Домовляючись про інтерв’ю з народним депутатом, членом «Самооборони» Олесем Донієм, ми, в першу чергу, розраховували дізнатися справжні мотиви переходу депутатів «Самооборони» у коаліцію.
Сам Доній, називаючи шалені суми коштів, які запропонували перебіжчикам, своє політичне майбутнє поки не асоціює з жодним із опозиційних лідерів.
Поступово в нашій розмові ми перейшли до засилля російських націоналістів в українській владі, несамостійності Януковича та причин напруги, котра існує всередині опозиції. Докладніше про це читайте в інтерв’ю Олеся Донія «Главреду».
- «Місцевий бізнес стає в чергу до Партії регіонів»
Президент підписав Закон про місцеві вибори. У що може вилитися зміна правил гри для країни?
Після прийняття провладною більшістю та підписання Президентом Януковичем закону про місцеві вибори можна ставити хрест на місцевому самоврядуванні і вільному волевиявленні громадян.
По-перше, це дискримінація усіх громадян України, які не входять до політичних партій. Згідно з цим законом право висування кандидатів до місцевих рад і в мери мають лише партії. В партії об’єднано менше 3% наших громадян, відповідно 97% - не матимуть права бути представленими у місцевих органах влади, що суперечить Конституції.
По-друге, це дискримінація нових політичних сил, адже згідно з нормами цього закону депутатів мають право висувати тільки ті партії, які зареєстровані в конкретному районі не пізніше ніж за 365 днів до виборів. А чим гірша партія, яка зареєстрована за півроку? В багатьох районах взагалі можуть бути однопартійні вибори, де не буде зареєстровано нікого, крім Партії регіонів.
По-третє, це дискримінація парламентської опозиції. Згідно з законом всі територіальні комісії формуються партіями, що створили фракції у парламенті. Територіальні комісії створюють дільничні, таким чином, усі інші партії не мають права брати участь у підрахунку і контролі виборів.
Але якщо раніше комісії створювалися при приблизному паритеті влади та опозиції, то тепер в усіх територіальних комісіях завжди буде більшість від провладної коаліції.
Чому?
Всі комісії створюються за одним алгоритмом: від кожної парламентської фракції делегується по три людини, всього 15 членів. Якщо провладних фракцій лише три (Партія регіонів, Блок Литвина і КПУ), то опозиційних – дві (НУНС, БЮТ). І в кожній територіальній комісії буде дев’ять людей від влади і лише шість від опозиції. Ані про який паритет не йдеться, усі комісії будуть контрольовані владою.
Заборона самовисування кандидатів у мери і депутати на місцевих виборах вдарить не лише по громадянах і нових політичних силах, яким фактично буде закритий шлях до місцевої влади. Це може спровокувати конфлікт Партії регіонів й з місцевими елітами, чи не так?
Місцевий бізнес стає в чергу до Партії регіонів і навіть, наскільки мені відомо, йдеться про дозвіл від «біло-синіх» чиновників на співпрацю із тими чи іншими проектами. І ви побачите, що деякі політичні партії зараз швидко перейменуються. Це буде означати, що вони під контролем влади, адже Міністерство юстиції може як загальмувати цей процес, так і прискорити.
Хоча в партії «Батьківщина» все гаразд з місцевими осередками, але розіграти «карту Януковича» 2004 року Юлії Тимошенко досі не вдалося. Незважаючи на опозиційний статус і все ще потужні ресурси, зібрання ображених під прапором БЮТ не спостерігається. Чому?
Місцевий бізнес хоче мати політичний захист. А його може надати влада, а не опозиція. Або йдуть до «Сильної України» Тігіпка як до ПР-«лайт». Не забуваймо, помаранчеві сили, які прийшли до влади у 2005 році, за сутністю були більш демократичні, а відповідно шансів, що бізнес, який не підкориться й не увійде у їх орбіту існуватиме, було більше. Та все одно значна частина бізнесменів тоді захиталася і почала співпрацювати з «помаранчевими».
Тепер Партія регіонів демонструє, що ніякої демократії в перспективі не буде і враховувати інтереси опозиції в парламенті, зокрема у законі про місцеві вибори, ніхто не буде. Говорити про існування бізнесу поза владою й поза політикою не доводиться.
Де, як ви думаєте, Тимошенко візьме ресурс на боротьбу з теперішньою владою?
Це - проблема. Спрямування політики на бізнес було помилковим, але воно обумовлене тим, що населення було доведено до зубожіння і не могло за свої внески утримувати політичні партії й громадські організації. Ще на початку 90-х стратегія комуністичної, а потім посткомуністичної номенклатури зводилася до того, аби зосередити всі фінансові ресурси в руках бізнесу, так званого олігархату. А потім розпочався процес купівлі політичних проектів.
Навіть ви, як журналіст, ставите запитання: «А що буде з політичною партією, якщо не буде підтримки якогось бізнесу?» По ідеї підтримки людей повинно бути достатньо. А в нас для участі в політичному процесі, для ведення політичної агітації, окрім підтримки громадян, потрібні ще й кошти від олігархів.
Якщо БЮТ програє місцеві вибори, це загрожуватиме занепадом цій політичній силі?
Тимошенко у будь-якому разі залишиться найпотужнішим з опозиційних лідерів, вона матиме перспективи і на неї ще орієнтуватиметься значна частина політиків.
Потрібно розуміти, що випробування опозицією – це не стільки перспектива одного політика, хай навіть найяскравішого, це випробування на співпрацю між опозиціонерами. Влада зацікавлена у тому, щоб розтрощити опозицію, і поки що їй це вдається. Зрозуміло, що заборона участі блоків в місцевих виборах була спрямована саме на це.
І прикро, що опозиція не може узгодити кандидатів на рівні мажоритарних округів, щоб висування й агітація йшли від єдиного патріотичного блоку. Мені здається, що це настільки очевидно.
У чому принципові розбіжності між лідерами опозиції: Тимошенко, Кириленком, Яценюком та, можливо, Ющенком? Усі хочуть бути лідерами?
Я намагався на цю тему говорити з лідерами кількох політичних сил, зокрема, із Юрієм Луценком, В’ячеславом Кириленком, Анатолієм Гриценком, Миколою Катеринчуком та Павлом Жебрівським. Навіть на рівні партій другого ешелону особисті амбіції переважають стратегічне мислення спільного опозиційного майбутнього.
Які умови висуває, наприклад, Луценко?
Я не буду говорити про персоналії, щоб не посилювати розбрат. Мені здається, що можна говорити про колегіальне керівництво процесом – лінійку лідерів. Мені здавалося, що це перевага над персоніфікованими проектами, що різні лідери можуть домовлятися на рівних. Але на рівних не всі хочуть. Багато хто хоче тільки із собою на чолі.
Вуличні мітинги – це ніша, де Тимошенко до останнього часу добре працювала. Якщо Олег Тягнибок перехопить у неї ініціативу, які перспективи у «Батьківщини» на місцевих виборах?
