має готуватися до проблем, пов’язаних із глобальним потеплінням.

Також серед основних внутрішньополітичних подій цього літа, на думку В.ФЕСЕНКА, стало гучне святкування 60-річчя Президента Віктора ЯНУКОВИЧА, яке продемонструвало, хто з політиків найбільш наближений до глави держави.

Крім того, серед інших внутрішньополітичних подій літа експерт виділив ухвалення законів «Про судоустрій та статус суддів», «Про вибори місцевих депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, та сільських, селищних, міських голів», «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики».

Неоднозначно експерт оцінив рішення уряду підвищити ціни на газ для населення на 50% та візит в Україну патріарха Московського та всієї Русі КИРИЛА.

Серед скандалів в середині літа В.ФЕСЕНКО назвав кадрові зміни в уряді, які багато експертів прогнозували лише восени цього року.

Серед тенденцій у внутрішній політиці В.ФЕСЕНКО назвав перші збої всередині влади. Зокрема, це обговорення проекту Податкового кодексу та відмова партнерів Партії регіонів по коаліції голосувати за норму закону про конституційний референдум.

Коментуючи тенденції у зовнішній політиці, В.ФЕСЕНКО зауважив, що влада зберігає динамічний баланс зовнішньополітичних інтересів між Росією та Заходом.

Герман закликає не спекулювати ім’ям Валенси

Заступник глави Адміністрації Президента України Ганна ГЕРМАН закликає не спекулювати ім’ям легендарного колишнього Президента Польщі Леха ВАЛЕНСИ.

Як йдеться в переданому УНІАН коментарі Г.ГЕРМАН, «14 серпня в засобах масової інформації, зокрема, на сайті ТВі, з’явилася інформація про листа, який Лех ВАЛЕНСА написав Президенту України Віктору ЯНУКОВИЧУ. Президент України виявив зацікавлення змістом листа. Але самого послання ніде не виявилося”.

Як розповіла Г.ГЕРМАН, “ми телефонували в Посольство України в Польщі, в Посольство Польщі в Україні. Але там нічого не знали про листа Л.ВАЛЕНСИ”.

Нарешті, відзначила заступник глави АП, “16 серпня на наше прохання Надзвичайний і Повноважний посол Польщі в Україні Яцек КЛЮЧКОВСЬКИЙ зателефонував у фонд Леха ВАЛЕНСИ і там йому сказали, що лише сьогодні, себто 16 серпня, о 16 год. такий лист був переданий Посольству України в Варшаві”.

“Виникає питання – якщо 14 серпня лист Л.ВАЛЕНСИ ще нікому не надходив, ніхто його не читав, чому інформація про зміст цього листа з’явилася на сайті ТВі? Що це – організована наспіх акція?

Яка її мета? І чи сам легендарний лідер «Солідарності» достеменно знайомий з суттю справи?”, - запитує Г.ГЕРМАН.

Як повідомляв УНІАН, 13 серпня прес-служба телеканалу ТВі повідомила, що нобелівський лауреат миру, колишній президент Польщі Лех ВАЛЕНСА адресував Президенту України Вікторові ЯНУКОВИЧУ листа, в якому висловив своє занепокоєння «погіршенням ситуації зі свободою слова в Україні».

Як повідомила прес-служба ТВі, лист Л.ВАЛЕНСИ Президенту України було передано через Посольство України у Варшаві.

За словами голови Інституту Леха Валенси Пьотра ГУЛЧИНСЬКОГО, Нобелівський лауреат миру і відомий борець за громадянські права у листі, зокрема, висловлює «стурбованість повідомленнями, що надходять з України, про те що два телеканали – «5 канал» і ТВі – позбавляють ліцензій».

24 серпня «Хлопчика, який пісяє» одягнуть в український козацький костюм

У рамках святкування Дня Незалежності України у столиці Євросоюзу – Брюсселі буде презентовано Центр культури та історії Київської Русі «Парк Київська Русь».

Як повідомили УНІАН у прес-службі «Парку Київська Русь», 24 серпня найсильніша людина планети – українець Василь ВІРАСТЮК вдягне символ Брюсселя скульптуру Manneken Pis («Хлопчик, який пісяє») в український козацький костюм. Ця акція проводиться за ініціативи Європейської асоціації українців за підтримки проекту «Парк Київська Русь» з метою привабити туристів до України.

Автор проекту «Парк Київська Русь» Володимир ЯНЧЕНКО у коментарі УНІАН наголосив на необхідності формувати позитивний імідж України у світі.

«Світ має знати Україну, як культурну державу із багатими традиціями. Більше позитиву! В нашому минулому ми маємо брати натхнення. Ми - сильна, багата, цікава, красива країна – давайте формувати такий імідж!», - сказав він.

За словами В.ЯНЧЕНКА, організатори свята робитимуть акцент на туристичному потенціалі України та спільно з «Парком Київська Русь» запросять європейців відвідати нашу державу, ознайомлять з українською історією, культурою та потенціалом.

Нагадаємо, що почесна традиція вдягання Manneken Pis існує вже понад три століття, однак Україна долучилась до неї лише 2007 року завдяки Європейській асоціації українців. Тоді символу Брюсселя подарували український національний костюм, який є точною реконструкцією чоловічого вбрання ХVІІ-ХVІІІ століть козацької доби.

Традиція одягання «Крихітки Жюльєна», як його називають бельгійці, була започаткована 1698 року курфюрстом Баварії Максиміліаном ІІ Еммануїлом. Костюми для пам’ятника дарували король Франції Людовік ХV, президенти і прем’єр-міністри різних держав, поважні представники різних народів.

Сьогодні Manneken Pis має більш як 800 різноманітних костюмів. Вони зберігаються в Королівському музеї Брюсселя, де український костюм козака займає своє місце під номером 791.

Daily Mail: Фірташ кинув тінь на баронесу (ФОТО)

Daily Mail вміщує статтю про скандал в британському уряді, який розгорівся через те, що баронеса Пoлін Невіл-Джонс – колишній міністр безпеки у тіньовому уряді консерваторів - не пройшла перевірку розвідки Мі-5 і була обурена, що їй відмовили у посаді Радника з національної безпеки прем’єр-міністра Девіда Камерона.

Дейлі Мейл: баронесі відмовили у посаді Радника з національної безпеки прем’єр-міністра Девіда Камерона

Посаду отримав Сер Пітер Рікетс, який відтепер буде курувати діяльність британської розвідки від імені керівника уряду. Натомість, баронеса отримала меншу посаду у Міністерстві внутрішніх справ, де куруватиме лише питання боротьби з тероризмом усередині країни.

Дейлі Мейл: Олігарх буцімто має зв’язки з "хрещеним батьком мафії"

Daily Mail пише, що розлючена колишня дипломатка була настільки обурена, що погрожувала піти у відставку ще до призначення.

Високe посадове джерело з середовища розвідки повідомило Daily Mail, що призначення баронеси радником Девіда Камерона було заблоковане після доповіді Мі-5, яка виявила зв’язок Пoлін Невіл-Джонс iз двома суперечливими “російськими” олігархами.

Мова йде про російського олігарха Міхаїла Чернова, який народжений в Узбекистані і має ізраїльський паспорт, та українського олігарха Дмитра Фірташа.

Daily Mail: зв’язки з "хрещеним батьком".

Два роки тому баронеса Невіл-Джонс отримала пожертву у 20 тисяч фунтів від британського бізнесмена Роберта Шелтера-Джонса, який є розпорядником капіталів РосУкрЕнерго у Британії.

Пан Шелтер Джонс, який є виконавчим директором холдингової компанії Group DF (з багатомільярдними капіталами групи Дмитра Фірташа), також подарував 80 тисяч фунтів Консервативній партії через свою приватну компанію Scythian Ltd.

Баронеса Невіл Джонс заперечує, що знайома з олігархами

Доброчинні внески були офіційно зареєстровані, і баронеса твердила, що отримала 20 тисяч від своєї партії і не знає особисто ні олігархів, ні самого благодійника – пана Шелтера Джонса.

Пан Шелтер-Джонс заявив, що дарував гроші від свого імені, а не від імені Дмитра Фірташа.

Часопис зазначає, що Дмитро Фірташ керує компанією РосУкрЕнерго, яку Міністерство юстиції США підозрювало у зв’язках з Семеном Могілевичем – народженим в Україні мільярдером, який буцімто контролює РосУкрЕнерго і є у десятці найбільш розшукованих американським ФБР злочинців світу.

Європейські та американська розвідки вважають Семена Могілевича “хрещеним батьком” російської мафії, який контролює її діяльність за кордоном, але переховується у Москві.

Британський уряд відмовився коментувати призначення баронеси на посаду.

Лабіринти Януковича

Гаряче, спекотне літо 2010 року здається зупинило політичну динаміку в Україні. Ключові владні фігури перебували у довготривалій відпустці, опозиція опинилися в кадровому та концептуальному нокаутах, засоби масової інформації залишилися без новин, суспільство затамувало дихання.

Втім на тлі публічного політичного штилю, примарного спокою у сформованій вертикалі актуальною, трендовою топ-темою серед політично-небайдужого авангарду суспільства стало питання: яка мета у архітекторів вертикалі влади?

Який політичний, економічний курс проводитиме влада?

Навколо якого інституту або персони відбуватиметься елітна та електоральна консолідація?

Лабіринт вертикалі

Достатньо легко президент Янукович відформатував більшість в парламенті, повернув адміністративні важелі управління, наповнив адміністративно-бюрократичну систему лояльними кадрами.

Але для влади залишається проблемою, яким чином вишколити під чітку вертикаль ЗМІ, що вже працюють як самодостатні бізнес-корпорації, як розмовляти з громадянським суспільством, яке в жодному разі не готове змиритися з наступом на засади української ідентичності, як будувати діалог з експертним та інтелектуальним середовищем, яке знаходиться на боці суспільства, а не еліт.

На ці питання президентські конструктори поки що не мають відповіді.

Щоб оцінити, чи можлива дієздатна вертикаль в Україні, потрібно відповісти на питання за яких умов можлива вертикаль, яка група може бути опорою ефективної вертикалі?

Вертикаль має сенс, коли вона доходить до суспільства, перетворює соціальні зв'язки на патерналістські зразки. До того ж вертикаль може бути ефективною тільки тоді, коли сформувався опорний клас, який підтримує та утримує систему, бере на себе функції суб'єкта політичного режиму. Окрім цього опорний клас - це економічний клас, що стає опорою президентської влади.

Наприклад, таким класом в Росії стали силовики, що було пов'язано з певними загрозами національній безпеці та державним курсом політичного класу на збереження цілісності країни. В Білорусі з її індустріально-промисловою однорідністю таким класом виступає промислово-менеджерська еліта.

В Україні так склалося, що прошарок силовиків не став впливовим, оскільки після набуття незалежності не було серйозних викликів національній безпеці, та взагалі Україна, відмовившись від ядерної зброї, розвивається як пацифістська країна.

На відміну від Білорусі в Україні промисловий, індустріальний капітал сконцентрований на Сході, банківсько-фінансовий - в Києві, а в Центрі та Заході переважає економіка середнього бізнесу.

Україна настільки розпилена та розпорошена країна, що знайти спільний знаменник достатньо складно. Мабуть кожен український президент намагався це зробити, зважаючи на наявні можливості та ресурси.

Однак проблема Януковича полягає в тому, що українське суспільство, хоча й має запит на "сильну руку", все ж таки налаштоване на демократичний розвиток і в цілому не сприймає наміри правлячого класу обмежити демократію, конкурентні вибори, свободу слова.

Крім цього, на відміну від Білорусі з її структурованим промисловим потенціалом та Росії - з її енергетичним, вуглеводним ресурсом, Україна не має достатнього економічного джерела соціального благополуччя.

Саме загальнонаціональний розвиток промисловості Білорусі та наднаціональний характер російського "Газпрому" економічно та соціально цементують відповідно білоруську та російську націю. А в Україні ідея "Донбас годує всіх" тільки посилює розкол між Сходом та Заходом.

Іншими словами, для того, щоб "закрутити гайки", владі не вистачає ані відповідної громадської підтримки, ані ідеологічного ресурсу, ані значних фінансово-економічних ресурсів для підтримки високих соціальних стандартів.

А дешевого авторитаризму, як кажуть в народі, не буває.

Більш того, сучасна структура економічних можливостей відрізняється від початку 2000-х років, коли була сприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура, а видатки бюджету йшли на соціальні виплати.

З середині 2000-х активно розвивалося споживче кредитування, ринок банківських послуг, формувався середній клас. Сучасні економічні умови, коли бюджет пустий, а дефіцит великий роблять Україну більш залежною від зовнішніх кредиторів.

Останній кредит МВФ, який отримав уряд, примушує владу проводити ультраліберальну економічну політику. А саме ліберальні реформи викликають в суспільстві найбільшу недовіру, оскільки носять шоковий характер. Звідси можливості для розширення авторитарної влади Януковича стають ще більш обмеженими.

Лабіринт легітимності

Президент Янукович оголосив, що влада налаштована на проведення економічних реформ.
На який клас або гегемон може спиратися Янукович як архітектор реформ? Поки що роль квазі-гегемона доводиться виконувати його виборцю, який за своїми соціально-економічними інтересами не є однорідним.

Парадокс полягає в тому, що його електоральна база мобілізована по гуманітарним питанням, але в соціально-економічному розрізі не має однорідних інтересів. З одного боку, багаті, власники, олігархи, а з іншого - бідні, наймані працівники, бюджетники.

Економічна політика уряду не може одночасно задовольнити і перших, і других. Якщо олігархи отримали 30% знижку на газ, то бюджетники навпаки - 50% підвищення ціни на газ.

Тому, як тільки влада почне проводити так звані "непопулярні реформи", тобто реформи, головний тягар яких буде покладений на пересічного виборця, великий рейтинг очікування Януковича досить швидко стане рейтингом розчарування.

Відсутність консолідованої соціально-економічної опори політичного режиму штовхають зодчих президента на пошук додаткових адміністративних, інституціональних, плебісцитарних підпірок.

Янукович робить ставку на розбудову "вертикалі влади", підмінюючи стратегічне управління державою технічною керованістю адміністративно-бюрократичної системи.

Звідси - намагання упорядкувати, звести до єдиного джерела управління всі інститути - уряд, парламент, губернаторів, мерів, органи місцевого самоврядування, поступово вмонтовуючи їх в систему виконавчої влади.

Для Януковича держава ототожнюється з владою. Але президент - не глава виконавчої влади, а глава держави. Президент таким чином сам до кінця не розуміє, для чого йому потрібна владна вертикаль і яку роль він має виконувати.

Слабка легітимність президента примушує його шукати "законні" технології посилення власної легітимності. Таким є бажання провести конституційний референдум, який фактично буде означати референдум довіри до Януковича.

Отримавши на референдумі, в тому числі, завдяки адміністративному ресурсу, 60-70% підтримки, можна буде забути про результати другого туру президентських виборів, та й про вибори як вибір взагалі. Янукович отримає мандат і легітимність пострадянського типу.

Янукович також намагається компенсувати дефіцит легітимності за рахунок перебудови політичного, культурно-історичного та ментального ландшафту української державності, спираючись на електоральні настрої Півдня та Сходу.