У них різні електорати. У Тягнибока не просто патріотичний, у нього більш радикальний виборець. Але патріотичний спектр повинен бути із різними відтінками. Треба навчитися співпрацювати, але не давати себе загнати в глухий кут.
Партія регіонів намагається поставити знак рівності між українським націоналізмом, нацизмом і фашизмом. Регіони намагаються представити все українське радикальним. Вони неодноразово ці мантри повторюють. У той час як головною ідеологію Партії регіонів є російський націоналізм, хоча вони це заперечують.
Чи похитнуться позиції БЮТ на виборах у райради Києва? На який відсоток може розраховувати блок у столиці?
«Батьківщині» треба вдало провести реорганізацію – і структурну, і персональну. Чого гріха таїти, у блоці були різні люди, які похитнулися і вже перейшли. Там багато неідеологічних людей. Бютівцям треба чіткіше вибудовувати ідеологію і не орієнтуватися на одного лідера. А ще треба навчитися співпрацювати із союзниками, навіть якщо в них менший рейтинг.
Так хто головний конкурент Тимошенко в Києві?
На рівні районних рад в Києві її головний конкурент – це місцеві еліти, які зараз будуть орієнтуватися на партію влади. Альтернатива партії влади – спільна патріотична платформа. Буде помилкою, якщо «Батьківщина» й кожна з партій патріотичних сил буде висувати кандидатів окремо. Мені здавалося, що помилка Тимошенко на президентських виборах, коли їй не вистачило декількох відсотків для перемоги внаслідок недостатньої уваги до імовірних союзників, повинна була навчити її співпрацювати.
Які варіанти на місцевих виборів у Сергія Тігіпка, враховуючи, що 785 осередків партії «Сильна Украина» не зможуть взяти участь у виборах?
Тігіпко належить до провладної коаліції, отже, він вже співпрацює з нею. А орієнтується на нього конформістське населення, яке хоче бачити захист від влади і готове голосувати за нього як за ПР-«лайт». Це варіант влади, тільки пом’якшений, без одіозного ореолу як у Януковича і його кримінального оточення.
Чи є у Сергія Леонідовича можливість включати в список на місцеві вибори опозиціонерів до місцевої влади, чи йому нав’яжуть представників «донецьких»?
Безперечно, списки складатиме він, але голосувати будуть так, як потрібно Партії регіонів. На рівні обласних і міських рад люди, які прийдуть від «Сильної України» чи Соцпартії, не будуть в опозиції до Партії регіонів і увійдуть в усі провладні коаліції з нею.
- «Влада в Україні не є самодостатньою, а виступає маріонеткою в руках Кремля»
Якщо Партія регіонів повернеться до попередньої версії Конституції, то і посилення місцевого самоврядування – обіцяне продовження політреформи – ми не дочекаємося?
Влада в Україні не є самодостатньою, а виступає маріонеткою в руках Кремля. Тому в будь якому разі рішення приймає не особисто Янукович. Якщо в Москві вважатимуть, що для утримання влади російських націоналістів парламентська республіка не потрібна, а простіше раз на п’ять років переламувати Україну і в будь-який спосіб обирати президента, то вони, безперечно, знайдуть можливості для проведення змін через парламент і зосередження всієї влади у Януковича.
Янукович спирається на Кремль у боротьбі із українськими олігархами?
Ні, Янукович не спирається на Кремль. У владі в Україні засіли російські націоналісти. Вони орієнтуються на свого «зверхника» в Кремлі – яка буде вказівка звідти, так вони й будуть діяти.
А чи буде вказівка «згори» провести референдум в Україні, наприклад, для скасування політреформи?
Якщо Кремль поставить завдання перед Януковичем, що треба зосередити владу в одних руках, вони будуть шукати можливості провести це через парламент чи референдум. Якщо буде ухвалене рішення провести через референдум – вони можуть це зробити одночасно із достроковими виборами навесні.
Але це може спровокувати посилення розколу між сходом та заходом…
Вони не думають такими категоріями. Якби влада думала про поглиблення розколу, то не займалася б деукраїнізацією і нищенням української культури. Її цілеспрямована політика – це суцільна русифікація, все решта – засоби.
Сьогодні деякі соратники Юлії Володимирівни опинилися за ґратами – Анатолій Макаренко, Ігор Діденко, Тарас Шептицький та інші. Якими ви бачите перспективи реанімації кримінальної справи проти самої Тимошенко? Вона може опинитися за ґратами?
Не думаю, що в інтересах Партії регіонів на цей момент створювати їй ореол мучениці. Вони діють шляхом відсікання від неї різних прихильників і намагаються зіпсувати імідж – затримати когось, щоб поставити знак рівності між опозиціонером і корупціонером в її оточенні. Спочатку знищать її реноме, а потім вже будуть думати, що робити з нею особисто.
Влада успішно відсікла від БЮТ Володимира Стретовича, хоча той раніше від імені Християнсько-демократичного союзу підписав з Тимошенко угоду про створення об’єднання опозиційних парламентських сил. Для вас його поведінка була несподіванкою?
Для мене це не було несподіванкою.
Чим спокусили його та членів «Самооборони» – Катерину Лук’янову, Олега Новикова?
Щодо мотивів Стретовича, питання треба поставити йому. Про причини переходу до коаліції Лук’янової та Новикова Юрій Луценко вже неодноразово говорив, переповідаючи з їх слів суми, за які були здійснені переходи.
Я казав одразу після парламентських виборів, що Юрію Віталійовичу не варто йти міністром внутрішніх справ. У нього були всі шанси стати головою фракції. Він був потрібен й Ющенкові, й Тимошенко. Він міг будувати своє політичне майбутнє, навіть очолити парламент. Він обрав МВС, що мені здавалося помилкою, бо туди треба було ставити людину, яка є членом команди, того ж самого Геннадія Москаля. Таким чином Луценко втратив зв’язок з депутатської групою. З менш ідеологічними членами «Самоборони» почали тісну співпрацю, й значну частину вдалося вмовити перейти до провладної коаліції.
Ви особисто відчуваєте тиск від влади? Не пропонують перейти до коаліції?
Я намагаюся працювати з усіма патріотичними силами, які є. Це не принципово, з ким бути. Принципово – навчитися співпрацювати.
Незважаючи на всі пропозиції, в коаліцію я не увійшов. Якщо потрібно, щоб було чітко сказано, – я ні за яких умов туди не піду. Поки ідеологією коаліції є російський націоналізм, моє входження туди є абсолютно нереалістичним. Для мене матеріальні пропозиції не мають основного значення.
Як просуваються справи із збором 37 підписів у фракції НУНС за входження до коаліції, щоб витіснити звідти незручних для регіоналів комуністів?
У «Нашій Україні» ведеться велика робота по перетягуванню неідеологічних людей у коаліцію, але вони всі входять на пташиних правах, без можливості мінімального впливу на ідеологію. Ідеологію формують російські націоналісти. Для чого навіть обговорювати умови входження в коаліцію, основною умовою якої є нищення української державності, мови і культури? Поки що більшість НУНС тримається, але є люди, які формально не в коаліції, але з нею співпрацюють. Наприклад, Микола Мартиненко та Володимир Стретович.