В цьому відношенні стає зрозумілою ставка Януковича на розширення православної ідентичності (президентська підтримка візитів Патріарха Кирила), що має сприяти перетворенню української національної ідентичності на православну наднаціональну.

Але це ніщо інше як прив'язання України до великоросійської ментальної географії.

***

Фактично цим спекотним літом визначиться політична повістка на 2010-2012 роки.

Парадокс ситуації полягає в тому, що проводити реформи без політичного курсу неможливо. А саме політичного, державного курсу влада не здатна сформулювати.

Яка місія, номінація у президента Януковича? У першого президента Кравчука була номінація президент становлення України, наступний за ним президент Кучма був президентом економічного відновлення, створення економічних засад держави. Президент Ющенко був архітектором націобудівництва.

У Януковича власного проекту немає. І це багато в чому не його особиста проблема, це проблема країни, яка й досі не визначилася з власною ідентичністю: або українці обирають ментальний європейський простір, або пострадянський, російський, православний;

з політичною моделлю: або потрібно навчитися конструювати і працювати в коаліціях, або "сильною рукою" будувати вертикаль влади,

з економічною моделлю: або ліберальна економіка середніх власників, або монополізований капіталізм олігархів з державним патерналізмом.

Більш того, для кожного з цих курсів потрібно мати вагому суспільну підтримку, що на фоні тотального суспільного розчарування в елітах виглядає достатньо проблематичним.

Якщо за ці роки буде відформотована вертикаль, вибори перетворяться на референдум довіри до влади, буде обрано шлях напівавторитарного президентства, то Україна стане на шлях пострадянських президентур.

Це означає, що Україна може увійти та стати частиною нового великоросійського геополітичного простору.

Якщо будуть збережені демократичні вибори, створені політичні інститути, то Україна піде східноєвропейським шляхом, що означатиме інституціонально сильного президента, що спирається на партійно-коаліційну елітну платформу, де президент та прем'єр ділять владу між собою.

Іншими словами, саме модель президентської влади, місія президентства стане визначальною для моделі української державності на найближчі 10 років.

Вадим Карасьов, Директор Інституту глобальних стратегій

І назвуть єдину футбольну команду України і Росії, приміром, «збірна святої русі»

Останнім часом з різних джерел ллється інформація про необхідність об’єднання українського та російського футбольних чемпіонатів. Мовляв, це значно підвищить рівень українського футболу.

Схвальну оцінку цій ідеї вже дали власники найпотужніших українських футбольних грандів – київського “Динамо” та донецького “Шахтаря”. На сайті УНІАН, приміром, нещодавно було розміщено висловлювання генерального директора ФК “Шахтар” пана Палкіна. Він з розпачем повідомив, що прямо зараз, на жаль, об’єднати чемпіонати неможливо через певні причини. Натомість він по-стаханівськи видав нагора іншу пропозицію – працювати над формулою розиграшу єдиного Кубка, втілення якої буде значним поступом на шляху до остаточного об’єднання чемпіонатів. Для пана Палкіна розиграш Кубка України є “не таким вже рейтинговим”. Як футбольний вболівальник зі стажем та український патріот рішуче заперечую необхідність будь-якого злиття українського футболу з російським і на це є кілька вагомих причин.

Український клубний футбол є повністю самодостатній та апріорі сильніший, відтак не потребує злиття з чимось гіршим. Українська земля продовжує народжувати більше футбольних талантів, аніж російська. Про це свідчить кількість українців, які грають за російські футбольні клуби. Маю спогади ще з років спочилого у бозі “совка”, коли усього союзного футбольного воза тягли в першу чергу українські команди – “Динамо”, “Шахтар”, “Дніпро”, “Металіст” та ”Чорноморець”. У той час у Росії як такого футболу не було взагалі, він був лише у Москві та Ленінграді. У Москві ж і керували процесом. Та й на сьогодні, коли футбольні координати в Україні і в Росії повністю зміщено в бік приватної власності, говорити про те, що російський клубний футбол став якісно кращий немає жодних підстав. Навпаки, український футбол є кращий, що й доводять сутички “Динамо” зі “Спартаком”, “Динамо” з “Рубіном” та “Шахтаря” з “ЦСКА” в єврокубках, де наші команди неодмінно виходили переможцями. Можливо саме цей беззаперечний факт неабияк дратує російських футбольних функціонерів, яким до шмиги покерувати й українським футболом, як і в союзні роки. Саме для цього вони й “народили” на світ божий ідею про злиття чемпіонатів, накинувши на неї каптур благих намірів, таких як загальне підвищення рівня об’єднаного чемпіонату, збільшення відвідуваності стадіонів тощо. Проте, на шальках терезів, що намагаються схилитись у бік Росії в цьому питанні, є купа грошей. Російська футбольна індустрія безперечно має потужніші фінансові вливання, джерела яких ведуть у невичерпні нафтогазові родовища нашого північно-східного сусіда.

З клубним футболом, здається, в цілому розібрались. Але на цьому питання не вичерпано. Росія не заспокоїться лише фактом поглинання українського футбольного чемпіонату. Переконаний, що остаточна мета – злиття збірних України та Росії у єдину команду, з назвою, приміром “збірна святої русі” та з двоголово-трикольоровою символікою на футболках. Усе це не вигадка, а реалії найближчого майбутнього, які повністю вкладаються в контекст повзучого відновлення імперії на 1/6 території землі. Футбольна індустрія України, інфраструктура якої почасти розбудовувалась і за наш з вами кошт (платників податків), як і за “совка” повинна буде впрягтись у єдиного імперського воза, лаври від здобутків якого, звісно, пожинатиме Москва. Таким чином Росія не просто хоче позбавитись сильнішого конкурента на світовій арені шляхом тривіального поглинання, піджививши власну міць за наш рахунок, а й тут переслідує чітку геополітичну мету. В мене постає питання іншого штибу, не футбольного. А чи погодимось ми, українці, на те, щоб в нас відібрали можливість вболівати за нашу національну, жовто-блакитну збірну? Оскільки сьогодні футбол є грою мільйонів, то позбавити націю її національної збірної означатиме відібрати одну з питомих ознак її самоідентифікації. Уявляєте, щоб, наприклад, італійців позбавили їх “скуадри адзурри”?

Чи розуміють такі прості речі у ФК “Шахтар” та ФК “Динамо”, розробляючи усілякі там формули об’єднання, чи їх свідомість остаточно затьмарена молохом різнокольорових купюр? Питання риторичне. З точки зору їх клубної бухгалтерії вони діють вірно. Проте, це єдиний плюс, який принесе з собою об’єднання чемпіонатів – подальше накопичення баришів власників українських грандів. Плюс чисто меркантильний та дуже сумнівний. А 2/3 складу теперішньої української прем’єр-ліги повинні будуть йти геть у першу лігу, тобто на задвірки, бо для них, незаможних, місця у так званій об’єднаній еліті не буде. То про який розвиток українського футболу йдеться, пане Палкін? Український футбол - це не лише “Шахтар” та “Динамо”. Такі команди, як “Ворскла”, “Оболонь”, “Кривбас” та інші також мріють про єврокубки, а їх вболівальники не гірші за динамівських чи донецьких! Отже, абсурдна ідея щодо так званого об’єднання чемпіонатів України та Росії має бути відкинута як невигідна та шкідлива. Ніколи рівень українського футболу не підвищиться шляхом позірного злягання з футболом російським. Разом з тим, пане Палкін, бажаю Вам наснаги та успіхів у подальшій розбудові ФК “Шахтар”, але лише у контексті усього українського національного футболу. Будьте патріотом України!

Володимир Манько

Міліція приховує вбивство журналіста?

Депутат від НУНС Володимир Ар'єв вважає, що МВС може приховувати інформацію про вбивство головного редактора харківської газети Василя Климентьєва.

Про це він заявив під час телемарафону на каналі ТВі.

"Головний редактор газети "Новий стиль" зник 11 серпня. Перший варіант - коли порушується справа по факту зникнення, застосовується менше оперативних заходів, ніж коли порушується справа по факту вбивства", - зазначив він.

Ар'єв повідомив, що газета дуже сильно критикувала саме правоохоронні органи.

"Напевне в силових структурах щось знають і тому порушили справу по такій статті (вбивство), але мені це достеменно не відомо", - сказав він.

Андрухович поскаржився Європі на "цербера" СБУ і "поліцейський режим"

Український письменник Юрій Андрухович зі сторінок впливової німецької газети просить Європу пильнувати наступ диктатури в Україні.

Про це йдеться на шпальтах видання "Франкфуртер Альгемайне Цайтунґ", повідомляє "Німецька хвиля".

В Україні стрілки годинника ніби рухаються назад: менше ніж за півроку після президентських виборів від демократичного прориву в країні не залишилося й сліду, вважає Андрухович.
"Сьогоднішня Україна є змістовним навчальним посібником на тему "неміцність демократії або як нас знову ведуть до диктатури", - пише він.

Як зазначає автор, сьогодні в Україні чутно реванш. "Людина, яка уособлює "образу 2004-го року", насолоджується помстою повною мірою, вважає письменник.

"Оскільки Віктор Янукович здобув у другому турі лише 49% голосів, усім "наївним" здавалося, що новий президент буде таким же нездатним на перевтілення думок у дії, як і його попередник. Однак з'ясувалося, що Конституція - не така вже й недоторканна, а головним елементом для реалізації рішень є кількість "своїх суддів" у Конституційному Суді", - пише Андрухович.

"Вже до середини березня новий президент несподівано накопичив у руках всю повноту влади і розгорнув країну на 180 градусів. Сьогодні він має парламентську більшість, необхідну для реалізації його указів та ігнорування думок", - продовжує автор.

"Колись існувала непогана країна, яка подавала надії і стукалася у двері Європи. Де вона поділася?", - запитує Андрухович.

Він зазначає, що дедалі частіше тепер в Україні можна почути про "профілактичні бесіди" з журналістами та громадськими діячами, про акуратні, поки що, спроби вербування і залякування, а також про укладання "списків лояльних".

"Хай там як, СБУ перетворюється на політичного цербера, а держава - на поліцейський режим. Ми повернулися у минуле, іноді виникає відчуття, що за вікном знову 1970-ті роки", заявляє відомий письменник.

І нічого нового в цьому немає, упевнений автор, наводячи за приклад "путінську Росію".

"Одне неясно: нащо Януковичу Європа? Навіщо всі ці ігри в інтеграцію з незмінними євробалачками?", - не розуміє Андрухович.

При цьому він звертається до європейців із закликом не спускати очей з України.

Насамкінець Андрухович сподівається: "Цього не може бути, щоб така анахронічна, успадкована від Сталіна система перемогла у довгій історичній перспективі".

Княжицький: Україна на шляху до "бананової" республіки

Сьогодні Апеляційний суд Києва має розглядати справу про позбавлення 5-го телеканалу та ТВі ліцензій на частоти, які вони одержали раніше за рішенням Національної ради з питань телебачення і раідомовлення.

Позов про "незаконне отримання частот" подали до суду компанії, підконтрольні Валерію Хорошковському - голові Служби Безпеки України і фактичному власнику телеканалу Інтер.

У день, на який призначено судове засідання, Бі-Бі-Сі запитала генерального директора телеканалу ТВІ Миколу Княжицького про його прогнози, чи оголосить 16 серпня Апеляційний суд остаточне рішення і що воно означатиме для двох українських телеканалів.

Микола Княжицький: За тією інформацією, що в мене є, на суд чинився значний тиск для того, щоб це було. Але станеться так чи ні, я не знаю, тому що все вирішує суд. Якщо станеться так, що Апеляційний суд визнає абсолютно незаконне з точки зору нашої та 5 каналу рішення Київського Адміністративного суду, то в такому разі нам (ТВі) доведеться припинити мовлення на більшості території України, де ми вже вийшли в ефір. Від цього ми понесемо дуже значні збитки. Буде дуже проблематично запустити ті нові програми, які ми запланували запустити з відомими журналістами Віталієм Портніковим, Романом Скрипіним, Артемом Шевченком та багатьма іншими нашими колегами, які почали працювати зараз разом з нами. Врешті-решт нам буде складніше доводити до наших глядачів різні точки зору саме так, як намагається робити наш канал, оскільки наш канал – один з небагатьох справді незалежних від великих олігархічних груп телеканалів в Україні.

Бі-Бі-Сі: То, на вашу думку, йдеться не про якісь комерційні інтереси, а все-таки про цензуру?

Микола Княжицький: Я в цьому переконаний абсолютно, оскільки компанії, які з нами судяться, за словами голови Служби Безпеки України Валерія Хорошковського, належать саме йому. Він використовував СБУ саме для того, щоб діставати з державних органів інформацію у цій справі. За мною велося стеження невідомими людьми, і я підозрюю, що це теж справа Служби Безпеки України. Ці компанії не мають жодого законного права з нами судитися, тому що жодні їхні права не порушені. Тому я вважаю, що ці компанії просто використовуються для того, аби фактично закрити нам рот.

Бі-Бі-Сі: У боротьбі за збереження частот ви зверталися вже за захистом до президента Віктора Януковича. Він вже свою позицію оголосив. Сказав, що не допустить цензури, любить дивитися 5 канал і підтримує ТВі. На що ви сподіваєтесь: що президент якось вплине на Валерія Хорошковського? Якої реакції ви очікуєте?

Микола Княжицький: Реакції на мій лист до пана президента, на жаль, не було. Те, про що ви зараз говорите – це реакція Януковича на лист Міжнародного інституту преси з Відня. Я все ж таки сподіваюсь, що буде певна реакція на мій лист, що пан Янукович зрозуміє, що робити ті кроки, які би підштовхували Україну навіть не до авторитарної, а до "бананової" республіки, було би не варто. Такий конфлікт інтересів, який має пан Хорошковський, - це якраз свідчення того, що Україна рухається скоріше до "бананової" авторитарної республіки, аніж просто до авторитарної.

Бі-Бі-Сі: Громадянський рух "Стоп цензурі" оголосив, що у разі, як влада не виконуватиме рекомендацій міжнародних організацій у питанні свободи слова, він закличе журналістів до загальноукраїнського страйку. Ви вірите у те, що багато журналістів по всій Україні відгукнуться на цей заклик, а не послухають власників своїх каналів, наприклад?

Микола Княжицький: Я в це вірю, тому що у людей є громадянська позиція. А ця справа стосується не лише каналів. Ми маємо свідчення великої кількості порушення прав журналістів з боку силових відомств. Ми бачимо, що ані у справі журналіста Кутракова з Нового каналу, ані у справі журналіста Андрушка з СТБ, ані у справах інших журналістів, які так чи інакше незаконно постраждали від дій силовиків на очах всієї країни, жодної реакції влади не було. Ті, хто фактично ображав чи бив журналістів, як працювали, так і продовжують працювати на своїх посадах. І такі випадки ми читаємо в пресі щодня все нові і нові. Звичайно, що журналісти, які вже звикли бути вільними громадянами і хотіли б жити у європейській країні, мені здається, цього не допустять.

З Миколою Княжицьким розмовляв Роман Лебедь.