Які результати розгляду вашої заяви до Генеральної прокуратури про визнання постраждалим під час подій у сесійній залі парламенту, коли відбувалася ратифікація «харківських» угод? Генпрокурор Олександр Медведько заявив, що ви не з’являєтеся на допити. Це відповідає дійсності?
Я написав відкритий лист. Медведько просто не в курсі азів юриспруденції. Йому треба було відправити слідчого в лікарню, щоб той здійснив виїмку документів. Медведьку це не пояснили. Мене й досі не визнали потерпілим, і я буду звертатися до суду.
статті про українську політику і не тільки
04.08.10
Голомша поплатився місцем у ГПУ за позицію щодо Голодомору?
Микола Голомша був звільнений з Генпрокуратури і понижений на посаді через відмову переглянути свою позицію щодо Голодомору 1932-1933 років.
Про це пише "Фокус" із посиланням на свої джерела.
Так, джерело, близьке до Генпрокуратури, розповіло, що питанням відставки Голомші займався перший заступник генпрокурора Віктор Пшонка.
"В кінці липня Пшонка разом із одним із заступників голови АП зайшов у кабінет Голомші. Під час розмови було порушено питання про визнання Голодомору геноцидом українського народу", - зазначив співрозмовник видання.
Як відомо, Апеляційний суд Києва на початку цього року визнав більшовицьких лідерів СРСР винними в організації геноциду українців у 1932-1933 роках. Голомша курував цей судовий процес від прокуратури, за його підписом матеріали, зібрані СБУ, пішли до суду.
"Під час розмови (Пшонки і Голомші) зайшлося про те, що всі розуміють характер того політичного моменту і Голомші нічим не дорікають, однак, тепер позицію Генпрокуратури у цій справі варто було б змінити", - повідомив співрозмовник "Фокуса".
За його словами, така необхідність виникла не стільки через політичні погляди президента Віктора Януковича, скільки з необхідності виправдати його в судовому процесі, розпочатому проти нього громадянином Володимиром Волосюком.
У середині червня цього року Волосюк подав на Януковича до суду за те, що під час спілкування з журналістами у Страсбурзі президент заявив, що Голодомор не був геноцидом виключно українського народу.
На думку позивача, тим самим президент порушив закон, згідно з яким "публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним".
"Перед юристами з Банкової постало завдання захисту Януковича в суді. З СБУ і парламентом питань не було - восени закон про відповідальність за заперечення геноциду повинні скасувати. Однак, оскільки судове рішення, яке знайшло відповідальних саме за геноцид, було вже ухвалене, виникла необхідність переглянути позицію Генпрокуратури, з чим вони й прийшли до Голомші", - зазначило джерело.
"Мабуть для нього це мало стати певним тестом на лояльність", - додав він.
Проте, за даними цього джерела, близького до ГПУ, Голомша відмовився відкликати свій підпис під документами щодо Голодомору, за що й був прибраний із Генпрокуратури і фактично понижений по службі.
Голомша, за наявними даними, призначений військовим прокурором Центрального округу.
У Генпрокуратурі Голомша вважався прямим ставлеником екс-президента Віктора Ющенка: один час Голомша курирував розслідування його отруєння та інші резонансні справи.
Про це пише "Фокус" із посиланням на свої джерела.
Так, джерело, близьке до Генпрокуратури, розповіло, що питанням відставки Голомші займався перший заступник генпрокурора Віктор Пшонка.
"В кінці липня Пшонка разом із одним із заступників голови АП зайшов у кабінет Голомші. Під час розмови було порушено питання про визнання Голодомору геноцидом українського народу", - зазначив співрозмовник видання.
Як відомо, Апеляційний суд Києва на початку цього року визнав більшовицьких лідерів СРСР винними в організації геноциду українців у 1932-1933 роках. Голомша курував цей судовий процес від прокуратури, за його підписом матеріали, зібрані СБУ, пішли до суду.
"Під час розмови (Пшонки і Голомші) зайшлося про те, що всі розуміють характер того політичного моменту і Голомші нічим не дорікають, однак, тепер позицію Генпрокуратури у цій справі варто було б змінити", - повідомив співрозмовник "Фокуса".
За його словами, така необхідність виникла не стільки через політичні погляди президента Віктора Януковича, скільки з необхідності виправдати його в судовому процесі, розпочатому проти нього громадянином Володимиром Волосюком.
У середині червня цього року Волосюк подав на Януковича до суду за те, що під час спілкування з журналістами у Страсбурзі президент заявив, що Голодомор не був геноцидом виключно українського народу.
На думку позивача, тим самим президент порушив закон, згідно з яким "публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним".
"Перед юристами з Банкової постало завдання захисту Януковича в суді. З СБУ і парламентом питань не було - восени закон про відповідальність за заперечення геноциду повинні скасувати. Однак, оскільки судове рішення, яке знайшло відповідальних саме за геноцид, було вже ухвалене, виникла необхідність переглянути позицію Генпрокуратури, з чим вони й прийшли до Голомші", - зазначило джерело.
"Мабуть для нього це мало стати певним тестом на лояльність", - додав він.
Проте, за даними цього джерела, близького до ГПУ, Голомша відмовився відкликати свій підпис під документами щодо Голодомору, за що й був прибраний із Генпрокуратури і фактично понижений по службі.
Голомша, за наявними даними, призначений військовим прокурором Центрального округу.
У Генпрокуратурі Голомша вважався прямим ставлеником екс-президента Віктора Ющенка: один час Голомша курирував розслідування його отруєння та інші резонансні справи.
Олігархізація влади – прямий шлях до перетворення на колонію
Олігархія за своєю сутністю є дуже нестійким та нестабільним режимом. Оскільки влада належить економічно пануючим суспільним верствам, що є неоднорідним конгломератом різних кланів, "сімей" та угруповань, які постійно перебувають у стані боротьби, то така влада перетворюється на поле перманентної "війни" між олігархами за власність.
Власне, саме це ми і спостерігаємо у пострадянській українській політиці.
У нас це прийнято називати "політичною кризою", однак нічого політичного в ній немає, оскільки причини, що її зумовлюють, носять зовсім не політичний, а майновий характер.
У політичному плані в української еліти немає жодних розбіжностей - і депутатів, і міністрів, і "місцеву еліту", незалежно від партійної приналежності, цілком влаштовує наявний режим.
Невелика купка людей - лічені родини та люди "близькі" до них володіють усім, намагаючись розширити будь-яким способом свої бізнесові імперії.
На публіці це все розігрується у вигляді протистояння "лівих", "правих", "ліберальних", "демократичних", "зелених" та інших партій, які, проте, у владних колах захищають не свої аморфні ідеології, а цілком конкретні бізнес-інтереси своїх "патронів".