Табачник пообіцяв не пускати УНІАН в Міністерство освіти

На наш офіційний запит щодо зловживань у Міносвіти ми отримали від імені Табачника відповідь, яку подали в матеріалі... Проте це не задовольнило міністра: “Ви облили брудом з голови до ніг...”

У п’ятницю головний “освітянин” країни Дмитро Табачник давав прес-конференцію і розповідав про попередні підсумки вступної кампанії-2010. Розпочав з “родзинки”...

– Була виявлена й “родзинка” цього року – аномально висока температура, спека, яка створила найбільш несприятливі умови і для вступників, і для приймальних комісій, – повідомив міністр і додав: – Великі черги вступників – це також була неприємна ознака на початку...

Перейшли до кількісних параметрів вступної кампанії. Табачник розповів про збільшення держзамовлення на навчання у вузах. Так, замовлення на підготовку молодших спеціалістів зросло приблизно на чверть і становить 83,5 тис. місць, на підготовку бакалаврів – 2% (132 тис. місць). А здобувати звання спеціалістів і магістрів будуть майже 96% бакалаврів.

До вузів III–IV рівнів акредитації було подано 1 мільйон 104 тисячі заяв (у 2009 році – 1 мільйон 86 тисяч). Лідерами за кількістю отриманих заяв абітурієнтів стали НАУ – 30874, КПІ – 24933, ЛНУ ім. Франка – 23756, КНУ ім. Шевченка – 22016 і ДНТУ – 20866.

Водночас 60 вузів прийняли від 100 до 200 заяв, 70 – від 0 до 100, а 45 взагалі не отримали жодної заяви. Проте назви в них подекуди дуже промовисті: Міжнародний університет бізнесу і права (88 заяв), Київський інститут соціальних та культурних зв’язків ім. Святої княгині Ольги (55 заяв), Західноукраїнський економічно-правничий університет (49 заяв), Поліцейська фінансово-правова академія (15 заяв), Київський інститут інвестиційного менеджменту (0 заяв), Таврійський гуманітарний екологічний університет (0 заяв).

Тож, за словами Табачника, назріла оптимізація вищої освіти.

– А скільки ліцензій ви відібрали за час перебування на посаді? – поцікавилися ми в пана міністра.

– Ліцензії не відбирав. Але на кожній державній атестаційній комісії ліцензований обсяг від 5000 до 2500 скорочував. Таких засідань було проведено 4.

Традиційно найпопулярнішими факультетами залишаються міжнародні відносини, економіка, менеджмент, комп’ютерні спеціальності, транспортні технології і медицина. Зріс конкурс на будівельні професії і дизайн, в абітурієнтів з’явився інтерес до аграрних спеціальностей. А от із майбутніми фізиками й математиками туго.

– Можемо стверджувати, що вступна кампанія 2010 супроводжується меншою кількістю проблемних питань і непорозумінь з боку вступників та їхніх батьків, – відрапортував міністр. – Скажімо, у 2009 році на консультаційний телефон надійшло майже 2750 звернень, а в цьому році станом на сьогодні – 1300.

Згодом слово передали ректору КНУ ім. Шевченка, голові Спілки ректорів Леоніду Губерському
– Дехто поспішив сказати, що закінчився прийом оригіналів. Це не так. І в нашому університеті ціла група факультетів ще працює, приймає документи, – розпочав пан ректор. – Дата зарахування на бюджет до 15 серпня... Я з досвіду знаю, що ніколи перший список рекомендованих до зарахування через 5 днів повністю не заповнений.

– Але виші відмовляються приймати оригінали документів на бюджет після 10 серпня. Про це розповідають спостерігачі “Опори” на місцях і у Львові, і в Луганську. Куди потрібно звертатися? Як ви відстежуєте ситуацію? – запитали ми в міністра.

– Для всіх єдині правила прийому, там чітко прописано. Якщо абітурієнт бачить себе в списку, то далі надається п’ять днів, щоб подати документи. Умови для всіх одні, треба принести оригінал впродовж п’яти днів. Бувають різні ситуації – драматичні, ДТП, хвороба, – але для цього є медичні довідки, є приймальні комісії...

Журналісти наголошували на можливій непрозорості вступу, з якою можна було б боротися коригуванням списків і обдзвонюванням абітурієнтів за рейтингом.

– Яким чином і за які кошти змусити університет здійснити 25 тисяч телефонних дзвінків? Хто це оплатить? – обурювався міністр. – Наступного року ми свідомо заборонимо приймальним комісіям за рахунок університетів здійснювати дзвінки. Ми не можемо розорювати бюджет вищої освіти. Людині дзвонять по 5-6 разів, шукають, а далі ця співчутливість розцінюється як коригування списків. Хто не приніс вчасно...

– Вчасно – це до 15 серпня? – ще раз спробували уточнили ми в міністра. Але чіткої відповіді так і не почули.

У зв’язку з чередою звільнень керівників вузів журналісти також запитали пана Табачника про можливе звільнення ректора національного університету Франка Івана Вакарчука і про “чорний список” керівників вишів, про що пише львівська преса.

– Якщо ви назвете автора цих матеріалів або видання, я можу рекомендувати їм піти й поправити своє здоров’я до психіатра чи психоневролога, – відповідав Табачник. – Який “чорний список”! Я підписав контракт з Вакарчуком. Але на 100% переконаний, коли ми були в іншій позиції, то можу заприсягтися, Іван Вакарчук зі мною контракту б не підписав. До ректорів вузів приватної форми власності я відношення не маю... Я жодного з ректорів не звільняв. Закінчився термін контракту, визначений чинним законодавством, після того міністерство вирішило (і це його право) не продовжувати контракт.

Після закінчення конференції ми вирішили поцікавитися в Табачника щодо зловживань у міністерстві, про які писалося в пресі. Адже за наказом міністра службове розслідування триває від 6 липня, і більш як місяць – жодних новин.

– Ми опитали 14 ректорів, які були в ці дні, – повідомив пан Табачник.

– І які попередні висновки?

– Ми надамо вам матеріали. Неправду пише Мокін (керівник Вінницького національного технічного університету Борис Мокін оприлюднив дані про зловживання в Міносвіти. – Авт.). Більше того, львівська преса стурбована долею трьох ректорів. А ніхто ж не каже, що за цей час я підписав понад 150 контрактів з керівниками вузів... Чи може бути керівником державного вузу людина, у якої вся родина в його підпорядкуванні працює, займає адміністративні посади? Уявіть, у радянські часи це було б можливо? Неможливо. Я вже направив відповіді в Кабмін і народним депутатам. Я лише радію, що в таку спеку з 862 керівників вузів усіх рівнів акредитації на сонці сильно перегрівся лише один...

– То за які кошти тоді робиться ремонт у міністерстві, на що вказує пан Мокін?

– За кошти власнику цього будинку.

– Київського національного економічного університету? (Директор адміністративно-господарського департаменту МОН Олег Ворошиловський після нашої публікації повідомив, що будівлю Міносвіти на проспекті Перемоги орендують у КНЕУ, тож ремонт відбувається нібито за рахунок цього вузу).

– А взагалі з УНІАН я більше не буду спілкуватися і забороню вам з’являтися (в міністерстві).

– Чому?

– Тому що етика журналістики полягає в тому, що принаймні дають можливість висловитися обом сторонам при підготовці критичного матеріалу.

– Ми залюбки даємо таку можливість.

– Де ви мені дали можливість висловитися?

– На наш офіційний запит нам надіслали від вашого імені єдину відповідь – про те, що розслідування триває. Хоча в запиті було поставлено кілька запитань: чи відомо панові міністру, що його заступник пан Суліма вимагав у ректорів оплачувати платіжки харківській фірмі “Модерн XXI” за виготовлення вікон для міністерства, чи справді в будівлі Міністерства освіти планують міняти вікна, яке покарання чекає на Суліму й чому цього року вінницькому вузу зменшили державне замовлення?

– Так триває (розслідування)... І коли вона закриється, вам дадуть акт, навіть ксерокопії доповідних і пояснювальних записок 15 ректорів (спочатку звучала цифра 14. – Авт.), які були в цей день на кадровій комісії. І жоден з них не одержав ніяких папірців. І кожен з них власноручно про це написав.

– Так ми залюбки це опублікуємо...

– Але спочатку ви облили брудом з ніг до голови і не дали в тому ж матеріалі дати іншу позицію.

Я теж багато років працював у журналістиці. І в нас свого часу вимагали, якщо критичний матеріал, то на момент його публікації дається можливість репрезентувати кілька точок зору.

– Ми кілька днів телефонували до всіх можливих підрозділів міністерства і чиновників, нам усюди відмовляли або зазначали, що це не їхня компетенція....

– Ну добре, можливо, я не правий. Але я хочу вам сказати, коли треба, мене УНІАН знаходить з-під землі... Я член спілки журналістів з 1986 року і як робиться замовні матеріали, я знаю...

P.S. Ми все ж таки вирішили дізнатися результати службового розслідування, які пан міністр, за його словами, нібито надіслав народним депутатам. Але Леся Оробець, яка власне направила депутатське звернення до Генпрокуратури та Міносвіти з проханням розібратися в ситуації з Мокіним і Сулімою, на сьогодні не отримала відповіді з міністерства. Попередньо їй прийшов лист, підписаний заступником міністра, де зазначалося, що проведення службового розслідування завершено, за результатами роботи комісії підготовлено проект висновків. “Після ознайомлення Б.Мокіна з висновками комісії вони будуть передані на розгляд міністру для прийняття відповідного рішення, про яке вас буде проінформовано додатково до 9.08.2010”, – ідеться в листі. Але до 13 серпня відповіді так і не надійшло.

Нагадаємо, що вінницькі правоохоронці встановили, що Мокіну в Міністерстві освіти й науки таки вручили платіжку “з метою перерахування як благодійний внесок коштів для проведення ремонтних робіт”.

Анна Ященко

Скоєно напад на журналіста

15 серпня у Дніпропетровську невідомі побили журналіста Юрія МИХАЙЛОВИЧА.

Цей напад він пов`язує зі своєю професійною діяльністю, повідомляє "Телекритика".

Як розповів виданню сам Ю.МИХАЙЛОВИЧ, на початку серпня була закрита його програма «Аргументи за та проти», яку він вів на «51 каналі».

«Я робив незалежну програму, де давав змогу взяти участь і висловитись не лише представникам влади, як це прийнято, а опозиції, у тому числі й БЮТ. Звісно, це не влаштовувало владу, і програму закрили, - сказав Ю.МИХАЙЛОВИЧ, - І мені повідомили, що я не маю стосунку до цього каналу. Сталось це перед виборами».

За його словами, керівництво мотивувало закриття проекту тим, що так вирішила редакційна рада, навіть попри те, що програма входить до плану держзамовлення до кінця року. Зараз на каналі виходить інший проект із трохи зміненою назвою: «За і проти»

Однак, як повідомив Ю.МИХАЙЛОВИЧ, він не збирався залишати місто, а планував організувати прес-конференцію і оголосити про те, що керівництво області утискає свободу слову. «До цього була закрита ще низка програм на інших каналах», - додав він. Після цього, за словами журналіста, йому почали надходити погрози від невідомих осіб, погрожували фізичною розправою. «Вони довели мене до такого стану психозу, що я не виходив з дому. Вчора до мене приїхав товариш і запросив на День народження. Після цього мене вистежило двоє людей професійних та фізично підготовлених.

Дуже швидко і фактично на очах охорони закладу, де ми перебували, вони на мене напали. Десь 30-40 хвилин я лежав на асфальті і не міг піднятись, а охорона викликала швидку», - розказав він.
За словами журналіста, зараз у нього пошкоджене ліве коліно та стопа, через що він не може ходити, окрім цього нанесені удари в області ребер та обличчя. Також Ю.МИХАЙЛОВИЧ наголосив, що під час нападу йому погрожували.

Заяву щодо інциденту він подав до РВВС міста Дніпропетровська. «Я переконаний. Що це відвертий тиск на вільну пресу місцевої влади на найвищому рівні області», - зазначив Ю.МИХАЙЛОВИЧ.

Андрухович: ситуація в Україні клінічна

Поет Андрухович вважає, що президент Янукович відновлює для виборців Донбасу і Криму їхнє радянське минуле, яке їм буцімто зруйнували "прокляті америкоси і бандерівці", а відтак ситуація у країні є "клінічна" і цим не слід легковажити.

Юрій Андрухович - відомий український поет і письменник, автор кількох поетичних збірок і художніх романів.

Письменник досить часто виступає в українській та закордонній пресі із публіцистичними статтями. Одне із його інтерв'ю спричинило дискусію у літературних і Клацнути політичних колах в Україні. Він висловив думку про роль Донбасу і Криму у визначенні майбутнього України. Юрій Андрухович сказав, що можливо варто було б, щоб ці регіони мали право визначитися з відділенням від України і приєднанням до Росії.

Світлана Пиркало, яка розмовляла із Юрієм Андруховичем, почала розмову саме із цієї теми. Що мав на увазі письменник?

Юрій Андрухович: Це не є якимось політичним проектом чи початком якоїсь там кампанії. Це думка, висловлена під час інтерв’ю, приватна думка окремої людини, яка, безумовно, визнає право мешканців, згаданих двох регіонів – Донбасу і Криму - голосувати так, як вони вважають за потрібне і правильне. Я визнаю це право і думаю, що нічого унікального в цій позиції немає.

Я сумніваюся в іншому. Я сумніваюся у праві оцими своїми голосуваннями змінювати долі і життя людей в інших регіонах нашої країни і впливати на курс цієї країни в цілому. На жаль, ситуація така, що саме в цих регіонах сконцентровано саме той електорат, який у своїх рішеннях керується думкою Москви, а не своєї власної столиці.

Я хотів би помилятися у цій своїй позиції, і тому я висловив таку пропозицію - звернутися до мешканців цих двох регіонів з якимось плебісцитом чи референдумом. Визначтеся тепер, будь-ласка, чи ви хочете й далі жити в Україні, чи можливо вас це не влаштовує і ви пошукаєте волі, про яку ви мрієте і яку ви для себе хочете.

Бі-Бі-Сі: Слухач із Луганська пише: "Пане Андруховичу, вважаю вашу "ініціативу" обговорення про розділ України, роздачу її областей сусідам, замовленою провокацією. Я народився в Луганську, вся моя рідня говорила українською мовою і їхні батьки теж. Були школи українські, після війни стали множитися і російські, радіо говорило українською, музика транслювалася українською на дев’яносто відсотків. Всі, хто вчився в російських школах, в побуті говорили на суржику, це в шістдесятих. Але там Україна була завжди і є зараз". Ще один допис на сайт з Харкова: "Крим необхідно віддати татарам і тільки татарам, вигнати звідти всяких росіян і українців, а заразом і донецьких". Ярослав Замуцький із Дніпропетровська: "На Донбасі живуть такі ж самі українці, можливо, вони мають дещо іншу позицію, дещо інші політичні погляди"…

Юрій Андрухович: Я мав на увазі принципові, засадничі речі, а саме, буття нації в своїй національній державі. У цих регіонах люди мають принципово інше, відмінне ставлення до того, як має рухатися ця держава і з ким вона має бути разом, ніж, наприклад, мешканці заходу, центру України, значною мірою мешканці столиці. Не треба применшувати значення цих розбіжностей. Якщо ми й далі будемо закривати очі на справжній стан речей, то ми нікуди рухатися не будемо. Тобто, не можна легковажити дуже серйозними викликами, які перед нами стоять.