На практиці ж ми маємо лише дві реальні партії: партію олігархів та їх челяді та партію "всіх інших".
Саме суперечності між ними і творять усі проблеми в українському суспільстві. Якщо одну "партію" цілком влаштовує наявний стан справ, який дозволяє накопичувати та вивозити з держави мільярди, то іншій "партії" потрібні людські умови життя, бодай натяк на соціальну справедливість та хоча б подоба цивілізованих правил гри в економіці.
Звичайно, перші будуть боротися до останнього за збереження наявного суспільного ладу, який ми можемо назвати проектом "олігархічна Україна". Це Україна, в якій влада - це ЗАТ з обмеженим переліком акціонерів, які періодично з'ясовують між собою стосунки, але єдині в одному - не допускати до своїх лав нікого "чужого".
Проте, у даному випадку, перед нами постає питання: яким чином подібна система організації влади змогла протриматися довгий час без значних суспільних заворушень?
Очевидно, що тривалий час українська олігархія розігрувала непогану гру, зміст якої полягав у створенні віртуальної політики. За часів Кучми суспільство лякали "привидом комунізму", далі настав час проекту "Схід і Захід", під час реалізації якого відбувалося протиставлення однаково пограбованих владою мешканців різних регіонів України.
Проте зараз, коли відбулася повна консолідація влади, коли олігархічні політичні проекти один за одним втрачають свій "ідеологічний лоск", а рівень зневіри населення у політиці доходить до максимальних меж, олігархічний режим (поки що непомітно для широкого загалу, але від цього не менш виразніше) починає втрачати базу для свого існування.
Маски скинуті і тепер ми вже не можемо сприймати політичну боротьбу так само, як раніше, побачивши не один десяток перефарбовувань та зміни "політичної орієнтації".
Сотні перебіжчиків та ренегатів, на яких така багата українська політика, показали, що вся їх удавана гра у владу та опозицію, усі ці численні "бризкання слиною" на публічних ефірах у Шустера та Кисельова були лише грою - і грою явно не Шекспірівського масштабу.
А в реальності ми маємо абсолютно інше. На практиці усі уряди послідовно заганяють Україну у кабалу до МВФ, приватизують державну власність, перерозподіляють ресурси. Податковий кодекс, підвищення пенсійного віку, зростання тарифів - от реальна конституція України.
Українські підприємці вже не мають жодних ілюзій по відношенню до власної держави. Очевидно, що коли справа торкнеться інших соціальних груп безпосередньо, то і вони почнуть дещо по-іншому відчувати ситуацію.
Найцікавіше у даному випадку те, що у суспільстві відсутня помітна соціальна база наявного режиму. Очевидно, що будь-яка влада має спиратися на певні соціальні групи, організації, прошарки.
Опорою демократії є середній клас. Військова диктатура спирається на потужну армію. Тоталітаризм - на потужні партійні структури. Азійський авторитаризм - на кланово-родинну та етнічну структуру суспільства.
У чому соціальна база українського олігархічного режиму? Насправді, у класичному розумінні вона відсутня. Дивлячись на стан українського війська або силових структур розумієш, що далеко не на них у разі чого думають спиратися представники влади.
Обізнані у реальному стані справ у політичних партіях України (у тому числі правлячих) чітко усвідомлюють, що ніякою опорою режиму вони бути не можуть. Тим більше не є такою опорою влади бюрократія, яка, звичайно, обслуговує режим але навряд чи буде щось робити для його утримання.
Водночас, очевидно, що зростання соціальних суперечностей в Україні може продовжуватися і призвести, у кінцевому рахунку, до непередбачуваних наслідків. Хто тоді захищатиме пануючий суспільно-політичний лад?
Очевидно, відповідь на це питання слід шукати не в Україні, а за її межами.
Сама сутність олігархічного режиму полягає в тому, що рано чи пізно він призводить до втрати суверенітету (навіть примарного). Національна держава олігархії не потрібна - потрібні лише гарантії непорушності власності.
Водночас, суспільна нестабільність, яку породжує олігархічна влада, може бути загрозою для капіталів та їх власників. І тоді останні вирушають на поклон до іноземної сили, котра допоможе втримати у державі статус-кво.
Як правило, це означає поступки у суверенітеті, але дозволяє олігархії відчувати себе значно спокійніше у "світовій сім'ї братніх олігархій".
Історія Латиноамериканських країн новітнього часу цілком підтверджує цю тезу. Режими місцевих олігархів-латифундистів в кінцевому рахунку забезпечували власну стабільність через передачу іноземцям ключових ресурсів та проведення зовнішньої політики у руслі "Старшого Брату". І рано чи пізно постає питання: хто править, уряд чи, приміром, МВФ?
Олігархія - це завжди втрата суверенітету. Або в Україні зміниться форма організації влади, або ця форма організації влади ліквідує Україну.
Петро Олещук
Власне, саме це ми і спостерігаємо у пострадянській українській політиці.
У нас це прийнято називати "політичною кризою", однак нічого політичного в ній немає, оскільки причини, що її зумовлюють, носять зовсім не політичний, а майновий характер.
У політичному плані в української еліти немає жодних розбіжностей - і депутатів, і міністрів, і "місцеву еліту", незалежно від партійної приналежності, цілком влаштовує наявний режим.
Невелика купка людей - лічені родини та люди "близькі" до них володіють усім, намагаючись розширити будь-яким способом свої бізнесові імперії.
На публіці це все розігрується у вигляді протистояння "лівих", "правих", "ліберальних", "демократичних", "зелених" та інших партій, які, проте, у владних колах захищають не свої аморфні ідеології, а цілком конкретні бізнес-інтереси своїх "патронів".
На практиці ж ми маємо лише дві реальні партії: партію олігархів та їх челяді та партію "всіх інших".
Саме суперечності між ними і творять усі проблеми в українському суспільстві. Якщо одну "партію" цілком влаштовує наявний стан справ, який дозволяє накопичувати та вивозити з держави мільярди, то іншій "партії" потрібні людські умови життя, бодай натяк на соціальну справедливість та хоча б подоба цивілізованих правил гри в економіці.
Звичайно, перші будуть боротися до останнього за збереження наявного суспільного ладу, який ми можемо назвати проектом "олігархічна Україна". Це Україна, в якій влада - це ЗАТ з обмеженим переліком акціонерів, які періодично з'ясовують між собою стосунки, але єдині в одному - не допускати до своїх лав нікого "чужого".
Проте, у даному випадку, перед нами постає питання: яким чином подібна система організації влади змогла протриматися довгий час без значних суспільних заворушень?
Очевидно, що тривалий час українська олігархія розігрувала непогану гру, зміст якої полягав у створенні віртуальної політики. За часів Кучми суспільство лякали "привидом комунізму", далі настав час проекту "Схід і Захід", під час реалізації якого відбувалося протиставлення однаково пограбованих владою мешканців різних регіонів України.