По-друге, немає в мене такої позиції, як просто взяти й відділити Донбас і Крим. Я таких слів не казав. Я казав, що може є сенс в них запитати і дати можливість про це подумати, чи не варто їм відділитися. Це ж все-таки дуже суттєва різниця.

Але давайте спочатку зробимо так, щоб у Києві влада змінилася, щоб знову перемогли проукраїнські політики. А тоді будемо журитися тим, як далі працювати чи не працювати з цими регіонами. Це все, що я хотів запропонувати.

Бі-Бі-Сі: Ви нещодавно написали статтю у німецьку газету "Frankfurter Allgemeine Zeitung" про Україну, про те, що в Україні фактично "окупаційна влада", але все одно ви закликали Захід давати знати цій владі, що вони про неї думають, бо ніби то для неї це важливо.

Юрій Андрухович: Принаймні дуже пильно спостерігати.

Бі-Бі-Сі: Ця стаття не залишилася без уваги, більшість наших слухачів написали, що згодні з нею, менше - що ні. Ви знаєте, що президент Янукович незабаром їде до Німеччини, має там бути з державним візитом, 30 серпня має зустрічатися з Ангелою Меркель. Ви під візит цю статтю підгадали, чи так випадково вийшло?

Юрій Андрухович: Ні. Власне кажучи, я не знаю, чи маю право якось тут ділитися редакційною кухнею цієї газети, але насправді ця стаття, на мій погляд, в них перележала, бо я її подав у перших днях липня. Я навіть вже думав, що вони справді притримують її до дня візиту Віктора Януковича. Але бачите, так не склалося. Можливо, якось на обговорення виставили, поки ще залишається кілька тижнів.

Бі-Бі-Сі: Як ми чули з новин, німецька економіка почала зростати, найбільше за останні три місяці від часу об’єднання зі Східною Німеччиною у 1990 році. Ви пам’ятаєте, які були протести, яке було незадоволення після об’єднання двох Німеччин. Як у західній, більш "цивілізованій", розвиненій країні, дивилися зверхньо на східних німців. Східні німці також дивилися зверхньо на західних. Багато хто казав, що це об’єднання не спрацює, але, як ми бачимо, уже зараз Німеччина одна країна…

Юрій Андрухович: Ні, тут суттєва різниця. Я вже здогадуюся про аналогію…

Бі-Бі-Сі: ...Так, в чому різниця між Донеччиною і Галичиною? Вони теж дивляться один на одного вовком…

Юрій Андрухович: Категорично інша справа. Мешканці східної Німеччини ніколи, ніхто з них, навіть у якійсь маячні, чи нападі марення, не вимагав би, скажімо, об’єднуватися з Варшавою, чи з Москвою, чи з Лондоном. Безумовно, йшлося тільки про єдину німецьку державу як найвищу цінність. Були, безумовно, дискусії, на тому рівні, як же ж її збалансувати, що з нею робити.

А тут, в нашому випадку, заперечується принципова можливість існування такої от незалежної держави. А 1991 рік, наш вихід з Радянського Союзу, оцінюється як привнесений ззовні розвал. От була така прекрасна країна, яку якісь там америкоси з піндосами розвалили, і 91-ий рік розцінюється як величезна помилка народу України. Згадувався конституційний термін "український народ", але там, в регіоні про який ми говоримо, там "народ України" і так далі. Тобто, це базові поняття, це дуже важлива розбіжність, я хочу повторити, що не можна нехтувати цим моментом. Тому що ми багато років намагаємося не ображати цей регіон - Донбас, поводитися лагідно і поступово вичавлювати з них рабів, по крапельці, і робити там якусь таку тиху, повзучу українізацію. Але з роками це завершується все більшим і більшим крахом, тому що ось у цьому, власне, і виявляється зневага до тих людей, в тому, що їх мають за якихось ковбасників, яких тільки ціни на ковбасу цікавлять, які ніби не мають жодних ідеологічних ідеалів. Але вони їх мають, і цей ідеал – Росія, буття разом з нею. І хоч сто разів їхній Віктор Федорович буде піднімати ціну на газ, вони будуть любити його й далі і за нього голосувати, тільки тому, що він забезпечує дружні, як їм здається, відносини з Росією. Він відновлює те дороге радянське, що в них було і що зруйнували ці прокляті нацики, америкоси і бандерівці. Це дуже складна, клінічна ситуація, відвертатися від неї не можна.

Бі-Бі-Сі: Давайте подивимося, яка є альтернатива. Ось ви говорите про Росію, я чула інші думки, що в Донбасі донецька свідомість, радянська свідомість, а не російська…

Юрій Андрухович: Яка різниця радянська чи російська?

Бі-Бі-Сі: Яка різниця радянська чи українська свідомість? Ви ж не скажете, що в Україні зовсім не лишилося спадку Радянського Союзу? Куди не глянь, що на Галичині лишився весь цей "совок", що у Макіївці!

Юрій Андрухович: Оце й весь спадок, радянсько-російський. Він в Україні, на її території, але це руїни імперії, а ці руїни зараз ожили і вони зростаються, вони починають відбудовуватися повним ходом, наприклад, пам’ятник Сталіну в Запоріжжі.

Я думаю над своїм життям, я вважаю себе досі молодим. Мені 51-ий, і в мене вже є внучка, так ось мої діти навчалися вже в нормальних школах, де вони добре вивчали українську історію, українську мову та літературу. І який це жах усвідомлювати, що онука буде це все знову вивчати так, як я свого часу! Це просто поставити хрест на власному житті.

Бі-Бі-Сі: Слухачка із Кривого Рогу каже, що її доньці скоро три роки і вона побоюється, що у цьому місті у неї не буде можливості вчити її бути українкою, говорити і думати українською мовою.

Юрій Андрухович: Я так розумію, що декларованого права вибору української мови реально у неї немає. На мене накинулися читачі за те, що я якось сказав про допомогу цим нашим українцям – допомогти їм звідти просто емігрувати, в більш благополучні у мовно-культурному сенсі регіони. Звичайно, це все дурниця, те, що я сказав про масову еміграцію, але знак запитання лишається.

Бі-Бі-Сі: Як ви можете визначити – хто такий українець?

Юрій Андрухович: Що західніше, то більше толерантності, то більше терпимості, елементарних навичок громадянського співжиття. Що східніше, то більше агресії та нетерпимості й намагання наполягти на своєму. Ти або нагнув, або тебе нагнули, на жаль, отака ось психологія.

Бі-Бі-Сі: Але ж нетерпимість і в Галичині існує, і на Сході!..

Юрій Андрухович: Звичайно існує, я говорю про пропорції, про рівень присутності. Галичина як така, не існуватиме без великої України, я зараз не економіку маю на увазі, а ідею. Галичина – як своєрідний локомотив проекту Україна і проекту "українська незалежність". Тому вона найзахідніший своєрідний агент впливу. Тобто, нам потрібно мати оцю свою Україну зі столицею в Києві, і тільки тоді Галичина відчуває себе повноцінною. Тобто, тут зовсім інше явище.

Бі-Бі-Сі: Один з наших слухачів, Ігор, він молодий письменник, запитує, як йому починати, в нього багато творів. Запитує, що йому робити?