Проте зараз, коли відбулася повна консолідація влади, коли олігархічні політичні проекти один за одним втрачають свій "ідеологічний лоск", а рівень зневіри населення у політиці доходить до максимальних меж, олігархічний режим (поки що непомітно для широкого загалу, але від цього не менш виразніше) починає втрачати базу для свого існування.
Маски скинуті і тепер ми вже не можемо сприймати політичну боротьбу так само, як раніше, побачивши не один десяток перефарбовувань та зміни "політичної орієнтації".
Сотні перебіжчиків та ренегатів, на яких така багата українська політика, показали, що вся їх удавана гра у владу та опозицію, усі ці численні "бризкання слиною" на публічних ефірах у Шустера та Кисельова були лише грою - і грою явно не Шекспірівського масштабу.
А в реальності ми маємо абсолютно інше. На практиці усі уряди послідовно заганяють Україну у кабалу до МВФ, приватизують державну власність, перерозподіляють ресурси. Податковий кодекс, підвищення пенсійного віку, зростання тарифів - от реальна конституція України.
Українські підприємці вже не мають жодних ілюзій по відношенню до власної держави. Очевидно, що коли справа торкнеться інших соціальних груп безпосередньо, то і вони почнуть дещо по-іншому відчувати ситуацію.
Найцікавіше у даному випадку те, що у суспільстві відсутня помітна соціальна база наявного режиму. Очевидно, що будь-яка влада має спиратися на певні соціальні групи, організації, прошарки.
Опорою демократії є середній клас. Військова диктатура спирається на потужну армію. Тоталітаризм - на потужні партійні структури. Азійський авторитаризм - на кланово-родинну та етнічну структуру суспільства.
У чому соціальна база українського олігархічного режиму? Насправді, у класичному розумінні вона відсутня. Дивлячись на стан українського війська або силових структур розумієш, що далеко не на них у разі чого думають спиратися представники влади.
Обізнані у реальному стані справ у політичних партіях України (у тому числі правлячих) чітко усвідомлюють, що ніякою опорою режиму вони бути не можуть. Тим більше не є такою опорою влади бюрократія, яка, звичайно, обслуговує режим але навряд чи буде щось робити для його утримання.
Водночас, очевидно, що зростання соціальних суперечностей в Україні може продовжуватися і призвести, у кінцевому рахунку, до непередбачуваних наслідків. Хто тоді захищатиме пануючий суспільно-політичний лад?
Очевидно, відповідь на це питання слід шукати не в Україні, а за її межами.
Сама сутність олігархічного режиму полягає в тому, що рано чи пізно він призводить до втрати суверенітету (навіть примарного). Національна держава олігархії не потрібна - потрібні лише гарантії непорушності власності.
Водночас, суспільна нестабільність, яку породжує олігархічна влада, може бути загрозою для капіталів та їх власників. І тоді останні вирушають на поклон до іноземної сили, котра допоможе втримати у державі статус-кво.
Як правило, це означає поступки у суверенітеті, але дозволяє олігархії відчувати себе значно спокійніше у "світовій сім'ї братніх олігархій".
Історія Латиноамериканських країн новітнього часу цілком підтверджує цю тезу. Режими місцевих олігархів-латифундистів в кінцевому рахунку забезпечували власну стабільність через передачу іноземцям ключових ресурсів та проведення зовнішньої політики у руслі "Старшого Брату". І рано чи пізно постає питання: хто править, уряд чи, приміром, МВФ?
Олігархія - це завжди втрата суверенітету. Або в Україні зміниться форма організації влади, або ця форма організації влади ліквідує Україну.
Петро Олещук
Аделаджу звинувачують у створенні злочинної організації
Крім "шахрайства в особливо великих розмірах", пасторові "Посольства Божого" Сандею Аделаджі висунули більше серйозне обвинувачення - "створення злочинної організації".
Санкція за цією статтею передбачає до 12 років ув'язнення, пише "Газета по-київськи".
За словами начальника слідчого управління МВС Віктора Ільчука, що курирує справу Аделаджі, матеріали по організації пастора збиралися давно, і коли їх стало достатньо - вирішили розширити список статей обвинувачення.
Адвокат Іван Боднарук, що представляє інтереси потерпілих в аферах "Кінгз Кепітал" і ПП "Грант" задоволений таким рішенням слідства, однак дивується, чому пастора досі не заарештували.
"У нас якщо велосипед хтось украде - відразу ж сяде в СІЗО, а отут мова йде про створення навіть не злочинного угруповання, а цілої злочинної організації! З погляду кримінального права, злочинна організація - вищий ступінь кримінальної діяльності", - сказав Боднарук.
Що стосується інших кримінальних справ, пов'язаних із "Посольством Божим", то 10 серпня в Дніпровському суді почнуть судити Жанну Кисіль і її поплічника Павла Косенка, які виманили в людей мільйонні суми, узяті в кредит під заставу власного житла.
Також днями повинні порушити ще одну кримінальну справу по аферистах з "Клубу тисячі мільйонерів".
Так, за словами колишньої парафіянки "Посольства Божого" Олени Полубейник, яка відвідувала засідання "Клубу тисячі мільйонерів", два роки тому за рекомендацією одного з активних членів "Клубу" - Андрія Усока і його дружини Наталі, вона взяла кредит - $65 тисяч під заставу власної квартири й передала під розписку Усокам.
Натомість вони обіцяли 100% прибутку через рік, мовляв, займаються будівельним бізнесом і дуже вигідно можуть вкласти гроші.
"Коли минув строк у 2009 році, Усоки мені заявили, що у зв'язку із кризою гроші віддати не можуть, але дадуть мені квартиру в новому будинку в Ірпені - на вул. Бучацькій. Квартиру вони нам показали - будинок був новий, але на ділі виявилося, що комунікації не підведені, і за землю, на якій він побудований, з банком не розрахувалися", - сказала жінка.
Вона додала, що жодних документів їй не дали, тож обіцянки щодо квартири виявилося порожнім звуком.
Як відомо, справи "Кінгз Кепітал" і НП "Грант", за якими Аделаджу офіційно обвинувачують у шахрайстві, об'єднали в одне провадження, а майно пастора заарештували, щоб забезпечити компенсації за позовами потерпілих.
Санкція за цією статтею передбачає до 12 років ув'язнення, пише "Газета по-київськи".
За словами начальника слідчого управління МВС Віктора Ільчука, що курирує справу Аделаджі, матеріали по організації пастора збиралися давно, і коли їх стало достатньо - вирішили розширити список статей обвинувачення.
Адвокат Іван Боднарук, що представляє інтереси потерпілих в аферах "Кінгз Кепітал" і ПП "Грант" задоволений таким рішенням слідства, однак дивується, чому пастора досі не заарештували.
"У нас якщо велосипед хтось украде - відразу ж сяде в СІЗО, а отут мова йде про створення навіть не злочинного угруповання, а цілої злочинної організації! З погляду кримінального права, злочинна організація - вищий ступінь кримінальної діяльності", - сказав Боднарук.