Юрій Андрухович: До останнього часу, може півтора-два роки тому я дуже часто відповідав на це запитання від початківців. Я відповідав так: ваша ситуація зараз набагато сприятливіша ніж та, коли я і моє покоління були на вашому місці, були початківцями. Ми починали в умовах радянської системи, де видавництва були частиною ідеологічного апарату, пробиватися в друк було неймовірно складно ще й тому, що кількість видавництв була суворо регламентована. Якщо ти молодий письменник з Івано-Франківська, ти міг би податися або до комсомольського видавництва в Києві, або до регіонального видавництва в Ужгороді. У вас зараз, насправді, розгалуджена, велетенська кількість приватних видавництв в усіх куточках країни. Робіть так, як герой Джека Лондона: скопіюйте свої твори десятки разів і розішліть на всі ці адреси, і чекайте відповідей, бо герой Джека Лондона дочекався. Якщо ваші твори чогось варті, ви обов’язково чогось дочекаєтесь також.

Але я це казав два роки тому. Я маю таке враження, що в нас "бабахнула" криза і загалом це все ж вдарило по видавничій справі, і тому я б зараз вже б не наважився таку пораду формулювати. Я не знаю, чим дихають і чим перебиваються сьогодні наші видавці. Ось невдовзі буде форум книговидавців у Львові, я постараюся якось краще це зрозуміти.

Була така ситуація, в мене налагодилися відносини з харківським видавництвом "Фоліо", я видав у ньому свою останню на сьогоднішній день книжку "Таємниця", і я був задоволений своєю співпрацею, все йшло начебто добре, аж коли мені довелося оголосити свій власний бойкот. Після того, як вони почали публікувати твори Дмитра Табачника.

Бі-Бі-Сі: Андрій з США пише, що проголосувавши у другому турі за Тимошенко, чи готові ви нести відповідальність за газовий зашморг на шиї України, за недостворений БЮТ, за святкування дня комсомолу, за всі афери і інтриги, яка каже слухач, пані екс-прем’єрки?

Юрій Андрухович: То може я б узагалі взяв би на себе відповідальність за все на світі? Я все-таки вважаю, що коли в другому турі віддавав свій голос за Тимошенко, я не помилявся. Я розумію, що це був вибір за критерієм меншого зла. Є така можливість, це вже залежить від якості філософської дискусії, можливо кожен наш вибір є насправді вибором меншого зла.

А щодо цього вибору, то за умови перемоги Тимошенко була б неоднозначна ситуація. Там були б кращі шанси на майбутнє, а тут зараз вельми й вельми понуро й проблематично все виглядає.

Бі-Бі-Сі: Радіослухачка Леся запитує, чи підтримує вашу ідею хтось з інтелігенції, тому що думка не є поодинокою, а чути лише критику.

Юрій Андрухович: Я навпаки здивований тим, що останніми днями, в якихось коментах, на різних там сайтах, я знайшов досить багато підтримки. Я підозрюю, що її досить багато й з Донбасу та з Криму, тому що багато цих коментів російською мовою написані. Можливо слід взяти на озброєння якомусь прозахідному політику, майбутньому українському, який завдяки цьому може несподівано багато голосів "скосити" на Донбасі і в Криму. Ну добре, політика справа цинічна й брехлива, а справа поета говорити те, що він думає. Ось я так і намагаюся.

Бі-Бі-Сі: В нашій країні поети є соціальними й політичними коментаторами…

Юрій Андрухович: …Не тільки у нас. Поет, літератор – це рефлексія розуму. Розум не може не реагувати на суспільство і на політичні речі, це зрозуміло.

Бі-Бі-Сі: Дмитро з Донбасу запитує, чи були ви комсомольцем?

Юрій Андрухович: Був, але я був саботажним комсомольцем, тримаючи дулю в кишені, бо країна вся як така була невільною. Слава Богу, що зараз не всі зобов’язані бути комсомольцями, я вважаю це до певної міри прогресом. Але так як воно все розвивається, я не виключаю можливості, що через рік-два у нас уся молодь в обов’язковому порядку буде якимось "регіонівськими комсомольцями", наприклад.

Бі-Бі-Сі: Ви зараз в Берліні, передача лунає із Лондона, а ось Арсен зі Львова пише, що голосував за Януковича…

Юрій Андрухович: Слава Богу, що Львів дуже плюралістичний. Якби стільки людей в Донецьку проголосували за Ющенка, скільки у Львові за Януковича, то у нас були б підстави для об’єднання країни, насправді.

Бі-Бі-Сі: Багато хто критикує сам той факт, що люди поза межами України говорять про Україну, мовляв, про Україну можна говорити, якщо ти справді там живеш і живеш цим життям. А ви багато часу проводите за кордоном.

Юрій Андрухович: Україна – це страшенно важлива тема, не тільки для європейської дискусії, що таке Європа, що з нею відбувається, куди вона рухається… Україна насправді є темою глобальною, тобто це, на жаль, я мушу вжити це слово, на сьогоднішній день, на цю хвилину, це є полігон, на якому випробовується можливість повернення від зародкової первинної демократії назад, до тоталітаризму і диктатури. І ось у цьому сенсі ми є страшенно важливою країною, про яку дуже навіть варто і необхідно багато дискутувати.

Гімн України російською обурив "кримчан"

Демонстрація соціальних роликів до Дня незалежності України викликає протести у проросійських організацій Криму.

З 10 серпня на телеканалі "Інтер" транслюються відеосюжети, у яких представники різних національностей співають рідною мовою гімн України.

Подібний проект реалізовується на українському телебаченні уперше. Так само вперше у глядачів з’явилася можливість послухати гімн „Ще не вмерла України і слава, і воля...” 14-ма мовами національностей, які живуть в Україні: росіян, білорусів, євреїв, вірменів, угорців та інших. Хоча „Інтер” ще не завершив показ усіх 14-ти роликів, вже деякі із них викликають протести.

Відеоролик, у якому показують росіян, викликав обурення громадського руху у Севастополі "За единую Русь”. Лідер організації Володимир Тюнін заявив, що росіяни показані у принизливому світлі.

"Євреї показані в школі, вірмени за роботою, грузини на танцювальних підмостках, цигани в полі, з гітарою. У всіх сповнені натхнення, розумні обличчя і правильна мова. А росіяни навпаки - головний герой спить на вулиці, прокидається, чухає низ живота, сам неголений, у сорочці й морському кашкеті, встає і п’є розсіл. А потім з'являється компанія з гармошкою. Гармоніст у якихось шортах, босоніж, неголений і обличчя в усіх, м'яко кажучи, ненатхненні", - заявив Володимир Тюнін.

Від імені жителів Севастополя організація „За единую Русь” вимагає від президента Віктора Януковича припинити трансляцію роликів на телеканалі "Інтер" і почати розслідування за фактом публічної образи національної гідності російськомовного населення України.

Авторами ідеї саме так відзначити чергову річницю Дня незалежності, показуючи протягом кількох тижнів гімн різними мовами, належить Марку Гресь і його сестрі Ганні.

Марк Гресь, який є автором сценарію відеосюжетів про гімн, твердить, що намагався створити образи, з якими у більшості асоціюються ті чи інші нації.

„Скажімо, угорці асоціюються із гуляшем, вірмени – і чоботарями, адже у Києві досі велика частина діаспори займається чоботарством”, - каже Марк Гресь. Він також твердить, що спілкувався із різними громадами, аби не образити гідність цих народів. У роликах знімалися також представники цих громад. Однак пан Гресь нічого не каже, як народилася ідея зобразити росіян.

За офіційними даними, в Україні проживає близько Клацнути 8 мільйонів росіян.

Марк і Ганна Гресь відомі як автор сценарію і режисер художніх та документальних фільмів, зокрема, серіалів „Смерш” та „Смерш-2”, які мали успіх на телеканалі „Інтер”.