Що стосується інших кримінальних справ, пов'язаних із "Посольством Божим", то 10 серпня в Дніпровському суді почнуть судити Жанну Кисіль і її поплічника Павла Косенка, які виманили в людей мільйонні суми, узяті в кредит під заставу власного житла.
Також днями повинні порушити ще одну кримінальну справу по аферистах з "Клубу тисячі мільйонерів".
Так, за словами колишньої парафіянки "Посольства Божого" Олени Полубейник, яка відвідувала засідання "Клубу тисячі мільйонерів", два роки тому за рекомендацією одного з активних членів "Клубу" - Андрія Усока і його дружини Наталі, вона взяла кредит - $65 тисяч під заставу власної квартири й передала під розписку Усокам.
Натомість вони обіцяли 100% прибутку через рік, мовляв, займаються будівельним бізнесом і дуже вигідно можуть вкласти гроші.
"Коли минув строк у 2009 році, Усоки мені заявили, що у зв'язку із кризою гроші віддати не можуть, але дадуть мені квартиру в новому будинку в Ірпені - на вул. Бучацькій. Квартиру вони нам показали - будинок був новий, але на ділі виявилося, що комунікації не підведені, і за землю, на якій він побудований, з банком не розрахувалися", - сказала жінка.
Вона додала, що жодних документів їй не дали, тож обіцянки щодо квартири виявилося порожнім звуком.
Як відомо, справи "Кінгз Кепітал" і НП "Грант", за якими Аделаджу офіційно обвинувачують у шахрайстві, об'єднали в одне провадження, а майно пастора заарештували, щоб забезпечити компенсації за позовами потерпілих.
Картинка для президента
Майже щодня "5 канал" отримує президентський відео-пул. В робочому кабінеті своєї кримської резиденції Віктор Янукович зустрічається зі своїми підлеглими. За час відпустки голови держави президентська прес-служба повідомила про 10 таких зустрічей.
Навіщо усім тим можновладцям довелося їхати у Крим? Напевно, лише для того, щоб показати платникам податків, що Янукович не відпочиває, а працює - "не бережет себя, о народе думает", як сказали в Камеді Клаб.
А говорячи словами телевізійників - аби створити картинку, як той таки Янукович переймається державними справами. Ось він обговорює цьогорічний врожай з прем'єром, а от із міністром. Переймається реформами МВС та прикордонного відомства. Так вимагає від правоохоронців "якнайшвидше відреагувати на виклик, кинутий українському суспільству бандитами".
Ці кадри потрапляють у випуски новин, українці дивляться і розуміють "хто у домі Хазяїн". Проте за кадром залишається запитання: навіщо це шоу?
Чи може Янукович обійтися "без картинки"? Може, якщо схоче. За вікном резиденції 21 століття. Є, наприклад, Інтернет. От Микола Азаров запевнив громадськість, що користується Інтернетом.
Я не закликаю Януковича та Азарова спілкуватися по ICQ. Це відволікає і від роботи, і від відпочинку. Але скористатися електронною поштою однопартійці могли б.
Далі можна згадати і про телефонний зв'язок. Звичайно, той таки прем'єр не завжди буде знаходитися біля "десятки" чи "сотки". Але мати під рукою мобільний - хіба це проблема?
Пам'ятаю минулої осені на прес-конференції в "Інтрефаксі" Азаров цитував смс, що надійшло на його телефон. Правда те повідомлення, яке, до речі, стосувалося роботи Тимошенко, було чомусь роздруковане на аркуші А4. Проте, якщо вірити Азарову, смс він читає, навіть цитує.
Тож і Янукович міг би таким чином підтримувати з ним зв'язок. Не кажучи вже про телефонну розмову.
Варто згадати і про телеміст. Пам'ятаю, під час політичної епідемії навколо свинячого грипу Тимошенко за допомогою відеозв'язку спілкувалася із усіма губернаторами. Цими днями цю ж технологію використовує російський прем'єр, щоб провести наради щодо боротьби з пожежами.
Чому я нагадую про ці можливості? Бо за кожен візит чиновника у Крим на робочу зустріч із президентом доводиться платити платникам податків, і мені так само. Якось важко повірити, що усі гості їздять на півострів автостопом, на велосипеді або за власний кошт.
У розжареному вагоні я теж не уявляю собі Азарова чи Хорошковського. Тому або рейсовий літак, або чартер. І все це нашим коштом - за наш рахунок літають гості до Януковича. Хоча окремого рядка "картинка для президента" в законі про держбюджет немає.
Ба більше, окрім грошових витрат, кримські зустрічі з президентом демонструють неефективне використання робочого часу високооплачуваних чиновників. Лише на дорогу з Києва до кримської дачі Януковича витрачається щонайменше 3 години. На дорогу туди і назад виходить до 6 годин.
Плюс робота на президентській дачі. Ось і виходить - на зустріч із Януковичем треба витратити увесь робочий день.
Якось це не узгоджується із пунктами передвиборної програми Януковича: "вкрай складні реалії вимагають від вищого керівництва країни оперативного та ефективного реагування", "я і моя команда не витрачаємо час на пустопорожні розмови", "забезпечу вдосконалення механізмів державної влади", "я готовий використати свій багаторічний досвід та знання на благо людей і країни" тощо.
Щодо останнього. Може Янукович просто не має досвіду та знань в царині сучасних технологій та зв'язку? Цьому можна було б повчитися у того ж Дмитра Мєдвєдєва: він і блог має, і у Твіттері присутній, і одним із перших отримав домен кирилицею - президент.рф. Хоча для нього це так само - лише "картинки для президента".
Олексій Братущак
А говорячи словами телевізійників - аби створити картинку, як той таки Янукович переймається державними справами. Ось він обговорює цьогорічний врожай з прем'єром, а от із міністром. Переймається реформами МВС та прикордонного відомства. Так вимагає від правоохоронців "якнайшвидше відреагувати на виклик, кинутий українському суспільству бандитами".
Ці кадри потрапляють у випуски новин, українці дивляться і розуміють "хто у домі Хазяїн". Проте за кадром залишається запитання: навіщо це шоу?
Чи може Янукович обійтися "без картинки"? Може, якщо схоче. За вікном резиденції 21 століття. Є, наприклад, Інтернет. От Микола Азаров запевнив громадськість, що користується Інтернетом.
Я не закликаю Януковича та Азарова спілкуватися по ICQ. Це відволікає і від роботи, і від відпочинку. Але скористатися електронною поштою однопартійці могли б.
Далі можна згадати і про телефонний зв'язок. Звичайно, той таки прем'єр не завжди буде знаходитися біля "десятки" чи "сотки". Але мати під рукою мобільний - хіба це проблема?
Пам'ятаю минулої осені на прес-конференції в "Інтрефаксі" Азаров цитував смс, що надійшло на його телефон. Правда те повідомлення, яке, до речі, стосувалося роботи Тимошенко, було чомусь роздруковане на аркуші А4. Проте, якщо вірити Азарову, смс він читає, навіть цитує.
Тож і Янукович міг би таким чином підтримувати з ним зв'язок. Не кажучи вже про телефонну розмову.
Варто згадати і про телеміст. Пам'ятаю, під час політичної епідемії навколо свинячого грипу Тимошенко за допомогою відеозв'язку спілкувалася із усіма губернаторами. Цими днями цю ж технологію використовує російський прем'єр, щоб провести наради щодо боротьби з пожежами.
Чому я нагадую про ці можливості? Бо за кожен візит чиновника у Крим на робочу зустріч із президентом доводиться платити платникам податків, і мені так само. Якось важко повірити, що усі гості їздять на півострів автостопом, на велосипеді або за власний кошт.
У розжареному вагоні я теж не уявляю собі Азарова чи Хорошковського. Тому або рейсовий літак, або чартер. І все це нашим коштом - за наш рахунок літають гості до Януковича. Хоча окремого рядка "картинка для президента" в законі про держбюджет немає.
Ба більше, окрім грошових витрат, кримські зустрічі з президентом демонструють неефективне використання робочого часу високооплачуваних чиновників. Лише на дорогу з Києва до кримської дачі Януковича витрачається щонайменше 3 години. На дорогу туди і назад виходить до 6 годин.
Плюс робота на президентській дачі. Ось і виходить - на зустріч із Януковичем треба витратити увесь робочий день.
Якось це не узгоджується із пунктами передвиборної програми Януковича: "вкрай складні реалії вимагають від вищого керівництва країни оперативного та ефективного реагування", "я і моя команда не витрачаємо час на пустопорожні розмови", "забезпечу вдосконалення механізмів державної влади", "я готовий використати свій багаторічний досвід та знання на благо людей і країни" тощо.
Щодо останнього. Може Янукович просто не має досвіду та знань в царині сучасних технологій та зв'язку? Цьому можна було б повчитися у того ж Дмитра Мєдвєдєва: він і блог має, і у Твіттері присутній, і одним із перших отримав домен кирилицею - президент.рф. Хоча для нього це так само - лише "картинки для президента".
Олексій Братущак
Експерти вважають, що підняття тарифів на ЖКП вдарить по рейтингу ПР
Політичні експерти вважають, що підняття тарифів на житлово-комунальні послуги суттєво вплине на рейтинг Партії регіонів на місцевих виборах.
Про це свідчать результати опитування, проведеного PR-групою Polittech. Політичним експертам задавали питання: «Чи вплине рішення уряду підвищити ціну для газ для населення на 50% з 1 серпня ц.р. та підняття тарифів ЖКГ в середньому по країні на 25% на рейтинг Партії регіонів на місцевих виборах 31 жовтня ц.р.?».
Політолог, професор Києво-Могилянської академії Олексій ГАРАНЬ думає, що вплине. Але, говорить експерт, “слід врахувати, що все-таки вони взяли кредит в МВФ, який намагатимуться використати як так звану «подушку». Окрім того, насправді все буде більше залежати від кон’юнктури в світовій економіці, від того, наскільки буде купуватися традиційний український експорт. Якщо ситуація залишиться стабільною - то це добре, а якщо буде погіршення, тоді, безумовно, це буде додатковим фактором для погіршення ситуації в українській економіці, що, безумовно, відіб’ється на рейтингу ПР”. Водночас, вважає О.ГАРАНЬ, “напередодні виборів Партія регіонів робить все для того, щоб її рейтинги мінімально впливали на виборчий процес. Свідченням цього є прийняття закону про місцеві вибори, в якому все зроблено для надавання преференцій одній політичні силі”.
Політичний експерт Олександр ПАЛІЙ переконаний, що підвищення тарифів на ЖКП “суттєво вплине і на рейтинг Президента Віктора ЯНУКОВИЧА, і правлячої команди через те, що її дії є нелогічними і навіть абсурдними. «Помаранчева» команда, при всій критиці до неї, не піднімала тарифи на газ, незважаючи на постійне зростання закупівельної ціни. В той же час В.ЯНУКОВИЧ і правляча команда, які отримали від “Газпрома” знижку на газ в 30%, чомусь не знижують тарифи, а навпаки - піднімають їх на 50%”. За словами О.ПАЛІЯ, все це “свідчить про те, що маржа колосальна - у 80% - йде у цілком визначену кишеню, і мені здається, що ці прості цифри найкраще подіють на виборців незаідеалізованих, на тих, які є найбільш орієнтовані на матеріальні речі. Я думаю, що цей аргумент буде достатньо руйнівним, і опозиції було б доцільно використати цю ситуацію, тим більше, що люди відчують та побачать ці цифри на своїх рахунках та по цінах на базарах”.
Політолог Володимир ЦИБУЛЬКО відзначає, що “підвищення цін – це тільки елемент тотальної брехні влади, тобто фактично все, що ми маємо, це звичка не бачити власного виборця і не мати ніяких зобов’язань на другий день після виборів. Ось все це і сталося. Регіонали демонструють власну «політичну культуру» - це радянський стиль, стиль ставлення до народу як до свого підлеглого. Власне кажучи – це демонстрація радянізації в усіх своїх проявах”.
За словами політтехнолога, директора центру «Соціополіс» Володимира ПОЛЯКОВА, влада, прийнявши рішення про підвищення ціни на газ для населення на 50% з першого серпня поточного року, щоб отримати кредит МВФ, забула повідомити громадян, що це означає й підвищення тарифів на послуги ЖКГ. Тому, коли люди отримають нові платіжки у вересні, вони побачать суму, що у середньому на 25% буде вища за попередню. “Більше того, намагання опозиції донести цю інформацію до населення викликає спротив з боку владних інституцій. Так, наприклад, у Черкаському штабі БЮТ владою були вилучені листівки, в яких повідомлялося про підвищення тарифів ЖКГ. Це робиться тому, що Партії регіонів напередодні місцевих виборів не вигідно говорити на цю болючу для виборців тему. Їм вигідно просто замовчувати тему тарифів на ЖКП, а краще зовсім не помічати, що відбувається в реальному житті, продовжуючи з екранів телевізора говорити про економічне зростання”, - відзначив В.ПОЛЯКОВ.
Про це свідчать результати опитування, проведеного PR-групою Polittech. Політичним експертам задавали питання: «Чи вплине рішення уряду підвищити ціну для газ для населення на 50% з 1 серпня ц.р. та підняття тарифів ЖКГ в середньому по країні на 25% на рейтинг Партії регіонів на місцевих виборах 31 жовтня ц.р.?».
Політолог, професор Києво-Могилянської академії Олексій ГАРАНЬ думає, що вплине. Але, говорить експерт, “слід врахувати, що все-таки вони взяли кредит в МВФ, який намагатимуться використати як так звану «подушку». Окрім того, насправді все буде більше залежати від кон’юнктури в світовій економіці, від того, наскільки буде купуватися традиційний український експорт. Якщо ситуація залишиться стабільною - то це добре, а якщо буде погіршення, тоді, безумовно, це буде додатковим фактором для погіршення ситуації в українській економіці, що, безумовно, відіб’ється на рейтингу ПР”. Водночас, вважає О.ГАРАНЬ, “напередодні виборів Партія регіонів робить все для того, щоб її рейтинги мінімально впливали на виборчий процес. Свідченням цього є прийняття закону про місцеві вибори, в якому все зроблено для надавання преференцій одній політичні силі”.
Політичний експерт Олександр ПАЛІЙ переконаний, що підвищення тарифів на ЖКП “суттєво вплине і на рейтинг Президента Віктора ЯНУКОВИЧА, і правлячої команди через те, що її дії є нелогічними і навіть абсурдними. «Помаранчева» команда, при всій критиці до неї, не піднімала тарифи на газ, незважаючи на постійне зростання закупівельної ціни. В той же час В.ЯНУКОВИЧ і правляча команда, які отримали від “Газпрома” знижку на газ в 30%, чомусь не знижують тарифи, а навпаки - піднімають їх на 50%”. За словами О.ПАЛІЯ, все це “свідчить про те, що маржа колосальна - у 80% - йде у цілком визначену кишеню, і мені здається, що ці прості цифри найкраще подіють на виборців незаідеалізованих, на тих, які є найбільш орієнтовані на матеріальні речі. Я думаю, що цей аргумент буде достатньо руйнівним, і опозиції було б доцільно використати цю ситуацію, тим більше, що люди відчують та побачать ці цифри на своїх рахунках та по цінах на базарах”.
Політолог Володимир ЦИБУЛЬКО відзначає, що “підвищення цін – це тільки елемент тотальної брехні влади, тобто фактично все, що ми маємо, це звичка не бачити власного виборця і не мати ніяких зобов’язань на другий день після виборів. Ось все це і сталося. Регіонали демонструють власну «політичну культуру» - це радянський стиль, стиль ставлення до народу як до свого підлеглого. Власне кажучи – це демонстрація радянізації в усіх своїх проявах”.
За словами політтехнолога, директора центру «Соціополіс» Володимира ПОЛЯКОВА, влада, прийнявши рішення про підвищення ціни на газ для населення на 50% з першого серпня поточного року, щоб отримати кредит МВФ, забула повідомити громадян, що це означає й підвищення тарифів на послуги ЖКГ. Тому, коли люди отримають нові платіжки у вересні, вони побачать суму, що у середньому на 25% буде вища за попередню. “Більше того, намагання опозиції донести цю інформацію до населення викликає спротив з боку владних інституцій. Так, наприклад, у Черкаському штабі БЮТ владою були вилучені листівки, в яких повідомлялося про підвищення тарифів ЖКГ. Це робиться тому, що Партії регіонів напередодні місцевих виборів не вигідно говорити на цю болючу для виборців тему. Їм вигідно просто замовчувати тему тарифів на ЖКП, а краще зовсім не помічати, що відбувається в реальному житті, продовжуючи з екранів телевізора говорити про економічне зростання”, - відзначив В.ПОЛЯКОВ.
Андруховичу наснилося, що він має застрелити Януковича. Бо боятися вже запізно
Український письменник Юрій Андрухович зізнався, що йому часто снилося, що він повинен... застрелити президента Віктора Януковича. Але пообіцяв цього не робити, бо він "мирно налаштована людина".
Про це Юрій Андрухович розповів в інтерв'ю польській газеті Rzeczpospolita.
Відповідаючи на запитання, чи хвилюють його швидкі кроки України у бік Росії, письменних заявив: "Це риторичне запитання. Очевидно, що хвилюють. Кожен із цих кроків робиться без озирання у минуле. Ці кроки ведуть українську державність у глухий кут. Я, наприклад, ніколи не думав, що у моїй душі народяться майже терористичні схильності. Що мені буде снитися, як я повинен застрелити Януковича. У мене був період, коли мені снилися такі сни".
Водночас Андрухович запевнив, що він - "мирно налаштована людина, яка не ставить насилля вище за всі інші методи боротьби", пише ТСН.
На запитання "що ви думаєте про Януковича, чи згідні ви з думкою, що він - маріонетка Москви", Юрій Андрухович відповів: "Певною мірою так, але це складніша справа. Якщо він і не є маріонеткою, то точно наслідником, таким собі епігоном Москви. Для Януковича ідеальною є така система, яку створив у Росії Володимир Путін. Ми наближаємося до цього швидким кроком".
Також Юрій Андрухович переконаний, що запізно боятися того, що Україна перестане бути українською, що зникне її мова і культура. "Запізно боятися. Маємо справу із реальністю", - наголосив Юрій Андрухович.
Про це Юрій Андрухович розповів в інтерв'ю польській газеті Rzeczpospolita.
Відповідаючи на запитання, чи хвилюють його швидкі кроки України у бік Росії, письменних заявив: "Це риторичне запитання. Очевидно, що хвилюють. Кожен із цих кроків робиться без озирання у минуле. Ці кроки ведуть українську державність у глухий кут. Я, наприклад, ніколи не думав, що у моїй душі народяться майже терористичні схильності. Що мені буде снитися, як я повинен застрелити Януковича. У мене був період, коли мені снилися такі сни".
Водночас Андрухович запевнив, що він - "мирно налаштована людина, яка не ставить насилля вище за всі інші методи боротьби", пише ТСН.
На запитання "що ви думаєте про Януковича, чи згідні ви з думкою, що він - маріонетка Москви", Юрій Андрухович відповів: "Певною мірою так, але це складніша справа. Якщо він і не є маріонеткою, то точно наслідником, таким собі епігоном Москви. Для Януковича ідеальною є така система, яку створив у Росії Володимир Путін. Ми наближаємося до цього швидким кроком".
Також Юрій Андрухович переконаний, що запізно боятися того, що Україна перестане бути українською, що зникне її мова і культура. "Запізно боятися. Маємо справу із реальністю", - наголосив Юрій Андрухович.
Для Януковича День незалежності – не рівня Дню пабєди: параду не буде?
У День незалежності України військового параду у Києві не буде.
Про це повідомило джерело в Міноборони.
За словами співрозмовника, затвердженого сценарію святкування Дня незалежності поки що немає, проте відомо, що параду військ не буде. На центральній вулиці столиці 24 серпня будуть військові оркестри й почесна варта.
Як відомо, президент Віктор Янукович своїм указом вже затвердив склад організаційного комітету з підготовки та відзначення 19-ї річниці незалежності України.
У поточному році в столиці проходив парад з нагоди Дня перемоги.
Про це повідомило джерело в Міноборони.
За словами співрозмовника, затвердженого сценарію святкування Дня незалежності поки що немає, проте відомо, що параду військ не буде. На центральній вулиці столиці 24 серпня будуть військові оркестри й почесна варта.
Як відомо, президент Віктор Янукович своїм указом вже затвердив склад організаційного комітету з підготовки та відзначення 19-ї річниці незалежності України.
У поточному році в столиці проходив парад з нагоди Дня перемоги.
Підписатися на:
Дописи (Atom)